17 липня 2025 року
м. Хмельницький
Справа № 671/426/22
Провадження № 22-ц/820/1578/25
Хмельницький апеляційний суд
в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Спірідонової Т.В. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Костенка А.М.
секретар судового засідання - Кошельник В.М.
за участю: апелянта - ОСОБА_1
представника апелянта - ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу №671/426/22 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана її представником адвокатом Смішною Ілоною Вікторівною, на рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 25 квітня 2025 року, у складі судді Бабій О.М.,у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності та припинення права власності на частину нерухомого майна із виплатою компенсації,
встановив:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом, та після уточнення позовних вимог, просила суд:
- визнати, що частка подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_5 становить 2/1000 частки у праві власності на квартиру №6, загальною площею 71,0 кв.м., житловою площею 37,6 кв.м., яка складається з трьох житлових кімнат, з приналежними до неї речами господарськими будівлями гараж, загальною площею 30,0 кв.м. та погріб, загальною площею 6,0 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3;
- визнати 998/1000 частки у праві власності на квартиру №6, загальною площею 71,0кв.м., житловою площею 37,6 кв.м., яка складається з трьох житлових кімнат, з приналежними до неї речами господарськими будівлями гараж, загальною площею 30,0 кв.м. та погріб, загальною площею 6,0 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3, об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на 499/1000 частки у праві власності на квартиру №6 , загальною площею 71,0 кв.м., житловою площею 37,6 кв.м., яка складається з трьох житлових кімнат, з приналежними до неї речами господарськими будівлями гараж, загальною площею 30,0 кв.м. та погріб, загальною площею 6,0 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3, як на 1/2 частки у спільній сумісній власності із ОСОБА_4 ;
- припинити право власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на 2/1000 частки у праві власності на квартиру №6, загальною площею 71,0 кв.м., житловою площею 37,6 кв.м., яка складається з трьох житлових кімнат, з приналежними до неї речами господарськими будівлями гараж, загальною площею 30,0 кв.м. та погріб, загальною площею 6,0 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3, як незначну частку із виплатою ОСОБА_1 їм компенсації у розмірі 1761 грн. 00 коп.;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на 2/1000 частки у праві власності на квартиру №6, загальною площею 71,0 кв.м., житловою площею 37,6 кв.м., яка складається з трьох житлових кімнат, з приналежними до неї речами господарськими будівлями гараж, загальною площею 30,0 кв.м. та погріб, загальною площею 6,0 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 , у зв'язку із виплатою ОСОБА_3 та ОСОБА_5 компенсації за їх частку.
В обґрунтування позовної заяви зазначила, що з 19.07.2002 року по 14.07.2020 року вона перебувала із ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі. В період з 2002 по 2003 рік вони проживали за адресою: АДРЕСА_2 . У жовтні 2004 року позивачка та ОСОБА_4 переїхали на постійне місце проживання в квартиру, яка була придбаною ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою АДРЕСА_3 . На момент придбання вказаної квартири ОСОБА_3 перебувала в шлюбі з ОСОБА_5 . Позивачка вказує, що квартира була придбана за спільні кошти як її, так і відповідачів для постійного проживання у ній позивачки з чоловіком. На момент придбання квартири та на момент переїзду в цю квартиру сім'ї позивачки квартира складалася з однієї кімнати площею 25,9 кв.м. та коридору площею 3,2 кв.м., загальна площа квартири складала 29,1 кв.м. За період проживання у квартирі ОСОБА_1 разом із чоловіком ОСОБА_4 за спільні кошти постійно несли витрати на утримання вищевказаного майна та ведення господарства, а також зробили істотні поліпшення вищевказаного нерухомого майна, в результаті чого первісна кімната була переробленою і створена повноцінна квартира, яка відповідає нормам ДБН, а саме: житлова площа кімнати збільшилась на 11,7 кв.м. і складає 37,6 кв.м., а загальна площа квартири № 6 збільшилась на 41,9 кв.м. і складає 71,0 кв.м. Оскільки квартира розташована в одноповерховій будівлі та має прибудинкову територію, позивачка разом з колишнім чоловіком ОСОБА_4 здійснили благоустрій цієї території. Крім цього до квартири було підведено нові інженерні мережі газопостачання, водопостачання (в тому числі влаштовано гаряче водопостачання), перепідключені та частково проведені нові мережі електропостачання, виконано роботи по влаштуванню септику та водовідведення з квартири, змонтовано систему індивідуального опалення з встановленням нового опалювального обладнання (котел, радіатори), у всій квартирі виконано ремонт, придбано та встановлено нові меблі, побутова техніка тощо. Всі робота виконувались за згодою власників ОСОБА_3 та її чоловіка ОСОБА_5 , але в створенні нового об'єкту ОСОБА_3 та ОСОБА_5 жодної участі не брали.
