24 липня 2025 року справа №360/35/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Компанієць І.Д., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 12 березня 2025 року (повне судове рішення складено 12 березня 2025 року) у справі № 360/35/25 (суддя в І інстанції Качанок О.М.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - Управління) та просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії з 08.07.2024;
- зобов'язати Управління поновити нарахування та виплату щомісячної пенсії ОСОБА_1 з 08.07.2024, шляхом перерахування на поточний рахунок, відкритий у АТ «Ощадбанк»;
- допустити до негайного виконання рішення суду в частині виплати пенсії за один місяць.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що він набув право на отримання пенсії, ставши на облік до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві та отримував пенсію як внутрішньо переміщена особа до 01.04.2024. На теперішній час, виплата щомісячної пенсії не здійснюється.
У відповідь на адвокатський запит адвоката Туруті З.О. Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві надіслало лист від 11.12.2024 № 2600-0202-8/236329, у якому зазначило, що виплату пенсії ОСОБА_1 припинено «до з'ясування» з 01.04.2024 для уточнення ідентифікації особистих даних.
Позивач із заявами про поновлення пенсійних виплат до територіальних органів відповідача після 01.04.2024 не звертався.
Позивач вказує, що припинення пенсійних виплат з підстав, не передбачених законом є протиправним, а отже і підстав подавати заяву про поновлення пенсійних виплат у позивача не було. Крім того, жодні рішення, повідомлення від відповідача про припинення виплати пенсії позивачу не надходили.
Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо припинення нарахування та виплати йому пенсії протиправною.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 12 березня 2025 року позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо зупинення нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії.
Зобов'язано Управління поновити нарахування та виплату позивачу пенсії з 08 липня 2024 року.
Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що Турутя З.О. звернувся в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із адвокатським запитом за № 0412/24/2 від 04.12.2024 щодо нарахування та виплати щомісячної пенсії ОСОБА_1 з 08.07.2024, шляхом перерахування на поточний рахунок, відкритий у АТ «Ощадбанк».
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 11.12.2024 № 2600-0202-8/236329 було надано відповідь.
Відповідач вказав, що виплата пенсії позивачу здійснюється як внутрішньо переміщеній особі з урахуванням положень Постанови № 637.
Виплату пенсії ОСОБА_1 припинено «до з'ясування» з 01.04.2024 для уточнення ідентифікації особистих даних, про що повідомлено пенсіонера листом від 18.04.2024 № 2600-0212-8/80403, яким повідомлялось про необхідність особистого звернення з оригіналом паспорта, реєстраційного номера облікової картки платника податків та довідки внутрішньо переміщеної особи до територіального органу Пенсійного фонду України для уточнення ідентифікації особистих даних.
Оскільки пенсіонер особисто не з'явився на прийом з оригіналом паспорта, реєстраційним номером облікової картки платника податків та довідки внутрішньо переміщеної особи, виплату пенсії не поновлено.
Отже, на думку відповідача, він діяв в межах своєї компетенції та відповідно до вимог чинного законодавства.
Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ), є пенсіонером та перебуває на обліку як отримувач пенсії у Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві, що підтверджується копіями паспорта громадянина України, довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру та сторонами в заявах по суті спору.
Також не є спірним питанням у даній справі, оскільки підтверджується як позивачем у позові, так і відповідачем у відзиві на позовну заяву, що з 01 квітня 2024 року виплату пенсії було припинено.
Представником позивача було надіслано до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві адвокатський запит від 04.12.2024 № 0412/24/2 щодо пенсійного забезпечення ОСОБА_1 .
