Справа № 169/740/20 Головуючий у 1 інстанції: Тітівалов Р. К.
Провадження № 22-ц/802/580/25 Доповідач: Федонюк С. Ю.
21 липня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Федонюк С. Ю.,
суддів - Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,
з участю :
секретаря судового засідання - Губарик К. А.,
представника позивача - ОСОБА_1 ,
відповідача - ОСОБА_2 ,
представника відповідача - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про припинення права на частку в спільному майні, стягнення компенсації та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про встановлення порядку користування нерухомим майном, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Турійського районного суду Волинської області від 11 березня 2025 року,
У вересні 2020 року ОСОБА_4 звернулась до суду із даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 18 червня 2002 року та договору дарування частини житлового будинку від 06 вересня 2004 року вона є власником 32/36 часток житлового будинку з відповідними частками надвірних будівель та споруд загальною площею 58,3 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Зазначає, що співвласником іншої частини (4/36 частки) будинку є відповідачка ОСОБА_2 . Вказуючи, що частка відповідачки є незначною і не може бути виділена в натурі, спільне володіння і користування будинком є неможливим, оскільки відповідачка не бере участі в утриманні спільного майна, не цікавиться його станом, таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам відповідачки, яка має на праві власності інше житло, ОСОБА_4 просила припинити право ОСОБА_2 на 4/36 частки житлового будинку загальною площею 58,3 кв. м з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за нею право власності на 4/36 частки вказаного житлового будинку; стягнути з неї на користь відповідачки грошову компенсацію вартості 4/36 часток спірного житлового будинку, що внесені на депозитний рахунок Турійського районного суду Волинської області.
Відповідачка ОСОБА_2 подала зустрічну позовну заяву про встановлення порядку користування нерухомим майном, яку мотивувала тим, що позивачка за первісним позовом ОСОБА_4 позбавила її можливості користуватися житловим будинком, що перебуває в їх спільній частковій власності, а користується ним одноосібно. Вказуючи, що провести поділ будинку технічно неможливо, ОСОБА_2 у зустрічній позовній заяві просила встановити порядок користування житловим будинком з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом виділення їй у користування кімнати площею 10,8 кв. м, а кімнати площею 10,4 кв.м та 14,1 кв.м - ОСОБА_4 ; коридор та кладову, господарські будівлі та споруди залишити у спільному користуванні.
Рішенням Турійського районного суду Волинської області від 05 жовтня 2022 року первісний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про припинення права власності на частку у спільному майні було задоволено повністю.
Припинено право власності ОСОБА_2 на 4/36 частки житлового будинку А-1 з надвірними будівлями та спорудами загальною площею 58,3 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_4 право власності на 4/36 частки житлового будинку А-1 з надвірними будівлями та спорудами загальною площею 58,3 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості 4/36 частки житлового будинку А-1 з надвірними будівлями та спорудами загальною площею 58,3 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в розмірі 15 990 гривень, що були внесені на депозитний рахунок Турійського районного суду Волинської області.
Повернуто ОСОБА_4 з державного бюджету 2 522 гривні 40 копійок судового збору, сплаченого нею.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про встановлення порядку користування спільною частковою власністю відмовлено.
Постановою Волинського апеляційного суду від 13 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Турійського районного суду Волинської області від 05 жовтня 2022 року залишене без змін.
Постановою Верховного Суду від 31 травня 2023 року рішення Турійського районного суду Волинської області від 05 жовтня 2022 року та постанова Волинського апеляційного суду від 13 грудня 2022 року у цій справі скасовані, а справа в частині позовних вимог ОСОБА_4 про припинення права власності на частку в спільному майні, стягнення компенсації та зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про встановлення порядку користування нерухомим майном передана на новий розгляд до суду першої інстанції.
У задоволенні позовної вимоги ОСОБА_4 про визнання права власності на 4/36 частки в праві спільної власності на житловий будинок Верховний Суд відмовив.
Постанова суду касаційної інстанції, зокрема, мотивована тим, що суди у порушення вимог статей 76-80, 367 ЦПК України на доводи ОСОБА_2 щодо визначення вартості спірного майна належної уваги не звернули, не розглянули клопотання ОСОБА_2 та не надали оцінки аргументам відповідачки за первісним позовом про вартість спірного житлового будинку; належно не перевірили доводи ОСОБА_2 , яка вказувала, що припинення її права на частку у спірному будинку завдасть їй та членам її сім'ї істотної шкоди, оскільки вона є особою з інвалідністю ІІ групи, квартира у в АДРЕСА_2 перебуває в іпотеці, що свідчить про те, що вона та її сім'я потребує покращення житлових умов. Вказано, що висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, слід зробити в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном.
