Єдиний унікальний номер судової справи 201/3366/23
Номер провадження 1-кп/201/213/2025
09 липня 2025 року м. Дніпро
Соборний районний суд міста Дніпра у складі:
Головуючого - судді ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_2 ,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_3 ,
захисника обвинувачених ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),
захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 ,
захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 ,
обвинувачених - ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі клопотання прокурора про продовження обвинуваченим ОСОБА_8 , ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, а також клопотання захисника ОСОБА_7 по зміну запобіжного заходу, застосованих в межах кримінального провадження, відомості про яке 20 вересня 2022 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022041650001288 за обвинуваченням:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, громадянина України, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Циркуни, Харківський район, Харківська область, громадянина України, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 ,
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м. Харкова, громадянина України, який зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_4 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України, -
встановив:
В провадженні Соборного районного суду м. Дніпра знаходиться обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 20 вересня 2022 року за № 12022041650001288 за обвинуваченням ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України.
В судовому засіданні прокурором ОСОБА_3 подані письмові клопотання про продовження обвинуваченим ОСОБА_8 , ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, застосованого в межах вказаного кримінального провадження, а також клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, застосованого в межах вказаного кримінального провадження.
В обґрунтування доводів прокурор ОСОБА_3 у клопотанні посилається на те, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України, а тому, усвідомлюючи тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання його винним, з метою уникнення кримінальної відповідальності, може переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілого.
Більш того, з огляду на те, що сторона захисту неодноразово наголошувала на тому, що після дослідження доказів у неї виникнуть додаткові питання до потерпілого, який вже допитаний в суді, ризик можливих спроб обвинуваченого незаконно впливати на потерпілого зберігається.
Обвинувачений ОСОБА_8 зареєстрований та мешкає в іншій області, а саме у м. Харків, офіційно не працевлаштований, не має постійного джерела доходу, що, у своїй сукупності вказує на те, що продовжують існувати передбачені п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України ризики, які є повністю доведеними.
Таким чином, на переконання прокурора, застосування інших більш м'яких запобіжних заходів стосовно ОСОБА_8 є недоцільним та не зможе забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а тому просив клопотання задовольнити і продовжити строк дії запобіжного заходу відносно обвинуваченого на 60 днів.
В обґрунтування доводів прокурор ОСОБА_3 у клопотанні посилається на те, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України, а тому, усвідомлюючи тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання його винним, з метою уникнення кримінальної відповідальності, може переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілого.
З огляду на те, що сторона захисту неодноразово наголошувала на тому, що після дослідження доказів у неї виникнуть додаткові питання до потерпілого, який вже допитаний в суді, ризик можливих спроб обвинуваченого незаконно впливати на потерпілого зберігається.
Обвинувачений ОСОБА_4 зареєстрований та мешкає в іншій області, а саме у м. Харків, офіційно не працевлаштований, не має постійного джерела доходу, що, у своїй сукупності, вказує на те, що продовжують існувати передбачені п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України ризики, які є повністю доведеними.
Таким чином, на переконання прокурора, застосування інших більш м'яких запобіжних заходів стосовно ОСОБА_4 є недоцільним та не зможе забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а тому просив клопотання задовольнити і продовжити строк дії запобіжного заходу відносно обвинуваченого на 60 днів.
В обґрунтування доводів прокурор ОСОБА_3 у клопотанні про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту посилається на те, що останній обвинувачується у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України, а тому, усвідомлюючи тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання його винним, з метою уникнення кримінальної відповідальності, може переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілого.
З огляду на те, що сторона захисту неодноразово наголошувала на тому, що після дослідження доказів у неї виникнуть додаткові питання до потерпілого, який вже допитаний в суді, ризик можливих спроб обвинуваченого незаконно впливати на потерпілого зберігається.
Обвинувачений ОСОБА_6 зареєстрований у Харківській області та систематично змінює місце мешкання, офіційно не працевлаштований, не має постійного джерела доходу, що, у своїй сукупності, вказує на те, що продовжують існувати передбачені п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України заявлені у клопотанні ризики, які є повністю доведеними.
