ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"24" липня 2025 р. справа № 300/2434/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Тимощука О.Л., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій,
Комарницький Едуард Григорович (далі - представник позивача), який діє в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) 10.04.2025 звернувся в суд з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, орган пенсійного фонду), у якій просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови у перерахунку пенсії ОСОБА_1 із збільшенням пенсії на один відсоток заробітку за кожний рік роботи понад стаж 20 років відповідно до частини 2 статті 56 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити з 09.10.2024 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 в частині доплати за понаднормовий стаж відповідно до пункту 2 статті 56 Закону України від 28.02.91 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", збільшивши пенсію на один процент заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років, з урахуванням проведених платежів.
Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Івано-Франківській області як отримувач пенсії зі зниженням пенсійного віку, передбаченим статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про перерахунок його пенсії зі збільшенням її на 1 % заробітку за кожний рік роботи понад встановлений стаж відповідно до частини другої статті 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" однак, органом пенсійного фонду відмовлено у здійсненні такого перерахунку пенсії з огляду на відсутність підстав. Вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що суперечать нормам чинного законодавства, оскільки порушують право позивача на отримання пенсійного забезпечення в повному обсязі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.04.2025 відкрито провадження у цій справі, постановлено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному статтею 263 КАС України (а.с.16,17). Пунктом 4 цієї ухвали судом витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області належним чином засвідчені: - копії всіх матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ), в частині: призначення та всіх проведених перерахунків його пенсії.
Головне управління ПФУ в Івано-Франківській області скористалося правом подання відзиву, який отримано судом 01.05.2025 за №0900-0803-8/22824 від 28.04.2025, в якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Івано-Франківській та одержує пенсію за віком, обчислену відповідно до частини 1 статті 27 Закону №1058-ІV, призначену зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", так як позивач має статус учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС другої категорії. Вказує, що оскільки умовою призначення надбавки за понаднормовий стаж є призначення пенсії згідно частини 2 статті 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" то позивач, у якого відсутня ця умова не має права на отримання вказаної надбавки.
Суд, розглянувши адміністративну справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив таке.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ в Івано-Франківській області та з 30.01.2020 року отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", призначену зі зниженням пенсійного віку згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та отримує пенсію, як особа з інвалідністю ІІ групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням (категорії 2) Серії НОМЕР_2 від 24.03.2020 (зворотна сторона а.с.13). При цьому до уваги взято страховий стаж тривалістю 29 років 01 місяць 20 днів, що підтверджується рішенням 092850005360 від 07.05.2020 (а.с.33).
Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою, в якій просив здійснити перерахунок пенсії, збільшивши її в частині доплати за понаднормовий стаж відповідно до пункту 2 статті 56 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", збільшивши пенсію на один процент заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років у відповідь на яку, листом за №5121-3814/К-02/8-0900/24 від 16.05.2024 відповідач повідомив, що оскільки пенсія позивачу призначена відповідно до частини 1 статті 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" то у нього відсутня ця умова і він не має права на отримання вказаної надбавки для перерахунку пенсії (а.с.7 та зворотна сторона).
Не погодившись з відмовою у проведенні перерахунку та виплаті пенсії із її збільшенням на 1 % заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років у відповідності до положень пункту 2 статті 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", позивач через свого представника звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку встановленим обставинам та аргументам учасників справи, які мають значення для вирішення спору, суд зазначає таке.
Згідно із статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Конституція України проголошує, що конституційні права і свободи, зокрема право людини на життя, гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга статті 22), що забороняється внесення будь-яких змін до Конституції України, якщо вони передбачають скасування прав і свобод людини і громадянина (частина перша статті 157). Не допускається також звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, в разі прийняття нових або внесення змін до чинних законів (частина третя статті 22).
Отже, за своїм змістом положення частини другої статті 22 Конституції України передбачають, з одного боку, обов'язок держави гарантувати конституційні права і свободи, а з другого - утримуватись від прийняття будь-яких актів, які призводили б до скасування конституційних прав і свобод.
Стаття 58 Конституції України закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, зокрема, відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Виняток із цього принципу допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи (частина перша статті 58 Конституції України).
