Справа № 761/6811/16-ц
Провадження № 2/761/170/2023
10 березня 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Юзькової О.Л.,
при секретарі Буцан Р.О., Загірній Л.П., Марінченко Л.В.,
за участі
представників позивача ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
представників відповідача ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , яка діє в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_7 про встановлення факту сумісного проживання, ведення спільного господарства, визнання майна спільною сумісною власністю та виділення частки у спільно нажитому майні,
У липні 2015 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6 , яка діє в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_7 , про встановлення факту спільного проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_8 , ведення ними спільного господарства, визнання квартири АДРЕСА_1 та машиномісць АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю останніх та визнання за ОСОБА_5 права власності на 7/10 частин зазначеного майна. Позов пред'явила з підстав, передбачених ч. 1 ст. 17 Закону України «Про власність», ст. 74 СК України та ч. 4 ст. 368 ЦК України. Свої вимоги обгрунтовує тим, що з 1996 року до лютого 2004 року вона разом з ОСОБА_8 та своїм сином від попереднього шлюбу ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу в квартирі АДРЕСА_3 , яку ОСОБА_8 отримав від ТОВ Футбольний клуб «Динамо» Київ» (далі - ТОВ ФК «Динамо» Київ»), та у цей же період вели спільне господарство та мали спільний побут та бюджет. Шлюб між позивачем та ОСОБА_8 був зареєстрований 05 грудня 2008 року. Під час спільного проживання з ОСОБА_8 вони за договором про пайову участь у будівництві № 38, укладеним 06 листопада 2002 року між ОСОБА_8 і Товариством з обмеженою відповідальністю «Київська фінансово-будівельна компанія» (ТОВ «Київська фінансово-будівельна компанія»), придбали квартиру АДРЕСА_1 та машиномісця АДРЕСА_2 . 07 листопада 2002 року ОСОБА_8 у повному обсязі сплатив встановлений договором про пайову участь у будівництві внесок у розмірі 335815.20 грн. 7/10 частин цього внеску складали особисті кошти позивача, оскільки на той час у ОСОБА_8 не було достатньо коштів на оплату пайового внеску, тому вона 06 листопада 2002 року за борговою розпискою позичила 45 000.00 доларів США, які повернула у листопаді 2006 року за рахунок коштів від продажу власної квартири АДРЕСА_4 .
Право власності на спірні квартиру та машиномісця було зареєстровано за ОСОБА_8 у 2012 році.
ОСОБА_8 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 з 2004 року до квітня 2006 року, під час якого у них ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася дочка ОСОБА_7 .
ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Після його смерті відкрилась спадщина за законом на 1/2 частини зазначеної квартири та 1/2 частини машиномісць.
До спадкоємців першої черги за законом належать ОСОБА_5 , як дружина померлого, малолітня дочка спадкодавця ОСОБА_7 та батьки спадкодавця ОСОБА_10 і ОСОБА_11 , які відмовились від своєї частки у спадщині на користь своєї онуки - малолітньої ОСОБА_7 .
Після смерті чоловіка позивач звернулася до Другої Київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом.
Однак, ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_7 про визнання за її донькою права власності на 3/4 частини спірної квартири та машиномісць, оскільки на її думку вказане майно є особистою власністю померлого ОСОБА_8 .
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 23 лютого 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 лютого 2018 року - без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 березня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 лютого 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно ч. 5 ст. 411 ЦПК України висновки суду касаційної інстанції, в зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
Згідно ч. 1 ст. 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Суд касаційноі інстанції, скасовуючи судові рішення, в постанові від 04 березня 2020 року дійшов слідуючих висновків.
Відповідно до статті 22 КпШС України, статті 16 Закону України «Про власність» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) спільною сумісною власністю є майно, нажите подружжям за час шлюбу.
З 01 січня 2004 року почав діяти СК України, яким врегульовано право спільної сумісної власності осіб, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі. Оскільки СК України від 01 січня 2004 року зворотної сили не має, то він поширюється на правовідносини, які виникли після набрання ним чинності.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про власність» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.
При цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднанні в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету.
За змістом наведених норм спільною сумісною власністю є лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (стаття 16 Закону України «Про власність», стаття 22 КпШС України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), та майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункт 1 статті 17, стаття 18, пункт 2 статті 17 Закону України «Про власність» в редакції, чинній на час сплати коштів за спірне нерухоме майно).
Майно, набуте до 01 січня 2004 року під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їх спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); інше не встановлено письмовою угодою між ними.
Тільки в разі встановлення цих фактів положення частини першої статті 17 Закону України «Про власність» вважається правильно застосованим.