Таким чином, на переконання прокурора, застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу стосовно ОСОБА_6 є недоцільним, оскільки не зможе забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а тому просив продовжити строк дії запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту строком на 60 днів.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 підтримав клопотання, просив їх задовольнити та продовжити запобіжний захід відносно обвинувачених ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 на 60 днів.
Потерпілий ОСОБА_10 та його представник ОСОБА_11 підтримали подані прокурором клопотання у повному обсязі.
Захисник ОСОБА_7 у судовому засіданні заперечував проти клопотання прокурора, посилаючись на його невідповідність вимогам КПК України, оскільки такі клопотання подані до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська, якого наразі не існує.
Зауважив на тому, що заявлені у клопотанні ризики є необґрунтованими та такими, що не підтверджені відповідними доказами, зокрема, його підзахисний не зможе переховуватись від суду, адже в країні оголошено воєнний стан, що унеможливлює його виїзд за кордон, а ризик впливу на потерпілого, з огляду на те, що останній вже був допитаний судом, втратив свою актуальність.
До того ж, вказав, що протягом знаходження його підзахисного ОСОБА_6 під цілодобовим домашнім арештом, останній жодного разу не порушив умов застосованого до нього запобіжного заходу, кожного разу з'являвся за викликом до суду та виконував всі покладені на нього обов'язки.
У свою чергу, подав клопотання про зміну ОСОБА_6 запобіжного заходу з цілодобового домашнього арешту на особисте зобов'язання, яке підтримав у повному обсязі та просив задовольнити з викладених у ньому підстав. Зокрема, посилався на те, що у бабусі його підзахисного стався інсульт внаслідок чого вона була госпіталізована до лікарні. Зважаючи на те, що батько ОСОБА_6 є інвалідом 2 групи, його дядько (рідний брат батька ОСОБА_6 ) є інвалідом 3 групи, єдиним хто може здійснювати належний догляд за ОСОБА_12 , 1946 року народження, є його підзахисний. Втім, застосований до його підзахисного запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту унеможливлює здійснення ним догляду за хворою бабусею та відвідування її у лікарні.
За наведених обставин, з огляду на добросовісну поведінку його підзахисного, просив змінити застосований запобіжний захід з цілодобового домашнього арешту на особисте зобов'язання або інший більш м'який запобіжний захід. На підтвердження викладених у клопотанні доводів додав медичні документи.
Обвинувачений ОСОБА_6 у судовому засіданні підтримав клопотання свого захисника у повному обсязі та просив змінити застосований до нього запобіжний захід з цілодобового домашнього арешту на інший більш м'який, посилаючись на те, що його бабуся з інсультом знаходиться на стаціонарному лікуванні у лікарні і він має за нею доглядати. Додав, що його батько та дядько (рідний брат його батька), які проживають разом із своєю матір'ю - його бабусею ОСОБА_12 , 1946 року народження, є інвалідами 2 та 3 групи відповідно, та, з огляду на стан свого здоров'я, не можуть забезпечити догляд за хворою бабусею. Таким чином, наразі він є єдиним родичем, хто має доглядати за бабусею, а перебуваючи під цілодобовим домашнім арештом, це є неможливим.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_5 заперечував проти поданого прокурором клопотання з підстав його необґрунтованості та недоведеності заявлених ризиків, які з плином часу суттєво зменшилися. Посилаючись на практику ЄСПЛ зауважив на тому, що тримання під вартою ОСОБА_4 не може бути формою очікування ним вироку. З огляду на тривале тримання його підзахисного під вартою та те, що судовий розгляд добігає свого завершення, вважав, що запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту буде цілком достатнім для забезпечення належної процесуальної поведінки ОСОБА_4 .
Обвинувачений ОСОБА_4 підтримав позицію свого захисника та просив змінити запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_9 підтримав позицію та доводи своїх колег стосовно подання клопотання до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська, який наразі суд вже перейменований, щодо втрати актуальності заявлених стороною обвинувачення ризиків, та тривалого тримання під вартою його підзахисного.
