Україна
Донецький окружний адміністративний суд
22 липня 2025 року Справа№200/2180/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зеленова А.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Донецького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, у якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність (дії) військової частини НОМЕР_2 щодо безпідставного не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди у збільшеному до 100 000 грн на місяць розмірі за період лікування та перебування у відпустці після тяжкого поранення (з 13.02.2024 по 20.02.2024, з 26.04.2024 по 21.06.2024, з 04.07.2024 по 26.07.2024, з 13.09.2024 по 23.09.2024, з 23.09.2024 по 22.10.2024, з 22.11.2024 по 13.12.2024, з 14.12.2024 по 12.01.2025) у зв'язку з пораненням (травмою), пов'язаною із захистом Батьківщини відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану»;
- зобов'язати нарахувати ОСОБА_1 додаткову винагороду у збільшеному до 100 000 грн на місяць розмірі за період лікування та перебування у відпустці після тяжкого поранення (з 13.02.2024 по 20.02.2024, з 26.04.2024 по 21.06.2024, з 04.07.2024 по 26.07.2024, з 13.09.2024 по 23.09.2024, з 23.09.2024 по 22.10.2024, з 22.11.2024 по 13.12.2024, з 14.12.2024 по 12.01.2025) у зв'язку з пораненням (травмою), пов'язаною із захистом Батьківщини відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану»;
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо невидання наказу про призначення на посаду ОСОБА_1 ;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 призначити ОСОБА_1 ;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати грошового забезпечення за липень 2024 року;
- зобов'язати нарахувати та виплатити грошове забезпечення за період за липень 2024 року ОСОБА_1 в розмірі за останньою займаною посадою з урахуванням посадового окладу, надбавки за військове звання, премії;
- визнати протиправними дії військової частини щодо невиплати грошового забезпечення за січень, лютий та березень 2025 року та зобов'язати нарахувати та виплатити грошове забезпечення за період за січень, лютий та березень 2025 року ОСОБА_1 в розмірі за останньою займаною посадою з урахуванням посадового окладу, надбавки за військове звання, премії.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 29.08.2023 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .
Зазначає, що згідно з довідками військово-лікарської комісії від 20.09.2024 № 6381 та від 12.12.2024 №2932 позивачу встановлено діагноз: тяжка травма, яка пов'язана із захистом Батьківщини. У результаті отриманих травм позивач неодноразово проходив стаціонарне лікування у медичних закладах. Проте додаткова винагорода, збільшена до 100000,00 грн, передбачена пунктом 1-2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі Постанова № 168), за періоди перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я після тяжкого поранення за висновком військово-лікарської комісії позивачу не виплачувалася.
У зв'язку з цим позивач засобами поштового зв'язку надіслав відповідачу рапорти від 18.02.2025 та від 22.02.2025, який прийнято нарочно військовою частиною, зокрема щодо отримання додаткової винагороди у зв'язку з отриманим пораненням та перебуванням з цих причин на стаціонарі в медичних закладах, до якого додав необхідні документи, які підтверджують право на отримання відповідної виплати.
Однак на момент подання позову, жодних виплат чи відповіді не надходило
На переконання позивача, відповідач допустив протиправну бездіяльність. З метою захисту свого порушеного протиправною поведінкою відповідача права на належне грошове забезпечення позивач звернувся з цим позовом до суду, який просить задовольнити повністю.
У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що проходив лікування у період з 13.02.2024 по 20.02.2024, а відповідно йому було нараховано та виплачено усі передбачені законом грошові кошти, у тому числі і додаткова винагорода під час дії воєнного стану передбачена постановою КМУ № 168 від 28.02.2022, що підтверджується розгорнутою довідкою про розмір грошового забезпечення за 2024 рік. У подальшому в результаті незадовільного стану здоров'я позивач неодноразово направлявся до лікувального закладу з метою проходження лікування з діагнозами не пов'язаним із отриманням травми під час захисту Батьківщини, що підтверджується відповідними витягами командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині).
