Справа № 441/315/21 Головуючий у 1 інстанції: Швед Н.П.
Провадження № 22-ц/811/609/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
22 липня 2025 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ніткевича А.В.
суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,
секретаря Гаврилюк Я.Ю.
з участю представника позивачки Заставного Р.А., представника відповідача Купця О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Львівського апеляційного суду у м. Львові цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 - адвоката Заставного Романа Андрійовича та представника Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - адвоката Купця Олега Ігоровича на рішення Яворівського районного суду Львівської області від 03 січня 2025 року в складі судді Швед Н.П. у справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення злочину,-
встановив:
У лютому 2021 року позивачка ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв представник ОСОБА_4 , звернулася до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , з участю третьої особи ОСОБА_3 , про стягнення моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення злочину.
Вимоги обґрунтовані тим, що 20.10.2018 на території сонячної електростанції «Яворів-2», що поблизу с.Терновиця Яворівського району Львівської області, ОСОБА_3 , будучи особою відповідальною за експлуатацію транспортного засобу, керуючи бульдозером марки «Komatsu D65PX», реєстраційний номер НОМЕР_1 , порушив вимоги п. п. 1.3., 1.5., 2.3. б), 12.3. ПДР України, оскільки, не був уважний, не стежив за дорожньою обстановкою і відповідно не реагував на її зміни, щоб мати змогу постійно контролювати транспортний засіб та безпечно керувати ним, при виникненні небезпеки для руху ОСОБА_5 , який лежав на землі і якого він об'єктивно спроможний був виявити, однак, не вжив заходів щодо зменшення швидкості аж до повної зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди, в результаті наїхав на ОСОБА_5 , спричинивши останньому тілесні ушкодження у вигляді важкої поєднанох травми голови, грудей, хребта, тазу та кінцівок, які супроводжувались множинними переломами кісток скелету, руйнуванням головного мозку, що зумовило зупинку серцевої і дихальної діяльності, припинення функції центральної нервової системи, що призвело до настання смерті ОСОБА_5 .
Смерть ОСОБА_5 знаходиться в причинному зв'язку з травмою отриманою при ДТП.
На дату настання ДТП водій працював на посаді машиніста бульдозера у ФОП ОСОБА_2 , тобто ДТП відбулося під час виконання водієм трудових обов'язків.
В ході проведення кримінального розслідування не здобуто та не надано жодних доказів, які б підтверджували факт, що шкода була спричинена внаслідок непереборної сили або внаслідок умислу загиблого.
Підтвердженням того, що шкода не заподіяна внаслідок непереборної сили чи умислу потерпілого є той факт, що кримінальне провадження розслідувалось за ч. 2 ст. 286 КК України, як дорожньо-транспортна пригода.
Крім цього, обвинувачений ОСОБА_3 в судовому засіданні повністю визнав свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Вироком Городоцького районного суду Львівської області від 19.07.2019 у справі №460/2680/19 затверджено угоду про визнання винуватості укладену 27.05.2019 між начальником Яворівського відділу Городоцької місцевої прокуратури Львівської області Трубою Н.В. та обвинуваченим ОСОБА_3 у кримінальному провадженні №12018140350001244 від 22.10.2018 про обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Згідно із матеріалами кримінального провадження, шкоду потерпілому спричинено джерелом підвищеної небезпеки, а не внаслідок непереборної сили чи умислу загиблого.
Дорожньо транспортна пригода, внаслідок якої позивачці була спричинена шкода, відбулося за участю бульдозера марки "Komatsu D65PX-15" державний номерний знак НОМЕР_1 , під час виконання ОСОБА_3 своїх трудових обов'язків, тобто, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця чи замовника, відтак така шкода відшкодовується саме володільцем джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Внаслідок вищевказаної ДТП позивачка втратила найдорожче, свою дитину.