Тож захист фундаментальних прав і свобод конкретних людей, які зазнали негативного впливу з боку держави не має бути ілюзорним.
Згідно із статтею 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
Виходячи зі змісту статті 16 Конституції України обов'язок держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу зумовлює надання особливого статусу громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Встановлення у законах України пільг, компенсацій та гарантій громадянам України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зумовлено виконанням державою свого конституційного обов'язку, передбаченого статтею 16 Конституції України, щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та збереження генофонду Українського народу. Такі пільги, компенсації та гарантії є особливою формою відшкодування завданої шкоди вказаній категорії громадян, а тому скасування чи обмеження цих пільг, компенсацій і гарантій без рівноцінної їх заміни свідчитиме про відступ держави від її конституційного обов'язку (пункт 4 рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018).
Також Конституційний Суд України у рішенні від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій наголосив на недопустимості скасування окремих пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зазначивши, що "відповідно до статті 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи є обов'язком держави. Одним із тяжких наслідків аварії на ЧАЕС стала втрата здоров'я громадянами. Законами України таких громадян віднесено до відповідних категорій, вони потребують відновлення втраченого здоров'я, постійної медичної допомоги та соціального захисту з боку держави" (пункт 4 мотивувальної частини).
У рішенні у справі про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 Конституційний Суд України, зокрема, зазначив, що Закон № 796-ХІІ визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, оскільки відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди; Конституційний Суд України неодноразово констатував, що Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, які потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави (абзаци одинадцятий, чотирнадцятий пункту 5 мотивувальної частини).
Відтак, скасування пільг, компенсацій та гарантій не відповідає конституційному обов'язку держави, передбаченому у статті 16 Конституції України щодо осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, тому пільги, компенсації та гарантії є такими, що захищені Конституцією України від негативних наслідків для цієї категорії осіб при внесенні змін до законодавства України, оскільки ці норми Конституції України зобов'язують державу нести відповідальність за впровадження системи заходів щодо розв'язання проблем, пов'язаних із забезпеченням захисту прав, інтересів, гарантій, наданих особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
В ухваленому на виконання статті 16 Конституції України Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-XII, який набрав чинності з 01 квітня 1991 року (далі - Закон №796-XII) (у відповідних редакціях), який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, передбачено додаткові гарантії соціального захисту для вказаних осіб - комплекс заходів у вигляді пільг, компенсацій і гарантій.
Фактично ці заходи є компенсацією особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за втрачене здоров'я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, а також основним засобом реалізації державою конституційного обов'язку щодо забезпечення соціального захисту таких осіб.
При цьому у пункті 6 рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 Конституційний Суд України вказав на те, що рівень соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, має бути таким, щоб забезпечувати їм гідне життя, і не повинен залежати від майнового стану їх сімей. Обмеження чи скасування пільг для осіб, на яких поширюється дія Закону № 796-ХІІ, без відповідної рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов'язань держави щодо забезпечення соціального захисту цієї категорії осіб. У разі зміни правового регулювання набуті такими особами права на пільги, компенсації і гарантії повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації або запроваджені рівноцінні чи більш сприятливі умови соціального захисту.
До 11 жовтня 2017 року діяла редакція пункту 2 статі 56 Закону №796-ХІІ, згідно із якою право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4 за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку.
У подальшому Законом №2148-VIII, який набрав чинності 11 жовтня 2017 року, зокрема, до пункту 2 статті 56 Закону №796-ХІІ внесено зміни, згідно з якими право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком №1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно до частини другої статті 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09 липня 2003 року, який набрав чинності 01 січня 2004 року /надалі Закон №1058-IV/ за бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону.
Отже правове регулювання щодо права на пенсію в повному розмірі із доплатою за понаднормовий стаж змінилось і у зв'язку із цими змінами Закон №796-ХІІ пов'язує збільшення пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад стаж, встановлений пунктом 2 статті 56 цього Закону з призначенням пенсії на умовах, визначених частиною другою статі 27 Закону №1058-IV.
