Справа № 755/17729/24 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Марфіна Н.В., Суддя-доповідач Кобаль М.І.
23 липня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Файдюка В.В., Черпака Ю.К.
при секретарі: Литвин С.В.
за участю:
представника позивача: Чернілевської К.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21 травня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області (далі - відповідач, Центральне міжрегіональне управління ДМС України у місті Києві та Київській області) у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову ПН МКМ №015659 від 24.09.2024 року Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 3 400,00 грн. на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 21 травня 2025 року в задоволенні зазначеного адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, яка з'явилася у призначене судове засідання, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити повністю, а оскаржуване рішення скасувати, виходячи з наступного.
Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 є громадянином Російської Федерації.
29.02.2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлю серії НОМЕР_1 (а.с.37).
На підставі посвідки на тимчасове проживання, яка була дійсна до 10.06.2022 року, ОСОБА_1 законно проживав на території України.
20.07.2023 року позивач особисто відвідав ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області з метою подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, однак його заяву не прийняли та не зареєстрували, та не документували довідкою про звернення за захистом в Україні і не надали рішення про відмову у прийнятті заяви.
21.07.2023 року ОСОБА_1 подав письмове звернення від 21 липня 2023 року на ім'я начальника ДМС з проханням зафіксовати факт звернення із заявою та розглянути її. Тобто, позивач вказує, що вчинив всі можливі дії, щоб його заява від 20.07.2023 року була розглянута відповідачем.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду у справі №320/34649/23 від 07.08.2024 року позов ОСОБА_1 про визнання дій протиправними задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність ДМС щодо неприйняття заяви та рішення за результатами заяви від 20 липня 2023 року про визнання позивача біженцем.
Зобов'язано Центральне міжрегіональне управління ДМС України у м. Києві та Київській області прийняти заяву від 20.07.2023 громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ Україні від 07.09.2011 №649 та прийняти рішення.
Як зазначив позивач, судовим рішенням зафіксовано протиправну бездіяльність органів ДМС щодо прийняття заяви позивача про визнання його біженцем.
24.09.2024 року відносно позивача складено протокол за порушення правил перебування іноземців в Україні, а саме проживання без документів на право проживання в Україні за що передбачена відповідальність за ч. 2 ст. 203 КУпАП.
Постановою серії ПН МКМ№015659 від 24.09.2024 року, яка складена заступником начальника ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Лемешем Д.Л., громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 203 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 3400,00 грн. (далі по тексту - оскаржувана постанова).
Так, зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що 24.09.2024 року о 12 год. 45 хв. за адресою: м. Київ, вул. Ольгинська, 3 було виявлено громадянина Російської Федерації - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства на території України, а саме: проживав без документів на право проживання (перебування) в Україні.
Вважаючи протиправною оскаржувану постанову, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Суд першої інстанції, приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що позивач фактично порушив частину 2 статті 203 КУпАП. Доказів, які б підтверджували обставини, настання яких передбачає застосування положень ч. 1 ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» позивачем не надано.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, проте, вважає, що судом помилково не надано оцінку ст. 38 КУпАП, в частині закінчення строку накладення адміністративного стягнення, з огляду на наступне.
Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
У відповідності до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно п. 1 ст. 247 КУпАП умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення.
Стаття 280 КУпАП встановлює, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частинами 1, 2 статті 254 КУпАП передбачено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Оскаржуваною постановою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 203 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400,00 грн.
У свою чергу, ч. 2 ст. 203 КУпАП передбачено, що перевищення іноземцем або особою без громадянства встановленого строку перебування в Україні більш як на 30 днів, а так само проживання на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні, за недійсними документами чи документами, термін дії яких закінчився, -
тягнуть за собою накладення штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, вбачається з матеріалів справи та не заперечується учасниками справи, 25.06.2021 року громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 видано посвідку на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_2 , дата закінчення строку якої 10.06.2022 року (а.с.36).
24 лютого 2022 року розпочалась повномасштабне вторгнення РФ на всіх напрямках на території України, у зв'язку з чим на всій території України було запроваджено військовий стан та запроваджено низка заходів, які поклали кінцю дипломатичним відносинам з країною -агресором.
Тривалий час, з початком повномасштабного вторгнення, відносини між Державою та громадянами країни - агресора не були врегульовані, та 01.11.2022 року Кабінетом Міністрів України винесено постанову № 1232 «Про Деякі питання надання Державною міграційною службою адміністративних послуг в умовах воєнного стану», відповідно до якої, Кабінет Міністрів України встановив, що у період воєнного стану та протягом 30 календарних днів з дня його припинення або скасування надання територіальними органами/територіальними підрозділами Державної міграційної служби адміністративних послуг громадянам Російської Федерації здійснюється з урахуванням таких особливостей:
- розгляд заяв про оформлення дозволу на імміграцію, оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених) та обмін посвідок на постійне чи тимчасове проживання, поданих до набрання чинності цією постановою, зупиняється до набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов'язаних з державою-агресором;
- у разі звернення громадянина Російської Федерації із заявою про оформлення дозволу на імміграцію, продовження строку перебування, оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених) та обмін посвідок на постійне чи тимчасове проживання територіальний орган/територіальний підрозділ Державної міграційної служби інформує про відмову в прийнятті документів до набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов'язаних з державою-агресором.