Позивачка є особою пенсійного віку та інвалідом 3 групи. Через свій постійний стресовий стан, вона морально і фізично виснажена, та часто плаче через втрату сина. До дня смерті ОСОБА_5 проживав разом зі своєю матір'ю, вони були були пов"язані спільним побутом, вели спільне господарство. За життя син допомагав позивачці по господарству, власними зусиллями і коштами розпочав будівництво літньої кухні, проте, так і не встиг таке завершити. ОСОБА_7 допомагав позивачці матеріально, купляв продукти та забезпечував її усім необхідним в побутових потребах. Після смерті сина позивачка залишилась одна.
Син був для позивачки опорою в житті та надією на допомогу в старості, його втрата призвела до постійних страждань, оскільки, життєві ситуації, які трапляються в житті кожних батьків, так чи інакше пов'язані із потребою присутності дітей. Факт втрати сина вніс зміни в подальше її життя, що відобразились моральними стражданнями та погіршенням її здоров'я.
З врахуванням глибини моральних страждань що будуть переслідувати позивачку ще довготривалий час, просив позовні вимоги задовольнити та стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь позивачки 500 000 (п'ятсот тисяч) гривень моральної шкоди, завданої смертю сина ОСОБА_5 внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Оскаржуваним рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 03 січня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , з участю третьої особи ОСОБА_3 про стягнення моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення злочину - задоволено частково.
Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , моральну шкоду, завдану внаслідок вчинення злочину в розмірі 50 000 (п'ятдесят тисяч) грн.
Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , на користь держави судові витрати в розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят)грн.
В решті позовні вимоги залишено без задоволення.
Рішення суду оскаржили представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Заставний Роман Андрійович та представник відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - адвокат Купець Олег Ігорович.
В апеляційній скарзі представник позивачки адвокат Заставний Р.А. не погоджується із оскаржуваним рішенням, вважає таке ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому не відповідає вимогам законності та обґрунтованості.
Покликаючись на хронологію подій у спірних правовідносинах, зазначає, що шкода завдана внаслідок ДТП з вини водія, який виконував трудові обов'язки та на відповідній правовій підставі керував транспортним засобом, відшкодовується рободавцем, а не безпосередньо винним водієм.
Позивачці, як матері загиблого, завдано моральної шкоди, тому в останньої виникло право на відшкодування такої за рахунок відповідача.
Моральна шкода позивачці завдана смертю її сина, що спричинило та буде спричиняти протягом усього її життя душевні страждання, а відновити становище, яке існувало до смерті сина у житті матері, не можливо.
Зазначає, що дії загиблого не є в прямому причинному зв'язку із подією ДТП, оскільки основною причиною настання такої є порушення саме водієм бульдозера вимог п.п. 1.3., 1.5., 2.3 б) 12.3 Правил дорожнього руху, які знаходяться у прямому безпосередньому причинному зв'язку з виникненням ДТП і суспільно небезпечними наслідками що настали.
Таким чином, визначений судом першої інстанції розмір відшкодування шкоди 50000,00 грн. не відповідає вимогам розумності, виваженості та справедливості навіть з урахуванням винної поведінки загиблого.
Вважає, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, однак визначаючи розмір моральної шкоди, не в повній мірі врахував характер та обсяг страждань позивачки з урахуванням їх тривалості, істотності вимушених змін у її життєвих обставинах, тому дійшов необґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди в розмірі 50000,00 грн., що не відповідає вимогам розумності, виваженості та справедливості.
З огляду на обсяг страждань та їх характер, зазначає, що розмір моральної шкоди, визначений судом першої інстанції, не є належною аргументацією критеріям, визначеним у ч. 3 ст. 23 ЦК України, а присуджена сума відшкодування не є домірною завданій шкоді.
Просить змінити рішення Яворівського районного суду Львівської області від 03 січня 2025 року в частині стягнення моральної шкоди та збільшити розмір відшкодування в межах заявлених позовних вимог.
В апеляційній скарзі представник фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - адвокат Купець О.І. зазначає, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального права.
Вважає, що суд не надав оцінки доводам представника відповідача про отримання позивачкою 15.12.2018 грошової суми у розмірі 50000,00 грн., що є відшкодуванням моральної шкоди, однак про таке не було зазначено у позовній заяві.
