23 липня 2025 року
м. Харків
справа № 644/99/24
провадження № 22-ц/818/2830/25
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів - Маміної О.В., Яцини В.Б.,
за участю секретаря - Львової С.А.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Торгівельна фірма «Автолюбитель», ОСОБА_4 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_5 , на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 13 лютого 2025 року в складі судді Болибока Є.А.
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Торгівельної фірми «Автолюбитель», ОСОБА_4 про визнання недійсними довіреності та договору купівлі-продажу транспортного засобу, витребування майна.
Позовна заява мотивована тим, що вона була власницею автомобіля «BMW Х3», 2006 року випуску, синього кольору, номер кузова НОМЕР_1 , р/н НОМЕР_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 .
В листопаді 2018 року їй стало відомо, що належний їй автомобіль став предметом злочину, а саме незаконного заволодіння транспортним засобом. Вона звернулася до правоохоронних органів із заявою про вчинення злочину. За результатом розгляду її звернення, 08.11.2018 було внесено відомості до ЄРДР та розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України та відкрито кримінальне провадження №12018020010004438.
В ході проведення досудового розслідування слідчим Вінницького відділу поліції Головного управління національної поліції у Вінницькій області було встановлено, що належний їй транспортний засіб 25.11.2017 було знято з обліку для реалізації в ТСЦ № 6342, яку здійснив ОСОБА_2 . При цьому, ОСОБА_6 нібито діяв як її довірена особа на підставі довіреності від 24.11.2017, посвідченої приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Копейчіковим І.В. Проте, вона жодних довіреностей на ім'я ОСОБА_2 не видавала та не підписувала, усного договору доручення ні з ким, в тому числі з ОСОБА_2 не мала.
В ході досудового розслідування працівниками правоохоронних органів було встановлено, що після зняття належного їй транспортного засобу з реєстрації його було двічі відчужено. А саме, 24.11.2017 автомобіль було знято з обліку довіреною особою ОСОБА_2 , 23.01.2018 транспортний засіб перереєстровано на власника - ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, виданого суб'єктом господарювання Торгівельною Фірмою «Автолюбитель». 28.02.2018 вказаний автомобіль було перереєстровано на ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу, виданим суб'єктом господарювання Торгівельною фірмою «Автолюбитель».
Ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 20.03.2019 у справі № 127/7350/19 було надано слідчим Вінницького відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області в рамках кримінального провадження №12018020010004438 тимчасовий доступ до автомобіля, який знаходиться у володінні ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_1 з можливістю його вилучення. В подальшому таких ухвал про доступ до автомобіля з можливістю його вилучення було ще декілька.
12.11.2021 працівниками Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області було вилучено належний їй раніше транспортний засіб у відповідача ОСОБА_4 , що підтверджується протоколом тимчасового доступу до речей та документів від 12.11.2021 та актом прийому-передачі речового доказу від 12.11.2021 та розпочато проведення необхідних слідчих дій та експертних досліджень із транспортним засобом.
Ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Віннницької області від 17.11.2021 на вищезазначений автомобіль було накладено арешт, а ухвалою від 05.09.2022 у справі № 127/18824/22 було передано автомобіль «BMW Х3», 2006 року випуску, синього кольору, номер кузова НОМЕР_1 , р/н (після перереєстрації) НОМЕР_4 на відповідальне зберігання ОСОБА_4 .
Висновком експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні № 12018020010004438 від 14.07.2023 № 3608/23-21 встановлено, що підпис на довіреності від 24.11.2017, на підставі якої відбулось відчуження належного її автомобіля від її імені, виконано не нею, а іншою особою.
Вважала, що її вимога про визнання недійсною довіреності у даному випадку є належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача. Таким чином правочин, вчинений у подальшому на підставі цієї довіреності, також є недійсним, оскільки вчинений не уповноваженою особою поза волею власника, відповідні позовні вимоги є похідними до вимоги про визнання довіреності недійсною.
Посилалася на те, що у даному випадку нею пропущено строк позовної давності, але причину такого пропуску вона вважає поважною, оскільки вчинила всі залежні від неї дії для повернення свого майна шляхом звернення до правоохоронних органів і мала виправдані очікування стосовно ефективності та дотримання строків при здійсненні досудового розслідування кримінального провадження, де вона є потерпілою. І лише систематичні порушення вимог законодавства з боку органів досудового розслідування, бездіяльність та затягування строків досудового розслідування, стали причиною, що зумовила пропуск нею строку за звернення до суду.
