23 липня 2025 року
справа №380/7423/25
провадження № П/380/8588/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Чаплик І.Д., розглянувши у письмовому провадженні у м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Фермерського господарства «Улар» до Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови, -
Фермерське господарство «Улар» (адреса місцезнаходження: 81162, Львівська обл.. Львівський р-н, с. Семенівка; ЄДРПОУ: 32461669) звернулось до суду із позовом до Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті (адреса місцезнаходження: 80383, Львівська обл.. Львівський р-н, с. Малехів, вул. Івасюка, 8; ЄДРПОУ: 39816845), в якому просить:
визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби з безпеки на транспорті від 26.02.2025 №ПШ 110336 про застосування адміністративно-господарського штрафу в сумі 17 000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 26 лютого 2025 року відповідачем винесено постанову №ПШ 110336 про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу за порушення вимог, передбачених ст. 39 і ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт» в розмірі 17 000 грн. Позивач вважає, що у відповідача не було правових підстав накладати на нього вказаний адміністративно-господарський штраф, оскільки водій на момент проведення рейдової перевірки не здійснював перевезення вантажів, а у нього в наявності були усі документи, які вимагаються законом. Для відновлення свого порушеного права позивач звернувся до суду.
Ухвалою від 21.04.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання зазначеної ухвали, подати відзив на позовну заяву та всі письмові докази, що підтверджують заперечення проти позову.
Відповідач 30.04.2025 подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Відзив обґрунтований тим, що відповідно до пунктів 3, 4 Порядку № 422, 14 січня 2025 року, на а/д «Київ - Чоп» 774 км., старшим державним інспектором Відділу державного нагляду (контролю) у Закарпатській області, був зупинений транспортний засіб марки MAN, державний номерний знак - НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 . У ході рейдової перевірки транспортного засобу було встановлено порушення ст. 34 Закону України «Про автомобільний транспорт», зокрема, під час перевезень вантажів перевізник не забезпечив водія ОСОБА_1 , свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу до Т. З. д.н.з. НОМЕР_1 , а також протоколом перевірки технічного стану транспортного засобу. За результатами рейдової перевірки складено Акт № АР 073203 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом від 14.01.2025. Водій зі змістом акту № АР 073203 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом від 14.01.2025 ознайомився, копію отримав. Cтаттею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено перелік обов'язкових документів на підставі яких виконуються вантажні перевезення, для водія юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах, є - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством України. Перелік документів наведений у статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» не є вичерпним.
Позивач 06.05.2025 подав відповідь на відзив, у якій зазначив, що тільки у випадку встановлення особою, уповноваженою здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, факту здійснення автомобільним перевізником вантажних перевезень, така особа наділяється повноваженнями на перевірку наявності документів, визначених Законом України «Про автомобільний транспорт». На момент перевірки був відсутній факт перевезення вантажу, що не надавало право уповноваженій особі Державної служби з безпеки на транспорті проводити таку рейдову перевірку і, відповідно, складати Акт перевірки, який у подальшому став підставою для винесення оскаржуваної постанови. При цьому, відповідачем не надано жодних доказів на спростування того, що позивачем на момент перевірки дійсно перевозився вантаж. Тобто, передумовою необхідності дотримання вищевказаних норм (у т.ч. забезпечення документів, на підставі яких виконуються вантажні перевезення) і підставою для проведення перевірки дотримання таких норм є саме факт перевезення вантажу. Враховуючи, що факт перевезення вантажу відсутній - були відсутні і підстави для проведення рейдової перевірки щодо дотримання позивачем законодавства про автомобільний транспорт. Під час розгляду справи 12.02.2025, 26.02.2025 не було дотримано процедуру розгляду справи, особи, які здійснювали такий розгляд, не представлялися, права та обов'язки позивача як учасника адміністративного провадження не роз'яснювалися, дії для з'ясування обставин справи не вчинялися. Ні під час розгляду справи 12.02.2025, ні 26.02.2025 уповноваженими представниками Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби з безпеки на транспорті протокол слухання не складався, на ознайомлення представнику позивача не надавався. Таким чином, порушення відповідачем порядку розгляду справи, що передбачений чинним законодавством України, є додатковою підставою для визнання оскаржуваної постанови протиправною та її скасування.
