Рішення від 23.07.2025 по справі 640/20672/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2025 року Справа №640/20672/21

Київський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Войтович І.І., судді Сас Є.В., та Вісьтак М.Я., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Кабінету Міністрів України,

третя особа Міністерство національної єдності України

про визнання протиправною пунктів постанови,

ВСТАНОВИВ:

До суду звернулася ОСОБА_1 із позовом до Кабінету Міністрів України, у якому просить суд:

- визнати протиправними та нечинними ч.2 п.3 та п.32 Порядку надання та визначення розміру грошової допомоги постраждалим від надзвичайних ситуацій та розміру грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненого збройною агресією російської федерації, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2013 року № 947 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.2020 року №767).

Позиції сторін

Позивач зазначає, що вона є внутрішньо переміщеною особою з м. Донецьк та її будинок, який знаходиться в АДРЕСА_1 , зруйновано під час артилерійських обстрілів в місті, на підтвердження чого має докази у вигляді акту про руйнування будинку від 16.02.2015, акту обстеження будинку від 18.02.2015, акту про пожежу від 16.02.2015, фототаблиця, висновку №1741 за результатами проведення будівельно-технічного дослідження від 13.11.2017, витяг з кримінального провадження №12014050840001193.

Позивач звернулась до Донецької обласної державної адміністрації із заявою від 31.05.2021 щодо отримання довідки постраждалої внаслідок надзвичайної ситуації, складення акту обстеження житла та виплати грошової компенсації згідно Порядку від 18.12.2013 року № 947 та отримала відмову від 11.06.2021 в якій адміністрація посилалась на ч. 2 п. 3 Порядку від 18.12.2013 року № 947 та вказала, що заявлена компенсація передбачена лише власникам житла, яке перебуває на підконтрольній українській владі території.

Посилаючись на положення ст.ст. 319, 321 ЦК України, ст. 1, ст. 14 Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст.ст. 8, 19, 24 Конституції України, щодо непорушного конституційного та конвенційного права власності особи на майно, права володіння своїм майном, гарантування права власності в незалежності від його місцезнаходження чи місця проживання особи, застосовуючи також норми ст. 14 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», ст.ст. 1, 6 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» позивач вказує на заборону дискримінації прав особи за її статусом як внутрішньо переміщеної особи. Вказуючи на норми ч.2 п.3 та п.32 Порядку затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2013 року № 947, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.2020 року №767, позивач вважає останні такими, що обмежують в праві внутрішньо переміщеної особи на отримання грошової допомоги як постраждалої від надзвичайних ситуацій, житловий будинок якої зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації, власником якої вона є та знаходиться на не підконтрольній українській владі території.

Наполягає, що обмеження територією місця знаходження майна, за пошкодження якого має особа право отримати компенсацію є незаконним та таким, що дискримінує мешканців не підконтрольних територій, внутрішньо переміщених осіб за місцем проживання та за ознакою внутрішньо переміщеної особи.

Вказуючи на судову практику у розрізі ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» зазначає, що документи видані окупаційною владою мають визнаватись державою.

Також, вказуючи на положення наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 20.05.2021 №119 «Про показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України», позивач зазначає, що останній не визначає жодного обмеження вартості пошкодженого чи зруйнованого майна, наполягає на безпідставному обмеженні грошової компенсації сумою не більше 300 000 грн. за один об'єкт зруйнованого майна оскільки таке обмеження не відновить право власності осіб на зруйноване майно, не покриває вартість повної компенсації згідно вартості квадратного метру за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України станом на 1 квітня 2021 року, які становили 13 467,00 грн. по Луганській області та 14 745,00 грн. по Донецькій області. Вважає, що спірний Порядок звужує дію Кодексу цивільного захисту, що є незаконним.

Відповідач застосовуючи положення ст.ст. 19, 113, 116, 117 Конституції України, п. 2 ч. 1 ст. 20, ч. 1 та ч. 2 ст. 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» щодо повноважень Уряду на врегулювання суспільних відносин зокрема у сфері ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, на ч. 3 ст. 89 Кодексу цивільного захисту України, зазначає, що постраждалим, які залишилися на попередньому місці проживання, надається грошова допомога у порядку та розмірі, встановлених Кабінетом Міністрів України. Відповідно Порядком надання та визначення розміру грошової допомоги постраждалим від надзвичайних ситуацій та розміру грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненого збройною агресією російської федерації, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2013 року № 947 встановлено механізм надання та визначення розміру грошової допомоги постраждалим від надзвичайної ситуації.

КМУ відмічено, що постанова №947 прийнята відповідно до ч. 7 ст. 20 Бюджетного кодексу України, з урахуванням п. 8 ч. 1 ст. 7 даного кодексу. Зокрема, КМУ зазначено, що за ч. 1 ст. 30 Бюджетного кодексу України видатки та кредитування Державного бюджету України включають бюджетні призначення, встановлені законом про Державний бюджет України на конкретні цілі, пов'язані з реалізацією програм та заходів згідно із статтею 87 цього Кодексу, та відповідно бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями. Застосовуючи положення ст. 95 Конституції України, частин 1, 2, 10, 12 ст. 23 Бюджетного кодексу України КМУ зазначає, що бюджетні зобов'язання та платежі здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено Законом. Зміни розмірів, мети та обмеження в часі бюджетних призначень, крім випадків передбачених цим Кодексом, здійснюються лише за наявності в Законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет) відповідного положення. Всі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду, крім випадків передбачених даним Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Законом України від 13.04.2020 №553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік», Законами України про Державний бюджет на 2021, 2022 роки були передбачені кошти за бюджетною програмою 3901070 щодо грошової компенсації постраждалим згідно постанови №947.

Вказуючи на норми ч.ч. 3, 5 ст. 22 Бюджетного кодексу України, пояснювальні записки до постанов №947 та №767, зазначає, що останні прийняті відповідно до ч. 7 ст. 20 вказаного кодексу, та зауважує що нормативно-правове визначення механізму використання бюджетних коштів, передбачених бюджетним програмами, належить до дискреційних повноважень головних розпорядників бюджетних коштів за такими бюджетними програмами, визначені п. 18 ч. 1 ст. 2 кодексу (з урахуванням ст. 22), які в свою чергу розробляють відповідні проєкти актів Уряду з нормативним визначенням процедури надання бюджетних коштів одержувачам бюджетних коштів, які затверджуються рішеннями КМУ. Цілі та напрями використання бюджетних коштів, критерії та умови відбору суб'єктів господарювання, яким надається державна підтримка з бюджету, а також визначення обсягу такої підтримки, передбачені бюджетною програмою, визначаються саме відповідним порядком використання бюджетних коштів.

Відтак, Урядом було прийнято вказану постанову №947 (в редакції постанови №767) в межах наявних повноважень та у спосіб, передбачений законодавством України.

КМУ також вказуючи на положення п. 9 та п. 10 постанови №947 щодо порядку подання заяви та документів до відповідних суб'єктів органів державної влади - Ради міністрів АРК, місцевих органів виконавчої влади, прийняття останніми рішення про надання грошової допомоги, що оформлюється протоколом, та визначений позивачем спосіб захисту зазначає про не ефективний заявлений спосіб захисту, оскільки такий не здатен забезпечити відновлення порушеного права на отримання грошової компенсації. Відповідно до п. 11 вказаної постанови №947 у разі незгоди з рішенням Ради міністрів АРК, місцевих органів виконавчої влади, постраждалий може оскаржити таке рішення до суду.

Також, КМУ зазначено про те, що відповідно до ст. 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» право власності охороняється згідно із законодавством України, та гарантії прав, свобод і інтересів осіб які є внутрішньо переміщеними особами визначено Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». Держава Україна гарантує право власності незалежно від його місцезнаходження чи місця проживання особи та враховуючи ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», докази надані позивачем на підтвердження руйнування її майна є недійсними адже видані службовими і посадовими особами органів, утворених в порядку, не передбаченому законами України.

За решти доводів, КМУ вказує на положення ч. 3 ст. 6 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» та відмічає, що не вважається дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії зокрема щодо надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом. Доказів дискримінаційного характеру через будь - яку персональну ознаку щодо власників об'єктів знищеного чи пошкодженого нерухомого майна, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, позивачем не надано. За оскаржуваною постановою №947 грошова компенсація надається відносно майна, яке знаходиться на контрольованій Україні території, що переслідує законну (легітимну) мету, оскільки виплата компенсації щодо майна за відсутності можливості його огляду та встановлення пошкоджень чи руйнування до якого держава не має доступ може призвести до нецільового використання бюджетних коштів.

Третя особа Міністерство національної єдності України застосовуючи п. 1 Положення про Міністерство національної єдності України, затвердженого постановою КМУ від 24.01.2025 № 113 вказує, що третя особа не є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізовує державну політику з питань тимчасово окупованої рф території України, а також прилеглих до неї територій, не є компетентним органом у сфері відновлення регіонів, територій та інфраструктури, що постраждали внаслідок збройно агресії рф, не входить питання виплат за пошкоджене житло.

Також зазначає, що спірна постанова №947 територіально обмежує сферу її застосування, стосується лише АРК, Донецької та Луганської областей що в умовах та з факту окупації рф інших території держави з 24.02.2022 робить таку постанову неефективною та такою, що потребує вдосконалення.

