24 липня 2025 року
м. Київ
cправа № 911/2289/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І. М. (головуючий), Булгакової І.В., Власова Ю.Л.,
за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,
представників учасників справи:
позивача за первісним позовом - Гудименко О. М. (адвокат),
відповідача за первісним позовом - Боровик Б. М. (адвокат),
розглянув у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Алмет" на рішення Господарського суду Київської області від 15.01.2025 та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2025
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алмет"
до Малого приватного підприємства Фірма "Ерідон"
про стягнення 459 135, 71 грн
та за зустрічним позовом Малого приватного підприємства Фірма "Ерідон"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алмет"
про зобов'язання забрати товар та стягнення 368 484, 89 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Алмет" (далі - ТОВ "Алмет", позивач за первісним позовом) звернулося до суду із позовними вимогами до Малого приватного підприємства Фірма "Ерідон" (далі - МПП Фірма "Ерідон", відповідач за первісним позовом) про стягнення 418 852, 99 грн основної заборгованості, 9 214, 77 грн інфляційних втрат, 3 201, 64 грн 3 % річних, 27 866, 31 грн пені.
МПП Фірма "Ерідон" звернулося до суду із зустрічним позовом до ТОВ "Алмет" про зобов'язання ТОВ "Алмет" забрати у МПП Фірма "Ерідон" профнастил ПН-20 кольоровий 0.5 мм у кількості 1 328, 944 кв. м. та стягнення 101 853, 93 грн зайво сплачених коштів за товар відповідно до договору поставки, 6 150, 20 грн пені відповідно до пункту 3.9. договору за порушення строків повернення зайво сплачених грошових коштів за товар, 260 480, 76 грн пені відповідно до пункту 4.4 договору за прострочення та неповну поставку товару.
Рішенням Господарського суду Київської області від 15.01.2025 (суддя Бацуца В.М.) відмовлено у задоволенні первісного позову повністю. Судові витрати за розгляд первісного позову покладено на позивача за первісним позовом. Повернуто ТОВ "Алмет" з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 377 (одна тисяча триста сімдесят сім) грн 41 коп., перерахований (сплачений) за платіжною інструкцією від 27.08.2024 № 25243.
Зустрічний позов задоволено повністю.
Зобов'язано ТОВ "Алмет" забрати у МПП Фірми "Ерідон" профнастил ПН-20 кольоровий 0.5 мм у кількості 1 328,944 кв. м. Стягнуто з ТОВ "Алмет" на користь МПП Фірми "Ерідон" 101 853 (сто одна тисяча вісімсот п'ятдесят три) грн 93 коп. зайво сплачених грошових коштів за товар за договором поставки, 6 150 (шість тисяч сто п'ятдесят) грн 20 коп. пені відповідно до пункту 3.9 договору поставки за порушення строків повернення зайво сплачених грошових коштів за товар, 260 480 (двісті шістдесят тисяч чотириста вісімдесят) грн 76 коп. пені відповідно до пункту 4.4 договору поставки за прострочення та неповну поставку товару та судові витрати 6 844 (шість тисяч вісімсот сорок чотири) грн 21 коп. судового збору. Повернуто МПП Фірмі "Ерідон" 1 711 (одна тисяча сімсот одинадцять) грн 06 коп., перерахований (сплачений) за платіжною інструкцією від 16.09.2024 № 891685.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2025 (колегія суддів: Гончаров С. А., Сибіга О. М., Тищенко О.В .) рішення Господарського суду Київської області від 15.01.2025 у справі № 911/2289/24 залишено без змін.
У касаційній скарзі ТОВ "Алмет", з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення та постанову попередніх судових інстанцій; прийняти нове рішення, яким задовольнити первісний позов та відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог.
У відзиві на касаційну скаргу МПП Фірма "Ерідон" просить касаційну скаргу позивача за первісним позовом залишити без задоволення, а судові рішення залишити без змін. МПП Фірма "Ерідон" у своєму відзиві, в частині доводів скаржника щодо не зменшення судами попередніх інстанцій нарахованих штрафних санкцій за зустрічним позовом, також звертає увагу на те, що ТОВ "Алмет" не заявляло клопотання про таке зменшення.
У зв'язку з відпустками суддів Колос І. Б. та Малашенкової Т. М. склад судової колегії Касаційного господарського суду змінився, що підтверджується Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.07.2025, який наявний в матеріалах справи.