Відповідач 09.05.2025 подав заперечення на відповідь на відзив, у яких зазначив, що відповідно до частини 7 статті 67 Закону України «Про адміністративну процедуру», порядок проведення слухання може бути змінено посадовою особою адміністративного органу з метою забезпечення об'єктивності та оперативності вирішення справи. В матеріалах справи № 241, розгляд якої відбувся 12.02.2025, наявні копії документів, які були надані водієм транспортного засобу під час рейдової перевірки, зокрема, це роздруківка роботи цифрового тахографа до транспортного засобу, посвідчення водія та вже раніше згадано товарно - транспортну накладну № УЛ 00000938 від 13.01.2025, відповідно до якої автомобільним перевізником зазначено позивача, при цьому у вказаній ТТН відсутні відмітки, щодо отримання вантажу.
Позивач 19.05.2025 подав додаткові пояснення, у яких зазначив, що відповідачем не надано жодного документа, на підставі якого було регламентовано зміну чи встановлено іншу процедуру розгляду справи ніж та, що передбачена ст. ст. 67, 68 Закону України «Про адміністративну процедуру», що не звільняє відповідача від обов'язку дотримуватися процедури розгляду справи, встановленої законом.
Відповідач 18.06.2025 подав додаткові пояснення, у яких зазначив про відсутність в діях посадових осіб Укртрансбезпеки порушення порядку розгляду справи №241 та про законність застосування до ФГ «Улар» постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу № ПШ 110336 від 26.02.2025.
Інших заяв по суті справи до суду не надходило.
Сторони належним чином повідомлялися про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
20 листопада 2023 року між Фермерським господарством «Улар» (Постачальник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (Покупець) було укладено договір поставки №1-18/685, за яким Постачальник зобов'язується поставляти та передавати у власність Покупця, а Покупець приймати та оплачувати товар, відповідно до умов цього Договору. Відповідно до п. 3.11 Договору, Постачальник зобов'язується здійснювати поставку Товару за Місцем поставки та в строк/термін, що вказані у замовленні.
13.01.2025 начальником Відділу державного нагляду (контролю) в Закарпатській області Державної служби України з безпеки на транспорті було видано направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) на період з 13.01.2025 по 19.01.2025 для проведення рейдової перевірки транспортних засобів, якими здійснюються перевезення пасажирів та вантажів (в т.ч. автомобілями-таксі) в межах України і міжнародному сполученні за додержанням вимог законодавства про автомобільний транспорт та стандартів щодо перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, габаритно-ваговий контроль на території Ужгородського, Мукачівського, Хустського, Берегівського, Тячівського, Рахівського районів, м. Ужгород, КПП «Тиса», КПП «Ужгород», КПП «Астей», КПП «Дяково». Направлення видане на підставі щотижневого графіка проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) №3456/27/27-25 від 13.01.2025.
Судом встановлено, що згідно товарно-транспортної накладної від 13.01.2025 №УЛ-00000937 автомобільним перевізником ФГ «УЛАР» здійснювалось перевезення вантажу. Вантажовідправник: ФГ «УЛАР», вантажоодержувач: ФОП ОСОБА_2 . Пункт навантаження: Львівська обл., Стрийський р-н, с. Київець, вул. Наддністрянська, 157;, пункт розвантаження: Закарпатська обл., м. Мукачеве, вул. Петра Лодія, 2.
14.01.2025 посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті було складено Акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №АР073203. У акті вказано, що було проведено перевірку транспортного засобу марки MAN, номерний знак НОМЕР_1 , водій ОСОБА_1 .
Під час перевірки виявлено порушення перевізником ст.34 Закону України «Про автомобільний транспорт»: під час перевезень вантажів перевізник не забезпечив водія свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу, а також протоколом перевірки технічного стану транспортного засобу, у тому числі порушення, відповідальність за які передбачена статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт»: перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Пояснення водія про причини порушень: ознайомлений, копію отримав.
30.01.2025 Відділом державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті складено повідомлення про розгляд матеріалів справи про порушення законодавства, відповідно до якого позивача запрошено прибути на розгляд справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, що відбудеться 12.02.2025 о 09:00. за адресою: Львівська обл., с. Малехів, вул. Володимира Івасюка, 8.
Розгляд справи про притягнення позивача до адміністративно-господарської відповідальності було відкладено на 26.02.2025 за клопотанням його представника.