При цьому, моральна шкода не може бути відшкодована двічі, з винної особи і з володільця джерела підвищеної небезпеки.
У цьому контексті покликається на судову практику касаційного суду.
Вважає, що суд не надав оцінки тому, що в межах кримінального провадження ОСОБА_3 вже відшкодовано завдану моральну шкоду позивачці, що підтверджується розпискою, а також не врахував, яким чином задоволення позовних вимог вплине на право зворотної вимоги ФОП ОСОБА_2 до винуватця ДТП.
Звертає увагу, що відповідно до висновку експерта № 154/2018 при судово-токсикологічній експертизі крові та сечі, в ОСОБА_5 виявлено етиловий спирт у кількості 4,26 промілле в крові та 5,81 проміле в сечі, однак судом не надана належна оцінка цьому факту.
Крім цього, на території сонячної електростанції «Яворів-2» проводяться роботи та пересуваються транспортні засоби, зокрема, бульдозери, що було відомо загиблому, який повинен був та міг передбачити настання негативних наслідків своєї поведінки.
Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню шкоди, залежно від ступеня вини потерпілого, розмір відшкодування завданої шкоди має бути зменшено.
Оскільки потерпілий на момент смерті спав у стані алкогольного сп'яніння на території сонячної електростанції, а його факт перебування там ніхто не міг навіть припускати, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Просить скасувати рішення Яворівського районного суду Львівської області від 03 січня 2025 року та відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відзиви на апеляційну скаргу не надходили.
Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України).
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх представників учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, враховуючи таке.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідач жодним чином не заперечує та не спростовує факт перебування його і ОСОБА_3 у трудових відносинах, а також той факт, що дорожньо-транспортна пригода сталася за участю бульдозера марки "Komatsu D65PX-15" реєстраційний номер12006 ВС, під час виконання ОСОБА_3 своїх трудових обов'язків.
Згідно із довідкою про причину смерті №154/2018 від 23 жовтня 2018року, ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , причина смерті тілесні ушкодження внаслідок наїзду бульдозера.
До дня своєї смерті ОСОБА_5 проживав разом зі своєю матір"ю позивачкою ОСОБА_1 .
Суд врахував судову практику, згідно якої завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Таким чином, суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 , як володілець джерела підвищеної небезпеки, повинен нести відповідальність за шкоду, в тому числі й моральну, завдану таким джерелом, незалежно від наявності його вини.
В свлю чергу, суд звернув увагу, що відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається у зв'язку з непереборною силою та умисллом потерпілого, доведення яких покладено на ОСОБА_2 , як володільця джерела підвищеної небезпеки, однак останній не довів належними та допустимими доказами, що потерпілий ОСОБА_5 передбачав, бажав чи свідомо допускав настання ДТП зі смертельним наслідком.
При вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди на користь потерпілої особи, завданої внаслідок ДТП, необхідно здійснити належну оцінку порушення потерпілим Правил дорожнього руху.
За змістом положень ч. 2 ст. 1193 ЦК України, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.
Саме по собі перебування у нетверезому стані не є прикладом грубої необережності, якщо при цьому не було порушено ПДР.
У постанові від 18 жовтня 2019 року у справі № 352/342/17 Верховний Суд вказав на те, що питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (ч. 2 ст. 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).
Врахувавши характер дій потерпілого та обставини заподіяння шкоди, суд дійшов висновку про наявність в діях ОСОБА_5 грубої необережності, що полягає у знехтуванні правилами безпеки, що призвело до його смерті.
Врахувавши роз'яснення про те, що при вирішенні питання відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд враховує характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) при цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Внаслідок втрати сина позивачці було спричинено значні душевні страждання та переживання, смерть сина стала величезним шоком та непоправною втратою для неї, оскільки назавжди позбавлена можливості відчувати його любов, підтримку та турботу, втратила опору і підтримку, втрата сина спричинила їй глибоку душевну рану.