Касаційна скарга ТОВ "Алмет" подана на підставі пункту 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з урахуванням вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
Скаржник зазначає про те, що судами першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних рішенні та постанові неправильно застосовано норми статей 655, 664, 673, 675, 678, 692 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) у частині факту прийняття замовником товару та подальших правових наслідків такого прийняття, а також порушено норми статей 73, 74, 77, 79, 86, 237 ГПК України, всупереч висновкам наведеним у постановах Верховного Суду, а саме у постановах Верховного Суду:
- від 09.04.2024 у справі № 924/710/23 щодо застосування статей 687, 688 ЦК України;
- від 18.11.2018 у справі № 924/242/18, від 11.07.2024 у справі №910/10585/23, щодо застосування статті 678 ЦК України;
- від 29.08.2024 у справі № 910/14265/23, від 29.08.2024 у справі № 910/14264/23 щодо застосування частини першої, другої статті 233 ГК України, частини третьої статті 551 ЦК України.
Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом у оскаржуваному судовому рішенні.
Разом з тим, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі з огляду на таке.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Отже, відповідно до положень цих норм, касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Натомість самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності, визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до імперативних приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Натомість Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Стосовно того, що вважається правовим висновком Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі № 191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 902/1076/24, від 09.08.2024 у справі №127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або низки норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов'язкове для суду та інших суб'єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.
Суди попередніх інстанцій у справі, що розглядається встановили, зокрема, таке.
Між позивачем за первісним позовом (Постачальник) та відповідачем за первісним позовом (Покупець) 21.03.2024 укладено договір поставки № 21032024-0001, згідно з умовами пункту 1.1 якого Постачальник на умовах, визначених цим договором, зобов'язується передати у власність Покупця товар, вказаний у Специфікаціях, які є його невід'ємною частиною (далі - Товар) з поставкою або застосуванням на Об'єкті, а Покупець на умовах, визначених цим договором, зобов'язується прийняти й оплатити його.
Згідно з пунктом 1.2 договору асортимент, одиниці виміру та ціна Товару зазначаються Сторонами в Специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього Договору.
Строк поставки та адреса, на яку повинен бути поставлений Товар, вказуються в Специфікаціях.
Передача Товару від Постачальника Покупцю здійснюється за видатковою накладною та актом приймання Товару (за бажанням Покупця) (пункт 2.3 договору).
Право власності на Товар та всі ризики щодо такого Товару переходить від Постачальника до Покупця в момент фактичного отримання Товару Покупцем за підписаною видатковою накладною та складеним актом приймання Товару (за бажанням Покупця) (пункт 2.4 договору).
При передачі Товару Постачальник передає Покупцю по одному екземпляру товаросупроводжувальних документів на кожну партію Товару, а саме: рахунок-фактуру, видаткову накладну, товарно-транспортну накладну, сертифікат або інший документ, який підтверджує якість Товару (якщо останній є обов'язковим). Вказані документи мають бути дійсними на дату поставки та надані у паперовому вигляді з печаткою і підписом Постачальника (пункт 2.5 договору).
Прийом Товару за кількістю здійснюється шляхом звірки фактичної кількості Товару з кількістю, вказаною в Специфікації та видатковій накладній. Кількість Товару визначається в тих же одиницях виміру, що вказані в Специфікації та видатковій накладній (пункт 2.7 договору).
Ціна Товару визначається Сторонами у Специфікаціях до цього Договору. Ціна Товару є остаточною, за винятком зміни Технічного Завдання Покупцем або технічних параметрів Обладнання (Товару) (пункт 3.1 договору).
Оплата Товару здійснюється Покупцем у порядку, вказаному в Специфікації до цього Договору (пункт 3.4 договору).
Асортимент, номенклатура та ціна Товару, що поставляється Постачальником, та які вказані у Рахунку-фактурі, наданому Постачальником, повинні відповідати асортименту, номенклатурі та ціні, вказаним в Специфікації. Передача Товару здійснюється за видатковою накладною, за якою Постачальник не має права передати інший Товар чи інший асортимент, номенклатуру Товару, ніж той, що вказаний в Специфікації та Рахунку-фактурі (пункт 3.5 договору).
3.6. Датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника.
Пунктом 8.1. Договору встановлено, що цей договір набирає чинності з дати його підписання Сторонами та скріплення їх печатками і діє до "31" грудня 2024 року включно.
Одночасно із укладенням договору між позивачем (за первісним позовом) та відповідачем (за первісним позовом) було підписано додаток № 1 до договору поставки № 21032024-0001 від 21.03.2024 - Специфікацій № 1.