Приналежною річчю до нового створеного майна - квартири є гараж, загальною площею 30,0 кв.м. та погріб, загальною площею 6,0 кв.м. Гараж було придбано подружжям у період перебування їх у шлюбі, а також виконано ремонт у погребі з облаштуванням місць для зберігання. Внаслідок переробки первісна квартира фактично втратила свій первісний вигляд та вартість створеного об'єкта перевищувала вартість первісного об'єкта. Позивачка зазначає, що за власні кошти придбала будівельні матеріали, займалась організаційними процесами - пошуком людей для виконання робіт. Крім того, вона працювала, отримувала зарплату, аліменти на інших дітей, з ОСОБА_4 утримували пасіку та продавали мед, кошти від продажу якого також вкладали у створення повноцінного житла.
Квартира, яка була придбана ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , для спільного проживання в ній ОСОБА_1 з ОСОБА_4 , у період із 2003 по 2014 рік була повністю перероблена у нову річ - квартиру з господарськими будівлями та спорудами, облаштованим подвір'ям, а тому суттєво збільшилася і площа і вартість вказаного об'єкту.
Відповідно до висновку про вартість майна №8500 від 17 березня 2022 року, виконаного ТОВ «Хмельницьке Бюро Нерухомості» загальна вартість нового створеного подружжям майна становить 780762,00 грн, з яких вартість переробленої квартири становить 726962,00 грн, вартість приналежної речі - гаражу становить 43800,00 грн, вартість приналежної речі - погребу становить 10000 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області від 25 квітня 2025 року у позові відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами, що спірне майно, яке є предметом позову, є іншим об'єктом нерухомості в розумінні статті 332 ЦК України (новою річчю). Спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 (титульний власник) та ОСОБА_5 , яке було придбане під час їх шлюбу. Судом не здобуто доказів на підтвердження внесення певних коштів ОСОБА_1 на його придбання чи реконструкцію.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє її представник адвокат Смішна І.В., просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Узагальнення доводів апеляційної скарги
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не взято до уваги, що первісний об'єкт - квартира АДРЕСА_5 , - на момент придбання у 2003 році ОСОБА_3 складалась з однієї кімнати площею 25,9 кв.м та коридору 3,2 кв.м (загальна площа 29,1 кв.м), без кухні, санвузла та належних комунікацій (газо-, водопостачання, водовідведення), що підтверджується копія технічного паспорта на квартиру від 24.07.2003 року, копія договору купівлі-продажу квартири від 30.12.2003 року №4257 та пояснення свідка ОСОБА_6 . В період з 2004 по 2014 роки позивачем та її чоловіком ОСОБА_4 було здійснено будівельні роботи, що призвели до створення нового об'єкта, що підтверджується актом обстеження об'єкта нерухомого майна №5 від 09.03.2022 року, виконаного ТОВ «Подільський центр будівельно-технічної експертизи», поясненнями усіх свідків у справі та підтверджується поясненнями відповідачів, визнається ними. У даній квартирі було виконано комплекс робіт, внаслідок яких об'єкт нерухомості зазнав суттєвих змін як за площею так і за функціональним призначенням, що фактично призвело до створення нового майна. У результаті проведених будівельних робіт відбулася істотна зміна габаритів та площі квартири, відбулися істотні зміни технічних характеристик та функціонального призначення об'єкта нерухомості. Також до квартири, як приналежності, колишнім подружжям за їх спільні кошти придбано гараж (літера "Г", 30,0 кв.м.), облаштовано погріб (літера "П", 6,0 кв.м.) з відповідним ремонтом. Проте, суд першої інстанції взагалі не надав оцінки вказаним обставинам.