Просила визнати недійсною довіреність серії НМХ 374494 від 24.11.2017, посвідчену приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Копейчіковим І.В., зареєстровану в реєстрі за №1007; визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля марки «BMW Х3», 2006 року випуску, синього кольору, номер кузова НОМЕР_1 , укладений між Торговельною фірмою «Aвтолюбитель» та ОСОБА_3 , на підставі якого здійснена реєстрація права власності за ОСОБА_3 23.01.2018; витребувати на користь ОСОБА_1 з незаконного володіння ОСОБА_4 автомобіль марки «BMW Х3», 2006 року випуску, синього кольору, номер кузова НОМЕР_1 .
Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 13 лютого 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що вона передавала автомобіль ОСОБА_7 , а не ОСОБА_2 . Жодного документу, який би підтверджував наявність волі ОСОБА_7 , як особи, якій було передано власником майно на передання його ОСОБА_2 матеріали цивільної справи не містять. Сам ОСОБА_2 знайомився з матеріалами справи та подавав письмові пояснення, в яких просив застосувати до позову наслідки спливу строку позовної давності. В даних письмових поясненнях він не повідомляє ні про знайомство з ОСОБА_7 ні про те, що ОСОБА_7 йому автомобіль передав. Отже, матеріали справи не містять доказів, що майно вибуло з власності ОСОБА_1 чи з користування ОСОБА_8 з волі хоча б когось із них. Також ні матеріали досудового розслідування, ні матеріали цивільної справи не містять доказів щодо недобросовісної поведінки ОСОБА_8 як обраного позивачем контрагента. А тому висновки суду щодо наявності волі власника ОСОБА_1 чи особи якій власником передано майно - ОСОБА_7 на його вибуття як підстави для відмови у позові - не знаходять свого підтвердження. Отже вони не є висновками, здійсненими об'єктивно, на підставі досліджених доказів. За таких обставин до спірних правовідносин підлягає застосуванню положення ст.388 ЦК України. Також судом взагалі не здійснено оцінку оспорюваним правочинам, а саме довіреності та договору купівлі-продажу.
21 липня 2025 року електронною поштою ОСОБА_4 через свого адвоката Урсаленка О.М. до суду апеляційної інстанції подав заяву про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.
22 липня 2025 року за допомогою системи «Електронний суд» ОСОБА_1 через свого адвоката Чернілевської Р.В., яке зареєстровано судом апеляційної інстанції 23 липня 2025 року о 09-44 год., подала клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Відповідно до ч. ч. 1 ст. 212 ЦПК України учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за умови наявності у суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов'язковою.
Приписами ч. 2 ст. 212 ЦПК України визначено, що учасник справи подає заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання. Копія заяви в той самий строк надсилається іншим учасникам справи.
Згідно частини 5 статті 212 ЦПК України суд може постановити ухвалу про участь учасника справи у судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні суду, визначеному судом.
Відповідно до ст.126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Як убачається з матеріалів справи, розгляд даної справи призначено до розгляду на 23 липня 2025 року о 10-00 год. Однак, адвокат Урсаленко О.М. та адвокатка Чернілевська Р.В. подали заяви про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції до суду апеляційної інстанції 21 та 22 липня 2025 року, тобто після спливу встановленого цивільним процесуальним законом строку.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскільки заяви про проведення судового засідання в режимі відеоконференції подані після спливу встановленого цивільним процесуальним законом строку, тому підлягають залишенню без розгляду.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, рішення суду - залишити без змін.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, встановивши, що спірний автомобіль вибув із володіння ОСОБА_1 з її волі, оскільки разом з реєстраційними документами був добровільно переданий позивачкою у володіння ОСОБА_7 , тому відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 388 ЦК України та витребування майна від добросовісного набувача на підставі віндикаційного позову.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 на праві власності належав транспортний засіб «BMW Х3», 2006 року випуску, синього кольору, номер кузова НОМЕР_1 , р/н НОМЕР_5 , що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 (а.с.11 том 1).