Між позивачем за первісним позовом та відповідачем за первісним позовом 11.04.2024 підписано додаток № 2 до договору поставки № 21032024-0001 від 21.03.2024 - Специфікацій № 2, згідно з умов пункту 1 якого кількість, номенклатура та вартість товару, що поставляється згідно з Договору Профнастил Т-18 з полімерним покриттям у кількості 1328,944 м. кв. за ціною за одиницю 254,13 грн (без ПДВ) загалом 337 724, 53 грн (без ПДВ), Профнастил Т-45 з полімерним покриттям у кількості 219,576 м. кв. за ціною за одиницю 260,10 грн (без ПДВ) загалом 57 111, 72 грн (без ПДВ), Z-профіль 55х150х48 2,5 мм. у кількості 551,00 пог.м за ціною за одиницю 279,77 грн (без ПДВ) загалом 154 153, 27 грн (без ПДВ), Профнастил Т-57 оцинкований у кількості 154,442 м. кв. за ціною за одиницю 253,08 грн (без ПДВ) загалом 39 086, 18 грн (без ПДВ), всього 588 075, 70 грн (без ПДВ), 117 615, 14 грн (ПДВ), а разом з врахуванням ПДВ 705 690, 84 грн.
Як було встановлено судом в процесі розгляду справи, позивачем (за первісним позовом) на виконання умов договору було належним чином виконано своє зобов'язання щодо поставки товару відповідачу (за первісним позовом) згідно з Специфікації № 1, що підтверджується підписаною між ТОВ "Алмет" та МПП Фірма "Ерідон" видатковою накладною № 784 від 11.04.2024 на суму 466 206, 43 грн, наявною в матеріалах справи, а відповідачем (за первісним позовом) в свою чергу було належним чином виконано своє зобов'язання щодо оплати за поставлений товар згідно з Специфікації № 1, що підтверджується платіжною інструкцією № 1945 від 22.03.2024 на суму 194 252, 68 грн, платіжною інструкцією № 46673 від 12.04.2024 на суму 194 252, 68 грн, платіжною інструкцією № 47546 від 16.05.2024 на суму 77 701, 07 грн, наявними в матеріалах справи.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем за первісним позовом не надано суду жодних належних та допустимих доказів, що б підтверджували невиконання відповідачем за первісним позовом у встановлений договором строк свого обов'язку по оплаті за поставлений йому товар згідно з Специфікації № 1 та існування у відповідача за первісним позовом заборгованості за поставлений товар перед позивачем за первісним позовом.
Щодо належного виконання позивачем (за первісним позовом) свого обов'язку щодо поставки товару відповідачу (за первісним позовом) згідно з Специфікації № 2, та неналежного виконання відповідачем (за первісним позовом) свого обов'язку щодо оплати за поставлений товар згідно з Специфікації № 2, суд вважає за потрібне зазначити наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач (за первісним позовом) та відповідач (за первісним позовом) відповідно до умов договору дійшли згоди щодо асортименту, номенклатури, кількості та ціни товару, що підлягає поставці відповідачу (за первісним позовом) у Специфікаціях № 1, № 2, № 3.
У свою чергу положеннями пункту 3.5 договору визначено, що асортимент, номенклатура та ціна Товару, що поставляється Постачальником, та які вказані у Рахунку-фактурі, наданому Постачальником, повинні відповідати асортименту, номенклатурі та ціні, вказаним в Специфікації. Передача Товару здійснюється за видатковою накладною, за якою Постачальник не має права передати інший Товар чи інший асортимент, номенклатуру Товару, ніж той, що вказаний в Специфікації та Рахунку-фактурі.
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що позивачем за первісним позовом не надано суду жодних належних та допустимих доказів, що б підтверджували невиконання відповідачем за первісним позовом у встановлений договором строк свого обов'язку по оплаті за поставлений йому товар згідно з Специфікації № 1 та існування станом на момент розгляду справи у відповідача за первісним позовом заборгованості перед позивачем за первісним позовом за поставлений товар, а також не було надано суду жодних належних та допустимих доказів, що б підтверджували факт виконання ним свого обов'язку щодо поставки відповідачу (за первісним позовом) товару, що відповідає вимогам щодо асортименту, комплектності, кількості та якості вказаними у Специфікації № 2, позовна вимога позивача за первісним позовом до відповідача за первісним позовом про стягнення 418 852, 99 грн основної заборгованості, є такою, що не ґрунтується на нормах законодавства України, а тому суд не знайшов підстав для задоволення позову в цій частині.
Доводи позивача за первісним позовом щодо належного виконання ним свого обов'язку щодо поставки відповідачу за первісним позовом товару згідно з Специфікації № 2 з огляду на його прийняття відповідачем за первісним позовом шляхом підписання товарно-транспортної накладної від 28.05.2024 № РНФ-1198, судом відхилено, оскільки зі змісту товарно-транспортної накладної від 28.05.2024 № РНФ-1198 вбачається, що позивачем за первісним позовом доставлено відповідачу за первісним позовом вантаж, що не відповідає асортименту, номенклатурі та ціні, вказаним в Специфікації № 2, товарно-транспортна накладна від 28.05.2024 № РНФ-1198 не може бути належним та допустимим доказом, який безпосередньо та самостійно підтверджує факт виконання позивачем за первісним позовом свого обов'язку з поставки товару за договором згідно з Специфікації № 2 та його прийняття у встановлений в договорі спосіб.
Щодо вимог МПП Фірма "Ерідон" за зустрічним позовом, то суди встановили, що відповідно до укладеного договору поставки та встановленими обставинами справи є законними і обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо доводів касаційної скарги про неврахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у наведених скаржником постановах, колегія суддів зазначає таке.
У справі № 924/710/23, на яку посилається скаржник, предметом касаційного оскарження було рішення Господарського суду Хмельницької області від 25.10.2023, яким первісний позов задоволено, а в задоволенні зустрічного відмовлено, та постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.02.2024, прийнята за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції.
Підставою відкриття у справі № 924/710/23, із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначив про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування: частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" (далі - ЗУ "Про публічні закупівлі") у питанні, чи буде вважатися зміною істотних умов договору здійснення поставки продавцем не у спосіб, визначений сторонами у договорі, з урахуванням специфіки поставки, що склалася у цій справі; статей 651, 655, 692 ЦК України у питанні прийняття товару та його оплати у випадку, якщо товарно-транспортна, видаткова накладна та акт приймання-передачі не підписані замовником, та можливості в подальшому розірвати цей договір з підстав істотного порушення його умов. Верховний Суд щодо доводів в частині застосування статей 651, 655, 692 ЦК України, зазначив, зокрема, про те, що розглядаючи вимогу селищної ради за зустрічним позовом про розірвання договору № 1278 та зобов'язання забрати товар, суди попередніх інстанцій встановили, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, а отже, в силу статей 655, 692 ЦК України та розділу 4 Договору № 1278 факт прийняття замовником товару зумовлює виникнення у нього зобов'язання оплатити повну вартість цього товару.
Втім у справі № № 924/710/23 відсутнє виснування Верховним Судом щодо застосування норм статей, на які посилається скаржник у справі, що розглядається (статті 687, 688 ЦК України).
Щодо посилання скаржника на висновки Верховного Суду у постанові від 18.11.2018 у справі № 924/242/18, то Суд зазначає, що з даних комп'ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду" та з Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що Верховним Судом ухвалено постанову у справі № 924/242/18 - 27.11.2018, тому зазначення скаржником дати "18.11.2018" Суд розцінює як технічну помилку.
У постанові Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 924/242/18 розглядались позовні вимоги про розірвання договору поставки від 01.12.2017 та про стягнення з відповідача у вказаній справі 73 644,00 грн вартості товару неналежного маркування. При цьому Верховний Суд дійшов до висновку про недотримання позивачем у згаданій справі норм статей 74, 91, 96 ГПК України у зв'язку з тим, що акт про виявлені недоліки поставленого товару від 07.12.2017 (яким позивач у справі №924/242/18 обґрунтовував позов) складено ним в односторонньому порядку з порушенням вимог Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю.
У справі № 910/10585/23 (на неврахування якої також посилається скаржник) відмовлено у позові про стягнення сплаченої за товар грошової суми, оскільки покупець, всупереч договору та умовам гарантії не забезпечив доступність генератора для діагностики та ремонту, тим самим створив перешкоди для підтвердження експлуатації ним генератора відповідно до умов та рекомендацій, викладених в паспорті виробника, встановлення причин виходу його з ладу та існування у цьому випадку у постачальника обов'язку з безоплатного проведення відновлювальних робіт (гарантійний ремонт).
Висновки судів у цих справах щодо застосування наведених положень були зроблені з урахуванням конкретних обставин та наявних у таких справах і оцінених судами згідно з вимогами процесуального законодавства доказів, а отже, застосування судами зазначених норм у справах, на які посилається скаржник, залежало від встановлення певної сукупності фактів, які мають матеріально-правове значення для правильного вирішення спору у вказаних справах, тобто зазначені справи і ця справа, в якій подано касаційну скаргу, є відмінними за істотними правовими ознаками.