У своєму листі поясненнях Міннац'єдності від 29.11.2021 за вих.№22/11.2-6780-21 було зазначено позицію щодо питань, які розглядаються в межах даного спору, вказано зокрема про передбачену постановою КМУ №947 спірну грошову компенсацію за бюджетною програмою 3901070, яка реалізовувалась згідно Законів України про Державний бюджет України на 2020, 2021 роки. У 2022 році згідно Закону України «Про державний бюджет України на 2022 рік» Мінінтеграції передбачалися видатки на реалізацію бюджетної програми 3901070 проте кошти не були використані, оскільки відповідно до постанови КМУ №401 від 01.04.2022 спрямовувались до резервного фонду державного бюджету. З втратою чинності 07.05.2022 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» підстави для реалізації бюджетної програми були вже відсутні.

У 2023-2025 роках низкою законів та нормативно правових актів передбачалось створення фонду ліквідації наслідків збройної агресії рф у складі спеціального фонду Державного бюджету України, порядок використання коштів, надання компенсації за пошкодження та знищення окремих категорій об'єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, ведення реєстру такого майна та відмічено, що відповідно до Закону № 2923-ІХ та Законів про Державний бюджет на 2023, 2024 та 2025 роки не передбачено фінансування програми 3901070.

Листом №22/4.1-1364-25 від 25.03.2025 третя особа надіслала відповідь та зібрану інформацію на запит Мінрозвитку щодо виконання обов'язків розпорядника бюджетних коштів та відповідального виконавця бюджетної програми 3901070 у вигляді протоколів засідань комісії з питань надання грошової компенсації постраждалим, накази про розподіл коштів, передбачених у державному бюджеті за відповідною програмою та списки постраждалих, житло яких зруйновано у Донецькій та Луганській областях. Також Міннац'єдності звернулось до Мінрозвитку та Секретаріату КМУ із листом від 06.03.2025 №22/8.2-1145-22 щодо перегляду функції Мінінтеграції враховуючи діючу постанову №947.

Процесуальні дії у справі

25.10.2022 Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження у справі, вирішив здійснювати розгляд за правилами загального позовного провадження.

23.11.2021 Окружний адміністративний суд міста Києва завершив розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13.12.2022 №2825-ІХ ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва; утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві; визначено територіальну юрисдикцію Київського міського окружного адміністративного суду, яка поширюється на місто Київ.

На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ, дана справа надіслана до Київського окружного адміністративного суду за належністю.

29.01.2025 вказані матеріали адміністративного позову отримані Київським окружним адміністративним судом та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 29.01.2025 справа розподілена судді Войтович І.І.

Протоколом автоматизованого визначення складу колегії суддів від 04.02.2025 визначено суддів Сас Є.В. та Вісьтак М.Я.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.04.2025 прийнято дану справу до провадження та постановлено здійснювати розгляд в порядку загального позовного провадження колегією суддів, та призначено підготовче судове засідання на 12.05.2025 о 14:00 год.

18.04.2025 до суду надійшли додаткові пояснення від третьої особи, та клопотання про розгляд справи без їх участі.

06.05.2025 до відділу діловодства суду від представника позивача Науменко Ю.В. надійшла заява про проведення підготовчого засідання без її участі.

12.05.2025 до суду прибув представник Кабінету Міністрів України Ткачук Я.О. та подала клопотання про закриття підготовчого провадження в порядку письмового провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 15.05.2025 закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 09 червня 2025 року о 14:00 год.

28.05.2025 до суду надійшов відзив.

09.06.2025 в судове засідання з'явились представник позивача Науменко Ю.В. та представник відповідача Скок Л.А.

Судом вирішено питання допущення процесуального правонаступництва третьої особи, ухвалено на місці замінити Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України на Міністерство національної єдності України.

В ході розгляду справи представник позивача підтримала позовні вимоги, просила суд позов задовольнити, представник відповідача в задоволенні позову просила суд відмовити.

Встановивши правові позиції сторін, заслухавши їх доводи, перевіривши їх наданими до суду доказами, враховуючи письмові пояснення третьої особи у справі, за відсутності заперечень представників, судом на місці ухвалено завершити розгляд справи у порядку письмового провадження.

Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2013 №947 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.2020 № 767 затверджено Порядок надання та визначення розміру грошової допомоги постраждалим від надзвичайних ситуацій та розміру грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією російської федерації (далі - Порядок №947).

Вказаний Порядок №947 встановлює механізм надання та визначення розміру грошової допомоги постраждалим від надзвичайних ситуацій і розміру грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією російської федерації (пункт 1).

Постраждалими визнаються громадяни України, іноземці та особи без громадянства, житлові будинки (квартири) (далі - житло) яких пошкоджено/зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації (далі - постраждалі) (пункт 2).

Зокрема, пунктом 3 вказаного Порядку №947 грошова компенсація надається постраждалим, які є власниками житла, яке перебуває на контрольованих Україною територіях та було зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією російської федерації, після дати набрання чинності Указом Президента України від 14 квітня 2014 р. № 405 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" (абзац 2 пункту 3).

Відповідно до пункту 32 Порядку №947 розмір грошової компенсації постраждалим визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження житла, що є чинними на дату затвердження узагальненого списку відповідно (але не більш як 300 тис. гривень за один об'єкт зруйнованого житла).

ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою з м. Донецька.

У власності ОСОБА_1 перебуває будинок розташований в АДРЕСА_1 , що підтверджує копіями свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 31.08.2006 виданого Головним управлінням благоустрою та комунального обслуговування Донецької міської ради (зареєстровано в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 01.09.2006, додано Витяг №11709270).

Будинок ОСОБА_1 зруйновано під час артилерійських обстрілів в м. Донецьк, на підтвердження чого наявні копії акту про руйнування будинку від 16.02.2015, акту обстеження будинку від 18.02.2015 затвердженого заступником голови районної в м. Донецьку ради - головою місцевої спеціальної комісії Левченко В.В., акту про пожежу від 16.02.2015 складений інспектором групи НД і ПР 7 ПСЧ старшого лейтенанта служби цивільного захисту Паращевиною Ю.К. , інспектора по цивільній роботі Олійник Є.О. в присутності ОСОБА_1 , фототаблиця, висновку Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз МЮУ №1741 за результатами проведення будівельно-технічного дослідження від 13.11.2017, витяг з кримінального провадження №12014050840001193.

Відповідно до положень Порядку № 947 ОСОБА_1 звернулась до Донецької обласної державної адміністрації із заявою від 31.05.2021 щодо отримання довідки постраждалої внаслідок надзвичайної ситуації, складення акту обстеження житла та виплати грошової компенсації та долучила до заяви копії правовстановлюючих документів на будинок, акт про руйнування будинку від 16.02.2015, акт обстеження будинку від 18.02.2015 затвердженого заступником голови районної в м. Донецьку ради - головою місцевої спеціальної комісії Левченко В.В., акт про пожежу від 16.02.2015 складений інспектором групи НД і ПР 7 ПСЧ старшого лейтенанта служби цивільного захисту Паращевиною Ю.К., інспектора по цивільній роботі Олійник Є.О. в присутності ОСОБА_1 , фототаблицю, висновку Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз МЮУ №1741 за результатами проведення будівельно-технічного дослідження від 13.11.2017, витяг з кримінального провадження №12014050840001193.

Листом від 11.06.2021 Донецька обласна державна адміністрація Департамент соціального захисту населення посилалась на ч. 2 п. 3 Порядку від 18.12.2013 року № 947 в якому вказано, що отримання грошової компенсації передбачено лише власникам житла, яке перебуває на підконтрольній українській владі території.

Також адміністрацією вказано на розпорядження КМУ від 07.11.2014 №1085 (в редакції розпорядження КМУ від 07.02.2018 №79-р) яким затверджено Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, в якому значиться місто Донецьк. Вказуючи на ст. 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій і Луганській областях» зазначає, що акти видані окупаційною адміністрацією рф є недійсними та не створюють жодного правового наслідку для особи окрім тих які підтверджують факт смерті або народження та тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях.

Відповідно до п. 3 постанови КМУ №767 Донецькій та Луганській обласним державним адміністраціям постановлено забезпечити утворення у місячний строк комісій з розгляду питань, пов'язаних з наданням грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією російської федерації.

Також зазначено про те, що розгляд питання про отримання грошової компенсації можливий лише після подання органом місцевого самоврядування чи військовою адміністрацією саме м. Донецька подання на таку виплату, що можливо після повернення території під контроль держави Україна.

Вважаючи протиправними спірні пункти абз. 2 п. 3 та п. 32 постанови КМУ з підстав наявності дискримінаційного характеру щодо внутрішньо переміщених осіб та осіб, нерухоме майно яких зруйновано та знаходиться на не підконтрольній державі території, та щодо визначеного обмеженого розміру грошової компенсації за зруйноване нерухоме майно, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Відтак, спірним у справі є абзац 2 пункту 3 та пункт 32 постанови КМУ від 18.12.2013 № 947 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.2020 року №767 на предмет дискримінації внутрішньо переміщених осіб при зверненні ними на отримання грошової компенсації за зруйноване майно від надзвичайної ситуації через військову агресію рф за місцем їх проживання та за місцем знаходження нерухомого майна яке є їх власністю і яке знаходиться на не підконтрольній державі території, та обмеженого Урядом розміру грошової компенсації, у зв'язку з чим такі пункти підлягають перевірці судом на дотримання вимог ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) з дотриманням судом принципів адміністративного судочинства визначені в ч. 3 даної статті кодексу.

Застосовані судом норми права та висновки суду

Завданням адміністративного судочинства відповідно до частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зокрема, в силу частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; 5) обов'язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

За частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 КАС України).