Вказує, що відповідно до виписок медичних закладів стаціонарне лікування позивача з 26.04.2024 по 21.06.2024, з 04.07.2024 по 27.07.2024, з 13.09.2024 по 23.09.2024, з 22.11.2024 по 13.12.2024 пов'язане з двома факторами: пошкодження заднього та переднього полюсів суглобової губи; наслідки мінно-вибухової травми, які виражені у різних видах. Тобто, усі чотири епікризи медичних установ містять діагнози, не пов'язані з отриманням бойового поранення (травмування, контузій, каліцтва), а лише захворюванням набутим ще до проходження військової служби.
Крім того, вказує, що ОСОБА_1 діючи умисно, з метою ухилитися від виконання обов'язків військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання свої службових обов'язків 24.06.2024 несвоєчасно повернувся до розташування військової частини НОМЕР_2 після лікування з медичного закладу, з якого був виписаний 21.06.2024. Про поважність причин своєї відсутності на військовій службі командуванню військової частини НОМЕР_2 не повідомив, при цьому проводи вільний час на власний розсуд не пов'язуючи його з обов'язками військової служби, в умовах воєнного стану, чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 172-11 КУпАП, після чого посадовими особами військової частини НОМЕР_2 складено протокол про вчинення адміністративного правопорушення відносно позивача та 29.07.2025 скеровано до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області.
Разом з тим, командування військової частини НОМЕР_2 звертає увагу, що відповідно до пункту 15 розділу XXХIV наказу МОУ № 260 від 07.06.2018 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» до наказів про виплату додаткової винагороди не включаються військовослужбовці, зазначені у пункті 2 цього розділу, які самовільно залишили військові частини, місця служби (дезертирували), - за місяць, у якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства), включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира (начальника).
Виходячи з наведеного, командування частини доходить до висновку, що позивача не надав до суду жодних підтверджуючих документів невиплати в повному розмірі позивачеві додаткової винагороди, а тому у позовних вимогах необхідно відмовити у цій частині у повному обсязі.
Щодо поточного грошового забезпечення за січень, лютий та березень 2025 року командування військової частини НОМЕР_2 повідомляє, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 у період з 29.08.2023 по 17.03.2025, що підтверджується відповідними витягами з наказів командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині).
Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 28.04.2024 № 125 старший солдат ОСОБА_1 увільнений від займаної посади і зарахований у розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 з 28.04.2024 відповідно до пункту 116 пункту 15 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
За змістом пунктів 1, 2 розділу XXVIII Порядку № 260 грошове забезпечення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), зарахованим у розпорядження відповідних командирів або звільненим від посад, виплачується в розмірі грошового забезпечення, яке військовослужбовці отримували за займаними посадами до зарахування в розпорядження, але не більше ніж два місяці.
Зважаючи на те, що позивач вважався таким, що перебуває у розпорядженні військової частини НОМЕР_2 з 28.04.2024, грошове забезпечення йому підлягало виплаті за строк не більше двох місяців, тобто до 28.06.2024.
Доказів перебування на лікуванні, в основній або додатковій відпустці у період проходження служби у військовій частині НОМЕР_2 , термін яких виключається із загального періоду перебування у розпорядженні відповідних командирів (начальників), позивач до суду не надав.
Доказів прийняття рішення Міністром оборони України про продовження строків виплати позивачу грошового забезпечення понад два місяці до суду не надано, а відтак необхідно дійти до висновку, що військова частина НОМЕР_2 , виплативши позивачу за січень-березень 2025 року грошове забезпечення в розмірі окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, що підтверджено відповідною розгорнутою довідкою (додається) діяла в межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством.
Підсумовуючи та системно аналізуючи наведене командування військової частини НОМЕР_2 , керуючись положеннями КАС України, як відповідач по справі, наполягає на тому, що вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими, крім того останній не надав до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження тих обставин, які зазначені в позові, а тому в позовних вимогах позивача слід відмовити.
Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно посвідчення серії НОМЕР_4 є учасником бойових дій. З 29.08.2023 (наказ від 29.08.2023 №249 військової частини НОМЕР_2 ) по 17.03.2025 (наказ від 17.03.2025 №78 військової частини НОМЕР_5 ) перебував на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 .
