про залишення позовної заяви без руху
22 липня 2025 року № 320/36370/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., перевіривши матеріали адміністративного позову Головному управлінню Пенсійного фонду України у Київській області до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про скасування постанови про накладення штрафу,
встановив:
Представник позивача Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області звернувся у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про скасування постанови про накладення штрафу, у якому просить суд:
-Скасувати постанову про накладення штрафу від 11.06.2025 по ВП № 76903937, винесену головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Пилипчуком К.Р.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю - Вісьтак М. Я.
Перевіривши позовну заяву та додані до неї документи, суд дійшов висновку, що така не відповідає вимогам ст. 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає залишенню без руху.
Відповідно до ч. 1 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених ст. 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Щодо строку звернення до суду.
Як вбачається, у п. 5 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Згідно положень ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч. 3 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Так, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексу адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Відповідно до ч. 1 ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. У позовній заяві зазначається ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження (за наявності).
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
Перевіривши позовну заяву та додані до неї документи, суд зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів адміністративного позову, представник позивача звертається до суду з вимогою скасувати постанову про накладення штрафу від 11.06.2025 по ВП № 76903937, винесену головним державним виконавцем Пилипчуком К.Р., таким чином позивач не погоджується з діями державного виконавця.
Так, сторона позивача вказує, що оскаржувана постанова надійшла до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області 22.05.2024, що підтверджується відповідним штемпелем вхідної кореспонденції. Відповідно до ч. 1 ст. 120 Кодексу адміністративного судочинства України, перебіг строку починається з наступного дня, тобто 23.05.2024.
Таким чином, кінцевим днем подання позовної заяви мав бути 06.06.2024 (враховуючи 10 робочих днів, без урахування святкових і вихідних днів згідно з офіційним календарем).
Однак, суд зазначає, що вказана позовна заява подана лише 15.07.2025, тобто з перевищенням строку майже на 13 місяців, що є істотним порушенням встановленого законом процесуального строку.
Посилання позивача на організаційні особливості роботи управління, розгалуженість територіальної структури, обмежений доступ до електронних систем та загальну складність обігу документів не підтверджуються належними і допустимими доказами, як того вимагає ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України.
Також відсутні будь-які документи, що підтверджують об'єктивні перешкоди, які б унеможливили своєчасне звернення до суду, зокрема: докази надзвичайних обставин, евакуації, знищення документів, відсутності зв'язку або працівників, тощо.
Крім того, посилання на ведення бойових дій є загальним і не конкретизованим: не доведено, що саме ці обставини стосуються конкретної установи, яка розташована у місті Києві та місті Біла Церква - територіях, де не ведуться активні бойові дії. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, лише формальне посилання на складну ситуацію в країні не є достатнім для обмеження доступу до суду, якщо не доведено прямого впливу такої ситуації на можливість звернутися до суду у конкретній справі.
Відповідно до частини 6 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позовної заяви відповідну заяву про поновлення цього строку разом із доказами, що підтверджують поважність причин його пропуску.
Водночас, у матеріалах позовної заяви відсутня заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду, отож з огляду на викладене, суд вважає, що позивачем пропущено процесуальний строк на звернення до суду, і доказів поважності причин такого пропуску не надано.
Щодо сплати судового збору.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про судовий збір», суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством, справляється судовий збір.
Згідно ч. 3 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
За змістом ч. 8 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо позовна заява подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору.
Однак суд вважає необхідним зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 133 Кодексу адміністративного судочинства України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справіза таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: військовослужбовці; батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Разом з тим, суд враховує, що ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.11.2020 року у справі № 9901/77/20 (провадження № 11-131заі20) висловлено правову позицію згідно з якою для звільнення від сплати судового збору відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судовий збір» необхідно надати довідку з органу Державної податкової служби України про розмір доходів за попередній календарний рік, яка підтверджує, що розмір судового збору в справі перевищує 5 відсотків розміру річного доходу заявника за попередній календарний рік.
Тому особа, яка заявляє клопотання про звільнення від сплати судового збору, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.
При зверненні до суду позивачем не додано доказів сплати судового збору або документів, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору.
Однак суд приймає до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про судовий збір» Головне управління Пенсійного фонду України Київської області просить звільнити його від сплати судового збору у зв'язку з відсутністю коштів, передбачених на цю мету.
