"25" липня 2025 р. Справа № 363/3908/25
про повернення позовної заяви
25 липня 2025 року м. Вишгород
Суддя Вишгородського районного суду Київської області Баличева М.Б., розглянувши матеріали позовної заяви керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі: Вишгородської районної державної адміністрації до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Дніпровсько-Тетерівське державне лісомисливське господарства про витребування земельної ділянки лісового фонду із чужого незаконного володіння-
11.07.2025 року до суду надійшла вищезазначена позовна заява, в якому прокурор просить витребувати на користь держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації із незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 3221880802:14:140:0179 площею 0,1432 га; стягнути з відповідача на користь Київської обласної прокуратури сплачений судовий збір.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 15.07.2025 року з підстав, пов'язаних із набранням чинності Законом України № 4292-IX «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» (далі - Закон № 4292-ІХ) вказану позовну заяву було залишено без руху, встановлено прокурору строк для усунення її недоліків - протягом 10 днів з дня вручення цієї ухвали та спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом: надання суду оцінки (експертно-грошової оцінки спірної земельної ділянки) здійсненої в порядку, визначеному законом, чинну на дату подання позовної заяви; надання суду документів, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у сумі вартості спірної земельної ділянки оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) яких здійснена в порядку визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви.
Вищезазначена ухвала суду була отримана Позивачем 16.07.2025 р., що підтверджується ксерокопією облікової книги розносної кореспонденції.
18.07.2025 року через канцелярію суду керівником Вишгородської окружної прокуратури подана заява, зі змісту якої вбачається, що відповідач не придбав спірну земельну ділянку за відплатними договорами, а набув її вперше на підставі рішення Богданівської сільської ради та він в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих, характерних для лісу природних ознак спірної земельної ділянки знав або, проявивши розумну обачність, міг і зобов'язаний був знати про те, що ліс і ділянка вибули з володіння держави з порушенням вимог закону. Водночас документів, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, як те вимагалось ухвалою суду від 15.07.2025 року, суду не надано.
Таким чином судом встановлено, що позивачем всупереч вимог, визначених ухвалою суду від 15.07.2025 р., яка є обов'язковою для виконання, судове рішення не виконано, недоліки не усунуто.
Залишаючи позовну заяву без руху судом було звернуто увагу на те, що Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», який набрав чинності 09.04.2025, було внесено зміни, зокрема, до положень ст.ст. 261, 388, 390 і 391 ЦК України, які мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом.
Так, у відповідності до ч. 5 ст. 390 ЦК України суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред'явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади. Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об'єктів приватизації, визначених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви.
Суд зазначає, що за змістом ч. 5 ст. 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Саме в ході розгляду даної справи суду необхідно оцінити наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна, оскільки судове рішення, ухвалене за відсутності перевірки добросовісності/недобросовісності набувача, що має важливе значення як для застосування положень ст.ст. 387, 388 ЦК України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право набувача майна, не зможе вважатися таким, що відповідає нормам справедливого судового розгляду згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України.
Суд зауважує, що на даній стадії розгляду справи суд не вирішує питання належності, допустимості, достовірності чи достатності доказів, дослідження яких відбувається лише під час розгляду справи по суті, а оцінка під час ухвалення судового рішення, оскільки жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Ухвалою суду від 15.07.2025 було встановлено, що внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду є обов'язковою умовою для вирішення спору, імперативною нормою закону.
При цьому поза увагою прокурора, залишилось те, що Законом № 4292-ІХ Цивільний кодекс України доповнено ч.5 ст. 390 наступного змісту: «Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред'явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.
Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об'єктів приватизації, визначених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».
При цьому, Прикінцевими та перехідними положеннями передбачено, що положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо: нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом; нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.
З системного аналізу вказаних норм закону, які мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, вбачається, що за наслідками розгляду справи про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади суд виносить рішення про витребування майна виключно за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. При цьому, приймаючи рішення про витребування майна, суд вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Перерахування грошових коштів здійснюється без пред'явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.
Отже, внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості спірного майна на депозитний рахунок суду є обов'язковою умовою для подальшого розгляду справи про витребування майна у добросовісного набувача. Невчинення таких дій унеможливлює винесення позитивного рішення у справі та, як наслідок, поновлення порушеного права держави або територіальної громади, за захистом якого звернувся прокурор.
Вказані норми є обов'язковими для застосування у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності Законом № 4292-ІХ.
Фактично, норми, що зобов'язують вносити вартість спірного нерухомого майна на депозитний рахунок суду, мають компенсаційний та забезпечувальний характер, оскільки їхньою метою є захист порушених прав усіх учасників спірних правовідносин, зокрема й добросовісного набувача.
Так, компенсація вартості витребуваного майна матиме місце у випадку задоволення позову та вилучення майна з володіння набувача, який є добросовісним, а позивач (держава або територіальна громада) отримує право зворотної вимоги до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника.