Довідкою від 25.02.2024 за № 692/141 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), згідно якої позивач 08.02.2024 отримав бойове травмування: мінно-вибухову травму, посттравматичний цефалгічний синдром, травматичне розтягнення зв'язок правого плечового суглобу.
За обставин: безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях, під час захисту Батьківщини, а саме виконання бойових завдань у складі підрозділу військової частини НОМЕР_2 , в районі населеного пункту АДРЕСА_3 внаслідок мінометного обстрілу.
Травмування не пов'язане з вчиненням кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком дій, скоєних у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння, під час травмування перебував в засобах індивідуального захисту (кевларовий шолом, бронежилет).
Згідно з довідкою ДУ «Інститут травматології та ортопедії національної академії медичних наук України» від 20.09.2024 № 6381 Проведено медичний огляд 20.09.2024. Діагноз та постанова ВЛК про причинний зв'язок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва): Стан після оперативного лікування (дата операції - 19.09.2024), Артроскопія правого плечового суглоба.; Пластика суглобової губи з фіксацією анкерами правого плечового суглоба., проведеного з приводу. Стан після МВТ (08.02.2024). Пошкодження заднього та переднього полюсу суглобової губи SLAP II. Часткове пошкодження сухожилка надостьового та підлопаткового м'язу правого плечового суглоба. Pulley Lession 1. Остеоартрит АКС 1 ст. Згідно наказу МОЗ України № 370 від 04.07.2007 року відносіться до тяжких травм. Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов'язане із захистом Батьківщини. Довідка про обставини травми надана. Номер та дата видачі довідки: 692/141 (25.02.2024) Рішенням ВЛК рекомендовано надати відпустку на 30 календарних днів На підставі статті 81 графи II Розкладу хвороб, графи ТДВ потребує відпустки за станом здоров'я на 30 календарних днів.
Згідно з довідкою ВЧ НОМЕР_6 від12.12.2024 №2932 (згідно додатку 4 положення №402 від 14.08.2008) проведено медичний огляд ВЛК хірургічного профілю військової частини НОМЕР_7 12.12.2024. Діагноз (включаючи код згідно НК 025) та постанова ВЛК про причинний зв'язок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва):
(М24.56) Нестійка комбінована контрактура правого плечового суглоба внаслідок операції (19.09.2024): артроскопії правого плечового суглоба, пластики суглобової губи з фіксацією анкерами, з приводу мінно-вибухової травми (08.02.2024): пошкодження заднього та переднього полюсів суглобової губи, часткового пошкодження сухожилка надостьового та підлопатковою м'язів правого плечового суглоба
Поранення, травма, ТАК, пов'язані із захистом Батьківщини (довідка про обставини травми від 25.02.2024 № 692/141, видана командиром військової частини НОМЕР_2 ).
На підставі статті 81 графи II Розкладу хвороб потребує відпустки для лікування після травми на 30 календарних днів. На підставі наказу МОЗ від 04.07.2007 № 370 - категорія травми тяжка.
З наданої медичної документації:
ККП «Міська лікарня №3» (виписка з медичної картки стаціонарного хворого №5797) позивач знаходився на стаціонарному лікуванні з 13.02.2024 по 20.02.2024;
Універсальної клініки «Оберіг» (виписний епікриз) позивач знаходився на стаціонарному лікуванні з 26.04.2024 по 21.06.2024;
ДУ «ІТО НАМН України» (виписка з медичної картки стаціонарного хворого №533) позивач знаходився на стаціонарному лікуванні з 04.07.2024 по 26.07.2024;
ДУ «ІТО НАМН України» (довідка-виписка з історії хвороби стаціонарного хворого №608216) позивач знаходився на стаціонарному лікуванні з 13.09.2024 по 23.09.2024;
ВЧ НОМЕР_6 (виписний епікриз №3812) позивач знаходився на стаціонарному лікуванні з 22.11.2024 по 13.12.2024.
