10 липня 2025 року м. Київ
Справа № 760/7299/25
Провадження№22-ц/824/11235/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
суддя-доповідач Стрижеуса А.М.,
суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.
секретаря: Желепи В.В.
сторони: заявник ОСОБА_1
заінтересована особа ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 14 квітня 2025 року, постановлену у складі судді Кицюк В.С., -
У березні 2025 року року ОСОБА_1 звернулася до Солом'янського районного суду міста Києва із про встановлення факту, що має юридичне значення,заінтересована особа ОСОБА_2 у якій просить: «судовим рішенням встановити, задокументувати утворення з 2018 року та існування станом на лютий 2025 року домогосподарства, яке складається з однієї особи ОСОБА_1 , загальною площею домогосподарства 61,5 м2 та 31,5 м2 житлової із якої НОМЕР_1 (кімната 7,6 м2 та 6,4 м2) належить ОСОБА_1 на праві власності за заповітом, що складає 37/200 від 37/100 частин будинку АДРЕСА_1 ».
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 14 квітня 2025 року відмовлено у відкритті окремого провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 , про встановлення факту, що має юридичне значення.
Постановляючи ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що з матеріалів заяви вбачається спір про право на визначення часток у праві власності на будинок та «перетворювання» вже наявного рішення суду про встановлення порядку користування будинком між заявником та заінтересованою особою.
Оскільки з матеріалів заяви вбачається спір про право на визначення часток у праві власності на будинок та «перетворювання» вже наявного рішення суду про встановлення порядку користування будинком між заявником та заінтересованою особою, відтак суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, справу направити для продовження розгляду справи.
Зазначає, суд першої дійшов помилково висновку, що в даній справі існує спір про право, оскільки, заінтересована особа, ОСОБА_2 офіційно знята з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 фізично перебуває та проживає у Херсонській області, не використовує належне їй на праві власності нерухоме майно для проживання, не утримує його, при цьому заінтересована особа не уповноважувала заявника на утримання та обслуговування належного їй майна.
Правом подання відзиву на апеляційну скаргу, учасники справи не скористалися.
В судове засідання учасники справи не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином.
Від ОСОБА_1 надійшло клопотання(заява), в якій вона просить перенести розгляд справи, оскільки не може з'явитися в судове засідання - хворіє.
Колегія суддів відхиляє заявлене клопотання, оскільки до клопотання не додано будь-яких письмових доказів, які б унеможливлювали ОСОБА_1 приймати участь у судовому засіданні.
За таких обставин, апеляційний суд в складі колегії суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи.
Оскільки справа розглядається за відсутності учасників справи, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч.5 ст.268 ЦПК України).
ОСОБА_1 до суду подано клопотання про витребування із Солом'янського районного суду м. Києва зниклих додатків-документів, що долучалися нею при поданні заяви до суду.
Колегія суддів, з врахуванням того, що ОСОБА_1 оскаржується ухвала суду першої інстанції з підстав відмови у відкритті провадження у справі в зв'язку існуванням спору про право, відхиляє заявлене клопотання.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали справи і перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд в складі колегії суддів приходить до наступного висновку.
Відповідно до частини сьомої статті 19 ЦПК України окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Статтею 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Частинами першою та другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені
в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних цивільних прав фізичних осіб. Проте, не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з існуванням потреби вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення таких юридичних фактів.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
Частиною четвертою статті 315 ЦПК України встановлено, що суддя відмовляє
у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи - залишає заяву без розгляду.
Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Положення цієї статті ґрунтуються на положеннях Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист прав і свобод людини
і громадянина судом (стаття 55).
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які
є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Звернення позивача до Українського суду є єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало би позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.
Встановлено, що у березні 2025 року року ОСОБА_1 звернулася до Солом'янського районного суду міста Києва із про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа ОСОБА_2 у якій просить: «судовим рішенням встановити, задокументувати утворення з 2018 року та існування станом на лютий 2025 року домогосподарства, яке складається з однієї особи ОСОБА_1 , загальною площею домогосподарства 61,5 м2 та 31,5 м2 житлової із якої 14 м2 (кімната 7,6 м2 та 6,4 м2) належить ОСОБА_1 на праві власності за заповітом, що складає 37/200 від 37/100 частин будинку АДРЕСА_1 ».
Із заяви ОСОБА_1 вбачається, що заявник та заінтересована особа є співвласниками будинку із визначенням часток у праві спільної власності, відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
У той же час, заявник до заяви додає копію рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 14 вересня 2020 року, яким встановлено порядок користування будинком із виділом ОСОБА_1 в користування кімнату площею 7,6 кв.м. та кімнату площею 6,4 кв.м., та виділивши ОСОБА_2 в користування кімнату площею 17,5 кв.м.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 26 березня 2025 року заяву ОСОБА_1 залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків, а саме: заявнику необхідно зазначити юридичну заінтересованість ОСОБА_2 у даній справі; конкретно зазначити який факт необхідно встановити; зазначити мету встановлення факту; причини неможливості одержання документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт; документальні підтвердження ступеню родинних зв'язків заявника та померлого; а також надати копію заяви про встановлення факту, що має юридичне значення для заінтересованої особи; зазначити відомості, передбачені ч.3 ст.175 ЦПК України; також необхідно надати копії всіх документів для заінтересованої особи.
10 квітня 2025 року на виконання вимог ухвали суду про залишення заяви без руху ОСОБА_3 подала заяву про усунення недоліків в якій зазначає, що ОСОБА_2 фізично перебуває та проживає у Херсонській області, а отже спілкування заявника та заінтересованої особи (співвласник 37/100 частини будинку) не відбувається. ОСОБА_2 станом на березень 2025 року є власником 37/200 частин будинку, однак не використовує належне їй на праві власності нерухоме майно для проживання, відтак заінтересована особа не уповноважувала заявника на утримання та обслуговування належного їй майна.
Отже, ОСОБА_1 не усунула всі недоліки, як зазначив суд першої інстанції, не зазначила конкретно, який факт необхідно встановити; мету встановлення факту; причини неможливості одержання документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт; документальні підтвердження ступеню родинних зв'язків заявника та померлого; зазначити відомості, передбачені ч.3 ст.175 ЦПК України.
При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав саме для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки, навіть не зазначивши, який факт необхідно встановити, суд дійшов правильного висновку про те, що подаючи заяву в порядку окремого провадження, заявник фактично оспорює право власності заінтересованої особи на будинок.
Крім того, наявне судове рішення про встановлення порядку користування будинком та виділом відповідних кімнат сторонам.
Оскільки з матеріалів заяви вбачається спір про право на визначення часток у праві власності на будинок та «перетворювання» вже наявного рішення суду про встановлення порядку користування будинком між заявником та заінтересованою особою, відтак суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження з підстав, передбачених ч.4 ст.315 ЦПК України.
У поданій у порядку окремого провадження заяві, заявниця вже сформулювала такі правові питання, які можуть бути вирішенню лише у порядку позовного провадження.
Відповідно з такими правовими питаннями заявниці необхідно звернутися
з позовом у порядку цивільного судочинства.
Доводи апеляційної скарги не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права та не спростовують висновків суду.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновком суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням норм процесуального права, є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування чи зміни не вбачається, тому апеляційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржувану ухвалу - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 14 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до Верховного Суду з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус
Судді: Л.Д. Поливач
О.І. Шкоріна