24 липня 2025 рокуСправа №160/13085/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «АППАРЕЛЬ ДЕ ФЕРНІЧЕ» до Дніпровської митниці про визнання протиправним та скасування рішення,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «АППАРЕЛЬ ДЕ ФЕРНІЧЕ» (далі - позивач, ТОВ «АППАРЕЛЬ ДЕ ФЕРНІЧЕ») до Дніпровської митниці (далі - відповідач, митниця), в якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів Дніпровської митниці №UA110150/2025/000013/2 від 19.03.2025 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачем з метою митного оформлення товарів подано до митного органу митну декларацію та документи на підтвердження заявленої митної вартості товарів. Під час декларування товарів позивачем обрано основний метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) та подано документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів відповідно до вимог статті 53 Митного кодексу України (далі - МК України). Вказує, що в оскаржуваному рішенні митницею не зазначені обґрунтовані сумніви щодо заявленої декларантом митної вартості товарів, не обґрунтовано неможливість застосування основного методу визначення митної вартості та не обґрунтовано застосування резервного методу. Всі необхідні документи для підтвердження митної вартості товарів наявні у позивача та надані під час митного оформлення товарів. З огляду на викладене позивач вважає, що оскаржуване ним рішення про коригування митної вартості товарів є безпідставним та таким, що підлягає скасуванню судом.
Ухвалою суду від 23.05.2025 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, в якому останній проти позовної заяви заперечує та просить відмовити в її задоволенні. У відзиві зазначено, що оскаржуване рішення є правомірним, оскільки в документах, які надані позивачем до митниці разом з митною декларацією містились розбіжності та були відсутні всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості, містять розбіжності та не містять всіх даних відповідно до обраного декларантом методу визначення митної вартості товарів, водночас, декларантом не подано всіх додаткових документів, які витребувані контролюючим органом згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у ч. ч. 2-4 ст. 53 МК України.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 20.01.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аппарель Де Ферніче» (покупець) та компанією DCL DIS TICARET LTD STI (продавець) укладено Контракт купівлі-продажу № 20/01 (далі - Контракт), згідно пункту 1.1 якого продавець продає, а покупець купує товари широкого споживання, надалі за текстом «товар», з якістю згідно сертифікату якості виробника товару.
Відповідно до пункту 1.2 Контракту товар постачається в кількості (партіями) та на умовах, узгодженими сторонами в проформах-інвойсах або інвойсах до цього контракту.
Згідно пункту 1.3 Контракту покупець зобов'язується сплатити вартість товару в кількості, за цінами і в порядку, узгодженому сторонами в проформах-інвойсах або інвойсах, що є невід'ємною частиною цього контракту.
У відповідності до пункту 3.1 Контракту кількість, асортимент, та вартість товару відображається в інвойсі при відвантаженні чергової партії товару.
Пунктом 3.2 Контракту передбачено, що продавець повідомляє покупця про факт відвантаження товару негайно (у письмовій формі), і зведення про дату відвантаження, номери накладних, тощо.
Згідно пункту 3.3 Контракту поставка товару здійснюється морським або автомобільним транспортом.
Поставка запасних частин до товару може здійснюватися за допомогою міжнародних компаній експрес-доставки вантажів. Поставка товару здійснюється на умовах, зазначених у проформах-інвойсах або інвойсах, згідно з Інкотермс 2020, на кожну окрему поставку товару (пункт 3.4 Контракту).
Відповідно до пунктів 4.1-4.2 Контракту товар повинен бути належно упакований. Маркування повинно включати відомості про марку товару, вагу та номери партії.
Вартість тари, упаковки та маркування, завантаження на транспортний засіб, входять у вартість товару.
З метою митного оформлення товару, Товариством з обмеженою відповідальністю «Аппарель Де Ферніче» було подано до Дніпровської митниці митну декларацію № 25UA110150003553U3 від 19.03.2025 року.
