24 липня 2025 року справа №200/283/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Блохіна А.А., Гайдара А.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 березня 2025 р. у справі № 200/283/25 (головуючий І інстанції Аканов О.О.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дій щодо невиплати заборгованості з пенсії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач, ГУПФУ) в якій просив: визнати протиправними дій щодо невиплати заборгованості з пенсії у сумі 119174,34 грн. за період з грудня 2019 по січень 2022 року; стягнути заборгованість з пенсії за період з грудня 2019 по січень 2022 у сумі 119174,34 грн.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21 березня 2025 року позов задоволено, а саме суд:
Визнав протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: 84122, Донецька область, м.Слов'янськ, пл.Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) щодо не виплати ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) пенсії у сумі 119174,34 грн. за період з грудня 2019 по січень 2022 року.
Стягнув з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: 84122, Донецька область, м.Слов'янськ, пл.Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) заборгованість з пенсії у сумі 119174,34 грн. за період з грудня 2019 по січень 2022 року.
Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: 84122, Донецька область, м.Слов'янськ, пл.Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 953,40 грн.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування скарги зазначено, зокрема, що позивач у своїй позовній заяві зазначає, що передумовою виникнення даного позову є неналежне, як на його думку, виконання Головним управлінням рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2021 року у справі №200/11594/21.
З огляду на вищенаведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, Кодексом адміністративного судочинства України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Суд повинен з'ясувати, чи не були оскаржувані дії відповідача пов'язані з виконанням судового рішення, чи є самостійним предметом спору.
Разом з тим, позовна заява фактично спрямована на виконання іншого судового рішення (Донецького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2021 року у справі №200/11594/21), що не заперечується і самим позивачем.
Обраний Позивачем у цій справі спосіб захисту, - є одним із способів виконання іншого судового рішення, що в свою чергу, не відповідає об'єкту порушеного права, оскільки в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним, при розгляді позовної вимоги позивача щодо виконання окремого судового рішення в іншій справі.
Таким чином, спір у справі, що розглядається, є тотожним спору у справі №200/11594/21, оскільки він виник між сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, але на стадії виконання судового рішення. Отже, в даному випадку відсутні підстави стверджувати про виникнення між позивачем та Головним управлінням нового спору. Наразі має місце спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, але на стадії виконання судового рішення.
Від позивача надійшов відзив на скаргу в якому просив залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
Позивач є пенсіонером відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та отримує пенсію за вислугу років.
Рішенням Донецького окружного адміністративного від 07 жовтня 2021 року у справі №200/11594/21 позов ОСОБА_1 про перерахунок пенсії задоволено, а саме суд:
Визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 83 від 16.07.2021 «Про відмову в перерахунку пенсії за вислугу років ОСОБА_1 », яким ОСОБА_1 відмовлено в перерахунку пенсії за вислугу років на підставі оновленої довідки ДУ «ТМО МВС України по Донецькій області» №33/25-1105 від 02.06.2021 року, про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 , за листопад 2019 року, згідно постанови КМУ №988 від 11.11.2015 року «Про грошове забезпечення поліцейських НП».
Зобов'язав Головне управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області здійснити ОСОБА_1 , перерахунок пенсії за вислугу років з 01.12.2019 року, на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з урахуванням довідки ДУ «ТМО МВС України по Донецькій області» №33/25-1105 від 02.06.2021 року, про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 , за листопад 2019 року, згідно постанови КМУ від 11.11.2015 року «Про грошове забезпечення поліцейських НП», згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 №988 та наказу МВС України №260 від 06.04.2016, із зазначенням основних і додаткових видів грошового забезпечення в наступних розмірах: посадовий оклад - 2500,00 грн.; оклад за спеціальним званням - 1800 грн.; надбавка за стаж служби (35%) - 1505,00 грн.; надбавка за специфічні умови проходження служби (в розмірі 44,92% від грошового забезпечення) - 2607,61 грн.; надбавка за службу в умовах режимних обмежень 15% - 375,00 грн.; премія (в середньому розмірі за прирівняною посадою в розмірі 71,06% від грошового забезпечення) - 6244,47 грн.
Стягнув на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області судовий збір в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривень.
За результатом звернення позивачу, відповідач листом від 11.12.2024 №0500-0202-8/119147 повідомив, що виплата коштів, обчислених на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду у справах №200/11594/21 буде здійснено у межах бюджетних асигнувань, виділених на цю мету.
У матеріалах справи наявний розрахунок на доплату (виплату, утримання) пенсії за пенсійною справою позивача за період з грудня 2019 по січень 2022, загальна сума заборгованості якої складає 119174,34 грн.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема,:1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; 6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки; 12) організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлений обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Відповідно до статті 10 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262 від 09 квітня 1992 року, призначення і виплата пенсій особам, зазначеним у статті 1-2 цього Закону, здійснюються органами Пенсійного фонду України.
