24 липня 2025 року Справа №160/27921/24
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Ремез К.І., розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпро заяву представника позивача Чернікова Дениса Юрійовича про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі №160/27921/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.12.2024 у справі №160/27921/24, позов ОСОБА_1 задоволено, а саме:
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 у грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, з 25.02.2022 по 01.04.2024 включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 25.02.2022 по 01.04.2024 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації за невикористану відпустку (за 2022, 2023, 2024 роки), грошову допомогу на оздоровлення, з 02.04.2024 по 18.07.2024 включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 02.04.2024 по 18.07.2024 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку (за 2022, 2023, 2024 роки), грошову допомогу на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні за станом здоров'я в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, розрахованого по прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2024 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 у справі №160/27921/24 апеляційні скарги відповідачів залишили без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.12.2024 у справі №160/27921/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії залишили без змін.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.12.2024 у справі №160/27921/24 набрало законної сили 18.06.2025.
З матеріалів справи видно, що рішення суду з набранням законної сили та виконавчі листи по справі № 160/27921/24 не отримані позивачем або представником позивача, що підтверджується матеріалами справи.
23.07.2025 від представника позивача надійшла заява про встановлення судового контролю у справі №160/27921/24, в якій просить суд зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 , Військову частину НОМЕР_2 надати розрахунки перерахованого грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні за станом здоров'я на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року у справі №160/27921/24. У разі не проведення правильного розрахунку заборгованості у відповідності до рішення суду, застосувати до посадових осіб фінансової служби Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 заходи процесуального примусу, визначені КАС України.
В обгрунтування поданої заяви зазначено, що за результатами розгляду адвокатських запитів Військова частина НОМЕР_2 надала лист від 05.07.2025, в якому вказала, що нею вживаються заходи для касаційного оскарження вказаного рішення, за результатами якого, будуть прийняті відповідні рішення та вжиті заходи. Натомість, досі відповідачами не надано жодних розрахунків грошового забезпечення на виконання рішення суду та додаткового рішення суду. Тож, наразі, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року у справі №160/27921/24 не виконано ні в частині: здійснення розрахунків грошового забезпечення у відповідності до рішення суду; ні в частині виплати такої заборгованості.
Надаючи оцінку щодо необхідності встановлення судового контролю за виконанням рішення у цій справі, суд зважає на таке.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Частиною 4 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Згідно зі ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
19.12.2024 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень" від 21.11.2024 № 4094-IX (далі - Закон № 4094-ІХ), яким статтю 382 КАС України викладено у новій редакції, а КАС України доповнено статтями 381-1, 382-1, 382-2, 382-3.
Згідно із пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 4094-ІХ справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Законом, розглядаються з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності цим Законом.
Суд зазначає, що відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відтак розгляд заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду здійснено судом з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності Законом № 4094-ІХ.
За приписами частин першої, другої статті 381-1 КАС України, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.
Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Абзацем 2 ч.1 ст. 382 КАС України визначено, що адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
Частиною 5 статті 382 КАС України встановлено, що за письмовою заявою заявника суд під час ухвалення рішення суду може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене таке рішення, подати звіт про його виконання. Перебіг строку для подання звіту починається з дня набрання законної сили рішенням суду. Заява, передбачена абзацом першим цієї частини, може бути подана не пізніше завершення судових дебатів, а якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження - не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
За приписами ч.6 ст.382 КАС України суд під час ухвалення рішення суду за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене таке рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення суду, якщо суд допускає його негайне виконання.
Згідно з частиною першою статті 382-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає заяву про зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п'ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду.
За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення (частина друга статті 382-1 Кодексу адміністративного судочинства України).
Аналіз вищезазначених правових норм дає підстави зробити висновок, що інститут судового контролю полягає у здійсненні судом контролюючої функції по відношенню до суб'єкта владних повноважень з дотримання ним принципу обов'язковості судового рішення.
Як зазначалося вище, приписами абз.2 ч.1 ст.382 КАС України (в редакції Закон №4094-ІХ, чинній станом на час звернення заявника з заявою про встановлення судового контролю, а також на час вирішення цієї заяви судом) визначено, що адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
Отже, вказаною нормою КАС України передбачено безальтернативне встановлення судом, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, судового контролю за виконанням такого рішення шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, у конкретному переліку справ, а саме: справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг саме за письмовою заявою заявника.
Правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення у справах, вказаних в абз.2 ч.1 ст.382 КАС України, є наявність відповідної письмової заяви заявника.
В інших справах, які не належать до категорій справ, вказаних в абз.2 ч.1 ст.382 КАС України, з урахуванням приписів абз1. ч.1, ч.5 ст.382 КАС України передбачено саме право суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, виходячи з того, що у нормах абз1. ч.1, ч.5 ст.382 КАС України безпосередньо вказано, що суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою саме «може» зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, тобто такі процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
Відповідно до абзацу 3 статті 129-1 Конституції України держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Судове рішення може бути виконано в добровільному, або в примусовому порядку. Примусове виконання рішень суду в Україні покладається на органи державної виконавчої служби та у передбачених законом випадках - на приватних виконавців.
Порядок примусового виконання судових рішень регламентовано спеціальним законом Законом України "Про виконавче провадження".
За приписами ст.1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною 1 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до абз.1 ч.6 ст.26 Закону України "Про виконавче провадження" за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, встановлено статтею 63 Закону України "Про виконавче провадження".
Так, відповідно до приписів ст.63 Закону України "Про виконавче провадження" за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження (ч.1 ст.63 Закону).
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (ч.2 ст.63 Закону).
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником (ч.3 ст.63 Закону).
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом (ч.4 ст.63 Закону).
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження (ч.5 ст.63 Закону).
Відповідно до п.11 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.
Отже, приписами Закону України "Про виконавче провадження" визначено певний алгоритм дій виконавця в ході примусового виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.
Вирішуючи питання щодо необхідності встановлення судового контролю за виконанням рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року у справі №160/27921/24 суд враховує, що встановлення судового контролю у справі такої категорії є диспозитивним правом суду і має вирішуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами, яких в цьому випадку заявником надано не було.
Станом на теперішній час, не зважаючи на набрання рішенням суду законної сили, заявник не отримав відповідний виконавчий лист у справі № 160/27921/24 та, відповідно, не надав жодних доказів звернення до державної виконавчої служби з метою пред'явлення такого виконавчого листа до примусового виконання, а також не надав доказів щодо неможливості його примусового виконання.
Суд не встановив, що загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату, або що відповідач створює перешкоди для виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.12.2024 у справі № 160/27921/24.
Отже, заявник, стверджуючи про невиконання відповідачем рішення суду, яке набрало законної сили, не надав до суду доказів звернення ані до самого відповідача, ані до органів виконавчої служби з приводу примусового виконання рішення суду та відсутності результату по завершенню процедури примусового виконання рішення суду.
Суд зауважує, що у розумінні приписів абз.1 ч.1, ч.5 ст.382 КАС України процесуальним законом передбачена можливість суду в порядку здійснення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений строк звіт про виконання судового рішення.
Натомість, такий процесуальний механізм судового контролю застосовується судом на власний розсуд, виходячи з фактичних обставин справи, оскільки дефініція абз1. ч.1, ч.5 ст.382 КАС України передбачає право суду на його застосування, а не обов'язок, якщо це не стосується справ, виключний перелік яких наведено в абз.2 ч.1 ст.382 КАС України.
Необхідність такого застосування має бути належним чином обґрунтована стороною у справі з огляду на доцільність вжиття такого процесуального механізму або потребує наявності певних сумнівів у суду щодо виконання суб'єктом владних повноважень його рішення, чи інших значущих підстав. Саме по собі застосування судового контролю виконання судових рішень за відсутності очевидної необхідності не є виправданим.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 28.04.2021 у справі 806/2594/16.
Враховуючи, що у справах, крім справ, перелік яких наведено в абз.2 ч.1 ст.382 КАС України, встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов'язком суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами, а також те, що ця справа не належить до тих, які визначені в абз.2 ч.1 ст.382 КАС України, при цьому заявник не навів обґрунтувань та не надала доказів, що підтверджують необхідність вжиття таких заходів за наявних обставин, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення заяви представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення у справі №160/27921/24.
Керуючись ст. 243, 248, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні заяви представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі №160/27921/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 256 КАС України з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, передбачені ст.ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.І. Ремез