Справа № 757/15431/25-к Слідчий суддя ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/4759/2025 Доповідач в суді ІІ інстанції ОСОБА_2
15 липня 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
та секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 13 травня 2025 року про арешт майна у кримінальному провадженні №12024000000002789 від 20.12.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України,
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 13 травня 2025 року задоволено клопотання прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_9 про арешт майна.
Накладено арешт на майно, вилучене 01.04.2025 в ході проведення обшуку за місцем знаходження ТОВ «Хімефект», розташованого за адресою: м. Кам'янське, просп. Аношкіна, буд. 181/32, а саме на:
- мобільний телефон марки «POCO», imei: НОМЕР_1 ; imei2: НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_8 ;
- мобільний телефон марки «Samsung», imei: НОМЕР_3 ; imei2: НОМЕР_4 , який належить ОСОБА_7 , шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування таким майном.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, представник ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою в задоволенні клопотання про арешт майна відмовити.
Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що клопотання про арешт майна подане прокурором з порушенням строку, а слідчим суддею розглянуто - з порушенням вимог ст.172 КПК України.
Апелянт наголошує на тому, що матеріали кримінального провадження долучені до клопотання та висновки органу досудового розслідування в частині обґрунтування причетності ТОВ «Хімефект» до кримінального правопорушення є необґрунтованими та безпідставними.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, представник ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_8 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою в задоволенні клопотання про арешт майна відмовити.
Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що стороною обвинувачення не доведено яким саме чином вилучені телефони могли бути використані як знаряддя чи засоби вчинення злочину, тому відсутні докази, що вилучене майно має ознаки речових доказів, передбачені ч.2 ст.98 КПК України.
Крім того, апелянт зазначає, що слідчим не враховано, що власник майна добровільно надав телефон для огляду і будь-яких систем захисту на мобільному телефоні не було.
Також апелянт просить поновити строк на апеляційне оскарження.
Відповідно до вимог ч. 2, 3 ст. 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п'яти днів з дня її оголошення. Якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
З урахуванням наведеного, оскільки 13.05.2025 року оскаржувану ухвалу постановлено без участі власників майна, однак копію повного тексту оскаржуваної ухвали представник апелянтів отримала 11.06.2025, а апеляційні скарги подала до суду 15.06.2025 року, відтак колегія суддів вважає, що строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню.
Заслухавши доповідь судді, заслухавши пояснення представника власників майна ОСОБА_6 , яка підтримала доводи апеляційних скарг, думку прокурора ОСОБА_10 , який заперечував проти задоволення апеляційних скарг, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів доходить висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Як вбачається із матеріалів судового провадження, Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12024000000002789 від 20.12.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.
Під час досудового розслідування 01.04.2025 на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва проведено обшук у місці здійснення кримінально протиправної діяльності за адресою Дніпропетровська область, м. Кам'янське, просп. Аношкіна, буд. 181/32, де розташовується офісне та виробниче приміщення ТОВ «Хімефект», в ході якого виявлено та вилучено, серед іншого, мобільні телефони, а саме:
1. мобільний телефон марки «POCO», imei: НОМЕР_1 ; imei2: НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_8 (майстер ТОВ «Хімефект»), в якому виявлено листування з питань підготовки та поставки каугулянта для ТОВ «Гідрохім»;
2. мобільний телефон марки «Samsung», imei: НОМЕР_3 ; imei2: НОМЕР_4 , який належить ОСОБА_7 (інженер з організації керування виробництвом ТОВ «Хімефект») в якому виявлено листування з питань підготовки та поставки каугулянта для ТОВ «Гідрохім».
Як вбачається з протоколу обшуку від 01.04.2025, в ході огляду мобільних телефонів встановлено наявність листування, яке має значення для розслідування вказаного кримінального провадження (а. м. 95-100).
Постановою старшого слідчого в ОВС ГСУ НП України ОСОБА_11 від 02.04.2025 вилучені в ході обшуку мобільні телефони визнано речовими доказами (а. м. 70-90).
03.04.2025 (датоване 02.04.2025) прокурор відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_9 звернувся до суду з клопотанням про арешт майна в кримінальному провадженні №12024000000002789.
13.05.2025 ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва накладено арешт на майно, вилучене 01.04.2025 в ході проведення обшуку за місцем знаходження ТОВ «Хімефект», розташованого за адресою: м. Кам'янське, просп. Аношкіна, буд. 181/32, а саме на:
- мобільний телефон марки «POCO», imei: НОМЕР_1 ; imei2: НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_8 ;
- мобільний телефон марки «Samsung», imei: НОМЕР_3 ; imei2: НОМЕР_4 , який належить ОСОБА_7 , шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування таким майном.