При новому розгляді цієї справи Турійським районним судом Волинської області з урахуванням вказівок, викладених у постанові суду касаційної інстанції, ухвалено рішення від 11 березня 2025 року, яким первісний позов задоволено.
Припинено право ОСОБА_2 на 4/36 частки у спільному майні: житловому будинку «А-1» з прибудовою «а», погребом під частиною будинку «а/п», загальною площею 58,3 кв. м, житловою площею 35,3 кв. м, з господарськими будівлями та спорудами: літня кухня «В-1», гараж «Г-1», хлів «Д-1», вбиральня «Ж», огорожа «1», ворота «2», що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалено виплатити ОСОБА_2 у рахунок грошової компенсації вартості 4/36 частки, право на яку припинене цим рішенням, у власності на спільне майно: житловий будинок «А-1» з прибудовою «а», погребом під частиною будинку «а/п», загальною площею 58,3 кв. м, житловою площею 35,3 кв. м, з господарськими будівлями та спорудами: літня кухня «В-1», гараж «Г-1», хлів «Д-1», вбиральня «Ж», огорожа «1», ворота «2», що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , з депозитного рахунку Турійського районного суду Волинської області кошти в розмірі 67234 гривні 17 копійок, які були внесені ОСОБА_4 відповідно до квитанції АТ КБ «ПриватБанк» № 0.0.1822712318.1 від 02 вересня 2020 року на суму 15990 гривень, квитанції ТВБВ 10013/0343 філії Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк» № 8 від 05 січня 2024 року на суму 766 гривень, квитанції АТ КБ «ПриватБанк» № 0.0.4047568061.1 від 06 грудня 2024 року на суму 50478 гривень 17 копійок.
Повернуто з Державного бюджету України ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 1681 гривня 60 копійок, сплачений відповідно до квитанції АТ КБ «ПриватБанк» № 0.0.1822708651.1 від 02 вересня 2020 року.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про встановлення порядку користування нерухомим майном відмовлено.
Скасовано застосований на підставі ухвали Турійського районного суду Волинської області від 13 липня 2023 року захід забезпечення позову за заявою представника позивачки за зустрічним позовом ОСОБА_2 адвоката Сидун О. С. у виді накладення арешту на 4/36 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та зареєстрований на праві власності за ОСОБА_4 .
Роз'яснено, що заходи забезпечення позову, застосовані на підставі ухвали Турійського районного суду Волинської області від 13 липня 2023 року, зберігають свою дію до набрання законної сили цим рішенням.
Не погодившись із даним рішенням суду, відповідачка ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні первісного позову та задоволенні зустрічного в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що твердження про відсутність технічної можливості виділу 4/36 частини спірного будинку не підтверджені належними та допустимими доказами, оскільки позивачем подано новий доказ, а саме висновок експерта, з пропуском встановленого процесуальним законодавством строку, а відтак, вважає, що підстави для прийняття його до матеріалів справи відсутні. Також вказує, що в матеріалах справи міститься клопотання про призначення у справі технічної інвентаризації житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами та доручення його Волинському обласному БТІ, однак вказане клопотання було проігнороване і не розглянуте судом першої інстанції, що ставить під сумнів об'єктивність та повноту дослідження доказів при винесенні оскаржуваного рішення суду.
Звертає увагу суду на тому, що вона є інвалідом ІІ групи, у зв'язку з чим потребує періодичного лікування, наявна у неї квартира в АДРЕСА_2 , перебуває в іпотеці, що свідчить про те, що вона та її сім'я потребує покращення житлових умов, вона бажає користуватися спірним житлом, а припинення її права на частку у будинку завдасть їй та членам її сім'ї істотної шкоди.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 через свого представника адвоката Медвідя В.О. просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення, покликаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення. Вказує, що в даному випадку, виходячи із загальної та житлової площі спірного житлового будинку та у співвідношенні до частки відповідачки у цьому майні, неможливим є реальне виділення їй у користування чи шляхом поділу приміщень, які відповідали би її частці, а тому отримання відповідачкою встановленої судом грошової компенсації за належну частку у праві власності на спірне майно є належним та справедливим способом вирішення даного спору.
