24 липня 2025 року справа №200/6331/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г., Компанієць І.Д., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року (головуючий суддя І інстанції Голубова Л.Б.), складеного в повному обсязі 07 жовтня 2024 року, у справі № 200/6331/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,, -
ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просила:
визнати протиправним і скасувати рішення від 24.07.2024 № 053130012719 про відмову у призначенні пенсії;
- зобов'язати зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 30.07.1979 року по 01.02.1989 року, з 02.02.1989 року по 30.06.1989 року, з 03.07.1989 року по 03.01.1994 року, з 17.10.1994 року по 12.05.1997 року згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 та призначити пенсію за віком з 13.06.2024 року.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року відмовлено у позовних вимогах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Не погодившись з судовим рішенням позивач подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що посилання суду першої інстанції на положення Угоди між Україною та Естонською Республікою у сфері соціального забезпечення, як на підставу відмови у задоволенні позовних вимог, є необґрунтованим, оскільки норми даної Угоди не застосовуються до стажу, набутого на території колишнього СРСР.
Сторони в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.
Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.
ОСОБА_1 є громадянкою України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_2 . Згідно паспортних даних позивач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Судами встановлено, що ОСОБА_1 13.06.2024 року вперше звернулася до територіальних органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Розглянувши заяву позивача за принципом екстериторіальності, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області прийнято рішення №053130012719 від 20.06.2024 року, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком, оскільки відсутнє свідоцтво про шлюб, згідно якого внесений запис про зміну прізвища з ОСОБА_2 на ОСОБА_3 .
Усунувши недоліки, виявлені Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, 17.07.2024 позивач повторно звернулася до територіальних органів Пенсійного фонду України про призначення пенсії за віком згідно ст. 26 Закону № 1058-IV.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 053130012719 від 24.07.2024 року позивачу відмовлено в призначені пенсії за віком з підстав відсутності необхідного страхового стажу - 28 років.
В спірному рішенні відповідач зазначив, що страховий стаж позивача становить 14 років 11 місяців 10 днів. При призначенні пенсії не враховано періоди роботи з 30.07.1979 року по 01.02.1989 року, з 02.02.1989 року по 30.06.1989 року, з 03.07.1989 року по 03.01.1994 року, з 17.10.1994 року по 12.05.1997 року, які зазначені в трудовій книжці НОМЕР_1 , оскільки дані періоди, на думку відповідача, необхідно підтвердити формуляром ЕЕ/UA 205 відповідно до Угоди між Україною та Естонською Республікою у сфері соціального забезпечення, підписаної 05.10.2010 року, та яка набула чинності з 01.02.2012 року.
Вважаючи протиправним рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог, в обґрунтування зазначив, що страховий стаж, набутий на території Естонської Республіки не враховується при призначенні пенсії в Україні. Тобто, за вказаний період страхового стажу пенсія призначається за законодавством Естонської Республіки, відповідно до Угоди між Україною та Естонською Республікою у сфері соціального забезпечення.
Суд першої інстанції зазначив, що Естонська Республіка не є учасницею угоди, підписаної в рамках СНД в 1992 році «Про гарантії прав громадян в області пенсійного забезпечення», тому страховий стаж, що дає право на пенсію, набутий на території колишньої Естонської РСР, не зараховується на підставі вказаної угоди.
Суд вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог та зазначає наступне.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV регулюються відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Статтею 113 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що держава створює умови для функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат.
Відповідно до ст. 26 Закону №1058 (зі змінами внесеними Законом України від 03.10.2017 № 2148 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», які набрали чинності з 01.01.2018) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та за наявності страхового стажу мають особи, зокрема в період з 01 січня 2024 по 31 грудня 2024 - не менше 31 років.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 26 Закону №1058 у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років.
Право на призначення пенсії обґрунтовується також Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Згідно зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
За приписами ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У такій довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Суд зазначає, що вищевказаний Порядок, як вбачається з його назви та змісту, поширюється саме на випадки відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Відповідно до п. 1 Порядку основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Спору між сторонами стосовно відсутності записів у трудовій книжці позивача щодо неприйнятих відповідачем спірних періодів немає.
Зокрема, з 30.07.1979 по 01.02.1989 позивач працювала на заводі «Двигун» у відповідності до норм КЗпП Естонської СРСР, про що є посилання у наказі про звільнення від 24.01.1989 № 106лс.
