23 липня 2025 року м. Житомир справа № 240/22313/24
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Єфіменко О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із позовом, в якому:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, що проявляється у незаконній неможливості прийняття рішення відповідно ч.5 ст.45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" про призначення їй пенсії право відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській, як територіального органу Пенсійного фонду, що наділений Законом України відповідними повноваженнями щодо розгляду заяв про призначення пенсії та приймати відповідні рішення і повідомляти про них у визначений законом спосіб заявників, призначити їй пенсію із зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закон України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та здійснити виплати призначеної пенсію з 19.08.2024 - дати звернення за призначенням пенсії.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що після досягнення 52-ти річного віку подала до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі також - відповідач 1, Пенсійний фонд) заяву про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на підставі ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", однак отримала відмову у її задоволенні, мотивовану недосягненням необхідного віку.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 21.11.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
19.12.2024 від представника відповідача 1 надійшов до суду відзив на позов, в якому просить відмовити у задоволенні позову, оскільки позивачкою не досягнуто необхідного віку для призначення пільгової пенсії у зв'язку із зниженням віку, а тому дії Головного управління Пенсійного фонду у Миколаївській області є правомірними та вмотивованими, а позов необґрунтованим. Додатково зауважує, що право на пенсію зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" позивачка матиме з 15.08.2025, як особа, яка постійно проживала або постійно проживає чи постійно працювала або постійно працює у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, з урахуванням початкової величини зменшення пенсійного віку на 4 роки, з 26.04.1986 по 31.07.1986, та додатково за 3 роки проживання.
Відповідно до ухвали суду від 23.12.2024 клопотання представника Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про залучення до участі у справі співвідповідача задоволено, залучено до участі у даній справі, як другого відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області.
05.02.2025 від представниці Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі - ГУПФУ у Миколаївській області, відповідач 2) надійшов до суду відзив на позов. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог, вважає, що рішення від 27.08.2024 №063550006328, яким позивачці відмовлено в призначенні пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є правомірним та законним, прийнятим в межах, у спосіб та відповідно до чинного законодавства України.
Положення ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд вказує наступне.
Встановлено, що ОСОБА_1 після досягнення 52-ти річного віку звернулася до відповідача 1 із заявою про призначення їй пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-XII).
Як стверджує представник відповідача 1, після реєстрації заяви позивачки та сканування копій документів засобами програмного забезпечення розгляд заяви здійснено ГУПФУ в Миколаївській області за принципом екстериторіальності, за результатами розгляду якої прийнято рішення №063550006328 від 27.08.2024 про відмову у її задоволенні з підстав недосягнення необхідного віку.
Про зміст прийнятого ГПФУ у Миколаївській області рішення відповідач 1 листом №0600-0216-8/110987 від 30.08.2024 повідомив позивачку.
Позивачка не погоджується із рішенням про відмову у призначенні їй пільгової пенсії та вважає, що за наявними у матеріалах справи документами має право на зниження пенсійного віку на 8 років та призначення пільгової пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону №796-XII. Вважає, що їй безпідставно не взято до уваги необхідний період проживання на територіях, які зазнали радіоактивного забруднення та не зараховано весь період її трудової діяльності до страхового стажу.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п.16 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону №1058-IV. Так, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-XII).
При цьому, умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені ст.55 Закону №796-XII.
Особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні безумовного (обов'язкового) відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 2 років - 4 роки та додатково 1 рік за кожний рік проживання, роботи, але не більше 9 років
Особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років - 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
При цьому, в примітці до п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII зазначено, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Відповідно до ч.1 ст.55 Закону №796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше (ч.2 ст.55 Закону №796-XII).
Аналіз викладених норм, дає підстави для висновку, що особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та які проживала або працювала на територіях , що зазнали радіоактивного забруднення станом на 01.01.1993 не менше визначеного нормами Закону часу, мають право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку лише за однією підставою, передбаченою статтею 55 Закону №796-XII.
Виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом №796-ХІІ, обов'язковий для отримання особою статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26.04.1986. Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період у зоні безумовного (обов'язкового) відселення 4 роки та додатково 1 рік за кожний рік проживання, роботи, але не більше 9 років та у зоні гарантованого добровільного відселення 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
Отже, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період у зоні безумовного (обов'язкового) відселення 4 роки та у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 3 років.