26.02.2025 Відділом державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті винесено Постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ 110336 на суму 17 000 грн. Відповідно до вказаної постанови позивачем допущено перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст. 39 і ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена ч. 1 абз. 3 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Не погоджуючись з вказаною постановою відповідача, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Вирішуючи даний спір, суд виходив з таких мотивів та норм права.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 №2344-ІІІ (надалі - Закон №2344-ІІІ), який регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.
За змістом статті 1 Закону №2344-III автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями.
Статтею 18 Закону №2344-ІІІ визначено, що з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов'язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням. Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов'язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю. Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.
Статтею 34 Закону №2344-III визначені вимоги до автомобільного перевізника, з-поміж яких автомобільний перевізник повинен виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів.
Відповідно до частини першої статті 48 Закону №2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Законом України від 03.06.2021 №1534-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань здійснення габаритно-вагового контролю" внесено ряд змін до Закону №2344-III, що набрали чинності з 01.10.2021.
У відповідності до пункту «а» частини 1 статті 10 Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті (ратифікованої Україною у 2008 році) компетентні власті чи органи в кожній країні передбачають ведення індивідуальної контрольної книжки та визначають умови її видачі, її зміст і спосіб її заповнення водіями.
Згідно з частиною 3 статті 10 даної Конвенції традиційні засоби контролю, зазначені в пунктах 1 та 2 цієї статті, якщо це потрібно для деяких категорій транспорту, заміняються або доповнюються, наскільки це можливо, сучасними засобами, такими, наприклад, як тахографи згідно з правилами установленими компетентними властями чи органами в кожній країні.
Відповідно до положень статті 48 Закону №2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
- для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
- для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Аналіз положень статті 48 Закону №2344-III дає підстави для висновку, що законодавцем при визначенні документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не встановлено їх вичерпний перелік, проте зазначено на необхідність наявності інших документів, передбачених законодавством.
Такі висновки узгоджуються із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду: від 19 жовтня 2023 року в справі №640/27759/21, від 06 вересня 2023 року в справі №120/5064/22, від 16 серпня 2023 року в справі №160/12371/22 та від 07 грудня 2023 року в справі №620/18215/21.
Абзацом 3 частини першої статті 60 Закону №2344-III визначено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 згаданого Закону в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У спірних правовідносинах причиною накладення штрафу на позивача стала відсутність протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.
Згідно з частиною 1 статті 22 Закону № 2344-III технічне обслуговування і ремонт транспортних засобів та їх складових виконують з метою підтримання їх у належному стані та забезпечення встановлених виробником технічних характеристик під час використання, зберігання або утримання протягом періоду експлуатації.
Статтею 23 Закону № 2344-III передбачено, що контроль технічного стану транспортних засобів включає: обов'язковий технічний контроль транспортних засобів; перевірку технічного стану транспортних засобів автомобільними перевізниками.
Перевірку технічного стану транспортних засобів під час обов'язкового технічного контролю транспортних засобів здійснюють суб'єкти господарювання, визначені відповідно до Закону № 3353-ХІІ в порядку, який встановлює Кабінет Міністрів України.
У період між обов'язковими технічними контролями відповідність технічного стану транспортних засобів вимогам законодавства забезпечує перевізник.
Порядок проведення обов'язкового технічного контролю транспортних засобів визначає Кабінет Міністрів України.
Перевірка технічного стану транспортних засобів автомобільними перевізниками здійснюється в порядку, який визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.
Відповідно до статті 34 Закону № 2344-III автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону; забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут; забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров'я водіїв; організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту; забезпечувати безпеку дорожнього руху; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.
Статтею 35 Закону України від 30.06.1993 № 3353-ХІІ «Про дорожній рух» (далі - Закон №3353-ХІІ) передбачено, що транспортні засоби, що беруть участь у дорожньому русі та зареєстровані територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України, підлягають обов'язковому технічному контролю відповідно до цієї статті (частина перша).
Частиною восьмою цієї статті передбачено періодичність проходження обов'язкового технічного контролю, який становить:
для легкових автомобілів, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку, вантажних автомобілів (незалежно від форми власності) вантажопідйомністю до 3.5 тонни, причепів до них із строком експлуатації більше двох років - кожні два роки;
для вантажних автомобілів вантажопідйомністю більше 3.5 тонни, причепів до них та таксі незалежно від строку експлуатації - щороку;
для автобусів та спеціалізованих транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі, незалежно від строку експлуатації - двічі на рік.