Зауважив на тому, що у ОСОБА_8 наявні міцні соціальні зв'язки, є зареєстроване місце проживання у м. Харкові, він є військовозобов'язаним та не може виїхати за межі країни, а тому вважав, що такий запобіжний захід, як домашній арешт, цілком забезпечить процесуальну поведінку його підзахисного, про застосування якого клопотав перед судом.
Обвинувачений ОСОБА_8 підтримав позицію свого захисника.
Стосовно поданого захисником ОСОБА_7 клопотання про зміну обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу з цілодобового домашнього арешту на інший більш м'який учасники судового провадження висловили наступні позиції.
Прокурор ОСОБА_3 залишив вирішення поданого захисником ОСОБА_7 клопотання на розсуд суду.
Потерпілий ОСОБА_10 не підтримав подане захисником ОСОБА_7 клопотання, та вважав за необхідне продовжити застосовний до обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, як клопотав прокурор.
Представник потерпілого ОСОБА_10 - адвокат ОСОБА_11 заперечував проти задоволення клопотання захисника ОСОБА_7 та вважав, що питання відвідування обвинуваченим ОСОБА_6 своєї бабусі у лікарні вирішується шляхом надання судом відповідного дозволу.
Обвинувачені ОСОБА_4 , ОСОБА_8 та їх захисники - адвокати ОСОБА_5 та ОСОБА_9 підтримали клопотання захисника ОСОБА_7 .
Вислухавши думки учасників судового провадження, дослідивши доводи прокурора про продовження обвинуваченим ОСОБА_8 , ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, а також заперечення сторони захисту, суд приходить до наступних висновків.
Частиною 3 статті 331 КПК України передбачено, що за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 лютого 2023 року застосований під час досудового розслідування запобіжний захід відносно ОСОБА_8 та ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою продовжено до 30 березня 2023 року включно без визначення розміру застави, який в подальшому був неодноразово продовжений.
Так, оцінюючи продовження існування наведених прокурором ризиків, суд приходить до висновку, що врахований при застосуванні та подальшому продовженні обвинуваченим ОСОБА_8 та ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою передбачені п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України ризики не зменшилися і продовжують існувати, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_8 та ОСОБА_4 обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України та у разі визнання їх винуватими у вчиненні зазначених злочинів, останнім загрожує максимальне покарання у вигляді позбавлення волі строком 15 років.
Поряд із цим, судом приймається до уваги те, що обвинувачені ОСОБА_8 та ОСОБА_4 обвинувачуються у вчиненні умисного особливо тяжкого кримінального правопорушення з корисливих мотивів, із застосуванням насильства відносно потерпілого ОСОБА_10 , а, отже, перебуваючи на волі, обвинувачені можуть переховуватись від суду та незаконно впливати на потерпілого.
Тим більше, за наявності в Україні воєнного стану у обвинувачених збільшуються можливості для ухилення від суду, адже здійснення належного контролю за їх поведінкою з об'єктивних причин значно знижується.
В цьому контексті, з урахуванням тенденцій сьогодення, є розповсюдженими випадки перетину чоловіками призовного віку кордону України у невстановлений законом спосіб поза межами встановлених пунктів контролю Державної прикордонної служби України.
Наведене у сукупності з обставинами інкримінованих злочинів, дає суду достатні підстави вважати, що ОСОБА_8 та ОСОБА_4 з метою уникнути покарання за інкриміновані злочини можуть вдатися до дій щодо перетину кордону у невстановлений законом спосіб, виїзду на непідконтрольні Україні території та в подальшого переховування за межами країни.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Смірнова проти Росії» (Smirnova v. Russia № 71362/01 від 21.07.2003), суд зазначив, що при визначенні ризику переховування обвинуваченого від правосуддя потрібно враховувати особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв'язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування.
