24 липня 2025 року справа №200/421/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Компанієць І.Д., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року (повне судове рішення складено 07 квітня 2025 року) у справі № 200/421/25 (суддя в І інстанції Шинкарьова І.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання неправомірним дій відповідача та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - Управління), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача, викладене у листі від 04.12.2024, яким відмовлено позивачу в подовженні страхової виплати;
- зобов'язати відповідача поновити позивачу нарахування та виплату щомісячних страхових виплат на його заяву від 02.12.2024.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що позивач перебуває на обліку у відповідача та отримував пенсію за віком та страхові (регресні) виплати. Позивач зазначив, що є особою, яка отримує страхові виплати, та внутрішньо переміщеною особою, місце проживання якого було зареєстровано на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.
Позивач вказує, що припинено регресні виплати з 01.09.2022 без будь яких пояснень, проте пенсію платять кожного місяця.
Позивач звернувся через веб портал до відповідача 02.12.2024 з заявою щодо поновлення виплати регресу, але листом відповідача від 04.12.2024 відмовлено в подовженні страхової виплати.
Позивач вважає, що невиплата належних йому страхових виплат з грудня 2024 року, на підставі його заяви, є протиправною, оскільки не відповідає зазначеним критеріям правомірності.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року позов задоволено.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити нарахування та виплату щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 з 01 жовтня 2022 року та виплатити заборгованість із щомісячних страхових виплат, яка виникла за період з 01 жовтня 2022 року по день поновлення такої виплати.
Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відповідно до Порядку № 1496 Управління, починаючи з 01.01.2023 розпочало проведення поточних виплат застрахованим особам, які отримували виплати від ФССУ.
Відповідно до карток ІКІС ПФУ: Підсистема “Призначення та виплата деяких соціальних виплат», які були передані Головному управлінню від Фонду соціального страхування, позивачу за зверненням від 14.11.1996 за № 1089390394_17000_45731 на підставі Акту (форма П-4) від 14.11.1996 за встановленим 01.11.1996 захворюванням було призначено страхові виплати.
Виплату щомісячних страхових виплат не здійснювалась позивачу починаючи з 01.10.2022. Підставою такого припинення була необхідність проведення верифікації виплат позивачу відповідно до ст.10 Закону України від 03.12.2019 № 324-IX “Про верифікацію та моніторинг державних виплат».
Відповідачем 04.12.2024 за № 0400-010318-8/240198 на задекларовану Позивачем адресу було направлено лист “Щодо поновлення щомісячних страхових виплат», яким повідомлено про те, що ним надана невірна форма заяви “Заява про призначення/перерахування/ продовження страхових виплат у зв'язку з нещасним випадком на виробництві (професійним захворюванням)» - Додаток 1 до Порядку призначення, перерахування та здійснення страхових виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, яка затверджена Постановою правління Пенсійного фонду України 26.01.2024 за № 4-1 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 11.03.2024 за № 353/41698 (далі - Порядок № 4-1), замість “Заяви про здійснення страхової виплати» - Додаток 5 до Порядку № 4-1, а також неподана довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та повідомлено, що для вирішення питання поновлення щомісячних страхових виплат позивачу необхідно звернутись особисто до будь-якого сервісного центру Пенсійного фонду України, надати заяву та наступний пакет документів: - виписку з акта огляду МСЕК, якою встановлені відсотки втрати професійної працездатності та група інвалідності; - паспорт; - довідку про присвоєння РНОКПП; - довідку ВПО; - особистий банківський рахунок.
Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 . Позивач є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_2 . Позивач є внутрішньо-переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 17.08.2017 №0000301024/4258 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Відповідно до карток ІКІС ПФУ: Підсистема “Призначення та виплата деяких соціальних виплат», які були передані Головному управлінню від Фонду соціального страхування, позивачу за зверненням від 14.11.1996 за № 1089390394_17000_45731 на підставі Акту (форма П-4) від 14.11.1996 за встановленим 01.11.1996 захворюванням було призначено страхові виплати.
В Електронній особовій справі Позивача наявні: - картка документа стосовно призначення щомісячної страхової виплати втраченої заробітної плати потерпілого; - картка документа стосовно довідки МСЕК серії ДОН193346 про встановлення 40% втрати працездатності та 3 групи інвалідності безстроково; - картка документа стосовно Акту № 34 (форма П-4) складеного 14.11.1996 з встановленим 01.11.1996 захворюванням; - картка документа стосовно довідки ВПО № 0000301024/4258 від 17.08.2017; - картка розрахунку доходів до звернення № 1089390394_17000_457318; - картка рішень про призначення починаючи з 01.07.2001 по 30.09.2022.
Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ: 21910427), є юридичною особою та є суб'єктом владних повноважень у відповідності до приписів п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України.
З 01.01.2023 (у зв'язку з припиненням Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду, які реорганізуються шляхом приєднання до Пенсійного фонду України) повноваження управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях передані до відповідних територіальних органів Пенсійного фонду України.
Судом також встановлено, що станом на час розгляду справи Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області припинено.
Суд зазначає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, будучи територіальним органом Пенсійного фонду України, є правонаступником Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, отже, є належним відповідачем у даній справі, що також не заперечується сторонами по справі.
Як зазначається відповідачем: - «виплату щомісячних страхових виплат не здійснювалась позивачу починаючи з 01.10.2022. Підставою такого припинення була необхідність проведення верифікації виплат позивачу відповідно до ст.10 Закону України від 03.12.2019 № 324-IX “Про верифікацію та моніторинг державних виплат»».
Слід зазначити, що ухвалою місцевого суду від 04.02.2025 у відповідача були витребувані наступні докази: копію страхової справи позивача; відомості/рішення про підстави припинення щомісячних страхових виплат позивачу, а також документи, що слугували підставою для прийняття такого рішення.
Разом з тим, рішення, на підставі якого припинено виплату щомісячних страхових виплат, суду не надано.
Як встановлено судом, позивачем через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України до відповідача була надіслана заява про призначення/перерахування/продовження страхової виплати у зв'язку з нещасним випадком на виробництві (професійним захворюванням) від 02.12.2024, в даній заяві були зазначені дані позивача, паспортні дані, РНОКПП, зареєстроване місце проживання та фактичне місце проживання та зазначено страхову виплату прошу виплачувати № рахунку НОМЕР_3 , в 0003/1 - Дніпропетровське обл. управління ПАТ"ОЩАДБАНК" 4735. До заяви були додані наступні документи: паспорт, довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру, довідка ВПО, довідки МСЕК, Акт Н-1 (акт розслідування нещасного випадку).
Також позивачем в якості доказів на адресу суду була надана копія відповіді відповідача від 04.12.2024 №0400-010318-8/240198 наступного змісту: - «Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на Ваше звернення від 02.12.2024 № 1224097, з питання поновлення щомісячної страхової виплати втраченої заробітної плати, повідомляє наступне.
Відповідно до Закону України від 23.09.1999 № 1105-ХІV “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон) в редакції Закону України від 21.09.2022 № 2620-ІХ “Про внесення змін до Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 01.01.2023 Пенсійний фонд України регулює відносини у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування. Відповідно до ч.1 ст.4 Закону уповноваженим органом управління в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та від нещасних випадків та професійних захворювань є Пенсійний фонд України, який забезпечує фінансування та здійснення страхових виплат застрахованим особам, потерпілим внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань та особам, які мають на це право.
Ваше звернення від 02.12.2024 №1224097, яке надійшло через вебпортал електронних послуг Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, для поновлення страхових виплат внаслідок професійного захворювання не може бути розглянуто у зв'язку з тим, що надана невірна форма заяви “Заява про призначення, перерахування, продовження страхових виплат у зв'язку з нещасним випадком на виробництві (професійним захворюванням) “ Додаток 1 до Порядку та відсутня довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Для вирішення питання поновлення щомісячних страхових виплат Вам необхідно звернутись особисто до будь-якого сервісного центру Пенсійного фонду України та надати заяву “Заява про здійснення страхової виплати» Додаток 5 до Порядку та наступний пакет документів: - виписка з акта огляду МСЕК; - паспорт; - довідка про присвоєння ідентифікаційного номера; - довідка ВПО; - особистий банківський рахунок.
На підставі вищевикладеного, питання поновлення Вам щомісячних страхових виплат можливе після надання всіх підтверджуючих документів.
Відповідно до Закону України від 02.10.1996 № 393/96-ВР “Про звернення громадян», у разі незгоди з наданою відповіддю, Ви маєте право на її оскарження в органах вищого рівня в судовому порядку».
Не погодившись з відмовою відповідача стосовно поновлення нарахування та виплати щомісячних страхових виплат, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд виходив з наступного.
У ст.173 КЗпП України регламентовано, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Закон України від 23.09.1999 № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105-XIV в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) відповідно до Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я.
Розділом V Закону № 1105-XIV врегульовані питання загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.
Згідно з ч.1 ст.36 Закону № 1105-XIV, страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Відповідно до ч.7 ст.36 Закону № 1105-XIV, страхові виплати складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.