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вказана норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

«На підставі» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

«У спосіб» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Згідно статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII (далі - Закон про ВПО № 1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.

Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.

Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні (стаття 2 Закону про ВПО № 1706-VII).

Згідно частини другої статті 4 Закону про ВПО № 1706-VII підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.

За статтею 5 Закону про ВПО № 1706-VII довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

Адресою фактичного місця проживання внутрішньо переміщеної особи може бути адреса відповідного місця компактного поселення внутрішньо переміщених осіб (адреса містечка із збірних модулів, гуртожитку, оздоровчого табору, будинку відпочинку, санаторію, пансіонату, готелю тощо).

Стаття 9 Закону про ВПО № 1706-VII визначає права внутрішньо переміщеної особи серед яких визначено зокрема права на безпечні умови життя і здоров'я, достовірну інформацію про наявність загрози для життя та здоров'я на території її покинутого місця проживання, а також місця її тимчасового поселення, стану інфраструктури, довкілля, забезпечення її прав і свобод та інші права, визначені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 14 Закону про ВПО № 1706-VII внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.

Відповідно до пунктів другого, третього, шостого частини першої статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 06.09.2012 № 5207-VI:

дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними;

непряма дискримінація - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними;

пряма дискримінація - ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

В свою чергу згідно частини третьої статті 6 вказаного Закону не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме:

спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту;

здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності окремих груп осіб, якщо такі заходи є необхідними;

надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом;

встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян;

особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.

У рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначено, що лише розрізнення, яке базується на персональній ознаці, за якою особа чи групи осіб відрізняються один від одного, можна характеризувати як дискримінацію (рішення у справах «Карсом та інші проти Сполученого Королівства», «Кьельдсен, БускМадсені Педерсен проти Данії»).

ЄСПЛ деталізує вимоги до природи ознак, за якими забороняються дискримінація, та встановлює, що категорія «інші ознаки» поширюється винятково на такі ознаки, які за своєї природою є достатньо подібними до ознак, які вже перелічені в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, тобто відносяться до визначального для ідентичності особи вибору або є невід'ємними, вродженими та незмінними, характеристиками (рішення у справі «Петерка проти Чеської Республіки»).

Крім того, як зазначено у пунктах 48, 49 рішення ЄСПЛ від 07.11.2013 «Справа Пічкур проти України» практикою суду встановлено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (рішення у справі «Вілліс проти Сполученого королівства», заява № 36042/97).

Відмінність у ставленні є дикримінаційною, якщо вона не має об'єктивного та розумного обгрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо не має розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю. Договірна держава користується свободою розсуду при визначенні того, чи та якою мірою відмінності в інших схожих ситуаціях виправдовують різне ставлення (рішення ЄСПЛ від 21.02.1997 у справі «Ван Раалте проти Нідерландіва.

Згідно частин першої, шостої статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності.

Відповідно до частин першої та другої статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 року № 389-VIII, воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022, затвердженим Законом "Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.04.2022 №2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався, на сьогодні не припинений/не скасований.

Згідно з пунктом 3 Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Згідно з частини першої статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

За змістом частини другої цієї статті в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Відповідно до статті 41 Конституції України (яка не належить до переліку прав і свобод, які ніким і в жодний спосіб не можуть бути обмежені) ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Вказана норма розглядає примусове відчуження об'єктів права приватної власності, що може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

17.07.1997 був прийнятий Закон України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції».

Відповідно до статті 17 Закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 22.06.2022 №6-р(ІІ)/2022, приписи статті 41 Конституції України щодо права кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, щодо заборони протиправного позбавлення права власності узгіднені з приписами статті 1 Першого протоколу до Конвенції (пункт 5 мотивувальної частини).

Так, згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Крім того, у статті 15 Конвенції передбачено, що під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, будь-яка Висока Договірна Сторона може вживати заходів, що відступають від її зобов'язань за цією Конвенцією, виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов'язанням згідно з міжнародним правом. Будь-яка Висока Договірна Сторона, використовуючи це право на відступ від своїх зобов'язань, у повному обсязі інформує Генерального секретаря Ради Європи про вжиті нею заходи і причини їх вжиття. Вона також повинна повідомити Генерального секретаря Ради Європи про час, коли такі заходи перестали застосовуватися, а положення Конвенції знову застосовуються повною мірою.

Повідомленням від 28.02.2022 Україна поінформувала Генерального секретаря Ради Європи щодо обсягу відступу, пославшись, зокрема, на статтю 41 Конституції України та статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

У пункті 2.4 мотивувальної частини рішення від 12.10.2022 №8-р(I)/2022 Конституційний Суд України дійшов висновку, що держава встановлює як потрібні ті заходи втручання у право власності, які дають змогу досягти легітимної мети з дотриманням принципів правомірного втручання.

Механізм передачі, примусового відчуження або вилучення майна у юридичних та фізичних осіб для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану визначається Законом України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» від 17.05.2012 №4765-VI.

За правовою природою примусове відчуження майна у власника в умовах воєнного стану є реквізицією. Та, враховуючи діюче законодавство, практику ЄСПЛ, суд зазначає, що втручання у право володіння майном може здійснюватися лише на підставі закону з дотриманням принципу юридичної визначеності та принципу пропорційності, який вимагає досягнення розумного співвідношення між інтересами особи та суспільства.

У практиці ЄСПЛ (рішення від 23.09.1982 у справі "Sporrong and Lцnnroth v. Sweden" ("Спорронґ і Льоннрот проти Швеції"), заяви №7151/75 та №7152/75, від 21.02.1986 у справі "James and Others v. the United Kingdom" ("Джеймс та інші проти Сполученого Королівства"), заява №8793/79, від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України", заяви №23759/03 та №37943/06, від 07.07.2011 у справі "Сєрков проти України", заява №39766/05, від 23.11.2000 у справі "Former King of Greece and Others v. Greece" ("Колишній король Греції та інші проти Греції"), заява №25701/94, від 22.01.2009 у справі "Bulves" AD v. Bulgaria" ("Булвес АД проти Болгарії"), заява №3991/03, від 02.11.2004 у справі "Трегубенко проти України", заява №61333/00, від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04) напрацьовано три критерії, які необхідно оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст.1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: 1) чи є втручання законним; 2) чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; 3) чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Відповідно до статті 8 Конституції України у її взаємозв'язку з приписами частини третьої статті 22, частини першої статті 64 Конституції України верховенство права (правовладдя) вимагає, щоб утручання в конституційні права і свободи людини завжди було домірним (п.2.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 19.04.2023 №4-р(II)/2023).

Обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, їх установлюють виключно Конституція і закони України, вони мають відповідати правомірній меті, бути обумовлені суспільною потребою досягнення цієї мети, домірними; у разі обмеження конституційного права (свободи) законодавець зобов'язаний запровадити таке нормативне регулювання, яке уможливить оптимальне досягнення правомірної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права (свободи) і не порушуватиме сутності такого права (пп.5.1 п.5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22.03.2023 №3-р(II)/2023).

Суд зазначає, що позбавлення права на майно в умовах оголошеного в країні воєнного стану можливо розглядати як необхідність його реквізиції (стаття 353 ЦК України) на користь держави, потреби у забезпеченні потреб оборони, що має бути виправдано надзвичайними обставинами воєнного стану, обмежено в часі та маштабах.

Стаття 14 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує заборону дискримінації при користуванні правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, зокрема за ознаками статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного або соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або інших обставин. Вказана норма не забороняє дискримінацію як таку, а лише дискримінацію при користуванні правами та свободами які вже існують та є визнаними в Конвенції. За обсягом заборони за вказаною нормою вбачаються такі ознаки, за якими забороняється дискримінація: стать, раса, колір шкіри, мова, релігія, політичні чи інші переконання, національне або соціальне походження, належність до національних меншин, майновий стан, народження або інші обставини.

Враховуючи, що сама стаття 14 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не є самостійною, не створює нових прав, а лише забороняє дискримінацію при здійсненні вже існуючих прав та свобод. Тому, щодо її застосування має суттєве значення співпадання сфери дії зокрема із нормами статтей 319 та 321 Цивільного кодексу України, порушення права на володіння та розпорядження майном через приналежність особи до ознак як стать, раса, колір шкіри, мова, релігія, політичні чи інші переконання, національне або соціальне походження, належність до національних меншин, майновий стан, народження або інші.

Суд зазначає, що в силу статтей 319 та 321 Цивільного кодексу України та статті 14 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод обмеження права володіння майном допускається за умови що держава дотримала справедливого балансу між суспільними та індивідуальними інтересами в контексті обмеження праві позивача на мирне володіння своїм майном, в інших випадках позбавлення права власності на майно суперечить конвенційним та конституційним правам власника майна щодо його володіння та розпорядження та розглядається як порушення статті 1, статті 14 протоколу до Конвенції.

Відповідно до статті 113 Конституції України, статті 1 Закону України від 27 лютого 2014 року № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України (далі - КМУ) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією.

Відповідно частини першої статті 2 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» до основних завдань Кабінету Міністрів України належать:

1) забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, актів Президента України;

2) вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина, створення сприятливих умов для вільного і всебічного розвитку особистості;

3) забезпечення проведення бюджетної, фінансової, цінової, інвестиційної, у тому числі амортизаційної, податкової, структурно-галузевої політики; політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров'я, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

4) розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, культурного розвитку, охорони довкілля, a також розроблення, затвердження і виконання інших державних цільових програм;

5) забезпечення розвитку і державної підтримки науково-технічного та інноваційного потенціалу держави;

6) забезпечення рівних умов для розвитку всіх форм власності; здійснення управління об'єктами державної власності відповідно до закону;

7) здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності та національної безпеки України, громадського порядку, боротьби із злочинністю, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;

8) організація і забезпечення провадження зовнішньоекономічної діяльності, митної справи;

9) спрямування та координація роботи міністерств, інших органів виконавчої влади. здійснення контролю за їх діяльністю.

