справа № 619/2481/25
провадження № 2-о/619/107/25
іменем України
25 липня 2025 року м. Дергачі
Дергачівський районний суд Харківської області у складі головуючого судді Овсяннікова В.С., за участі секретаря судового засідання Кісіль А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , подану у порядку окремого провадження заінтересовані особи: Міністерство оборони України та Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації про встановлення факту проживання однією сім'єю без укладення шлюбу,-
ОСОБА_1 звернулася до суду, заінтересовані особи: Міністерство оборони України та Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації із заявою, в якій просила встановити юридичний факт проживання однією сім'єю чоловіка і жінки без укладення шлюбу між нею та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період часу з 21.01.2019 (дата розірвання шлюбу) до серпня 2023 року (дати зникнення безвісти).
Заява мотивована тим, що 02.08.2003 у виконавчому комітеті Слатинської селищної ради Дергачівського району Харківської області було зареєстровано шлюб між заявницею та ОСОБА_2 , у подальшому подружжя мешкало за адресою: АДРЕСА_1 , де й були зареєстровані.
Вказує, що вона з ОСОБА_2 були знайомі з 1999 року, почали зустрічатися у 2000 році, коли вона навчалася у 10 класі, а відповідач щойно повернувся з військової служби, а з 2001 року сторони почали спільне проживання.
У 2003 році народився син, ОСОБА_3 , який на жаль, з дитинства мав онкологічне захворювання. Саме через потребу у дороговартісному лікуванні чоловік ОСОБА_2 у 2005 році пішов на контрактну службу до Іраку , аби забезпечити сім'ю та лікування сина.
У 2006 році, повернувшись, він звільнився у зв'язку з хворобою дитини.
У 2012 році народилася дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Подружжя жило єдиною родиною. Усі сімейні витрати здійснювалися спільно, родина мешкала спочатку у квартирі матері заявниці, а пізніше - у домоволодінні тітки чоловіка, ОСОБА_6 , яка надала окреме помешкання у власному дворі. Саме там родина провела значну частину останніх років до мобілізації чоловіка, здійснюючи ремонти, облаштування та спільне життя.
21.01.2019 сторони формально розірвали шлюб на підставі рішення Дергачівського районного суду Харківської області у справі №619/3844/18. Рішення про розірвання шлюбу з боку заявниці було спонтане та емоційно-імпульсивним, оскільки воно стало наслідком кризи у сімї, у зв'язку з важким станом здоров'я матері ОСОБА_2 , що вплинуло на його психоемоційний стан та відповідно і відобразилось на сімї. Попри юридичне розлучення, сторони все ж таки не припиняли спільного життя, мешкали під одним дахом, виховували двох дітей, мали спільний побут, плани, витрати і сімейні обов'язки. Чоловік ОСОБА_2 залишався зареєстрованим у квартирі позивачки, що підтверджується витягами з реєстру.
У квітні 2022 року, після початку повномасштабної агресії рф, чоловік ОСОБА_2 пішов добровольцем до Збройних Сил України, з метою захисту держави, був у подальшому направлений у підрозділ ВЧ НОМЕР_1 . 11.04.2022 року розпочалась його служба. Заявниця разом з неповнолітньою донькою була змушена виїхати з України - евакуацію забезпечив ОСОБА_2 , який особисто супроводжував сім'ю як до м. Дергачів, а звідти - до м. Полтави. Після цього він сам повернувся до с. Слатиного і невдовзі вирушив на передову.
Протягом усього часу служби сторони підтримували постійний зв'язок: спілкувались телефоном, через месенджери (Telegram, WhatsApp), обмінювались фото і відео родини, привітаннями з дітьми. 26.10.2022 року. Заявниця навіть особисто приїжджала до м. Харкова разом з дітьми, коли ОСОБА_2 проходив службу в цьому місті - вони провели разом чотири щасливі дні всією родиною. Після цього спілкування тривало у дистанційному форматі через умови бойових дій. Фотодокази долучено до заяви.