Разом із митною декларацією позивачем надані митному органу наступні документи: пакувальний лист б/н від 06.03.2025 року; рахунок-проформа №3032025 від 03.03.2025 року; рахунок-фактура (інвойс) №DCL2025000000006 від 06.03.2025 року; автотранспортна накладна №002146 від 07.03.2025 року; сертифікат про походження товару №С1338223 від 06.03.2025 року; банківський платіжний документ, що стосується товару Swift від 05.03.2025 року; рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №85 від 19.03.2025 року; документ, що підтверджує вартість перевезення товару довідка про транспортні витрати від 19.03.2025 року, заявка на перевезення №1356 від 13.03.2025 року; комерційна пропозиція б/н від 06.03.2025 року; зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу, стороною якого є виробник товарів, що декларуються, та подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов'язаних з ним посередницьких (зовнішньоекономічних та/або внутрішніх) договорів №20/01 від 20.01.2025 року; доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) №3 від 06.03.2025 року; договір про надання послуг митного брокера №29 від 02.07.2018 року, договір (контракт) про перевезення №09/01/2023/2 від 09.01.2023 року, договір (контракт) про перевезення №17-12 від 17.12.2024 року; договір (контракт) про перевезення №з30/01/2024/1/24 від 30.01.2024 року; копія митної декларації країни відправлення №25341300EX00182886 від 06.03.2025 року.
У митній декларації митну вартість товарів позивачем визначено за ціною контракту. (за основним методом).
Дніпровською митницею направлено позивачу повідомлення, відповідно до якого за результатами опрацювання всіх поданих декларантом документів встановлено, що подані документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, які підтверджують митну вартість товарів, та зазначено наступне.
1. Відповідно до п. 2.2 Контракту умови оплати визначаються сторонами в проформах-інвойсах або інвойсах до Контракту. Згідно проформи-інвойсу від 03.03.2025 року №03032025 та інвойсу №DCL2025000000006 від 06.03.2025 року визначено умови оплати: 100% передплата (аванс). До митного оформлення декларантом надано банківський платіжний документ: Swift від 05.03.2025 року на суму 14868,00 дол. США. При цьому, в графі 70 «Призначення платежу» даного платіжного документу наявне лише посилання на контракт від 20.01.2025 року №20/01. Пунктом. 2.1 Контракту зазначено, що загальна вартість товару, що поставляється в рамках даного Контракту, становить 100 000,00 дол. США. Відповідно до п. 7 висновків Постанови Пленуму ВАСУ від 13.03.2017 року №2 «Про Довідку щодо Узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13 березня 2012 року», платіжне доручення без вказівки у ньому на рахунок-фактуру (інвойс), на підставі яких здійснено платіж, не є доказом, достатнім для доведення митної вартості певної поставки товару. Банківський платіжний документ: Swift від 05.03.2025 року оформлено без дотримання вимог Положення про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 року №216. А саме: вищезазначений документ не містить підпис(и) (власноручний(і)/електронний(і)) відповідальної(их) особи (іб) платника, яка(і) відповідно до законодавства України має(ють) право розпоряджатися рахунком. Враховуючи вищезазначене, надані платіжні документи неможливо ідентифікувати з оцінюваною партією товару.
2. Поставка оцінюваного товару здійснюється на комерційних умовах поставки EXW Bursa (Туреччина), згідно Інкотермс. Відповідно до міжнародних правил перевезення Інкотермс, на комерційних умовах поставки EXW продавець вважається таким, що виконав свої обов'язки з постачання, коли він надав товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві чи в іншому названому місці.. Продавець не відповідає за навантаження товару на транспортний засіб, а також за митне оформлення товару для експорту. Відповідно до даних умов поставки до митної вартості включаються фактурна вартість товару, митні збори та платежі у країні експорту, витрати із завантаження, витрати на страхування, транспортні витрати до кордону України. Відповідно до вимог наказу Міністерства фінансів України від 24.05.2012 року №599, для підтвердження витрат на транспортування декларантом, відповідно до частини 2 статті 53 МК України, подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів можуть належати: рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг)) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту. Декларантом до ціни товару додані витрати на транспортування - 52828,00 грн, навантаження - 1000,00 грн. З метою підтвердження заявленого рівня вартості транспортування декларантом до митного контролю надано: рахунок на оплату від 19.03.2025 року №85; заявку на перевезення №1356 від 13.03.2025 року; довідку про транспортно-експедиційні послуги від 19.03.2025 року б/н; договори з експедитором та перевізником. Відповідно до відомостей рахунку на оплату від 19.03.2025 року №85, визначені наступні витрати на транспортування оцінюваної партії товарів: міжнародні транспортно-експедиційні послуги за маршрут м. Бурса п/п Сірет-Порубне - 53828,00 грн, міжнародні транспортно-експедиційні послуги за маршрут п/п Сірет-Порубне - м. Дніпро - 23069,00 грн. Рахунок на оплату від 19.03.2025 року №85 не кореспондується із довідкою про транспортно-експедиційні послуги від 19.03.2025 року б/н та із заявкою на перевезення №1356 від 13.03.2025 року. З урахуванням зазначеного, в наданому до митного оформлення рахунку ТОВ «Логістік Автотранс» від 19.03.2025 року №85 відсутні відомості щодо заявленого рівня витрат на навантаження товару на транспортний засіб. Заявлені витрати на навантаження 1000,00 грн не підтверджено документально та неможливо перевірити числове значення заявлених витрат у відповідності до положень статті 54 МК України.