При цьому, судом враховуються дані про особу обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_4 , які зареєстровані та проживали в іншій області - в м. Харкові, не мають міцних соціальних зв'язків, постійного місця роботи і джерела доходу, а також позицію потерпілого ОСОБА_10 , який упродовж судового розгляду підтримував позицію сторони обвинувачення та вважав за необхідне продовжити обвинуваченим строк тримання під вартою, спираючись на те, що саме завдяки дієвості застосованого до обвинувачених запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою останні не вчинили спроб впливу на нього.
При цьому, оцінюючи вищевказані обставини, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, зокрема, що тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Тож, не беручи до уваги виключно саму по собі тяжкість покарання, яке може загрожувати обвинуваченим у разі визнання винуватими, суд виходить з сукупності встановлених обставин, наведених у цьому рішенні, які дають суду достатні підстави дійти висновку про наявність реальних ризиків можливих спроб обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_8 переховуватися від суду та незаконно впливати на потерпілого ОСОБА_10 , які продовжують існувати дотепер.
Таким чином, суд погоджується із заявленими прокурором ризиками, передбаченими п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, і визнає наявність продовження існування цих ризиків доведеними у повній мірі.
Поряд із цим, в даному кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого по даній справі, тому звільнення з-під варти ОСОБА_8 та ОСОБА_4 суперечитиме завданням визначеним кримінальним законодавством.
Крім того, судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства, також зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції».
Отже, з урахуванням сукупності встановлених обставин, зокрема, наявності обвинувачення ОСОБА_8 та ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України, вагомості наявних доказів про вчинення обвинуваченими злочинів, тяжкості покарання, що загрожує останнім, у разі визнання їх винуватими, а також позиції потерпілого ОСОБА_10 , суд приходить до переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не буде достатнім і не зможе запобігти існуючим ризикам та забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків
Тому, за наведених вище обставин, суд приходить до переконання, що застосування до обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_4 більш м'якого запобіжного заходу аніж тримання під вартою не буде ефективним і не сприятиме своєчасному розгляду кримінального провадження, та не забезпечить виконання обвинуваченими покладених на них процесуальних обов'язків.
Разом із цим, відповідно до вимог ч. 4 ст. 183 КПК України, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави і обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
Отже, вирішуючи питання щодо можливості застосування альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, суд, зважаючи на те, що ОСОБА_8 та ОСОБА_4 обвинувачуються, в тому числі, і у вчиненні кримінального правопорушення, пов'язаного із застосуванням насильства, з урахуванням конкретних обставин інкримінованого останнім злочину, зокрема, вчинення розбійного нападу в період дії воєнного стану, із застосуванням предмету схожого за своїми властивостями на пістолет, з якого у потерпілого здійснено не менше трьох пострілів, в особливо великих розмірах, з огляду на положення ч. 4 ст. 183 КПК України, вважає за недоцільне, у даному випадку, визначати розмір застави обвинуваченим.
Відповідно до ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 лютого 2023 року застосований під час досудового розслідування запобіжний захід відносно ОСОБА_6 у вигляді цілодобового домашнього арешту продовжено до 30 березня 2023 року включно, який в подальшому був неодноразово продовжений.
Так, оцінюючи продовження існування наведених прокурором ризиків, суд приходить до висновку, що враховані при застосуванні та подальшому продовженні обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою передбачені п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України ризики не зменшилися і продовжують існувати, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України та у разі визнання ОСОБА_6 винуватим у вчиненні зазначених злочинів, останньому загрожує максимальне покарання у вигляді позбавлення волі строком 15 років.
Поряд із цим, судом приймається до уваги те, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні умисного особливо тяжкого кримінального правопорушення з корисливих мотивів, із застосуванням насильства відносно потерпілого ОСОБА_10 , а, отже, перебуваючи не під цілодобовим домашнім арештом, обвинувачений може переховуватись від суду та незаконно впливати на потерпілого.
Тим більше, за наявності в Україні воєнного стану у обвинуваченого збільшуються можливості для ухилення від суду, адже здійснення належного контролю за його поведінкою з об'єктивних причин значно знижується.