Відповідно до частини першої та другої статті 4 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України.

Згідно із статтею 116 Конституції України та частинами першої, другої статті 21 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики у відповідних сферах суспільного і державного життя, виконання Конституції та законів України, актів Президента України, додержання прав і свобод людини та громадянина.

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади відповідальні перед Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні йому.

У відповідності до положень статті 117 Конституції України та частин першої-п'ятої статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти постанови і розпорядження.

Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

Акти Кабінету Міністрів України з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень Кабінету Міністрів України.

Акти Кабінету Міністрів України, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем'єр-міністр України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2017 № 950 затверджено Регламент Кабінету Міністрів України (далі - Регламент) встановлює порядок - проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень, визначає інші процедурні питання його діяльності у мирний час і в умовах правового режиму воєнного стану.

Згідно параграфу 29 глави 1 розділу 4 Регламенту акти Кабінету Міністрів нормативного характеру видаються у формі постанов.

Постанови Кабінету Міністрів видаються з питань:

затвердження положення, статуту, порядку, регламенту, правил, методики та в інших випадках, коли суспільні відносини потребують нормативно-правового врегулювання;

затвердження, прийняття міжнародного договору або приєднання до нього.

Постанова Кабінету Міністрів набирає чинності з дня її офіційного опублікування, якщо інше не передбачено такою постановою, але не раніше дня її опублікування (пункт перший параграфу 31 глави 1 розділу 4 Регламенту).

Відповідно до пункту другого частини першої статті 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України у сферах соціальної політики, охорони здоров'я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, окрім визначеного:

забезпечує проведення державної соціальної політики, вживає заходів щодо підвищення реальних доходів населення та забезпечує соціальний захист громадян;

забезпечує підготовку проектів законів щодо державних соціальних стандартів і соціальних гарантій;

забезпечує розроблення та виконання державних програм соціальної допомоги, вживає заходів щодо зміцнення матеріально-технічної бази закладів соціального захисту осіб з інвалідністю, пенсіонерів та інших непрацездатних і малозабезпечених верств населення.

18 грудня 2013 року постановою Кабінету Міністрів України №947 затверджено Порядок надання та визначення розміру грошової допомоги постраждалим від надзвичайних ситуацій, які залишилися на попередньому місці проживання (далі - Порядок №947, набрання чинності з 10.01.2014).

За вказаним Порядком №947 встановлено механізм надання та визначення розміру грошової допомоги постраждалим від надзвичайних ситуацій, які відмовилися від евакуації, відселення та залишилися на попередньому місці проживання.

Постраждалими визнаються особи, житлові будинки (квартири) яких пошкоджено внаслідок надзвичайної ситуації або проведення робіт з ліквідації її наслідків.

Органи місцевого самоврядування складають і затверджують списки постраждалих та видають довідки про встановлення статусу особи, яка постраждала від надзвичайної ситуації, за наявності паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу.

Рішення про надання постраждалим грошової допомоги та її розмір приймає Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади.

Зазначена грошова допомога є одноразовою.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2020 № 767 щодо питання виплати грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією російської федерації, постановлено:

1. Затвердити Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією російської федерації, що додається.

2. Внести до постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2013 р. № 947 «Про затвердження Порядку надання та визначення розміру грошової допомоги або компенсації постраждалим від надзвичайних ситуацій, які залишилися на попередньому місці проживання» (Офіційний вісник України, 2014 р., № 3, ст. 66; 2019 р., № 60, ст. 2058) зміни, що додаються.

3. Донецькій та Луганській обласним державним адміністраціям забезпечити утворення у місячний строк комісій з розгляду питань, пов'язаних з наданням грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією російської федерації.

4. Рекомендувати органам місцевого самоврядування, а у разі їх відсутності - військово-цивільним адміністраціям населених пунктів у Донецькій та Луганській областях утворити комісії з обстеження житла, зруйнованого внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією російської федерації.

Постанова КМУ набула чинності 08.09.2020.

Відповідно, постановою КМУ від 02.09.2020 № 767 затверджено Порядок надання та визначення розміру грошової допомоги постраждалим від надзвичайних ситуацій та розміру грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією російської федерації.

Вказаним Порядком №947 встановлено механізм надання та визначення розміру грошової допомоги постраждалим від надзвичайних ситуацій і розміру грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією російської федерації (пункт 1).

За пунктом 3 вказаного Порядку №947 грошова допомога надається постраждалим, житло яких пошкоджено внаслідок надзвичайної ситуації або проведення робіт з ліквідації її наслідків та які відмовилися від евакуації, відселення та залишилися на попередньому місці проживання та/або в межах відповідного населеного пункту.

Грошова компенсація надається постраждалим, які є власниками житла, яке перебуває на контрольованих Україною територіях та було зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією російської федерації, після дати набрання чинності Указом Президента України від 14 квітня 2014 р. № 405 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» (абзац 2 пункту 3).

Органи місцевого самоврядування, а в разі їх відсутності - військово-цивільні адміністрації населених пунктів проводять обстеження пошкодженого або зруйнованого житла, обліковують його, складають і затверджують списки постраждалих на відповідній території та видають довідки про визнання особи постраждалою внаслідок надзвичайної ситуації (пункт 4).

Рішення про надання постраждалим грошової допомоги та її розмір приймає Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади (пункт 6).

Рішення про надання грошової компенсації приймають комісії з розгляду питань, пов'язаних з наданням грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією російської федерації (далі - комісія), на підставі поданих органами місцевого самоврядування, а у разі їх відсутності - військово-цивільними адміністраціями населених пунктів сформованих та затверджених списків постраждалих на виплату грошової компенсації (пункт 5).

Комісія утворюється в Донецькій та Луганській областях Донецькою та Луганською облдержадміністраціями. Рішення про утворення комісії погоджується з Мінреінтеграції (пункт 6).

За пунктом 9 Порядку №947 для отримання грошової допомоги постраждалі подають на розгляд Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади такі документи:

1) заяву;

2) довідку про визнання особи постраждалою внаслідок надзвичайної ситуації;

3) копію документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документа, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус;

4) копію одного з передбачених Податковим кодексом України документа з даними про реєстраційний номер облікової картки платника податків (крім випадків, коли постраждалим є іноземець, особа без громадянства або особа, яка через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилася від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податку та повідомила про це відповідному контролюючому органу і має відмітку в паспорті громадянина України) (крім іноземців та осіб без громадянства).

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади приймають у п'ятиденний строк з дня подання документів, зазначених у пункті 9 цього Порядку, а також за результатами обстеження житла, пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації або проведення робіт з ліквідації її наслідків, рішення щодо надання постраждалим грошової допомоги, що оформляється протоколом, та повідомляють про це постраждалим (пункт 10).

У разі надання постраждалим недостовірної інформації про встановлення статусу особи, яка постраждала від надзвичайної ситуації, розмір завданої матеріальної шкоди Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади можуть прийняти рішення про відмову в наданні грошової допомоги.

У разі незгоди постраждалий може оскаржити зазначене рішення до суду (пункт 11).

Згідно пунктів 12 та 13 Порядку №947 для проведення обстеження житла, зруйнованого внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією російської федерації, органи місцевого самоврядування, а у разі їх відсутності - військово-цивільні адміністрації населених пунктів утворюють комісію з обстеження житла, зруйнованого внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією російської федерації (далі - комісія з обстеження), призначають її голову, заступника голови та затверджують її склад із залученням за згодою депутатів відповідної місцевої ради, представників райдержадміністрацій та правоохоронних органів, а також представників громадських об'єднань та неприбуткових організацій. У разі потреби до обстеження житла відповідно до законодавства можуть за згодою залучатися фахівці проектних і науково-дослідних організацій та інші суб'єкти господарювання, у тому числі ті, які мають право проводити обстеження та технічну інвентаризацію об'єктів нерухомого майна.

До складу комісії з обстеження можуть залучатись уповноважені представники Збройних Сил на підставі письмового дозволу Командувача об'єднаних сил.

Комісія з обстеження складає акт обстеження житла, зруйнованого (пошкодженого) внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією російської федерації (далі - акт обстеження), за формою згідно з додатком 1 у двох примірниках, один з яких надається постраждалому або його представнику. В акті обстеження зазначається висновок про технічний стан житла на момент його обстеження: зруйноване чи пошкоджене. У разі коли житло пошкоджене, зазначається його придатність до проживання: придатне чи непридатне для проживання.

Під час проведення обстеження житла та складання акта обстеження можуть враховуватись інші документи, в яких зафіксовано факт руйнування житла.

Згідно пункту 16 Порядку №947 для отримання грошової компенсації, а також для проведення обстеження житла, зруйнованого внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією російської федерації, та для визнання особи постраждалою внаслідок надзвичайної ситуації постраждалі подають на розгляд органів місцевого самоврядування, а у разі їх відсутності - відповідних військово-цивільних адміністрацій населених пунктів за місцем розташування житла такі документи на кожен окремий об'єкт житла:

1) заяву про проведення обстеження житла, зруйнованого внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією російської федерації, за формою згідно з додатком 2;

2) копію документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документа, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус;

3) копію одного з передбачених Податковим кодексом України документа з даними про реєстраційний номер облікової картки платника податків (крім випадків, коли постраждалим є іноземець, особа без громадянства або особа, яка через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилася від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податку та повідомила про це відповідному контролюючому органу і має відмітку в паспорті громадянина України) (крім іноземців та осіб без громадянства);

4) нотаріально завірені копії документів, що підтверджують наявність права власності у постраждалого на житло на момент подання заяви про проведення обстеження житла.