3. Надана копія митної декларації країни відправлення від 06.03.2025 року №25341300ЕХ00182886 містить посилання на реквізити е-фактури від 06.03.2025 року №VDCL2025000000006. Вказаний документ до митного оформлення оцінюваного товару не надавався
У зв'язку із виявленими розбіжностями Дніпровська митниця зобов'язала позивача у 10-денний термін надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 2) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 3) виписку з бухгалтерської документації; 4) каталоги, специфікації, прайс-листи виробника товару; 5) висновки про вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями.
Уповноважена позивачем на декларування товару особа листом від 19.03.2025 року повідомила про надання всіх необхідних для митного оформлення документів та відсутність можливості надання додаткових документів у десятиденний термін.
За результатами перевірки наданих відомостей щодо митної вартості товарів Дніпровською митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA110150/2025/000013/2 від 19.03.2025 року.
За результатами контролю співставлення до товарів застосовано другорядний метод визначення митної вартості - резервний метод.
Коригування митної вартості товару проведено за рішенням про коригування митної вартості із застосуванням резервного методу, з використанням наявної у митного органу інформації, що наявна в ЦБД.
Товар, імпортований позивачем, оформлено та випущено у вільний обіг на підставі митної декларації №25UA110150003608U3 від 19.03.2025 року.
Відтак, правомірність винесеного відповідачем рішення про коригування митної вартості товару є предметом розгляду даної адміністративної справи.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Порядок визначення митної вартості товарів, методи визначення митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України, передбачено Митним кодексом України (далі - МК України) та іншими нормативними актами.
Згідно ст. 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відповідно до ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів.
Згідно з вимогами ч. ч. 1 та 5 ст. 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Відповідно до ч. 2. ст. 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:
1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;
2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;
3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);
4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару
5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, які підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації товару;
6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;
7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;
8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Цей перелік є виключним і без обґрунтованих підстав митний орган не вправі вимагати інших документів для підтвердження митної вартості товару.
Частиною 3 ст. 53 МК України встановлений обов'язок декларанта або уповноваженої ним особи на письмову вимогу митного органу протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари
Відповідно до ч. 1 ст. 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Таким чином, митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але такі повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені виключно розбіжностями в документах що подаються для підтвердження митної вартості товарів, чи наявності в них ознак підробки або якщо вони не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Як встановлено судом, рішення про коригування митної вартості товарів, прийняте митницею, фактично обґрунтовані тим, що подані декларантом документи містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, які підтверджують митну вартість товарів.
Відповідно до ч. 2 ст. 57 МК України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Разом з тим, згідно ч. 2 ст. 58 МК України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Відповідно до ч. 2 ст. 55 МК України встановлено, що прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити:
1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано;
2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом;
3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом;
4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування;
5) інформацію про:
а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються;
у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом;
у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті;
б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.
Таким чином суд зазначає, що відповідно до пунктів 2, 4 ч. 2 ст. 55 МК України, прийняте митним органом рішення про коригування митної вартості товарів має містити, зокрема: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.
Згідно ч. 3 ст. 57 МК України кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Втім, як встановлено зі змісту спірного рішення, митний орган зазначає про неможливість застосування методів визначення митної вартості товарів, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 57 МК України у зв'язку з відсутністю інформації щодо вартості ідентичних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, однак таке формальне обґрунтування із загальними висновками не дає підстав вважати таке рішення обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 частини 2 статті 55 МК України.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 06.03.2019 року у справі № 809/278/17, від 27.07.2018 року у справі № 809/1174/17, від 21.02.2018 року у справі № 820/17417/14, від 01.04.2021 року у справі №260/695/19.
Як визначено у ч. 3 ст. 53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи відповідно до переліку, наведеному в даній нормі.
Митні органи мають право витребувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов'язковою обставиною, з якою закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст. 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації (постанова Верховного Суду України від 30.06.2015 року у справі № 21-591а15).
У свою чергу, декларант надав відповідачу всі необхідні документи із поданням митної декларації, які давали можливість останньому встановити дійсну митну вартість товару за ціною контракту.
При цьому суд також звертає увагу на наступне.