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 11.12.2024 № 2600-0202-8/236329, складеного за результатами розгляду вищенаведеного запиту, повідомлено, що виплату пенсії ОСОБА_1 припинено «до з'ясування» з 01.04.2024 для уточнення ідентифікації особистих даних, про що було повідомлено пенсіонера листом від 18.04.2024 № 2600-0212-8/80403. Листом повідомлялось про необхідність особистого звернення з оригіналом паспорта, реєстраційного номера облікової картки платника податків та довідки внутрішньо переміщеної особи до територіального органу Пенсійного фонду України для уточнення ідентифікації особистих даних. Оскільки пенсіонер особисто не з'явився на прийом з оригіналом паспорта, реєстраційним номером облікової картки платника податків та довідки внутрішньо переміщеної особи виплату пенсії не поновлено.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
Статтею 8 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною першою статті 4 Закону № 1058-IV визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Статтею 46 Закону № 1058-IV передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Абзацом першим частини першої статті 47 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 1 статті 52 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», особам, які мають право на пенсію згідно з цим Законом, пенсія виплачується органами Пенсійного фонду України щомісяця, не пізніше останнього числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України, незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця його проживання, через організації, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Статтею 49 Закону № 1058-IV врегульовані питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії.
Так, частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
2-1) за заявою пенсіонера про припинення виплати пенсії у зв'язку з тимчасовим проживанням за кордоном;
3) у разі смерті пенсіонера, визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим у встановленому законом порядку;
3-1) у разі надання пенсіонеру статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, відповідно до Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин»;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
4-1) у разі непроходження фізичної ідентифікації у випадках, передбачених законодавством;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Частиною другою цієї статі визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
З вищевказаних норм чинного законодавства слідує, що частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV визначено вичерпний перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду.
Відповідного рішення, всупереч вимог статті 49 Закону № 1058-IV про припинення (призупинення) виплати пенсії позивачу, відповідачем суду не надано.
При цьому, чинна редакція частини першої статті 49 Закону № 1058 передбачає припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду, зокрема, у разі не проходження фізичної ідентифікації у випадках, передбачених законодавством.
Разом з тим, вказані зміни до статті 49 Закону № 1058 внесено вже після припинення виплати позивачу пенсії та відповідно до матеріалів справи, підставою призупинення пенсії позивачу не було не проходження позивачем фізичної ідентифікації.
Підставою для припинення виплати позивачу пенсії вказано «до з'ясування».
Водночас суд зазначає, що Законом № 1058-IV не передбачено такої підстави припинення виплати пенсії. Не передбачено такої підстави й будь-яким іншим законом або нормативно-правовим актом України.
До того ж, відповідачем не конкретизовано, до з'ясування чого саме позивачу припинено виплату пенсії.
Також, як встановлено судом, припинення виплати пенсії позивачу відбулося з 01 квітня 2024 року без прийняття окремого рішення, що є порушенням вимог вищевказаної норми Закону № 1058-IV, оскільки виплату пенсії, як вказувалось, може бути припинено виключно за відповідним рішенням органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду.
Про обов'язковість припинення виплати пенсії виключно на підставі рішення органу Пенсійного фонду України також наголошено в постанові Верховного Суду від 20.04.2022 у справі № 236/2495/17.
Окрім того слід вказати, що згідно з листом Управління соціального захисту населення Солом'янської районної в місті Києві Державної адміністрації від 22.04.2024 № 108/260-7581 та додатком до нього, які були надіслані на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, ОСОБА_1 зареєстрований як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_2 , довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи - діє, адреса місця проживання «так» - підтверджена.
Конституційний Суд України в рішенні від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другоюстатті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Тому, у суду відсутні правові підстави вважати, що припинення виплати позивачу пенсії є законним.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що не виплата позивачу раніше призначеної пенсії є протиправною.
Належним способом відновлення порушених прав позивача є поновлення виплати йому пенсії.
Щодо інших обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, суд вважає за необхідне зауважити, що у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» зазначено, що суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника. Виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення «Бендерський проти України», судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.
Вказані вимоги зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з'ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.
З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вищевикладені факти та обставини є безумовною підставою для висновків суду про протиправність бездіяльності відповідача, а інші доводи не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.
Підсумовуючи вищевикладене, місцевий суд дійшов вірного висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 12 березня 2025 року у справі № 360/35/25 - залишити без змін.
Повне судове рішення - 24 липня 2025 року.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів І. В. Сіваченко
А. А. Блохін
І. Д. Компанієць