При цьому, суд звертає увагу на те, що зменшення пенсійного віку на 9 та 6 років відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ можливе за наявності двох самостійних умов: 1) початкова величина зниження пенсійного віку 2 чи 3 роки відповідно встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986; 2) проживання щонайменше 2 роки та 3 роки відповідно, станом на 01.01.1993 є умовою, яка встановлює додатково 1 рік зменшення пенсійного віку за 1 рік та 2 роки проживання, роботи.
Водночас застосування як першої, так і другої умови, можливе у разі постійного проживання особи на вказаних територіях, що зазнали радіоактивного забруднення станом на 01.01.1993 щонайменше 2 та 3 роки відповідно.
Як свідчать матеріали справи, спір у даній справі виник з приводу недосягнення позивачкою необхідного пенсійного віку для призначення пільгової пенсії відповідно до положень ст.55 Закону №796-XII.
Як свідчить зміст довідки Словечанської сільської ради №396 від 15.08.2024 позивачка постійно проживала в зоні безумовного (обов'язкового) відселення з 26.04.1986 по 28.08.1989 у та з 12.04.1990 по 27.10.1990 була зареєстрована та постійно проживала у селі Червоносілка Коростенського (Овруцького) району Житомирської області.
При цьому, ГУПФУ у Миколаївській області не зарахувало позивачці до періоду проживання в зоні безумовного (обов'язкового) відселення з 12.04.1990 по 27.10.1990 в с.Червоносілка Коростенського району Житомирської області, та не зарахувало період навчання, зокрема, з 12.04.1990 по 30.06.1990 в Головинському СПТУ-2 с. Головине, згідно з дипломом НОМЕР_1 від 30.06.1990, оскільки с. Головине не відноситься до зони безумовного (обов'язкового) відселення.
За висновками відповідача 2 позивачці зараховано період проживання в зоні безумовного (обов'язкового) відселення станом на 01.01.1993 - 03 роки 08 місяців 0 днів та період проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 - 02 роки 02 місяці 04 дні.
Водночас, при визначенні періоду проживання у зоні гарантованого добровільного ГУПФУ у Миколаївській області враховуючи довідку Словечанської сільської ради №955 від 16.08.2024 дійшло висновку, що такий становить 33 роки 09 місяців 20 днів (з 28.10.1990 по 16.08.2024).
У той час, як вже зазначалося, період проживання в зоні безумовного (обов'язкового) відселення з 26.04.1986 по 28.08.1989 та з 12.04.1990 по 27.10.1990 в с.Червоносілка Коростенського району Житомирської області зарахований за виключенням навчання в Головинському СПТУ-2 с. Головине, який територіально не відноситься до зони безумовного (обов'язкового) відселення.
Щодо незарахування навчання в Головинському СПТУ-2 с. Головине Житомирської області до періоду проживання позивачки у зоні безумовного (обов'язкового) відселення суд зважає за необхідне вказати наступне.
Як свідчать матеріали справи позивачка з 01.09.1989 по 30.06.1990 навчалася у Головинському СПТУ-2 с.Головине Житомирської області (копія диплому НОМЕР_1 від 30.06.1990).
Позивачка вважає, що період її навчання в Головинському СПТУ -№ 2 протиправно не зараховано до періоду постійного проживання. Пояснила, що форма навчання була очна. Навчальний тиждень складався з п'яти днів навчання та двох днів вихідних. За результатами чого, період навчання складає десять календарних місяців, зокрема складається із 303 днів, 216 навчальних днів та 87 вихідних днів. Стверджує, що у вихідні дні їздила додому та проживала без реєстрації в с.Червоносілка Коростенського (Овруцького) району Житомирської області. Звертає увагу суду, що за період навчання усі канікули (з 20.12.1989 по 05.01.1990, тобто 15 календарних днів провела в с.Червоносілка Коростенського (Овруцького) району Житомирської області. Крім того, у період з 12.04.1990 по 15.06.1990 (62 днів) у с. Тхорин Коростенського (Овруцького) району Житомирської області проходила навчальну практику та проживала с.Червоносілка Коростенського (Овруцького) району Житомирської області.