Органи місцевого самоврядування, а у разі їх відсутності - військово-цивільні адміністрації населених пунктів приймають протягом п'яти календарних днів з моменту надходження заяви (за формою згідно з додатком 2) рішення про проведення обстеження житла, про що повідомляють постраждалому або його представнику зворотними каналами зв'язку, що зазначені у заяві.

Обстеження житла, зруйнованого внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією російської федерації, повинно бути проведене у строк не більше 30 календарних днів з моменту прийняття відповідного рішення (пункт 17).

Органи місцевого самоврядування, а у разі їх відсутності - військово-цивільні адміністрації населених пунктів видають протягом трьох робочих днів з моменту проведення обстеження житла безоплатно та за наявності підстав постраждалому довідку про визнання особи постраждалою внаслідок надзвичайної ситуації за формою згідно з додатком 3 (пункт 18).

Згідно пункту 19 Порядку №947 після отримання довідки про визнання особи постраждалою внаслідок надзвичайної ситуації за формою згідно з додатком 3 постраждалі, їх законні представники або представники, які діють на підставі нотаріально посвідченої довіреності (далі - представник), додатково подають органам місцевого самоврядування, а в разі їх відсутності - військово-цивільним адміністраціям населених пунктів:

1) заяву у довільній формі про виплату грошової компенсації. У заяві зазначаються реквізити банківської картки (карткового рахунка у банку), на яку (який) перераховується компенсація, та зазначається, що заявник не звертався за виплатою до інших органів місцевого самоврядування, а в разі їх відсутності - військово-цивільних адміністрацій населених пунктів;

2) копію довідки про визнання особи постраждалою внаслідок надзвичайної ситуації;

3) копію акта обстеження житла;

4) інформаційну довідку (витяг) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про припинення права власності на житло у зв'язку з його знищенням, яка видається в установленому порядку на підставі акта обстеження житла.

У разі подання постраждалим неповного пакета документів, необхідних для отримання грошової компенсації, визначених в цьому Порядку, або наявності в поданих документах технічних помилок чи інших недоліків органи місцевого самоврядування, а у разі їх відсутності - військово-цивільні адміністрації населених пунктів надають можливість постраждалому протягом 10 календарних днів з моменту повідомлення про виявлення такого факту надати відсутні документи або усунути відповідні недоліки. У разі неусунення недоліків в установлений строк всі документи повертаються постраждалому або його представнику (пункт 20).

Органи місцевого самоврядування, а у разі їх відсутності - військово-цивільні адміністрації населених пунктів формують та затверджують щомісяця до 5 числа списки постраждалих, житло яких зруйноване внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією російської федерації, та надсилають їх разом з наданими постраждалими документами структурним підрозділам з питань соціального захисту населення Донецької та Луганської облдержадміністрацій (далі - регіональні органи соціального захисту населення) за встановленою формою подання, що затверджується Мінреінтеграції, для подальшого їх внесення на розгляд комісій (пункт 21).

Комісія протягом десяти робочих днів з моменту отримання списку постраждалих, житло яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією російської федерації, приймає рішення щодо надання або відмови в наданні грошової компенсації. Постраждалі, щодо заяв яких було прийнято рішення про надання грошової компенсації, включаються до узагальненого списку постраждалих, що оформляється відповідним протоколом (пункт 22).

Протягом трьох робочих днів з дати прийняття комісією рішення про надання грошової компенсації та включення постраждалого в узагальнений список постраждалих регіональні органи соціального захисту населення надсилають постраждалим, а також органам місцевого самоврядування, а у разі їх відсутності - військово-цивільним адміністраціям населених пунктів копію рішення комісії із зазначенням розміру грошової компенсації (пункт 23).

Протягом трьох робочих днів з дати прийняття комісією рішення про відмову в наданні грошової компенсації регіональні органи соціального захисту населення надсилають постраждалим, а також органам місцевого самоврядування, а у разі їх відсутності - військово-цивільним адміністраціям населених пунктів копію рішення із зазначенням підстав його прийняття (пункт 24).

За пунктом 25 Порядку №947 комісією приймається рішення щодо відмови в наданні грошової компенсації у разі:

1) встановлення обставин, що свідчать про подання постраждалим документів, що містять недостовірну інформацію;

2) повторного подання заяви постраждалим, якому раніше було виплачено грошову компенсацію або який вже включений в подання до Мінреінтеграції;

3) реєстрації постраждалим права власності на житло після моменту його руйнації (крім винятків, встановлених цим Порядком).

У разі незгоди постраждалий може оскаржити зазначене рішення до суду.

Згідно пункту 26 Порядку №947 грошова компенсація не надається у разі, коли житло було зруйноване до моменту реєстрації постраждалим права власності на такий об'єкт.

Дія даного пункту не поширюється на випадки:

реєстрації постраждалим права власності на зруйноване житло внаслідок отримання його в спадщину, крім випадку спадкування житла, яке було придбано спадкодавцем у зруйнованому стані, або отримання спадкодавцем за життя грошової компенсації за зруйноване житло;

згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно під час першої реєстрації права власності (внесенні запису) щодо зруйнованого житла постраждалий був зазначений як власник такого житла.

За результатами прийнятих комісією рішень регіональні органи соціального захисту населення затверджують не пізніше ніж через п'ять робочих днів з моменту отримання узагальненого списку постраждалих від комісії подання за формою, встановленою Мінреінтеграції, у якому зазначається узагальнений список постраждалих, обсяг необхідних коштів, інша інформація, на підставі якої прийнято рішення, яке надсилається на погодження до Мінреінтеграції для затвердження у двох примірниках, один з яких залишається у Мінреінтеграції (пункт 27).

Мінреінтеграції відповідно до обсягу бюджетних коштів на відповідний рік на підставі отриманого та погодженого подання від регіональних органів соціального захисту населення здійснює розподіл бюджетних коштів пропорційно кількості постраждалих за областями, яким у порядку черговості відповідно до дати подання заяв, передбачених пунктом 19 цього Порядку, виплачується грошова компенсація. У разі наявності заяв, поданих в один день, пріоритетність надається постраждалим, житло яких було зруйновано раніше (пункт 28).

За пунктом 31 Порядку №497 розмір грошової допомоги постраждалим становить від трьох до 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Під час визначення розміру грошової допомоги враховується розмір заподіяної матеріальної шкоди, страхових виплат, інших видів допомог.

Розмір грошової компенсації постраждалим визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження житла, що є чинними на дату затвердження узагальненого списку відповідно (але не більш як 300 тис. гривень за один об'єкт зруйнованого житла) (пункт 32).

Грошова допомога або компенсація співвласникам надається пропорційно площі зруйнованого або пошкодженого житла, що належить кожному із співвласників (пункт 33).

За пунктом 34 Порядку №947 грошова допомога постраждалим, які є власниками (співвласниками), наймачами житла, пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації або проведення робіт з ліквідації її наслідків, надається у місячний строк з дня прийняття рішення про її надання.

Грошова компенсація постраждалим виплачується регіональними органами соціального захисту населення протягом п'яти робочих днів з моменту надходження бюджетних коштів.

Грошова допомога та компенсація є одноразовими. Повторна виплата коштів не допускається (пункт 36).

Виплата грошової компенсації постраждалим є складовою частиною формування консолідованої претензії України до російської федерації щодо реалізації її міжнародно-правової відповідальності за збройну агресію проти України на виконання статті 6 Закону України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" (пункт 37).

Згідно пунктом 38 Порядку №947 фінансування заходів з надання грошової допомоги постраждалим здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, інших не заборонених законодавством джерел.

Фінансування заходів з надання грошової компенсації постраждалим здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 7 Бюджетного кодексу України бюджетна система України ґрунтується на принципу цільового використання бюджетних коштів, який означає, що бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями.

Згідно з частиною першою статті 30 Бюджетного кодексу України видатки та кредитування Державного бюджету України включають бюджетні призначення, встановлені законом про Державний бюджет України на конкретні цілі, пов'язані з реалізацією програм та заходів згідно зі статтею 87 цього Кодексу.

Пунктом 8 частини першої статті 7 Бюджетного кодексу України дане визначення принципу цільового використання бюджетних коштів, а саме згідно з даним принципом використовуються тільки бюджетними асигнуваннями. бюджетні кошти на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями.

Згідно з частинами першою, другою, десятою, дванадцятою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Зміни розмірів, мети та обмеження в часі бюджетних призначень, крім випадків. передбачених цим Кодексом, здійснюються лише за наявності у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет) відповідного положення

Усі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

За частиною першою статті 48 Бюджетного кодексу України передбачено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Статтею 95 Конституції України встановлено, що будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків визначаються виключно законом про Державний бюджет України.

Частиною другою статті 4 Бюджетного кодексу України встановлено, що бюджетна система України і Державний бюджет України встановлюється виключно цим Кодексом та законом про Державний бюджет України. Якщо іншими нормативно-правовими актами бюджетні відносини визначаються інакше, ніж у цьому Кодексі, застосовуються відповідно норми цього Кодексу. Виключно законом про Державний бюджет України визначаються надходження та витрати Державного бюджету України.

