24 липня 2025 року справа №200/7558/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Геращенко І.В., Гайдар А.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 грудня 2024 року у справі № 200/7558/24 (головуючий І інстанції Куденков К.О.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності і зобов'язання вчинити певні дії,-
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - ГУ ПФУ, відповідач), в якому, з урахування заяви про уточнення позовних вимог, просить: - визнати протиправною бездіяльність щодо не поновлення виплати щомісячних страхових виплат з 01.10.2024; - зобов'язати поновити нарахування та виплату щомісячних страхових виплат з 01.10.2024, а також здійснити виплату усієї суми заборгованості по страховим виплатам за період починаючи з 01.11.2022 на рахунок НОМЕР_1 АТ «Державний ощадний банк України».
На обґрунтування позову ОСОБА_1 посилається на протиправну бездіяльність відповідача в частині не поновлення виплати щомісячних страхових виплат протиправною і вважає такою, що порушує гарантоване Конституцією України право на соціальний захист, що включає, зокрема, право на забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової непрацездатності, а також в старості та в інших випадках, передбачених законом.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 04 грудня 2024 року у справі № 200/7558/24 позов задоволено частково, внаслідок чого визнано протиправною і скасовано постанову Селидівського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 7 листопада 2022 року № 14041/304032/50236/30 «Про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати». Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити нарахування і виплату ОСОБА_1 щомісячних страхових виплат з 01.10.2024, а також здійснити виплату усієї суми заборгованості по страховим виплатам за період починаючи з 01.11.2022 (рахунок НОМЕР_1 АТ «Державний ощадний банк України»). В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено практично ті самі доводи якими обгрунтовано відзив на позовну заяву.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту громадянина України НОМЕР_2 , виданого 02.04.1999.
Також до суду надана копія довідки від 26 червня 2018 року № 3220 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, за якою ОСОБА_1 перемістився з м. Шахтарськ до смт. Курахівка м. Селидове, Донецької області.
Відповідно довідки серія ДОН-02 № 122595 від 10.07.2002 позивачу встановлено 3 групу інвалідності пов'язану з професійним захворюванням.
Згідно з копії довідки серія 2-18 АД № 045554 про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги установлено, що позивачу була встановлена втрата професійної працездатності за сукупністю в розмірі 65 % у зв'язку з професійним захворюванням.
Листом ГУ ПФУ від 14.10.2024 № 0500-0210-8/100291 позивачу на його на його заяву від 01.10.2024 № 216354, яка надійшла через вебпортал Пенсійного Фонду України, повідомлено про відмову в поновленні (продовженні) страхових виплат. Зазначено, що згідно з наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, територія його зареєстрованого місця проживання належить до тимчасово окупованих територій України та територій, на яких ведуться бойові дії. Роз'яснено, що йому необхідно особисто звернутись до найближчого до його місця проживання сервісного центру Пенсійного фонду України із документом, що посвідчує особу та подати заяву для поновлення страхових виплат.
Згідно з копією постанови Селидівського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 14 липня 2022 року № 14041/304032/50236/29 «Про продовження раніше призначеної страхової виплати» позивачу продовжено раніше призначену щомісячну страхову виплату. Виплати вирішено проводити з 1 червня 2022 року безстроково.
Згідно з копії постанови Селидівського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 7 листопада 2022 року № 14041/304032/50236/30 «Про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати» позивачу вирішено затримати щомісячну страхову виплату, номер сплати 304232, номер випадку 50236. Виплату затримати вирішено з 1 листопада 2022 року. Підстава не зазначена.
Спірні правовідносини виникли з приводу правомірності невиплаті позивачу страхових виплат.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Відповідно до вимог статті 173 Кодексу законів про працю України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючим громадянам щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, у разі нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, охорони їхнього життя та здоров'я визначає Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105-XIV).
Частиною першою статті 46 Закону № 1105-XIV, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Згідно з ч. 3 ст. 44 Закону № 1105-XIV, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, було передбачено, що Фонд може затримати страхові виплати до з'ясування підстав для виплат, якщо документи про нещасний випадок оформлені з порушенням установлених вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону № 1105-XIV у чинній редакції передбачено, що 1. здійснення страхових виплат і надання соціальних послуг припиняються: 1) якщо потерпілим є особа, якій оформлено документи для виїзду за кордон на постійне проживання/залишення на постійне проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що страхові виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від реабілітації у сфері охорони здоров'я чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) у разі смерті отримувача страхових виплат; 7) у разі добровільної відмови від страхової виплати потерпілим або особами, які мають право на страхові виплати в разі смерті потерпілого; 8) в інших випадках, передбачених законом.
Частиною 1 ст. 40 Закону № 1105-XIV у чинній редакції встановлено, що Територіальні органи уповноваженого органу управління можуть затримати страхові виплати до з'ясування підстав для виплат, якщо документи про нещасний випадок оформлені з порушенням установлених вимог.
Судом не встановлено жодних підстав для затримання або припинення страхових виплат позивачеві.
Отже, позивач протиправно був позбавлений страхових виплат з 01.11.2022, а тому має право на їх поновлення.