Щодо посилання скаржника на висновки Верховного Суду щодо застосування статті 233 ГК України та 551 ЦК України у справах від 29.08.2024 № 910/14265/23, від 29.08.2024 № 910/14264/23, то слід зазначити таке.
Надаючи оцінку наведеним доводам скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у наведених вище постановах Верховного Суду, означених скаржником, Верховний Суд виходить з такого.
Відповідно до статті 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Схоже правило міститься в частині третій статті 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, за змістом норм статей 233 ГК України та 551 ЦК України суд має право зменшити розмір санкцій зокрема з таких підстав, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Такий перелік не є вичерпним, оскільки частина третя статті 551 ЦК України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до усталеної та послідовної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки судом поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін.
Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20.10.2021 у справі №910/8396/20, від 08.10.2020 у справі №904/5645/19; від 14.04.2021 у справі №922/1716/20, від 05.03.2019 у справі №923/536/18; від 10.04.2019 у справі №905/1005/18; від 06.09.2019 у справі у справі №914/2252/18; від 30.09.2019 у справі №905/1742/18; від 14.07.2021 у справі №916/878/20.
Крім того, Верховний Суд також зауважував, що застосоване у частині третій статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Натомість вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи. Такі ж правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 916/2259/18, від 24.02.2020 у справі № 917/686/19, від 26.02.2020 у справі № 922/1608/19, від 15.04.2020 у справі № 922/1607/19 та від 04.10.2021 у справі № 922/3436/20.
Суд виходить з того, що положення статей 233 ГК України та 551 ЦК України при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій є зрозумілими у правозастосуванні, що підтверджується сталою та послідовною практикою Верховного Суду.
Зокрема, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 вказала на те, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 911/2269/22 зазначила, що враховуючи висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру.
Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчить про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено. Наведене, у свою чергу, вимагає, щоб розмір неустойки відповідав принципам верховенства права.
Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі № 911/952/22 сформувала висновки щодо застосування означених норм права та у розділі "Висновки щодо застосування норм матеріального права", зокрема, в пунктах 213, 214, зазначила:
"213. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
214. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права".
Отже, ураховуючи підстави касаційного оскарження, Верховний Суд виходить з того, що в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.
Відтак, проаналізувавши зміст вказаних вище постанов Верховного Суду (на які посилається скаржник), за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, та наявність/відсутність правових висновків, які не враховано судами під час розгляду цієї справи, Верховний Суд дійшов висновку про неподібність цих справ. Відтак, застосування норм матеріального права у контексті таких правовідносин не може бути однаковим, а судові рішення Верховного Суду, на які посилається скаржник для обґрунтування своєї позиції, не є релевантними до обставин цієї справи.
Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права, викладених у вказаних ним постановах Верховного Суду, з огляду на іншу, ніж у цій справі фактично-доказову базу.
Суд звертає увагу на те, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №925/698/16).
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі №908/1795/19).
Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що суд апеляційної інстанції перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та погодився з висновком суду першої інстанції.
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що недостатньо лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Отже, Верховний Суд встановив, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та, на які посилається скаржник у своїй касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у цій справі.
Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.
Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі (така правова позиція є сталою і послідовною, та викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11.04.2023 у справі № 910/12405/21, від 21.03.2023 у справі № 908/125/18, від 19.04.2023 у справі № 921/64/22, від 06.06.2023 у справі № 914/217/22, від 09.04.2024 у справі № 910/6316/23).
У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій надано оцінку всім доказам, що були надані сторонами, до переоцінки яких, в силу приписів статті 300 ГПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може. Встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої та апеляційної інстанцій.
Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу, дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Алмет" на рішення Господарського суду Київської області від 15.01.2025 та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2025 у справі № 911/2289/24.
Інші аргументи скаржника щодо порушення норм процесуального права в контексті повноти оцінки доказів та встановлення обставин справи підлягають відхиленню як такі, що зводяться до необхідності переоцінки доказів та обставин, а також є такими, які не узгоджуються з підставою касаційного оскарження, визначеною самим скаржником.
Верховний Суд бере до уваги доводи відповідача, викладені у відзиві на касаційну скаргу, у тих частинах, які узгоджуються з викладеними у цій ухвалі міркуваннями.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.
До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").
Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
Таким чином, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження, зазвичай, вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Алмет" на рішення Господарського суду Київської області від 15.01.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2025 у справі № 911/2289/24.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Бенедисюк
Суддя І. Булгакова
Суддя Ю. Власов