Слідчий суддя виходив з того, що наданих матеріалах кримінального провадження містяться достатні дані, які вказують на те, що було вчинено кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 191 КК України, і вказані речі необхідні для забезпечення їх збереження як речових доказів, запобігання можливості їх знищення чи втрати, а також мають суттєве значення для розслідування кримінального провадження.
З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання прокурора про накладення арешту на вищевказане майно, з тих підстав, що воно у встановленому законом порядку визнане речовими доказами у межах кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке прокурор просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання та накладення арешту на тимчасово вилучене майно, що виявлено та вилучено 01.04.2025 в ході проведення обшуку за місцем знаходження ТОВ «Хімефект», розташованого за адресою: м. Кам'янське, просп. Аношкіна, буд. 181/32, а саме на: мобільний телефон марки «POCO», imei: НОМЕР_1 ; imei2: НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_8 ; мобільний телефон марки «Samsung», imei: НОМЕР_3 ; imei2: НОМЕР_4 , який належить ОСОБА_7 , шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування таким майном, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що незастосування арешту даного майна може призвести до його приховування, пошкодження, знищення чи відчуження.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано наклав арешт на вищевказане майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Посилання представника апелянтів на невідповідність арештованого майна критеріям речових доказів є безпідставними, оскільки встановлені слідчим суддею фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого висновку, що тимчасово вилучене майно може містити відомості, які можуть бути використані як докази факту та обставин вчинення кримінального правопорушення, а отже відповідає ознакам речових доказів, зазначеним в ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 173 КПК України дає підстави для його арешту як речових доказів з метою збереження.
З огляду на положення ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Колегія суддів звертає увагу, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв'язку, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Відтак доводи, на які посилається представник в апеляційних скаргах про недоведеність того, що ТОВ «Хімефект» та ТОВ «Оберхім» пов'язані між собою кінцевим бенефіціарним власником, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки вони перевіряються органом досудового розслідування та будуть вирішуватися судом під час розгляду кримінального провадження по суті.
Зважаючи на викладене та встановлені під час здійснення досудового розслідування обставини, спростовуються доводи представника власника майна про те, що клопотання прокурора та додані до нього матеріали не містять обставин та посилань на належні та допустимі докази, які б обґрунтовували підозру в тому, що власники майна можуть сховати, знищити, пошкодити або відчужити майно, яке визнано речовими доказами у кримінальному провадженні.
Сукупність долучених до клопотання прокурора матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження на даному етапі досудового розслідування, які можуть суттєво позначитися на інтересах власника майна чи інших осіб, колегією суддів не встановлено, а відтак доводи апеляційних скарг в цій частині відхиляються як такі, що не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого ч. 1 ст. 170 КПК України.
Апеляційний суд звертає увагу, що обраний судом захід забезпечення кримінального провадження є тимчасовим, обумовлений метою проведення досудового розслідування, його межі у часі окреслені строками, які в свою чергу чітко регламентуються нормами ст. 219 КПК України, та який в подальшому може бути скасований у визначеному законом порядку.
У відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Доводи апеляційної скарги про те, що прокурором було порушено строк звернення до суду з клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна, відхиляється колегією суддів, з огляду на таке.
Згідно з абз. 2 ч. 5 ст. 171 КПК України, у разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої статтею 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів досудового розслідування, огляд проведено 01.04.2025, а клопотання прокурора від 02.04.2025 зареєстровано в суді 03.04.2025, що спростовує доводи апеляційних скарг про порушення строку звернення до суду з клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна.
Посилання представника апелянтів на порушення кримінального процесуального закону під час розгляду клопотання, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки слідчим суддею розглянуто клопотання у найкоротший об'єктивно можливий строк, з огляду на положення чинного КПК України, а тому, колегією суддів не встановлено таких порушень слідчим суддею положень ст.ст. 170, 172-173 КПК України, які б слугували підставою для її скасування.
Інші зазначені в апеляційних скаргах доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
постановила:
Поновити представнику ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 та ОСОБА_8 строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 13 травня 2025 року.
Апеляційні скарги представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 та ОСОБА_8 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 13 травня 2025 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя ________________ ОСОБА_2
Судді:
ОСОБА_3____________ ОСОБА_4 ____________