Як вже встановлено судом, поставка товару, задекларованого у митній декларації, здійснювалась на підставі Контракту купівлі-продажу № 20/01 від 20.01.2025 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аппарель Де Ферніче» (покупець) та компанією DCL DIS TICARET LTD STI (продавець).
Щодо тверджень відповідача відносно неможливості ідентифікувати платіжне доручення з даною поставкою, суд зазначає про таке.
Як встановлено ч. 2 ст. 53 МК України, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
При цьому, суд зауважує, що відповідно до приписів ст. 53 МК України надання до митного органу банківських платіжних документів та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару не є безумовним або обов'язковим.
Суд зазначає, що у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. У свою чергу умови плати безпосередньо ціни товару не стосуються. У зв'язку з цим відомості про умови оплати товару не повинні братися органом доходів і зборів до уваги при контролі за митною вартістю, а відтак, суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару.
Суперечності у відомостях щодо умов оплати товару у документах, доданих до митної декларації на підтвердження митної вартості товарів, не можуть бути підставою для витребування органом доходів і зборів додаткових документів у декларанта.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.06.2019 року у справі № 813/1755/17 та від 29.07.2021 року у справі № 380/6459/20.
Відмова у митному оформленні має бути аргументованою невиконанням вимог, що пов'язані саме з тими недоліками, у зв'язку з якими митним органом витребувані додаткові документи.
Аналогічний правовий висновок здійснений Верховним Судом у постанові від 06.03.2018 року у справі № 815/3142/17.
Отже, вказані зауваження відповідача жодним чином не впливають на формування числових складових митної вартості товару. Водночас, декларант надав відповідачу необхідні документи із поданням митної декларації, які давали можливість останньому встановити дійсну митну вартість товару за ціною контракту, зокрема: пакувальний лист б/н від 06.03.2025 року; рахунок-проформа №3032025 від 03.03.2025 року; рахунок-фактура (інвойс) №DCL2025000000006 від 06.03.2025 року; автотранспортна накладна №002146 від 07.03.2025 року; сертифікат про походження товару №С1338223 від 06.03.2025 року; банківський платіжний документ, що стосується товару Swift від 05.03.2025 року; рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №85 від 19.03.2025 року; документ, що підтверджує вартість перевезення товару довідка про транспортні витрати від 19.03.2025 року, заявка на перевезення №1356 від 13.03.2025 року; комерційна пропозиція б/н від 06.03.2025 року; зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу, стороною якого є виробник товарів, що декларуються, та подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов'язаних з ним посередницьких (зовнішньоекономічних та/або внутрішніх) договорів №20/01 від 20.01.2025 року; доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) №3 від 06.03.2025 року; договір про надання послуг митного брокера №29 від 02.07.2018 року, договір (контракт) про перевезення №09/01/2023/2 від 09.01.2023 року, договір (контракт) про перевезення №17-12 від 17.12.2024 року; договір (контракт) про перевезення №з30/01/2024/1/24 від 30.01.2024 року; копія митної декларації країни відправлення №25341300EX00182886 від 06.03.2025 року.
Крім того, суд звертає увагу на те, що у платіжному документі Swift від 05.03.2025 року на суму 14868,00 дол. США містяться посилання на Контракт №20/01 від 20.01.2025 року, в межах виконання якого здійснювалась поставка товару.
Крім цього, суд зазначає, що у своїй сукупності із наданими документами, платіжний документ Swift від 05.03.2025 року, рахунок-проформа №3032025 від 03.03.2025 року, рахунок-фактура (інвойс) №DCL2025000000006 від 06.03.2025 року та Контракт дають можливість встановити до поставки якої саме партії товару він відноситься.
Щодо аргументів відповідача про невідповідність платіжного документа Swift від 05.03.2025 року вимогам Постанови №216, а саме щодо відсутності підписів (власноручних/електронних) відповідальних осіб платника, які відповідно до законодавства України мають право розпоряджатися рахунком, то суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України «Про платіжні послуги», платіжна інструкція має містити інформацію, що дає змогу надавачу платіжних послуг ідентифікувати особу платника та отримувача за платіжною операцією, рахунки платника та отримувача, надавачів платіжних послуг платника та отримувача, суму платіжної операції та іншу інформацію (реквізити), необхідну для належного виконання платіжної операції.
Частиною 7 ст. 40 Закону України «Про платіжні послуги», Національний банк України у своїх нормативно-правових актах визначає обов'язкові реквізити платіжних інструкцій, особливості їх оформлення, захисту, прийняття до виконання.