На кожний транспортний засіб, що пройшов обов'язковий технічний контроль і визнаний технічно справним, суб'єкт проведення обов'язкового технічного контролю складає протокол перевірки його технічного стану, який видається водію транспортного засобу. У протоколі зазначається строк чергового проходження обов'язкового технічного контролю транспортного засобу відповідно до періодичності проходження, встановленої частиною восьмою цієї статті (частина 9).
Відповідно до пункту 1 Порядку проведення обов'язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів № 137 від 30.01.2012 (далі - Порядок №137) визначає процедуру проведення обов'язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів, зареєстрованих уповноваженими органами МВС (далі - транспортні засоби), за результатами якої встановлюється їх придатність до експлуатації або неможливість експлуатації, крім таких транспортних засобів:
1) легкові автомобілі усіх типів, марок і моделей, причепи (напівпричепи) до них (крім таксі та автомобілів, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку), мотоцикли, мопеди, мотоколяски та інші прирівняні до них транспортні засоби - незалежно від строку експлуатації;
2) легкові автомобілі, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку, вантажні автомобілі незалежно від форми власності вантажопідйомністю до 3.5 тони, причепи до них - із строком експлуатації до двох років.
Згідно із пунктом 18 Порядку № 137, перевірка конструкцій і технічного стану транспортних засобів проводиться згідно з Вимогами до перевірки.
У разі позитивного результату після проведення обов'язкового технічного контролю транспортного засобу замовникові видається протокол перевірки технічного стану. У разі негативного результату або невідповідності даних у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу даним ідентифікації транспортного засобу складається акт невідповідності технічного стану транспортного засобу за формою згідно з додатком 4.
У протоколі перевірки технічного стану транспортного засобу виконавець зазначає дату проведення наступного обов'язкового технічного контролю транспортного засобу відповідно до пункту 3 цього Порядку, а також призначення транспортного засобу в разі проведення додаткової перевірки транспортного засобу згідно з обсягами перевірки для автобуса, призначеного для перевезення школярів або осіб з інвалідністю, автомобіля таксі, спеціалізованого санітарного автомобіля бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги, великогабаритного та великовагового транспортного засобу, транспортного засобу, що використовується для перевезення небезпечних вантажів, або учбового транспортного засобу.
З аналізу наведених норм слідує, що протокол перевірки технічного стану є іншим документом, передбаченим законодавством, а саме: Закону № 2344-III та Порядком №137, та повинен бути пред'явлений особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху.
З врахуванням викладеного, суд погоджується з висновками відповідача, що положеннями статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено необхідність наявності як у перевізника, так і у водія інших документів, передбачених законодавством.
Вказана позиція суду узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 11.02.2020 у справі № 820/4624/17.
Верховний Суд у постанові від 19.10.2023 у справі №640/27759/21, зазначив, що основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.
Натомість, нові докази, які подають заінтересовані особи, зокрема до суду, який розглядає відповідний спір, після визначення контролюючим органом належного перевізника та його притягнення до адміністративної відповідальності мають оцінюватися з розумною критикою та із чітким застосуванням критеріїв належності, допустимості, достовірності та достатності таких нових доказів, а також їх взаємозв'язку із документами, які були надані контролюючому органу в момент перевірки.
Проте при проведенні рейдової перевірки водій не надав посадовим особам Укртрансбезпеки протокол перевірки технічного стану, що встановлено судом із акту проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт від 14.01.2025 №АР073203 та не заперечувалось позивачем.
Верховний Суд у постанові від 09.08.2023 у справі №160/11816/22, прийнятій за подібних правовідносин, зазначив, що відсутність під час рейдової перевірки документів, передбачених статтями 34, 48 Закону № 2344-III, а конкретно - протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу, є підставою для відповідальності автомобільного перевізника.
Таким чином, суд приходить до висновку, що під час здійснення рейдової перевірки водієм не було надано контролюючим органам усіх документів, передбачених Законом № 2344-III та відповідними постановами Кабінету Міністрів України, що стало підставою для накладення штрафу на позивача.
Щодо доводів представника позивача про те, що він не виступав перевізником вантажу на момент проведення перевірки суд зазначає таке.
