Справа № 336/1756/25
Пр.2/336/1750/2025
24.07.25
24 липня 2025 року м.Запоріжжя
Шевченківський районний суд м.Запоріжжя у складі: головуючого судді: Вайнраух Л.А., за участі секретарки судового засідання: Маркіної А.Ю., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжі у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №336/1756/25 за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області до ОСОБА_1 про стягнення надмірно нарахованої та виплаченої суми пенсійної виплати,
без повідомленням (виклику) сторін (учасників справи), -
Представниця позивача за довіреністю Литвинець Ю.С. в інтересах позивача 20.02.2025 через систему «Електронний суд» звернулась до суду із зазначеною позовною заявою, за змістом якої просить стягнути з відповідача надмірно виплачену суму пенсійної виплати у сумі 126 363,94 гривень.
В обґрунтування позовних вимог представниця позивача зазначає, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перебуває на обліку в управлінні та отримує пенсію за віком як учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в 1987 році відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». На виконання ухвали Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 01.03.2019 проведено перерахунок пенсії відповідача, нараховано доплату з урахуванням положення п.2 ст.56 Закону 796, без застосування двоскладової формули, з 30.06.2016 у твердому розмірі 629,00 гривень. Під час перерахунку пенсії з 01.10.2017, 01.03.2020, 01.03.2021, 01.03.2022, 01.03.2023 встановлено доплату за понаднормовий стаж, на отримання якої відповідач відповідно до тверджень сторони позивача не мав права. Отже, відповідно до проведеного перерахунку за період з 01.10.2017 по 31.07.2023 виникла переплата у сумі 126 363,94 гривень.
Таким чином, враховуючи наведене, оскільки безпідставно набута відповідачем пенсія, фактично, є завданням шкоди державному бюджету та призводить до порушення інтересів держави в особі Пенсійного фонду України, із посиланням на ст.1212 ЦК України, представник позивача просить задовольнити позов в повному обсязі, стягнути зазначену суму на користь позивача з ОСОБА_1 .
Ухвалою судді від 07.03.2025 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі. Відповідно до ухвали постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні без повідомлення (виклику) сторін. Визначено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву. У зазначений строк відповідач має право надіслати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 178 ЦПК України, і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем. Відповідно до ч.4 ст.178 ЦПК України, одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду, копію відзиву та доданих до нього документів відповідач зобов'язаний надіслати іншим учасникам справи. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч.8 ст.178 ЦПК України). Згідно з ч.1 ст.193 ЦПК України у строк для подання відзиву відповідач має право пред'явити зустрічний позов.
За нормою ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Так, відповідно до резолютивної частини ухвали суду встановлено, що клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву. Відповідних клопотань не скеровано.
За приписами ч.1 ст.131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають електронного кабінету, за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому суду адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає, не перебуває або не знаходиться.
Відповідач відзиву на позовну заяву, клопотань та заяв до справи не скеровував, не скориставшись відповідним процесуальним правом, конверти із копією ухвали суду, надіслані за місцем реєстрації відповідача, повернулись двічі до суду без вручення, що надає суду підстави для ухвалення рішення з урахуванням приписів ст.131 ЦПК України.
Копія позовної заяви із додатками скерована відповідачеві позивачем на виконання вимог абз.2 ч.1 ст.177 ЦПК України, відповідні докази досліджені судом. Так, у разі подання до суду позовної заяви та документів, що додаються до неї, в електронній формі через електронний кабінет позивач зобов'язаний додати до позовної заяви доказ надсилання іншим учасникам справи копій поданих до суду документів з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу.
Заяв та клопотань до матеріалів справи не надходило, зокрема, заяв по суті справи, інших процесуальних дій судом не вчинено за відсутності відповідних клопотань.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у зв'язку із тим, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, не проводиться згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України.
Відповідно до ч.1,8 ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків.
Розглянувши позовну заяву, дослідивши наявні письмові докази, суд встановив фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, які склалися між сторонами, та дійшов висновку про те, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні та отримує пенсію за віком як учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в 1987 році відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». За приписами ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Таким чином, факт перебування на обліку ОСОБА_1 у зв?язку із статусом пенсіонера в ГУ ПФУ в Запорізькій області окремому доказуванню не підлягає.
