23 липня 2025 року Справа № 320/26226/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтович І. І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо визначення стажу судді у розмірі лише 22 років 12 днів та встановлення розміру довічного грошового утримання у 54%.
- зобов'язати відповідача визначити стаж позивачки як судді станом на 24.02.2025 у розмірі 28 років 1 місяць 27 днів.
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 66% суддівської винагороди з 24.02.2025 року з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позову позивач вказує на протиправність дій відповідача щодо не зарахування до її стажу стаж роботи на посаді судді, та стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, та визначення її загального стажу 22 роки 12 днів і довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 54% щомісячного довічного грошового утримання. Вказує, що стаж роботи позивача, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці складає 28 років 1 місяць 27 днів, а тому відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIІІ вона має право на перерахунок розміру призначеного її щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 66 % суддівської винагороди.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03 червня 2025 року відкрито провадження у справі, розгляд справи визначено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву у якому заперечив проти задоволення позовних вимог вказуючи на те, що пенсійним органом розрахунок пенсії здійснено згідно норм чинного законодавства та наданих позивачем документів. До стажу роботи на посаді судді зараховано роботу на посадах, визначених статтею 137 Закону №1402.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши письмові докази, які були надані позивачем та відповідачем, судом встановлено наступне.
Рішенням Вищої Ради Правосуддя від 20.02.2025 № 302/0/15-25 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Північного апеляційного господарського суду у зв'язку з поданням заяви про відставку (далі рішення 20.02.2025 № 302/0/15-25).
У вказаному рішенні від 20.02.2025 № 302/0/15-25 зазначено, що додані до заяви документи свідчать, що суддя Агрикова О.В.. має достатній для звільнення у відставку стаж роботи, визначений на підставі статей 116, 137 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також абзацу 4 пункту 34 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону в редакції Закону України "Про вищу раду правосуддя".
24.02.2025 відповідно до наказу Північного апеляційного господарського суду № 35-к, позивача було відраховано зі штату Північного апеляційного господарського суду, як таку, що звільнена у відставку відповідно до рішення від 20.02.2025 № 302/0/15-25.
В подальшому, позивач звернулась до Головного Управління Пенсійного Фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії.
Головне Управління Пенсійного Фонду України в м. Києві рішенням від 07.03.2025 № 262640008298, відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" призначило позивачу довічне грошове утримання судді у відставці (далі рішення від 07.03.2025 № 262640008298).
У вказаному рішенні від 07.03.2025 № 262640008298 зазначено, що розмір щомісячного грошового утримання призначено позивачеві за стажем роботи судді, що разом складає 22 роки 12 місяців, та розрахований як 54% від суддівської винагороди.
Не погоджуючись з такими діями ГУ ПФУ України в м. Києві позивач звернулась до суду за захистом порушених прав та інтересів.
Відтак, предметом спору є дії Пенсійного фонду щодо не зарахування до стажу позивача, безпосередньо стажу роботи на посаді судді, та загального стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), що впливає на визначення відсоткового розміру щомісячного довічного грошового утримання судді після виходу у відставку, які підлягають перевірці судом на відповідність ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) з дотриманням судом принципів адміністративного судочинства визначених частиною третьою вказаної статті.
Статтею 64 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу та поширюються на всіх суддів України. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Таким чином, конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень, так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Частиною 3 статті 142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Досліджуючи поняття "щомісячне довічне грошове утримання судді", Конституційний суд України у мотивувальній частині рішення від 14 грудня 2011 року №18-рп/2011 вказав, що це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу, а правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячного грошового утримання діючого судді однакова, а самі ці поняття однорідні та взаємопов'язані, ідентичні, відрізняються лише за способом фінансування: судді у відставці виплату одержують з Пенсійного фонду України за рахунок Державного бюджету, діючі судді - виключно з Державного бюджету України. У цьому ж рішенні Конституційний суд України також вказав про неможливість звуження змісту та об'єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.
У Рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Також, у вказаному рішенні зазначено, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині статті 55 Конституції України.
Аналогічна позиція викладена у рішенні Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року № 4-рп/2016 (справа про щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці).
Відповідно до пункту 4 частини 6 статті 126 Конституції України підставою для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку.
Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013).
Відповідно до частини 3 статті 116 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею до Вищої ради правосуддя, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви ухвалює рішення про звільнення судді з посади.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 з 25.02.2025 отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016. Стаж судді, який дає право для отримання щомісячного довічного грошового утримання визначений ГУ ПФУ в м. Києві, становить 22 роки 12 днів .
Пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" визначено, що Вища рада правосуддя, окрім іншого, повноважна ухвалювати рішення про звільнення судді з посади.
Стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання є єдиним, обраховується та встановлюється (з'ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку (прийнятті рішення про звільнення) і застосовується, як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру.
Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 06 березня 2018 року у справі № 308/6953/17, від 19 червня 2018 року у справі № 243/4448/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 428/4671/17, від 01 жовтня 2018 року у справі № 541/503/17, від 17 жовтня 2018 року у справі № 140/263/17, від 23 жовтня 2018 року у справі №686/10100/15-а, від 30 січня 2020 року у справі № 592/3694/17, від 23 червня 2022 року у справі № 420/1987/21, від 08 вересня 2022 року у справі № 380/10696/21.