Визначаючи розмір завданої позивачці моральної шкоди, суд врахував те, що внаслідок отриманих під час ДТП тілесних ушкоджень син позивачки ОСОБА_5 помер, у зв'язку з чим позивачка зазнала тяжких душевних страждань, тому дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 моральної шкоди на користь позивача, яка є матір"ю загиблого ОСОБА_5 , стягнувши таку в розмірі 50 000,00 грн.
При цьому, суд відхилив покликання представника відповідача на те, що ОСОБА_3 відшкодував спричинену потерпілій матеріальну та моральну шкоду в розмірі 50000,00 гривень, що підтверджується розпискою, оскільки позовні вимоги прид'явлені не до ОСОБА_3 , а до ОСОБА_2 , як до володільця транспортного засобу.
Крім цього, суд стягнув з відповідача судовий збір у розмірі 2 189 грн. у дохід держави.
Слідуючи принципу диспозитивності цивільного судочинства та зважаючи на те, що рішення суду оскаржується як позивачкою так і відповідачем, колегія суддів перевіряє законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення вцілому, у межах заявлених позовних вимог.
Так, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.
Цивільно-правова відповідальність може мати місце при наявності складу адміністративного чи кримінального правопорушення. Саме склад адміністративного чи кримінального правопорушення є тим юридичним фактом який породжує правовідносини між порушником і потерпілим та створює певні правомірні вимоги потерпілого та обов'язки порушника відшкодувати шкоду завдану протиправними діями.
Зобов'язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування заподіяної шкоди, а інша сторона (боржник) зобов'язана відшкодувати заподіяну шкоду в повному розмірі.
Завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов'язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або негрошовим.
Судом встановлено такі юридично значимі факти та відповідні їм правовідносини.
20.10.2018 на території сонячної електростанції «Яворів-2», що поблизу с.Терновиця Яворівського району Львівської області мала місце ДТП, у якій ОСОБА_3 , будучи особою відповідальною за експлуатацію транспортного засобу, керуючи бульдозером марки «Komatsu D65PX», д.н.з. НОМЕР_1 , порушив вимоги п. п. 1.3., 1.5., 2.3. б), 12.3. ПДР України, не був уважний, не стежив за дорожньою обстановкою і відповідно не реагував на її зміни, щоб мати змогу постійно контролювати транспортний засіб та безпечно керувати ним, при виникненні небезпеки для руху - потерпілого ОСОБА_5 , який лежав на землі і якого він об'єктивно спроможний був виявити, не вжив заходів до зменшення швидкості аж до повної зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди, наїхав на ОСОБА_5 , спричинивши останньому тілесні ушкодження у вигляді важкої поєднаної травми голови, грудей, хребта, тазу та кінцівок, яка супроводжувалась множинними переломами кісток скелету, руйнуванням головного мозку, що зумовило зупинку серцевої діяльності і дихання, припинення функцій центральної нервової системи та призвело до його смерті.
Вироком Городоцького районного суду Львівської області від 19.07.2019 у справі №460/2680/19 затверджено угоду, укладену між начальником Яворівського відділу Городоцької місцевої прокуратури Львівської області Труба Неонілою Василівною та обвинуваченим ОСОБА_3 про визнання винуватості від 27.05.2019 у кримінальному провадженні №12018140350001244 від 22.10.2018 за ч.2 ст.286 КК України.
Визнано винним ОСОБА_3 у вчиненні злочину за ч.2 ст.286 КК України, призначено йому покарання у виді чотирьох років шести місяців позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на один рік шість місяців.
Застосовано до ОСОБА_3 ст.75 КК України, звільнивши його від відбування призначеного за цим вироком основного покарання з випробуванням на один рік шість місяців.
В порядку ст.76 КК України покладено на засудженого ОСОБА_3 обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.
Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Яворівського районного суду Львівської обл. від 26.10.2018 на бульдозер «KomatsuD65PX», н.з. НОМЕР_1 - скасовано.
Стягнуто із ОСОБА_3 в дохід держави 3645 грн. 05коп. процесуальних витрат.
Даний вирок не оскаржувався і набрав законної сили.