Водночас суд наголошує на конституційному принципі незворотності дії законів та інших нормативно-правових актів у часі, який сформульований, зокрема, у рішеннях Конституційного Суду України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними, зокрема у рішенні від 12 лютого 2019 року № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України підтримав раніше сформовану ним юридичну позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів: закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Окрім того, у рішенні від 26 січня 2011 року № 1-рп/2011 Конституційний Суд України вказав, що, положення частини першої статті 58 Основного Закону України передбачають загальновизнані принципи дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, а саме: принцип їх безпосередньої дії, тобто поширення тільки на ті відносини, які виникли після набуття чинності законами чи іншими нормативно-правовими актами, та принцип зворотної дії в часі, якщо вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи (абзац другий пункту 5 мотивувальної частини).
До того ж Конституційний Суд України у рішенні від 13 травня 1997 року №1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
У рішенні від 03 жовтня 1997 року №4-зп Конституційний Суд України також зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori - "наступний закон скасовує попередній".
Отже, залежно від порядку набрання чинності нормативно-правовим актом, може бути застосовано декілька способів його дії у часі. Зокрема, згідно з висновком, що міститься у рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема: негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
Перша форма застосовується у разі, якщо нормативно-правовий акт прийнято на момент виникнення правовідносин (особа отримала право на застосування стосовно себе цього акта або його положень та фактично розпочала процес реалізації відповідного права). У випадку, якщо у новоприйнятому нормативно-правовому акті визначено особливий порядок набрання ним чинності, у тому числі визначено перехідний період, під час якого залишаються чинними окремі норми скасованого ним нормативно-правового акта, застосовується ультраактивна форма. Третя форма дії є актуальною у разі прийняття нормативно-правових актів, які пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Таким чином, враховуючи положення статей 22, 58 Конституції України, можна стверджувати про те, що у разі, якщо в подальшому у чинному законодавстві відбуваються зміни щодо правового регулювання умов призначення пенсії в повному розмірі із доплатою за понаднормовий стаж відповідно до пункту 2 статі 56 Закону № 796-XII, які запроваджують нові правила виплати такої надбавки в залежності від призначення пенсії на умовах визначення її розміру згідно із частиною другою статі 27 Закону №1058-IV, тобто за інших умов її призначення ніж ті, що діяли на час призначення, то такі зміни є такими, що звужують зміст та обсяг існуючих прав зазначеної категорії осіб (в яких таке право раніше виникло).
Слід зазначити, що держава гарантувала, зокрема учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, особливі норми та умови пенсійного забезпечення як компенсацію особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за втрачене здоров'я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, а тому за особами, які набули право на призначення пенсії з урахуванням спеціального Закону № 796-XII, редакцією пункту 2 статі 56 якого було визначено, що право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, таке право зберігається й у разі зміни нормативно-правового регулювання цих правовідносин.
У разі зміни правового регулювання набуті особами права на пільги, компенсації і гарантії повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації або шляхом запровадження рівноцінних чи більш сприятливих умов соціального захисту.
Тож щодо осіб, яким на час призначення пенсії з урахуванням Закону №796-XII її розрахунок мав здійснюватися згідно із пунктом 2 статті 56 Закону №796-XII за кожний повний рік стажу роботи понад установлений для них мінімальний трудовий стаж для призначення пенсії (15 років - для жінок і 20 років - для чоловіків) шляхом збільшення пенсії на один процент заробітку за рік, визнана норма повинна застосуватися у тій редакції, яка діяла на час призначення пенсії (окрім випадку покращення становища особи) та ця норма права зберігає юридичну силу як для пенсіонера так і для органу, який призначає пенсію. Поширення на таких осіб нових правил виплати надбавки за понаднормативний стаж залежно від призначення пенсії на умовах частини другої статі 27 Закону №1058-IV, запроваджених у зв'язку із внесенням до цієї норми змін Законом №2148-VIII, свідчило б про звуження змісту та обсягу існуючих прав таких осіб, що в силу статті 22 Конституції України, є неприпустимим.
Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 25 червня 2024 року у справі №300/3435/21.