В цьому контексті, з урахуванням тенденцій сьогодення, є розповсюдженими випадки перетину чоловіками призовного віку кордону України у невстановлений законом спосіб поза межами встановлених пунктів контролю Державної прикордонної служби України.
Наведене у сукупності з обставинами інкримінованих злочинів, дає суду достатні підстави вважати, що ОСОБА_6 з метою уникнути покарання за інкриміновані злочини може вдатися до дій щодо перетину кордону у невстановлений законом спосіб, виїзду на непідконтрольні Україні території та в подальшого переховування за межами країни.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Смірнова проти Росії» (Smirnova v. Russia № 71362/01 від 21.07.2003), суд зазначив, що при визначенні ризику переховування обвинуваченого від правосуддя потрібно враховувати особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв'язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування.
Судом також враховуються і дані про особу обвинуваченого ОСОБА_6 , який страждає на ряд захворювань, має двох малолітніх дітей - 2019 та 2020 років народження, та батька, який є інвалідом ІІ групи, однак, вказані обставини мали місце і на час вчинення злочинів, які інкримінуються обвинуваченому ОСОБА_6 , і не стали відповідним стримуючим фактором, а тому не можуть бути визнані такими, що слугуватимуть підставою для зміни запобіжного заходу, про що вже зазначалося у попередньому судовому рішенні.
Тим більше, на відміну від обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_4 , які тримаються під вартою за аналогічним обвинуваченням, до ОСОБА_6 застосований менш обтяжливий запобіжний захід, про що неодноразово зазначалося у попередніх судових рішеннях.
При цьому, оцінюючи вищевказані обставини, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, зокрема, що тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Тож, не беручи до уваги виключно саму по собі тяжкість покарання, яке може загрожувати обвинуваченому у разі визнання винуватим, суд виходить з сукупності встановлених обставин, наведених у цьому рішенні, які дають суду достатні підстави дійти висновку про наявність реальних ризиків можливих спроб обвинуваченого ОСОБА_6 переховуватися від суду та незаконно впливати на потерпілого ОСОБА_10 , які продовжують існувати дотепер.
Таким чином, суд погоджується із заявленими прокурором ризиками, передбаченими п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, і визнає наявність продовження існування цих ризиків доведеними у повній мірі.
В той же час, прокурором доведена і недостатність застосування більш м'якого запобіжного заходу, оскільки ОСОБА_6 обвинувачується, в тому числі, і у вчиненні злочину, який відноситься до категорії особливо тяжких, тому, з урахуванням встановлених вище ризиків, менш суворий запобіжний захід не зможе забезпечити належне виконання ОСОБА_6 покладених на нього процесуальних обов'язків.
Отже, з урахуванням сукупності встановлених обставин, зокрема, наявності обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України, вагомості наявних доказів про вчинення обвинуваченим злочинів, тяжкості покарання, що загрожує останньому, у разі визнання його винуватим, а також позицію потерпілого ОСОБА_10 , суд приходить до переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не буде достатнім і не зможе запобігти існуючим ризикам та забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків.
Посилання сторони захисту на те, що подані прокурором клопотання не відповідають вимогам кримінального процесуального закону, з огляду на те, що адресовані Жовтневому районному суду м. Дніпропетровська, який наразі перейменований, є непереконливими та такими, що не заслуговують на увагу, оскільки наведені обставини не є таким суттєвим порушенням, яке тягне за собою відмову у задоволенні поданих стороною обвинувачення клопотань.
Тим більше, клопотання прокурора про продовження строку дії застосованих до обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_8 та ОСОБА_6 запобіжних заходів відповідають вимогам ст. 184 КПК України і подані в межах даного кримінального провадження, яке перебуває на розгляді у цьому суді, у передбаченому законом порядку та строк.
Доводи захисників ОСОБА_5 , ОСОБА_7 та ОСОБА_9 про недоведеність заявлених прокурором ризиків та втрати ними актуальності з плином часу, суд вважає необґрунтованими за викладених в цьому рішенні підстав.