Таким чином, обставини дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 20.10.2018, а також вина у такій водія автомобіля бульдозер «Komatsu D65PX», встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили, відтак у силу статті 82 ЦПК України не підлягають доказуванню у ході розгляду даної цивільної справи.
Відповідно до ч. 7 ст. 128 КПК України особа, яка не пред'явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства.
Звертаючись і позовними вимогами позивачка ОСОБА_1 обґрунтування таких зводить до того, що внаслідок ДТП за участю бульдозера марки "Komatsu D65PX-15" державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 , який виконував трудові обов'язки, їй була спричинена шкода, оскільки вона втратила свого сина, залишилася одна, загибель сина внесла зміни в подальше її життя, що відобразились моральними стражданнями та погіршенням її здоров'я, відтак просила стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 500 000 (п'ятсот тисяч) гривень моральної шкоди завданої смертю сина ОСОБА_5 внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_5 , народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , його батьками значаться: батько - ОСОБА_8 , мати - ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого Ланівською сільською радою Перемишлянського району Львівської області 26 грудня 1985 року (т. 1 а.с. 21).
Згідно із копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого 23 жовтня 2018 року Виконавчим комітетом Ланівської сільської ради Перемишлянського району Львівської області, ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис № 25 (т. 1 а.с. 20).
Слідуючи довідці про причину смерті № 154/2018 від 23.10.2018, виданої для поховання, ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , причина смерті тілесні ушкодження внаслідок наїзду бульдозера.
Відповідно до довідки Ланівського Старостинського округу Перемишлянського району Львівської області № 639 від 05.10.2020, ОСОБА_5 до дня своєї смерті, ІНФОРМАЦІЯ_2 проживав разом зі своєю матір"ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за адресою: АДРЕСА_1 , мали свій побут та вели спільне господарство, допомагав своїй матері матеріально, оскільки вона є інвалідом 3-ї групи загального захворювання (т. 1 а.с. 23).
З довідки Ланівського Старостинського округу Перемишлянського району Львівської області № 628 від 01.10.2020 вбачається, що на час смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , склад сім"ї становив: ОСОБА_9 , 1930 року народження, бабуся, ОСОБА_1 , 1965 року народження, мати, ОСОБА_10 , 1987 року народження, брат, ОСОБА_10 , 1984 року народження, сестра, ОСОБА_11 , 2006 року народження, племінник, ОСОБА_11 , 2010 року народження, племінник, ОСОБА_12 , 2012 року народження, племінниця (т. 1 а.с. 24).
Колегія суддів виходить з того, що правовідносини між сторонами у справі, що переглядається, виникли з делікту, а саме в наслідок заподіяння позивачці ОСОБА_1 шкоди, завдної смертю рідного сина ОСОБА_5 .
Загальні положення про відшкодування шкоди передбачені главою 82 ЦК України.
Відповідно до частин першої, другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Відповідно до частини першої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю (ч. 2 ст. 1168 ЦК України).
В свою чергу, відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Аналіз змісту гл. 82 ЦК України дає підстави для висновку, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі ч. 1 ст. 1191 ЦК набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування.
Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв'язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків).
За змістом частин першої, другої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Виходячи з наведених норм права, шкода (у тому числі моральна), завдана внаслідок ДТП з вини водія, який виконував трудові обов'язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 06 листопада 2013 року у справі №6-108цс13.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18) зроблено висновок, що аналіз норм статей 1187 та 1172 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Таким чином, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що заявлені позивачкою вимоги у цьому контексті є обґрунтованими та безпосередньо стосуються прав та обов'язків фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , оскільки ОСОБА_3 , працював на посаді машиніста бульдозера в останнього, тобто ДТП відбулася під час виконання водієм своїх трудових (службових) обов'язків, що спростовує доводи апеляційної скарги відповідача у цій частині.
Зокрема, судом беззаперечно встановлено, що ОСОБА_3 на момент ДТП перебував у трудових відносинах з відповідачем - фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 , та 20.10.2018 на території сонячної електростанції «Яворів-2», що поблизу с.Терновиця Яворівського району Львівської області, будучи особою відповідальною за експлуатацію транспортного засобу, керував бульдозером марки «Komatsu D65PX», а транспортний засіб використовувався в робочих цілях.
