22 липня 2025 року
м. Київ
cправа № 922/1958/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий, Рогач Л.І., Случ О.В.
за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р.К.
та представників
ОГП: Сельська О.З.,
представники відповідачів в судове засідання не з'явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Фізичної особи-підприємця Одарюк Тетяни Миколаївни, Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.03.2021
у справі № 922/1958/19
за позовом Керівника Харківської місцевої прокуратури №1 Харківської області
до:
1) Харківської міської ради;
2) Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради;
3) Фізичної особи-підприємця Одарюк Тетяни Миколаївни;
4) Фізичної особи-підприємця Одарюка Максима Павловича
про визнання незаконним та скасування частини рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсними договорів купівлі-продажу та повернення майна
У червні 2019 року Керівник Харківської місцевої прокуратури № 1 Харківської області звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради (далі - Рада), Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі - Управління), Фізичної особи-підприємця Одарюк Тетяни Миколаївни (далі - ФОП Одарюк Т.М.) та Фізичної особи-підприємця Одарюка Максима Павловича (далі - ФОП Одарюк М.П.) про:
- визнання незаконним та скасування рішення Харківської міської ради "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 26.10.2016 № 412/16 в частині п. 24, 51, 59 додатку до цього рішення (далі - оспорюване рішення);
- визнання недійсними договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень від 07.07.2017 № 5487-В-С, № 5488-В-С, та договору купівлі-продажу майна від 02.11.2017 № 5509-В-С, укладених між Управлінням та ФОП Одарюк Т.М.;
- зобов'язання ФОП Одарюк Т.М. повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради нерухоме майно - нежитлові приміщення першого поверху № 1, 5, 10, 11, загальною площею 62,8 м2, які знаходяться в нежитловій будівлі літ. "БП-1", та рухоме майно - літній майданчик, загальною площею 120,5 м2, які знаходяться за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 81;
- витребування від ФОП Одарюка М.П. на користь територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлових приміщень першого поверху № 7-:-9, загальною площею 8,4 м2, розташованих в нежитловій будівлі літ. "БП-1" за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 81.
В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що приймаючи рішення від 26.10.2016 № 412/16 про відчуження ФОП Одарюк Т.М. нежитлових приміщень, загальною площею 62,8 м2 та 8,4 м2, та літнього майданчика, про що зазначено у п. 24, 51, 59 додатку до цього рішення, Рада порушила вимоги Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", рішення Ради від 23.12.2011 № 565/11 "Про Програму приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова на 2012-2016 рр.", рішення Ради від 21.06.2017 № 691/17 "Про Програму приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова на 2017-2022 рр.", оскільки незаконно обрала спосіб приватизації ФОП Одарюк Т.М. цих нежитлових приміщень та літнього майданчика шляхом викупу, а не продажу на аукціоні або конкурсі, чим порушила інтереси держави та територіальної громади міста Харкова. Договори купівлі-продажу від 07.07.2017 № 5487-В-С, № 5488-В-С, від 02.11.2017 №5509-В-С не відповідають вимогам закону, суперечать інтересам держави і суспільства, а тому підлягають визнанню недійсними відповідно до ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а нежитлові приміщення, загальною площею 62,8 м2, та літній майданчик, загальною площею 120,5 м2, підлягають поверненню територіальній громаді міста Харкова на підставі ч. 1 ст. 216 ЦК України. Нежитлові приміщення, загальною площею 8,4 м2, підлягають витребуванню від ФОП Одарюка М.П. на користь територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради відповідно до ст. 388 ЦК України, оскільки ФОП Одарюк Т.М. передала ці нежитлові приміщення ФОП Одарюку М.П. за договором дарування від 24.05.2018 №973 без згоди Ради на таке відчуження.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 17.12.2019, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 25.02.2020, в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.06.2020 постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.02.2020 та рішення Господарського суду Харківської області від 17.12.2019 скасовано, а справу №922/1958/19 передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скасовуючи рішення судів першої та другої інстанцій Верховний Суд дійшов висновку, що розглянувши заявлений прокурором позов по суті, суди попередніх інстанцій, в порушення вимог ст. 86 ГПК України залишили поза увагою та не надали будь-якої правової оцінки: змісту наданих суб'єктом оціночної діяльності - ФОП Буйницьким М.В. висновкам від 30.11.2016 про вартість нежитлових приміщень, загальною площею 62,8 м2 та 8,4 м2, та літнього майданчика, в яких відсутні будь-які відомості про те, що проводились ремонтні роботи у цих нежитлових приміщеннях та на літньому майданчику, у т.ч. чи було здійснено їх невід'ємні поліпшення; факту неподання ФОП Одарюк Т.М. до органу приватизації (до Управління) документів, передбачених п. 2.2 Порядку №377, щодо здійснення невід'ємних поліпшень орендованого майна. Суд також відзначив, що порушення норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи.
За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду Харківської області від 07.10.2020 (суддя Пономаренко Т.О.) відмовлено у задоволенні позову повністю.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 24.03.2021 (колегія суддів у складі: Мартюхіна Н.О., Лакіза В.В., Плахов О.В.) рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення Харківської міської ради "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 26.10.2016 № 412/16 в частині п. 24, 51, 59 додатку до цього рішення. Визнано недійсними договори купівлі-продажу нежитлових приміщень від 07.07.2017 №5487-В-С, №5488-В-С, та договір купівлі-продажу майна від 02.11.2017 №5509-В-С, укладені між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ФОП Одарюк Т.М. Зобов'язано ФОП Одарюк Т.М. повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради нерухоме майно - нежитлові приміщення першого поверху № 1, 5, 10, 11, загальною площею 62,8 м2, які знаходяться в нежитловій будівлі літ. "БП-1", та рухоме майно - літній майданчик, загальною площею 120,5 м2, які знаходяться за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 81. Витребувано від ФОП Одарюка М.П. на користь територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення першого поверху № 7-:-9, загальною площею 8,4 м2, розташовані в нежитловій будівлі літ. "БП-1" за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 81.
Судами встановлено, що 06.08.2012 між Управлінням (орендодавець) та ФОП Одарюк Т.М. укладено договір оренди № 4942 нежитлового приміщення (будівлі) та майна (з урахуванням нової редакції цього договору, викладеної у додатковій угоді № 1 від 29.10.2012).
За умовами п. 1.1 договору оренди нежитлового приміщення (в редакції додаткової угоди №4 від 29.07.2015) орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нежитлові приміщення 1-го поверху № 1, 5, 7-:-11, загальною площею 71,2 м2, та літній майданчик, площею 120,5 м2, які належать на праві комунальної власності територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради, та розташовані за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 81, літ. "БП-1".