Вказаний висновок узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року в справі № 6-135цс13 та від 23 вересня 2015 року в справі № 6-1026цс15.
Як зазначено у вищевказаному правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15 майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.
У зв'язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.
Сам факт перебування у незареєстрованих шлюбних відносинах без установлення обставин ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін.
Тільки в разі встановлення цих обставин положення частини першої статті 17 Закону України «Про власність» будуть правильно застосовуватися.
У висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) зазначено, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» судам слід мати на увазі, що правила статей 22, 28, 29 КпШС (2006-07) не застосовують до спорів про поділ майна осіб, які живуть однією сім'єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі. Такі спори мають вирішуватися згідно з п.1 ст.17 Закону України "Про власність" (697-12), відповідних норм Цивільного кодексу України (1540-06) і з урахуванням роз'яснень, даних Пленумом Верховного Суду України в п. 5 постанови від 22 грудня 1995 р. № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності".
Суди мають враховувати, що до введення в дію Указу ПрезидіїВерховної Ради СРСР від 8 липня 1944 р. фактичні шлюбні відносинимали такі самі правові наслідки, як і зареєстрований шлюб, заумови, що ці відносини не припинялися, але шлюб не бувзареєстрований внаслідок смерті одного з подружжя чи пропажібезвісти на фронті. Оскільки норми законодавства колишнього СРСРіз цих питань не суперечать Конституції та законам України, вониможуть застосовуватися судами на підставі постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. "Про порядок тимчасової дії натериторії України окремих актів законодавства Союзу РСР" (N 1545-XII).
За змістом п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», розглядаючи позови, пов'язані зі спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є: майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст.16 Закону "Про власність", ст.22 Кодексу про шлюб та сім'ю України (2006-07); майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім'ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п.1 ст.17, ст.18, п.2 ст.17 Закону "Про власність"); квартира (будинок), кімнати в квартирах та одноквартирних будинках, передана при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сім'ї наймача у їх спільну сумісну власність (ст.8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" ( 2482-12 ).
В інших випадках спільна власність громадян є частковою. Якщо розмір часток у такій власності не було визначено і учасники спільної власності при надбанні майна не виходили з рівності їх часток, розмір частки кожного з них визначається ступенем його участі працею й коштами у створенні спільної власності.
Частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки зі спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини. Оскільки праця є основою створення і примноження власності громадян, розмір частки учасника спільної сумісної власності визначається ступенем його трудової участі, якщо інше не випливає із законодавства України. Розмір часток у спільній сумісній власності подружжя визначається за нормами Кодексу про шлюб та сім'ю (2006-07). При відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою - частки визначаються рівними.
З урахуванням вищенаведених висновків судів касаційної інстанції та роз'яснень постанов Пленуму Верховного Суду України, суд приходить до висновку, що правовідносини, які виникли між сторонами в даній справі, регулюються положеннями частини першої статті 17 Закону України «Про власність» та статті 112 ЦК Української РСР, які діяли на час їх виникнення.
Відповідно до положень ст. 112 ЦК Української РСР в редакції від 18.07.1963 року, яка діяла на час виникнення правовідносин, майно може належати на праві спільної власності двом або кільком колгоспам чи іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або державі і одному чи кільком колгоспам або іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або двом чи кільком громадянам. Розрізняється спільна власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність).
Відповідно до положень ч. 1 ст. 17 Закону України «Про власність», який діяв на момент виникнення правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою, другою, третьою та п'ятою статті 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За правилами частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд зокрема вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин .
Згідно ч. 4 ст. 49 ЦПК України у разі направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції зміна предмета, підстав позову не допускаються, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно положень п. 3 ч. 2 ст. 197 ЦПК України у підготовчому засіданні суд у разі необхідності заслуховує уточнення позовних вимог та заперечень проти них та розглядає відповідні заяви.
Даний позов пред'явлений у 2015 році під час дії ЦПК України в редакції Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI, який не передбачав підготовчого засідання.
У зв'язку з чим позивач подала до суду заяву про уточнення позовних вимог після скасування судових рішень судом касаційної інстанції і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, в якій зменшила розмір позовних вимог. Суд прийняв дану заяву, оскільки така процесуальна дія не суперечить ч. 4 ст. 49 ЦПК України.
