СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
пр. № 2/759/6414/25
ун. № 759/20656/24
07 липня 2025 року суддя Святошинського районного суду м. Києва Єросова І.Ю., ознайомившись із позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) про встановлення факту постійного проживання,
04.10.2024 р. адвокат Айдинян А.В., яка представляє інтереси позивача, звернулась до Святошинського районного суду м. Києва з вищевказаним позовом, у якому просить встановити факт постійного проживання спадкоємця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , разом з спадкодавцем ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , на час відкриття спадщини, тобто на ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_3 .
Ухвалою Святошинського районного суду м.Києва від 11.10.2024 р. позовну заяву залишено без руху. Суд не зазначав, що дана справа підлягає розгляду в порядку окремого провадження, однак зазначив, що у справі наявний спір про право, проте позивачем не заявлено вимогу щодо спірного майна.
Ухвалою Святошинського районного суду м.Києва від 27.10.2024 р. позовну заяву повернуто позивачу у зв'язку із невиконання вимог ухвали суду від 11.10.2024 р.
В апеляційній скарзі представник позивача зазначив про наявність іншого спадкоємця, який прийняв спадщину проте, на думку представника, позивач не може заявити вимогу про визнання права власності до ОСОБА_2 , оскільки право власності на майно ні за ким не оформлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 21.05.2025 р. ухвала Святошинського районного суду м.Києва від 27.10.2024 р. скасована з направленям до суду першої інстанції. Підставою скасування зазначено не роз'яснення позивачу яким саме чином необхідно усунути недоліки.
Суддя, ознайомившись з матеріалами позовної заяви та доданими до неї документами, доходить наступного висновку.
Адвокат Айдинян А.В., яка здійснює представництво інтересів ОСОБА_1 , звертаючись до суду із позовною заявою визначає єдиною вимогою встановлення факту постійного проживання спадкоємця із спадкодавцем.
Сутністю позовного провадження є завжди спір між сторонами про цивільне. Характерним є, з одного боку, наявність сторін із різноспрямованим інтересом, а з іншого - наявність спірного предмета, що мають місце в межах процесуальної форми судових процесів. Для виокремлення даного виду позовного провадження насамперед слід звернути увагу на матеріально-правову природу справ, яка зумовила особливості процесуального порядку та розгляду їх вирішення, суб'єктного складу, особливості процесуального засобу порушення судової діяльності та реалізації судових рішень.
Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав».
Відповідно до ст. 293 ЦПК України, в порядку окремого провадження суд розглядає справи про усиновлення, встановлення фактів, що мають юридичне значення, про надання права на шлюб, про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, за заявою будь-кого з подружжя, якщо один з нього засуджений до позбавлення волі, про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя.
Ключова відмінність окремого провадження від позовного полягає у відсутності спору про право, а також у особливому предметі справ окремого провадження - встановлення юридичного факту чи конкретної обставини, що має юридичне значення. Так, відсутність спору про право полягає в тому, що у таких справах не йде мова про оспорювання чи невизнання суб'єктивного права особи, що випливає із житлових, сімейних, спадкових правовідносин тощо. У справах окремого провадження відсутній опонент - протилежна сторона процесу, яка і обумовлює виникнення суперечки, спору про право, але наявний заявник - заінтересована особа, яка прагне задовольнити свій інтерес, встановивши юридичний факт. Так, інколи у цивільних правовідносинах виникають випадки, коли є необхідність у захисті прав не лише, коли вони порушуються, але й коли просто потрібно встановити обставини, що стануть підставою для здійснення суб'єктивних прав.
Наступною визначальною ознакою, що вирізняє окреме та позовне провадження є такий інститут цивільного процесу як інтерес. Дана категорія виступає предметом судового захисту як у окремому, так і в позовному провадженні. При цьому, правова природа інтересу, різна. Так, в обох випадках метою заявника (позивача) є задоволення інтересу, але в окремому провадженні для заявника на етапі задоволення цього інтересу справа вичерпується. На цьому сам інтерес особи визначається задоволеним і розгляд справи завершується. Що ж стосується позовного провадження, то в його рамках категорія інтересу розглядається дещо в іншому ракурсі. Так, у таких справах інтерес також має місце бути, але при цьому, він має складнішу правову природу, адже обумовлюється спором про право і суд не лише встановлює сам факт, але і зобов'язується зробити власні висновки про наявність чи відсутність правовідносин між сторонами процесу, про права та обов'язки суб'єктів, про зміст суб'єктивного права і юридичного обов'язку тощо. У справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, безпосередньо захист суб'єктивного матеріального права не здійснюється. Суд не визнає наявності у заявника суб'єктивного матеріального права, не зобов'язує інших осіб до вчинення дій в інтересах заявника.