У серпні 2023 року заявниця отримала Сповіщення про зникнення чоловіка безвісти в районі ведення активних бойових дій. На момент зникнення сторони перебували у щоденному родинному зв'язку, мали намір повторно зареєструвати шлюб одразу після повернення ОСОБА_2 з фронту, однак у зв'язку з тим, що державні електронні сервіси тоді ще не дозволяли укладення шлюбу дистанційно - це не було реалізовано.
Зазначає, що сторони мали спільну сімейну історію понад 20 років. Усе життя було спільним заявниці з ОСОБА_2 : від знайомства і першого побачення - до останніх повідомлень і відеодзвінків з передової.
Попри формальне припинення шлюбу у 2019 році, сторони проживали як чоловік і дружина, мали єдиний побут, планували спільне майбутнє, виховували дітей і здійснювали всі дії, притаманні повноцінній сім'ї. Встановлення юридичного факту проживання однією сім'єю у період часу з 21.01.2019 по серпень 2023 року має ключове значення для подальшого оформлення соціальних гарантій, спадкових прав та захисту прав дитини і матері в умовах невизначеного статусу військовослужбовця.
Встановлення факту спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 після розірвання шлюбу не лише має безпосереднє юридичне значення. Це дозволить реалізувати права Заявниці як цивільної дружини військовослужбовця, який зник безвісти, зокрема на отримання статусу члена сім'ї військовослужбовця, соціальні гарантії, пенсійне забезпечення, участь у процедурі визнання особи безвісно відсутньою або померлою, спадщини, а також забезпечення інтересів малолітніх дітей.
Насамперед, заявниця має намір звернутися до органів державної влади з метою отримання статусу члена сім'ї військовослужбовця, який зник безвісти під час виконання бойового завдання.
Відсутність такого статусу фактично позбавляє заявницю можливості захищати не лише свої законні інтереси, але й інтереси спільних дітей, які потребують державного піклування після втрати батька. Донька та син залишились на утриманні матері, і встановлення юридичного факту проживання однією сім'єю є передумовою для реалізації дітьми права на статус дитини військовослужбовця, яка втратила батька, а також права на відповідні освітні, медичні та соціальні гарантії.
Окрім того, встановлення цього факту має надзвичайну важливість для забезпечення спадкових прав дітей та самої заявниці у разі визнання відповідача померлим. Без рішення суду про встановлення факту проживання однією сім'єю позивачка не зможе виступати в якості законного представника щодо питань, пов'язаних із майном, боргами, особистими речами, пенсією та соціальними пільгами відповідача.
Також важливо зазначити, що встановлення факту проживання однією сім'єю дозволяє особі подати заяву про розшук зниклого безвісти як члену сім'ї, отримати офіційний статус постраждалої особи в кримінальному провадженні, яке ведеться у зв'язку з воєнними злочинами чи обставинами зникнення відповідача, а також бути допущеною до участі у слідчих діях, включаючи перегляд фото- і відеоматеріалів, результати експертиз та інших документів, які в умовах воєнного стану є доступними лише для членів сім'ї.
Таким чином, встановлення юридичного факту проживання однією сім'єю є необхідною умовою реалізації ряду ключових прав позивачки, а також її неповнолітніх дітей, що є достатньо обґрунтованим як з юридичної, так і з моральної точки зору.
Просить задовольнити заявлені вимоги, вважає, що існують на те усі правові та фактичні підстави.
Ухвалою суду заяву було прийнято заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено судове засідання.
15.05.2025 від Міністерства оборони України до суду надійшли пояснення третьої особи, в яких представник клопотав про залишення заяви без розгляду, оскільки між сторонами існує спір про право, тому заява підлягає залишинню без розгляду у відповідності до вимог ч. 4 ст. 315 ЦПК України.
Зазначив, що від встановлення факту визнання заявниці членом сім'ї померлого військовослужбовця залежить виникнення її права на отримання статусу члена сім'ї загиблого Захисника України та на отримання одноразової грошової допомоги. У заявниці фактично виник спір, зокрема, з органом, який призначає та виплачує відповідну допомогу, і який заперечує проти такого факту, що виключає можливість розгляду поданої заяви в порядку окремого провадження.