Крім того, вартість первісної квартири, згідно з договором купівлі-продажу від 30.12.2003 року, становила 1761,00 грн, а загальна вартість новоствореного майна (реконструйованої квартири з приналежними речами) становить 780762,00 грн, згідно з висновком про вартість майна №8500 від 17 березня 2022 року. Таким чином, вартість нової речі та її переробки істотно (більш ніж у 440 разів) перевищує вартість первісного "матеріалу". Цей факт є підставою для застосування ч. 4 ст. 332 ЦК України. Проте суд першої інстанції безпідставно проігнорував істотність збільшення вартості у зв'язку з переробкою квартири.
Апелянт вважає, що судом безпідставно не враховано, що ОСОБА_7 , як член сім'ї ОСОБА_3 вселилась у спірну квартиру у 2003 році та з того часу постійно проживає у ній, вважає її спільною власністю з колишнім чоловіком ОСОБА_8 .
Висновок суду про належність спірного майна до спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_5 є обґрунтованим лише щодо первісного об'єкта (квартири площею 29,1 кв.м у стані на 2003 рік), однак не може бути поширений на новостворену річ - реконструйовану квартиру площею 71,0 кв.м, яка виникла внаслідок істотної зміни її будівельних габаритів, технічних характеристик та функціонального призначення. Новостворена квартира виникла внаслідок спільних трудових та грошових витрат позивача ОСОБА_1 та її колишнього чоловіка ОСОБА_4 за час їхнього шлюбу. Оскільки новостворена річ (реконструйована квартира) була створена саме в період шлюбу позивача та ОСОБА_4 та за їхні спільні кошти і спільною працею, вона належить їм на праві спільної сумісної власністі, тому суд першої інстанції мав би застосувати норми права як до правовідносин щодо новоствореного майна, а не обмежуватися правовим режимом первісного об'єкта.
Процесуальні дії апеляційного суду
Ухвалами Хмельницького апеляційного суду від 06 червня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі та призначено справу до апеляційного розгляду.
Узагальнені доводи та заперечення учасників справи
Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 17 липня 2025 року залишено без розгляду відзив ОСОБА_3 .
Апелянт ОСОБА_1 та її представник адвокат Смішна І.В. у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали з підстав, наведених у ній.
Відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 повідомлені належним чином про дату, час і місце слухання справи, в судове засідання не з'явилися, причини неявки не повідомили.
Заслухавши пояснення апелятки та її представниці, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволенню.
Мотивувальна частина
Встановлені фактичні обставини справи
Встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували у шлюбі з 19 липня 2002 року, який рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області від 14 липня 2020 року було розірвано.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 30 грудня 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Волочиського районного нотаріального округу Яковлєвою С.Л., ОСОБА_3 купила у ОСОБА_9 та ОСОБА_10 за 1761 грн. квартиру АДРЕСА_5 (загальною площею 29,1 кв.м.).
Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 2528807 від 10 січня 2004 року право власності на вказану квартиру зареєстроване за ОСОБА_3 (реєстраційний номер 797870).
Реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_5 за ОСОБА_3 відбулась під час її перебування в шлюбі з ОСОБА_5 (копія свідоцтва про укладення шлюбу - т. 1 а.с. 180).
Рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області від 14 червня 2022 року, яке набрало законної сили 15 вересня 2022 року у справі №671/1278/21 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням встановлено, що ОСОБА_1 вселилася у належний ОСОБА_3 житловий будинок по АДРЕСА_2 як невістка (дружина сина), де проживала з 2002 року по 2003 рік, звідки добровільно переїхала на постійне проживання в інший населений пункт в АДРЕСА_5 , де продовжує проживати і на даний час.