30 квітня 2017 року ОСОБА_1 передала автомобіль «BMW Х3», 2006 року випуску, синього кольору, номер кузова НОМЕР_1 , р/н НОМЕР_2 ОСОБА_9 у розстрочку на 3 місяці, який зобов'язався виплатити у розмірі 12 900 (дванадцять тисяч дев'ятсот доларів США) по курсу гривні 340 000 грн (триста сорок тисяч) до 01.08.2017. Претензій до технічного стану не має, бере на себе відповідальність за експлуатацію автомобіля і пов'язані з цим ризики пов'язані з управлінням авто і можливими наслідками, про що він склав відповідну розписку (а.с.13 том 1).
08 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернулася до слідчого СВ Вінницького ВП ГУ НП у Вінницькій області з заявою про вчинення кримінального правопорушення, у якій просила прийняти міри до малознайомої їй особи на ім'я ОСОБА_10 , яким 30.04.2017 під приводом тимчасового користування незаконно заволодів її автомобілем марки «BMW Х3», р/н НОМЕР_2 , колір синій, сума збитку 300 000,00 грн, внаслідок чого до ЄРДР внесено відомості за № 12018020010004438 про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 289 КК України (незаконне заволодіння транспортним засобом). У вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_1 має статус потерпілої (а.с.12,14 том 1).
24 листопада 2017 року приватний нотаріус Ірпінського нотаріального округу Київської області Копейчиков І.В. посвідчив довіреність, якою ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 керувати та розпоряджатися належним їй на підставі свідоцтва про реєстрацію серії НОМЕР_3 , виданого Центром 0541, 05.04.2016, автомобілем «BMW Х3», 2006 року випуску, номер шасі (кузов, рама НОМЕР_1 , р/н НОМЕР_2 , зареєстрований там же, в тому числі знімати і ставити на облік в Сервісних Центрах, МВС України, продати його, одержати належні їй від продажу гроші, страхувати автомобіль, тощо. Довіреність зареєстровано в реєстрі за № 1007 (а.с.16 том 1).
Згідно із даними автоматизованої інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України, автомобіль марки BMW Х3», 2006 року випуску, синього кольору, кузов НОМЕР_1 , р/н НОМЕР_2 , 25.11.2017 було знято з обліку для реєстрації в ТСЦ № 6342, за дорученням серії НМХ 374494 від 24.11.2017 виданим приватним нотаріусом Капейчіковим І.В., знімала з обліку довірена особа ОСОБА_2 ; 23.01.2018 була перереєстрована на ОСОБА_3 АДРЕСА_2 ), за договором купівлі-продажу, виданим суб'єктом господарювання Торгівельною фірмою «Автолюбитель»; 28.02.2018 даний автомобіль був перереєстрований на ОСОБА_4 , за договором купівлі-продажу виданим суб'єктом господарювання Торгівельною фірмою «Автолюбитель» (а.с.18 том 1).
Ухвалами слідчих суддів Вінницького міського суду Вінницької області від 06 грудня 2018 року (справа № 127/31038/18); 23 грудня 2019 року (справа № 127/33503/19); 20 березня 2019 року (справа № 127/7350/19), надано слідчому Вінницького відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області Годунку О.А. та іншим слідчим, які входять до складу слідчої групи в кримінальному провадженні №12018020010004438, дозвіл на тимчасовий доступ до автомобіля марки «BMW Х3» д.н.з. НОМЕР_4 (номер кузова НОМЕР_1 ) який знаходиться у володінні ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 , з можливістю його вилучення (а.с.19,20 том 1).
Ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 22 вересня 2021 року у справі № 127/18922/21, надано старшому слідчому Вінницького районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області Годунку О.А., іншим слідчим, які входять до складу слідчої групи в кримінальному провадженні № 12018020010004438 тимчасовий доступ до оригіналів документів на підставі яких 25.11.2017 року було знято з обліку автомобіль марки "BMW x3" синього кольору д.н.з. НОМЕР_2 належного ОСОБА_11 для реалізації в ТСЦ №6342 з можливістю їх вилучення та які знаходяться в ТСЦ № 6342 (м. Харків вул. Шевченка, 62) (а.с.21,22 том 1).
Також матеріали справи містять протоколи тимчасового доступу до речей і документів від 12 листопада 2021 року та акт прийому-передачі речового доказу (огляду транспортного засобу) від 12 листопада 2021 року (а.с.26-31 том 1).
Ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 05 вересня 2022 року у справі № 127/18824/22, зобов'язано слідчого Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області Годунка О.А. передати автомобіль «BMW X3», номер кузова НОМЕР_1 синього кольору на відповідальне зберігання законному власнику ОСОБА_4 (а.с.32,33 том 1).