Відповідно до Закону України від 13.04.2020 № 553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» за кодами програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету було передбачено суму коштів за бюджетною програмою «Грошова компенсація постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненою збройною агресією російської федерації» (3901070).

Законами України про Державний бюджет на 2021, 2022 роки також були передбачені кошти за вказаною бюджетною програмою.

Згідно пункту 18 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України передбачено, що головні розпорядники бюджетних коштів бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.

Водночас, відповідно до частини сьомої статті 20 Бюджетного кодексу України за бюджетними програмами, здійснення заходів за якими потребує нормативно-правового визначення механізму використання бюджетних коштів, головні розпорядники коштів державного бюджету розробляють проекти порядків використання коштів державного бюджету та забезпечують їх затвердження у терміни, визначені Кабінетом Міністрів України.

За рішенням Кабінету Міністрів України порядки використання коштів державного бюджету затверджуються Кабінетом Міністрів України або головним розпорядником коштів державного бюджету за погодженням з Міністерством фінансів України. Про затвердження таких порядків інформується Комітет Верховної Ради України з питань бюджету.

Порядок використання бюджетних коштів має містити:

цілі та напрями використання бюджетних коштів;

відповідального виконавця бюджетної програми, підстави та/або критерії залучення одержувачів бюджетних коштів до виконання бюджетної програми:

завдання головного розпорядника бюджетних коштів, розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (одержувачів бюджетних коштів), що забезпечують виконання бюджетної програми, з визначенням порядку звітування про її виконання (у тому числі щодо результативних показників) та заходів впливу у разі її невиконання;

у разі потреби порядок, терміни та підстави, а також критерії розподілу (перерозподілу) видатків між адміністративно-територіальними одиницями у розрізі розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів з урахуванням відповідних нормативно-правових актів;

конкурсні вимоги до інвестиційних проектів, включаючи порядок та критерії їх відбору, а також критерії та умови визначення виконавців таких проектів;

критерії та умови відбору суб'єктів господарювання, яким надається державна підтримка з бюджету, а також визначення обсягу такої підтримки;

умови та критерії конкурсного відбору позичальників та проектів (програм), на реалізацію яких надаються кредити з бюджету, умови надання кредитів з бюджету та їх повернення, включаючи положення щодо здійснення контролю за їх поверненням;

положення щодо необхідності перерахування коштів за бюджетними програмами, які передбачають надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам;

шляхи погашення бюджетної заборгованості у разі її наявності;

вимоги щодо необхідності відображення у первинному та бухгалтерському обліку отриманих (створених) оборотних і необоротних активів бюджетними установами та одержувачами бюджетних коштів, у тому числі отриманих (створених) в результаті проведення централізованих заходів;

у разі потреби положення щодо здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг, визначення умов і термінів поставки та проведення розрахунків;

інші положення щодо особливостей бюджетної програми.

Згідно частинами третьою, п'ятою статті 22 Бюджетного Кодексу України передбачено, що головні розпорядники коштів Державного бюджету України визначаються відповідно до пункту 1 частини другої цієї статті та затверджуються законом про Державний бюджет України шляхом встановлення їм бюджетних призначень.

Головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема:

розробляє проекти порядків використання коштів державного бюджету за бюджетними програмами, передбаченими частиною сьомою статті 20 цього Кодексу.

здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень та оцінку ефективності бюджетних програм, забезпечуючи ефективне. результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі;

здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень, взяттям бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів і витрачанням ними бюджетних коштів.

Частиною шостою статті 22 Бюджетного Кодексу України визначено, що розпорядник бюджетних коштів може уповноважити одержувача бюджетних коштів на виконання заходів, передбачених бюджетною програмою, та надати йому кошти бюджету (на безповоротній чи поворотній основі) в межах відповідних бюджетних асигнувань. Одержувач бюджетних коштів використовує такі кошти на підставі плану використання бюджетних коштів, що містить розподіл бюджетних асигнувань, затверджених у кошторисі цього розпорядника бюджетних коштів.

Відповідно до статті 2 Кодексу цивільного захисту України від 02.10.2012 № 5403-VI:

- надзвичайна ситуація - обстановка на окремій території чи суб'єкті господарювання на ній або водному об'єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров'ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об'єкті, провадження на ній господарської діяльності (пункт 24);

- постраждалий внаслідок надзвичайної ситуації - особа, якій заподіяно фізичну та/або матеріальну шкоду внаслідок надзвичайної ситуації (пункт 35);

Відповідно до частини другої статті 5 Кодексу цивільного захисту України залежно від характеру походження подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайних ситуацій на території України, визначаються такі види надзвичайних ситуацій:

1) техногенного характеру;

2) природного характеру;

3) соціальні;

4) воєнні.

Згідно абзацу другого частини першої статті 6 Кодексу цивільного захисту України суб'єктами забезпечення цивільного захисту є центральні органи виконавчої влади, інші органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, суб'єкти господарювання, громадські організації.

За частини другої статті 6 Кодексу цивільного захисту України координацію діяльності органів виконавчої влади у сфері цивільного захисту у межах своїх повноважень здійснюють: 1) Рада національної безпеки і оборони України; 2) Кабінет Міністрів України.

Згідно частини третьої статті 6 Кодексу цивільного захисту України для координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, інших органів державної влади, підприємств, установ та організацій, пов'язаної з техногенно-екологічною безпекою, захистом населення і територій, запобіганням і реагуванням на надзвичайні ситуації:

1) Кабінетом Міністрів України утворюється Державна комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій;

2) Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями утворюються регіональні комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій;

3) районними державними адміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі їх створення), селищних та сільських рад утворюються місцеві комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій;

Пунктом першим частини другої статті 84 Кодексу цивільного захисту України заходи соціального захисту та відшкодування матеріальних збитків постраждалим внаслідок надзвичайної ситуації включають надання (виплату) матеріальної допомоги (компенсації).

Згідно частини третьої статті 84 Кодексу цивільного захисту України заходи соціального захисту та відшкодування матеріальних збитків постраждалим здійснюються за рахунок, зокрема, коштів державного та місцевих бюджетів.

Відшкодування матеріальних збитків постраждалим внаслідок надзвичайних ситуацій здійснюється у порядку, визначеному законом (стаття 85 Кодексу цивільного захисту України).

Відповідно до частини другої статті 89 Кодексу цивільного захисту України постраждалим, які евакуюються, відселяються на нове місце проживання у зв'язку з надзвичайними ситуаціями, надаються такі компенсації та пільги: 1) оплата вартості проїзду, витрат на перевезення майна залізничним, водним або автомобільним видами транспорту (крім випадків, коли транспортні засоби надаються безоплатно); 2) одержання безвідсоткової позики на господарське обзаведення у порядку та розмірі, встановлених Кабінетом Міністрів України.

За частини третьої статті 89 Кодексу цивільного захисту України постраждалим, які залишилися на попередньому місці проживання, надається грошова допомога у порядку та розмірі, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 2 вересня 2014 року № 1669-VII територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Абзацом третім пункту 5 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» на Кабінет Міністрів України у десятиденний строк з дня опублікування цього Закону покладено обов'язок затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014, у період з 14 квітня 2014 року до її закінчення.

Розпорядженням КМУ від 2 грудня 2015 р. № 1275-р (з урахуванням змін, внесеними згідно з Розпорядженням КМУ № 28-р від 23.01.2019), на виконання абзацу третього пункту 5 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» затверджено Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, згідно з додатком, затверджено Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України до якого входить зокрема міста обласного значення, зокрема, м. Донецьк (Донецька міська рада): смт Ларине, с. Павлоградське (Ларинська селищна рада); м. Моспине, смт Горбачево-Михайлівка, с. Бирюки, с. Вербова Балка, с. Гришки, с. Михайлівка, с. Новодвірське, с. Октябрське, с. Темрюк (Моспинська міська рада) (пункт 1).

Відповідно м. Донецьк є територія де проводилась антитерористична операція та яка на сьогодні не є територією що підконтрольна державі Україна, як і відповідно визначені вказаним Переліком інші території Донецька та Донецької області, м. Луганська та Луганської області.

В даній справі позивач має у власності житло, яке зруйноване через надзвичайну ситуацію у зв'язку із воєнними діями рф та яке знаходиться в м. Донецьк (не підконтрольна територія).

Та позивач заявляє про порушення права власності на житло, право на отримання компенсації за зруйноване її житло, наявності дискримінації її права та права інших мешканців не підконтрольних територій на отримання грошової компенсації за Порядком №947 у реакції постанови КМУ №767 через статус особи ВПО та через місце знаходження житла.

Враховуючи вище зазначене суд приходить до висновку, що за вказаним Порядком №947 в редакції постанови №767 встановлено механізм надання та визначення розміру грошової допомоги постраждалим від надзвичайних ситуацій житло яких пошкоджено внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією рф чи щодо якого проводились дії з ліквідації наслідків та які відмовились від евакуації, відселення і не покинули попереднього свого місця проживання, які проживають в межах відповідного населеного пункту, а також щодо визначення розміру грошової компенсації постраждалим, житло яке їм належить та яке зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією рф, після дати набрання чинності Указом Президента України від 14 квітня 2014 р. № 405.