Іншими словами, ФОП ОСОБА_2 є належним відповідачем та повинен відповідати за пред'явленими вимогами про відшкодування моральної шкоди.
При цьому, колегія суддів розділяє оцінку суду першої інстанції, який відхилив доводи представника відповідача про те, що водій ОСОБА_3 відшкодував спричинену потерпілій матеріальну та моральну шкоду в розмірі 50000,00 грн, що підтверджується розпискою, оскільки позовні вимоги прид'явлені не до ОСОБА_3 , як до винної особи, а до ОСОБА_2 , як роботодавця останнього та володільця транспортного засобу.
Враховуючи наведене, виключною правовою проблемою є розмір моральної шкоди, як грошовий еквівалент понесених позивачкою страждань, у зв'язку із смертю (загибеллю) сина.
Колегія суддів виходить з того, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ст. 23 ЦК України).
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із роз'ясненнями, наданими у пунктах 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року з наступними змінами, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайного характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому, як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися в будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (пункт 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц).
Колегія суддів звертає увагу на те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).
Закон не покладає на позивача обов'язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише повинен доказати факт заподіяння такої шкоди відповідачем та її розмір.
Такі ж висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладені у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі №234/16272/15-ц (провадження№ 61-31395сво18).
Наявність моральної шкоди доводиться позивачем, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв'язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації. Розмір відшкодування моральної шкоди оцінюється самим потерпілим та визначається у позовній заяві.
Разом з тим, моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати у повному обсязі, оскільки не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (і не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Так, суд бере до уваги те, що втрата і біль, які пережила позивачка ОСОБА_1 та продовжує переживати є непоправними, оскільки її рідна людина загинула, тобто її не повернеш, відтак жодний грошовий розмір моральної шкоди не може бути належною сатисфакцією та у повній мірі покрити таку.
Як вказано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 у справі №752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Разом з цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України непереборною силою визнається надзвичайна або невідворотна за таких умов подія.
Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.
Так, частиною 2 статті 1193 ЦК України встановлено, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.
Положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність.
Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).
Згідно висновку експерта №154/2018 у трупа ОСОБА_5 виявлено етиловий спирт в кількості: в крові - 4,26 промілле та в сечі - 5,81 промілле (т. 1 а.с. 111).
Слідуючи висновку експерта, у момент переїзду ОСОБА_5 знаходився у горизонтальному положенні, косо-продольно до вісі руху бульдозера.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить переконання про те, що вирішуючи питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції правильно врахував, що смерть сина позивачки спричинена, у тому числі, у зв'язку з його особистою необережністю, оскільки однією з причин загибелі ОСОБА_5 є нехтування правилами особистої безпеки.
Таким чином, враховуючи доведену наявність у позивачки моральних страждань, колегія суддів вважає, що особиста необережність загиблого обґрунтовано врахована місцевим судом, як підстава для зменшення розміру морального відшкодування, про яке просила позивачка та з врахуванням наведеного визначена на рівні 50000,00 грн.
Апеляційний суд також враховує, що частину моральної шкоди було відшкодовано позивачці винною особою, що не заперечується сторонами.
Таким чином, місцевий суд правильно встановив фактичні обставини справи, застосував матеріальний закон та дотримався процедури розгляду, передбаченої ЦПК України, тому підстави для скасування рішення суду відсутні.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Враховуючи наведене, доводи апеляційних скарг не є суттєвими та не знайшли свого підтвердження, тому скарги необхідно залишити без задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Апеляційні скарги представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Заставного Романа Андрійовича та представника відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 адвоката Купця Олега Ігоровича - залишити без задоволення.
Рішення Яворівського районного суду Львівської області від 03 січня 2025 року- залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 23 липня 2025 року.
Головуючий: А.В. Ніткевич
Судді: С.М. Бойко
С.М. Копняк