За положенням статті 52 Закону № 2262, особам, які мають право на пенсію згідно з цим Законом, пенсія виплачується органами Пенсійного фонду України щомісяця, не пізніше останнього числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України, незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця його проживання, через організації, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Витрати на доставку пенсії здійснюються за рахунок коштів державного бюджету.
За положенням статті 55 Закону № 2262, нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але своєчасно не отримав з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більш як за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недоотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
За положенням статті 58-1 Закону № 2262, припинення та поновлення виплати пенсії військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей проводиться в порядку, встановленому цим Законом та статтею 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003.
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною 3 статті 4 Закону №1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного та соціального страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон №1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом №1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
За приписами статті 47 Закону № 1058-VI, пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Так, право на отримання пенсії є конституційною гарантією. Суми пенсії є власністю позивача, оскільки з його заробітної плати протягом трудової діяльності здійснювалися утримання (страхові внески) з метою подальшої їх виплати у вигляді пенсії при досягненні особою пенсійного віку та набуття страхового трудового стажу.
Стаття 46 Закону № 1058-VI регулює правовідносини, що виникають під час виплати пенсії за минулий час.
Так, нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Підстави припинення та поновлення виплати пенсії врегульовано статтею 49 Закону № 1058-IV.
Відповідно до зазначеної статті, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2-1) за заявою пенсіонера про припинення виплати пенсії у зв'язку з тимчасовим проживанням за кордоном; 3) у разі смерті пенсіонера, визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим у встановленому законом порядку; 3-1) у разі надання пенсіонеру статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин"; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 4-1) у разі непроходження фізичної ідентифікації у випадках, передбачених законодавством; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
У разі виявлення недостовірних даних у документах та відомостях, на підставі яких було встановлено та/або здійснюється виплата пенсії, рішенням територіального органу Пенсійного фонду України розмір та підстави для виплати пенсії переглядаються відповідно до цього Закону без урахування таких даних.
Судом встановлено, що відповідач фактично визнає ту обставину, що пенсійні кошти за спірний період нараховані та обліковані в органі Пенсійного фонду, як заборгованість по виплаті пенсії.
Відповідач не послався на конкретну норму Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що передбачає невиплату пенсії за минулий час. Крім того, відповідач не виплачує заборгованість з пенсії позивачу без прийняття відповідного рішення.
Однак відповідач наполягає на тому, що виплату таких коштів буде здійснено при надходженні відповідних коштів з Державного бюджету України до бюджету Пенсійного фонду України.
Як зазначалось, порядок та умови отримання пенсійних виплат регулюються виключно Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Суд зазначає, що положеннями статей 9 та 47 Закону № 1058-VI встановлено, зокрема, що пенсія за віком призначається та виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
При цьому, як зазначалось, за положенням ст. 46 цього Закону, нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Суд звертає увагу, що Конституційний Суд України неодноразово роз'яснював, що:
- «право приймати закони, вносити до них зміни у разі, коли воно не здійснюється безпосередньо народом (статті 5, 38, 69, 72 Конституції України), належить виключно Верховній Раді України (пункт 3 частини першої статті 85 Конституції України) і не може передаватись іншим органам чи посадовим особам. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Конституції України)» (Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2000 року №15-рп/2000);
- «права делегування законодавчої функції парламентом іншому органу влади (у даному випадку Кабінету Міністрів України) Конституцією України не передбачено» (Рішення Конституційного Суду України від 9 жовтня 2008 року №22-рп/2008).
Конституційний Суд України у рішенні від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).
Слід зазначити, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акту. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних.
Жодних змін до Закону № 1058-VI з приводу особливостей виплати пенсії, заборгованості по пенсії Верховною Радою не приймалось.
Встановлення Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій, не звільняє державу в особі уповноваженого органу Пенсійного фонду України, від обов'язку виконання приписів Закону № 1058-VI та здійснити таку виплату, та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум пенсій.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсійної виплати, суд вважає таким, що не ґрунтується на вимогах Закону.
У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.
Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).
Європейський суд з прав людини у пунктах 16, 17 рішення від 24 листопада 2016 року у справі "ТОВ "Полімерконтейнер" проти України" (Заява N 23620/05) наголосив, що першою і найбільш важливою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання з боку органів державної влади у мирне володіння майном має бути законним (див. рішення у справі "Ятрідіс проти Греції" [ВП], N 31107/96, п. 58, ЄСПЛ 1999-II). Умова законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справах "Хентріх проти Франції", від 22 вересня 1994 року, п. 42, серія A N 296-A, та "Кушоглу проти Болгарії", N 48191/99, п. п. 49 - 62, від 10 травня 2007 року).
У пункті 74 рішення Європейського Суду з прав людини "Лелас проти Хорватії" Суд звертав увагу на те, що "держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Іншими словами, ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу".
У справі "Рисовський проти України" Європейський Суд з прав людини "... підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок … і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси…".