Відповідно до п. 3.1 договору оренди нежитлового приміщення (в редакції додаткової угоди №3 від 04.08.2015), п. 5.2, 5.3, 5.6 договору оренди від 06.08.2012 №4942 вартість об'єкта оренди станом на 30.06.2015 становить 583 661 грн. Орендар має право: за письмовою згодою орендодавця здійснювати, зокрема, капітальний ремонт (п. 5.2); вносити зміни до складу орендованого майна, провадити невід'ємні поліпшення, які необхідні для здійснення господарської діяльності, що зумовлює підвищення його вартості (п. 5.3); у разі належного виконання умов договору оренди та у разі продажу орендованих нежитлових приміщень має переважне право перед іншими особами на його викуп (п.5.6).
Пунктом 10.1 договору оренди від 06.08.2012 № 4942 (в редакції додаткової угоди від 29.07.2015 № 4) встановлено, що цей договір діє до 06.06.2018.
10.10.2016 ФОП Одарюк Т.М. звернулась до Управління із заявами № 17768, № 17769, № 17770, в яких просила розглянути питання приватизації орендованих згідно з договором оренди №4942 від 06.08.2012 нежитлових приміщень № 1, 5, 10, 11, загальною площею 62,8 м2, нежитлових приміщень № 7-9, площею 8,4 м2, а також літнього майданчика, площею 120,5 м2, які розташовані за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 81.
26.10.2016 Рада прийняла рішення №412/16 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова", яким вирішено провести відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова шляхом викупу згідно з додатком, зокрема, провести приватизацію (відчуження) ФОП Одарюк Т.М. орендованих нежитлових приміщень, а саме:
- нежитлових приміщень 1-го поверху в нежитловій будівлі літ. "БП-1" по вул. Сумська, 81 у м. Харкові, загальною площею 8,4 м2 (п. 24);
- нежитлових приміщень 1-го поверху в нежитловій будівлі літ. "БП-1" по вул. Сумська, 81 у м. Харкові, загальною площею 62,8 м2 (п. 51);
- майна (літнього майданчику) по вул. Сумська, 81, літ. "БП" у м. Харкові, загальною площею 120,5 м2 (п. 59).
16.11.2016 ФОП Одарюк Т.М. звернулась до Управління із заявами № 3448, № 3449, № 3450 про приватизацію орендованих нежитлових приміщень площею, 62,8 м2 та 8,4 м2, та літнього майданчика, площею 120,5 м2, які розташовані за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 81, розглянувши які орган приватизації способом приватизації визначив викуп. До заяв ФОП Одарюк Т.М. надала документ, що посвідчує особу заявника, перелік номерів рахунків у банківських установах, з яких здійснюватимуться розрахунки за придбаний об'єкт, документ про внесення плати за подання заяви, а також документи, необхідні до подання у разі звернення із заявою фізичною особою-підприємцем.
На виконання вказаного рішення міської ради проведено оцінку вартості об'єктів приватизації. За висновками від 30.11.2016 про вартість майна, складених суб'єктом оціночної діяльності, вартість нежитлових приміщень, загальною площею 62,8 м2, становить 325 500 грн без ПДВ, нежитлових приміщень, загальною площею 8,4 м2 - 43 600 грн без ПДВ, літнього майданчика, площею 120,5 м2 - 364 800 грн без ПДВ.
20.09.2017 рішенням Ради № 758/17 внесено зміни до рішень щодо приватизації майна, зокрема, у п. 24 додатку до рішення Ради від 26.10.2016 № 421/16 слова «нежитлові приміщення першого поверху нежитлової будівлі» змінено на «нежитлові приміщення першого поверху нежитлової будівлі, майно». Підстава зміни - договір оренди від 06.08.2012 № 4942 та додаткові угоди до нього.
07.07.2017 на підставі рішення Ради від 21.06.2017 №691/17 «Про Програму приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 рр.» та рішення міської ради від 26.10.2019 №412/16 між територіальної громадою міста Харкова в особі Ради, від імені якої діяло Управління (продавець) та ФОП Одарюк Т.М. (покупець) укладено договори купівлі-продажу нежитлових приміщень, орендованих ФОП Одарюк Т. М., а саме:
- № 5487-В-С, за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність, а покупець - прийняти нежитлові приміщення першого поверху № 1, 5, 10 11, загальною площею 62,8 м2, розташовані в нежитловій будівлі літ. "БП-1" за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 81. договір купівлі-продажу від 07.07.2017 № 5487-В-С посвідчений нотаріально та зареєстрований у реєстрі під номером 1582;
- № 5488-В-С, за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність, а покупець - прийняти нежитлові приміщення першого поверху № 7-:-9, загальною площею 8,4 м2, розташовані в нежитловій будівлі літ. «БП-1» за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 81. договір купівлі-продажу від 07.07.2017 № 5488-В-С посвідчений нотаріально та зареєстрований у реєстрі під номером 1586.
02.11.2017 на підставі рішення Ради від 21.06.2017 №691/17 "Про Програму приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 рр." та рішень міської ради від 26.10.2019 № 412/16 та від 20.09.2017 № 758/17, між територіальної громадою міста Харкова в особі Ради (з урахуванням змін, внесених рішенням міської ради від 20.09.2017 № 758/17), від імені якої діяло Управління (продавець) та ФОП Одарюк Т.М. (покупець) укладено договір купівлі-продажу №5509-В-С рухомого майна, орендованого ФОП Одарюк Т.М., за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність, а покупець - прийняти рухоме майно - літній майданчик, загальною площею 120,5 м2, розташований за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 81 . Договір купівлі-продажу від 02.11.2017 №5509-В-С посвідчений нотаріально та зареєстрований у реєстрі під номером 14771.
16.08.2017 право власності на нежитлові приміщення, загальною площею 62,8 м2 та 8,4 м2, зареєстровано за ФОП Одарюк Т.М., що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19.06.2019 № 170867349.
Із вказаної інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно також вбачається, що 24.05.2018 державним реєстратором прийнято рішення № 41271370 про державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення першого поверху № 7-:-9, загальною площею 8,4 м2, розташованих в нежитловій будівлі літ. "БП-1" за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 81 , за Одарюком М.П. Підстава виникнення права власності - нотаріально посвідчений договір дарування від 24.05.2018 № 973.
Відмовляючи у задоволенні позову за результатами нового розгляду справи, місцевий господарський суд виходив з того, що приймаючи спірне рішення «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 26.10.2016 № 412/16 Харківська міська рада діяла в межах своїх повноважень, відповідно до Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017 - 2022 роки. Також суд дійшов висновку, що оскаржуваний правочин не порушує інтереси держави і суспільства, його моральні засади, які були б співрозмірними із наслідком таких порушень, який прокурор просить застосувати, у вигляді визнання спірних договорів купівлі-продажу недійсним, а відтак і вилучення придбаного нерухомого майна у власників. Вирішуючи спір, місцевий господарський суд також врахував практику Європейського суду з прав людини, зокрема щодо застосування положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та дійшов висновку, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення не можуть бути безумовною підставою для визнання недійсним договорів купівлі-продажу в порушення права власності набувачів такого майна, оскільки вони не допущені внаслідок його винної, протиправної поведінки, у зв'язку з чим визнав позовні вимоги необґрунтованими та відмовив у задоволенні позову.
Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та постановляючи нове - про задоволення позову, апеляційний господарський суд, з посиланням на висновки, викладені у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20, зазначив, що викуп орендарем орендованого ним приміщення у спірних правовідносинах, в силу приписів ст. 18-2 з урахуванням ст. 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012 - 2016 роки, затвердженої рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання №283, може бути лише за умови, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна. Водночас в матеріалах справи не міститься жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що орендарем - ФОП Одарюк Т.М. здійснювались будь-які невід'ємні поліпшення орендованого нею приміщень за договором оренди від 06.08.2012 №4942 в період перебування нерухомого майна та літнього майданчику в оренді. Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та орендар були обізнані про порушення процедури приватизації шляхом викупу орендарем, а не шляхом аукціону чи конкурсу, адже в договорах купівлі-продажу наявні посилання на Програму приватизації, у якій зазначено, що викуп застосовується щодо об'єктів комунальної власності, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими та нормативними шагами, а також щодо тих, які не продано на аукціоні, за конкурсом. Оскільки судом встановлено недотримання Харківською міською радою вимог законодавства при ухваленні пунктів 24, 51, 59 додатку до рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 26.10.2016 №412/16, суд виснував, що останнє є незаконним та підлягає скасуванню, у зв'язку з чим позовні вимоги в даній частині є правомірними та підлягають задоволенню. Оскільки пункти 24, 51 та 59 додатку до рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 26.10.2016 року №412/16 підлягають визнанню незаконним та скасуванню, вказане свідчить про наявність порушень вимог чинного законодавства України при укладанні вказаних вище договорів купівлі-продажу №5487-В-С від 07.07.2017 та №5488-В-С від 07.07.2017 нежитлових приміщень та №5509-В-С від 02.11.2017 купівлі-продажу рухомого майна - літнього майданчику, а тому судом задоволено вимоги про визнання недійсними вказаних договорів. В свою чергу, оскільки нежитлові приміщення нежитлової будівлі 1-го поверху №7-:-9 загальною площею 8,4 м2 в нежитловій будівлі літ. "БП-1", розташованій за адресою: м. Харків, вул. Сумська, буд. 81, право власності на які на підставі договору дарування №973, виданого 24.05.2018 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Грузковою Ю.В. перейшло до ФОП Одарюка М.П., суд дійшов висновку, що підлягають поверненню територіальній громаді міста Харкова, у зв'язку з чим позовні вимоги прокурора в цій частині також підлягають задоволенню. При цьому апеляційний господарський суд зазначив, що у даній справі позбавлення набувача майна, шляхом часткового скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання спірних договорів купівлі-продажу недійсним та повернення майна у комунальну власність є пропорційним втручанням з боку держави, а отже є законним в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, ФОП Одарюк Т.М. звернулась до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.
В обґрунтування своїх вимог ФОП Одарюк Т.М. посилається на те, що відповідачами повністю дотримано спосіб і порядок проведення процедури приватизації, а при прийнятті рішення Харківської міської ради "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" №412/16 від 26.10.2016 у повному обсязі дотримано приписи Законів України "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про місцеве самоврядування" та Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки. Зазначає, що право на викуп орендованого майна виникло в нього із договору оренди, положень ст. 289 Господарського кодексу України, і йому кореспондує обов'язок орендодавця у разі продажу майна здійснити продаж саме їй за умови належного виконання орендарем своїх обов'язків за договором найму. При цьому, вартість спірного майна, яке знаходилося у наймі починаючи з 2012 року за цей час і до моменту приватизації збільшилась на 733 900 грн, тобто майже у 3 рази. Також посилається на те, що не може вважатися «дотриманням справедливого балансу» втручання у законне володіння майном відповідачем, який протягом 9 років утримує його у належному стані, здійснює заходи щодо поліпшення приміщень та веде в них підприємницьку діяльність.
Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, саме - судом апеляційної інстанції не враховано висновків, викладених у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20.
Також не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, Харківська міська рада звернулась до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування своїх вимог Харківська міська рада посилається на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», та не дотримано вимог щодо попереднього повідомлення суб'єкта владних повноважень перед зверненням прокурором до суду з позовом у цій справі. Також зазначає про необхідність відступу від висновків, викладених у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №922/623/20 стосовно твердження суду про порушення процедури приватизації та просить передати справу на розгляд Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. Зазначає, що з огляду на відсутність внесення змін до ч. 1 ст. 289 ГК України, ч. 2 ст. 777 ЦК України (щодо права орендаря на викуп об'єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди) та за відсутності будь-яких застережень у законі, при прийнятті Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств», положення п. 1 ч. 1 ст.18-2 Закону не суперечить, не скасовує, не звужує обсягу та не регулює по іншому відносини приватизації орендованого майна. Вказує, що при прийнятті оскаржуваного рішення "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 26.10.2016 № 412/16 Харківська міська рада діяла в межах своїх повноважень, відповідно до Законів України "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про місцеве самоврядування в Україні", Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки, затвердженою рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.12.2011 №565/11. Отже, Харківською міською радою було дотримано спосіб прийняття оскаржуваного рішення, оскільки рішення прийнято на черговій сесії ради, дана сесія є правомочною, вказане питання було включено в порядок денний сесії, проводилась доповідь і обговорення проекту рішення, голосування, і за його результатами більшістю голосів присутніх депутатів, рішення було прийнято. Звертає увагу на те, що п. 5.6 договору оренди №4942 від 06.08.2012 в редакції додаткової угоди №1 від 29.10.2012 сторони передбачили переважне право орендаря, який належно виконує свої обов'язки за цим договором, перед іншими особами на викуп орендованого ним майна у разі його продажу. Також посилається на те, що відповідно до практики ЄСПЛ самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого покупця. З цих же підстав просить передати справу на розгляд Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п.1, 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, саме - судом апеляційної інстанції не враховано висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 922/534/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 стосовно застосування ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»; наявні підстави для відступу від висновків, викладених у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №922/623/20.
