24 липня 2025 року (11:00)Справа № 331/3123/23 ЗП/280/1098/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Калашник Ю.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,
19.05.2025 до Запорізького окружного адміністративного суду з Запорізького апеляційного суду надійшла адміністративна справа №331/3123/23 за позовною заявою ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог (від 22.06.2023) просить:
визнати протиправним та скасувати наказ №155-к від 18.04.2023 за підписом Голови Комісії з реорганізації управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області Сударикова Ігоря Юрійовича, яким вирішено звільнити позивача 18.04.2023 у зв'язку зі скороченням чисельності і штату на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України;
поновити з 19.04.2023 позивача у правонаступнику Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області на посаді аналогічній або рівнозначній посаді завідувача сектору по роботі зі страхувальниками Бердянського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області;
стягнути з правонаступника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19.04.2023 по дату поновлення позивача на посаді, виходячи з розрахунку 703,45 грн. середньоденної заробітної плати позивача.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 01.04.2019 позивачка обіймала посаду завідувача сектору по роботі зі страхувальниками Бердянського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області. В редакції Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 2620-IX від 21.09.2022, який набрав чинності з 01.01.2023, припинено діяльність Фонду соціального страхування України та Управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 01.01.2023 року. У зв'язку із скороченням чисельності і штату працівників, вирішено звільнити позивачку з посади на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП з 18.04.2023. Позивачка вважає, що при звільненні було допущено порушення вимог діючого законодавства, оскільки їй не було запропоновано нову посаду у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області. На думку позивачки таке звільнення є незаконним, просить задовольнити позовні вимоги.
ГУ ПФУ в Запорізькій області проти позову заперечило з підстав, викладених у письмовому відзиві (вх.№879 від 11.01.2023), відповідно до якого зазначено, що позовні вимоги заявлені до неналежного відповідача, що має наслідком відмову в позові. При цьому обґрунтованість підстав для визнання протиправним та скасування наказу про звільнення позивача, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, судом не повинно перевірятися та досліджуватися. Крім того, відповідач звертає увагу на те, що посади працівників Фонду, на відміну від посад працівників Пенсійного фонду, не належать до посад державної служби та на них поширюється законодавство про працю. Отже, прийнявши рішення про припинення Фонду, законодавець не передбачив спеціального механізму переведення працівників, на яких поширювалось законодавство про працю, на посади державної служби у Пенсійному фонді чи його територіальних управліннях. За таких умов, переведення позивача на посади державної служби у Пенсійному фонді чи його територіальних управліннях суперечить Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-ХІІ (далі - Закон №889-ХІІ). Просить в задоволенні позову відмовити.
Рішенням Жовтневого (нова назва - Олександрівського) районного суду м.Запоріжжя від 25.01.2024 у справі №331/3123/23, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 07.05.2025, рішення Жовтневого (нова назва - Олександрівського) від 25.01.2024 у цій справі скасовано. Провадження у цій справі закрито. Передано справу №331/3123/23 до Запорізького окружного адміністративного суду.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.05.2025 справу передано на розгляд головуючому судді Калашник Ю.В.
Ухвалою суду від 26.05.2025 прийнято адміністративну справу №331/3123/23 (ЗП/280/1098/25) до свого провадження та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
02.06.2025 відповідачем подано відзив на позовну заяву, який містять ті самі аргументи та доводи, що були зазначенні у первісному відзиві на позовну заяву. Просить відмовити в задоволенні позову.
16.06.2025 представником позивача подано додаткові пояснення, у яких підтримано позицію щодо задоволення позовних вимог. Зазначає, що ГУ ПФУ в Запорізькій області є належним відповідачем та правонаступником Фонду, тому саме на ГУ ПФУ в Запорізькій області покладені обов'язки, що випливають із трудових відносин з колишніми працівниками УВД ФССУ у Запорізькій області.