18.02.2025 позивач засобами поштового зв'язку надіслав командиру ВЧ НОМЕР_2 рапорт у якому вказує, що позивач у період з 29.08.2023 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 . 08.02.2024 позивач отримав бойове травмування: мінно-вибухову травму, посттравматичний цефалгічний синдром, травматичне розтягнення зв'язок правого плечового суглобу. Вищезазначений факт підтверджується Довідкою про обставини травми від 25.02.2024, №692/141. Військова частина НОМЕР_2 діючи протиправно не виплатила кошти, а саме додаткову грошову винагороду на період дії воєнного стану в розмірі 100 000 грн на місяць за період лікування. В липні та серпні 2024 року не отримав грошове забезпечення в повному обсязі, а саме не була виплачена премія (близько 17 000 гривень в зазначених місяцях), прошу надати документи які обґрунтовують правомірність невиплати грошового забезпечення в повному місяці). Вказує, що з йому відомої інформації з січня 2024 року позивач знаходиться в розпорядження командира частини, проте в порушення вимог Положення про проходження служби, Військова частина повинна призначити на посаду після закінчення лікування. Також просить звернути увагу, відповідно до 260 наказу, грошове забезпечення за час перебування на в розпорядженні виплачується протягом 2 місяців після виведення в розпорядження (без урахування часу перебування на лікуванні). У зв'язку з вищевикладеним просив:
виплатити додаткову грошову винагороду за період лікування після отриманого поранення ( у розмірі 100 000 грн на місяць) з 13.02.2024 по 20.02.2024, з 04.07.2024 по 26.07.2024, з 13.09.2024 по 23.09.2024, 23.09.2024 по 22.10.2024, з 22.11.2024 по 13.12.2024, з 14.12.2024 по 12.01.2025;
надати картку (бланк) особового рахунку ОСОБА_1 2023, 2024, 2025;
надати витяги про зарахування до списків особового складу частини ОСОБА_1 ;
надати витяги з наказів командира частини, та в разі проведення акти службових розслідувань, що підтверджують невиплату грошового забезпечення в повному обсязі за червень, яке було нараховано в липня та липень, яке було нараховано в серпні 2024 року;
донарахувати грошове забезпечення за липень 2024 року, з урахуванням вимог 260 наказу, де вказано що премія не виплачується в повному обсязі за місяці вчинення самовільного залишення частини, в моєму випадку вчасне неприбуття до частини з лікувального закладу;
надати витяг з наказу командира частини про виведення позивача в розпорядження;
виплатити грошове забезпечення за останньої займаною посадою за січень та лютий 2025 року;
призначити позивача на посаду.
Додатками до рапорту вказано: копія довідки про обставини травми; мед документи, що підтверджують періоди лікування.
Також, 22.02.2025 позивач звернувся до командира ВЧ НОМЕР_2 із рапортом (прийнято ВЧ НОМЕР_5 за вх. 5011 03.03.2025), у якому позивач просить виплатити додаткову грошову винагороду за період лікування після отриманого поранення (у розмірі 100 000 грн на місяць) з 26.04.2024 по 21.06.2024. Додатками до рапорту вказано: копія довідки про обставини травми; копія мед документів, що підтверджують періоди лікування; реквізити.
Доказів розгляду поданих позивачем рапортів до ВЧ НОМЕР_2 суду не надано. Ухвалення будь-яких рішень чи надання письмової відповіді на ці рапорти у матеріалах справи відсутні.
Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі встановлює та визначає Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
За змістом приписів статті 9 Закону № 2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Відповідно до статті 1 Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, та передбачає надання відповідним органам влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відведення загрози, відсічі збройній агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (пункт 1), який надалі було неодноразово продовжено відповідними Указами Президента України та діє й на сьогодні.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію (пункт 1).
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України 28.02.2022 видав постанову № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Пунктом 1-1 Постанови № 168 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, зокрема, що військовослужбовцям Збройних Сил, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Своєю чергою, пунктом 1-2 Постанови № 168 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено також, що відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень до таких наказів включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 1-1, у тому числі такі, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення зокрема, військовослужбовцям Збройних Сил України визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі Порядок № 260, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
За змістом пунктів 11, 12 розділу XXXIV Порядку № 260 у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 гривень також включаються військовослужбовці, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим після введення воєнного стану та пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку з отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії,- за весь час (періоди) перебування на такому лікуванні або у відпустці.
Підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 гривень у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, є довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), форму якої визначено додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за № 1109/15800, видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва) під час захисту Батьківщини.
Аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку про те, що військовослужбовці, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим після введення воєнного стану та пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), ураховуючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, включаються до наказу про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень. Водночас підставою для видання такого наказу є довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, за формою, визначеною додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402 (далі Положення № 402), яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва) під час захисту Батьківщини.
Суд встановив, що згідно з довідкою військової частини НОМЕР_2 від 25.02.2024 № 692/010 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) позивач 08.02.2024 одержав бойове травмування під час виконання ним обов'язків військової служби під час захисту Батьківщини: мінно-вибухову травму, посттравматичний цефалгічний синдром, травматичне розтягнення зв'язок правого плечового суглобу.
Вказана довідка видана командиром військової частини НОМЕР_2 за формою, визначеною додатком 5 до Положення № 402, та містить інформацію про обставини отримання позивачем бойового травмування під час виконання ним обов'язків військової служби під час захисту Батьківщини, тож є документом, який відповідно до пункту 12 розділу XXXIV Порядку № 260 слугує правовою підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень (за наявності відповідних умов, визначених у пункті 11 розділу XXXIV Порядку № 260).
Також відповідно до довідки ДУ «Інститут травматології та ортопедії національної академії медичних наук України» від 20.09.2024 № 6381 Проведено медичний огляд 20.09.2024. Діагноз та постанова ВЛК про причинний зв'язок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва): Стан після оперативного лікування (дата операції - 19.09.2024), Артроскопія правого плечового суглоба.; Пластика суглобової губи з фіксацією анкерами правого плечового суглоба., проведеного з приводу. Стан після МВТ (08.02.2024). Пошкодження заднього та переднього полюсу суглобової губи SLAP II. Часткове пошкодження сухожилка надостьового та підлопаткового м'язу правого плечового суглоба. Pulley Lession 1. Остеоартрит АКС 1 ст. Згідно наказу МОЗ України № 370 від 04.07.2007 року відносіться до тяжких травм. Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов'язане із захистом Батьківщини. Довідка про обставини травми надана. Номер та дата видачі довідки: 692/141 (25.02.2024) Рішенням ВЛК рекомендовано надати відпустку на 30 календарних днів На підставі статті 81 графи II Розкладу хвороб, графи ТДВ потребує відпустки за станом здоров'я на 30 календарних днів.
Згідно з довідкою ВЧ НОМЕР_6 від12.12.2024 №2932 (згідно додатку 4 положення №402 від 14.08.2008) проведено медичний огляд ВЛК хірургічного профілю військової частини НОМЕР_7 12.12.2024. Діагноз (включаючи код згідно НК 025) та постанова ВЛК про причинний зв'язок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва):
(М24.56) Нестійка комбінована контрактура правого плечового суглоба внаслідок операції (19.09.2024): артроскопії правого плечового суглоба, пластики суглобової губи з фіксацією анкерами, з приводу мінно-вибухової травми (08.02.2024): пошкодження заднього та переднього полюсів суглобової губи, часткового пошкодження сухожилка надостьового та підлопатковою м'язів правого плечового суглоба
Поранення, травма, ТАК, пов'язані із захистом Батьківщини (довідка про обставини травми від 25.02.2024 № 692/141, видана командиром військової частини НОМЕР_2 ).
На підставі статті 81 графи II Розкладу хвороб потребує відпустки для лікування після травми на 30 календарних днів. На підставі наказу МОЗ від 04.07.2007 № 370 - категорія травми тяжка.
Отже, згідно з указаними вище довідками військово-лікарської комісії отримане позивачем бойове травмування пов'язане з захистом Батьківщини та таке відноситься до тяжких.