Також не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради звернулось до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування своїх вимог Управління посилається на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», та не дотримано вимог щодо попереднього повідомлення суб'єкта владних повноважень перед зверненням прокурором до суду з позовом у цій справі. Також зазначає про необхідність відступу від висновків, викладених у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №922/623/20 стосовно твердження суду про порушення процедури приватизації та просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Зазначає, що з огляду на відсутність внесення змін до ч. 1 ст. 289 ГК України, ч. 2 ст. 777 ЦК України (щодо права орендаря на викуп об'єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди) та за відсутності будь-яких застережень у законі, при прийнятті Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств», положення п. 1 ч. 1 ст.18-2 Закону не суперечить, не скасовує, не звужує обсягу та не регулює по іншому відносини приватизації орендованого майна. Зважаючи на велику кількість справ з подібними відносинами, з метою забезпечення формування єдиної правозастосовчої практики, просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, саме - судом апеляційної інстанції не враховано висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 922/534/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 стосовно застосування ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»; наявні підстави для відступу від висновків, викладених у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №922/623/20.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.07.2021 відкрито провадження за касаційною скаргою ФОП Одарюк Т.М. з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, касаційними скаргами Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради з підстав, передбачених п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, та зупинено касаційне провадження до закінчення перегляду в касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 925/1133/18.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 03.08.2021 від представника ФОП Одарюк Т.М. надійшов відзив на касаційні скарги Харківської міської ради та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, який по суті є доповненнями до касаційної скарги ФОП Одарюк Т.М. Разом з тим, відповідно до ст. 298 ГПК України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження. Оскільки вказані додаткові пояснення подані поза межами строку на касаційне оскарження постанови суду апеляційної інстанції, вони долучаються до матеріалів справи, однак не враховуються при розгляді касаційної скарги. Подібний висновок викладено у п. 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.02.2022 поновлено касаційне провадження у справі; відмовлено у задоволенні заяви Фізичної особи-підприємця Одарюк Т.М. про зупинення виконання постанови Східного апеляційного господарського суду від 24.03.2021 у справі № 922/1958/19 до закінчення її перегляду в касаційному порядку; зупинено касаційне провадження у справі № 922/1958/19 за касаційними скаргами Фізичної особи-підприємця Одарюк Тетяни Миколаївни, Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради до закінчення перегляду в касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 925/1133/18.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.02.2022 поновлено касаційне провадження у справі; відмовлено у задоволенні заяви Харківської міської ради про зупинення виконання постанови Східного апеляційного господарського суду від 24.03.2021 у справі № 922/1958/19 до закінчення її перегляду в касаційному порядку; зупинено касаційне провадження у справі № 922/1958/19 за касаційними скаргами Фізичної особи-підприємця Одарюк Тетяни Миколаївни, Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради до закінчення перегляду в касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 925/1133/18.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 поновлено касаційне провадження у справі; відмовлено у задоволенні заяви Фізичної особи-підприємця Одарюка Максима Павловича про зупинення виконання постанови Східного апеляційного господарського суду від 24.03.2021 у справі № 922/1958/19 до закінчення її перегляду в касаційному порядк; зупинено касаційне провадження у справі № 922/1958/19 за касаційними скаргами Фізичної особи-підприємця Одарюк Тетяни Миколаївни, Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради до закінчення перегляду в касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 925/1133/18.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.07.2024 поновлено провадження у справі за касаційними скаргами Фізичної особи-підприємця Одарюк Тетяни Миколаївни, Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради на постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.03.2021 та призначено їх до розгляду на 01.10.2024.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.09.2024 повідомлено учасників справи, що розгляд касаційних скарг Фізичної особи-підприємця Одарюк Тетяни Миколаївни, Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради на постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.03.2021 у справі №922/1958/19, призначений на 01.10.2024 не відбудеться у зв'язку із запланованою відпусткою судді доповідача, та повідомлено, що їх розгляд призначено на 12.11.2024.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.11.2024 зупинено касаційне провадження у справі № 922/1958/19 до закінчення перегляду в касаційному порядку об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 922/1137/20.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.01.2025 поновлено провадження у справі № 922/1958/19 за касаційними скаргами Фізичної особи-підприємця Одарюк Тетяни Миколаївни, Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради на постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.03.2021 та призначено їх до розгляду на 25.03.2025.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.03.2025 зупинено касаційне провадження у справі № 922/1958/19 до закінчення перегляду в касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 922/3727/19.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від Харківської обласної прокуратури надійшли додаткові пояснення у справі, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 925/1133/18.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.07.2025 поновлено провадження у справі № 922/1958/19 за касаційними скаргами Фізичної особи-підприємця Одарюк Тетяни Миколаївни, Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради на постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.03.2021 та призначено їх до розгляду на 22.07.2025.
У зв'язку з відпусткою судді Волковицької Н.О. 21.07.2025 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 922/1958/19, за результатами якого для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: Могил С.К. - головуючий, Краснов Є.В., Случ О.В.
У зв'язку з відпусткою судді Краснова Є.В. 22.07.2025 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 922/1958/19, за результатами якого для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: Могил С.К. - головуючий, Рогач Л.І., Случ О.В.
Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного, а також рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.
Щодо касаційних скарг відповідача-1 та відповідача-2 в частині повноважень прокурора.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)
При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Перевіряючи правильність застосування судами норм законодавства, яке врегульовує підстави представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах, Верховний Суд зазначає про таке.
Верховний Суд звертає увагу на те, що 11.06.2024 Великою Палатою Верховного Суду ухвалено постанову у справі № 925/1133/18, висновки в якій колегія суддів відповідно до ч. 4 ст. 300 ГПК України вважає за необхідне врахувати під час касаційного розгляду цієї справи № 922/3960/19.
Так, як убачається з матеріалів справи, прокурор у цій справі № 922/1958/19 звернувся до суду з позовом в інтересах держави як самостійний позивач.
Абзацом 1 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.
Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Конституційний Суд України зазначив, що поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац другий частини п'ятої Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99).
Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов'язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов'язки суб'єктів спірних правовідносин, зобов'язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).
Відповідно до абз. 1- 3 ч. 4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Згідно з ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу.
Відповідно до абз. 2 ч. 5 ст. 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 05.03.2020 у справі № 9901/511/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21).
У пунктах 69, 70 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази про вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абз. 3 і 4 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 15.01.2020 у справі № 698/119/18 (пункт 26), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 34), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (пункт 8.19), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 81) від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункти 7.11, 7.18), від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (пункти 10.12, 10.19), від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 (пункт 8.37), від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (пункт 8.4), від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.11), від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.18).
Частини 3 та 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", серед іншого, встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).
Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред'явленням позову спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Тобто визначений ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" обов'язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов'язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб'єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.
Отже, процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18).
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Прокурор визначає склад відповідачів самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб'єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 7.12; від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, пункт 10.13; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.12).
У пункті 10.21 постанови від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим з відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала доступ до загальнонародних благ і ресурсів. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема, безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами держави чи територіальної громади у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи в публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів держави, територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина 7 статті 41 Конституції України). Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.20).
Таким чином, процесуальний статус сторін у подібних спорах залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі.
У цій справі, яка розглядається, прокурор звернувся з позовом, стверджуючи про незаконне включення Радою спірного нерухомого майна до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу орендарем, а також незаконне подальше відчуження спірного нерухомого майна, яке є власністю територіальної громади м. Харкова, у приватну власність ФОП Одарюк Т.М. на підставі договору, укладеного з Управлінням, що порушує трава та інтереси територіальної громади.
Велика Палата Верховного Суду у згаданій постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 вказала про те, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.
Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб'єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.
При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.
Узагальнюючи наведені у вказаній постанові висновки щодо застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що:
1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:
- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;
- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;
2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:
- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;
- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.