Згідно з статтею 1 Закону №2344-III, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Тобто, відповідальність у цьому випадку несуть фізичні чи юридичні особи, які безпосередньо здійснюють, у тому числі, за власний кошт перевезення вантажів транспортними засобами.
За змістом частини другої статті 48 Закону № 2344-III документом на вантаж є товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ.
Відповідно до визначення, наведеного у статті 1 Закону № 2344-ІІІ, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов'язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.
Частиною третьою статті 48 Закону № 2344-ІІІ визначено, що при оформленні товарно-транспортної накладної вантажовідправник зазначає такі обов'язкові реквізити:
дата і місце складання;
вантажовідправник (повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті);
автомобільний перевізник (повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), прізвище, ім'я, по батькові водія та номер його посвідчення;
вантажоодержувач (повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті);
транспортний засіб (марка, модель, тип, реєстраційний номер автомобіля, причепа/напівпричепа), його параметри із зазначенням довжини, ширини, висоти, загальної ваги, у тому числі з вантажем, та маси брутто;
пункти завантаження і розвантаження.
Наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 затверджено Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі Правила № 363), які визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників.
Водночас ці Правила № 363 не регламентують перевезення небезпечних, великовагових, великогабаритних вантажів, пошти та перевезення вантажів у міжнародному сполученні, оскільки такі перевезення мають свої особливості, що стосуються виконання комплексу вимог при вантажно-розвантажувальних роботах, власне процесу перевезення та його документального оформлення, а також узгодження таких правил із відповідними компетентними установами.
Глава 1 Правил № 363 дає визначення, зокрема таких термінів та понять:
- вантажовідправник - будь-яка фізична або юридична особа, яка подає перевізнику вантаж для перевезення;
- перевізник - фізична або юридична особа - суб'єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.
- товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.
- товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов'язкові реквізити, передбачені цими Правилами.
Правила оформлення документів на перевезення визначені главою 11 Правил № 363.
За змістом приписів пункту 11.1 Правил № 363 основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.
Товарно-транспортну накладну суб'єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім'я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.
Сторони можуть внести до товарно-транспортної накладної будь-яку іншу інформацію, яку вони вважають необхідною.
Залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші (сертифікати, свідоцтва тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів, у паперовому та/або електронному вигляді.
Згідно з пунктом 11.2 Правил № 363 оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля.
Приписами пунктів 11.3, 11.4 передбачено, що товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом виписує Замовник (вантажовідправник) у трьох примірниках.
Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі примірники товарно-транспортної накладної підписом.
Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її примірники.
У разі використання товарно-транспортної накладної у паперовій формі перший примірник товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - водій (експедитор) передає вантажоодержувачу, третій примірник, засвідчений підписом вантажоодержувача, передається Перевізнику.
У постанові від 22.02.2023 у справі № 240/22448/20 Верховний Суд зазначив, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону № 2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. При цьому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися).
Аналогічні висновки також викладені Верховним Судом у постановах від 23.08.2023 у справі № 600/1407/22-а, від 12.10.2023 у справі № 280/3520/22, від 07.12.2023 у справі №620/18215/21, від 22.02.2024 у справі №520/4486/23.
Процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт визначено Порядком проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 (у редакції постанови від 02.02.2022 №79), відповідно до пунктів 2, 4 якого рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України. Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку.
Суд звертає увагу позивача, що визначення юридичної чи фізичної особи перевізником не залежить від обраного та зареєстрованого ним КВЕД. Тобто, дія закону поширюється на фізичних чи юридичних осіб - автомобільних перевізників, які в процесі здійснення підприємницької діяльності перевозять вантаж, в тому числі і для власних потреб.
Суд також зазначає, що з 01 жовтня 2021 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань здійснення габаритно-вагового контролю» від 03 червня 2021 року №1534-ІХ, яким абзац 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» викладено в новій редакції, відповідно до якої за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону передбачено штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У попередній редакції передбачалось «надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян».
Порівняльний аналіз наведених положень статті 60 Закону №2344-ІІІ (чинної та попередньої) дає підстави для висновку, що за відсутності документів, на підставі яких виконуються перевезення до фізичних або юридичних осіб, які здійснюють перевезення вантажів транспортними засобами, застосовуються адміністративно-господарські штрафи.