Так, у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 25 червня 2024 року у справі №300/3435/21 викладено такі висновки щодо застосування норм права:
"(1) держава гарантувала зокрема, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС особливі норми та умови пенсійного забезпечення як компенсацію особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за втрачене здоров'я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, тому за особами, які набули право на призначення пенсії з урахуванням спеціального Закону № 796-XII, редакцією пункту 2 статі 56 якого було визначено, що право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, таке право зберігається й у разі зміни нормативно-правового регулювання цих правовідносин.
У разі зміни правового регулювання набуті такими особами права на пільги, компенсації і гарантії повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації або шляхом запровадження рівноцінних чи більш сприятливих умов соціального захисту.
(2) до осіб, яким на час призначення пенсії з урахуванням Закону №796-XII її розрахунок мав здійснюватися згідно із пунктом 2 статті 56 Закону №796-XII за кожний повний рік стажу роботи понад установлений для них мінімальний трудовий стаж для призначення пенсії (15 років - для жінок і 20 років - для чоловіків) шляхом збільшення пенсії на один процент заробітку за рік, вказана норма повинна застосуватися у тій редакції, яка діяла на час призначення пенсії (окрім випадку покращення становища особи). Розповсюдження на таких осіб нових правил виплати надбавки за понаднормовий стаж в залежності від призначення пенсії на умовах частини другої статі 27 Закону № 1058-IV, запроваджених у зв'язку із внесенням до цієї норми змін Законом №2148-VIII, свідчило б про звуження змісту та обсягу існуючих прав таких осіб, що в силу статті 22 Конституції України, є неприпустимим.
Застосовуючи наведені вище правові висновки Верховного Суду до спірних відносин, які виникли у справі, яка переглядається, судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду дійшла висновку про те, що оскільки пенсія за віком призначена позивачу до внесення змін до пункту 2 статі 56 Закону № 796-XII, то в силу вимог статті 58 Конституції України, такі зміни не позбавляють позивача права на пенсію в повному розмірі із доплатою за понаднормовий стаж, оскільки таке право він набув значно раніше, ніж набрав чинності Закон № 2148-VIII, яким було внесено зміни до пункту 2 статі 56 Закону № 796-XII ".
Висновки щодо застосування норм права, що викладені в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 25 червня 2024 року у справі №300/3435/21, є обов'язковими для врахування судом першої інстанції в силу частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, враховуючи висновки щодо застосування норм права, які викладені в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 25 червня 2024 року у справі №300/3435/21, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на перерахунок та виплату пенсії з урахуванням доплати за понаднормовий стаж відповідно до пункту 2 статті 56 Закону №796-XII без урахування змін, внесених Законом №2148-VIII, який набрав чинності 11 жовтня 2017 року.
Зважаючи на викладене, враховуючи спосіб захисту порушеного права, що застосований у постанові Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 25 червня 2024 року у справі №300/3435/21, та вирішуючи справу в межах позовних вимог, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови у перерахунку пенсії позивача із збільшенням пенсії на один відсоток заробітку за кожний рік роботи понад стаж 20 років відповідно до частини другої статті 56 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити з 09.10.2024 року перерахунок та виплату пенсії позивача в частині доплати за понаднормовий стаж відповідно до пункту 2 статті 56 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", збільшивши пенсію на один процент заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років, з урахуванням проведених платежів.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 10 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", що підтверджується посвідченням Серії НОМЕР_2 від 24.03.2020 (зворотна сторона а.с.13), а доказів понесення будь-яких інших витрат, пов'язаних з розглядом справи суду не надано, відтак судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 139, 241-246, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови у перерахунку пенсії ОСОБА_1 із збільшенням пенсії на один відсоток заробітку за кожний рік роботи понад стаж 20 років відповідно до частини 2 статті 56 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити з 09.10.2024 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 в частині доплати за понаднормовий стаж відповідно до пункту 2 статті 56 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", збільшивши пенсію на один процент заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років, з урахуванням проведених платежів.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ;
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, адреса: вул. Січових Стрільців, буд. 15, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ - 20551088.
Суддя /підпис/ Тимощук О.Л.