У цій справі, яка розглядається, суди вказали на те, що прокурор фактично звернувся за захистом інтересів територіальної громади м. Харкова, при цьому, з огляду на предмет та підстави заявлених позовних вимог, а саме визнання незаконним та скасування рішення Ради, визнання недійсним договору купівлі-продажу, стороною якого є Управління, стосовно відчуження спірних нежитлових приміщень, які є комунальною власністю та належать територіальній громаді, дійшли висновку про те, що оскільки уповноважений орган на захист інтересів держави в спірних правовідносинах - Рада не тільки не захистила інтереси територіальної громади, а й порушила їх, то прокурор правомірно звернувся з позовом як самостійний позивач та визначив Раду співвідповідачем.
Наведений висновок судів попередніх інстанцій стосовно наявності у прокурора повноважень на звернення з цим позовом до суду в інтересах держави як самостійного позивача узгоджуються з викладеною вище останньою актуальною правовою позицією Великої Палата Верховного Суду щодо застосування положень ч.ч. 3, 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", ч.ч. 4, 5 ст. 53 ГПК України, викладеною в постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 та у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 29.05.2025 у справі № 922/3727/19, до розгляду яких зупинялося провадження в цій справі.
Наведеним також спростовуються доводи Управління стосовно недотримання прокурором процедури повідомлення уповноваженого органу та, відповідно, недоведення, що такий орган не здійснює або неналежним чином здійснює свої повноваження.
У свою чергу, на відміну від цієї справи, спір у якій виник із правовідносин відчуження комунального майна як об'єкта малої приватизації з підстав його незаконного відчуження на неконкурентних засадах (способом викупу орендарем), які (правовідносини) є предметом окремого правового регулювання - законодавством про приватизацію, у справі № 922/534/19 (постанова від 16.12.2020), на неврахування правового висновку Верховного Суду в якій послався скаржники, предметом позову заступника керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області є визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області про передачу в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, визнання недійсними договорів оренди та суборенди цієї земельної ділянки, скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки та зобов'язання орендаря і суборендаря повернути земельну ділянку державі, тобто зазначений спір виник із земельних правовідносин, пов'язаних з передачею в оренду та в суборенду земельної ділянки, та з тих підстав, що орендодавець незаконно передав у користування земельну ділянку державної власності.
Колегія суддів відхиляє твердження скаржників про неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування положень ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, оскільки Велика Палата Верховного Суду у зазначеній справі навела правовий висновок щодо дій суду у разі встановлення після відкриття провадження у справі відсутності підстав для звернення прокурора з позовом в інтересах держави в особі компетентного органу, тоді як у справі № 922/1958/19, яка наразі розглядається, прокурор самостійно звернувся з позовом до суду в інтересах держави без визначення компетентного органу, оскільки Харківська міськрада є одним із співвідповідачів, рішення якого оскаржується з підстав недотримання процедури приватизації нежитлових приміщень, передбаченої нормами приватизаційного законодавства, в результаті чого прокурор набув статусу самостійного позивача.
Таким чином, у цій справі та справах № 912/2385/18 і № 922/534/19, на які посилається скаржник-3, суди виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справ на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону.
За наведеного, а також ураховуючи, що під час вирішення подібних спорів має враховуватися саме остання правова позиція Великої Палати Верховного Суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/10947/17), доводи касаційних скарг відповідача-1 та відповідача-2, обґрунтовані підставою касаційного оскарження, передбаченою п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не свідчать про наявність підстав для зміни чи скасування оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду.
Щодо касаційних скарг відповідачів стосовно висновків судів по суті розгляду спору.
Висновки по суті розгляду спору оскаржуються відповідачем-1 та відповідачем-2 з посиланням на п. 2 ч. 2 ст.287 ГПК України, які обґрунтовані необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20, стосовно твердження суду щодо порушень процедури приватизації та протиправної поведінки покупця, та відповідачем-3 з посиланням на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України щодо неврахування висновків, викладених у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20.
Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема, їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.
У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" v. the United Kingdom) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (такий висновок сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 (пункти 43- 45), від 05.12.2018 у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43, 44) і № 818/1688/16 (пункти 44, 45), від 15.05.2019 у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44, 45), від 21.08.2019 у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26.05.2020 у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30.06.2020 у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 09.09.2020 у справі № 260/91/19 (пункти 58, 59), від 29.09.2020 у справі № 712/5476/19 (пункт 40), від 25.05.2021 у справі № 149/1499/18 (пункт 29); від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 7.19), від 12.10.2021 у справі № 233/2'021 /19 (пункт 34), від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18 (пункт 90), від 09.11.2021 у справі № 214/5505/16 (пункт 31), від 14.12.2021 у справі № 147/66/17 (пункт 49), від 08.06.2022 у справі № 362/643/21 (пункт 45)).
Так, на розгляді об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду перебувала справі № 922/623/20 у подібних правовідносинах щодо оскарження процедури приватизації шляхом викупу нежитлових приміщень орендарем, проведеній на підставі положень Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Закону України "Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва", ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Програми приватизації.
У постанові від 22.01.2021 у справі № 922/623/20 Верховний Суд, закриваючи касаційне провадження та залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позовних вимог, дійшов, зокрема, таких висновків.
"За змістом частини 1 статті 5-1 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції, чинній на час прийняття рішення про відчуження об'єктів комунальної власності) з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об'єкти приватизації класифікуються за такими групами: група А - окреме індивідуально визначене майно, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано. Окремим індивідуально визначеним майном вважається рухоме та нерухоме майно.
Частиною 2 статті 5-1, частиною 2 статті 16-2 Закону України "Про приватизацію державного майна" встановлено, що об'єкти приватизації, що належать до груп А, Д і Ж, є об'єктами малої приватизації. Викуп об'єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
Відповідно до статті 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу, продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону.
З моменту прийняття рішення про приватизацію об'єктів, які перебувають у комунальній власності, органами приватизації здійснюється підготовка до їх приватизації відповідно до статті 8 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що полягає, зокрема, у встановлені ціни продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, або початкову ціну об'єкта на аукціоні, за конкурсом з урахуванням результатів оцінки об'єкта, проведеної відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України; публікації інформації про об'єкти малої приватизації у відповідних інформаційних бюлетенях та місцевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації; а також вчиненні інших дій, необхідних для підготовки об'єктів малої приватизації до продажу.
Викуп застосовується до об'єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об'єкта встановлюється Фондом державного майна України (далі - ФДМУ) (частини 1, 3 статті 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) приватизація об'єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
Порядок викупу встановлений ФДМУ. На час виникнення спірних правовідносин діяв Порядок продажу об'єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затверджений ФДМУ від 02.04.2012 № 439 (далі - Порядок № 439).
Згідно з пунктом 8.1 Порядку № 439 викуп об'єктів малої приватизації застосовується відповідно до пункту 3.3 розділу III та пункту 7.15 розділу VII цього Порядку щодо об'єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено чинним законодавством України.