У даному випадку заявник, звертається до суду в порядку позовного провадження і заявляє лише одного вимогу - встановити факт постійного проживання спадкоємця, без заявлення вимог для захисту порушеного права. Із с
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Таким способом захисту цивільних прав та інтересів згідно ч. 2 ст. 16 ЦК України можуть бути:
1) визнання права;
2) визнання правочину недійсним;
3) припинення дії, яка порушує право;
4) відновлення становища, яке існувало до порушення;
5) примусове виконання обов'язку в натурі;
6) зміна правовідношення;
7) припинення правовідношення;
8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Позивач вважає, що у позовному провадженні можуть бути розглянуті вимоги щодо встановлення фактів, посилаючись на ч.6 ст. 294 ЦПК України та помилково її трактує.
Відповідно до норми ч.1 ст.188 ЦПК України - в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
В даному випадку основною буде вимога про встановлення факту, а похідною і залежною від неї, будуть вимоги про зміну черговості спадкування та визнання права власності на спадкове майно.
У позовному провадженні може бути розглянута вимога про встановлення факту, однак така вимога, яка є основною, заявляється поряд із безпосередньо позовними вимогами, як-то: встановлення факту постійного проживання та визнання за особою в порядку спадкування права власності; встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу та визнання майна спільною сумісною власністю і так далі.
Враховуючи, що змістом позовних вимог є встановлення факту спільного постійного проживання спадкоємця зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, позивачем не визначає конкретний спосіб захисту порушеного права у відповідності до вимог ч. 2 ст. 16 ЦК України.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Подібну правову позицію сформульовано, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі №48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 та інших.
Згідно з п. 4 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, позовна заява повинна містити: зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.
У даному випадку, подаючи до суду позовну заяву про встановлення факту спільного постійного проживання, позивач не зазначає змісту позовних вимог, тобто не заявляє жодних позовних вимог до відповідача, а також не визначає конкретний спосіб захисту порушеного права у відповідності до вимог ч. 2 ст. 16 ЦК України.
Позивачем у цій справі визначено відповідача - ОСОБА_2 і зазначено, що вона прийняла спадщину після свого батька. З тексту позову вбачається, що представник позивача розуміє, що існує спір про право, однак не заявляє вимогу про визнання права. Разом з цим позивач зазначає, що не може заявити вимогу про визнання права власності до ОСОБА_2 , оскільки свідоцтво про право на спадщину не видано. Суд роз'яснює позивачу, що відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина 3 статті 1296 ЦК України).
Суд також роз'яснює позивачу, що належним відповідачем у спорах про визнання права власності на майно у порядку спадкування є спадкоємці, тобто особи, визначені за заповітом або за законом, які звернулися у передбаченому порядку та строки із заявою про прийняття спадщини, відкритої після смерті спадкодавця, та прийняли цю спадщину або вважаються такими, які прийняли спадщину. За відсутності таких спадкоємців відповідачем виступає територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням. Вказаний висновок викладено у постанові ВС від 16 лютого 2022 року у справі № 752/3435/16.
У даній справі належним відповідачем за вимогою про встановлення факту родинних відносин і визнання права власності на спадкове майно мають бути спадкоємці, які прийняли спадщину, а за їх відсутності - територіальна громада Київської міської ради.
Суд повторно звертає увагу представника позивача на те, що спором про право є визнання права власності на майно в порядку спадкування. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц вказала, що вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи.
З огляду на викладені вище норми права та актуальну практику Верховного Суду суд залишає позов без руху. З метою виконання вимог постанови Київського апеляційного суду від 21 травня 2025 року суд зазначає яким чином мають бути усунені недоліки позовної заяви. Так, позивачу необхідно заявити вимогу про визнання права власності на майно в порядку спадкування і визначити його. У випадку, якщо позивач не виконає вимоги ухвали суду, і повторно зазначить аналогічну позовну вимогу - лише про встановлення факту, суд буде керуватися вимогами статей 13 та 175 ЦПК України. У разі, якщо позивачем буде заявлено вимогу про визнання права власності, позивач має сплатити судовий збір виходячи з вартості спірного майна.
Згідно ч.1 ст.185 ЦПК України суддя встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Оскільки дану заяву подано з вищезазначеними недоліками, вважаю за необхідне залишити її без руху, визначивши спосіб їх усунення та надавши строк.
Керуючись ст.ст. 76-79, 83, 95, 185, 175, 177, 185 ЦПК України , суддя
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) про встановлення факту постійного проживання, залишити без руху.
Встановити спосіб усунення недоліків позову шляхом зазначення позовної вимоги до відповідача, визначений у мотивувальній частині ухвали, а також шляхом доплати судового збору за таку вимогу.
Надати позивачу строк на усунення недоліків заяви 10 днів з дня отримання копії ухвали.
Повідомити позивача, що у випадку не усунення недоліків у зазначений строк, позовна заява вважатиметься неподаною і буде повернута позивачу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя І.Ю. Єросова