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
Суд вважає за необхідне зауважити, що підхід відповідача не враховує принципи верховенства права, законності та добросовісності у діяльності держави. У спірних правовідносинах, відповідач не врахував положення Закону, який за місцем в ієрархічній структурі має більшу юридичну силу у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в Україні та відповідно є пріоритетним у застосуванні до правовідносин, що виникають при виплаті раніше призначених щомісячних страхових виплат особам, які втратили працездатність внаслідок професійного захворювання.
Отже, правових підстав для невиплати заборгованості по пенсійним виплатам судом не встановлено.
Що стосується обраного позивачем способу захисту у вигляді стягнення з відповідача сум, суд зазначає таке.
Частиною 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2); визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3); визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Разом з цим, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Дана правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом України в постанові у справі № 21-1465а15 від 16 вересня 2015 року.
У вказаному рішенні Верховний Суд України наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалось примусове виконання рішення.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.8 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 (надалі - Конвенція) , була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Згідно ч.1 ст.6 Конвенції , кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Право на виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною «права на суд» (Hornsby v. Greece (Горнсбі проти Греції), § 40; Scordino v. Italy (Скордіно проти Італії) (no. 1) [ВП], § 196). У іншому випадку, положення статті 6 § 1 будуть позбавлені ефекту корисної дії (Burdov v. Russia (Бурдов проти Росії), §§ 34 і 37).
Ефективний захист сторони у справі, а отже і відновлення справедливості, передбачає зобов'язання адміністративних органів виконувати рішення (Hornsby v. (Горнсбі проти Греції), § 41; Kyrtatos v. Greece (Кіртатос проти Греції), §§ 31-32).
Хоча, за деяких обставин виконання рішення може бути відкладено, відкладання рішення не повинно порушувати право сторони на виконання рішення (Burdov v. Russia (Бурдов проти Росії), §§ 35-37).
У цьому розумінні виконання рішення повинно бути повним та вичерпним, а не частковим (Matheus v. France (Матецс проти Франції), § 58; Sabin Popescu v. Romania (Sabin Popescu проти Франції), §§ 68-76), і рішення не може не виконуватись, бути позбавлено юридичної сили, або незаконно відкладено (Immobiliare Saffi v. Italy (Іммобільяре Саффі проти Італії) [ВП], § 74).
Враховуючи викладене, підлягає задоволенню позовні вимоги шляхом стягнення з відповідача на користь позивача нарахованої, але не виплаченої суми заборгованості по пенсії.
Стосовно посилань скаржника на те, що даний спір виник у зв'язку із протиправним, як вважає позивач, невиконанням відповідачем рішення суду по справі № 200/11594/21, суд звертає увагу на такі обставини.
Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
Згідно з частинами 2 та 3 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Згідно із положеннями частин 1 статті 382 КАС України, суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 383 КАС України, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Системний аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що приписами статей 382, 383 КАС України передбачено декілька видів судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах: зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду.
Вказані правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову.
Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України (ст. 382 КАС України), який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення, яке набрало законної сили.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Відтак, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, у відповідності до КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 806/2143/15, від 21.12.2020 у справі №440/1810/19, від 03.04.2019 по справі № 820/4261/18.
Як зазначалось, рішенням Донецького окружного адміністративного від 07 жовтня 2021 року у справі №200/11594/21, зокрема, зобов'язано Головне управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області здійснити ОСОБА_1 , перерахунок пенсії за вислугу років з 01.12.2019 року, на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з урахуванням довідки ДУ «ТМО МВС України по Донецькій області» №33/25-1105 від 02.06.2021 року, про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 , за листопад 2019 року, згідно постанови КМУ від 11.11.2015 року «Про грошове забезпечення поліцейських НП», згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 №988 та наказу МВС України №260 від 06.04.2016, із зазначенням основних і додаткових видів грошового забезпечення в наступних розмірах: посадовий оклад - 2500,00 грн.; оклад за спеціальним званням - 1800 грн.; надбавка за стаж служби (35%) - 1505,00 грн.; надбавка за специфічні умови проходження служби (в розмірі 44,92% від грошового забезпечення) - 2607,61 грн.; надбавка за службу в умовах режимних обмежень 15% - 375,00 грн.; премія (в середньому розмірі за прирівняною посадою в розмірі 71,06% від грошового забезпечення) - 6244,47 грн.
Отже, у справі № 200/11594/21 спірним питанням було право позивача на перерахунок пенсії за вислугу років з 01.12.2019, на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з урахуванням довідки ДУ «ТМО МВС України по Донецькій області» №33/25-1105 від 02.06.2021.
Позовними вимогами позивача у цій справі є, зокрема, виплата нарахованої пенсії після її перерахунку.
Таким чином, позовні вимоги у цій справі та справі № 200/11594/21 не є тотожними.
За таких обставин позов підлягає задоволенню.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення а рішення суду без змін.
Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 березня 2025 р. у справі № 200/283/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 24 липня 2025 року.
Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв
Судді А.В. Гайдар
А.А. Блохін