В даній заяві позивач зазначала, що спірні квартира та машиномісця були придбані нею і ОСОБА_8 під час спільного проживання однією сім'єю, ведення спільного господарства та бюджету з ОСОБА_8 у період з 1996 року до лютого 2004 року і є спільною сумісною власністю ОСОБА_5 та ОСОБА_8 , як осіб, які проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Просила визнати квартиру АДРЕСА_1 , машиномісця АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю ОСОБА_5 та ОСОБА_8 . Виділити належну ОСОБА_5 частку у спільному сумісному майні осіб, які проживали однією сім'єю, визнавши за нею право власності на 5/8 частин вказаного майна з урахуванням належної їй частини в спільній сумісній власності та 1/8 частини у спадковому майні в порядку спадкування за законом на належну спадкодавцю 1/2 частину спадкового майна.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач та її представники зазначали, що з 1996 року до 2004 року ОСОБА_5 проживала разом з ОСОБА_8 однією сім'єю у квартирі останнього за адресою АДРЕСА_5 , вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, взаємні права і обов'язки та виховували її сина ОСОБА_9 . У листопаді 2002 року вони разом з ОСОБА_8 вирішили придбати квартиру на АДРЕСА_6 . ОСОБА_8 хотів придбати квартиру, проте у нього було у наявності лише 20 000 доларів США, тому вона отримала у борг грошові кошти у розмірі 45 000 доларів США у ОСОБА_12 і передала їх ОСОБА_8 для внесення пайового внеску за договором про дольову участь у будівництві № 38 від 6 листопада 2006 року. Позичені кошти повернула ОСОБА_12 у 2006 року, які одержала від продажу належної їй на праві власності квартири АДРЕСА_4 . Оскільки отримані нею у борг грошові кошти вона передала ОСОБА_8 до спільного бюджету, будучи членом його сім'ї, то вважає, що має право на частину майна, що перебувало у їхній спільній сумісній власності відповідно до положень ч. 1 ст. 17 Закону України «Про власність». Також має право на 1/8 частину спадкового майна, як дружина померлого спадкодавця.
Спільний бюджет складався із заробітної плати ОСОБА_10 , яку він отримував, будучи футболістом у ТОВ «ФК «Динамо» Київ», та з її доходів, отриманих від роботи ріелтером, та від здачі в оренду квартири АДРЕСА_4 , яку успадкував її батько після смерті у 2000 році його матері, а позивач успадкувала цю квартиру після смерті батька, померлого у 2003 році.
Указом Президента України № 726/2022 від 19.10.2022 року введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19 жовтня 2022 року «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», відповідно до п.п 1 п. 2 якого застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) до фізичних осіб згідно з додатком 1, за № 2077 якого вказано ОСОБА_6 , уродженка м. Києва Україна, громадянка України, мешканка м. Москви РФ, зазначено вид обмежувального заходу відповідно до Закону України «Про санкції» та строк його застосування п'ять років.
Спадкоємиці за законом ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_4 виповнилося 18 років. По досягненню повноліття особа, в інтересах якої заявлено позов, самостійно набуває здатність реалізовувати процесуальні права та обов'язки учасника справи відповідно до вимог ст. ст. 43, 46-47, 49 ЦПК України.
В судовому засіданні представники позивача підтримали заявлені вимоги, просили задовольнити.
Представники позов не визнали, свої заперечення проти позову обгрунтовували тим, що до 10.01.2000 року позивач не могла проживати з ОСОБА_8 , оскільки перебувала в шлюбі з ОСОБА_13 , не надала належних доказів на підтвердження обставин ведення нею з ОСОБА_8 в період з 1996 року до 2004 року спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї. Відповідач надала належні докази того, що в період придбання спірного майна ОСОБА_8 був платоспроможний і мав достатньо коштів для його придбання, що підтверджується відповідними письмовими доказами про його доходи в указаний період.
Дослідивши надані сторонами докази, заслухавши показання свідків та з урахуванням висновків і вказівок суду касаційної інстанції відповідно до положень ч. 4 ст. 263, ч. 5 ст. 411 та ч. 1 ст. 417 ЦПК України, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що з 12 грудня 1994 року до 10 січня 2000 року ОСОБА_5 (дівоче прізвище ОСОБА_14 ) перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_13 .
Судом встановлено, що рішенням Жовтневого районного суду м. Києва від 21 квітня 1999 року шлюб між ОСОБА_15 та ОСОБА_13 розірвано. Даним рішенням встановлено, що сімейне життя між ОСОБА_15 та ОСОБА_13 не склалося, з початку 1996 року вони проживають окремо, подружніх стосунків не підтримують, спільне господарство не ведуть. Припинили сумісне життя через те, що відповідач порушував подружню вірність. Зараз вона має іншого чоловіка, вагітна, хоче зареєструвати з ним шлюб. За таких обставин суд вважав, що сім'ю зберегти неможливо.
Таким чином, оскільки Жовтневим районним судом м. Києва встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження сім'ї ОСОБА_15 та ОСОБА_13 є неможливим, 21.04.1999 року шлюб між ними було розірвано відповідно до положень ст.ст. 38,40 КпШС України.
Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З урахуванням наведеного, оскільки зазначені обставини розлучення ОСОБА_15 та ОСОБА_13 , встановлені рішенням Жовтневого районного суду м. Києва від 21 квітня 1999 року у цивільній справі, що набрало законної сили, тому відповідно до вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України вони не доказуються при розгляді даної справи, у якій бере участь позивач, щодо якої встановлено ці обставини.
Таким чином, судом встановлено, що позивачка надала суду належні, допустимі, достовірні та достатні докази на підтвердження того, що з початку 1996 року вона проживає окремо від ОСОБА_13 , подружніх стосунків з ним не підтримує, спільне господарство не веде, у зв'язку з чим шлюб між нею та ОСОБА_13 розірвано в судовому порядку 21 квітня 1999 року.
Доводи представників відповідача про те, що даний шлюб був припинений 10.01.2000 року, суд не може прийняти до уваги, оскільки розлучення і реєстрація і реєстрація розлучення не є тотожними поняттями. В даному випадку розірвання шлюбу відбулось в судовому порядку відповідно до положень ст.ст. 38,44 КпШС України, а в органах реєстрації актів цивільного стану 10.01.2000 року відбувся момент реєстрації розлучення згідно положень ст. 44 КпШС України.
Встановлено, що шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_8 зареєстровано 05 грудня 2008 року.
Встановлено, що ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Після його смерті відкрилася спадщина за законом на квартиру АДРЕСА_1 та машиномісця АДРЕСА_2 , які належали спадкодавцю на підставі свідоцтв про право власності, виданих 06 червня 2012 року.
Спадкоємцями померлого першої черги за законом є дружина померлого ОСОБА_5 , його дочка ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та його батьки ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .
Дружина померлого ОСОБА_5 та його дочка ОСОБА_7 у встановленому законом порядку прийняли спадщину, подавши відповідні заяви до Другої Київської державної нотаріальної контори. Батьки померлого ОСОБА_10 та ОСОБА_11 у шестимісячний строк відмовились від своєї частки у спадщині на користь онуки ОСОБА_7 .
Судом встановлено, що 06 листопада 2002 року між ТОВ «Київська фінансово-будівельна компанія» та ОСОБА_8 укладено договір № 38 про пайову участь у будівництві комплексу житлових будинків на АДРЕСА_6 , за умовами якого ОСОБА_8 приймає дольову участь у будівництві комплексу житлових будинків на АДРЕСА_6 шляхом внесення коштів, а вказане товариство передає пайовику квартиру та два місця у паркінгу.
07 листопада 2002 року ОСОБА_8 сплатив на рахунок ТОВ «Київська фінансово-будівельна компанія» пайовий внесок згідно з договором від 06 листопада 2002 року у повному обсязі у розмірі 335 815.20 грн.
Згідно з додатковою угодою від 16 серпня 2005 року до договору про пайову участь у будівництві між ТОВ «Київська фінансово-будівельна компанія» та ОСОБА_8 , до пункту 2.2 договору внесено зміни, відповідно до яких ТОВ «Київська фінансово-будівельна компанія» зобов'язується передати ОСОБА_8 у натурі два місця у паркінгу за НОМЕР_3 та чотирикімнатну квартиру за АДРЕСА_7 .
Встановлено, що між ТОВ «Київська фінансово-будівельна компанія» та ОСОБА_8 13 вересня 2005 року складено акт, згідно з яким перший передав, а другий прийняв квартиру АДРЕСА_1 . Аналогічний акт вказаними особами складено у той же день щодо прийому-передачі паркомісць № № 31, 32 у будинку АДРЕСА_8 .
Судом встановлено, що право власності на зазначені квартиру і машиномісця зареєстроване 16 липня 2012 року за ОСОБА_8 під час перебування його у шлюбі із ОСОБА_5 .
Згідно з довідкою КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» від 25 лютого 2015 року ОСОБА_5 зареєстрована та проживає у квартирі АДРЕСА_3 . Разом з нею були зареєстровані ОСОБА_9 з 09 січня 2007 року до 02 жовтня 2014 року та ОСОБА_8 з 16 липня 2002 року до 01 серпня 2014 року.
Відповідно до довідки Британської міжнародної школи № 188 від 23 лютого 2015 року ОСОБА_9 , син позивача від попереднього шлюбу, навчався в указаній школі з вересня 2000 року до червня 2007 року. На час навчання фактична адреса проживання сім'ї була зазначена: квартира АДРЕСА_3 .