Згідно з висновком експерта № 3608/23-21, від 14.07.2023 Вінницьким відділенням КНДІСЕ Міністерства юстиції України на підставі постанови від 05.06.2023 про призначення судово-почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні № 12018020010004438 від 08.11.2018 встановлено, що: рукописний запис « ОСОБА_1 » у графі «Підпис» Довіреності від 24.11.1017 - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Підпис від імені ОСОБА_1 у графі «Підпис» у документі Довіреність від 24.11.2017 - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (а.с.34-40 том 1).
З огляду на лист наданий Територіальним центром 6342 РСЦ ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях від 31 жовтня 2024 року, установлено, що 25.11.2017 в ТСЦ 6342 РСЦ МВС в Харківській області було здійснено зняття з обліку для реалізації транспортного засобу BMW Х3, 2006 року випуску, VIN-код НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 , з ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_6 ; 23.01.2018 в ТСЦ 6342 РСЦ МВС в Харківській області було здійснено вторинну реєстрацію ТЗ, придбаного в торговельній організації, транспортного засобу BMW Х3, 2006 року випуску,VIN-код НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , на громадянина ОСОБА_3 . Вторинна реєстрація транспортного засобу BMW Х3, 2006 року випуску, VIN-код НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , на ОСОБА_3 , проводилась на підставі договору купівлі-продажу від 23.01.2018 № 352/18/007071 Торгівельна фірма «Автолюбитель»; 28.02.2018 в ТСЦ 6342 РСЦ МВС в Харківській області було здійснено перереєстрацію транспортного засобу BMW Х3, 2006 року випуску, VIN-код НОМЕР_1 , на ОСОБА_4 . Перереєстрація транспортного засобу BMW Х3, 2006 року випуску, VIN-код НОМЕР_1 , з ОСОБА_3 на ОСОБА_4 , проводилась на підставі договору купівлі-продажу від 28.02.2018 № 352/18/007521 Торгівельна фірма «Автолюбитель» (а.с.89,96 том 2).
Відповідно до частин першої, другої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18).
Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб'єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.
Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) «де факто» - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «де юре» -юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб'єктом.
Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
Частина перша статті 388 ЦК України стосується випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач).
У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках.
За змістом частини п'ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.
Виникнення права на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, за наявності яких за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Таким чином, можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).
Указане тлумачення частини першої статті 388 ЦК України є сталим у правовій доктрині та судовій практиці.
Правомірність володіння майном виникає на підставі певного юридичного факту, зокрема, укладення відповідного договору. Такий договір може укладатися як усно, так і письмово. Якщо власник майна передає іншій особі у володіння певне майно добровільно, проте без відповідного письмового оформлення договірних відносин (за винятком випадків, коли законом встановлена обов'язкова письмова форма такого правочину), то за загальним правилом вважається, що власник правомірно передав майно у володіння іншої особи.
Під неправомірним заволодінням потрібно розуміти заволодіння особою чужим майном усупереч волі його власника. Умовою, яка визначає відмінність між правомірним та неправомірним володінням особою майном, є наявність відповідної волі власника на передання володіння таким майном іншій особі.
За змістом пункту 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.
Відповідно, фактична передача транспортного засобу разом із реєстраційним документом на цей транспортний засіб є правомірним способом набуття володіння такою особою (фактичним володільцем) щодо набутого в такий спосіб автомобіля. Таке володіння вважатиметься правомірним навіть за відсутності будь-яких документів, виданих від імені власника (довіреності, договору тощо), допоки протилежне не буде встановлено.
У випадку, коли річ вибуває з володіння власника за його бажанням, власник сам несе ризик вибору контрагента, якому він вирішив довірити своє майно. Отже, у разі наявності волі власника щодо передання іншій особі транспортного засобу, доказом якої є наявність у володільця реєстраційного документа на цей транспортний засіб, відсутні підстави вважати, що така особа володіє транспортним засобом неправомірно.
Вищевикладене дає підстави для висновку, що у випадку, якщо власник із власної волі передав (вручив) рухому річ іншій особі, що мало наслідком позбавлення можливості впливу на таку річ, таку ситуацію слід кваліфікувати як вибуття рухомої речі з володіння власника за його волею.
Не вважається вибуттям транспортного засобу з володіння власника (особи, якій він передав майно у користування) таким, що відбулося не з його волі в розумінні положень пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України у випадку передачі майна власником іншій особі в користування.