Таким чином, Вища рада правосуддя є єдиним, конституційним органом, який при прийнятті рішення про звільнення судді у відставку обчислює необхідний стаж роботи на посаді судді, з якого і має розраховуватись та виплачуватись відповідне грошове утримання.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 зазначив, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов'язків судді. Надання судді за рахунок держави матеріального і соціального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.
Конституційний Суд України також висловлював аналогічні позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у рішеннях від 24 червня 1999 року № 6-рп/99 (справа про фінансування судів), від 20 березня 2002 року №5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій та гарантій), від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу), від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії та щомісячного довічного грошового утримання), від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів).
З огляду на викладене конституційний статус судді зумовлює обов'язок держави гарантувати достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці - щомісячне довічне грошове утримання. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а виступає засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 09 листопада 2018 року у справах № 713/1064/17, № 686/24597/16-а, № 686/1938/17, № 766/7021/17, №686/24597/16-а, від 11 грудня 2018 року у справі № 522/5168/17, від 22 жовтня 2020 року у справі № 420/1234/19.
Крім того, Конституція України у частині 2 статті 19 закріплює правило, згідно з яким органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом". Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними та незаконними і відповідно - підставою для притягнення таких суб'єктів до відповідальності.
Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду від 20 квітня 2021 року у справі №344/5707/19.
Відповідно до статті 116 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається згідно зі статтею 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку.
Відповідно до статті 7 частини 1 Закону України "Про статус суддів" (у редакції, чинній станом на (05 липня 2001 року) на посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою.
Також, статтею 22 Закону України «Про господарські суди» вказано, що право на зайняття посади судді Вищого господарського суду України має громадянин України, який досяг на день призначення 30 років, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за спеціальністю не менше десяти років. Право на зайняття посади судді апеляційного господарського суду, а також господарського суду Автономної Республіки Крим, господарських судів областей, міст Києва та Севастополя має громадянин України, який досяг на день призначення 25 років, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за спеціальністю не менше п'яти років.
Пунктом 34 абзацом 4 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII встановлено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
На час призначення позивачки на посаду судді питання визначення стажу, який давав право на відставку судді, регулювалося частиною четвертою статті 43 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ "Про статус суддів" та Указом Президента України від 10 липня 1995 року № 584/95 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів".
Згідно із статтею 43 частиною 4 Закону України "Про статус суддів", зі змінами, внесеними Законом України від 24 лютого 1994 року № 4015-ХІІ "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус суддів", до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражі в України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
Відповідно до абзацу другого статті 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» у редакції, чинній на день призначення ОСОБА_1 на посаду судді, до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних начальних закладах та період проходження строкової військової служби.
3 доданих до заяви про відставку документів убачається, що в ОСОБА_1 відсутній стаж роботи, який дає право на відставку в розумінні зазначених вище положень Закону № 2862-XII та Указу Президента України від 10 липня 1995 року № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів».
Статтею 137 частиною 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції, яка діє з 05 серпня 2018 року) встановлено, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Системний аналіз вказаної норми в п взаємозв'язку з абзацом 4 пункту 34 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів"дає підстави для висновку, що з набранням чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у зв'язку з прийняттям Закону України "Про Вищий антикорупційний суд", яким внесено зміни до статті 137 Закону № 1402-VIII, суддям додатково до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, підлягає зарахуванню стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
З огляду на зазначене право на зарахування стажу роботи в галузі права тривалістю п'ять років мають судді, яких було призначено на посаду судді вперше згідно з вимогами, встановленими Законом України "Про статус суддів" на день їх обрання.
Саме така правова позиція покладена в основу рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 листопада 2018 року, яке залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2019 року у справі №9901/805/18.
Зокрема, Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновками колегії суддів Касаційного адміністративного суду та зазначила, що статтю 137 частину 2 Закону № 1402-VIII (у редакції, яка діє з 05 серпня 2018 року) потрібно тлумачити таким чином, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) судді у сфері права, який вимагається законом як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення, оскільки вказана норма закону призвела до покращення правового становища суддів, надавши можливість зараховувати до стажу роботи на посаді судді їхній стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у сфері права тривалістю, яка вимагалася законом для призначення на посаду судді станом на дату призначення їх на посаду.
Під час розгляду справи судом встановлено, що рішенням Вищої ради правосуддя від 20.02.2025 № 302/0/15-25 Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Північного апеляційного господарського суду у зв'язку з поданням заяви про відставку вказано, що станом на дату ухвалення даного рішення стаж роботи ОСОБА_1 на посаді судді становить 23 роки 1 місяць 23 дні.
Також, у рішенні вказано, що з 29.10.1996 по 27.08.1997 позивач займала посаду Головного консультанта управління експертного забезпечення правосуддя Судового Департаменту Міністерства юстиції України, з 28.08.1977 по 26.12.2001 займала посаду провідного спеціаліста відділу вдосконалення законодавства, старший консультант відділу судово-правової реформи Вищого арбітражного суду України.