Відповідно, за вказаним Порядком №947 чітко визначено постраждалих осіб внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, зокрема осіб які проживають територіально в межах знаходження їх пошкодженого житла та осіб, які мають у власності житло, яке зруйновано через ситуацію воєнного характеру. Тобто, останні є особами які не проживають за місцем знаходження свого зруйнованого не рухомого майна чи на відповідній території, проживають за іншим місцем реєстрації, якими згідно діючого законодавства є особи зі статусом внутрішньо переміщених осіб.

Вказаний вище Порядок №947 в редакції постанови №767 визначає дії особи які вона має вчинити для отримання грошової допомоги за пошкоджене житло чи грошової компенсації за її зруйноване житло, чому передує визнання особи постраждалою, фіксування актом факту пошкодження чи руйнації житла та занесення постраждалої до відповідного списку.

За даним Порядком №947 житло особи, яке заявляє на грошову допомогу чи компенсацію, має знаходитись на підконтрольній державі території Донецької та Луганської області.

Так, особи житло яких зруйноване подають на розгляд органів місцевого самоврядування, а у разі їх відсутності - відповідних військово-цивільних адміністрацій населених пунктів за місцем розташування житла, заяву та документи щодо факту та обставин руйнації такого не рухомого майна, документи на житло, яке такій особі належить. Вказаними державними органами утворюються комісії в Донецькій, Луганській областях, які виїжджають на місце знаходження житла особи яке зруйновано та складають акт обстеження в якому фіксують факт руйнації житла.

Відповідно, суд зазначає, що комісія виїжджає за місцем знаходження зруйнованого житла особи, тобто таке не рухоме майно має знаходитись на підконтрольній державі території Донецької чи Луганської області, мати відповідно до нього доступ для обстеження і визначення розміру завданої постраждалій особі шкоди.

В наступному особа отримує за рішенням комісії статус постраждалої, комісія вносить особу до списку постраждалих як така, що має право на отримання зокрема грошової компенсації за зруйноване майно.

Суд зазначає, що рішення про надання грошової компенсації приймають комісії з розгляду питань, пов'язаних з наданням грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією рф, яка утворюється в Донецькій та Луганській областях Донецькою та Луганською облдержадміністраціями та погоджується з Мінреінтеграції, на підставі поданих органами місцевого самоврядування, а у разі їх відсутності - військово-цивільними адміністраціями населених пунктів сформованих та затверджених списків постраждалих на виплату грошової компенсації.

Мінреінтеграції відповідно до обсягу бюджетних коштів на відповідний рік на підставі отриманого та погодженого подання від регіональних органів соціального захисту населення здійснює розподіл бюджетних коштів пропорційно кількості постраждалих за областями, яким у порядку черговості відповідно до дати подання заяви, для виплати грошової компенсації, яка виплачується постраждалим регіональними органами соціального захисту населення протягом п'яти робочих днів з моменту надходження бюджетних коштів.

В свою чергу, розмір такої грошової компенсації постраждалим визначено за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження житла, що є чинними на дату затвердження узагальненого списку відповідно та такий не має бути більшим як 300 тис. гривень за один об'єкт зруйнованого житла.

За висновками суду постраждала особа є особою якій заподіяно фізичну та/або матеріальну шкоду внаслідок надзвичайної ситуації, зокрема через військову агресію рф.

Законодавство визначає осіб які залишились на території свого місця проживання та визначає осіб які виїхали з місць свого проживання через військову агресію, тиск окупаційної влади, знищення чи пошкодження їх житла, яке не придатне до проживання та які, зокрема набули статусу внутрішньо переміщеної особи.

Суд зазначає, що набуття статусу внутрішньо переміщеної особи не позбавляє особу прав, зокрема, на соціальний захист, на грошову допомогу, які закріплені Конституцією України та визначені відповідними законами і нормативно-правовими актами.

Зокрема, суд вказує, що норми Порядку №947 в редакції постанови КМУ №767 не відокремлюють особу, яка отримує статус постраждалої як особа житло якої пошкоджено чи особи житло якої зруйновано у зв'язку із означеною надзвичайною ситуацію від особи яка має статус внутрішньо переміщеної особи, оскільки громадянин має право отримати статус постраждалого від негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру для отримання подальших відшкодувань чи компенсацій. Враховуючи статтю 14 Протоколу до конвенції та норми оскаржуваного Порядку №947 в редакції постанови КМУ №767 не обмежують право внутрішньо переміщеної особи на володіння своїм майном, а саме через набутий такою особою статус внутрішньо переміщеної особи.

Відтак, внутрішньо переміщені особи відповідно отримують державний захист та підтримку, та з позиції суду також мають право на отримання грошової компенсації за зруйноване житло, дотримуючись відповідного механізму визначеного спірним Порядком №947.

Щодо територіального принципу визначеного Порядком №947 в редакції постанови КМУ №767 а саме за абзацом другий пункту 3 Порядку №947 в редакції постанови КМУ №767 житло постраждалої особи має знаходитись на підконтрольній території, як встановлено та зазначено вище Донецької та Луганської областей, до якої не входять відповідно визначені законодавством території обласного та місцевого значення на яких здійснювалася антитерористична операція.

Суд зазначає, що Порядок №947 в редакції постанови КМУ №767 покликаний саме на встановлення механізму та визначення розміру отримання постраждалою особою грошової допомоги чи грошової компенсації за пошкоджене чи зруйноване внаслідок надзвичайної ситуації житло яке знаходиться на підконтрольній території держави України, оскільки порядок дій які передують виплаті грошової допомоги чи компенсації залежить саме від можливості представників уповноважених державних органів здійснити вихід за місцем пошкодження, ліквідації наслідків пошкодження чи знищення житла особи, скласти відповідні документи, списки постраждалих та подати подання на виплату грошової допомоги чи компенсації. Та, відповідно такий вихід уповноважені представники державних органів можуть здійснити лише на територію яка підконтрольна державі.

Не підконтрольна територія державі в період надзвичайної ситуації, оголошеного в країні воєнного стану є такою яка не контролюється державою Україна, перебуває під тимчасовим контролем відповідної влади яка розповсюджує свою владу на таку територію, що має свої наслідки для осіб, які проживають на не підконтрольній території. Відповідно застосовувати положення статті 14 Протоколу до конвенції щодо дії норми оскаржуваного Порядку як такі, що дискредитують право на володіння та розпорядження майном через територіальне його розміщення/знаходження є необґрунтованим застосуванням позивача в силу об'єкту дії норм спірного Порядку №947 у відповідній редакції з компетаційними можливостями/обов'язками представників органів державного влади покладені на виконання спірного Порядку №947.

Зазначення позивачем обов'язкового визнання державою України документів складених окупаційною владою на користь особи в даній справі не є доводами яка спростовують позицію Донецької обласної державної адміністрації вказаної у листі від 11.06.2021, оскільки враховуючи норми Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» останній розповсюджується на громадян які проживають на тимчасово окупованій території України та згідно статті 9 вказаного Закону будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом та будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, встановлення зв'язків та взаємодія органів державної влади України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України, виконання міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, сприяння відновленню в межах тимчасово окупованої території конституційного ладу України, у зв'язку з чим за діючим законодавством та сталою судовою практикою державою Україна обов'язково підлягають врахуванню документи складені окупаційною владою та які впливають на соціальний стан особи яка проживає на території України, а саме щодо факту народження, смерті, щодо стажу здобутого на території України для призначення пенсії. Відповідно, визнання складених окупаційною владою актів знищення майна особи не є тими документами які підлягають визнанню державою Україна.

Суд також зазначає Донецька обласна державна адміністрація від 11.06.2021 підставно зазначила позивачу про те, що грошова компенсація можлива щодо знищеного житла яке знаходиться на підконтрольній державі Україна території та вказаним листом не обмежено право позивача яка має статус внутрішньо переміщеної особи на отримання грошової компенсації за знищене її майно.

Відтак, суд приходить до висновку, що спірний абзац другий пункту 3 Порядку №947 в редакції постанови КМУ №767 не є дискридитуючим по відношенню до внутрішньо переміщеної особи як за її статусом так і за місцезнаходженням її не рухомого майна, оскільки чинне законодавство закріплює та передбачає право осіб, яким встановлено статус постраждалих на відшкодування завданої шкоди військовими діями рф у вигляді виплати грошової допомоги за пошкоджене житло або ліквідацію наслідків пошкодження чи компенсації за зруйноване житло, якого постраждала особа була позбавлена та не мала можливості в ньому проживати але відповідно із дотриманням визначеного вказаним Порядком механізму отримання такої грошової допомоги чи компенсації який вимагає безпосередньо знаходження майна на підконтрольній території держави Україна.

Не є дискридитуючим також не прийняття документів щодо підтвердження факту знищення житла складених окупаційною владою, оскільки норми законодавства чітко визначають документи які можуть та підлягають визнанню державою Україна.

Також, суд зазначає, що оспорюваний Порядок №947 не можна вважати таким, що дискредитує право мешканців не підконтрольних територій на отримання грошової допомоги за пошкоджене чи компенсації за знищене їх житло, оскільки враховуючи визначений Порядком механізм за яким останні не позбавлені такого права на застосування щодо себе положень Порядку №947 у відповідній редакції з моменту перебування території де знаходиться їх житло на підконтрольній території державі Україна, та отримавши статус постраждалої особи.

Судом не встановлено наявності дискредитуючих заявлених позивачем обставин також в пояснювальній записці до проєкту постанови КМУ №947.

Протилежного позивачем суду не наведено та не доведено.