До того ж, посилання сторони захисту щодо неможливості обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_8 та ОСОБА_6 переховуватись від суду шляхом виїзду за межі країни через введення воєнного стану є непереконливими, оскільки навпаки за наявності в Україні воєнного стану у обвинувачених збільшуються можливості для ухилення від суду, адже здійснення належного контролю за їх поведінкою з об'єктивних причин значно знижується.
В цьому контексті, з урахуванням тенденцій сьогодення, є розповсюдженими випадки перетину чоловіками призовного віку кордону України у невстановлений законом спосіб поза межами встановлених пунктів контролю Державної прикордонної служби України.
Наведене у сукупності з обставинами інкримінованих злочинів, дає суду достатні підстави вважати, що обвинувачені з метою уникнути покарання за інкриміновані злочини можуть вдатися до дій щодо перетину кордону у невстановлений законом спосіб, виїзду на непідконтрольні Україні території та в подальшого переховування за межами країни.
На переконання суду, належна процесуальна поведінка обвинувачених ОСОБА_8 , ОСОБА_4 та ОСОБА_6 забезпечена саме дієвістю застосованих до них запобіжних заходів, які незважаючи на сплив часу, є виправданими.
Окремо, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях підкреслив, що суд не мусить надавати відповіді на кожне порушене питання, проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені в даній справі, були вивчені і була надана конкретна чітка відповідь на аргументи, які є вирішальними для вирішення справи (справи «Ван де Хурк проти Нідерландів», §61, «Болдеа проти Румунії», §30, «Морейра Феррейра проти Португалії», § 84).
Вирішуючи клопотання захисника ОСОБА_7 про зміну ОСОБА_6 запобіжного заходу з цілодобового домашнього арешту на інший більш м'який, суд виходить з наступного.
Як на підставу зміни застосованого до обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту захисник ОСОБА_7 посилається на особисті обставини, що сталися у житті його підзахисного, пов'язані із тим, що його бабуся ОСОБА_12 , 1946 року народження, 01 липня 2025 року була госпіталізована у стаціонарне відділення лікарні з інсультом та потребує відповідного догляду, який може забезпечити виключно обвинувачений, оскільки його батько ОСОБА_13 та рідний дядько ОСОБА_14 , які проживають з бабусею, є інвалідами 2 та 3 групи відповідно, і не можуть надати такої допомоги, з огляду на їх стан здоров'я та інвалідність.
Натомість, обвинувачений ОСОБА_14 знаходячись під цілодобовим домашнім арештом, позбавлений можливості відвідувати бабусю у лікарні та здійснювати за нею догляд. На підтвердження таких доводів стороною захисту надані відповідні документи щодо родинних зв'язків вказаних осіб, медичні документи та документи про встановлення групи інвалідності родичам обвинуваченого.
Отже, аналізуючи надані стороною захисту документи, які в цілому підтверджують ті обставини, на які спирався захисник ОСОБА_7 та обвинувачений ОСОБА_6 , і які безумовно заслуговують на увагу, втім, наведені обставини не нівелюють та суттєво не зменшують встановлені судом ризики, а, з огляду на висунуте обвинувачення у вчиненні розбійного нападу в період дії воєнного стану із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров'я, не можуть слугувати підставою для зміни застосованого запобіжного заходу на інший більш м'який.
Тим більше, на відміну від обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_8 , які тримаються під вартою за аналогічним обвинуваченням, до ОСОБА_6 застосований менш обтяжливий запобіжний захід.
До того ж, виходячи з наданих стороною захисту документів, судом не встановлено, що рідні сини ОСОБА_12 , з огляду на наявність у них інвалідності за станом свого здоров'я, позбавлені можливості здійснювати за останньою відповідний догляд.
Зокрема, з медичних документів вбачається, що ОСОБА_13 та ОСОБА_15 мають інвалідність 2 групи (у зв'язку із ліквідацією аварії на ЧАЕС) та 3 групи (загальне захворювання) відповідно, що тягне лише певні обмеження у виконанні ними робіт, пов'язаних з водінням автотранспорту, робіт на висоті тощо. Водночас, такі документи не містять жодних відомостей про те, що вказані особи, з огляду на їх захворювання, не можуть себе самостійно обслуговувати та потребують стороннього догляду, що, у свою чергу, унеможливлює здійснення ними догляду за іншою особою, що намагалася довести сторона захисту.