Відтак позивач перебування у період з 13.02.2024 по 20.02.2024, з 26.04.2024 по 21.06.2024, з 04.07.2024 по 26.07.2024, з 13.09.2024 по 23.09.2024, з 22.11.2024 по 13.12.2024 на стаціонарному лікуванні, що підтверджується випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого ККП «Міська лікарня №3» (виписка з медичної картки стаціонарного хворого №5797), Універсальної клініки «Оберіг» (виписний епікриз), ДУ «ІТО НАМН України» (виписка з медичної картки стаціонарного хворого №533), ДУ «ІТО НАМН України» (довідка-виписка з історії хвороби стаціонарного хворого №608216), ВЧ2923 (виписний епікриз №3812).
У зв'язку з цим позивач звернувся із рапортами, зокрема, щодо виплатити додаткову грошову винагороду за період лікування після отриманого поранення.
Суд звертає увагу на те, що рапорти позивача, відповідачем не розглянуто.
Відповідно до п. 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України 07.04.2017 №124, (далі - Інструкція з діловодства у Збройних Силах України), рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення,-звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Згідно з п. 3.11.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів а моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ.
Наведені вище положення передбачають право подання рапортів з питань, що виникають під час проходження військової служби.
Командир військової частини за результатами розгляду рапорту (заяви) військовослужбовця, зобов'язаний протягом місяця розглянути рапорт (заяву) військовослужбовця та надати відповідь по суті порушених питань.
При цьому командир має приймати рішення та діяти на власний розсуд одноосібно приймаючи відповідні рішення за рапортом військовослужбовця.
Відносини з приводу розгляду звернень військовослужбовців додатково деталізовані нормами Інструкції про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України (затверджена наказом Міністерства оборони України від 28.12.2016р. №735, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 23.01.2017р. за №94/29962; далі за текстом - Інструкція №735).
Згідно з п.1 розділу ІІІ Інструкції №735 посадові особи органів військового управління, військових частин під час розгляду звернень громадян зобов'язані уважно вникати в їх суть, у разі потреби вимагати у виконавців матеріали їх перевірки, направляти працівників на місця для перевірки викладених у зверненні обставин, застосовувати інші заходи для об'єктивного вирішення поставлених автором звернення питань, з'ясовувати та приймати рішення про усунення причин і умов, які спонукають авторів скаржитись.
Відповідно до п.2 розділу ІІІ Інструкції №735 рішення, які приймаються за зверненнями, мають бути мотивованими та ґрунтуватися на нормах законодавства. Посадова особа, визнавши заяву такою, що підлягає задоволенню, зобов'язана забезпечити своєчасне й правильне рішення, а в разі визнання скарги обґрунтованою - негайно вжити заходів щодо поновлення порушених прав громадян.
За правилами п.5 розділу ІІІ Інструкції №735 звернення розглядаються і вирішуються в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, ураховуючи вихідні, святкові та неробочі дні, а ті, які не потребують додаткового вивчення та проведення перевірки за ними, - невідкладно, але не пізніше 15 днів від дня їх отримання.
Якщо в місячний термін розв'язати порушені у зверненні питання неможливо, то керівник відповідного органу військового управління, командир військової частини або особа, що тимчасово виконує його обов'язки, установлює термін, потрібний для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати 45 днів.
Як то згадано у п.7 розділу ІІІ Інструкції №735, відповідь за результатами розгляду звернення обов'язково дається тим органом військового управління, військовою частиною, які його отримали і до компетенції яких входить розв'язання порушених у зверненні питань, за підписом керівників або осіб, яким право ставити підпис надано відповідним керівником органу військового управління, командиром військової частини.
Пунктом 8 розділу ІІІ Інструкції №735визначено, що рішення про відмову в задоволенні вимог або прохань, викладених у зверненні, доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на чинне законодавство і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. При цьому вказуються заходи, які вживались органом військового управління, військовою частиною для перевірки цього звернення. Якщо давалася усна відповідь, то складається відповідна довідка, яка додається до матеріалів перевірки звернення.
Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб'єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб'єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб'єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов'язків, під відмовою суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.
За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022 у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.
Отже, аналіз наведених вище норм чинного законодавства України, дає підстави для висновку про те, що направлення на медичний огляд військовослужбовців проводиться, в тому числі й командирами військової частини, у якій військовослужбовець проходить військову службу.
При цьому, військовослужбовець, що подав рапорт має право отримати відповідь та/або інформацію за результатом розгляду поданого ним рапорту.