Також, виходячи із вище зазначених норм бюджетного законодавства, нормативно-правового визначення механізму використання бюджетних коштів, передбачених бюджетними програмами, суд зазначає, що визначення механізму використання бюджетних коштів належить до дискреційних повноважень головних розпорядників бюджетних коштів за такими бюджетними програмами, які в свою чергу розробляють відповідні проєкти актів Уряду з нормативним визначенням процедури надання бюджетних коштів одержувачам бюджетних коштів, які затверджуються рішеннями Кабінету Міністрів України.

Суд відмічає, що цілі та напрями використання бюджетних коштів, критерій та умови відбору суб'єктів господарювання, яким надається державна підтримка з бюджету, а також визначення обсягу такої підтримки, передбачені саме бюджетною програмою, визначаються відповідним порядком використання бюджетних коштів, що узгоджується із правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 16.02.2020 у справі № 826/13664/18.

Суд вважає необхідним зазначити, що Законом України від 13.04.2020 №553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік», Законами України про Державний бюджет на 2021, 2022 роки були передбачені кошти за бюджетною програмою 3901070 щодо грошової компенсації постраждалим згідно постанови №947.

Як встановлено судом, у 2022 році згідно Закону України «Про державний бюджет України на 2022 рік» Мінінтеграції передбачалися видатки на реалізацію бюджетної програми 3901070 проте кошти не були використані, оскільки відповідно до постанови КМУ №401 від 01.04.2022 «Про спрямування коштів до резервного фонду державного бюджету» спрямовувались до резервного фонду державного бюджету.

З втратою чинності 07.05.2022 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18.01.2018 № 2268-VIII підстави для реалізації бюджетної програми були відсутні.

Враховуючи положення Закону України «Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об'єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації проти України, та Державний реєстр майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації проти України" від 23.02.2023 № 2923-ІХ та Законів про Державний бюджет на 2023, 2024 та 2025 роки не передбачено фінансування програми 3901070.

Враховуючи згадані вище положення норм частин третьої, п'ятої статті 22 Бюджетного кодексу України, пояснювальні записки до постанов КМУ №947 та №767, суд приходить до висновку, що останні прийняті відповідно до частини 7 статті 20 Бюджетного кодексу України, та не розглядається із нормою статті 14 Протоколу до конвенції.

Щодо застосованого позивачем наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 20.05.2021 №119 затверджено показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України розраховані станом на 01 квітня 2021 року (чинного у відповідній редакції, наказ втратив чинність на підставі Наказу Міністерства розвитку громад та територій № 230 від 10.09.2021), за яким показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України станом на 1 квітня 2021 року вартість 1 кв. м загальної площі квартир будинку (з урахуванням ПДВ) складала 14 745,00 грн. по Донецькій області, та 13 467,00 грн. по Луганській області, суд вважає необґрунтованим, враховуючи що КМУ у відповідності до норм вказаних вище положень статті 20 Бюджетного кодексу України, розробляє порядок використання бюджетних коштів на відповідні цілі та за бюджетною програмою.

Відтак, спірний пункт 32 Порядку №947 в реакції постанови постанова КМУ № 767 прийнятий відповідно до частини сьомої статті 20 Бюджетного кодексу України, та не дискредитує постраждалу особу на отримання розміру грошової допомоги, грошової компенсації за вказаним Порядком.

З пояснювальних записок до проєктів як Постанови № 947, так і постанови КМУ від 02.09.2020 № 767, вказані постанови Уряду України прийняті саме відповідно до частини сьомої статті 20 БК України.

Протилежного позивачем суду не наведено та не доведено.

Суд вважає необхідним зазначити, що право власності на майно гарантується статтею 41 Конституції України, яка визначає, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним, що також закріплено у статтях 319 та 321 Цивільного Кодексу України.

Як зазначено вище у статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав люди основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачає законом і загальними принципами міжнародного права.

Держава Україна від зобов'язань, визначених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, в окремих районах Донецької та Луганської областей відповідно до статті 15 Конвенції не відступила, що підтверджується постановою Верховної Ради України № 462-VIII від 21 травня 2015 року, якою схвалена заява Верховної Ради України «Про відступ України від окремих зобов'язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод» щодо відступу від окремих зобов'язань, визначених пунктом 3 статті 2, статтями 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтями 5, 6, 8 та 13 Конвенції, на період до повного припинення збройної агресії російської федерації, а саме до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих російською федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України.

У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції РНБО, відповідно до ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан.

Відповідно до статті 3 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів осіб, передбачені ст. 8 Закону України від 12.05.2015 № 389 «Про правовий режим воєнного стану». Та, згідно із роз'ясненням до статті 15 Конвенції відступ від зобов'язань не обов'язково є визнанням того, що держава не зможе гарантувати права, закріплені в Конвенції, відповідно такі дії свідчать про те, що заходи, яких вживає держава «можуть» передбачати відступ від її зобов'язань за Конвенцією.

Відповідно, право власності на майно в період оголошеного в країні воєнного стану може бути обмежено через примусове відчуження майна з мотивів суспільної необхідності, з наступним повним відшкодуванням його вартості, для потреб армії, що є реквізицією (стаття 353 ЦК України). Та, враховуючи статті 319 та 321 Цивільного кодексу України, обмеження права володіння/розпорядження майном відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод можливе за необхідності, якщо це здійснюється відповідно до закону, переслідує законну мету (наприклад, загальний інтерес або забезпечення сплати податків) і є пропорційним до поставленої мети.

Відповідно до предмету спору в даній справі, суд зазначає, що чинний Порядок №947 у редакції постанови КМУ №767 з урахуванням статті 14 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не порушує право власності постраждалої особи на не рухоме майно, вказаний Порядок забезпечує постраждалим особам право на отримання грошової допомоги чи компенсації за пошкоджене чи знищене житло через військову агресію рф, визначає відповідний механізм та розмір грошової допомоги чи компенсації, враховуючи бюджетну політику держави в умовах наявності територій зі статусом АТО та оголошеного в країні воєнного стану.

Стосовно позиції третьої особи щодо територіального обмеження Порядком №947 відповідній редакції Донецька та Луганська області, суд зазначає, що внесеним змінам до Порядку №947 слугували відповідні події в 2014 році які супроводжувались проведенням антитерористичної операції держави на території Донецька та Луганська міста і області захопленої військами рф, що з боку держави мало наслідком забезпечення конституційних гарантій громадян які проживали на контрольованій території або ті, які виїхали через тиск окупаційних військ, чи через інші обставини що унеможливлювали проживати за місцем свого проживання, на соціальний захист, забезпечення прав на освіту, працю, право на пенсію, а також відповідно право на отримання відшкодування за пошкоджене чи зруйноване житло через військові дії рф. Як зазначено вище Порядком №947 виплата грошової компенсації постраждалим є складовою частиною формування консолідованої претензії України до російської федерації щодо реалізації її міжнародно-правової відповідальності за збройну агресію проти України на виконання статті 6 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях».

Щодо способу захисту обраного позивачем в даній справі суд зазначає, що за статтею 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно частини третьої статті 6 КАС України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно частини другої та третьої статті 264 КАС право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.

Відтак чинне законодавство передбачає право особи на оскарження нормативно-правового акту як суб'єкта правовідносин, у якої буде застосовано цей акт.

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до частини першої та частини другої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За статтею 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 74 КАС України).

Відповідно до статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування та питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абзац другий частини другої статті 77 КАС України).

Відповідно судом, враховуючи вимоги частини другої статті 2 КАС України не встановлено протиправності спірних абзацу другого пункту 3 та пункту 32 постанови КМУ від 18.12.2013 року №947 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.2020 року №767 щодо грошової компенсації постраждалим особам як мешканців не контрольованих територій так і осіб зі статусом ВПО, які є власниками житла, яке перебуває на не контрольованих Україною територіях та було зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією рф та щодо розміру такої компенсації обмеженою в 300 тис. гривень, відповідач КМУ приймаючи спірну постанову №947 та у редакції №767 діяв відповідно у межах своїх повноважень та із дотриманням Конституції України, норм діючого законодавства та із дотриманням прав та інтересів осіб, які проживають на території України.

Згідно частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 139 та статті 143 КАС України, враховуючи висновки суду за наслідками вирішення справи, у суду відсутні процесуальні підстави для вирішення у справі питання щодо розподілу судових витрат. Від інших учасників по справі судові витрати до розподілу судом не заявлено.

Керуючись статтями 2, 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 264 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення (підписання) повного тексту рішення.

Головуючий суддя Войтович І. І.

Судді Сас Є.В.

Вісьтак М.Я.

Попередній документ

129069198

Наступний документ

129069200

Інформація про рішення:

№ рішення:	129069199
№ справи:	640/20672/21
Дата рішення:	23.07.2025
Дата публікації:	28.07.2025
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Адміністративне
Суд:	Київський окружний адміністративний суд
Категорія справи:	Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; соціального захисту (крім соціального страхування), з них; внутрішньо переміщених осіб

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Відкрито провадження (26.11.2025)
Дата надходження:	25.08.2025
Предмет позову:	про визнання протиправною пунктів постанови

Розклад засідань:

Минулі засідання (8)

19.08.2021 10:30	Окружний адміністративний суд міста Києва
02.09.2021 10:30	Окружний адміністративний суд міста Києва
28.09.2021 11:00	Окружний адміністративний суд міста Києва
12.10.2021 11:30	Окружний адміністративний суд міста Києва
26.10.2021 11:00	Окружний адміністративний суд міста Києва
23.11.2021 11:30	Окружний адміністративний суд міста Києва
12.05.2025 14:00	Київський окружний адміністративний суд
09.06.2025 14:00	Київський окружний адміністративний суд