Водночас, з огляду на викладене, суд дійшов висновку, що на момент звернення до суду позивачем не було додано ані доказів сплати судового збору, ані документів, які б підтверджували наявність підстав для звільнення від його сплати відповідно до вимог чинного законодавства. Зокрема, на підтвердження відсутності бюджетних призначень не надано жодних належних доказів - витягу з кошторису чи інших фінансових документів, що прямо свідчать про неможливість здійснення відповідних витрат.
Отже, доводи про об'єктивну неможливість сплати судового збору є необґрунтованими, а правових підстав для задоволення клопотання позивача про звільнення від його сплати суд не вбачає.
Так, особі, яка подає позов необхідно сплатити судовий збір у порядку та розмірі, визначених Законом України «Про судовий збір» або навести докази на підтвердження звільнення від його сплати.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Розміри ставок судового збору визначені у ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір».
На підставі приписів п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду позовної заяви немайнового характеру, який подано суб'єктом владних повноважень, юридичною особою справляється судовий збір, ставка якого складає 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з 01.01.2025 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб на рівні 3 028 грн. 00 коп.
Суд приймає до уваги, що відповідно до частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Таким чином, стороні позивача необхідно сплатити судовий збір у розмірі 2 422, 40 грн. та надати відповідний документ про його сплату.
Підсумки суду.
Суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Разом з тим, право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує і Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Голдер проти Великої Британії» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, від 21.02.1975 року. Відтак, в кожному випадку позивач при зверненні до суду із позовом повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.
Судом враховано вимоги ч. 2 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Разом з тим, суд звертає увагу позивача, що відповідно до ч. 3 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому ст. 171 цього Кодексу.
За змістом до п. 1 ч. 4 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, зокрема, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Відповідно до ч. 5 ст. ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п'яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Виходячи з наведеного та враховуючи, що позовна заява не відповідає вимогам ст. 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України , то таку слід залишити без руху та запропонувати позивачу усунути недоліки, зазначені в ухвалі суду протягом п'яти днів з дня отримання ухвали, шляхом:
- надання документу про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документу, який підтверджує підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
При цьому суд роз'яснює, що під поняттям «усунення недоліку» розуміється подання в суд документу про сплату судового збору, а не сплата у встановлений строк без своєчасного надання суду доказу (документу) про сплату (відповідна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Верховного Суду від 23.01.2020 року у справі № 910/10366/17).
Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.06.2023 року у справі № 607/23244/21 (14-116цс22) апеляційному оскарженню лише разом з рішенням суду підлягає ухвала суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху, якщо суд першої інстанції у цій ухвалі встановлює розмір судового збору, який позивач (заявник) має сплатити при зверненні до суду, або порядок його обчислення, однак особа не погоджується або з таким розміром, або з порядком його обчислення. Такі ухвали суду першої інстанції не підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду. Також не підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду ухвали суду першої інстанції про відмову в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору.
-заяви про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду із зазначенням доказів, що підтверджують обставини, які об'єктивно перешкоджали позивачу своєчасно реалізувати своє право на звернення до суду за захистом своїх прав у строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України.
Окрім цього, суд звертає увагу позивача, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 21.04.2021 року у справі № 640/25046/19 «Причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. При цьому, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та не залежить від волевиявлення сторони і пов'язана з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій».
Отож причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася до суду, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Слід зазначити, що вказані в ухвалі суду недоліки не є надмірним формалізмом чи обмеженням доступу до правосуддя, оскільки являє собою прояв забезпечення реалізації балансу принципу верховенства права та принципів адміністративного судочинства щодо рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності та диспозитивності.
На підставі наведеного та керуючись ст. 123, 160, 161, 169, 171, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України , суд -
ухвалив:
Адміністративний позов Головному управлінню Пенсійного фонду України у Київській області до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про скасування постанови про накладення штрафу - залишити без руху.
Позивачу надається п'ятиденний строк з дня отримання даної ухвали для усунення зазначених вище недоліків.
У разі невиконання вимог ухвали суду в зазначений строк позовну заяву Головному управлінню Пенсійного фонду України у Київській області до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про скасування постанови про накладення штрафу - вважати неподаною та повернути з усіма доданими до неї документами.
Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала окремому оскарженню не підлягає.
Суддя Вісьтак М.Я.