Виходячи з аналізу наведених вище норм, Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку, що Харківська міськрада має право прийняти рішення про продаж об'єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління комунального майна Харківської міськради, має право укласти відповідний договір купівлі-продажу за результатами проведення аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виняткових випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу орендарем об'єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
Тобто викуп орендарем орендованого ним приміщення, виходячи з положення статті 11, статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", може бути лише за умови, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна. В іншому разі приватизація такого приміщення повинна здійснюватися у загальному порядку за результатами проведення аукціону або конкурсу.
У справі № 922/623/20 суд апеляційної інстанції встановив, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що орендарем здійснювалися будь-які поліпшення орендованих нею приміщень за договором оренди від 30.10.2017 № 1376, а тому правильно вказав на помилковість висновку суду першої інстанції про те, що Рада як орган місцевого самоврядування має право самостійно обирати спосіб приватизації спірних нежитлових приміщень без урахування наведених законодавчих обмежень.
Судом апеляційної інстанції також правильно зазначено про помилковість здійснених судом першої інстанції, на підтвердження свого висновку про право Харківської міськради самостійно обирати будь-який спосіб приватизації, посилань на рішення Конституційного Суду України від 13.12.2000 № 14-рп/2000 у справі № 1-16/2000 за конституційним зверненням товариства покупців членів трудового колективу перукарні № 163 "Черемшина" щодо офіційного тлумачення окремих положень статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (справа про визначення способу малої приватизації), оскільки Конституційний Суд України в цьому рішенні роз'яснив, що право органів, які здійснюють функції розпорядження державною власністю, самостійно визначати спосіб приватизації обмежується випадками, передбаченими законом.
Правильними є і висновки суду апеляційної інстанції про те, що посилання відповідачів на пункт 5.6 договору оренди нежитлового приміщення від 30.10.2017 № 1376, яким встановлено, що орендар, який належно виконує свої обов'язки, у разі продажу майна, що передано в оренду, має переважне право перед іншими особами на його викуп, є безпідставними, оскільки таке право виникає в орендаря лише за умов, визначених Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
Згідно із частиною 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Відповідно до частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси".
Ураховуючи викладене, Верховний Суд у справі № 922/623/20 вказав, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що пункт 76 додатку 1 до рішення Ради від 21.02.2018 № 1008/18 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади" прийнято з порушенням вимог Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та Програми приватизації, а тому є незаконним.
Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з наведеним правовим висновком та зазначає, що він є чітким, зрозумілим й сприяє однозначному застосуванню норм права, тому не вбачає підстав для відступу від нього.
Судами апеляційної інстанції у справі № 922/1958/19, що розглядається, також встановлено, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що орендарем - ФОП Одарюк Т.М. здійснювалися будь-які поліпшення орендованих нею приміщень за договором оренди.
Крім цього суд апеляційної інстанції, дослідивши зміст наданих суб'єктом оціночної діяльності - ФОП Буйницьким М.В. висновків та рецензій на звіт про вартість нежитлових приміщень, зазначив, що вони виконані на підставі Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" та основних вимог про складання звітів про оцінку майна, проведені дохідних та порівняльним методами, обсяг використаної оцінювачем в звіті інформації був достатнім для проведення оцінки та підтверджує збільшення вартості спірного майна.
Представником відповідача було здійснено письмовий запит до ПАТ "Трест Житлобуд-1", який у 2012 році був одним із підрядників з реконструкції ЦПКВ ім. Горького. У відповіді на запит повідомлено, що у будівництво приміщень входили загально-будівельні роботи, а саме: фундаментні роботи, зведення стін та перекриття, покрівельні роботи, підведення комунікацій, роботи з інтер'єру, електрики, встановленню вікон та дверей, оздобленню приміщень, укладки плитки, оснащенню санвузлів, встановленню технологічного обладнання та розробка дизайнерських рішень не виконувались.
З наведеного слідує, що за час оренди спірного майна орендарем було збільшено вартість орендованого майна.
Проте, за відсутності в матеріалах справи будь-якого погодження, дозвільної документації та письмової згоди Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради на здійснення будь-яких будівельних робіт, пов'язаних із здійсненням невід'ємних поліпшень спірної нерухомості, апеляційний суд не зміг дійти висновку, що збільшення вартості майна пов'язано саме з наявністю поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта, що визначено ст. 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", та не зміг встановити об'єм такого поліпшення.
Крім того, третім відповідачем не надано жодних доказів здійснення робіт з капітального або поточного ремонту, а також не зазначено про розроблення проектно-кошторисної документації чи укладення договорів на виконання будівельних робіт.
Отже, за наведених обставин, апеляційний господарський суд не погодився з висновком місцевого суду та зазначив, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем, а обраний спосіб приватизації не тільки є незаконним, а й суперечить інтересам держави та територіальної громади, у зв'язку з тим, що він фактично свідчить про умисне не проведення конкурсного продажу цих об'єктів (аукціон або конкурс), що виключає можливість отримати за об'єкт приватизації більше ринкової вартості, адже на аукціон або конкурс такий об'єкт виставляється з початковою вартістю, що дорівнює ринкової та в ході їх проведення ціна продажу може збільшитись.
Відтак, доводи відповідача-3 про неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 922/623/20 не знайшли свого підтвердження.
Доводи, наведені відповідачем-1 у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку та не містять вагомих аргументів, які можуть бути підставою для відступу від цього висновку.
Колегія суддів також зауважує, що зазначений правовий висновок, на необхідності відступлення від якого безпідставно наполягають скаржники, сформовано не лише в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20, а є усталеною судовою практикою, відображеною, зокрема у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 922/2593/19, від 17.06.2020 у справі № 922/1958/19, від 23.06.2020 у справі № 922/1970/19, від 07.07.2020 у справі № 922/2932/19, від 08.07.2020 у справі № 922/1969/19, від 23.07.2020 у справі № 922/2762/19, від 03.11.2020 у справі № 922/3814/19, від 16.03.2021 у справі № 922/1009/20, від 18.03.2021 у справі № 922/4169/19, від 24.03.2021 у справі № 922/2244/19, від 24.03.2021 у справі № 922/3276/19, від 31.03.2021 у справі № 922/3272/18, від 01.04.2021 у справі № 922/250/20, від 06.04.2021 у справі № 922/1668/20, від 13.04.2021 у справі № 922/2934/19, від 13.04.2021 у справі № 922/3852/19, від 20.04.2021 у справі № 922/2811/19 зі спорів, що виникли із подібних правовідносин приватизації способом викупу комунального майна територіальної громади м. Харкова за участю Харківської міськради і Управління комунального майна та приватизації Харківської міськради).
З урахуванням наведеного вище, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що клопотання Ради про передачу справи № 922/1958/19 на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду задоволенню не підлягає.
Разом з тим, відповідачем-2 заявлено клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв'язку з наявністю виключної правової проблеми, а саме взаємовиключності висновків об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (справа № 922/623/20) та висновків Конституційного Суду України (справа № 1-46/2009) стосовно переважного права орендаря на викуп орендованого майна без проведення поліпшення такого майна у випадку, коли таке право передбачено чинним договором оренди.