Зазначені у пункті 1 цієї постанови обмеження не поширюються на: осіб, що мають законні підстави для оформлення дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, передбачені пунктами 4, 6 та 9 частини другої та пунктами 1, 2 та 4 частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію».
Згідно пункту 1 частини третьої статті 4 ЗУ «Про імміграцію», дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається, зокрема, 1) одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.
Тобто, вищезазначеною постановою, Кабінет Міністрів України визначив, що розгляд заяв про оформлення дозволу на імміграцію, оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених) та обмін посвідок на постійне чи тимчасове проживання, поданих до набрання чинності цією постановою розглядаються Державною міграційною службою у випадку, якщо, зокрема, звернувся громадянин країни - агресора, який перебуває у шлюбі з громадянином України.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначаються Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (надалі -Закон), а також міжнародними нормами.
Згідно із частиною 1, 3 статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Підстави для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України визначено статтею 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Відповідно до статті 9 іноземці та особи без громадянства в'їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку. Іноземці та особи без громадянства під час проходження прикордонного контролю у пунктах пропуску через державний кордон зобов'язані подати свої біометричні дані для їх фіксації. Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Згідно із пунктом 2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 року №150 (надалі - Порядок №150), іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території :
1) протягом наданого візою дозволу в межах строку дії візи вразі в'їзду осіб без громадянства чи іноземців, які є громадянами держав з візовим порядком в'їзду, якщо інший строк невизначено міжнародними договорами України;
2) не більш як 90 днів протягом 180 днів, у разі в'їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в'їзду, якщо інший строк невизначено міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС.
Частинами 1 статті 17 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що іноземцю або особі без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування в Україні на період існування обґрунтованих підстав для подальшого перебування.
Для продовження строку перебування в Україні подаються такі документи:
1) заяви іноземця або особи без громадянства та приймаючої сторони, які подаються не пізніш як за три робочі дні до закінчення встановленого строку перебування на території України.
У разі пропуску іноземцем або особою без громадянства строку подання заяви з підстав, що унеможливлюють їх виїзд з території України, іноземцеві або особі без громадянства може бути продовжено строк перебування в Україні, за умови подання підтверджувальних документів. Якщо при цьому іноземець або особа без громадянства порушили встановлені строки перебування в Україні, питання продовження строку перебування може бути вирішене лише після притягнення цих осіб та приймаючої сторони до відповідальності згідно із законом.
Відповідно до п. 5 Порядку №150 заява про продовження строку перебування на території України за формою згідно з додатком 1 (далі - заява) подається особисто повнолітнім дієздатним іноземцем або особою без громадянства чи законним представником повнолітньої недієздатної особи та приймаючою стороною територіальному органу/територіальному підрозділу ДМС за місцем перебування іноземця або особи без громадянства не пізніше ніж за три робочих дні до закінчення встановленого строку перебування на території України.
У разі подання іноземцем або особою без громадянства заяви із порушенням строків, встановлених абзацом першим цього пункту, але до закінчення встановленого строку перебування на території України, до заяви додаються документи, що підтверджують наявність підстав, що унеможливлюють їх виїзд з території України.
У разі порушення іноземцем або особою без громадянства встановленого строку перебування на території України заява приймається після притягнення іноземця або особи без громадянства та приймаючої сторони до адміністративної відповідальності.
У даному випадку, судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 був документований посвідкою на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_2 до 10.06.2022 року (а.с.36) та мав законне право на проживання на території України саме до 10.06.2022 року.
21.07.2025 року, через підсистему «Електронний суд», від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів, до якого додано копію постанови Верховного Суду від 12.06.2025 року по справі №160/632/23, в якій касаційною інстанцією між іншим встановлено, що 21.11.2022 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДМС в Дніпропетровській області із заявою про обмін посвідки на тимчасове проживання через закінчення строку дії, додавши до неї всі необхідні документи з метою возз'єднання сім'ї з громадянином України.
Також, з матеріалів справи вбачається, що 20.07.2023 року позивач звернувся до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області з метою подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і як наслідок неприйняття заяви звернувся 21.07.2023 року до начальника ДМС з проханням зафіксовати факт звернення із заявою та розглянути її.
Колегія суддів апеляційної інстанції, з урахуванням вищезазначених правових норм, зазначає, що ОСОБА_1 порушено норми чинного законодавства, а саме: ч. 2 ст. 203 КУпАП, оскільки позивач, маючи статус іноземця, проживав більше ніж 30 днів на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні, зокрема за документами, термін дії яких закінчився (посвідка).