Так, як підтверджено за даними Єдиного державного реєстру судових рішень, а також досліджених судом письмових доказів, постановою Шевченківського районного суду м.Запоріжжя у справі №336/9808/14-а від 19.01.2015, яка набрала законної сили 12.03.2015 (за результатами апеляційного перегляду справи), адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя про визнання протиправними дій, зобов'язання здійснити перерахунок та виплату пенсії та додаткової пенсії задоволено частково. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя здійснити за період з 17 червня 2014 року по 02 серпня 2014 року включно перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 на підставі статей 50 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796 від 28.02.1991 року в розмірі не нижче 6 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі не нижче 50 % мінімальної пенсії за віком, з урахуванням вже здійснених виплат. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2015 апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя - залишено без задоволення. Постанову Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 вересня 2014 року - змінено, доповнивши наступним. Визнано дії управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя щодо виплати на користь ОСОБА_1 державної та додаткової щомісячної пенсії у розмірах менших ніж встановлено ст. 50 та ч. 4 ст. 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" починаючи з 17 червня 2014 року по 02 серпня 2014 року включно - неправомірними. В решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.
Відповідно до постанови Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 13.06.2017 у справі №336/7959/16-а (веб-посилання на текст судового рішення в ЄДРСР: https://reyestr.court.gov.ua/Review/67728520), яка набрала законної сили 26.12.2017, позов ОСОБА_1 до Шевченківського об'єднаного управлінняПенсійного фонду України м. Запоріжжя задовольено частково. Визнано незаконною відмову Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя у проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 у відповідності до п. 2 ст. 56 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зобов'язано Шевченківське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя здійснити перерахунок пенсії за віком ОСОБА_1 з 30 червня 2016 року у відповідності до п. 2 ст. 56 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». У задоволенні вимог про стягнення вартості правової допомоги відмовлено.
Зазначена постанова суду переглядалась в апеляційному порядку, за результатами розгляду 17.10.2017 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановим ухвалу, якою апеляційні скарги Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя залишено без задоволення, а постанову Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 13 червня 2017 року у справі № 336/7959/16-а(2-а/336/403/2016) - без змін.
Ухвалою Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 27.03.2019 ( з урахуванням внесених виправлень відповідно до ухвали суду від 29.03.2019) заяву ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними дії Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду м. Запоріжжя щодо відмови в перерахунку пенсії ОСОБА_1 на підставі постанови Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13.06.2017 року. Зобов'язано Шевченківське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя встановити збільшення до пенсії за віком ОСОБА_1 з 30 червня 2016 року у відповідності до п. 2 ст. 56 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» без застосування двоскладової формули. Встановлено Шевченківському об'єднаному управлінню Пенсійного фонду м. Запоріжжя строк для виконання вказівки, що міститься у цій ухвалі, в один місяць після отримання ним копії ухвали.
Крім того, рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 19.08.2020 у справі № 280/3726/20 позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинення дій, задоволено у повному обсязі. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови у здійсненні розрахунку та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії, яка була нарахована на виконання постанов Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 січня 2015 року та Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2015 року по справі № 336/9808/14-а за період з 17 червня 2014 року по дату виплати, а саме 19 березня 2020 року; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити розрахунок та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії, яка була нарахована на виконання постанов Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 січня 2015 року та Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2015 року по справі №336/9808/14-а за період з 17 червня 2014 року по дату виплати, а саме 19 березня 2020 року. Дане рішення набрало законної сили 26.10.2020 та відповідно до ч.2 ст.14 КАС України є обов'язковим до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 16.10.2023 відповідача повідомлено про те, що проведено перерахунок його пенсійних виплат щодо виконання даного рішення, у зв?язку із чим виникла переплата пенсії у сумі 126 363,94 гривень за період з 01.10.2017 по 31.07.2023, а також запропоновано повернути вказану суму у добровільному порядку. На підтвердження здійснення перерахунку за вказаний період стороною позивача додані до позовної заяви відповідні протоколи перерахунку (індивідуального).