Втім, з огляду на викладене, суд вважає за необхідне зауважити, що у період навчання позивачка фізично не могла постійно проживати у с.Червоносілка Овруцького району Житомирської області, що відноситься до зони безумовного (обов'язкового) відселення внаслідок Чорнобильської катастрофи у вказаний період, оскільки навчалася у с.Головине Житомирської області, розташування якого, територіально не відносяться до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 19.09.2024 у справі №460/23707/22, від 02.10.2024 у справі №500/551/23, від 11.11.2024 у справі №460/19947/23 дійшов висновку, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням або у зв'язку з роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.
Відтак, період навчання позивачки до періоду постійного проживання в зоні забруднення, не підлягають врахуванню, оскільки норма ст.55 Закону №796-ХІІ чітко передбачає постійне проживання/працю у відповідній зоні. Втім періодичні приїзди на вихідні, канікули чи відпустки додому у період навчання чи роботи не є підтвердження факту постійного проживання у відповідній зоні. Слід зазначити, що місце навчання позивачки нерозривно пов'язане з її постійним місцем проживання, відтак, факт навчання позивача у Головинському СПТУ-2 заперечує факт її проживання в цей період у зоні у радіоактивно забрудненій (безумовного (обов'язкового) відселення).
За наведеного, суд дійшов висновку, що позивачка не надала доказів того, що навчальний заклад, де навчалася знаходився на території радіоактивного забруднення, а тому періоди навчання в с.Головине не підтверджують факту постійного її проживання у вказаний період у зоні безумовного (обов'язкового) відселення.
Враховуючи викладене, позивачкою підтверджено у період проживання в зоні безумовного (обов'язкового) відселення станом на 01.01.1993, який становить 03 роки 08 місяців 0 днів (з 26.04.1986 по 28.08.1989, з 01.07.1990 по 27.10.1990).
Тобто, враховуючи встановлені обставини справи суд вважає, що підлягає встановленню початкова величина зниження пенсійного віку позивачці, як особі, яка постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період у розмірі 4 років. Крім того, період проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення становить, який становить 33 роки 09 місяців 20 днів (з 28.10.1990 по 16.08.2024), в тому числі станом на 01.01.1993 - 02 роки 02 місяці 04 дні.
При цьому, доводи представників відповідачів про відсутність у позивача підтвердженого необхідного періоду проживання в зоні безумовного (обов'язкового) відселення та зоні гарантованого добровільного відселення, спростовуються матеріалами справи.
Разом з тим, відповідно до витягу з реєстру територіальної громади, позивачка з 21.01.1991 по теперішній час постійно проживала та була зареєстрована в с.Тхорин, Коростенського району, Житомирської області.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України "Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 23.07.1991 №106 с.Тхорин, Коростенського району, Житомирської області належить до зони гарантованого добровільного відселення.
За результатами аналізу названих документів суд дійшов висновку, що позивачка проживала у період з 26.04.1986 по 28.08.1989, з 01.07.1990 по 27.10.1990 у зоні безумовного (обов'язкового відселення (03 роки 08 місяців 0 днів), а у період з 28.10.1990 по 16.08.2024 у зоні гарантованого добровільного відселення.
Також суд зауважує, що відсутність норми права, яка б врегульовувала порядок сумування періодів проживання в різних зонах радіоактивного забруднення не може впливати на право позивача щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ .
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність у позивачки права на користування пільгами та призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, зокрема щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку за додатковою умовою.
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про те, що рішенням ГУПФУ в Миколаївській області від 27.08.2024 №063550006328, в цій частині є протиправним.
Щодо не зарахування періоду трудової діяльності до її страхового стажу з 16.08.1999 по 31.12.2003 в дитячому садку, слід зазначити наступне.
Відповідно до п.п.1-2 ч.1 ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII від 05.11.1991, якою визначено порядок підтвердження стажу роботи, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року.
Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону №1058-IV та Закону №796-ХІІ.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
З матеріалів справи вбачається, що страховий стаж позивачки для розрахунку пенсії складає 31 років 03 місяців 08 днів.