Відповідно до акту обстеження нерухомого майна № 5 від 09 березня 2022 року - квартири АДРЕСА_5 , за результатами проведення обстеження було виявлено зміни протягом 2004-2014 років: приміщення І, площею 3,2 кв.м. - демонтовано; в приміщенні 1, площею 25,9 кв.м. зведено перегородки, внаслідок чого утворилися: приміщення 5 - коридор, площею 3,7 кв.м.; приміщення 6 - житлова кімната, площею 16,9 кв.м., приміщення 7 - кухня, площею 7,3 кв.м.; протягом 2004-2014 років добудовано: приміщення 1 - тамбур, площею 4,5 кв.м.; приміщення 2 - передпокій, площею 13,4 кв.м.; приміщення 3 - вбиральня, площею 4,5 кв.м.; приміщення 4 - житлова, площею 20,7 кв.м. Житлова площа квартири № 6 збільшилась на 11,7 кв.м. і складає 37,6 кв.м., загальна площа квартири № 6 збільшилась на 41,9 кв.м. і складає 71,0 кв.м. Приналежною річчю до квартири є літера «Г» гараж, загальною площею 30,0 кв.м., літера «П» погріб, загальною площею 6,0 кв.м. Конструктивними елементами квартири є: літера «N1», стіна підпірна (бут, 0,3х9,1х1,1 (h)м), літера «N2», огорожа, сітка, h=1,0 м., літера «І», мощення (плити дорожні з/б 72,6 кв.м.).
Згідно з висновком про вартість майна № 8500 від 17 березня 2022 року за адерсою: АДРЕСА_6 , загальна вартість трикімнатної квартири з приналежною річчю до квартири (гараж, погріб) становить 780762 грн.
ОСОБА_1 долучено до матеріалів справи копії накладних за різні роки про придбання матеріалів на її ім'я, а також копію її трудової книжки на підтвердження працевлаштування та відомості про отримання пенсії.
Відповідно до акту про фактичне проживання від 01 лютого 2023 року, ОСОБА_1 зі слів сусідів з 2004 року фактично проживає за адресою: АДРЕСА_7 .
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Згідно із частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
За змістом статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 ЦК України.
Звертаючись з позовом позивачка посилалася на те, що спірна квартира була придбана за спільні кошти її з чоловіком ОСОБА_4 , а також за кошти відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_5 . Внаслідок проведення за спільні кошти позивачки та її чоловіка робіт з реконструкції квартири, власником якої є ОСОБА_3 , була створена нова річ - квартира більшої площі, а тому на праві спільної сумісної власності їй з чоловіком ОСОБА_4 належить 998/1000 частки спірної квартири.
Відповідно до ч. 3 ст. 368 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
За правилами статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.
Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц.
Таким чином, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована. У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними.
Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.
Отже, обов'язок доказування, що майно подружжя було придбано за особисті кошти одного із подружжя, покладається саме на того з подружжя, який заперечує факт придбання майна за спільні кошти.
При цьому згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
За змістом статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ст. 372 Цивільного кодексу України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
При цьому згідно зі статтею 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Із системного аналізу норм статей 57, 60, 63, 66-68, 70 СК України випливає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю незалежно від участі кожного з подружжя у її виникненні, і право визначати порядок здійснення права спільної сумісної власності та частки кожного з подружжя при поділі майна є рівними.
Ці вимоги застосовуються і у разі, якщо особиста приватна власність одного з подружжя зазнала перетворень і збільшилася у вартості, однак таке збільшення не було істотним, то інший з подружжя, не власник, має право на відповідну частину збільшення вартості такого майна, якщо воно пов'язане з вкладенням у об'єкт особистої приватної власності спільних коштів подружжя за час шлюбу.
Судом встановлено, що за договором купівлі - продажу від 30 грудня 2003 року, власником квартири АДРЕСА_8 є відповідачка ОСОБА_3 .
Доказів того, що на придбання спірної квартири були внесені також кошти позивачки та її чоловіка суду надано не було. Враховуючи те, що чоловік позивачки не є власником або співвласником спірної квартири, відсутні правові підстави для застосування статті 62 СК України для визнання спірної квартири або її частки об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Не заслуговують на увагу посилання апелянтки на статті 778, 331 ЦК України як на підставу набуття права власності на частку квартири, оскільки за її спільні кошти з чоловіком було зроблені поліпшення квартири зі згоди власниці ОСОБА_3 .
Позивачка проживала у спірній квартирі з чоловіком ОСОБА_4 , який є сином власниці квартири - ОСОБА_3 .
Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина перша статті 319 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Згідно з частиною першою статті 156 ЖК Української РСР члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Відповідно до статті 778 ЦК України наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця.
Якщо поліпшення можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження, наймач має право на їх вилучення.
Якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю.
Якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником. Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо наймач без згоди наймодавця зробив поліпшення, які не можна відокремити без шкоди для речі, він не має права на відшкодування їх вартості.