Судом встановлено, що згідно з відповіддю ТОВ «ФК «Динамо» Київ» від 06 березня 2017 року ОСОБА_8 у 2001-2006 роки працював на посаді футболіста-професіонала у ТОВ «ФК «Динамо» Київ» на підставі контрактів від 02 липня 1996 року, від 01 липня 2001 року, від 31 грудня 2003 року. За період 2001-2006 роки він одержав заробітної плати на загальну суму 82 732.90 грн., а саме: за 2001 рік - 13 210.14 грн., за 2002 рік - 13 224.54 грн., за 2003 рік - 13 299.62 грн., за 2004 рік - 13 629.95 грн., за 2005 рік - 14 386.76 грн., за 2006 рік - 14 981.89 грн. У ФК «Динамо» відсутня інформація про отримання ОСОБА_8 будь-яких додаткових винагород за 2001-2002 роки.
Відповідно до відомостей, наданих Генеральним партнером клубу - компанією «Ньюпорт Менеджмент Лтд.», з метою підвищення мотивації гравця, компанія виплачувала додаткову винагороду, яка у гривневому еквіваленті становила за 2003 рік - 169 341.74 грн., за 2004 рік - 260 588.15 грн., за 2005 рік - 393 344.74 грн., за 2006 рік - 1 156 450.00 грн.
Встановлено, що згідно виписки Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» сума надходжень на картку ОСОБА_8 становила 412 149.56 доларів США, зокрема 01 грудня 2006 року на картку було перераховано власних коштів 85 626.86 доларів США, від компанії «Ньюпорт Менеджмент Лтд.» протягом 2006-2007 років надійшло 11 платежів по 23 000.00 доларів США.
Встановлено, що згідно відповіді Регіонального сервісного центру в м. Києві МВС України від 14 лютого 2017 року ОСОБА_8 13 липня 2002 року був поставлений на облік автомобіль Mercedes-Benz SL 500. Вказаний автомобіль 23 лютого 2007 року був знятий з обліку для реалізації.
Згідно висновку експертного автотоварознавчого дослідження від 27 липня 2017 року про оцінку автомобіля Mercedes-Benz SL 500 ринкова вартість цього автомобіля складає 542 153.63 грн. або 103 048.85 євро.
Судом встановлено, що в інтерв'ю газеті «Команда» від 29 грудня 2001 року ОСОБА_8 вказував, що він вже п'ять років проживає з дівчиною по імені Леся і у них росте син ОСОБА_16 . Офіційно з ОСОБА_17 вони не одружені, оскільки печатка у паспорті для нього ні про що не говорить. Для них це не принципово.
Отже дане інтерв'ю судом встановлено, що сам спадкодавець ОСОБА_8 за життя визнавав факт проживання однією сім'єю з ОСОБА_5 та її сином ОСОБА_9 з 1996 року і визнавав позивачку та її сина членами своєї сім'ї.
Судом встановлено, що згідно прибуткового касового ордеру № 50 від 21.07.2001 року Українського кредитного банку ОСОБА_15 внесла на картку VISA кошти в розмірі 1500 доларів США, що підтверджує те, що вона мала заощадження.
На підтвердження факту проживання однією сім'єю ОСОБА_5 та ОСОБА_8 в період з 1996 року до 2004 року позивач надала суду показання свідків, які були допитані безпосередньо в судовому засіданні після скасування судових рішень судом касаційної інстанції, а саме: свідки ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_12 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_9 .
Із показань свідка ОСОБА_12 судом встановлено, що він сім'ю ОСОБА_24 знав добре. 6 листопада 2002 року він позичив ОСОБА_5 гроші в розмірі 45000 доларів США для придбання нерухомості, про що нею була складена розписка. Після повернення боргу у 2006 році, він повернув ОСОБА_5 оригінал розписки.
Суд вважає даний договір позики, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи, належним та допустимим доказом, оскільки сам позикодавець в судовому засіданні підтвердив його дійсність та чинність на момент його дії.
Із показань свідка ОСОБА_18 судом встановлено, що вона в період 2000-2006 років орендувала у ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_4 , яку успадкував її батько після смерті у 2000 році його матері, а позивач успадкувала цю квартиру після смерті батька, померлого у 2003 році.
Орендна плата становила 300 доларів на місяць, які вона сплачувала беезпосередньо ОСОБА_5 . Договір оренди не зберігся за спливом строків його зберігання.
Із показань свідка ОСОБА_19 судом встановлено, що вона дружила з ОСОБА_5 із самого дитинства. Після того, як позивач зі своїм сином ОСОБА_25 стала проживати з ОСОБА_8 однією сім'єю, вони стали дружити сім'ями, часто бували один у одного дома. Знала ОСОБА_8 , як чоловіка ОСОБА_26 . Він був футболістом у ФК «Динамо» Київ», вона працювала ріелтором, продавала нерухомість, від чого мала свій відсоток.