При цьому вказав, що даний факт повністю заперечується заінтересованою особою Міністерством оборони України.
Також у заяві представник третьої особи - Міністерства оборони України просив розгляд справи проводити без участі представника Міністерства оборони України.
15.05.2025 представник заявниці ОСОБА_1 - адвокат Моісеєнко О.М. надав до суду заперечення на пояснення третьої особи - Міністерства оборони України, в яких просив визнати пояснення Міністерства оборони України такими, що не спростовують правомірності та обґрунтованості заявленої вимоги.
Зауважив, що представник Міністерства оборони України, подав заперечення на заяву виключно з тієї підстави, що вони не погоджуються із встановленням юридичного факту та намагається штучно створити видимість спору про право, що суперечить принципу добросовісності, передбаченому ст. 13 ЦПК України.
Ухвалою суду від 16.06.2025 у задоволенні клопотання представника заінтересованої особи - Міністерства оборони України про залишення без розгляду заяви ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу було відмовлено.
19.05.2025 від заінтересованої особи - представника Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації надійшла до суду заява про розгляд справи без участі представника УПСЗН.
Представник заявниці ОСОБА_1 - адвокат Моісеєнко О.М. у судове засідання не з'явилася, надала до суду заяву, в якій просила справу розглянути без сторони заявника. Заявлені вимоги просила задовольнити у повному обсязі.
Свідок ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у судовому засіданні пояснила, що є тіткою ОСОБА_2 , мешкала поруч і надала родині житло, усе життя родини безпосередньо спостерігала за родинним побутом, участю обох у вихованні дітей, плануванням спільних справ, приготуванням їжі, господарською діяльністю з 2003 року і по 2024 рік.
Свідок ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у судовому засіданні пояснила, що є кумою родини та хрещеною матір'ю дочки родини - ОСОБА_8 . Вказала, що після розірвання шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 неодноразово бувала у їхній родині у с-щі Слатине, особисто бачила, що сторони живуть як подружжя - проводили родинні свята, обговорювали спільні справи, виховували дітей, підтримували один одного, мали родинну єдність. Також підтвердила сталий характер відносин та реальні шлюбоподібні зв'язки між сторонами до серпня 2023 року.
Свідок ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у судовому засіданні пояснила, що є дівчиною старшого сина ОСОБА_10 . Часто перебувала у родиному колі у період часу 2022-2023 роках, була свідком відеозв'язку та листування між ОСОБА_2 і членами родини під час йог служби, зокрема особистого спілкування з дітьми, спостерігала та відчувала участі ОСОБА_2 у вирішенні родинних питань, зокрема щодо сімейних витрат, фінансової допомоги, привітань зі святами. Її свідчення дозволяють підтвердити родинну єдність у період мобілізації відповідача, тобто до серпня 2023 року.
Суд, вислухавши пояснення заявника та свідків, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.
Матеріали справи свідчать, що 02.08.2003 року у Виконавчому комітеті Слатинської селищної ради Дергачівського району Харківської області було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 (до шлюбу - ОСОБА_11 ), ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Актовий запис №20. Свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 . На підставі рішення Дергачівського районного суду Харківської області у справі №619/3844/18 шлюб між подружжям було розірвано (а.с. 8, 31).
Відповідно витягів з реєстру територіальної громади від 09.04.2025 місце проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 9-10).
Згідно свідоцтв про народження, у подружжя народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 36-37).
Із сповіщення сім'ї за №345/1/1537 вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_8 29.08.2023 направили ОСОБА_1 сповіщення про зникнення її чоловіка головного сержанта розвідувального взводу розвідувальної роти військової частини, молодшого сержанта ОСОБА_2 безвісти ІНФОРМАЦІЯ_9 у результаті ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання щодо захисту незалежності України у районі населеного пункту Вільшана Харківської області (а.с. 39).
Судом оцінені та взяті до уваги письмові докази, надані заявницею, а саме: виписки по надходженням по картці/рахунку ОСОБА_1 грошових коштів від ОСОБА_2 від 26.07.2023 - 7035,18 гривень; 12.07.2023 - 2010,05 гривень; 10.06.2023 - 5025,13 гривень; 10.06.2023 - 5025,13 гривень, 20.05.2023 - 2010,05 гривень, 14.04.2023 - 3015,08 гривень, 06.04.2023 - 3015,08 гривень, 03.04.2023 - 5527,64 гривень (а.с. 43-49).