16.06.2025 представником позивача подано до суду заяву про уточнення позовних вимог (вх. № 29836), в якій заявник просить суд:
визнати протиправним та скасувати наказ Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області №155-к від 18.04.2023 за підписом Голови Комісії з реорганізації управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області Сударикова Ігоря Юрійовича, яким вирішено звільнити ОСОБА_1 18 квітня 2023 року у зв'язку зі скороченням чисельності і штату працівників на підставі п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України;
поновити з 19.04.2023 ОСОБА_1 в правонаступнику Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області на рівнозначній посаді;
стягнути з правонаступника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу, з 19.04.2023 по дату поновлення Позивача на посаді, виходячи з розрахунку 703,45 грн середньоденної заробітної плати позивача.
Ухвалою суду від 17.06.2025 заява про уточнення позовних вимог прийнята судом.
16.06.2025 представником позивача подано підсумкові пояснення. Зазначає, що позивачці не було запропоновано зайняти жодну з вакантних посад. В Управлінні на реалізацію положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 21.09.2022 № 2620-IX та Положення про головні управління Пенсійного фонду України (в частині включення нових завдань та функцій) для забезпечення належного виконання покладених завдань та функцій були створенні нові відділи та штатні одиниці, функціональні обов'язки працівників за якими, передбачають здійснення обов'язків, пов'язаних з питаннями загальнообов'язкового державного соціального страхування. Протягом періоду часу з моменту попередження про наступне звільнення до моменту звільнення позивачки (18.04.2023) в Управлінні існували 75 вакантних посад, жодну з яких позивачці не було запропоновано зайняти. Серед вказаних вакантних посад було 17 вакантні посади не державної служби. Жодну з вказаних вакантних посад не державної служби позивачці також не було запропоновано. Наявність вказаних вакантних посад, в тому числі 17 вакантних посад не державної служби, свідчить про те, що позивачку повинно було бути ознайомлено з переліком всіх вакантних посад та запропоновано зайняти (перевести на) певну посаду. Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Частиною 3 вказаної статті передбачено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи. Отже, дія трудового договору продовжується, в тому числі, у разі реорганізації роботодавця, зокрема приєднання такого до іншого підприємства, установи, організації, що супроводжується обов'язком роботодавця запропонувати та перевести, за умови згоди працівника, на іншу роботу в підприємстві, що є правонаступником роботодавця. Крім того, позивач звертає увагу суду, що законодавство України не містить спеціальних норм (положень), які б регулювали процедуру приєднання некомерційної самоврядної організації до органу державної влади. А відтак, застосуванню у даному випадку підлягають загальні норми законодавства України про працю, які регулюють правовідносини між працівником та роботодавцем при його реорганізації. При цьому, неможливість переведення працівника повинна бути дійсною, обґрунтованою, існувати в силу виникнення відповідних фактичних обставин, які унеможливлюють зайняття працівником нової роботи за процедурою переведення. Отже, враховуючи відсутність у Законі №889-ХІІ норм, які б урегульовували порядок переведення працівника з посади, яка не є державною службою, на посаду державну службу, обов'язковим та необхідним є застосування до спірних правовідносин положень КЗпП України на підставі частини третьої статті 5 Закону №889-ХІІ. Також зазначає, що єдина відмінність, що відрізняє спосіб вступу на державну службу та призначення на посаду, яка не є державною службою, а саме - конкурсність відбору, не існувала в момент незаконного звільнення позивача. Фактично призначення на посаду державної служби є аналогічним до призначення особи на посаду, яка не є державною службою. Таким чином, навіть беручи до уваги, що новоутворені посади в Управлінні є посадами державної служби, порядок призначення працівників на такі посади не передбачав проведення спеціального конкурсу, а тому роботодавець повинен був запропонувати працівнику зайняти вакантну посаду.
Згідно зі ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
З 01.04.2019 ОСОБА_1 обіймала посаду завідувача сектору по роботі зі страхувальниками Бердянського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області.