Із показань свідка ОСОБА_20 судом встановлено, що вона знає сім'ю ОСОБА_14 з 1980 року, близько дружили сім'ями, позивачку знає з самого дитинства, вона з ОСОБА_27 , матір'ю позивачки, разом працюють в Центрі наукових досліджень та викладання іноземних мов Національної Академії наук України. Батьки позивачки переживали за неї, коли вона припинила сімейні відносини з батьком її сина і стала проживати з ОСОБА_8 . На початку їхнього спільного проживання батьки допомагали молодій сім'ї. Свідок часто була присутня при розмовах, що футбол - це не професія. ОСОБА_8 багато часу проводив на тренуваннях. Весь домашній побут був на ОСОБА_26 і свідок з мамою позивачки часто приїжджали допомогти їй по господарству. У позивачки була помічниця, їхня родичка по імені ОСОБА_28 . Добре пам'ятає розмови в їхній сім'ї про те, що квартира АДРЕСА_4 , яка належала бабусі позивачки, належатиме їй. Після смерті бабусі позивачка цю квартиру здавала в оренду. Пам'ятає, як позивач прибігла на кафедру з радісною звісткою, що знайшла кошти на придбання квартири.
Із показань свідка ОСОБА_21 судом встановлено, що він знає ОСОБА_5 з 1993 року, так як, будучи ветеринарним лікарем, постійно надає допомогу та лікує у них собак. З ОСОБА_8 знайомий з 1995-1996 року, вони проживали разом із сином позивача ОСОБА_25 в квартирі по проспекту Перемоги однією сім'єю. Приблизно раз на місяць він був у них дома по виклику, які постійно здійснювала ОСОБА_5 . В квартирі він завжди бачив самого ОСОБА_8 , його футбольну форму і особисті речі. У них була сімейна квартира з фотографіями, зі всіма ознаками проживання сім'ї. В сім'ї завжди був нормальний сімейний стан. Свідок продовжував надавати допомогу собакам і по АДРЕСА_6 після того, як сім'я ОСОБА_24 переїхала туди проживати.
Із показань свідка ОСОБА_23 судом встановлено, що з ОСОБА_8 у нього зав'язалася дружба з 1996 року, вони обидва були гравцями ФК «Динамо». ОСОБА_8 в березні 1997 року познайомив його з позивачкою і показав квартиру, яку він отримав від ФК «Динамо». Позивач займалася ремонтом квартири та побутом, так як вони багато часу проводили на базі та перебували в роз'їздах. Позивач мала свою машину ОСОБА_29 , зі слів ОСОБА_8 свідку відомо, що у неї батьки заможні і вона сама мала заробітки. На літні збори в Ялту ОСОБА_8 , як одружений чоловік, заїжджав на базу перед грою за один день втрьох разом із ОСОБА_26 та ОСОБА_25 . ОСОБА_30 футболісти заїжджали на базу за 2 дні. Керівництво клубу оплачувало проживання в Ялті сім'ям гравців клубу в тому числі і сім'ї ОСОБА_8 . На той період заробітна плата футболістів становила 200-300 доларів США. В серпні-вересні 2001 року свідок попросив у ОСОБА_8 позичити гроші на покупку квартири, на що той відповів, що вони самі збираються придбати квартиру і збирають для себе кошти та думають де б іще позичити. В листопаді 2001 року він купив квартиру, ОСОБА_8 поцікавився за яку суму, він відповів 50-60 тисяч доларів США. А в кінці 2002 року він дізнався від ОСОБА_8 , що вони з ОСОБА_26 купили квартиру, на запитання свідка за яку ціну, ОСОБА_8 відповів, що приблизно стільки ж, як і квартира свідка.
Із показань свідка ОСОБА_22 судом встановлено, що він з 1996 року знайомий з ОСОБА_8 та ОСОБА_5 . ОСОБА_8 з 1997 року разом із ОСОБА_26 та її сином ОСОБА_25 проживали однією сім'єю в квартирі на проспекті Перемоги, яку йому надало ТОВ ФК «Динамо» Київ». Вся команда футбольного клубу вважала їх сім'єю. В цьому будинку проживали футболісти ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 та інші разом із сім'ями. Будучи футболістом, свідок в цьому будинку не проживав. Кожний рік футболісти клубу проходили літні збори в ОСОБА_35 , всі одружені футболісти іздили із сім'ями, брали на збори дружин і дітей. ОСОБА_8 , як одружений чоловік, заїжджав на базу перед грою за один день разом із ОСОБА_26 та ОСОБА_25 . ОСОБА_30 футболісти заїжджали на базу за 2-3 дні, таке правило заїзду було встановлено керівництвом клубу. Декілька разів на тиждень футболісти зустрічалися сім'ями всією командою, їздили на рибалку, на шашлики, один до одного на дачі, ОСОБА_8 завжди був з ОСОБА_26 та ОСОБА_25 . З метою покращення своїх житлових умов ОСОБА_26 та ОСОБА_36 у 2002 році хотіли позичити у нього 40 000 доларів США, проте він таких коштів не мав. Зі слів ОСОБА_8 йому відомо, що ОСОБА_26 позичила кошти в іншого знайомого.