Тим більше, питання стосовно відвідування обвинуваченим ОСОБА_6 своєї бабусі у лікарні може бути вирішене шляхом надання судом відповідного дозволу, і не є підставою для зміни запобіжного заходу.
В цьому контексті, суд погоджується із доводами представника потерпілого - адвоката ОСОБА_11 .
Таким чином, стороною захисту не доведена наявність підстав для зміни застосованого до обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу, а тому клопотання не підлягає задоволенню.
Таким чином, враховуючи встановлені обставини, суд не знаходить підстав для скасування або зміни застосованого до ОСОБА_8 , ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та застосованого до ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, а тому зважаючи на те, що строк дії попередньої ухвали про продовження застосованих запобіжних заходів відносно обвинувачених закінчується 18 липня 2025 року, до якого судовий розгляд не може бути завершеним, вважає за доцільне клопотання прокурора задовольнити та продовжити строк дії запобіжних заходів відносно обвинувачених на 60 днів до 06 вересня -2025 року включно.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 177, 178, 183, 199, 331, 369-372 КПК України, -
постановив:
Клопотання прокурора ОСОБА_3 про продовження обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.
Застосований під час досудового розслідування запобіжний захід відносно ОСОБА_8 , у вигляді тримання під вартою продовжити на строк 60 днів до 06 вересня 2025 року включно.
Встановити, що датою закінчення дії цієї ухвали щодо тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою, є 06 вересня 2025 року включно.
Клопотання прокурора ОСОБА_3 про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.
Застосований під час досудового розслідування запобіжний захід відносно ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою продовжити на строк 60 днів до 06 вересня 2025 року включно.
Встановити, що датою закінчення дії цієї ухвали щодо тримання обвинуваченого ОСОБА_4 під вартою, є 06 вересня 2025 року включно.
Клопотання прокурора ОСОБА_3 про продовження запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту відносно ОСОБА_6 - задовольнити.
Застосований до ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , запобіжний захід у вигляді домашнього арешту продовжити на строк 60 днів, тобто до 06 вересня 2025 року включно.
Заборонити ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , цілодобово залишати житло за адресою: АДРЕСА_4 , де останній зареєстрований та фактично проживає.
Зобов'язати ОСОБА_6 не відлучатися з населеного пункту, в якому він проживає без дозволу суду, прибувати за першою вимогою до суду, повідомляти суд про зміну свого місця проживання, утримуватися від спілкування із потерпілим у цьому кримінальному провадженні, здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Дозволити ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , залишати фактичне місце проживання за адресою: АДРЕСА_4 , під час оголошення повітряної тривоги з метою забезпечення своєї безпеки та за умови негайного повернення до місця проживання після оголошення про відбій повітряної тривоги.
Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_6 , що у разі невиконання ним обов'язків, покладених судом, до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід та накладене грошове стягнення в розмірі від 0,25 до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Встановити, що датою закінчення дії цієї ухвали про продовження ОСОБА_6 запобіжного заходу, є 06 вересня 2025 року включно.
Виконання ухвали про продовження ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту покласти відповідно до ч. 3 ст. 181 КПК України на Чугуївське РУП ГУНП в Харківській області.
Копію ухвали направити до Чугуївського РУП ГУНП в Харківській області для контролю за поведінкою ОСОБА_6 .
У задоволенні клопотання захисника ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_6 - відмовити.
Ухвала щодо продовження запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала про продовження запобіжного заходу може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з моменту її проголошення, а особою, що тримається під вартою - протягом того ж строку з моменту отримання нею її копії.
В іншій частині ухвала оскарженню не підлягає.
Визначити час проголошення повного тексту ухвали - о 12 годині 30 хвилин 11 липня 2025 року.
Суддя: ОСОБА_1