Наказом голови комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України від 16.01.2023 «Про скорочення чисельності та штату працівників Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та працівників управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України» на виконання п. 2 розділу VІІ Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2022 року № 1442 «Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України», керуючись ч. 4 ст. 105 ЦК України, статтями 49-2,49-4 КЗпП України та ст. 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», наказано скоротити весь штат та всю чисельність працівників, визначених штатними розписами виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях та м. Києві, з 18 квітня 2023 року.
Як вказано у позовній заяві, 17.01.2023 позивача повідомлено про наступне звільнення та 18.04.2023 Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області видано наказ №155-к «Про звільнення ОСОБА_2 » з посади завідувача сектору по роботі зі страхувальниками Бердянського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників, відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Позивач не погодившись з вищевказаним наказом про звільнення, вважаючи його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, звернулась до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.
Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Судом із матеріалів справи встановлено, що на виконання п. 2 Розділу VII Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2022 року № 1442 «Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України», 16.01.2023 року головою комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України видано наказ №9-ОД «Про скорочення чисельності та штату працівників Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та працівників управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України», пунктом 1 якого передбачено скоротити штат та усю чисельність працівників, визначених штатними розписами виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях та м. Києві, з 18.04.2023.
18.04.2023 управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області видано наказ № 155-к «Про звільнення ОСОБА_2 » з посади завідувача сектору по роботі зі страхувальниками Бердянського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників, відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Відповідно до п. 1.6 статуту Фонду соціального страхування України затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування України від 03.04.2015 №8 Про затвердження Статуту Фонду соціального страхування України (із змінами та доповненнями) - Управління Фондом здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців.
Безпосереднє управління Фондом здійснюють його правління та виконавча дирекція.
Робочими органами виконавчої дирекції Фонду є її управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що створюються за рішенням правління Фонду на підставі затвердженої ним структури органів Фонду.
Відповідно до статті 64 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.
Частиною другою статті 65 Господарського кодексу України передбачено, що власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства.
Відповідно до абз. 7, пп. 4.9.9, п. 4.9 статуту Фонду соціального страхування України затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування України від 03.04.2015 № 8 Про затвердження Статуту Фонду соціального страхування України (із змінами та доповненнями) Правління Фонду затверджує структуру органів Фонду, граничну чисельність працівників, схеми їх посадових окладів, видатки на адміністративно-господарські витрати Фонду (за погодженням із центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення);
Відповідно до абз. 3, 4, п. 7.4 статуту Фонду соціального страхування України затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування України від 03.04.2015 № 8 Про затвердження Статуту Фонду соціального страхування України (із змінами та доповненнями) - Директор виконавчої дирекції Фонду затверджує штатний розпис виконавчої дирекції Фонду, штатні розписи управлінь виконавчої дирекції Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Штатні розписи відділень виконавчої дирекції Фонду в районах і містах обласного значення затверджуються начальниками відповідних управлінь виконавчої дирекції Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, за поданням начальника відповідного відділення виконавчої дирекції Фонду в районах і містах обласного значення та за погодженням з директором виконавчої дирекції Фонду.
Штатний розпис документ, що визначає структуру штатного складу працівників підприємства (установи, організації), найменування професій (посад), чисельність персоналу й оклади для кожної професії (посади).
Форма штатного розпису затверджена наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2002 № 57. Відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 28.01.2002 №57 у штатному розписі вказують: № з/п структурного підрозділу. Посади окремо у штатному розділі не нумерують; назву структурного підрозділу відповідно до затвердженої структури підприємства; назву посади та код відповідно до Класифікатора професій; кількість штатних посад за кожною посадою окремо або за групою штатних одиниць;
Постановою Правління Фонду соціального страхування України №50 від 10.10.2017 (із змінами та доповненнями), а саме згідно пп. 1.1., та пп. 1.2., п. 1 цієї постанови затверджено та введено в дію структуру робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України (згідно з додатком 1 до цієї постанови), Структуру виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України (згідно з додатком 1 до цієї постанови). Виконавчій дирекції Фонду відповідно до пп. 2.1.1. та 2.1.2., п. 2 постанови Правління Фонду соціального страхування України № 50 від 10.10.2017 (із змінами та доповненнями) затвердити - штатний розпис виконавчої дирекції Фонду відповідно до затвердженої структури та граничної чисельності працівників виконавчої дирекції Фонду, штатні розписи управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях та місті Києві відповідно до затвердженої структури та граничної чисельності працівників робочих органів виконавчої дирекції Фонду.