Так, Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженим Постановою Правління Національного банку України 28.07.2008 року № 216 (далі - Постанова № 216), а саме Розділом 2 «Порядок оформлення платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах», пунктом 14 передбачено обов'язкові реквізити, які має містити платіжна інструкція в іноземній валюті або банківських металах, зокрема у підпункті 13 зазначено, що платіжна інструкція в іноземній валюті або банківських металах, оформлена ініціатором в електронній або паперовій формі, повинна містити такі обов'язкові реквізити: підпис(и) [власноручний(і)/електронний(і)] відповідальної(их) особи(іб) платника, яка(і) відповідно до законодавства України має (ють) право розпоряджатися рахунком, або код автентифікації.
Зі змісту платіжного документа Swift від 05.03.2025 року вбачається, що останній містить код автентифікації, що виключає обов'язкову наявність підписів [власноручний(і)/електронний(і)] відповідальної(их) особи(іб) платника.
Отже, зазначені банківські документи можливо ідентифікувати із даною поставкою товарів.
Таким чином, зазначені вище зауваження митного органу є необґрунтованими.
Щодо зауважень митного органу до транспортної складової, суд зазначає наступне.
Відповідно до матеріалів справи, постава товарів здійснювалась на умовах EXW, згідно Інкотермс 2020. У ціну товару включено вартість упаковки, маркування та завантаження на транспортний засіб.
Згідно з Інкотермс 2020 поставка товару на умовах EXW означає, що товар і всі ризики, пов'язані з ним, переходять до покупця у момент самовивозу зі складу продавця або іншого обумовленого місця. З цієї миті зобов'язання продавця за поставкою вважаються виконаними. Вантаж вважається поставленим продавцем під час його передачі покупцю на території продавця або в іншому визначеному місці (наприклад, на фабриці, на заводі, складі тощо), і це визначене місце може бути або може не бути приміщенням продавця.
Відповідно до умов поставки EXW (франко-завод) продавець здійснює поставку в момент, коли він надає товари у розпорядження покупця на території продавця або в іншому визначеному місці.
Водночас імпортер (покупець) повинен укласти договір з перевізниками товару і оплатити перевезення від підприємства-продавця до пункту призначення, включаючи навантаження, виконати і сплатити митні процедури, а також податки і збори, сплатити товар продавцеві за ціною виробника.
Суд зазначає, що відповідач у рішенні про коригування митної вартості товару, яке оскаржується, послався на наказ Міністерства фінансів України від 24.05.2012 року № 599. Проте, вказаний наказ регулює правила заповнення декларації митної вартості та містить таке формулювання: «Для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до частини другої статті 53 Кодексу подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів можуть належати: рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту».
Таким чином, наказ Міністерства фінансів України № 599 лише визначає можливі приклади документів на підтвердження вартості перевезення, але не встановлює вичерпного переліку таких документів, а його формулювання не містить обов'язкової вимоги.
Для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до ч. 2 ст. 53 МК України подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.
Отже, документами на підтвердження витрат на транспортування можуть бути не лише транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження транспортних витрат, як складової митної вартості, до митного оформлення були надані такі документи: автотранспортна накладна №002146 від 07.03.2025 року; рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №85 від 19.03.2025 року; документ, що підтверджує вартість перевезення товару довідка про транспортні витрати від 19.03.2025 року, заявка на перевезення №1356 від 13.03.2025 року; зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу, стороною якого є виробник товарів, що декларуються, та подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов'язаних з ним посередницьких (зовнішньоекономічних та/або внутрішніх) договорів №20/01 від 20.01.2025 року; доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) №3 від 06.03.2025 року; договір (контракт) про перевезення №09/01/2023/2 від 09.01.2023 року, договір (контракт) про перевезення №17-12 від 17.12.2024 року; договір (контракт) про перевезення №з30/01/2024/1/24 від 30.01.2024 року.
Враховуючи доводи та твердження митного органу, саме щодо достатності документів для підтвердження заявленої митної вартості товару на підставі документів на перевезення вантажу, суд звертає увагу на таке.
У пункті 14 висновків Довідки щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України, в редакції від 13.03.2012 року, яка затверджена постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.03.2017 року № 2, вказано, що якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким (ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому, довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.