За змістом конституційних норм (статті 113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та № 2-рп-99 від 2 березня 1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Конституційне поняття “Закон України», на відміну від поняття “законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
При цьому, суд ще раз акцентує свою увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні “Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Суд звернув увагу, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету “в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено “справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
Так, перший пункт передбачає, що позбавлення власності можливе тільки “на умовах, передбачених законом», держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення “законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
Відповідно до вимог частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно - правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб.
Суд вважає, що перелік підстав для припинення і затримання виплати страхових виплат в Законі закріплено з метою недопущення нецільового використання коштів Фонду, що виділяються на такі виплати, та унеможливлення свавільного втручання органів державної влади у право особи на її отримання.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України), одним з елементів якого є правова визначеність положень законів та інших нормативно-правових актів.
За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною в Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).
Верховний Суд у постанові від 25 листопада 2020 року у справі № 234/9296/17 зазначив, що частина перша статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», яка передбачає припинення страхових виплат на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, суперечить частинам першій, другій статті 24, частині третій статті 25, частинам першій, четвертій статті 41, частині першій статті 46, частині першій статті 64 Конституції України, тому суд її не застосовує.
З урахуванням викладеного, суд вважає ГУ ПФУ не виплачуючи страхові виплати позивачу діяв не на підставі та не в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Разом з цим, позивач також просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати щомісячних страхових виплат.
Проте суд зазначає, що в межах спірних правовідносин негативні наслідки для прав і законних інтересів позивача створюють саме постанова Селидівського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 7 листопада 2022 року № 14041/304032/50236/30 «Про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати», а не бездіяльність, оскільки саме ця постанова є належною формою реалізації владних повноважень у спірних правовідносинах.
Тому, ураховуючи приписи ч. 2 ст. 9 КАС України, з метою забезпечення правової визначеності в спірних правовідносинах, суд першої інстанції дійшов висновку за потрібне вийти за межі позовних вимог для захисту прав позивача і прийняти рішення про визнання протиправною і скасування постанови Селидівського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 7 листопада 2022 року № 14041/304032/50236/30 «Про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати», що відповідає приписам п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Суд зазначає, що приписами ч. 7 ст. 41 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхових виплат, з вини уповноваженого органу управління або його територіальних органів своєчасно не призначено або не виплачено суму страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку з підвищенням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці".
З огляду на викладене, встановлений шестимісячний строк звернення до адміністративного суду на ці правовідносини не розповсюджується.
Наведене відповідає правовим висновкам Верховного Суду, які викладені в постанові від 24 січня 2023 року у справі № 200/10176/19-а.
01.01.2023 набув чинності Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (надалі - Закон № 1105-XIV), викладений в новій редакції.
Відповідно до ст. 4 Закону № 1105-XIV, уповноваженим органом управління в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку є Пенсійний фонд України.
Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1105-XIV, Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду реорганізовано шляхом їх приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року.
Постановою КМУ від 27 грудня 2022 року № 1442 «Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України» припинено з 1 січня 2023 року, реорганізувавши шляхом приєднання до Пенсійного фонду України, зокрема, управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області.
Постановою КМУ від 29 листопада 2022 року № 1323 «Деякі питання забезпечення здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням» встановлено, що залишки коштів, які утворилися на рахунках виконавчої дирекції Фонду соціального страхування та її робочих органів станом на кінець останнього банківського дня у системі електронних платежів Національного банку у 2022 році, перераховуються власниками рахунків в перший банківський день 2023 року на дохідний рахунок Пенсійного фонду України, відкритий в Державній казначейській службі для обліку коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, з подальшим їх спрямуванням цього ж дня на видатковий рахунок Пенсійного фонду України для здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг, визначених Законом України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування»;
Пунктом 3 цієї постанови доручено Пенсійному фонду України з 2 січня 2023 року забезпечити здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» на підставі переданих виконавчою дирекцією Фонду соціального страхування та її робочими органами справ, баз даних, носіїв інформації та програмного забезпечення, а також підготовлених нею виплатних документів на січень 2023 року.
На цей час заходи по вищезазначеній постанові виконано у повному обсязі. З січня 2023 року здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» фактично забезпечено Пенсійним Фондом України та його органами.
Міністерством соціальної політики України яким 9 січня 2023 року було опубліковано наступне: «…У зв'язку з приєднанням Фонду соціального страхування України до Пенсійного фонду України уповноваженим органом в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування наразі є Пенсійний фонд України. Тому для вирішення питань з призначення, перерахування та здійснення страхових виплат із відшкодування шкоди, заподіяної потерпілому внаслідок нещасного випадку на виробництві та/або професійного захворювання або особам, які мають право на страхові виплати в разі смерті потерпілого, з 1 січня 2023 року необхідно звертатися до органів Пенсійного фонду України…».
Актом Кабінету Міністрів України фактично передано повноваження та функції Фонду соціального страхування України та його робочих органів до Пенсійного Фонду України та його органів.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.
Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 грудня 2024 року у справі № 200/7558/24 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 грудня 2024 року у справі № 200/7558/24 - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 24 липня 2025 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді А.В. Гайдар
І.В. Геращенко