06 вересня 2006 р.
№ 53/08-06
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Кривди Д.С. - головуючого,
Жаботиної Г.В.
Костенко Т. Ф.,
розглянувши матеріали
касаційної скарги
Державного територіально-галузевого об'єднання “Львівська залізниця» в особі Івано-Франківської дирекції залізничних перевезень
на постанову
Харківського апеляційного господарського суду від 14.06.2006 р.
у справі
господарського суду Харківської області
за позовом
Державного територіально-галузевого об'єднання “Львівська залізниця» в особі Івано-Франківської дирекції залізничних перевезень
до
ВАТ “Балцем»
про
стягнення 85720, 82 грн.,
в судовому засіданні взяли участь представники:
позивача: Левчук І.М. (дов. від 16.03.06 № НЮ -434),
відповідача: Халецький О.В. (дов. від 31.08.06 № 18/6),
Рішенням від 17.04.06 господарського суду Харківської області в задоволенні позову про стягнення з ВАТ “Балцем» заборгованості за користування вагонами по станції Вадул-Сирет в розмірі 35667 грн., за зберігання вантажу у вагонах - 33037,20 грн. , додаткові збори - 2729,82 грн. відмовлено з посиланням на ч. 4 ст. 267 ЦК України, оскільки позивачем пропущено строк позовної давності та на той факт, що затримка в перевезенні вантажу виникла з вини залізниці внаслідок неправомірних дій відповідальних осіб станції Вадул-Сирет та несвоєчасного повідомлення відповідача (ВАТ "Балцем").
Постановою від 14.06.06 Харківського апеляційного господарського суду вказане вище рішення залишено без змін з тих же підстав.
Не погоджуючись з судовими рішеннями, Державного територіально-галузевого об'єднання “Львівська залізниця» в особі Івано-Франківської дирекції залізничних перевезень звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить їх скасувати, з огляду на порушення судом норм матеріального права, а також невірною оцінкою обставин справи, справу направити на новий розгляд.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваного судового акту знаходить необхідним касаційну скаргу задовольнити.
Як було встановлено судовими інстанціями, які приймали рішення у даній справі, у червні 2005 р. із станції Шебелинка Південної залізниці відповідачем згідно накладних № 4354997, № 43547996, № 43547585, № 43547999, № 43548084, № 3547564, № 43548000, № 43547998 відправлено 9 вагонів № 65718413, № 66749052, і° 66374513, № 67881268, № 66591330, № 64402704, № 67897959, № 67167007, № І6227877 з цементом в тарі ПЦ І-500-Н до Румунії, одержувач КО “Феромат».
10.06.2005 р. вказані вагони перетнули кордон України, однак не були прийняті вхідною погранстанцією Дорнешти, згідно акта неприйняття вагонів № 189 від 10.06.2005 р., в в'язку з тим, що одержувач вантажу відмовився приймати вантаж через невідповідність упаковки, про що станцією Дорнешти Румунської залізниці було повідомлено на станцію Вадул-Сирет телеграмою № 25 від 10.06.2005 р.
Про затримку вагонів та виникнення перешкод у перевезенні вантажу станцією Вадул-Сирет відповідача повідомлялося телеграмами через станцію відправлення у порядку ст.21 Угоди про міжнародне вантажне залізничне сполучення (далі Угода) для надання вказівок про подальші дії залізниці. На підставі розпорядження вантажовідправника станція відправлення Шебелинка телеграмою повідомила позивача про те, що вантажовідправник розпорядився про повернення вагонів з вантажем на станцію відправлення, тобто, між позивачем та відповідачем відбулася зміна умов договору.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судові рішення прийнято без врахування усіх фактичних обставин та неповно досліджених матеріалах справи.
Так, суди, приймаючи рішення у справі, виходили з того, що Румунія не є учасником Угоди, тому керувались українським законодавством, зокрема, ЦК України та Статутом залізниць України.
В той же час, судами не враховано та не досліджено положення Конвенції про міжнародні залізничні перевезення в частині строків позовної давності для позовів, що грунтуються на договорі перевезення.
Крім того, висновок судів попередніх інстанцій щодо несвоєчасного попередження відповідача про затримку вагонів не відповідає обставинам справи, оскільки про вказаний факт останньому повідомлялось телеграмами через станцію відправлення.
З врахуванням викладеного судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу задовольнити.
Рішення від 17.04.06 господарського суду Харківської області та постанову від 14.06.06 Харківського апеляційного господарського суду у справі № 53/08-06 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду Харківської області.
Головуючий
Кривда Д.С.
Судді:
Жаботина Г.В.
Костенко Т.Ф.