Також Верховний Суд у постановах від 11.02.2020 у справі №820/4624/17, від 18.03.2020 у справі №826/2239/16 та від 14.12.2023 у справі №340/5660/22 дійшов висновку, що за відсутності документів, на підставі яких виконуються вантажні перевезення (внутрішнього чи міжнародного) до фізичних або юридичних осіб, які здійснюють на комерційній основі чи за власний кошт перевезення вантажів транспортними засобами, застосовуються адміністративно-господарські штрафи.
З матеріалів справи встановлено, що позивач будучи постачальником товару на підставі Договору поставки №1-18/685 здійснював перевезення товару до покупця - фізичної особи-підприємця товар на загальну суму 9960,68 грн, що підтверджується товарно-транспортною накладною від 13.01.2025 №УЛ-00000938. Отже, позивач здійснював перевезення вантажу автомобільним транспортом з метою здійснення господарської діяльності, при цьому суд вважає, що факт доставлення замовленого вантажу до вантажоодержувача та його вивантаження на момент проведення рейдової перевірки жодним чином не нівелює статус позивача як вантажоперевізника, на якого поширюються норми Закону №2344-ІІІ щодо наявності документів, на підставі яких здійснюється перевезення вантажу.
З наведеного, суд приходить до висновку, що за змістом спірних правовідносин саме позивач виступав безпосереднім автомобільним перевізником, який здійснював перевезення вантажу власним транспортним засобом з метою забезпечення здійснення господарської діяльності та є суб'єктом відповідальності у разі порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт.
Щодо доводів позивача про порушення порядку розгляду справи про притягнення його до адміністративно-господарської відповідальності суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103 (далі - Положення №103), Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.
Згідно з пунктом 8 Положення №103 Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Підпунктами 54, 57 пункту 5 Положення №103 передбачено, що Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань проводить перевірки за додержанням суб'єктами господарювання, фізичними особами та юридичними особами вимог законодавства про транспорт; проводить перевірку транспортно-експедиційної документації на здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.
Абзацом другим пункту 2 Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) визначено, що відносини щодо прийняття, набрання чинності, оскарження в адміністративному порядку, припинення дії, виконання адміністративних актів, передбачені цим Порядком, регулюються Законом України “Про адміністративну процедуру» з урахуванням особливостей, установлених Законом України “Про автомобільний транспорт».
Пунктом 15 Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) встановлено вичерпний перелік підстав під час проведення рейдової перевірки, серед яких зазначено перевірка наявності визначених статтями 39 і 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
У силу пунктів 20-22 названого Порядку, виявлені під час рейдової перевірки (перевірки на дорозі) порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму.
У разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.
У разі відмови водія від підписання акта рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу посадова особа (особи), що провела перевірку, вносить про це запис.
Згідно з абзацом першим пункту 25 Порядку справа про порушення розглядається в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.
Пунктами 26, 27 Порядку визначено, що справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи автомобільного перевізника. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа автомобільного перевізника повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності). У разі неявки уповноваженої особи автомобільного перевізника справа про порушення розглядається без її участі. За наявності підстав керівник територіального органу Укртрансбезпеки або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.
Позивач покликається на те, що під час розгляду справи про притягнення його до адміністративно-господарської відповідальності відповідачем було порушено норми Закону України «Про адміністративну процедуру», зокрема, під час розгляду справи позивачу не роз'яснювалися його права і обов'язки, не вівся протокол розгляду справи.
Суд у свою чергу зазначає, що відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про адміністративну процедуру», Законом можуть бути встановлені особливості адміністративного провадження для окремих категорій адміністративних справ. Такі особливості повинні відповідати принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом. Крім того, відповідно до частини 7 статті 67 Закону України «Про адміністративну процедуру», порядок проведення слухання може бути змінено посадовою особою адміністративного органу з метою забезпечення об'єктивності та оперативності вирішення справи.
Також згідно з частиною восьмою статті 60 Закону №2344-ІІІ, порядок розгляду справи про порушення стягнення у вигляді штрафу за порушення, викладені у цій статті, та порядок оскарження постанови по справі про правопорушення визначає Кабінет Міністрів України.
Отже, Законом України «Про автомобільний транспорт» делеговано Кабінету Міністрів України визначати порядок розгляду справ про притягнення до відповідальності за допущення правопорушень у сфері автомобільного транспорту.