17.12.2024 року між ТОВ «Логістік Автотранс» (експедитор) та ТОВ «Аппарель Де Ферніче» (замовник) укладено Договір про надання транспортно-експедиторських послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом №17-12 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого експедитор зобов'язується доставляти ввірений йому замовником вантаж до пункту призначення в міжнародному або внутрішньому сполученні за заявками замовника і видати його вантажоодержувачу у встановлений термін, передбачений Договором або/і заявкою, а замовник зобов'язується здійснювати за перевезення вантажів встановлену плату в розмірі та в строки, передбачені даним Договором та заявкою.
Відповідно до п. 2.1 Договору експедитор зобов'язується від свого імені і за рахунок замовника здійснювати організацію доставки вантажів у міжнародних та внутрішніх сполученнях власноруч або залучаючи для здійснення перевезень третю сторону на підставі договору перевезення, укладеного між експедитором і третьою стороною. При цьому, залишаючись відповідальним перед замовником за їхні дії як за свої власні.
У свою чергу, 30.01.2024 року між ТОВ «Логістік Автотранс» (експедитор) та Marex Lojistik Global Tasimacilik Turizm Tekstil Otomotiv Sanayi Ve Dis Ticaret Limited Sirketi (виконавець) укладено Контракт №з30/01/2024/1/24, відповідно до п. 1.2 якого експедитор надає вантажі для перевезень транспортом виконавця. Виконавець виконує перевезення цих вантажів згідно з заявками експедитора, власними вантажними автомобілями, або залучає інші транспортні компанії.
У свою чергу, 09.01.2023 року між Marex Lojistik Global Tasimacilik Turizm Tekstil Otomotiv Sanayi Ve Dis Ticaret Limited Sirketi (замовник) та ФОП ОСОБА_1 (перевізник) укладено Договір про надання транспортних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом №09/01/2023/2, відповідно до п. 1.1 якого перевізник зобов'язується доставляти ввірений йому замовником вантаж до пункту призначення в міжнародному або внутрішньому сполученні за заявками замовника і видати його вантажоодержувачу у встановлений термін, передбачений Договором або/і заявкою, а замовник зобов'язується здійснювати за перевезення вантажів встановлену плату в розмірі та в строки, передбачені даним Договором і заявкою.
Відповідно до транспортної заявки щ№1356 від 13.03.2025 року до Договору №17-12 від 17.12.2024 року на транспортно-експедиційне обслуговування зазначена вартість фрахту 76 897,00 грн.
Вищезазначена вартість транспортно-експедиторського обслуговування також передбачена Довідкою про транспортно-експедиторські витрати б/н від 19.03.2025 року, згідно якої транспортне експедирування автомобільним транспортом АВ 5430 ІТ / АВ 6640 ХК - Бурса (Туреччина) - п/п Сірет-Порубне (Україна) - 53 828,00 грн, в тому числі навантажувальні роботи - 1000,00 грн; п/п Сірет-Порубне (Україна) - м. Дніпро (Україна) - 23 069,00 грн. Загальна вартість складає 76 897,00 грн. вантажно-розвантажувальні роботи та експортні формальності входять у вартість доставки. Страхування вантажу не проводилося.
Разом з тим, вищезазначена вартість транспортно-експедиторського обслуговування передбачена рахунком на оплату №85 від 19.03.2025 року.
Таким чином, суд, зважаючи на надані позивачем документи до митного оформлення щодо транспортування товару, вказує на необґрунтованість висновків митного органу, оскільки позивачем надано документи, які дають змогу перевірити суму сплачену за транспортування товару.
Крім того, положення п. 6 ч. 2 ст. 53 МК України та Правил заповнення декларації митної вартості, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 року № 599, не визначено вичерпного переліку документів, що надаються декларантом на підтвердження розміру витрат на транспортування товарів, відповідно, надані перевізником довідки про транспортно-експедиторські витрати є допустимими доказами розміру таких витрат.
Якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким (-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. МК України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідки про транспортні витрати є допустимими доказами на підтвердження витрат на перевезення товарів.
Така правова позиція викладена, зокрема, в пункті 2.11 Довідки щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13 березня 2012 року, затвердженої Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.03.2017 року № 2.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06.09.2019 року у справі № 815/2501/18, від 22.08.2019 року у справі № 810/2784/18 та від 11.04.2022 року у справі № 1.380.2019.006980, який підлягає врахуванню у спірних правовідносинах.
Відтак, суд вважає безпідставним неврахування під час митного оформлення вказаних документів про транспортні витрати.
Митним кодексом України не визначено вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів, не вказано, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи, а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.
За вказаних обставин, суд відхиляє доводи відповідача щодо транспортної складової.
Щодо тверджень відповідача відносно не надання документів зазначених у копії митної декларації країни відправлення суд зазначає про таке.