У ч.1 ст.47 № 1105-XIV визначено, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду: 1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання; 2) особам, які мають право на виплати у зв'язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.
Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них (ч.5 ст.47 Закону № 1105-XIV).
Згідно з ч.4, 7 ст.47 Закону № 1105-XIV, виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому ст.34 Закону України «Про оплату праці».
У ст.27 Закону України від 14.01.1997 № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (у редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) визначені підстави припинення виплат і надання соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням. Так, виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено: а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування;
д) в інших випадках, передбачених законами.
У ч.1 ст.46 Закону № 1105-XIV (у редакції, чинній на момент припинення виплат) регламентовано, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:
1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;
3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;
4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;
5) якщо потерпілий ухиляється від реабілітації у сфері охорони здоров'я чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню та функціональному відновленню;
6) в інших випадках, передбачених законодавством.
У п.3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1105-XIV встановлено, що особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються КМУ.
Суд зазначає, що Законом 1105-XIV не передбачено припинення страхових виплат на підставі «необхідність проведення верифікації виплат відповідно до ст.10 Закону України від 03.12.2019 № 324-IX “Про верифікацію та моніторинг державних виплат»».
З матеріалів адміністративної справи суд встановив, що страхові виплати позивачу призначено безстроково.
Відповідно до карток ІКІС ПФУ: Підсистема “Призначення та виплата деяких соціальних виплат», які були передані Головному управлінню від Фонду соціального страхування, позивачу за зверненням від 14.11.1996 за № 1089390394_17000_45731 на підставі Акту (форма П-4) від 14.11.1996 за встановленим 01.11.1996 захворюванням було призначено страхові виплати. Страхові виплати позивачу було припинено з 01.10.2022, проте постанова про припинення страхової виплати відповідачем суду не надана, як і не надано інших витребуваних судом доказів.
У постанові від 28.11.2022 у справі № 826/6029/18 Верховний Суд виснував, що у контексті вимог ч.2 ст.2 КАС України нормативне обґрунтування прийнятого рішення та його співвідношення з фактичними обставинами не є формальною вимогою, оскільки суд має перевірити чи діяв суб'єкт владних повноважень, у тому числі (…) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Усталеною також є правова позиція Верховного Суду про те, що невмотивованість та неналежна обґрунтованість рішення суб'єкта владних повноважень є достатньою за визначених обставин справи підставою для визнання такого рішення протиправним, викладено, зокрема у постановах від 20.05.2022 у справі № 340/370/21, від 16.03.2023 у справі № 160/18668/2 та від 16.05.2023 у справі № 380/3195/22.
Відтак, перелік підстав для припинення страхових виплат визначений ст. 46 Закону № 1105-XIV є вичерпним.
Також слід урахувати, що за п.2 Рішення Конституційного Суду України у справі про тлумачення терміну «законодавство» від 09.07.1998 № 12-рп/98, Конституція України значно розширила коло питань суспільного життя, що визначаються чи встановлюються виключно законами України як актами вищої, після Конституції України, юридичної сили в системі нормативно-правових актів. Відповідно до ст.92 Конституції України законами України мають регламентуватися найважливіші суспільні та державні інститути (права, свободи та обов'язки людини і громадянина; вибори, референдум; організація і діяльність органів законодавчої, виконавчої та судової влади тощо).
Разом з тим за змістом п.3 Рішення Конституційного Суду України у справі про порядок виконання рішень Конституційного Суду України від 14.12.2000 № 15-рп/2000, виходячи з Конституції України Закон України "Про Рахункову палату Верховної Ради України" від 11.07.1996, як і будь-який інший закон України, - це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили. Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні (ст.75 Конституції України). Це означає, що право приймати закони, вносити до них зміни у разі, коли воно не здійснюється безпосередньо народом (ст.5, 38, 69, 72 Конституції України), належить виключно Верховній Раді України (п.3 ч.1 ст.85 Конституції України) і не може передаватись іншим органам чи посадовим особам. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ч.2 ст.8 Конституції України).
У межах своєї компетенції Кабінет Міністрів України видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом (ст.117 Конституції України). Нормативно-правові акти КМУ належать до категорії підзаконних.
З наведеного випливає, що Верховна Рада України може змінити закон виключно законом. Закон не може бути змінений підзаконним правовим актом.
Проте, на час виникнення спірних правовідносин будь-які зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо розширення підстав для припинення страхових виплат не вносились, а іншими законами їх не встановлено.