Якщо воля на передачу володіння мала місце і потім відповідна річ була відчужена (неважливо - особою, якій власник передав володіння, чи будь-якою іншою особою), то задоволення віндикаційного позову до добросовісного набувача цієї речі виключається. При цьому відсутні підстави стверджувати, що має йтися лише про таку втрату володіння річчю з волі власника, яка зумовлена наданням власником іншій особі права розпоряджатися цією річчю, адже змішування волі власника на передання речі у фактичне володіння іншої особи та мотивів такого передання є неприпустимим. Так само не має значення, чи була відповідна річ передана власником у володіння іншої особи на певному правовому титулі чи без установлення такого.
Цей підхід ґрунтується на давній максимі германського права «Hand muss Hand wahren» (нім.: «рука за руку відповідає»), що означає: лише речі, які буквально вийшли з рук власника проти його волі, можуть бути витребувані. Натомість речі, які були власником добровільно передані особі, яка їх відчужила (чи втратила з подальшим відчуженням іншою особою), не можуть бути витребувані в добросовісного набувача.
Власник речі (у цьому випадку автомобіля) повинен нести ризик обрання контрагента, який може своєю недобросовісною поведінкою позбавити його права на витребування своєї речі. У такому разі власник може захистити своє право шляхом звернення з позовом про відшкодування збитків до особи, якій він передав річ у користування і володіння, оскільки спірне майно вибуло з його власності з його волі, а тому правовий механізм, передбачений вимогами 388 ЦК України, застосуванню до спірних правовідносин не підлягає.
Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 752/5281/20 (провадження № 61-1371сво23), а також в постановах Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 761/44057/19, від 19 липня 2023 року у справі № 753/18555/19 (провадження № 61-4246св23).
Що стосується вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними довіреності та договору купівлі-продажу транспортного засобу, то колегія суддів виходить з того, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі правові висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі№ 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74).
Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 передала належний їй транспортний засіб «BMW Х3», 2006 року випуску, синього кольору, номер кузова НОМЕР_1 , р/н НОМЕР_5 , ОСОБА_7 , та між ними існувала домовленість про купівлю останнім його у розстрочку на три місяці з виплатою 12 900 доларів США по курсу гривні - 340 000,00 грн до 01.08.2017. Проте, ОСОБА_7 не виконав свого обов'язку, ні коштів, ні автомобіля не повернув.
У подальшому транспортний засіб було декілька разів відчужено на підставі договорів купівлі-продажу, а останнім набувачем став ОСОБА_4 .
Таким чином в даній справі наявні добровільна передача позивачкою належного їй автомобіля ОСОБА_7 разом із ключами та реєстраційними документами на підставі відповідної домовленості, враховуючи особливості правового режиму транспортного засобу як рухомого майна, суд дійшов висновку про те, що спірний автомобіль вибув із володіння ОСОБА_1 з її волі.
Отже, з огляду на встановлені судами у цій справі обставини добровільного передання позивачкою належного їй транспортного засобу ОСОБА_7 , а також з урахуванням особливостей правого режиму транспортного засобу як рухомого майна, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується колегія суддів, дійшов правильного висновку про те, що спірний автомобіль вибув із володіння ОСОБА_1 з її волі, а тому не підлягає витребуванню у добросовісного набувача, оскільки в цих правовідносинах відсутні правові підстави для застосування положень статті 388 ЦК України.
Саме такий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 02 квітня 2025 року у справі № 521/18588/21 (провадження № 61-451св24).
ОСОБА_1 не позбавлена можливості захистити своє право шляхом звернення з позовом до суду про відшкодування збитків до особи, якій вона передала річ у користування і володіння.
Доводи ОСОБА_1 про те, що вона передавала автомобіль ОСОБА_7 , а не ОСОБА_2 та жодного документу, який би підтверджував наявність волі ОСОБА_7 , як особи, якій було передано власником майно на передання його ОСОБА_2 матеріали цивільної справи не містять, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки якщо воля на передачу володіння мала місце і потім відповідна річ була відчужена (неважливо - особою, якій власник передав володіння, чи будь-якою іншою особою), то задоволення віндикаційного позову до добросовісного набувача цієї речі виключається.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.
Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_5 , - залишити без задоволення.
Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 13 лютого 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий Н.П. Пилипчук
Судді О.В. Маміна
В.Б. Яцина