Як свідчить зміст оскаржуваного рішення до страхового стажу не зараховано період роботи в дитячому садку, оскільки за відомостями трудової книжки колгоспника № НОМЕР_2 від 10.08.1990 (стор.6-7) дата прийняття на посаду (16.08.1999) та дата наказу на прийняття (16.08.1998) різняться.
У той час позивачка посилається на практику Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду викладену у постанові від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а, згідно з якою формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Однак суд не погоджується із такими доводами позивачки та вважає, що на спростування таких неточностей матеріали справ не містять жодного доказу, будь-які підтверджуючи документи видані за місцем роботи, а також архівними установами щодо дати прийняття на роботу відсутні. За наявними у справі документами суд не вбачає можливості здійснити перевірку інформації, зокрема щодо дати з якої саме розпочала працювати у дитячому садку позивачка (з 16.08.1999 чи 16.08.1998). З огляду на викладене, та враховуючи відсутність у матеріалах справи будь-якого підтвердження щодо дати прийняття на посаду помічника вихователя позивачки, такий за наявними матеріалами до зарахування не підлягає.
При цьому, суд вважає за необхідне наголосити, що за наявності підтверджуючих довідок про трудову діяльність позивачки у дитячому садку вона не позбавлена можливості звернутися повторно до Пенсійного фонду із довідкою про зарахування трудової діяльності до її страхового стажу.
За наявними матеріалами суд дійшов висновку, що у позивачки відсутні для підстави для зарахування спірної трудової діяльності в дитячому садку до її страхового стажу.
Щодо призначення пенсію із зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закон №796-ХІІ та здійснення виплати такої з моменту звернення, суд вказує наступне.
Розгляд заяв щодо призначення пенсійного забезпечення та прийняття рішення належить до повноважень відповідачів. Суд повинен уникати безпідставних втручань у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень. Натомість, суд наділений повноваженнями здійснювати перевірку правильності таких рішень у контексті застосування нормативно - правових приписів, що регулюють спірні правовідносини.
Застосовуючи механізм захисту права, порушеного суб'єктом владних повноважень, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача щодо призначенні пенсії та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки обставинам та викладених висновків суду.
Конституційний Суд України у своєму рішенні №6-рп/2007 від 09.07.2007 зазначив, що невиконання державою взятих на себе соціальних зобов'язань порушує принцип соціальної, правової держави. Встановлення певних соціальних пільг, компенсацій та гарантій є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 4 ст. 245 КАС України встановлено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Зі змісту вказаних правових норм вбачається, що відповідач, наділений дискреційними повноваженнями, тобто повноваженнями з певним ступенем свободи органу при прийнятті рішення, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення. А суди не мають право втручатися в дискреційні функції органів владних повноважень.
За матеріалами справи відслідковується, що підставою для відмови в призначенні пенсії на пільгових умовах слугувало, на думку відповідачів, недосягнення необхідного віку для призначення пільгової пенсії, однак суд дійшов висновку про наявність у позивачки права на користування пільгами встановленими Законом №796-ХІІ та необхідності зниження пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ за додатковою умовою.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що під час прийняття рішення ГУПФУ в Миколаївській області від 27.08.2024 №063550006328, яким відмовлено позивачці у призначенні пенсії на пільгових умовах, не враховано усіх обставин та положень законодавства, що мають значення для вказаних спірних правовідносин, як наслідок, відповідач 2 допустив неналежний розгляд поданої позивачем заяви від 19.08.2024.
З огляду на що, порушене право позивачки на даному етапі, підлягає захисту шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розгляду подану заяву з урахуванням викладених судом висновків.
Відтак, відповідно статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Христов проти України" (Khristov v. Ukraine, заява № 24465/04, рішення від 19.02.2009 року, п. 33) повторює, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч. 1 ст. 72 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 73 вказаного Кодексу).
За змістом статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 263 КАС України, суд,
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7, м.Житомир, 10003. ЄДРПОУ: 2652420502) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, задовольнити частково.
Визнати, протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 27.08.2024 №063550006328 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах, відповідно до ст.55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII 28.02.1991.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.08.2024 про призначення пенсії із зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закон України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з урахуванням викладених судом висновків.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Єфіменко
Повний текст складено: 23 липня 2025 р.
23.07.25