Виходячи з абз.4-6 п/п 4.1 п. 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.06.2019 № 6-р/2019, юридичну визначеність необхідно розуміти через такі її складові: чіткість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (законні очікування). Таким чином, юридична визначеність передбачає, що законодавець повинен прагнути до чіткості та зрозумілості у викладенні норм права. Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права.
У Рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 виснувано, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування). Поряд з цим, кожна особа залежно від обставин повинна мати можливість орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних юридичних наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права.
З огляду на викладене, відповідачем всупереч приписам ч. 2 ст. 77 КАС України, наявність станом на 01.10.2022 підстав для припинення страхових виплат позивачу, визначених ст. 46 Закону № 1105-XIV, не доведено.
Посилання відповідача на те, що позивачу необхідно особисто звернутись до будь-якого сервісного центру Пенсійного фонду України та надати заяву “Заява про здійснення страхової виплати» Додаток 5 до Порядку, судом не приймаються з огляду на наступне.
Позивач сам має право вирішувати про необхідність звернення до Фонду про продовження страхових виплат. Відсутність такого звернення не є підставою для відмови в задоволенні позову.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2019 у справі № 243/3505/16-ц.
В даному випадку, позивач навпаки звернувся особисто через веб-портал, кабінет електронних послуг ПФУ та надав відповідачу відповідну заяву від 10.09.2024 про поновлення йому виплати раніше призначених щомісячних страхових виплат.
Водночас Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 20.10.2011 у справі Рисовський проти України (заява №29979/04) підкреслив особливу важливість принципу належного урядування, який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.
Також Європейський суд з прав людини у справі Лелас проти Хорватії зазначив, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати своєчасного виконання своїх обов'язків.
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки, Ґаші проти Хорватії, Трґо проти Хорватії).
У постанові від 26.08.2021 по справі № 440/4434/18, Верховний Суд звернув увагу, що «у межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (п.74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини" від 02.03.2005 заяви № 71916/01, 71917/01 та 10260/02 ("Von Maltzan and Others v. Germany").
Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність.
Отже, припинення страхових виплат за відсутності передбачених законами України підстав порушило право позивача на їх отримання, яке є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Крім того, відповідач не заперечує право позивача на отримання страхових виплат.
В абз.2-4 п.п.3.1 п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень п.2 ч.1 ст.49, другого речення ст.51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 07.10.2009 № 25-рп/2009, Конституційний суд зазначив, що зазначені конституційні положення розвинуті в розділі ІІ Конституції України «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина. Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (ч.2 ст.46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою ст.22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення ст.24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
В абз. 1 п.п. 5.3 п.5 мотивувальної частини Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.92, п.6 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) від 22.09.2005 № 5-рп/2005, Конституційний суд України зазначив, Україна як демократична і правова держава закріпила принцип поваги і непорушності прав та свобод людини, утвердження і забезпечення яких є головним обов'язком держави. Конституційний принцип правової держави вимагає від неї утримуватися від обмеження загальновизнаних прав і свобод людини і громадянина, в тому числі майнових прав (ст.1, ч.2 ст.3, ст.21, 22, 64 Конституції України).
У ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з нормами ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
Нормами ч.2 зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень ч.5 ст.77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідачем не надано суду жодного доказу правомірності дій Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області щодо припинення страхових виплат позивачу та не заявлено доводів на обґрунтування цього.
Суд зазначає, що страхову виплату призначено позивачу безстроково, тож позивач мав обґрунтовані правомірні очікування на отримання страхових виплат протягом всього строку, на який вони були призначені, тобто з дати первісного призначення та пожиттєво.
Відповідно до ч.7 ст.47 Закону № 1105-XIV, якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому ст.34 Закону України «Про оплату праці».
Процесуальний закон обмежує лише строк звернення до суду з позовом, та не може обмежувати строк захисту порушеного права, якщо нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, встановлені більші або необмежені строки для такого захисту.
Таким чином, порушене право позивача на отримання страхових виплат за минулий час має бути відновлено без обмеження будь-яким строком.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У п.145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.09.2005 (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні ст.13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Згідно положень ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд першої інстанції обгрунтовано вважав, що для повного та ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача необхідно вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача поновити нарахування та виплату щомісячних страхових виплат позивачу з 01.10.2022 та виплатити заборгованість із щомісячних страхових виплат, яка виникла за період з 01.10.2022 по день поновлення такої виплати.
Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, місцевий суд дійшов вірного висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»: принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Днепропетровській області - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року у справі № 200/421/25 - залишити без змін.
Повне судове рішення - 24 липня 2025 року.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів І. В. Сіваченко
А. А. Блохін
І. Д. Компанієць