Справа № 953/6978/25
н/п 2-з/953/42/25
"25" липня 2025 р. Київський районний суд м. Харкова в складі:
головуючого судді Зуба Г.А.
при секретарі Кулікової Т.В.,
розглянувши заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місцеперебування за адресою: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , місцеперебування за адресою: АДРЕСА_2 ) про стягнення безпідставно набутих коштів, -
04.07.2025 до Київського районного суду м. Харкова надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , в якій позивач просить стягнути з відповідача на свою користь безпідставно набуті 17.06.2021 та збережені грошові кошти в сумі 12 000,00 євро, що відповідно до курсу Національного банку України євро до гривні на день складання позову становить 590 160,00 грн., та 3 % річних від суми безпідставно набутих та неповернених грошових коштів, за період з 18.06.2021 до моменту подання позову у розмірі - 1515,95 євро, що відповідно до курсу Національного банку України євро до гривні на день складання позову становить 74554,42 грн.
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 24.07.2025 вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в ній за правилами загального позовного провадження.
11.07.2025 від позивача на адресу суду через систему «Електронний суд» надійшла заява про забезпечення позову, в якій позивач просить накласти арешт на грошові кошти в межах суми позовних вимог - 664 714,42 (Шістсот шістдесят чотири тисячі сімсот чотирнадцять гривень 42 коп.), які належать ОСОБА_2 , що зареєстрований в Україні за адресою: АДРЕСА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) проживає в АДРЕСА_3 , та перебувають на всіх його рахунках у всіх банківських або інших фінансово-кредитних установах України, за виключенням спеціальних рахунків на які не допускається накладення арешту, посилаючись що предметом стягнення є вказані грошові кошти, від повернення яких відповідач ухиляється, а тому наявні підстави для накладення арешту на грошові кошти Відповідача на відкритих ним рахунках у банківських та фінансових установах в межах суми, про стягнення якої подано позов, оскільки такий захід забезпечення позову, на думку позивача, є обґрунтованим, адекватним і співмірним із заявленими позовними вимогами та дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення у разі задоволення позову і, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
Відповідно до ч.1, 2 ст.149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Під арештом майна слід розуміти заборону розпорядження цим майном, а в певних випадках - і користування ним.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обгрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Пленум Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року у п. 4 роз'яснив, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; зясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов'язаний з предметом позову, наскільки він співрозмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.
Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.
Відповідноч.1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Для належної реалізації завдань цивільного судочинства слугує зокрема те, що відповідно до ст.124 Конституції України судові рішення є обов'язковим до виконання на всій території України. Таким чином, порушене, невизнане, оспорюване право особи може буде захищене та відновлене тільки після реального виконання рішення суду, яким спір буде вирішено по суті.
Заходи забезпечення позову носять тимчасовий характер і зберігають свою дію до фактичного виконання рішення суду, яким закінчується вирішення спору по суті.
Предметом спору в даній позовні заяві є стягнення грошових коштів з відповідача в загальному розмірі 12000,00 євро (за курсом НБУ 590160,00 грн.) та 1515,95 євро (за курсом НБУ 74554,42 грн.).
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Саме до такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 17.10.2018 року у справі №183/5864/17-ц.
До суду не надані докази на підтвердження реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, окрім усних посилань в заяві.
В постанові Верховного Суду від 21 серпня 2020 року у справі№ 904/2357/20 У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12 липня 2022 року в справі № 910/8482/18 (910/4866/21 зазначено, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або грошові кошти суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів. Сума підданих арешту грошових коштів обмежується розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, належного до предмета спору (подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15 січня 2019 року у справі № 915/870/18 та від 05 вересня 2019 року у справі № 911/527/19).
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, зокрема грошові суми, що є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, можуть зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 3 березня 2023 року у cправі №905/448/22 у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін; водночас суд не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що накладення арешту на майно має стосуватися саме майна, яке належить до предмета спору, з таких підстав.
Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог безпосередньо пов'язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.
За вказаних обставин, в матеріалах справи будь-які докази на підтвердження реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову - відсутні, та суд не володіє даними в яких банківських чи фінансових установах відкриті рахунки на ім'я ОСОБА_2 , та матеріали заяви не містять таких даних. Відсутність відомостей про рахунки відповідача, та їх вартість не дає змоги визначити співмірність засобів забезпечення позову із заявленими вимогами, так і не надано наявності у відповідача вказаних грошових коштів, які в подальшому можуть зникнути.
Сам же факт звернення позивача до суду не є підставою для забезпечення позову.
Враховуючи викладене, суд вважає, що в даному випадку в задоволенні вказаної заяви необхідно відмовити в повному обсязі за наведених вище підстав.
Керуючись ст. ст. 149-153, 157 ЦПК України, суд, -
В задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена в Харківський апеляційний суд протягом 15 діб.
Повний текст ухвали виготовлено 25 липня 2025 року.
Суддя - Г.А. Зуб