Таким чином, Вища рада правосуддя вказала, що до стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) ОСОБА_1 , вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення її на посаді судді, необхідно зарахувати стаж професійної діяльності.
Вказане також підтверджується довідкою про стаж, що видана позивачці Північним апеляційним господарським судом при звільненні.
Суд звертає увагу сторін, що у постанові від 09 листопада 2018 року у справі №607/8146/17 Верховний Суд зробив, зокрема, висновок, що стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, є єдиним, обраховується і застосовується як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру.
Аналогічний висновок зробив Верховний Суд у постанові від 20 квітня 2021 року (справа № 344/570749).
Водночас, відповідачем при визначенні позивачу щомісячного довічного утримання судді у відставці, взято до уваги лише частину стажу роботи на посаді судді (22 роки 12 днів), та не враховано наявний у позивача і підтверджений документами стаж, безпосередньо на посаді судді та стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), що дає право на відставку і повинен враховуватись при обчисленні розміру щомісячного довічного утримання судді у відставці.
Тобто, пенсійним органом не враховано, що визначення стажу судді при звільненні у відставку для призначення щомісячного грошового утримання належить саме до повноважень Вищої ради правосуддя.
Варто вказати, що до повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві не віднесено визначення загального стажу роботи судді, який дає їй право на відставку і який визначає рівень щомісячного довічного грошового утримання судді.
Наведене свідчить про наявність у позивачки права на зарахування до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, зокрема, і стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) в період з 29.10.1996 по 27.08.1997 де позивач займала посаду Головного консультанта управління експертного забезпечення правосуддя Судового Департаменту Міністерства юстиції України, а з 28.08.1977 по 26.12.2001 займала посаду провідного спеціаліста відділу вдосконалення законодавства, старший консультант відділу судово-правової реформи Вищого арбітражного суду України, що і було визначено Вищою радою правосуддя.
Таким чином, загальний стаж, який має враховуватись при призначенні позивачці щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці повинен складати 28 років 1 місяць 27 днів.
Враховуючи встановлений судом стаж позивача та застосовуючи вказані вище положення ст. 137 та ст. 142 №1402-VІІІ, ОСОБА_1 має право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 66% з яких - 50% за 20 повних років роботи на посаді судді та 16% за 8 повних років (8 років х 2 %).
Суд вважає необхідним відмітити, що правильність обчислення стажу роботи на посаді судді безпосередньо впливає на розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, що є однією з головних гарантій незалежності судді, передбачених Конституцією та законами України, а також міжнародними актами. За загальним правилом, суд повинен тлумачити національне законодавство у соціальній сфері таким чином, щоб результат цього тлумачення відповідав верховенству права з урахуванням усіх складових цього принципу, зокрема, справедливості і розумності та, відповідно, у спосіб, що є найбільш сприятливим для захисту прав та інтересів особи.
Вказана позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду викладених у постанові від 8 листопада 2021 року у справі № 580/492/21.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Спосіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Враховуючи наявне прийняте рішення ПФУ в м. Києві від 07.03.2025 № 262640008298, та з огляду на викладене, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача є визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в м. Києві від 07.03.2025 № 262640008298 , та зобов'язання зарахувати стаж роботи на посаді судді та стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), який загалом складає 28 років 1 місяць 27 днів, та зобов'язати ГУ ПФУ в м. Києві здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 66% суддівської винагороди з 25.02.2025 (враховуючи приписи постанови правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 № 3-1)
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Заперечивши доводи позовної заяви, відповідач наголосив, що чинне законодавство, зокрема частина третя статті 142 Закону, чітко визначає, що розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді за кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років, а не на посадах, які зараховуються до стажу, що дає право на відставку.
Проте лише граматичний спосіб тлумачення правової норми є помилковим не тільки з мотивів наведених вище, а й у силу однобічного розкриття її дійсного змісту.
Так, без застосування, принаймні, правил формальної логіки (логічне тлумачення), визначення місця норми серед інших норм Закону (систематичне тлумачення), встановлення змісту норми, ураховуючи умови її виникнення (історичний спосіб тлумачення) норми які визначають розмір суддівської винагороди (стаття 135 Закону), тривалість відпустки залежно від стажу (стаття 136 Закону № 1402-VIII), стаж роботи судді (стаття 137 Закону № 1402-VIII), розмір довічного грошового утримання та його розмір, із урахуванням стажу (стаття 137 Закону № 1402-VIII) існуватимуть у такій автономії, що знівелює саме поняття статусу судді.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до судових витрат належить судовий збір. Позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1 221,20 грн, що підтверджується відповідною квитанцією.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 07.03.2025 № 262640008298 про призначення ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 54% суддівської винагороди.
Зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (місцезнаходження: м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ: 42098368) зарахувати стаж роботи ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на посаді судді та стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), який загалом складає 28 років 1 місяць 27 днів.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (місцезнаходження: м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ: 42098368) здійснити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 66% суддівської винагороди з 25.02.2025, з урахуванням здійснених раніше виплат.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (місцезнаходження: м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ: 42098368) судові витати із сплати судового збору у розмірі 1211,20 (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Войтович І. І.