Копія митної декларації країни відправлення передбачена як додатковий документ, що надається (за його наявності) на запит митниці, якщо надані документи, передбачені частиною 2 статті 53 МК України містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Враховуючі надані до митного оформлення документи, що підтверджують вартість товару, яка підлягає сплаті, в зауваженнях митницею не зазначено у зв'язку з якими розбіжностями в документах, що впливають на правильність визначення митної вартості, висувається вимоги про вказаних документів.
Щодо інших тверджень митного органу, які визначені як підстави для помилковості визначення позивачем митної вартості товарів за основним методом, суд виходить з того, що саме по собі припущення митного органу про подання декларантом невідповідних документів чи наявності в них розбіжностей, не є достатнім для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом, або беззаперечною підставою для незастосування обраного ним методу визначення митної вартості.
Так, Верховний Суд у постанові від 23.07.2019 року по справі № 1140/3242/18 вказав на те, що наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Такі сумніви є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. У зв'язку з вказаним саме на митний орган покладається обов'язок зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у достовірності цих відомостей.
Отже, відповідач не підтвердив належними доказами та аргументованими доводами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари.
При цьому, такі посилання митного органу не заслуговують на увагу, оскільки визначаючи зазначені недоліки, відповідач не наводить посилань на розбіжності у числових значеннях складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягала сплаті за ці товари.
Крім того, суд також вважає за необхідне зазначити про таке.
Верховним Судом у постанові від 04.09.2018 року у справі № 818/1186/17 зазначено, що рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися виключно на інформації ЄАІС ДФС України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб'єктами господарських відносин при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності МК України не передбачено. Також слід врахувати, що в ЄАІС ДФС України відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація щодо судових рішень з питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв'язку з чим така інформаційна база не містить всіх об'єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню.
Відповідно до позиції Верховного Суду у постанові від 27.07.2018 року по справі № 809/1174/17, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, митний орган повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію, яка використовувалася митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.
Так, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім визначення джерела інформації, яка взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів.
Таку правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 08.02.2019 року у справі №825/648/17, від 26.05.2022 року у справі №560/355/19.
Суд також не бере до уваги посилання відповідача на неподання декларантом додаткових документів, оскільки в даному випадку їх відсутність не впливає на правильність визначення декларантом митної вартості товарів за основним методом, що підтверджується наданими до митного оформлення документами. Неподання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не є достатнім для висновку щодо наявності підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.
Зважаючи на викладене, суд визнає необґрунтованими доводи відповідача стосовно неможливості перевірки митної вартості товару за відсутності відомостей про відсутність інформації про виробника.
Інші підстави, зазначені у спірних рішеннях про коригування митної вартості товарів суд не бере до уваги, оскільки такі підстави не передбачені частинами 2-4 статті 53 МК України.
Відтак, суд визнає необґрунтованими доводи відповідача про непідтвердження числового значення митної вартості, визначеної за основним методом визначення митної вартості, що відповідно до приписів МК України є підставою для корегування заявленої декларантом митної вартості.
Суд зазначає, що за результатами опрацювання наданих позивачем документів орган доходів і зборів повинен був застосувати метод визначення митної вартості за ціною угоди (контракту) щодо товару, який імпортується, оскільки позивачем при декларуванні митної вартості зазначені усі складові числового значення митної вартості, а відповідачем не доведено, що позивачем неправильно здійснено розрахунок, а також, що до декларації внесено недостовірні або неточні відомості, що надані митному органу документи містять не всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості.
Приймаючи до уваги, що відсутність у позивача витребуваних відповідачем додаткових документів ніяким чином не впливає на правильність визначення позивачем (декларантом) митної вартості товарів за основним методом, що підтверджується наданими до митного оформлення документами. А наявність однієї лише вказівки відповідача на перелічені ним розбіжності та недоліки у поданих позивачем документах, без роз'яснення, в чому такі розбіжності полягають, який їхній вплив на митну вартість оцінюваного товару і чому без їх усунення заявлена митна вартість не може бути визнана, не може бути достатньо для висновку про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості. У зв'язку з цим неподання позивачем (декларантом) запитуваних (витребуваних) відповідачем додаткових документів з об'єктивних причин, зокрема з причин їх невизначеності та відсутності, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не може бути достатнім для висновку щодо наявності підстав для застосування відповідачем іншого методу визначення митної вартості, а також не може бути підставою для прийняття оскаржуваного рішення та здійснення коригування митної вартості.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що рішення про коригування митної вартості товарів №UA110150/2025/000013/2 від 19.03.2025 року, прийняте Дніпровською митницею, є протиправним та підлягає скасуванню.