Таким чином, штатні розписи Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України, управлінь виконавчої дирекції Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, а також штатні розписи відділень виконавчої дирекції Фонду в районах і містах обласного значення затверджуються начальниками відповідних управлінь виконавчої дирекції Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, складаються на підставі структури та в межах граничної чисельності затвердженої Правлінням Фонду соціального страхування України.
Пунктом 2 Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 №1105 (далі-Закон №1105) визначено припинити Фонд соціального страхування України (далі - Фонд) та управління виконавчої дирекції, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 01 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень. Кабінету Міністрів України у встановленому порядку вжити заходів, що випливають із цього Закону.
На виконання п. 2 Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1105 Кабінетом Міністрів України 27 грудня 2022 року було прийнято Постанову №1442 «Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України».
Відповідно до п. 1 вищезгаданої Постанови, Кабінет Міністрів України вирішив припинити з 1 січня 2023 p., реорганізувавши шляхом приєднання до Пенсійного фонду України: Фонд соціального страхування України, управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях та м. Києві, у т.ч. управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області.
Абзацом 2, п. 6 Постанови установлено, що до голови комісії з реорганізації Фонду та голів комісій з реорганізації управлінь виконавчої дирекції Фонду переходять повноваження щодо управління справами Фонду та управлінь виконавчої дирекції Фонду на період до завершення їх реорганізації.
Отже, наказ голови комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України від 16.01.2023 «Про скорочення чисельності та штату працівників Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та працівників управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України» №9-ОД, прийнятий головою комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України Бахматським О.О. в межах його законних повноважень.
В той же час, згідно з позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц (провадження № 61-312св17), від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц (провадження № 61-1214св18), від 12 червня 2019 року у справі № 297/868/18 (провадження № 61-393св19), від 28 квітня 2021 року у справі №373/2133/17 (провадження № 61-8393св20), суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить винятково власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов'язаний тільки з'ясувати наявність підстав для звільнення.
Частиною 2 ст. 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Частиною 3 ст. 36 КЗпП України передбачено, що у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників. Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Приписами ч. 2 ст. 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до ст. 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 передбачено, що суди, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України повинні з'ясовувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджений він за два місяці про наступне вивільнення.
У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч. 3 ст. 36 КЗпП України).
При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де зберіглося його попереднє місце роботи.
Тобто, звільнення, у зв'язку з реорганізацією, може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. В іншому випадку - дія трудового договору працівника продовжується.
З 01.01.2023 набрав чинності Закон України від 21.09.2022 №2620-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №2620), яким Закон України від 23.09.1999 №1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105) викладено в новій редакції.
Пунктом 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1105 (в редакції Закону №2620, що діє з 01.01.2023) передбачено припинити Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 01.01.2023. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень.
Таким чином, законодавцем в особі Верховної Ради України прийнято рішення про припинення ФСС України, а тому, як наслідок, виникли законні підстави для проведення заходів з реорганізації ФСС України.
Вказане рішення є чинним та у встановленому порядку неконституційним не визнавалося.