Предметом позову є стягнення з відповідача суми надмірно нарахованої та виплаченої пенсії за віком, як учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Підставою для звернення до суду є встановлення з боку позивача відсутності підстав для виплати відповідачеві пенсійних виплат у розрахованому раніше розмірі й неможливість стягнення безпідставно сплачених сум пенсійних виплат за період з 01.10.2017 по 31.07.2023 в позасудовому порядку.
При розгляді справи суд виходить з таких норм чинного законодавства.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава (стаття 1 Конституції України).
Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до Рішення КСУ у справі N 1-25/2010 від 29.06.2010 N 17-рп/2010, одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Ч.1,3 ст.12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За приписами до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України).
За приписами ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Згідно з ч.2,3,6 ст.13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені ч.2-5 цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Як передбачено ч.1,2 ст.14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Крім того, за положеннями ст.15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до ч.1,2 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Також, за положеннями ст.1212, 1213 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
За змістом ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а також Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Крім того, відповідно до ст.60-1, 60-2 останнього з вказаних Закону України, в чинній редакції, призначення та виплата пенсій, передбачених цим Законом, і щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи провадяться територіальними органами Пенсійного фонду України. Призначення пенсій провадиться відповідно до законодавства, чинного на час звернення особи за призначенням пенсії. Перерахунок пенсій проводиться відповідно до законодавства, чинного на час проведення перерахунку пенсії. Рішення про призначення (перерахунок) пенсії або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії, прийняте уповноваженою посадовою особою територіального органу Пенсійного фонду України, може бути оскаржено в адміністративному порядку до керівника цього органу Пенсійного фонду України, а в разі відмови у задоволенні скарги - до органу Пенсійного фонду України вищого рівня та/або в судовому порядку. Виплата, припинення та поновлення виплати пенсій здійснюються відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням особливостей, визначених цим Законом та Законом України "Про адміністративну процедуру".
Відповідно до ст. 101 Закону № 1788-XI органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
Згідно з п.3 Порядку відшкодування коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, та списання сум переплат пенсій та грошової допомоги, що є безнадійними до стягнення, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 21.03.2003 № 6-4 суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України чи в судовому порядку відповідно до статті 50 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
При цьому, порядок утримання (стягнення) надміру виплачених сум пенсій визначений ст.50 Закону № 1058-IV, за правилами яких суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.
Приписами ч.1,2 ст.103 Закону № 1788-XI закріплено, що суми пенсії, над міру виплачені пенсіонерові внаслідок зловживань з його боку (в результаті подання документів з явно неправильними відомостями, неподання відомостей про зміни у складі членів сім'ї тощо), стягуються на підставі рішень органу, що призначає пенсії. Відрахування на підставі рішень органу, що призначає пенсії, провадяться в розмірі не більше 20 процентів пенсії понад відрахування з інших підстав.
З аналізу наведених норм видно, що підставою для повернення надміру виплаченої пенсії є або встановлення факту зловживання з боку пенсіонера, або подання страхувальником недостовірних даних. Зловживанням з боку пенсіонера в розумінні ч.1 ст.103 Закону № 1788-XI є, зокрема, подання ним документів з явно неправильними відомостями.
Отже, пенсіонер не несе відповідальність за зміст та достовірність офіційних документів, які видаються органами державної влади, іншими організаціями та установами на виконання їх повноважень. Разом з цим, аналіз наведених норм свідчить про те, що зайво сплачені суми пенсії можуть бути утримані відповідним управлінням Пенсійного фонду за умови зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних. Вказаний перелік підстав для утримання надміру виплачених сум пенсії є вичерпним.
Суд враховує, що управління Пенсійного фонду мають беззаперечне право утримати зайво сплачені суми пенсії саме у випадку зловживань з боку пенсіонера. При цьому, пенсіонери повинні відшкодувати дійсну шкоду, яку заподіяли у зв'язку з одержанням зайвих сум пенсії. В жодному випадку вказані суми не можуть бути стягнуті у випадку призначення пенсії на підставі недостовірних даних, формування яких не залежить від пенсіонера.
Таким чином, відповідальність за достовірність даних, що враховуються при виплаті пенсії, а також обов'язок відшкодовувати надміру виплачені суми соціальних виплат, несуть пенсіонери - внаслідок зловживань з їх боку, а також страхувальники - внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів.