Інші доводи не є юридично значимими та не впливають на висновки суду.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень ст. 9 Конституції України та ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Європейський Суд з плав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява №33202/96, п.120, ECHR 2000, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява №48939/99, п.128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява №21151/04, п.72, від 08.04.2008, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п. 51, від 15.09.2009). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п.74, від 20.05.2010, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.
Крім того, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні по справі «Yvonne van Duyn v.Home Office» зазначив, що «принцип юридичної визначеності» означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії». З огляду на «принцип юридичної визначеності», держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно з частиною 2 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до приписів частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач суду не надав.
При цьому, відповідачем не доведено належними доказами правомірність свого рішення у спірних правовідносинах.
Враховуючи викладене, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень чинного законодавства України, суд вважає, що позовна заява обґрунтована та підлягає задоволенню.
Щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст. 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно із ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно із ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Клопотань про зменшення розміру витрат позивача на правничу допомогу представником відповідача не заявлено.
При цьому, відповідач надав заперечення щодо стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки такі витрати є неспівмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Судом встановлено, що 11.04.2025 року між ТОВ «Аппарель Де Ферніче» та Адвокатським бюро «Майя Сергєєва та Партнери» укладено Договір про надання правничої допомоги №45.
Також, 11.04.2025 року між сторонами укладено додаткову угоду №1 до вказаного договору, відповідно до п. 2 якого, гонорар є фіксованим і включає в себе повне юридичне супроводження процесу оскарження в судовому порядку рішення про коригування митної вартості та складає 7000,00 грн.
Відповідно до рахунку на оплату № 66 від 11.04.2025 року загальна вартість наданих послуг складає 7000,00 грн.
Вказані послуги були оплачені позивачем, що підтверджується копією платіжної інструкції № 11125 від 15.04.2025 року на суму 7000,00 грн.
Отже, загальна сума витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката у цій справі склала 7000,00 грн.
При цьому, суд звертає увагу, що розмір гонорару адвоката у сумі 7000,00 грн є фіксованим, узгодженим сторонами у додатковій угоді до договору від 11.04.2025 року № 11 про надання правової допомоги та фактично є сплаченим клієнтом, що підтверджується платіжною інструкцією на суму 7000,00 грн.
Таким чином, наведені обставини не вимагають будь-якого іншого підтвердження понесених позивачем витрат, пов'язаних із наданням професійної правничої допомоги та надання суду актів наданих послуг (виконаних робіт) з детальним описом їх обсягів та вартості.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28.12.2020 року у справі № 640/18402/19, а саме: «Витрати позивача на професійну правничу (правову) допомогу підтверджені належними та допустимими доказами, а тому підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Розмір винагороди за надання правової допомоги, визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу. Матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката та понесення ним витрат в суді першої інстанції. Щодо відсутності детального опису робіт на виконання положень частини четвертої статті 134 КАС, суд звертає увагу на зміст цієї норми, яка запроваджена «для визначення розміру витрат» , в той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним».
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За таких обставин, заява щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн підлягає задоволенню.
Щодо стягнення витрат зі сплати судового збору, суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 5239,52 грн, що документально підтверджується платіжною інструкцією № 11119 від 15.04.2025 року.
Враховуючи, що адміністративний позов задоволено повністю, сплачений позивачем судовий збір за подачу адміністративного позову до суду в розмірі 5239,52 грн, підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. ст. 2, 9, 72-77, 242-246, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «АППАРЕЛЬ ДЕ ФЕРНІЧЕ» (код ЄДРПОУ 38524231, 28000, Кіровоградська область, м. Олександрія, Звенигородське шосе, б.1) до Дніпровської митниці (код ЄДРПОУ 43971371, 49038, м. Дніпро, вул. Княгині Ольги, 22) про визнання протиправним та скасування рішення,- задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів Дніпровської митниці №UA110150/2025/000013/2 від 19.03.2025 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровської митниці (код ЄДРПОУ 43971371) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аппарель Де Ферніче» (код ЄДРПОУ 38524231) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 5239 (п'ять тисяч двісті тридцять дев'ять) грн 52 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровської митниці (код ЄДРПОУ 43971371) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аппарель Де Ферніче» (код ЄДРПОУ 38524231) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 (сім тисяч) грн 00 коп.
Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено та підписано 24.07.2025 року.
Суддя О.М. Неклеса