Суд зазначає, що ні Законом №2344-ІІІ, ні Порядком №1567 не покладено обов'язку на посадових осіб Укртрансбезпеки з ведення протоколу розгляду справи. Крім того, Законом України «Про адміністративну процедуру» визначено, що порядок проведення слухання може бути змінено посадовою особою адміністративного органу з метою забезпечення об'єктивності та оперативності вирішення справи. При цьому порядок зміни процедури розгляду справи вказаним Законом не визначений, а отже вказане залишається на розсуд суб'єкта владних повноважень.
Крім того, суд зазначає, що представник позивача скористався своїм правом на участь у розгляді справи про притягнення до адміністративно-господарської відповідальності та на надання пояснень по суті справи. Доказів, яким чином допущені відповідачем процедурні порушення впливають на застосовані до позивача штрафи суду не наведено. Відтак суд відхиляє вказані доводи позивача як необґрунтовані.
Щодо доводів позивача про порушення допущені під час рейдової перевірки, зокрема, щодо неповної відеофіксації вказаної перевірки суд зазначає таке.
Згідно із статтею 6 Закону №2344-III державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, мають право, зокрема, використовувати засоби фото- і відеофіксації процесу перевірки, у тому числі в автоматичному режимі.
Отже, під час проведення перевірок на дорозі посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті мають право, а не обов'язок здійснювати фото - і відеофіксацію.
Застосування, зберігання, видачу, приймання (повернення) засобів фото- і відеофіксації, доступу до фото- і відеозаписів посадовими особами Укртрансбезпеки під час здійснення їхніх повноважень, а також зберігання, видалення та використання інформації, отриманої за допомогою засобів фото- і відеофіксаці регулює Порядок застосування засобів фото- і відеофіксації посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорт, затверджений наказом Міністерства інфраструктури України 09 серпня 2022 року №590.
Відповідно до пункту 12 розділу ІІ Порядку №590 про виявлення пошкоджень, несправностей або втрату портативного відеореєстратора, накопичувача посадова особа Укртрансбезпеки, яка його використовувала, зобов'язана негайно, але не пізніше однієї години з моменту виявлення таких пошкоджень, несправностей або втрати, повідомити відповідальну особу.
Про виявлення пошкоджень, несправностей або втрату портативного відеореєстратора, накопичувача відповідальна особа зазначає у Журналі обліку.
Про розрядження портативного відеореєстратора посадова особа Укртрансбезпеки зобов'язана повідомити безпосереднього керівника.
У разі виявлення пошкоджень, несправностей, втрати та розрядження портативного відеореєстратора посадова особа Укртрансбезпеки продовжує здійснення заходів, визначених пунктом 3 розділу I цього Порядку, з використанням інших технічних засобів, які мають функції фото- і відеозапису.
Верховний Суд у постанові від 14.11.2024 у справі №420/24932/23 зазначив, що не здійснення відео фіксації процесу перевірки жодним чином не спростовує факту вчинення порушення, оскільки порушення було зафіксоване уповноваженою особою Укртрансбезпеки в акті проведення перевірки, що також знайшло своє підтвердження у справі, що розглядається.
Відповідно до абзацу третього частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Наявними у матеріалах справи доказами підтверджено здійснення транспортним засобом позивача вантажних перевезень без оформлення необхідних документів, які передбачені законодавством, що є складом правопорушення, за яке абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачена відповідальність у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Отже, оскаржувана постанова Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області про застосування адміністративно-господарського штрафу від 26.02.2025 №ПШ 110336 є правомірною, а тому підстави для визнання її протиправною та скасування відсутні.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Також згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно зі статтею 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частини першої статті 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при відмові в позові судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 242-246, 250, 257-262, пп. 15.5 п.15 розділу Перехідні положення КАС України, суд,
у задоволенні позову Фермерського господарства «Улар» (адреса місцезнаходження: 81162, Львівська обл.. Львівський р-н, с. Семенівка; ЄДРПОУ: 32461669) до Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті (адреса місцезнаходження: 80383, Львівська обл.. Львівський р-н, с. Малехів, вул. Івасюка, 8; ЄДРПОУ: 39816845) про визнання протиправною та скасування постанови - відмовити повністю.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із врахуванням п.п.15.5 п.15 розділу VII Перехідні положення КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Чаплик І.Д.