З 02.02.1989 позивача прийнято у Приморське БМУ, а 30.06.1989 переведено на завод «Двигун».
З 03.07.1989 по 03.01.1994 позивач знову працювала на заводі «Двигун» і звільнено її вже на підставі КЗпП Естонської Республіки, про що вказано в наказі про звільнення від 22є12.1993 № 311лс.
Водночас, відповідач в спірному рішенні про відмову у призначенні пенсії позивачу зазначив, що періоди роботи з 30.07.1979 по 01.02.1989, з 02.02.1989 по 30.06.1989, з 03.07.1989 по 03.01.1994, з 17.10.1994 по 12.05.1997 згідно трудової книжки НОМЕР_1 ним не враховані до страхового стажу, оскільки дані періоди необхідно підтвердити формуляром ЕЕДІА 205 відповідно до Угоди між Україною та Естонською Республікою у сфері соціального забезпечення, підписаної 05.10.2010 та яка набула чинності з 01.02.2012.
Суд звертає увагу, що відповідно до п.22 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637 (в редакції, чинної на момент виникнення спірних правовідносин (червень 2024), стаж роботи громадян України за її межами підтверджується документами, легалізованими відповідно до законодавства (крім роботи на території колишнього СРСР і держав, з якими колишнім СРСР було укладено угоди про соціальне забезпечення (до укладення відповідних двосторонніх угод).
Слід зазначити, що Республіка Естонія відновила державну незалежність 20 серпня 1991 року, а 26 серпня 1991 року Верховна Рада України визнала незалежність Естонії.
Таким чином, суд зазначає, що спірний період роботи позивача (з 30.07.1979 по 01.02.1989, з 02.02.1989 по 30.06.1989, з 03.07.1989 по 20.08.1991) повинен бути врахований відповідачем при призначенні пенсії, оскільки дані періоди роботи набуті позивачем на території колишнього СРСР відповідно до вимог п.22 Порядку.
Стосовно зарахування спірного періоду роботи позивача з 21.08.1991 по 03.01.1994 на заводі «Двигун» суд зазначає наступне.
Абзацом 4 статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що у випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачені інші правила призначення пенсії, ніж ті, які містяться в цьому законі, то застосовуються правила за цими договорами (угодами).
Зарахування стажу роботи здійснюється за умови підтвердження його компетентними органами іншої країни.
Тобто, міжнародні договори, які ратифіковані в порядку визначеному Законом України «Про міжнародні договори України» є частиною українського законодавства, відповідно до яких, зараховується стаж роботи в державах, з якими Україна уклала міжнародні договори про соціальне та/або пенсійне забезпечення.
Питання пенсійного забезпечення осіб, які працювали на території України та Естонії вирішується згідно з законодавством кожної з держав з урахуванням положень Угоди між Україною та Естонською Республікою у сфері соціального забезпечення від 05.10.2010 року, яка набула чинності для України 01.02.2012 року.
Відповідно до пункту 2 статті 6 Угоди, якщо право на пенсію виникає в результаті підсумовування страхового стажу, то при призначенні пенсії враховується страховий стаж, набутий відповідно до законодавства кожної із Сторін, за умови, що інша Сторона не виплачує пенсію за той самий страховий стаж. Кожна із Сторін нараховує і виплачує пенсію на підставі фактичного страхового стажу, набутого на її території, якщо цією Угодою не передбачено інше.
Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що страховий стаж, набутий на території Естонської Республіки не враховується при призначенні пенсії в Україні. Тобто, за вказаний період страхового стажу пенсія призначається за законодавством Естонської Республіки, з огляду на наступне.
Суд звертає увагу, що, відповідно до пункту 2 статті 6 Угоди, зазначеного вище, наявний принцип підсумовування страхового стажу, набутого відповідно до законодавства кожної із Сторін, за умови, що інша Сторона не виплачує пенсію за той самий страховий стаж.
Також, відповідно до Статті 18 Угоди «Перехідні положення» після набрання чинності цією Угодою припиняє чинність Договір між Урядом України і Урядом Естонської Республіки про співробітництво у сфері соціального забезпечення, підписаний 20 лютого 1997 року (далі - Договір).