За вищезазначених обставин, суд приходить до висновку, що заробітна плата та доходи ОСОБА_2 перевищували доходи ОСОБА_1 та були джерелом засобів до існування для його сім'ї та дітей, які він отримував під час проходження військової служби протягом особливого періоду воєнного стану в Україні до моменту зникнення безвісти військовослужбовця.
З огляду на оцінку доказів у сукупності, суд приймає, надані заявницею, копії скріншотів з додатків месенджерів Telegram, WhatsApp, в яких висвітлено спілкування ОСОБА_1 з ОСОБА_12 практично щодня на протязі 2022 - 2023 роках, в яких зафіксована форма візуального та емоційного підтвердження спільного життя між ними: фіксуються домовленості про витрати, плани на майбутнє, розмови про спільне життя після завершення військової служби, ОСОБА_2 вітає з фронту, спілкується через відеозв'язок, висловлює турботу про побут родини, висвітлено святкування родинних подій, просто родинні фото тощо, остання переписка зафіксова 31.07.2023 - тобто за декілька днів до визнання його зниклим безвісти ІНФОРМАЦІЯ_9 у результаті ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання щодо захисту незалежності України у районі населеного пункту Вільшана Харківської області (а.с. 11-24).
Враховуючи наведені обставини, стає очевидним, що, попри формальне припинення шлюбу у 2019 році, сторони проживали як чоловік і дружина, мали єдиний побут, планували спільне майбутнє, виховували дітей і здійснювали всі дії, притаманні повноцінній сім'ї. Встановлення юридичного факту проживання однією сім'єю у період з 21.01.2019 по серпень 2023 року має ключове значення для подальшого оформлення соціальних гарантій, спадкових прав та захисту прав дитини і матері в умовах невизначеного статусу військовослужбовця.
У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження, позовного провадження (загального або спрощеного), окремого провадження.
Відповідно до статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження зокрема справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Такий правовий висновок висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі №320/948/18.
Заявниця зазначила, що встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу заявниці необхідне для реалізії її права як цивільної дружини військовослужбовця, який зник безвісти, зокрема на отримання статусу члена сім'ї військовослужбовця, соціальні гарантії, пенсійне забезпечення, участь у процедурі визнання особи безвісно відсутньою або померлою, спадщини, а також забезпечення інтересів малолітніх дітей, що передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Частиною 1 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991р. № 2011-XII визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до ст. 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей " від 20.12.1991р. № 2011-XII, у випадках, зазначених у п. п. 1 - 3 п. 2 ст. 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста. Члени сім'ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України.
Відповідно до ч. 4 ст. 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. № 2011-XII виходить, що до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать: жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили; утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Абзацом 1 пункту 2 абзацом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - «Постанова») передбачено, що сім'ям загиблих осіб, зазначених у пунктах 1-1-2 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Отже, той факт, який заявниця просить встановить суд, у даному випадку дійсно має юридичне значення для реалізії заявницею її права.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним. Зокрема, згідно з пунктом 5 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.
Статтею 19 ЦПК України визначені справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів. У частині першій цієї статті встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. У частині сьомій вказаної статті регламентовано, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Тобто, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також не доведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 14.12.2022 року у справі №180/2132/21.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним (постанови Верховного Суду від 07.11.2018 року у справі №336/709/18-ц, від 14.04.2021 року у справі №205/2102/19-ц, від 28.04.2021 року у справі №520/19532/19 (провадження №61-13709св20), від 15.112021 року у справі №554/10125/20 (провадження №61-12758св21), від 03.08.2022 року у справі №759/12740/21 (провадження №61-126св22)).
Свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_9 надали пояснення у судовому засіданні та підтвердили факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, ведення ними спільного господарства та наявність взаємних прав та обов'язків, а також безперервність родинного життя.