Водночас, з метою забезпечення захисту прав добросовісного набувача, закон передбачає, що грошові кошти у розмірі вартості спірного майна мають бути внесені на депозитний рахунок суду, що здійснює розгляд справи, що створює умови для справедливої компенсації при прийнятті судом рішення у справі про задоволення позову.
У рішенні ЄСПЛ у справі "МПП "Фортеця" проти України" зазначено, що необхідність виправити стару "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, добросовісно набуте особою, яка покладалася на законність дій органу державної влади. Ризик будь-якої помилки органу державної влади має покладатися на саму державу і помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавлених осіб. У контексті скасування помилково наданого права власності принцип належного урядування може не лише покладати на органи державної влади обов'язок діяти невідкладно при виправленні своєї помилки, але й може також вимагати виплати колишньому добросовісному власнику належної компенсації або іншого виду відповідного відшкодування.
Відтак суд, відповідно до приписів Закону № 4292-ІХ, очікує від учасників справи, в тому числі й від прокурора, вчинення обов'язкових дій, спрямованих виключно на забезпечення дотримання порядку розгляду справи та захист прав інших учасників справи за наслідками її розгляду.
Суд також враховує, що статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - ЄКПЛ) встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Стаття 1 Першого протоколу містить три чітких норми: "перша норма, викладена в першому реченні першого пункту, є загальною за своєю природою та закріплює принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого пункту, стосується позбавлення власності та містить умови такого позбавлення; третя норма, викладена в другому пункті, визнає право Договірних держав, серед іншого, здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів. Ці норми не є окремими, а є пов'язаними між собою. Друга та третя норми стосуються певних випадків, за яких допускається втручання в право на мирне володіння майном, отже їх слід тлумачити в світлі загального принципу, викладеного в першій нормі" (див. рішення у справі "Ян та інші проти Німеччини" (JahnandOthers v. Germany).
У разі задоволення позову в цій справі право власності відповідача, яка набула спірне нерухоме майно у встановленому законом порядку, зазнає втручання, яке прирівнюється до "позбавлення" власності в розумінні другого речення першого пункту статті 1 Першого протоколу та призведе до порушення, передбачених ст. 14 Конституції України гарантій права власності на землю.
Водночас, принцип законності вимагає від держави створювати такі судові процедури, які б забезпечували необхідні процесуальні гарантії та, відповідно, дозволяли б національним судовим органам ефективно та справедливо вирішувати спори між приватними особами (див. рішення у справі "Совтрансавто Холдінг проти України").
Втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (див. рішення у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції").
Враховуючи те, що судовий розгляд у даній справі стосується позовних вимог про витребування спірної земельної ділянки у набувача, який може бути визнаний судом добросовісним, суд буде зобов'язаний здійснити передбачені ч. 5 ст. 390 ЦК України дії щодо забезпечення права відповідача на компенсацію.
Оцінюючи доводи прокурора, який стверджує, що відповідач є недобросовісним набувачем на якого не можуть поширюватися гарантії, передбачені ч. 5 ст. 390 ЦК України, в межах відповідної стадії судового розгляду, суд зауважує, що поза увагою прокурора залишилась відсутність у суду процесуальної можливості наперед встановити добросовісність, чи недобросовісність набувача, яким є відповідач. При цьому належний висновок щодо добросовісності, чи недобросовісності відповідача, суд має право викласти лише у судовому рішенні, постановленому за наслідками судового розгляду. Отже, суд має вжити всіх, передбачених законом заходів з метою захисту прав відповідача, як потенційно добросовісного набувача.
Крім того, з урахуванням спеціальної мети Закону № 4292-ІХ, спрямованої на виконання державою Україною міжнародних зобов'язань у галузі гарантування прав і свобод людини, а також внесення вказаним законом відповідних змін як до матеріальних, так і до процесуальних нормативних актів, суд вважає, що Закон № 4292-ІХ є спеціальним законом, який має перевагу над загальним («Lexspecialisderogatgenerali»)
Згідно ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
За таких підстав, оскільки прокурор відповідно до ухвали судді від 15.07.2025 року у встановлений строк не виконав вимоги визначені в ст.ст. 175, 177 ЦПК України, тому у відповідність до ст. 185 ЦПК України, позовна заява підлягає визнанню такою, що неподана та поверненню прокурору.
На підставі викладеного, керуючись ст. 185 ЦПК України, суддя, -
Позовну заяву керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі: Вишгородської районної державної адміністрації до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Дніпровсько-Тетерівське державне лісомисливське господарства про витребування земельної ділянки лісового фонду із чужого незаконного володіння- повернути Вишгородській окружній прокуратурі Київської області.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до ч. 7 ст. 185 ЦПК України, повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Апеляційна скарга на ухвалу може бути подана до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення ухвали.
Суддя М.Б. Баличева