Справа № 357/11348/25
Провадження № 2-о/357/339/25
25 липня 2025 року місто Біла Церква
Суддя Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Бондаренко О.В., оглянувши заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради, про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини,
22.07.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, у якій просив встановити факт, що має юридичне значення, а саме: факт самостійного виховання та утримання ним малолітньої дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
При вирішенні питання щодо відкриття провадження у справі в порядку окремого провадження суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні. Таким чином, визначальною обставиною при розгляді заяви про встановлення певних фактів в порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право (Постанова Верховного Суду № 61-18462ск18 від 15.11.2018, Постанова Верховного Суду № 61-34884св18 від 14.11.2018).
В п. 1 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 5 (із змінами, внесеними постановою Пленуму від 25 травня 1998 року № 15) «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» роз'яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення та встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Як вбачається зі змісту поданої заяви, ОСОБА_1 просить встановити факт, що він самостійно без участі матері дитини, виховує та утримує малолітню дочку з метою набуття статусу - батька який самостійно виховує дитину, тобто «одинокий батько», для реєстрації місця проживання дитини, вирішення інших питань щодо проживання та перебування дитини, отримання відстрочки від мобілізації, звільнення з військової служби, тощо.
Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 за №9, одинокий батько - це чоловік, який не перебуває в шлюбі, але при цьому виховує дитину, у свідоцтві про народження якої він записаний як батько; або він розлучений і виховує дитину без матері; або він вдівець.
Як роз'яснено в п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 за № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» залежно від мети встановлення фактів у справі залучаються відповідні заінтересовані особи.
У даному випадку заявником зазначено заінтересовану особу - матір дитини та служба у справах дітей, які не вирішують питання щодо досягнення ним вказаної мети, а лише здійснюють свої права та виконують обов'язки з питань сімейного законодавства, а заінтересовану особу залежно від вказаної мети у справі не залучено, також у заяві не зазначено жодних обставин існування перешкод у вирішенні заявником питання щодо реалізації прав відповідно до мети без встановлення вказаного факту і не додано жодних доказів у їх підтвердження.
Так, ст. 51 Конституції України, визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (ст. 1 СК України).
Ч. 1 ст.121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Ст. 141 СК України встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Права та обов'язки батьків щодо виховання дитини передбачені у ст. 150, 151 СК України.
За приписами ч.2 ст. 150 СК України, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до ч. 1 - ч.4 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб'єктів, об'єктів і змісту (прав та обов'язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).
Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов'язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).
Відповідно до ст. 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
Згідно із ч.2 ст. 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов'язок особистого немайнового характеру припиняється у зв'язку з неможливістю його виконання.
У ч.4 ст. 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
У постанові Верховного Суду у справі № 127/3622/24 від 02.04.2025 колегія суддів вважала, що в умовах дії режиму воєнного стану факт самостійного виховання батьком (або іншою особою) дитини може існувати і без наявного спору про право через обставини, в силу яких обсяг прав матері (батька) обмежується або припиняється. Законодавець, враховуючи наявні життєві ситуації в умовах війни, розширив перелік підстав, за яких особа, яка самостійно виховує та утримує дитину, може звільнитися з військової служби без позбавлення іншого батьківських прав з урахуванням неможливості реалізації ним своїх батьківських прав та обов'язків в умовах війни чи/або надання такій особі соціального статусу одинокого батька (матері) у разі відсутності іншого з батьків та ін. Удосконалюючи законодавство в умовах режиму воєнного стану, законодавець передбачив установлення факту самостійного виховання та утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби та чітко визначив порядок його встановлення виключно в судовому порядку, що унеможливлює встановлення такого юридичного факту в позасудовому порядку будь-яким іншим органом влади. У такий спосіб законодавцем установлено судовий контроль задля дотримання балансу між інтересами дитини, яка може залишитися без батьківського піклування, особи (батька чи матері щодо здійснення піклування) та народу України в особі держави в розумінні статті 65 Конституції України. Такий порядок встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини визначений тому, що саме в порядку окремого провадження суд встановлює обставини та перевіряє (підтверджує) їх доказами незалежно від наданих сторонами доказів та зазначених доводів на їх спростування. Тобто встановлення юридичного факту як підстава для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби здійснюється безпосередньо судом.
Разом з тим, у цій же постанові Верховний Суд зауважив, що з огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин і оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі (подібний висновок міститься в ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 726/2166/19 та від 13 липня 2023 року в справі № 922/5158/21).
У даному випадку, заявник звернувся до суду із заявою в порядку окремого провадження про встановлення факту самостійного виховання ним дитини з метою встановлення певного соціально-правового статусу - батька, який самостійно виховує дитину, і можливістю у зв'язку з цим отримати відповідні пільги та відстрочку від мобілізації.
У справі № 127/3622/24, на яку посилається заявник, мати - військовослужбовця звернулася до суду із заявою в порядку окремого провадження про встановлення факту самостійного виховання нею дитини з метою доведення існування підстав для визнання (підтвердження) за нею певного соціально-правового статусу - матері, яка самостійно виховує дитину і можливістю у зв'язку з цим звільнитися з військової служби.
Таким чином, у даному випадку, підстави для урахування висновку Верховного Суду у справі № 127/3622/24 відсутні, адже обставини справ не є релевантними.
Разом з тим, у даному випадку слід застосувати правовий висновок Верховного Суду зазначений у постанові від 20.02.2025, у справі № 128/3616/24 за заявою батька про встановлення факту самостійного виховання та утримання ним неповнолітнього сина з метою надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, у якому зазначено, що факт одноосібного (самостійного) виховання дитини одним з батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки у такому випадку завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена ч.1 ст. 15 СК України невідчужуваність сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним з батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право (пункти 87-88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22).
Відповідно до ч. 4 ст. 315 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Таким чином, враховуючи вище зазначене, у вказаних у даній справі конкретних обставинах факт самостійного виховання та утримання дитини батьком не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв'язку із чим, слід відмовити у відкритті провадження у справі.
При зверненні до суду із заявою ОСОБА_1 було сплачено судовий збір у розмірі 605,60 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 0.0.4458734161.1 від 15.07.2025.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору може бути повернута за клопотанням особи на підставі ухвали суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.
Керуючись ст. 293, 294, 315, 353 ЦПК України,
Відмовити у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ), заінтересовані особи: ОСОБА_2 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ), Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради (ЄДРПОУ: 35615529, місцезнаходження: вулиця Павла Скоропадського, будинок 8, місто Біла Церква, Київська область, 09107), про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення. Учасник справи, якому ухвала не була вручена в день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідної ухвали.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Ухвала складена 25.07.2025.
Суддя: О. В. Бондаренко