24 липня 2025 року справа №200/2344/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Гаврищук Т.Г., суддів Блохіна А.А., Геращенка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 р. у справі № 200/2344/25 (головуючий І інстанції Логойда Т.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 21.02.2025 року №057150010009 про відмову у призначенні пенсії;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити пенсію з 13.02.2025 року, зарахувавши до страхового стажу період роботи згідно із записами у трудовій книжці з 19.05.1982 року по 30.07.2002 року.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано неправомірним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 21.02.2025 року №057150010009, прийняте щодо ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.02.2025 року про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із зарахуванням до її страхового стажу всього періоду роботи з 19.05.1982 року по 30.07.2002 року (з урахуванням зарахованого періоду), що відображений в її трудовій книжці.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування доводів зазначає, що за результатом розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано згідно записів трудової книжки період з 19.05.1982 по 30.07.2002, оскільки назва підприємства на печатці при звільненні не відповідає назві після реорганізації.
Позивачем до Управління інші документи, які підтверджують роботу за спірний період не було надано, а також не доведено неможливість надати зазначені документи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, вивчив доводи апеляційної скарги, перевірив їх за матеріалами справи і дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 13.02.2025 року через вебпортал Пенсійного фонду України звернулася до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 21.02.2025 року № 057150010009 в призначенні такої пенсії відмовлено у зв'язку з відсутністю на час звернення необхідного страхового стажу.
Рішення мотивовано тим, що вік заявника становить 60 років 05 місяців 00 днів, страховий стаж - 15 років 02 місяців 29 днів.
Вказаним рішенням до страхового стажу не зараховано, зокрема період роботи згідно із записами у трудовій книжці з 19.05.1982 року по 30.07.2002 року, оскільки назва підприємства на печатці при звільненні не відповідає назві після реорганізації. Тому стаж враховано з 01.01.1999 року по 30.07.2002 року за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку за період роботи на Маріупольському заводі важкого машинобудування.
Позивач не погоджувалася з рішенням органу Пенсійного фонду України саме в цій частині, у зв'язку з чим звернулася до суду з даним позовом.
Крім того, зазначеним рішенням до страхового стажу позивача не зараховані: - період навчання 01.09.1983 року по 26.12.1991 року згідно з дипломом НОМЕР_1 , оскільки згідно з Порядком підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637, до стажу зараховуються періоди навчання за денною формою здобуття освіти; - період отримання допомоги но безробіттю з 05.01.2003 року по 01.10.2003 року (дата наказу про припинення допомоги 07.10.2002 року не відповідає даті закінчення виплати).
Рішення органу Пенсійного фонду України в цій частині не оскаржується.
При вирішенні справи суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною 2 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно із частиною 3 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до ст. 62 Закону № 1788-XII та ч. 1 ст. 48 Кодексу Законів про працю України основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Згідно Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами (п.1 Порядку).
Відповідно до п.3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі №415/4914/16-а, від 21 травня 2020 року у справі №550/927/17, від 16 червня 2020 року у справі №682/967/17 та від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17, від 18 листопада 2022 року у справі № 560/3734/22.
Щодо доводів апелянта, що до страхового стажу не зараховано згідно записів трудової книжки період з 19.05.1982 по 30.07.2002, оскільки назва підприємства на печатці при звільненні не відповідає назві після реорганізації, суд зазначає наступне.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області до страхового стажу не зараховано період роботи позивача з 19.05.1982 року по 30.07.2002 року (крім стажу з 01.01.1999 року по 30.07.2002 року, що врахований за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку), який зазначений в трудовій книжці позивача, фактично через недоліки заповнення трудової книжки - як зазначив відповідач: назва підприємства на печатці при звільненні не відповідає назві після реорганізації.
Згідно даних трудової книжки позивача, заповнення якої розпочато 29.09.1981 року встановлено, що вказані обставини дійсно мають місце.
Відповідно до п.2.4 Інструкції №58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
За приписами п.4.1 ч.1 Інструкції №58 записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно з абз. 2 п. 6.1 Інструкції № 58 у разі невірного первинного заповнення трудової книжки або вкладиша до неї, а також псування їх бланків внаслідок недбалого зберігання, вартість зіпсованих бланків сплачується підприємством.
Згідно з пунктом 1.5 Інструкції № 58 питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників», цією Інструкцією та іншими актами законодавства.
Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Таким чином, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17).
Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Недотримання правил при оформленні трудової книжки та неточність в записах в трудовій книжці не може бути підставою для виключення періодів роботи з трудового стажу позивача в момент призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Таким чином, відповідачем неправомірно не зарахований до страхового стажу позивача спірний період її роботи із зазначених відповідачем підстав.
На підставі викладеного, апеляційний суд погоджує висновок суду першої інстанції, про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.02.2025 року про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із зарахуванням до її страхового стажу всього періоду роботи з 19.05.1982 року по 30.07.2002 року (з урахуванням зарахованого періоду), що відображений в її трудовій книжці.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 р. у справі №200/2344/25 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 р. у справі №200/2344/25 - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 24 липня 2025 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т.Г. Гаврищук
Судді А.А. Блохін
І.В. Геращенко