24 липня 2025 року Справа № 160/15139/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Ількова В.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу №160/15139/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,-
І. ПРОЦЕДУРА
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду через підсистему Електронний суд звернулась ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення від 25.04.2025 року №047050031626 Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 17.04.2025 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до страхового стажу періоди період догляду за дитиною до досягнення 3х років ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 26.10.1989 по 26.10.1992. 2.Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 17.04.2025 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
Ухвалою суду від 26.05.2025 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 262 КАС України.
Також ухвалою суду від 26.05.2025 року витребувано у відповідача додаткові докази по справі, зокрема:
- пенсійної справи позивача;
- заяви позивача про призначення пенсії;
- рішення від 25.04.2025 року №047050031626 Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 17.04.2025 року;
-відомості щодо зарахування/незарахування спірного періоду роботи позивача;
- листи/відмови (рішення)Пенсійного органу на звернення позивача щодо здійснення такої виплати.
09.06.2025 року відповідачем подано відзив на позовну заяву позивача. Долучені додаткові докази по справі.
Ухвалою суду від 16.06.2025 року у задоволенні клопотання відповідача про залучення співвідповідача у справі № 16015139/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, відмовлено.
У відповідності до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Отже, рішення у цій справі приймається судом 24.07.2025 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що протиправні дії Пенсійного органу порушують право позивача на достатній рівень пенсійного забезпечення.
ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що необхідний вік 55 років. Вік заявника 53 роки. Необхідний страховий стаж становить не менше 25 років у жінок. Страховий стаж заявника становить 22 роки 2 місяці 2 дні. Необхідний пільговий стаж становить не менше 10 років. Пільговий стаж особи становить 13 років 2 місяці 19 днів.
Вказують, що відповідно до пп.2 п.2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах мають працівники, які працювали на роботах із шкідливими і важкими умовами праці - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим п.2 пп.2, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.
Результати розгляду- документів, доданих до заяви:
За доданими документами до страхового стажу не зараховано період догляду за дитиною до 3-х років ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки відсутній штамп про видачу паспорту в свідоцтві про народження, та відсутня будь-яка інформація про виховання дитини до 3-х років.
До пільгового стажу зараховано періоди роботи відповідно до довідки №2/7-вк-51 від 01.04.2025 року.
Враховуючи зазначене, вирішено: відмовити в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із недосягненням пенсійного віку та відсутні необхідного страхового стажу, передбаченого пп.2 п.2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Суд, дослідив матеріали справи, з'ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінив докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізував застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 17.04.2025 позивач звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах Список №2.
Вказану заяву позивача було розглянуто - Головним управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Однак, рішенням №047050031626 від 25.04.2025 ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із недосягненням пенсійного віку та відсутні необхідного страхового стажу, передбаченого пп.2 п.2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Так, згідно вказаного рішення, встановлено, що страховий стаж позивача становить 22 років 02 місяці 02 дні. Необхідний пільговий стаж становить не менше10 років. Пільговий стаж позивача становить 13 років 2 місяці 19 днів.
Результати розгляду- документів, доданих до заяви:
За доданими документами до страхового стажу незараховано період догляду за дитиною до 3-х років ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки відсутній штамп про видачу паспорту в свідоцтві про народження, та відсутня будь-яка інформація про виховання дитини до 3-х років.
До пільгового стажу зараховано періоди роботи відповідно до довідки №2/7-вк-51 від 01.04.2025.
Враховуючи зазначене, відповідачем було вирішено: відмовити в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із недосягненням пенсійного віку та відсутні необхідного страхового стажу, передбаченого пп.2 п.2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Не погодившись із вказаним рішення Пенсійного органу про відмову у призначанні пенсії за віком на пільгових умовах позивач звернулась до суду із цим позовом за захистом своїх порушених прав.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладених в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.
V. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються, зокрема, Законом України «Про пенсійне забезпечення» та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції на час звернення позивача із заявою).
Згідно з пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 року (далі - Закон №1788-XIІ), у редакції чинній до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 року на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII від 03.10.2017, текст Закону №1058-IV доповнений, зокрема, статтею 114, згідно із п. 2 ч. 2 якої на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Вказана норма набула чинності з 01.10.2017 року.
Згідно з частиною першої статті 1 Закону №1788-XII громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Статтею 13 Закону №1788-XII (в редакції від 02.03.2015) фактично введено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених вказаною нормою, необхідних для призначення пенсії на пільгових умовах.
Рішенням Конституційного Суду України за № 1-р/2020 від 23.01.2020 року, у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII вирішено: визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
Таким чином, враховуючи відновлення рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 у справі №1-5/2018(746/15) редакції статті 13 Закону №1788-XII, яка діяла до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, суд зазначає, що на даний час існує дві чинних норми, якими по різному встановлено вік жінок, необхідний для призначення пенсії на пільгових умовах за Списком № 2, а саме:
- пунктом «б» частини другої статті 13 Закону №1788-XII передбачено право на пенсію за віком жінок, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;
- статтею 114 Закону України №1058-IV передбачено право на пенсію за віком працівникам зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
При цьому, статтею 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» також передбачено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених вказаною нормою, необхідних для призначення пенсії на пільгових умовах.
Відповідно до абзаців першого другого пункту 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Також, згідно з абзацом першого пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відтак, суд констатує, що з 23.01.2020 в Україні існують два закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, які входять до Списку №2, а саме: пункт «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом № 213-VІІІ та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VІІІ.
При цьому, у спірних правовідносинах, норми вказаних законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає:
- 50 років за пунктом «б» статті 13 Закону 1788-ХІІ (у редакції до внесення змін Законом № 213-VІІІ);
- 55 років за пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VІІІ.
Питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів вирішує Конституційний Суд України в порядку, визначеному Законом України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України».
Органи судової влади під час здійснення судочинства застосовують законодавчі норми та не наділені повноваженнями (крім Конституційного Суду України) визнавати закони України такими, що втратили чинність або скасовувати їх у інший спосіб.
Відповідно до частини 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Враховуючи позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену в постанові від 19.02.2020 року у справі № 520/15025/16-а, що у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи, суд вважає обґрунтованою позицію позивача щодо необхідності застосування до спірних правовідносин п. «б» ст. 13 Закону № 1788 у редакції, яка діяла до Закону України від 02.03.2015 року № 213.
VІ. ОЦІНКА СУДУ
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що при вирішенні цієї справи норми пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не підлягають застосуванню, адже остання суперечить принципам правової визначеності та положенням Конституції України з урахуванням правових висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020.
Отже, на момент звернення позивача до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою про призначення пенсії за віком за Списком №2, норми Закону № 1788-XII були чинними. Цей закон не скасований, його положення не визнавалися неконституційними або незаконними і на сьогодні.
Відтак, умови та порядок призначення пенсії за віком на пільгових умовах визначалися Законом № 1788-XII на момент виникнення спірних правовідносин.
Отже, при зверненні позивача до відповідача із заявою про призначення пенсії пільгової пенсії за віком за Списком №2, останній повинен був при вирішенні заяви керуватися нормами Закону № 1788.
Встановлено і не є спірним, що позивачем досягнуто віку, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах.
Щодо спірного страхового стажу позивача, суд зазначає про таке.
Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 11 Закону №1058-ІV загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або при народженні дитини, при усиновленні дитини.
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону № 1058-ІV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Отже, до страхового стажу зараховується весь трудовий стаж, набутий до 01.01.2004 року, тобто ті періоди трудової діяльності до 1 січня 2004 року, як це передбачено нормами Закону № 1788-ХІІ та законодавством СРСР.
Відповідно до частини 3 статті 56 Закону № 1788-ХІІ до стажу роботи зараховується також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
Відповідно до ст.181 Кодексу законів про працю України, відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.
Згідно з частиною 2 статті 181 Кодексу законів про працю України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.
Відповідно до пункту 11 Порядку №637 час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.
Наведені норми дозволяють дійти висновку, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми до досягнення ними трирічного віку зараховується до страхового стажу та встановлюється на підставі свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть) та документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.
При цьому, вимоги про обов'язкову наявність у свідоцтві про народження дитини відмітки про одержання паспорта чинним законодавством не передбачені.
Як вбачається із свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_2 , батьками якого є ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
На зворотному боці свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , міститься відмітка (штамп) про отримання паспорту серії НОМЕР_2 12.05.2006 року, що відповідно спростовує зазначене в оскаржуваному рішенні про відмову в призначенні пенсії про відсутність штампу про видачу паспорту в свідоцтві про народження, та відсутності будь-якої інформації про виховання дитини до трьох років, тому неврахування до страхового стажу роботи позивача період догляду за дитиною до трьох років ІНФОРМАЦІЯ_2 , є неналежним.
Отже, слід дійти до висновку, що відмова в зарахуванні до страхового стажу позивача періоду з 26.10.1989 року по 26.10.1992 року, у якому позивач здійснювала догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку, з підстав відсутності у свідоцтві про народження дитини відмітки про одержання паспорта, є протиправною.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.
Відтак, у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих особою документів відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності. Однак, ГУ ПФУ в Харківській області таким правом не скористалося.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про необґрунтованість посилань відповідача на відсутність підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду з 26.10.1989 року по 26.10.1992 року, коли позивач перебувала у відпустці до догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 25.04.2025 року про відмову в призначенні пенсії позивачеві є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплачувати пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2, суд зазначає про таке.
Призначення, перерахунок, нарахування та виплата пенсій відноситься до дискреційних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону №1058-IV, пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.
В той же час, згідно з п.п.3 п. 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, яке затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року №28-2 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за №40/26485, Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.
З аналізу наведеного вбачається, що на даний час Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.
Так, питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
За таких обставин адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Також суд для найбільш ефективного захисту порушеного права особи може вийти за межі позовних вимог. Виходячи зі змісту позовних вимог та доказів, наданих на підтвердження правової позиції відповідачем, суд доходить висновку, що належним способом відновлення порушеного права позивача на отримання пенсії за віком на пільгових умовах буде скасування рішення від 25.04.2025 року; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період догляду за дитиною до 3-х річного віку з 26.10.1989 року по 26.10.1992 року та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 17.04.2025 року за Списком №2 на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення», в редакції відповідно до рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року, з урахуванням висновків суду.
З огляду на те, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності вчинених ним дій, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини четвертої статті 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права, яка проявляється в рівності всіх перед законом, цілях і засобах, що обираються для їх досягнення.
Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід та неупередженість.
Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позивачем обґрунтовані та доведені позовні вимоги у вказаній вище частині.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, про таке.
Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до приписів статті 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 726,72 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення від 25.04.2025 року №047050031626 Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 , згідно поданої нею заяви від 17.04.2025 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період догляду за дитиною до 3-х річного віку з 26.10.1989 року по 26.10.1992 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 17.04.2025 року за Списком №2 на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення», в редакції відповідно до рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року, з урахуванням висновків суду.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору в сумі 726,72 гривень.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
Відповідач : Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м.Харків, Майдан Свободи, Держпром, під'їзд 3, поверх 2, 83, код ЄДРПОУ 14099344).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено 24.07.2025 року.
Суддя В.В. Ільков