Пунктом 12 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1105 Верховна Рада України зобов'язала Кабінет Міністрів України: забезпечити передачу коштів Фонду соціального страхування України д: Пенсійного фонду України; привести нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом; забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону; забезпечити набрання чинності нормативно-правовими актами, зазначеними у підпунктах 2-4 цього пункту, одночасно з набранням чинності цим Законом тощо.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2022 №1442 «Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України» (далі - Постанова № 1442), зокрема: утворено комісію з реорганізації ФСС України та комісію з реорганізації управлінь виконавчої дирекції ФСС України (далі - управління ВД ФСС України); установлено, що до голови комісії з реорганізації Фонду та голів комісій з реорганізації управлінь ВД ФСС України переходять повноваження щодо управління справами Фонду та управлінь ВД ФСС України на період до завершення їх реорганізації; зобов'язано голову комісії з реорганізації Фонду та голів комісій з реорганізації управлінь ВД ФСС України здійснити заходи з припинення Фонду та управлінь ВД ФСС України у чотиримісячний строк з дня набрання чинності Законом № 2620.
Як вже було зазначено, Головою комісії з реорганізації ФСС України 16.01.2023 видано наказ № 9-ОД «Про скорочення чисельності та штату працівників виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та працівників управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України», пунктом 1 якого передбачено скоротити увесь штат та усю чисельність працівників, визначених штатними розписами виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях та м. Києві, з 18.04.2023.
На виконання п. 2 Розділу VII Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2022 №1442 «Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України», видано наказ комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України №9-ОД від 16.01.2023 «Про скорочення чисельності та штату працівників Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та працівників управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України», пунктом 1 якого передбачено скоротити штат та усю чисельність працівників, визначених штатними розписами виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях та м. Києві, з 18.04.2023.
Відповідно до ч. 6 ст. 36 КЗпП України у разі зміни роботодавця, а також у разі їх реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділенні, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи роботодавця можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (п. 1 x. 1 ст. 40 КЗпП України).
Таким чином, суд приходить до висновку, що спірний наказ про звільнення позивача видано саме у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників, його положення не суперечать чинному законодавству.
Позивач про наступне звільнення була попереджена 17.01.2023, про що нею зазначено у позовній заяві. Тому, оскільки позивач була за два місяці попереджена про наступне вивільнення та про те, що інша робота у виконавчій дирекції Фонду соціального страхування України йому не пропонується, з огляду на скорочення усього штату. Тобто відбулося скорочення і посади, яку обіймала позивач, а тому звільнення позивача із займаної посади відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства України.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 21 Закону № 889 вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина Україна на посаду державної служби за результатами конкурсу. Прийняття громадян України на посади державної служби без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.
Прийнявши рішення про припинення ФСС України, законодавець не передбачив спеціального механізму переведення працівників ФСС України, на яких поширюється законодавство про працю, на посади державної служби в Пенсійному фонді України чи його територіальних управліннях.
За таких умов, переведення працівників ФСС України на посади державної служби в Пенсійному фонді України чи його територіальних управліннях суперечить Закону №889.
В силу положень п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 41 Закону № 889 без обов'язкового проведення конкурсу переведений може бути лише державний службовець: на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - рішенням керівника державної служби або суб'єкта призначення; на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенню суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, якого переводиться державний службовець, та суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.
Враховуючи наведене, законодавством не передбачено переведення працівника, посада якого скорочується та на якого поширюється дія законодавства про працю, на посаду державної служби в державному органі.
З огляду на зазначене вище суд вважає помилковими доводи позивача щодо обов'язку правонаступника роботодавця запропонувати вакантні посади в Головному управлінні Пенсійного фонду України (ст.49-2 КЗпП України) та вимоги позивача про поновлення на посаді в Пенсійному фонді України, оскільки відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються саме Законом №889, якщо інше не передбачено цим же законом (ч.2 ст.5 Закону №889), тобто, для їх зайняття посад державної служби кандидат повинен відповідати вимогам викладеним в Законі України «Про державну службу».
Водночас суд зауважує, що позивач не подавала до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області заяву та необхідні документи для вирішення питання про призначення її на вакантні посади.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог та необхідність відмовити у їх задоволенні в частині визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу, а також решти позовних вимог, як похідних.
Згідно частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 КАС України, суд, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 24.07.2025.
Суддя Ю.В. Калашник