У свою чергу, доказів про те, що ОСОБА_1 звертався до ДМС із заявою, яка надавала право на проживання на території України вчасно, тобто не пізніше ніж за три робочих дні до закінчення встановленого строку перебування на території України, матеріали справи не містять, поважності причин неможливості зі своєчасним зверненням до ДМС з заявою, яка надавала право на проживання на території України судом також не встановлено.
Отже, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що ОСОБА_1 перевищено встановлений строк перебування в Україні більш як на 30 днів, а тому останній мав бути притягнутий до адміністративної відповідальності, відповідно до ч. 2 ст. 203 КУпАП.
Проте, Центральним міжрегіональним управлінням ДМС у м. Києві та Київській області пропущено строк накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу на ОСОБА_1 , відповідно до ч. 1 ст. 38 КУпАП, з огляду на наступне.
Як вже вище зазначено судом, оскаржуваною постановою ПН МКМ №015659 від 24.09.2024 року Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 3 400,00 грн. на ОСОБА_1 , відповідно до ч. 2 ст. 203 КУпАП.
У свою чергу, правовими положеннями ч. 1 ст. 38 КУпАП регламентовано, що адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді).
Тобто, приписами ст. 38 КУпАП встановлено строки, після закінчення яких виключається накладення адміністративних стягнень.
Згідно з п. 7 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, у зв'язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 КУпАП.
Як вбачається зі змісту ст. 38 КУпАП початком відліку строку для накладення адміністративного стягнення є день вчинення адміністративного правопорушення. Вказана стаття не передбачає інших умов відліку цього строку, крім як для триваючих правопорушень.
У свою чергу, норми КУпАП не містять визначення поняття «триваюче правопорушення».
Проте, як зазначено у листі Міністерства юстиції України від 02 серпня 2013 року № 6802-0-4-13/11, в теорії адміністративного права «триваючими» визначаються правопорушення, які, почавшись з якоїсь протиправної дії або бездіяльності, здійснюються потім безперервно шляхом невиконання обов'язку. Початковим моментом такого діяння може бути активна дія або бездіяльність, коли винний або не виконує конкретний покладений на нього обов'язок, або виконує його не повністю чи неналежним чином.
Проаналізувавши обставини справи та юридичний склад правопорушення, вчиненого позивачем, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що порушення допущене ОСОБА_1 , а саме: перевищення встановленого строку перебування в Україні більш як на 30 днів, як особи іноземця, є триваючим правопорушенням, про яке Центральному міжрегіональному управлінню ДМС у м. Києві та Київській області було достеменно відомо починаючи з моменту звернення позивача із заявою до начальника ДМС про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, тобто з 21.07.2023 року.
Проте, до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 притягнуто Центральним міжрегіональним управлінням ДМС України у місті Києві та Київській області тільки 24.09.2024 року, тобто більше ніж через 1 рік і 2 місяці.
З огляду на те, що правопорушення, за яке притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , має триваючий характер, і на момент винесення оскаржуваної постанови закінчилися строки притягнення до адміністративної відповідальності, а саме: 24.09.2024 року, визначені у ч. 1 ст. 38 КУпАП, Центральним міжрегіональним управлінням ДМС України у місті Києві та Київській області притягнуто позивача до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу, поза межами строку, передбаченого ст. 38 КУпАП.
Відповідно до ч.3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що наявні правові підстави для задоволення позовних вимог, скасування оскаржуваної постанови ПН МКМ №015659 від 24.09.2024 року Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області про накладання адміністративного стягнення та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, у зв'язку з закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності позивача, визначених у ч. 1 ст. 38 КУпАП.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).
Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.
Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).
Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи скаржника не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, а висновки суду першої інстанції помилковими, відповідно оскаржувана постанова є незаконною та підлягає скасуванню.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що судом першої інстанції рішення прийнято з порушення норм матеріального та процесуального права.
У зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч.1 ст. 139 КАС України).
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що сплачений позивачем під час подання позовної заяви та апеляційної скарги судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 605,60 грн. судового збору за подання адміністративного позову, та 908,40 грн. судового збору за подання апеляційної скарги, що підтверджується квитанціями, які містяться в матеріалах справи.
З огляду на задоволення позовних вимог, вказаний судовий збір підлягає стягненню на користь позивача за рахунок суб'єкта владних повноважень в загальному розмірі 1514,00 грн.
Правовими положеннями ч. 1 ст. 272 КАС України регламентовано, що судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтями 273, 275-277, 280, 282, пунктами 5 та 6 частини першої статті 283, статтями 286-288 цього Кодексу, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273-277, 282-283-1, 284-286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.
Керуючись ст.ст. 242, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, Шостий апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21 травня 2025 року - скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення - задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову ПН МКМ №015659 від 24.09.2024 року Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 3 400,00 грн. на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Закрити провадження по справі за адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до ч. 2 ст. 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві (ЄДРПОУ 42552598) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), витрати пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги в загальній сумі 1514,00 грн. (одна тисяча п'ятсот чотирнадцять грн.).
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: В.В. Файдюк
Ю.К. Черпак
Повний текст виготовлено 23.07.2025 року