Мотиви, з яких виходив суд, застосовані норми права та висновки суду щодо встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, ведення спільного господарства та наявності взаємних прав та обов'язків.
Частиною 5 статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Суд, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, приходить до наступного висновку.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Відповідно до ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Згідно з ч. 1 ст. 294 ЦПК України, під час розгляду справ окремого провадження суд зобов'язаний роз'яснити учасникам справи їхні права та обов'язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи.
Згідно з ч. 2 ст. 294 ЦПК України, з метою з'ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази.
Відповідно до ч. 4 ст. 294 ЦПК України, справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
18 січня 2024 року Велика Палата Верховного Суду у справі 560/17953/21 відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати від 30 січня 2020 року у справі №287/167/18-ц та у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі №290/289/22-ц, вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судовому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, у порядку цивільного судочинства.
Також Велика Палата Верховного Суду підкреслила, що неефективним є підхід до визначення юрисдикції спорів у судовому порядку про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в залежності від їх мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов'язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб'єктами владних повноважень, оскільки це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника, бо призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій з доказуванням одних і тих же обставин, подій та фактів при поданні кожної позовної заяви.
Відповідно до ст. 3 Сімейного кодексу України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечить моральним засадам суспільства.
Відповідно п. 3 ст. 4 СК України, кожна особа має право на проживання в сім'ї.
Поняття сім'ї, сформульоване в цій статті, не містить такої обов'язкової ознаки сім'ї, як знаходження саме в зареєстрованому шлюбу. Сім'я розглядається як соціальний інститут і водночас як союз конкретних осіб. Сім'я є первинним та основним осередком суспільства.
Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, що й є ознаками сім'ї.
Згідно із частинами 1, 2 статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов'язків подружжя.
Вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім'єю, спільний побут, взаємні права та обов'язки.
Нормами Сімейного кодексу України не визначено, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду під час їх оцінки.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. № 2011-XII, дія даного Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісті.
Відповідно до ч. 4 ст .16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. № 2011-XII виходить, що до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать: жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили; утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Пунктом 6 рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року №5-рп/99 встановлено, що до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, тощо.
У постанові Верховного Суду по справі №372/3321/19 (провадження №61-10538св22) від 20 березня 2023 року, суд зазначив, що належними та допустимими доказами проживання однією сім'єю є, зокрема: свідоцтва про народження дітей, довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть, свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько, виписки з господарських домових книг про реєстрацію чи вселення, докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого, чеки, квитанції, свідоцтва про право власності, заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.
У постанові Верховного Суду по справі № 664/1206/19 (провадження № 61-6394св21) від 26 липня 2022 року, суд дійшов до висновку, що вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю, суд має установити факти: спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки. Обов'язковою умовою для визнання осіб членами сім'ї, крім факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Верховний Суд у постанові по справі № 531/295/19 від 08 грудня 2021 року, суд дійшов до висновку вказавши наступне: для встановлення спільного проживання однією сім'єю до уваги беруться: показання свідків про спільне проживання фактичного членів сім'ї та ведення ними спільного побуту; документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки; фотографії певних подій; документи, що підтверджують придбання майна на користь сім'ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.
Згідно роз'яснень Верховного Суду України у листі «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 01.01.2012, доказами, які свідчать про факт проживання однією сім'єю можуть бути: свідоцтва про народження дітей, довідки з місця проживання, свідчення свідків, листи ділового та особистого характеру тощо).
Також це можуть бути: свідоцтво про смерть одного із «подружжя», свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько, виписки з господарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.
Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства. Домогосподарство - сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об'єднують та витрачають кошти.
Взаємність прав та обов'язків передбачає наявність особистих немайнових і майнових прав та обов'язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з'ясування місця і часу такого проживання.
Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім'єю спрямоване на довготривалі відносини.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно статті 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У ч.1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У Постанові від 30.05.2024 року у справі №990/49/23 Велика Палата Верховного Суду дійшла обґрунтованого висновку про те, що (далі - по тексту) як обов'язок із доказування потрібно розуміти закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, яка бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Конституцією України закріплено право кожного на судовий захист. Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), а також практики Європейського суду з прав людини, які, відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року, застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
Відповідно до Хартії прав сім'ї, сім'я це щось більше, ніж просто правова, суспільна чи економічна одиниця, це спільнота любові і солідарності, це те місце, де зустрічаються різні покоління і допомагають один одному зростати у людській мудрості та узгоджувати індивідуальні права з іншими вимогами суспільного життя.
Європейський суд з прав людини, надаючи власне визначення терміну "сімейне життя", вказує на те, що сімейне життя може існувати там, де між особами не існує жодних юридичних зв'язків. Так, у справі «Ельсхольц проти Німеччини» суд визначив, що «поняття сім'ї (за статтею 8 ЄКПЛ) не обмежується стосунками на основі шлюбу і може охоплювати інші «сімейні» de facto зв'язки, коли сторони проживають разом поза шлюбом".
У справі «Джонстон проти Ірландії» (справа номер ECH-1986-S-006) було встановлено, що заявники прожили спільно близько 15 років. На цій підставі Європейський суд зробив висновок, що вони складали сім'ю, а тому мають право на захист. Конституційне право на особисту свободу дає підстави для висновку про те, що людина має право сама вибирати форму організації свого сімейного життя. Закон не може їй цього диктувати, як і того, з ким людина має проживати однією сім'єю, за винятком лише певних обмежень, які сформульовані у ст. 3 Сімейного кодексу України.
Таким чином, надані заявницею на підтвердження факту проживання однією сім'єю чоловіка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ), який зник безвісти ІНФОРМАЦІЯ_9 у результаті ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання щодо захисту незалежності України у районі населеного пункту Вільшана Харківської області та жінки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (РНОКПП: НОМЕР_4 ), які були зареєсровані за адресою: АДРЕСА_1 , без реєстрації шлюбу, ведення спільного господарства та наявність взаємних прав та обов'язків, у період часу з 21.01.2019 (дата розірвання шлюбу) до 07 серпня 2023 року (дати зникнення безвісти), письмові докази та показання свідків підтверджують вказаний факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по день його зникнення безвісти, виникнення між ними взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю.
Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заява ОСОБА_1 є обґрунтованою, оскільки факт спільного проживання з ОСОБА_2 чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу знайшов своє підтвердження та був доведений належними доказами, у зв'язку з чим заява підлягає задоволенню у повному обсязі.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які заявниця посилалася як на підставу своїх вимог, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволенні заяви.
Під час подання заяви заявниками було сплачено судовий збір, але з урахуванням предмету заяви, відповідно до ч. 7 ст. 294 ЦПК України при ухваленні судом рішення у справі у порядку окремого провадження судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.
Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 19, 76, 77, 81, 82, 247, 259, 263-265, 273, 268, 280-283, 293, 294, 315-319, 254 ЦПК України, суд,-
Заяву ОСОБА_1 , подану у порядку окремого провадження заінтересовані особи: Міністерство оборони України та Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації про встановлення факту проживання однією сім'єю без укладення шлюбу - задовольнити.
Встановити юридичний факт проживання однією сім'єю чоловіка і жінки без укладення шлюбу між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_4 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , який зник безвісти ІНФОРМАЦІЯ_9 у результаті ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання щодо захисту незалежності України у районі населеного пункту Вільшана Харківської області та які були зареєсровані за адресою: АДРЕСА_1 , у період часу з 21.01.2019 року до ІНФОРМАЦІЯ_9 року (по день зникнення безвісти).
Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи безпосередньо до Харківського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Реквізити сторін:
Заявниця: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_4 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 ;
Заінтересована особа: Міністерство оборони України, код ЄДРПОУ: 00034022, юридична ареса: 03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 6;
Заінтересована особа: Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації, код ЄДРПОУ: 03196541, місцезнаходження: 62458, Харківська область, Харківський район, с-ще Покотилівка, вул. Незалежності, буд. 3; фактична адреса: 61097, м. Харків, Григорівське шосе, 52 (e-mail: uszn@khrda.gov.ua).
Суддя В. С. Овсянніков