Однак, відповідно до п.2 усі права, набуті особою згідно із Договором, зберігаються. При застосуванні цієї Угоди не зменшується загальний розмір допомоги, пенсії, відшкодування, призначених згідно із Договором.
Відповідно до п.1 статті 15 Договору для встановлення права на пенсію, зумовлену накопиченням періодів страхування, в цілях підсумовування періодів зараховуються періоди страхування, накопичені відповідно до законодавства обох Сторін, за умови, що вони не співпадають повністю або частково в часі.
Таким чином, суд констатує, що спірний період роботи позивача з 21.08.1991 по 03.01.1994 повинен бути зарахований відповідачем відповідно до зазначених вимог Договору та Угоди.
Крім того, судом ухвалою від 29.05.2025 витребувано у відповідача копії документів, які надавались позивачем разом з заявами про призначення пенсії від 17.07.2024 про призначення пенсії.
З наданих відповідачем на виконання ухвали суду, зокрема, наявна архівна довідка Національного архіву Естонської Республіки від 19.03.2020, з якої вбачається, що Шелюг, уродж. ОСОБА_4 дійсно працювала з 30.07.1979 р. на посаді секретаря з 30.07.1979 по 03.01.1994 на фабриці «Двигатель». Зазначені данні також підтверджуються особовою карткою № НОМЕР_3 .
Суд звертає увагу, що відповідно статті 28 Договору необхідні для соціального забезпечення документи, які видані на території будь-якої із Сторін, приймаються без легалізації.
Відповідно до статті 13 Договору про застосування Угоди між Україною та Естонською Республікою у сфері соціального забезпечення (Дата підписання: 05.10.2010; Дата набрання чинності для України: 01.02.2012) «Визнання документів» при застосуванні цього Договору компетентні установи однієї Сторони визнають копії документів та переклади на українську або естонську мови, складені та завірені іншою Стороною.
Суд зазначає, що архівна довідка Національного архіву Естонської Республіки від 19.03.2020 підписана архіваріусом (Eve Maask) та перекладена з естонської мови на українську перекладачем Передерієм Ю.Ю.
Таким чином, даний документ відповідає вимогам статті 13 Договору про застосування Угоди між Україною та Естонською Республікою у сфері соціального забезпечення.
Стосовно позовних вимог (та відповідно доводів апеляційної скарги) щодо зобов'язання зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 17.10.1994 року по 12.05.1997 року, суд вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки даний період не підтверджений належними та допустимими доказами.
Отже, з урахуванням встановлених обставин, Пенсійний орган зобов'язаний був зарахувати періоди роботи позивача з 30.07.1979 по 01.02.1989, з 02.02.1989 по 30.06.1989, з 03.07.1989 по 03.01.1994, оскільки вони підтверджені належним чином оформленими записами в трудовій книжці та наданими документами.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, шляхом:
визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 24.07.2024 № 053130012719 про відмову у призначенні пенсії;
зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.07.2024 про призначення пенсії за віком із зарахуванням до страхового стажу позивача періоди роботи з 30.07.1979 року по 01.02.1989 року, з 02.02.1989 року по 30.06.1989 року, з 03.07.1989 року по 03.01.1994 року, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
В іншій частині вимог позивача відмовити.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає.
Відповідно до статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи позивачем за подання адміністративного позову було сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн. та за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у розмірі 1453,24 грн., що у сумі складає 2422 грн. 20 коп.
Враховуючи, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, тому, з урахуванням принципу пропорційності, за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області підлягають стягненню на користь позивача витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211,10 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржникові надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до ст. 317 КАС України, підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.
Отже, суд першої інстанції внаслідок порушення норм матеріального права, неправильно вирішив справу що суті спору, внаслідок чого рішення суду підлягає скасуванню, з прийняттям постанови про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року у справі № 200/6331/24 - задовольнити частково.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року у справі № 200/6331/24 - скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 24.07.2024 № 053130012719 про відмову у призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.07.2024 про призначення пенсії за віком із зарахуванням до страхового стажу позивача періоди роботи з 30.07.1979 року по 01.02.1989 року, з 02.02.1989 року по 30.06.1989 року, з 03.07.1989 року по 03.01.1994 року, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
В іншій частині вимог позивача відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 10 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 24 липня 2025 року.
Судді А.В. Гайдар
Е.Г. Казначеєв
І.Д.Компанієць