Із показань свідка ОСОБА_9 , сина позивачки, встановлено, що його дитинство пройшло на АДРЕСА_5 , де вони проживали однією сім'єю втрьох: він, його мати ОСОБА_5 та ОСОБА_8 . Він батьків називав ОСОБА_37 і ОСОБА_38 . З ними в одному будинку жили футболісти ОСОБА_31 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_32 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 . В школу разом з іншими дітьми з їхнього будинку забирала розвозка. За навчання платили батьки. З ОСОБА_8 вони ходили на прогулянки, він учив свідка керувати машиною. Часто сім'ями їздили на рибалку, він з ОСОБА_8 та ОСОБА_43 , ОСОБА_31 , ОСОБА_39 і ОСОБА_40 зі своїми синами. Батьки ловили рибу, а діти розважалися. Літом зі всією командою футболістів їздили на збори в Ялту, вони жили на базі втрьох у маленькому номері. Після того, як ОСОБА_8 до них повернувся, вони якийсь час проживали по АДРЕСА_3, тому що ОСОБА_5 робила ремонт в квартирі на АДРЕСА_6 .
Показання свідка ОСОБА_9 про факт проживання однією сім'єю його, його матері ОСОБА_5 та ОСОБА_8 з 1996 року підтверджується показаннями свідків ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_23 , ОСОБА_22 , інтерв'ю ОСОБА_8 газеті «Команда» від 29 грудня 2001 року та довідкою Британської міжнародної школи від 23.02.2015 року, в якій зазначено, що під час навчання у цій школі з вересня 2000 року по 2007 рік фактична адреса проживання сім'ї була зазначена АДРЕСА_5 , тобто у квартирі, яка належала спадкодавцю на праві власності.
Суд вважає показання свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_23 , ОСОБА_22 та ОСОБА_9 неупередженими та об'єктивними, оскільки не встановив в їхніх показаннях розходжень і протиріч.
Разом з тим, суд вваажє за можливе не приймати до уваги доводи сторони відповідача, що ОСОБА_8 в період придбання спірного спадкового майна був платоспроможний і мав достатньо коштів для його набуття, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що на час придбання спірного спадкового майна за 2001-2002 роки ОСОБА_8 одержав заробітної плати на загальну суму 26 434.68 грн., а саме: за 2001 рік - 13 210.14 грн., за 2002 рік - 13 224.54 грн. У ФК «Динамо» відсутня інформація про отримання ОСОБА_8 будь-яких додаткових винагород за 2001-2002 роки, що підтверджується довідкою ТОВ «ФК «Динамо» Київ» від 06 березня 2017 року.
Отже, дана сума є недостатньою для придбання спірного майна.
Інші суми заробітної плати ОСОБА_8 даної довідки та надані Генеральним партнером клубу - компанією «Ньюпорт Менеджмент Лтд.» відомості про виплату йому додаткової винагороди і виписки з ПАТ КБ «ПриватБанк» про суми надходжень на його картку, оскільки в цих документах зазначені суми виплат та надходжень здійснені в період 2003-2007 роки, тобто після придбання спірного спадкового майна і не мають правового значення для вирішення даного спору.
Також необхідно зазначити, що відповідь Регіонального сервісного центру в м. Києві МВС України від 14 лютого 2017 року про реєстрацію транспортного засобу ОСОБА_8 13 липня 2002 року та висновок експертного автотоварознавчого дослідження від 27 липня 2017 року про його ринкову вартість, не є безспірними доказами того, що ОСОБА_8 мав достатньо коштів для придбання спірного спадкового майна.
Крім того, експертний висновок не містить дійсної вартості автомобіля, а його ринкову вартість, що не може бути в даній справі належним доказом.
Судом встановлено і це не заперечується відповідачем та її представниками, що ОСОБА_6 є медійною публічною особою, чиє життя активно висвітлюється в медійному просторі та у різних засобах масової інформації, наприклад, в газетних публікаціях, інтерв'ю на телебаченні, різних шоу та ін., в яких зокрема міститься інформація про події, що мали місце з її одруженням та спільним життям зі спадкодавцем ОСОБА_8 .