Позивачка зазначала, що роботи з реконструкції квартири були проведені нею з чоловіком зі згоди ОСОБА_3 протягом 2004 - 2014 років.
Частиною другою статті 12 Закону України «Про планування і забудову територій» (у редакції, яка була чинною до 12 березня 2011 року) передбачено, що відповідно до генеральних планів населених пунктів сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи в межах повноважень, визначених законом, вирішують, зокрема питання щодо розташування та проектування нового будівництва, здійснення реконструкції, реставрації, капітального ремонту об'єктів містобудування та упорядкування територій.
Відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» (в редакції на час будівництва будинку) будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил, місцевих правил забудови населених пунктів у порядку, визначеному статтею 24 Закону України «Про планування і забудову територій».
За змістом статті 24 Закону України «Про планування і забудову територій» (у редакції, чинній на момент будівництва будинку) фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво, зобов'язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міської державної адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво. Дозвіл на будівництво надається на підставі комплексного висновку щодо відповідності запропонованого будівництва містобудівній документації, державним будівельним нормам, місцевим правилам забудови.
Статтею 331 ЦК України визначено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 та від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом і потрібних для виникнення такого права.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Позивачка не надала доказів на підтвердження того, що будівельні роботи з реконструкції квартири були проведені за кошти ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , а також, що роботи виконані ними з дозволу власниці квартири.
Крім того, позивачкою не надано дозвільних документів, які надавали б право на проведення перебудови (реконструкції) спірної квартири.
В суді апеляційної інстанції позивачка та її представник визнали відсутність дозвільних документів при проведенні перебудови (реконструкції) спірної квартири, передачу земельної ділянки у власність чи користування позивачки чи власниці квартири під проведеною добудовою, а також те, що проведена добудова до квартири є самочинною. Крім того, позивачка підтвердила, що договір найму з ОСОБА_1 не укладався, письмово умови щодо проведення поліпшення житла не визначалися.
Відповідно до частини 2 статті 336 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Суд правильно виходив з того, що участь позивачки у благоустрої будинку також не породжує право власності і не може розцінюватися як будівництво будинку за кошти подружжя.
Вирішуючи питання про набуття позивачкою з чоловіком ОСОБА_4 у спільну сумісну власність гаража та погріба колегія суддів зауважує наступне.
Відповідно до статей 626 - 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованана встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предметакупівлі-продажу у власність та зобов'язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони - право на отримання ціни та обов'язок передати предмет договору наступному власнику.
Отже, предмет договору належить продавцю та переходить у власність покупця, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, та покупець має сплатити ціну за власний рахунок, якщо інше не передбачено домовленістю сторін договору або покупцем та іншою особою.
Відповідно до статті 657 ЦК України обов'язковою (істотною) умовою договору купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна є укладення його в письмовій формі, нотаріальне посвідчення та державна реєстрація.
В матеріалах справи відсутній нотаріально посвідчений договір купівлі - продажу гаража та погріба, а надана розписка про передачу коштів не є підставою для виникнення права власності за зазначені об?єкти.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України позивачкою не надано доказів того, що гараж та погріб були господарськими спорудами, які пов'язані зі спірною квартирою. В договорі купівлі - продажу квартири також зазначено про продаж лише спірної квартири та не зазначено про наявність будь - яких господарських споруд.
Оцінивши наявні у справі докази, суд надав їм правильну оцінку та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання за позивачкою права власності на частину спірної квартири.
Оскільки позовні вимоги про припинення права власності на квартиру ОСОБА_3 та ОСОБА_5 є похідними від вимог про визнання права власності на 499/1000 квартири за позивачкою, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у задоволенні зазначених вимог також необхідно відмовити.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів на підтвердження правових підстав виникнення права власності на частку спірної квартири, гаражу та погріба, та припинення права власності відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , а тому дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, рішення суду ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування немає.
Висновки суду апеляційної інстанції
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Встановивши фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, суд першої інстанції ухвалив рішення суду з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.
Судові витрати
Згідно з ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 389, 390 ЦПК України,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником адвокатом Смішною Ілоною Вікторівною,залишити без задоволення.
Рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 25 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 23 липня 2025 року.
Судді: Т.В. Спірідонова
Р.С. Гринчук
А.М. Костенко