Згідно із частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції виходив з того, що належна відповідачці частка є незначною і не може бути виділена в натурі, спільне володіння і користування майном його співвласниками є неможливим, припинення права відповідачки, яка забезпечена іншим житлом, на частку у спільному майні не завдасть істотної шкоди її інтересам та інтересам членів її сім'ї, відповідачка не користується спірним майном, тривалий час ним не цікавилася та не утримувала, а тягар утримання спірного майна несе лише позивачка, та оскільки вона попереднього внесла на депозитний рахунок суду вартість частки відповідачки у спільному нерухомому майні, то суд дійшов висновку про наявність визначених частиною першою статті 365 ЦК України підстав для припинення права відповідачки на частку у спільному майні за вимогою позивачки як іншого співвласника .
З такими висновками суду колегія суддів погоджується, оскільки оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Згідно із частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною п'ятою статті 411 ЦПК України передбачено, що висновки суду касаційної інстанції, в зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
Відповідно до частини першої статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Під час вирішення цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог установлює зміст (правову природу, права та обов'язки) правовідносин сторін, які випливають зі встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).
Судом встановлено, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 18 червня 2002 року та договору дарування частини житлового будинку від 06 вересня 2004 року позивач за первісним позовом і відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_4 є власником 32/36 часток житлового будинку з відповідними частками надвірних будівель та споруд, загальною площею 58,3 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а. с.10, 11).
Вказане право зареєстроване за нею відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а. с. 8-9).
Згідно з технічним паспортом на цей житловий будинок до його складу входить: житловий будинок А-1 загальною площею 58,3 кв.м, житловою площею 35,3 кв.м, прибудова а, літня кухня В-1, гараж Г-1, хлів Д-1, вбиральня Ж, огорожа 1-2. Будинок складається з трьох кімнат площею 10,4 кв.м. 10,8 кв. м, 14,1 кв.м , коридору, кладової та кухні (а. с. 19 -24).
Співвласником 4/36 частини цього будинку є відповідач за первісним позовом і позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 (а. с. 15-16).
Згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.
Аналогічна за змістом норма міститься в статті 321 ЦК України.
Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.
Відповідно до статті 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Тлумачення змісту статті 365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь?якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Саме ця обставина є визначальною під час вирішення спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім'ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та технічних характеристик об'єкта, який є спільним майном.
Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 16 січня 2012 року в справі № 6-81цс11, від 02 липня 2014 року у справі № 6-68цс14, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-1943цс16, постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 671/1543/21).
Відсутність конструкції «за наявності одночасно» у статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин.
Правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї).
Таке тлумачення відповідає сталій судовій практиці щодо застосування статті 365 ЦК України про примусове припинення частки у спільному майні.
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17, у постановах Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 344/120/16-ц, від 11 грудня 2023 року у справі № 442/7979/21.
Отже, лише виходячи із встановлених у справі обставин, з урахуванням при вирішенні спору інтересів усіх співвласників, суд вирішує питання щодо наявності або відсутності підстав вважати, що припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та його членам сім'ї (постанови Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 760/8958/15-ц, від 09 жовтня 2019 року у справі № 750/11178/17).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом встановлено, що спірний житловий будинок відповідно до технічного паспорту складається з трьох кімнат: одна кімната - 10,4 кв. м, друга - 10,8 кв. м, третя - 14,1 кв. м, що становить 35,3 кв. м житлової площі. Загальна площа будинку - 58,3 кв. м.
Відповідно до ст. 47 ЖК України норма жилої площі в Україні встановлюється в розмірі 13,65 квадратного метра на одну особу.
Із урахуванням часток сторін позивачці належить 51,82 кв. м загальної площі, в тому числі 31,38 кв. м житлової площі (32/36), а відповідачці відповідно - 6,48 кв. м загальної площі, в тому числі 3,92 кв. м житлової площі (4/36), що виключає можливість виділення житлового приміщення, яке би відповідало її частці, а також можливості обладнання квартири окремим входом.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що належна відповідачці частка, поза розумним сумнівом, є незначною та поділити майно в натурі неможливо, про що підтверджено належними доказами та обґрунтовано в оскаржуваному рішенні вказав суд першої інстанції.
Колегія суддів також бере до уваги, що відповідач не проживає у спірній квартирі та володіє на праві приватної власності іншою квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_2 , в якій зареєстровано її місце проживання. Вказані обставини відповідачкою не заперечувалися.
В ході повторного вирішення судом першої інстанції справи виникла необхідність для належного, об'єктивного, законного з'ясування та вирішення всіх обставин справи, з урахуванням вказівок касаційного суду, застосування спеціальних знань, зокрема проведення будівельно-технічної експертизи.