У цій справі суд виходить з того, що зловживанням з боку пенсіонера в розумінні наведених вище норм є, зокрема, подання ним документів з явно неправильними відомостями, про які йому було достовірно відомо.
Проте, у даному випадку стороною позивача у встановленому законом порядку не доведено факт зловживань з боку відповідача, винність його дій чи недобросовісність щодо надання недостовірних даних, що призвело до безпідставного отримання пенсійних виплат.
Більше того, позивач жодних доказів на підтвердження обґрунтованості своєї позиції не надає. Так, не можна дійти висновків з приводу того, з яких нормативних підстав здійснено перерахунок, за результатами якого встановлено, що права на доплату за понаднормовий стаж відповідач не має, якими доказами обґрунтовується відсутність відповідного права ОСОБА_1 , що були не надані відповідачем, або є недостовірними.
Тому, за відсутності зловживань (недобросовісності) з боку відповідача, підстави для стягнення з пенсіонера виплачених сум пенсії, нарахування якої здійснювалось пенсійним управлінням з використанням дискреційних повноважень при прийнятті рішення про призначення та встановлення розміру пенсії, з урахуванням наведених вище судових рішень, відсутні.
В цьому контексті суд наголошує й на такій основній засаді судочинства, як обов?язковість судових рішень (ст.129 Конституції України).
П.1 ч.1 ст.1215 ЦК України передбачено, що не підлягають поверненню, зокрема, безпідставно набуті пенсії, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. Вказана норма не застосовується у разі зловживань та недобросовісної поведінки набувача пенсії.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» від 20.10.2011 (Заява №29979/04) визнав низку порушення п.1 ст.6 Конвенції, ст.1 Першого протоколу до Конвенції та ст.13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами. Разом з цим, у вказаній справі викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».
Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).
Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» №30985/96).
Суд також наголошує, що матеріали справи не містять жодних доказів, що підтверджують виникнення помилки при нарахуванні пенсії відповідачу та дозволяють з'ясувати, що дана помилка є безпосередньо рахунковою помилкою, або помилкою, пов'язаною з неналежним виконанням обов'язків певними службовими особами, відповідальними за призначення й нарахування пенсійних виплат.
Також суд враховує, що п.71 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» від 20.10.2011 встановлено, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Аналогічний висновок також міститься у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», у справі «Ґаші проти Хорватії» та у справі «Трґо проти Хорватії» (постанова від 05.02.2018 у справі № 556/1231/17).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд додатково звертає увагу на тому, що згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов'язків.
Необхідно також звернути увагу, що у рішенні по справі «CAKAREVIC v.CROATIA» (заява №48921/13) від 26 квітня 2018 року Європейський суд з прав людини звертав увагу, що у випадку, коли компетентний орган приймає рішення на користь заявника та продовжує здійснювати відповідні платежі, заявник має законні підстави припускати, що отримані платежі є юридично правильними. Також ЄСПЛ підкреслював, що з урахуванням того, що сума, яку отримувала заявниця, була достатньо скромною і витрачена на задоволення основних життєвих потреб, вимога до заявниці про відшкодування суми допомоги, виплаченої помилково компетентним органом, становить надмірний індивідуальний тягар для неї і свідчить про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Встановивши вищенаведені обставини, оцінивши наявні докази у справі у їх сукупності та взаємозв'язку, суд визнає недоведеними позовні вимоги позивача, тому ухвалює рішення про відмову у задоволенні позову.
Щодо розподілу судових витрат суд виходить з такого. Відповідно до ч.1, п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За змістом ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, витрати зі сплати судового збору у сумі 2 422,40 гривень не підлягають розподілу, залишаються за позивачем.
Керуючись ст. 2, 4, 5, 12-13, 19, 32, 76-82, 89, 95, 133, 141, 178, 223, 247, 258-259, 263-265, 272-274, 278-279 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області до ОСОБА_1 про стягнення надмірно нарахованої та виплаченої суми пенсійної виплати відмовити.
Витрати зі сплати судового збору у сумі 2 422,40 гривень (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок) залишити за позивачем.
Реквізити сторін: Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, адреса місцезнаходження: Запорізька область, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд.158-б, код ЄДРПОУ 20490012;
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду складено та підписано 24.07.2025.
Суддя Л. А. Вайнраух