Відповідно до ч. 5 ст. 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
За змістом наведеної норми права для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна наявність виключної правової проблеми з урахуванням кількісного та якісного показників. Тобто йдеться про правову проблему не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, наявних або таких, що можуть виникнути, з урахуванням: правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності; наявних обставин, з яких убачається, що немає усталеної судової практики з відповідних питань, поставлені правові питання не визначені на нормативному рівні, немає процесуальних механізмів вирішення такого питання тощо; того, як вирішення цієї проблеми вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Посилання відповідача-2 на Рішення Конституційного Суду України від 10.09.2009 № 31-рп/2009 у справі № 1-46/2009 за конституційним зверненням Приватного підприємства "Автосервіс" щодо офіційного тлумачення положень статей 177, 760, ч. 2 ст. 777 ЦК України (справа про переважне право наймача на придбання військового майна) Верховний Суд вважає необґрунтованими, оскільки Конституційний Суд України виходив з того, що співвідношення між нормами ЦК України і законів, які регулюють особливості найму (оренди) окремих видів майна, полягає в тому, що норми цих законів тією чи іншою мірою встановлюють правовий механізм реалізації відповідної норми ЦК України або передбачають додаткові умови її реалізації, або виключають застосування норм ЦК України, якщо це прямо передбачено ними чи випливає з їхнього змісту (абз. 4 п.п. 3.3 п. 3 мотивувальної частини).
Конституційний Суд України зазначив, що оскільки закони України "Про оренду державного та комунального майна", "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" не передбачили заборони щодо переважного права орендаря на придбання державного, в тому числі військового, майна, то на правовідносини, які виникають між наймодавцем та наймачем у разі продажу військового майна, переданого у найм (оренду), поширюється дія норми, закріпленої у ч. 2 ст. 777 ЦК України (абз. 5 п.п. 3.3 п. 3 мотивувальної частини).
Разом з тим у постанові від 22.02.2021 у справі № 922/623/20 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 зазначила, що викуп орендарем орендованого ним приміщення, виходячи з положення статті 11, статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" може бути лише за умови, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна. В іншому разі приватизація такого приміщення повинна здійснюватися у загальному порядку за результатами проведення аукціону або конкурсу.
Окрім того, у Рішенні від 13.12.2000 № 14-рп/2000 у справі № 1-16/2000 за конституційним зверненням товариства покупців членів трудового колективу перукарні № 163 "Черемшина" щодо офіційного тлумачення окремих положень ст.і 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (справа про визначення способу малої приватизації) Конституційний Суд України роз'яснив, що право органів, які здійснюють функції розпорядження державною власністю, самостійно визначати спосіб приватизації обмежується випадками, передбаченими законом.
Враховуючи викладене, наявність сталої правозастосовчої практики з наведеного питання, а також з огляду на відсутність у клопотанні скаржника належного обґрунтування, клопотання Управління про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду задоволенню не підлягає.
За таких обставин, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційних скаргах відповідача-1 та відповідача-2 доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, в частині підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість касаційних скарг.
Водночас у справі з подібними правовідносинами № 922/3727/19, до якої зупинялося касаційне провадження у справі № 922/1958/189, викладено такі висновки:
- за усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду, якщо рішення органу державної влади, місцевого самоврядування виконане, вимога про визнання такого рішення недійсним не відповідає належному способу захисту, бо її задоволення не приводить до відновлення прав позивача. При цьому, якщо таке рішення не відповідає закону, воно не створює тих наслідків, на які спрямоване. Тому немає потреби оскаржувати таке рішення - позивач може обґрунтовувати свої вимоги, зокрема, незаконністю такого рішення;
- оскільки оспорюване рішення органу місцевого самоврядування вже виконане на час звернення Прокурора з позовом до суду шляхом укладення договору купівлі-продажу від 09.02.2017 № 5449-В-С, визнання зазначеного рішення недійсним не може забезпечити ефективного захисту прав територіальної громади, оскільки вимагає спростування в судовому порядку законності укладення цього договору та повернення набутого за ним або відшкодування шкоди (за наявності підстав). Тому в задоволенні позову про визнання незаконним та скасування рішення слід відмовити через неефективність обраного Прокурором способу захисту прав;
- у спірному договорі купівлі-продажу від 09.02.2017 зазначено, що його укладено на підставі рішення Харківської міської ради від 26.10.2016 № 412/16 «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова». За висновками судів попередніх інстанцій, Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації спірного майна шляхом викупу орендарем, а не шляхом аукціону чи конкурсу, адже матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що орендарем ? ФОП Плотніковим К. С. здійснювались які-небудь невід'ємні поліпшення орендованого ним приміщення за договором оренди від 07.10.2016 № 4160. Обраний спосіб приватизації не тільки є незаконним, а й суперечить інтересам держави та територіальної громади. Таким чином, вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між Управлінням комунального майна та ФОП Плотніковим К.С., підлягає задоволенню, у зв'язку із чим немає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень у цій частині;
- вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яка пред'явлена саме стороні цього правочину, має розглядатися за правилами реституції;
- як зазначила об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 22.01.2021 у справі № 922/623/20, судом апеляційної інстанції встановлено обставини порушення органами місцевого самоврядування умов та порядку приватизації, а також наявність протиправної поведінки самого покупця, який за відсутності у нього законодавчо встановлених підстав для приватизації майна шляхом викупу у зв'язку з нездійсненням ним поліпшень майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, звернувся до органів місцевого самоврядування з такою заявою, що свідчить про недобросовісність дій орендаря. Отже, позбавлення зазначеної особи майна не суперечитиме принципам, встановленим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки такі наслідки зумовлені протиправною поведінкою самого набувача майна. Повернення у власність територіальної громади майна (приміщення), незаконно відчуженого (шляхом викупу) фізичній особі органом місцевого самоврядування, має легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке відчуження відбувалося у передбачений чинним законодавством спосіб та сприяло досягненню максимального економічного ефекту від продажу об'єкта комунальної власності.
Таким чином, узагальнюючи висновки, викладені Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 29.05.2025 у справі № 922/3727/19, та враховуючи обставини справи № 922/1958/19, колегія суддів зазначає, що:
- вимога про визнання незаконним та скасування рішення міської ради "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" не відповідає належному способу захисту, бо її задоволення не приводить до відновлення прав позивача. Відтак, вимога про визнання незаконним та скасування рішення Харківської міської ради "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 26.10.2016 № 412/16 в частині п. 24, 51, 59 додатку до цього рішення не підлягає задоволенню;
- вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень від 07.07.2017 № 5487-В-С, № 5488-В-С та договору купівлі-продажу майна від 02.11.2017 № 5509-В-С підлягають задоволенню, оскільки Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації спірного майна шляхом викупу орендарем, а не шляхом аукціону чи конкурсу, адже матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що орендарем здійснювались які-небудь невід'ємні поліпшення орендованого ним майна. Обраний спосіб приватизації не тільки є незаконним, а й суперечить інтересам держави та територіальної громади;
- вимога про зобов'язання ФОП Одарюк Т.М. повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради нерухоме майно - нежитлові приміщення першого поверху № 1, 5, 10, 11, загальною площею 62,8 м2, які знаходяться в нежитловій будівлі літ. "БП-1", та рухоме майно - літній майданчик, загальною площею 120,5 м2, які знаходяться за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 81 підлягає задоволенню, оскільки належним способом захисту права власності територіальної громади міста у цьому разі є застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину (реституції);
- вимоги про витребування від ФОП Одарюка М.П. на користь територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення першого поверху № 7-:-9, загальною площею 8,4 м2, розташовані в нежитловій будівлі літ. "БП-1" за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 81 підлягає задоволенню, оскільки витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного безпосередньо із власником договору.
Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що постанова апеляційного господарського суду в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень від 07.07.2017 №5487-В-С, № 5488-В-С та договору купівлі-продажу рухомого майна від 02.11.2017 № 5509-В-С; зобов'язання ФОП Одарюк Т.М. повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради нерухоме майно - нежитлові приміщення першого поверху № 1, 5, 10, 11, загальною площею 62,8 м2, які знаходяться в нежитловій будівлі літ. "БП-1", та рухоме майно - літній майданчик, загальною площею 120,5 м2, які знаходяться за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 81; витребування від ФОП Одарюка М.П. на користь територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення першого поверху № 7-:-9, загальною площею 8,4 м2, розташовані в нежитловій будівлі літ. "БП-1" за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 81 - підлягає залишенню без змін. В свою чергу, постанова апеляційного господарського суду в цій справі в частині задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення Харківської міської ради "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 26.10.2016 № 412/16 в частині п. 24, 51, 59 додатку до цього рішення підлягає скасуванню з залишенням в силі в цій частині рішення місцевого господарського, проте з урахуванням мотивів, зазначених в цій постанові, оскільки місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про відмову в позові в цій частині, проте з помилкових мотивів.
Відповідно до ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішенні у відповідній частині або змінити рішення у відповідній частині, не передаючи справу на новий розгляд.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
За змістом ч. 14 ст. 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 923/199/21, звертаючись із позовом в інтересах держави, прокурор є суб'єктом сплати судового збору та самостійно здійснює права та виконує обов'язки, пов'язані з розподілом судових витрат.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позаяк у цій справі задоволенню підлягають позовні вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень від 07.07.2017 №5487-В-С, № 5488-В-С та купівлі-продажу рухомого майна від 02.11.2017 № 5509-В-С (три немайнові вимоги); зобов'язання ФОП Одарюк Т.М. повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради нерухоме майно - нежитлові приміщення першого поверху № 1, 5, 10, 11, загальною площею 62,8 м2, які знаходяться в нежитловій будівлі літ. "БП-1", та рухоме майно - літній майданчик, загальною площею 120,5 м2, які знаходяться за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 81 та витребування від ФОП Одарюка М.П. на користь територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення першого поверху № 7-:-9, загальною площею 8,4 м2, розташовані в нежитловій будівлі літ. "БП-1" за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 81 (дві майнові вимоги) - з відповідачів на користь прокуратури слід стягнути сплачений прокурором за подання: 1) позовної заяви 20 109, 40 / 4 = 5 027, 35 грн; 2) за подання апеляційної скарги 30 164, 10 / 4 = 7 541, 03 грн; 3) за подання касаційної скарги 40 218, 80 / 4 = 10 054, 70 грн; 4) за подання апеляційної скарги під час нового розгляду справи 30 164, 10 / 4 = 7 541, 03 грн, який Верховний Суд покладає на кожного з них у рівних частинах.
Водночас з огляду на скасування постанови апеляційного господарського суду у частині задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення Харківської міської ради "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 26.10.2016 № 412/16 в частині п. 24, 51, 59 додатку до цього рішення з залишенням у цій частині рішення місцевого господарського суду про відмову в позові (одна немайнова вимога), з прокурора на користь Фізичної особи-підприємця Одарюк Тетяни Миколаївни, Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради підлягає стягненню судовий збір за подання касаційних скарг у розмірі 3 842 грн.
Керуючись ст.ст. 129, 300, 301, 308, 309, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -
1. Касаційні скарги Фізичної особи-підприємця Одарюк Тетяни Миколаївни, Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради задовольнити частково.
2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.03.2021 у справі № 922/1958/19 скасувати в частині задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення Харківської міської ради "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 26.10.2016 № 412/16 в частині п. 24, 51, 59 додатку до цього рішення.
3. В цій частині рішення Господарського суду Харківської області від 07.10.2020 залишити без змін, з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові.
4. У решті постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.03.2021 у справі № 922/1958/19 залишити без змін.
5. Змінити здійснений Східним апеляційним господарським судом розподіл судових витрат за подання позовної заяви, апеляційної скарги, касаційної скарги та апеляційної скарги під час нового розгляду справи.
Стягнути з Харківської міської ради (61003, м. Харків, майдан Конституції, 7, код ЄДРПОУ 04059243) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, м. Харків, вул. Б. Хмельницького, 4, код ЄДРПОУ 02910108) 5 027, 35 грн за подання позовної заяви, 7 541, 03 грн за подання апеляційної скарги, 10 054, 70 грн за подання касаційної скарги та 7 541, 03 грн за подання апеляційної скарги під час нового розгляду справи.
Стягнути з Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, майдан Конституції, 16, код ЄДРПОУ 14095412) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, м. Харків, вул. Б. Хмельницького, 4, код ЄДРПОУ 02910108) 5 027, 35 грн за подання позовної заяви, 7 541, 03 грн за подання апеляційної скарги, 10 054, 70 грн за подання касаційної скарги та 7 541, 03 грн за подання апеляційної скарги під час нового розгляду справи.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Одарюк Тетяни Миколаївни ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, м. Харків, вул. Б. Хмельницького, 4, код ЄДРПОУ 02910108) 5 027, 35 грн за подання позовної заяви, 7 541, 03 грн за подання апеляційної скарги, 10 054, 70 грн за подання касаційної скарги та 7 541, 03 грн за подання апеляційної скарги під час нового розгляду справи.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Одарюка Максима Павловича ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, м. Харків, вул. Б. Хмельницького, 4, код ЄДРПОУ 02910108) 5 027, 35 грн за подання позовної заяви, 7 541, 03 грн за подання апеляційної скарги, 10 054, 70 грн за подання касаційної скарги та 7 541, 03 грн за подання апеляційної скарги під час нового розгляду справи.
5. Стягнути з Харківської обласної прокуратури на користь Харківської міської ради 3 842 грн витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
6. Стягнути з Харківської обласної прокуратури на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради 3 842 грн витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
7. Стягнути з Харківської обласної прокуратури на користь Фізичної особи-підприємця Одарюк Тетяни Миколаївни 3 842 грн витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
8. Доручити Господарському суду Харківської області видати відповідні накази.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Могил С.К.
Судді: Рогач Л.І.
Случ О.В.