Як було наголошено судом касаційної інстанції в даній справі, важливим аспектом з'ясування, серед іншого, є доводи відповідачки щодо можливості виділу належної ОСОБА_2 частки у спірному будинку та визначення вартості спірного об'єкта експертним шляхом.
З даного приводу на замовлення позивачки було проведено будівельно-технічну експертизу.
Відповідно до висновку експерта № 111/24 від 30 грудня 2024 року (а. с. 52-62 т. 3) виділити в натурі 4/36 ідеальної частки, яка перебуває у власності ОСОБА_2 у житловому будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , технічно не надається можливим. Поділити в натурі спірне нерухоме майно між співвласниками в ідеальних частках: 32/36, яка належить ОСОБА_4 , та 4/36, яка належить ОСОБА_2 , технічно не надається можливим.
Посилання в апеляційній скарзі на порушення судом норм процесуального права, а саме прийняття доказів із пропуском строку на їх подання, а також невирішення судом заявленого ОСОБА_2 клопотання, колегія суддів не бере до уваги з наступних міркувань.
Відповідно до ч. 4, 5 ст. 83 ЦПК, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
Частиною 9 даної статті встановлено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
З матеріалів справи слідує, що представник позивачки у клопотанні від 17 грудня 2024 року (а. с. 22 т. 3) в межах підготовчого провадження на виконання вимог частини четвертої статті 83 ЦПК України повідомив суд, що вживає заходи для отримання додаткових доказів з метою повного та всебічного розгляду цієї справи, а саме: отримання висновку будівельно-технічної експертизи, що підтверджується договором № ЕК-111/24 від 12 грудня 2024 року, тому суд правильно вважав за можливе прийняти як доказ у цій справі висновок експерта № 111/24 від 30 грудня 2024 року.
Щодо невирішення поданого ОСОБА_2 клопотання про призначення технічної інвентаризації житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами апеляційний суд звертає увагу на таке.
Як убачається з матеріалів справи, в судовому засіданні представником апелянта після заявлення вказаного клопотання було подано суду інше клопотання - про призначення будівельно-технічної експертизи щодо визначення ринкової вартості спірного будинку, а відтак, остання зняла з розгляду своє попереднє клопотання. Також із звукозапису та протоколів судових засідань слідує, що суд неодноразово з'ясовував думку сторін щодо заявлених ними клопотань, на що обидві сторони повідомили суд про відсутність будь-яких додаткових або нерозглянутих клопотань .
Доводи апеляційної скарги, що припинення її права на частку в спірному житловому будинку завдасть шкоди їй та членам її сім'ї істотної шкоди, оскільки вона є особою з інвалідністю ІІ групи, а квартира, що розташована в АДРЕСА_2 , перебуває в іпотеці, спростовуються матеріалами справи.
Суд першої інстанції правильно не взяв ці доводи до уваги, оскільки перебування квартири в іпотеці не позбавляє її власника права користуватися нею.
Судом також враховано і те, що згідно з відомостями з Державного реєстру іпотек запис про іпотеку зареєстрований ще 27 листопада 2006 року зі строком виконання зобов'язання до 26 листопада 2009 року та розміром основного зобов'язання 10 000 гривень. Разом з тим, право власності на квартиру зареєстроване за ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 03 жовтня 2003 року, а іпотечне зобов'язання виникло в зв'язку з кредитними відносинами із Кредитною спілкою «Фортуна-Експрес».
Відповідачка, маючи у власності інше нерухоме майно, де вона постійно проживає, та отримавши грошову компенсацію за свою частку у спірному будинку в розмірі 67234,17 грн, буде мати можливість погасити борг або ж покращити свої житлові умови.
Отже, наведені доводи апеляційної скарги не є і не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог первісного позову.
За таких обставин суд першої інстанції, належним чином дослідивши подані сторонами докази, встановивши дійсні обставини справи, що мають суттєве значення для вирішення справи, дійшов обґрунтованого висновку, що оскільки належна відповідачці частка у праві власності на будинок не може бути виділена в натурі, ця частка є незначною, спільне володіння і користування майном його співвласниками є неможливим, а припинення права відповідача на частку у спільному майні не завдасть істотної шкоди її інтересам, з огляду на факт попереднього внесення позивачем на депозитний рахунок суду вартості частки відповідача у спільному нерухомому майні, то наявні визначені частиною першою статті 365 ЦК України підстави для припинення права власності відповідача на частку у спільному майні за вимогою позивача як іншого співвласника.
Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження судом першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Турійського районного суду Волинської області від 11 березня 2025 року в цій справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді