24 липня 2025 року (09:25)Справа № 280/3801/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Калашник Ю.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
12.05.2025 через підсистему «Електронний суд» до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у період з 07.02.2022 по день фактичного розрахунку 29.04.2025;
стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.02.2022 по 28.04.2025 включно у розмірі 240 232,25 грн.;
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за час затримки виплати з 08.02.2022 до 28.04.2025 включно;
зобов'язати відповідача нарахувати й виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за час затримки виплати з 08.02.2022 до 28.04.2025.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що йому не було здійснено нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при виключенні зі списків (звільненні) ІНФОРМАЦІЯ_2 за період з 08.02.2022 по 28.04.2025 та компенсацію втрати частини доходів за невчасно виплаченого грошового забезпечення за період з 08.02.2022 по день фактичної виплати грошового забезпечення. Вказане слугувало зверненню до суду з цим позовом. Просить позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою суду від 26.05.2025 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
04.06.2025 через підсистему «Електронний суд» відповідач подав відзив на позов (вх. №27963), в якому останній зазначає, що позивач, в обґрунтування своїх вимог посилається на статті 116, 117 КЗпП України. Відповідач вважає, що зазначені норми закону не можуть бути застосовані до даних правовідносин. Стаття 116 КЗпП України визначає строки розрахунку при звільненні. Стаття 117 КЗпП України визначає відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Позивач з лав Збройних Сил України у період проходження служби в ІНФОРМАЦІЯ_3 не звільнявся, що він самий підтверджує у своєї позовній заяві. В контексті КЗпП України його перевід на інше місце проходження служби слід розуміти, як перевід на підприємстві до іншого цеху, підрозділу, бригади та тому подібне, у залежності від структури та специфіки підприємства. Відповідач не видавав наказу про звільнення позивача, а відтак у даному випадку застосування вказаних статей КЗпП неприпустимо. Як зазначає позивач, наказом командира військової частини НОМЕР_3 від 31.01.2025 №23 полковника ОСОБА_1 звільненого наказом командувача Сухопутних Сил України від 11 січня 2025 року №37 у запас за станом здоров'я, з 31 січня 2025 року виключено зі списків особового складу частини та направлено до ІНФОРМАЦІЯ_4 для зарахування на облік. Отже, звільнення з публічної служби, що можна порівняти з припиненням трудових відносин відбулось 31.01.2025. Саме з цієї дати у відповідності зі статтею 116 КЗпП України з ним повинен був здійснений повний розрахунок, а ні з 8 лютого 2022 року. До того ж позивач звільнявся не з ІНФОРМАЦІЯ_5 , а з військової частини НОМЕР_3 . Порушення обов'язку військової частини здійснити з військовослужбовцем повних розрахунок по виплатам не пізніше дня виключення останнього зі її списків у даному випадку не тягне за собою наслідків сплати йому середнього заробітку. Щодо виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за час затримки виплати, відповідач звертає увагу, що позивач посилається на висновки Верховного Суду з цього питання. Однак, висновки, на які посилається Позивач стосуються виплати сум індексації заробітної плати. Суми індексації за ті періоди, які передбачали виплату індексації, виплачувались своєчасно. З наведених у відзиві підстав, просить суд відмовити у задоволенні позову.
Згідно зі ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.
Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
Позивач проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_2 та наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині) від 07.02.2022 №31 підполковника ОСОБА_1 з 07 лютого 2022 року виключено зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 та усіх видів забезпечення (а.с.10).
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 27.09.2024 у справі №280/5947/24, зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_6 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 01 січня 2020 року, з урахуванням виплачених сум; зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_6 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 01 січня 2021 року, з урахуванням виплачених сум; зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_6 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2022 року по 07 лютого 2022 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01 січня 2022 року, з урахуванням виплачених сум.
На виконання зазначеного рішення, позивачу 29.04.2025 виплачено 89 347,25 грн.
Позивач вважає, що має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, та на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за час затримки виплати, а тому він звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Спір у цій справі стосується стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, в редакції якої у спірному періоді відбулися зміни на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ (далі - Закон №2352-ІХ)
Так, статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Частиною першою цієї статті встановлено (в редакції до 19.07.2022), що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Закон України №2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.
Верховний Суд сформував усталену практику щодо застосування положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 по справах №761/9584/15-ц та №821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 по справі №816/1640/17.
Водночас, Верховний Суд у постановах від 29.02.2024 по справі №460/42448/22, від 22.02.2024 справі №560/831/23, від 15.02.2024 по справі №420/11416/23, від 29.01.2024 по справі №560/9586/22, від 30.11.2023 по справі №380/19103/22 та від 28.06.2023 по справі №560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ.
Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Разом із тим, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом №2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
За висновком Верховного Суду у вказаних справах у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом №2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.
Застосовуючи наведений підхід Верховного Суду, суд зазначає, що у цій справі період з 08.02.2022 (перший день непроведення остаточного розрахунку) до 18.07.2022 (переддень набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Такий висновок зробив Верховний Суд, зокрема, у постанові від 30.04.2024 (справа №400/8493/23).
Проте, період з 19.07.2022 по 28.04.2025 (останній день непроведення остаточного розрахунку по належному грошовому забезпеченню перед днем його виплати) регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Аналогічний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 29.02.2024 по справі №460/42448/22, від 22.02.2024 року по справі №560/831/23, від 15.02.2024 по справі №420/11416/23, від 29.01.2024 по справі №560/9586/22 та від 28.06.2023 по справі №560/11489/22.
Отже, для належного і ефективного способу захисту позивача суд вважає за необхідне визначити суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає стягненню.
Водночас, як вказав Верховний Суд, зокрема, у постанові від 30.04.2024 (справа №400/8493/23), у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Суд зазначає, що середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
При обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Пункт 8 Порядку №100 передбачає, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Обраховуючи середній заробіток за період з 08.02.2022 до 18.07.2022, суд враховує принцип співмірності та виходить з такого.
У матеріалах справи наявні довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2021 та 2022 роки, відповідно до яких грошове забезпечення за останні два календарні місяці роботи, що передують звільненню: грудень 2021 року (31 доба) - 22174,22 грн., у січні 2022 року (31 доба) - 20873,38 грн., що у сумі складає 43047,60 грн.
Розмір середньоденного грошового забезпечення позивача на момент звільнення 694,31 грн (43047,60 / 62).
Затримка розрахунку при звільненні (з 08.02.2022 по 18.07.2022) становить 161 календарних дня, а період затримки розрахунку при звільненні з 19.07.2022 по 28.04.2025 включно (з урахуванням обмеження 6 місячним строком) складає 184 дні.
Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 239 536,95 грн. (середньоденне грошове забезпечення 694,31 грн. х 345 календарних днів).
Водночас, суд звертає увагу на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 39-41 постанови від 18.03.2020 по справі №711/4010/13-ц, згідно яких встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки викладені також Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 по справі №816/1640/17.
У п.77-78 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі №761/9584/15-ц також зазначено, що законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
У пункті 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі №761/9584/15-ц викладено правову позицію, відповідно до якої з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
З врахуванням принципу справедливості та співмірності середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.
Такий висновок узгоджується також з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 24.07.2019 по справі №805/3167/18-а, від 03.04.2019 по справі №662/1626/17 та від 30.10.2019 по справі №806/2473/18.
Як встановлено, на виконання рішення суду позивачу 29.04.2025 виплачено грошове забезпечення у сумі 89347,25 грн.
Істотність виплаченої частки індексації грошового забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: (сума виплаченого грошового забезпечення) 89347,25 грн / 239 536,95 грн. (середній заробіток за час затримки розрахунку 345 дня) х 100 = 37,29 %
Сума, яка підлягає відшкодуванню за весь період з урахуванням істотності частки 37,29% становить: 694,31 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 37,29% х 345 (кількість днів затримки виплати) = 89 323,32 грн.
При цьому, суд враховує, що обраний ним засіб захисту прав позивача повинен бути ефективним, а рішення суду таким, що не викликатиме на стадії його виконання нових спорів між сторонами. Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тому суд, встановивши несвоєчасну виплату роботодавцем працівнику належних при звільненні сум, повинен стягнути з відповідача на користь позивача конкретну суму, а не зобов'язувати відповідача нараховувати розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд робить висновок, що з відповідача на користь позивача слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 89 323,32 грн.
Крім того, оскільки грошове забезпечення належить до доходу, який позивач одержує на території України і який не має разового характеру, та враховуючи те, що відповідач здійснив виплату перерахованого грошового забезпечення з порушенням строків виплати, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання компенсації за втрату частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.
Вказана правова позиція висловлювалася Верховним Судом у постановах від 04.04.2018 у справі №822/1110/16, від 20.12.2018 у справі №822/1731/16, від 13.03.2020 у справі №803/1565/17.
При цьому, суд звертає увагу відповідача на те, що нарахування та виплата належного розміру грошового забезпечення мала бути здійснена відповідачем саме з моменту набуття позивачем права на його отримання.
Судом встановлено той факт, що відповідач своєчасно не нарахував та не виплатив позивачу грошове забезпечення у належному розмірі відповідно до вимог чинного законодавства, чим порушив його майнові права та інтереси, які підлягають охороні в силу вимог пункту 1 Протоколу 1 до Європейської конвенції з прав людини. Отже позивач, який мав правомірні очікування отримати в повному обсязі грошове забезпечення в належному розмірі, фактично його отримав лише на виконання рішення суду. Тому суд визнає порушеними і правомірні очікування позивача на своєчасне отримання належних йому сум.
Таким чином, відповідач порушив строки виплати позивачу належного грошового забезпечення, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем, а тому позивач набув права на виплату компенсації за втрату частини доходу у зв'язку з порушенням строків її виплати відповідно до Закону №2050-ІІІ та Порядку №159.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у справі № 560/8194/20 (постанова від 02.04.2024) зробив висновок, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні ст. 7 Закону №2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
У даній справі відповідачем не заперечується та обставина, що нарахування та виплата грошового забезпечення здійснена на виконання рішення суду, проте як суб'єкт виконання цього рішення (відповідач) не здійснив розрахунок та виплату компенсації виду доходу, передбаченого ст. 2 Закону №2050-ІІІ.
Отже, враховуючи, що несвоєчасне нарахування та виплата грошового забезпечення відбулись у зв'язку із неправомірними діями відповідача, суд робить висновок, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
З матеріалів справи судом встановлено, що 29.04.2025 на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27.09.2024 у справі №280/5947/24 відповідачем виплачено на користь позивача перераховане грошове забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 07 лютого 2022 року у розмірі 89347,25 грн.
За таких обставин, суд дійшов висновку про протиправне ненарахування та невиплату позивачу компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 08.02.2022 (наступний день після звільнення) по 28.04.2025 (день перед фактичним розрахунком) та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу таку компенсацію.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Розподіл судових витрат у вигляді судового збору здійснюється у відповідності до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.02.2022 по 28.04.2025.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.02.2022 по 28.04.2025 (включно) у сумі 89 323,32 грн.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення за період з 08.02.2022 по 28.04.2025.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_6 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення за період з 08.02.2022 по 28.04.2025.
В іншій частині позовних вимог, - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору у розмірі 711,08 грн. (сімсот одинадцять гривень 08 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 24.07.2025.
Суддя Ю.В. Калашник