Зважаючи на те, що рапорти позивача, відповідачем не розглянуто, суд дійшов висновку, що командуванням військової частини НОМЕР_2 допущено бездіяльність щодо не розгляду рапортів від 18.02.2025 та від 22.02.2025.
Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зі змісту вказаної норми встановлено, що суд при розгляді справи обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про які йдеться у позовній заяві.
Вихід за межі позовних вимог можливий у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, при цьому вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна вимога.
Верховний Суд України у пункті 3 постанови Пленуму від 18.12.2009 № 14 "Про судове рішення" роз'яснив, що вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: лише у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; повний захист прав позивача неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.
Враховуючи позицію Верховного суду України та керуючись частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вбачає підстави для виходу за межі позовних вимог виключно з метою ефективного захисту прав позивача.
Беручи до уваги вищенаведене, з метою ефективного захисту прав позивача суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не розгляду рапортів старшого солдата ОСОБА_1 від 18.02.2025 та від 22.02.2025, а також зобов'язати військову частину НОМЕР_2 розглянути рапорти старшого солдата ОСОБА_1 від 18.02.2025 та від 22.02.2025.
Щодо визнання протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо невидання наказу про призначення на посаду ОСОБА_1 та зобов'язання Військову частину НОМЕР_2 призначити ОСОБА_1 ; визнання протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати грошового забезпечення за липень 2024 року та зобов'язання нарахувати та виплатити грошове забезпечення за період за липень 2024 року ОСОБА_1 в розмірі за останньою займаною посадою з урахуванням посадового окладу, надбавки за військове звання, премії; визнання протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати грошового забезпечення за січень, лютий та березень 2025 року та зобов'язання нарахувати та виплатити грошове забезпечення за період за січень, лютий та березень 2025 року ОСОБА_1 в розмірі за останньою займаною посадою з урахуванням посадового окладу, надбавки за військове звання, премії.
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби:
1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять);
2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби;
3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника);
4) під час виконання державних обов'язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов'язки не були пов'язані з військовою службою;
5) під час виконання обов'язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.
Згідно з ст.1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон №2011-XII), соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч.2 ст.1-2 Закону №2011-ХІІ, у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно з положенням ч.4 ст.9 Закону № 2011-ХІІ, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок №260).
Відповідно до пункту 15 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення не виплачується:
за час надання військовослужбовцям відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати;
якщо виплачуються академічні стипендії;
за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше;
за час перебування на лікуванні в лікарняних закладах понад встановлені чинним законодавством строки;
за час тимчасового виконання обов'язків понад два місяці за новими посадами у зв'язку з переведенням військової частини на інший штат (внесення змін до штату);
за час тримання військовослужбовців під вартою чи перебування під цілодобовим домашнім арештом;
за час відбування покарання на гауптвахті військовослужбовцями строкової військової служби.
Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.
Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
Суд зазначає, що в позовній заяві позивач жодним чином не обґрунтовує, в чому полягає протиправність дії військової частини НОМЕР_2 в контексті невидання наказу про призначення на посаду, також невиплати грошового забезпечення за липень 2024 року, за січень, лютий та березень 2025 року в розмірі за останньою займаною посадою з урахуванням посадового окладу, надбавки за військове звання, премії.
Крім того, дані питань були висвітлені у рапорті позивача від 18.02.2025 за яким не ухвалене будь-яких рішень на даний рапорт, тому дані позовні вимоги охоплюються вище задоволеними судом вимогами.
Щодо решти аргументів сторін, суд звертає увагу, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
За правилами оцінки доказів, встановлених ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення позову.
Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не розгляду рапортів старшого солдата ОСОБА_1 від 18.02.2025 та від 22.02.2025.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 розглянути рапорти старшого солдата ОСОБА_1 18.02.2025 та від 22.02.2025 разом з доданими до них документами, з дотриманням порядку, меж, строку та способу дій, визначених законом, та за результатами їх розгляду прийняти обґрунтоване рішення, з урахуванням вказаних судом мотивів у цьому рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя А.С. Зеленов