Так, 10 жовтня 2016 року в прямому ефірі шоу «Секрет на мільйон» ОСОБА_6 відверто розказала про відносини зі своїм колишнім чоловіком, футболістом ОСОБА_44 , який помер у 2014 році. ОСОБА_36 був першим чоловіком, якого вона зустріла. З ним вона зрозуміла, що є життя за межами роботи і творчості. Коли вона дізналася, що вагітна, їй було 20 років. Вона знала свого майбутнього чоловіка 3 чи 4 місяці. Їх шлюб тривав менше двох років.
Із показань свідка ОСОБА_45 вбачається, що вона близька подруга ОСОБА_6 , у жовтні 2002 року вона познайомилась з ОСОБА_8 , який на той час був хлопцем ОСОБА_6 і в цей час вони жили разом в квартирі на АДРЕСА_9 , а в кінці 2002 року вони купили спірну квартиру на АДРЕСА_6 .
Разом з тим, її показання містять суттєві розбіжності і протиріччя з вищезазначеними поясненнями ОСОБА_6 про те, що ОСОБА_8 вона знала 3 чи 4 місяці до вагітності. Враховуючи, що ОСОБА_7 народилась в грудні 2004 року , це спростовує показання свідка ОСОБА_46 про існування в 2002 році відносин між відповідачкою та ОСОБА_8 та придбання ними спірного майна.
З тих самих причин суд не може покласти в основу рішення і показання свідка ОСОБА_47 про те, що з 2004 року вона працювала нянею у відповідачки і зі слів відповідача їй відомо, що спірну квартиру на АДРЕСА_6 ОСОБА_48 та ОСОБА_8 придбали разом, оскільки вони містять суттєві розбіжності і протиріччя з вищезазначеними поясненнями ОСОБА_6 в інтерв'ю про те, що ОСОБА_8 вона знала 3 чи 4 місяці до вагітності.
Суд відхиляє показання свідка ОСОБА_49 про те, що спірну квартиру на АДРЕСА_6 ОСОБА_48 та ОСОБА_8 придбали разом, оскільки він є рідним братом відповідачки і зацікавлений у розгляді справи, а також його показання містять суттєві розбіжності і протиріччя з вищезазначеними поясненнями ОСОБА_6 в інтерв'ю про те, що ОСОБА_8 вона знала 3 чи 4 місяці до вагітності.
За правилами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності в цілому, приходить до висновку, що ОСОБА_5 та ОСОБА_8 в період з 1996 року по 2004 рік проживали однією сім'єю в квартирі АДРЕСА_3 , вели спільне господарство, побут та бюджет. Проживаючи однією сім'єю, але не перебуваючи в шлюбі, ОСОБА_5 та ОСОБА_8 домовились про набуття спірного майна у спільну сумісну власність та внаслідок спільних трудових зусиль одержали доходи, які об'єднали для набуття спільного спірного майна, яке є їх спільною сумісною власністю.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання спірних квартири та машиномісць спільною сумісною власністю ОСОБА_5 та ОСОБА_8 , виділення ОСОБА_5 частки у спільному сумісному майні осіб, які проживали однією сім'єю, визнавши за нею право власності на 1/2 частину вказаного майна, є обгрунтованими і такими, що підлягають до задоволення.
Частинами 1, 3 та 5 статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
За правилами ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Таким чином, позовні вимоги в частині виділення та визнання за позивачкою права на 1/8 частину у спадковому майні в порядку спадкування за законом після смерті спадкодавця на належну йому 1/2 частину спірного майна не підлягають до задоволення, оскільки спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину в нотаріальній конторі, в якій відкрита спадкова справа.
Керуючись ч. 1 ст. 17 Закону України «Про власність», ст. 112 ЦК Української РСР в редакції від 18.07.1963 року, ст. ст. 4, 12, 13, 76-82, 89, 259, 263-265, 268, 272-273 ЦПК України, суд -
Позов задовольнити частково.
Визнати квартиру АДРЕСА_1 , машиномісця АДРЕСА_10 та АДРЕСА_11 спільною сумісною власністю ОСОБА_5 та ОСОБА_8 .
Виділити ОСОБА_5 ( АДРЕСА_12 , РНОКПП НОМЕР_1 ) частину у спільному майні, визнавши за нею право власності на 1/2 частину в квартирі АДРЕСА_1 , частину машиномісць №№ НОМЕР_2 та АДРЕСА_11 .
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду, в порядку ст.ст. 353-357 ЦПК України з урахуванням п. 15.5. Перехідних положень цього Кодексу протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: