22 липня 2025 року
м. Київ
cправа №906/1324/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Вронська Г.О. - головуюча, Бакуліна С.В., Студенець В.І.,
за участю секретаря судового засідання Сініцина В.А.,
представників учасників справи:
від позивача: Красовський В.М.,
від відповідача: Рибалко К.С., Рудометкіна М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства "Українські авіаційні системи"
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду (Бучинська Г.Б., Філіпова Т.Л., Маціщук А.В.)
від 19.02.2025 (повний текст складений 04.03.2025)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства "Українські авіаційні системи"
до ОСОБА_1
про стягнення 10 409 500 грн,
Короткий зміст позовних вимог
1. Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Українські авіаційні системи" (далі - Позивач, Скаржник) звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до ОСОБА_1 (далі - Відповідач) про стягнення 10 409 500 грн.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після звільнення з посади директора Відповідач не передав активи товариства, протиправно привласнивши їх, що завдало Позивачу збитків.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 11.12.2024 у справі №906/1324/23 позов задоволено. Присуджено до стягнення з Відповідача на користь Позивача 10 409 500 грн завданих збитків та 156 142,50 грн витрат зі сплати судового збору.
4. Рішення суду першої інстанції, зокрема, мотивоване таким:
- згідно з фінансовою звітністю Позивача станом на 31 грудня 2021 року у його власності перебували активи на загальну суму 49 590,9 тис. грн;
- рішенням загальних зборів учасників Позивача від 02.05.2023 зобов'язано Відповідача передати товарно-матеріальні цінності, нематеріальні активи товариства в строк до 19 травня 2023 року. Відповідачу також направлено лист-вимогу від 05.05.2023 про виконання вказаного рішення загальних зборів. Попри це, Відповідач залишив вимогу Позивача без задоволення;
- дії Відповідача щодо неповернення майна позбавили Позивача права власності, завдали йому майнової шкоди, що підлягає відшкодуванню. Позивач вказав у фінансовому звіті суму майна як достовірну, а саме: 2 218,5 тис. грн - незавершені капітальні інвестиції; 7 346,1 тис. грн - основні засоби; 41 595,9 тис. грн - запаси, у тому числі готова продукція - 40 750,6 тис. грн. На підставі вказаних вихідних даних Позивач визначив суму позовних вимог - 10 409 500 грн (незавершені капітальні інвестиції, основні засоби без урахування готової продукції). Перевіривши розрахунок Позивача, встановлено, що сума наявних у ньому складових становить 10 409 900 грн [на 400 грн більше від заявленої суми], водночас при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог;
- у постанові від 04.12.2018 у справі №910/21493/17 Верховний Суд зазначив, що згідно з вимогами статті 92 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов'язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема, директором чи генеральним директором) протиправна поведінка посадової особи може виражатися не лише у невиконанні нею обов'язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень;
- подану Відповідачем фінансову звітність малого підприємства - Позивача, суд оцінює критично, оскільки вона міститься у справі у вигляді копії, відзнятої з копії;
- зважаючи на стандарт доказування "вірогідності доказів", надані Позивачем докази у справі переважають доводи Відповідача.
5. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.02.2025 рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким у позові відмовлено. Стягнуто з Позивача на користь Відповідача 234 213,75 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
6. Суд апеляційної інстанції зазначив:
- для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов'язання); шкідливого результату такої поведінки - збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає. Саме на позивача покладається обов'язок довести їх наявність;
- проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про недоведеність Позивачем наявності всіх складових, необхідних для застосування цивільної відповідальності за правопорушення у вигляді завдання збитків. Доказами, що Відповідач завдав Позивачу збитків у загальному розмірі 10 409 500 грн, є лист-вимога від 23.01.2023, рішення загальних зборів від 02.05.2023, фінансова звітність Позивача, яка містить дані балансу станом на 31 грудня 2021 року. Втім, самостійно рішення загальних зборів, як і факт його невиконання не може бути доказом привласнення / заволодіння Відповідачем майном компанії. На підтвердження відповідних обставин Позивач мав надати докази, які б свідчили про вилучення Відповідачем майна з володіння власника / товариства та передання його на свою користь чи користь інших осіб. Дії керівника товариства, які полягають у привласненні, розтраті або заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, можуть бути кваліфіковані за статтею 191 Кримінального кодексу України. В такому разі вирок у кримінальній справі міг би бути належним доказом привласнення чи заволодіння директором майном компанії;
- фінансова звітність станом на 31 грудня 2021 року, надана Позивачем, не є належним доказом факту заподіяння Відповідачем збитків та їх розміру, оскільки, зокрема:
1) аналіз поняття "незавершені на дату балансу капітальні інвестиції" (код рядка 1005) свідчить, що вони ще не використовуються у господарській діяльності та не приносять економічної вигоди на дату балансу. Втрата таких активів може свідчити про збитки, але за наявності доказів, що вони справді були знищені або втратили свою цінність (з посиланням на Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 25 "Спрощена фінансова звітність");
2) основні засоби (код рядка 1011) - це активи, що використовуються підприємством у господарській діяльності, однак у бухгалтерському обліку вони враховуються за первісною вартістю без урахування амортизації. Для визначення реального розміру збитків потрібно враховувати залишкову вартість, а не первісну. Також Позивач повинен довести, що ці основні засоби були знищені або втрачені (з посиланням на Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби");
3) запаси (код рядка 1100-1103) визнаються активом, якщо існує імовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічну вигоду, пов'язану з їх використанням, та їх вартість може бути достовірно визначена. Якщо підприємство втрачає запаси, це дійсно може свідчити про збитки, проте необхідно довести факт втрати цих запасів і обґрунтувати їх оцінку (з посиланням на Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 "Запаси").
Позивач застосовує бухгалтерські показники, які не враховують амортизацію основних засобів (тобто їх реальну залишкову вартість), реальний статус незавершених капітальних інвестицій, підтвердження фактичної втрати запасів. Матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження залишкової вартості основних засобів, актів списання або підтверджуючих документів про знищення активів, експертних висновків щодо втраченої вартості зазначених активів. Наведені Позивачем розрахунки, які були підтримані судом першої інстанції, є суто теоретичними та не підкріплені жодними доказами реального існування збитків. Баланс підприємства може містити ознаки можливих порушень, вчинених керівником товариства, лише за умови, що він наданий у сукупності з іншими доказами, які свідчать про зміни у фінансовому стані юридичної особи. Такими доказами можуть бути первинні бухгалтерські документи, акти інвентаризації, аудиторські висновки, висновки судово-економічної експертизи, яких Позивач не надав;
- формування та подання Відповідачем фінансової звітності за 2021 рік є діями, вчиненими керівником у межах своїх функціональних обов'язків. Аналогічно звітність за 2022 фінансовий рік, подана наступним директором товариства Араповим Олександром Олександровичем, не може вважатися доказом збитків товариства, завданих посадовою особою, та їх розміру;
- фінансова звітність станом на 31 грудня 2022 року, що формувалася за підписом нового директора Позивача - ОСОБА_2 , була подана до суду Відповідачем. Представник Позивача не заперечував щодо наданого доказу, а суд першої інстанції, маючи сумнів у належності копії, не витребував у сторін відповідний оригінал, допустивши порушення норм процесуального права;
- Позивач пояснив, що в нього відсутня будь-яка фінансова документація, доступ до виробничих потужностей підприємства, тому відобразити відповідні зміни у фінансовій документації підприємства було неможливо. Водночас вказана обставина не відповідає дійсності, оскільки із звітності станом на 31 грудня 2022 року вбачається, що відбулися зміни показників за кодами рядків (1005, 1011, 1100-1003) на початок звітного року та на кінець періоду;
- лист від 26.01.2023 №26/01-23 окремо не може бути достатнім доказом завдання Відповідачем збитків Позивачу, оскільки не є офіційним бухгалтерським документом, який підтверджує надходження або вибуття товарно-матеріальних цінностей; відсутній відповідний акт інвентаризації (внутрішнього аудиту), про який стверджує Позивач; відсутній факт втрати товарно-матеріальних цінностей саме з вини директора; відсутні будь-які докази на підтвердження того, що саме такі майнові активи існували в товаристві на час, коли керівником був Позивач, та були втрачені чи вибули з власності товариства після звільнення останнього з посади директора;
- з урахуванням положень статті 41 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" учасники Позивача за наявності будь-яких сумнівів до доброчесності дій керівника товариства - Відповідача, реалізуючи своє право на управління товариством, не були позбавлені права в будь-який час вимагати від нього як проведення аудиторської перевірки його діяльності, так і надання (оформлення) товариством усіх документів, на підставі яких Позивач вбачає понесення збитків у діях / бездіяльності колишнього директора. Втім, таких доказів Позивач до матеріалів справи не надав, а суд відповідних обставин самостійно не встановив;
- за відсутності у справі належних і допустимих доказів на підтвердження фінансового стану Позивача у 2016-2023 роках суд не може вважати обґрунтованими доводи про завдання йому Відповідачем реальних збитків у вигляді зменшення фінансових активів, якими у розумінні статті 22 ЦК України є витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та стислий виклад позиції інших учасників справи
7. 23 березня 2025 року Позивач (Скаржник) із використанням підсистеми "Електронний суд" подав касаційну скаргу на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.02.2024 (дослівно) [що, вочевидь, є опискою, оскільки датою ухвалення постанови є 19 лютого 2025 року], у якій просить скасувати її, а рішення Господарського суду Житомирської області від 11.12.2024 у справі №906/1324/23 - залишити без змін.
8. Скаржник зазначив, що підставами касаційного оскарження у справі №916/1324/23 є пункти 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України):
- щодо пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду:
1) від 22.10.2019 у справі №911/2129/17 (судом апеляційної інстанції неправильно застосовані статті 13, 22, 92, 97, 216, 232, 614, 1166 ЦК України, статті 65, 89 Господарського кодексу України та встановлено відсутність протиправності поведінки й причинно-наслідкового зв'язку між діями Відповідача з неповернення майна Скаржнику, яке було в його розпорядженні після звільнення з посади директора товариства, й завдання збитків Скаржнику. Водночас не враховано вимог частини четвертої статті 92 ЦК України, відповідно до якої, якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі);
2) від 18.06.2024 у справі №914/585/22 (судом апеляційної інстанції неправильно застосовано статтю 75 ГПК України та не враховано фактів протиправності поведінки Відповідача, пов'язаної з неповерненням ним майна (документів), що були встановлені у судовому рішенні в справі №906/1322/23);
3) від 04.12.2018 у справі №910/21493/17 (згідно з вимогами статті 92 ЦК України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов'язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема, директором чи генеральним директором) протиправна поведінка посадової особи може виражатися не лише в невиконанні нею обов'язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень);
4) від 24.06.2020 у справі №922/2187/16 (особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов'язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. Обов'язок керівника проявляти належне піклування про справи компанії означає, що керівник компанії повинен проявляти розумне піклування про її справи, використовувати необхідні професійні навички й здійснювати свої повноваження з необхідною ретельністю);
5) від 24.02.2021 у справі №904/982/19 (висновки щодо елементів складу цивільного правопорушення, їх визначення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника; а також підстави та умови цивільної відповідальності, відповідно до яких за відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Суд апеляційної інстанції, встановивши, що директор як особа, якій належить право першого підпису, підписав платіжні доручення шляхом накладення електронного цифрового підпису на сплату земельного податку за третіх осіб (з відповідним призначенням платежу), водночас дійшов помилкових висновків про відсутність складу деліктного порушення у діях відповідача);
6) від 05.12.2023 у справі №917/178/23 (право на звернення до господарського суду в установленому ГПК України порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом, (частина перша статті 4 ГПК України). До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб);
7) від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц (майновий стан товариства не є байдужим для його учасників. Від такого стану може залежати як вартість частки учасника товариства, так і можливість прийняття товариством рішення про виплату учасникам дивідендів у тому чи іншому розмірі. Таким чином, хоча порушення прав товариства не є порушенням прав чи прямого (безпосереднього) інтересу учасника, але учасник може мати похідний інтерес у захисті прав товариства. Оскільки товариство та його учасники є різними суб'єктами права, кожний з яких має власне відокремлене майно, то виведення майна з товариства без справедливої компенсації, позбавлення його ліквідних активів, ринкових можливостей, погіршення його майнового чи фінансового стану, безпідставне взяття на себе зобов'язань чи іншого майнового тягаря спричиняє негативні наслідки саме для товариства, а не для його учасників);
- щодо пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України - відсутній висновок Верховного Суду про застосування положень статей 15 та 16 ЦК України у їх взаємозв'язку із нормами статті 4, пункту 12 частини першої статті 20, статті 54 ГПК України (стосовно наявності права у юридичної особи на пред'явлення позову в порядку господарського судочинства до посадової особи, яка завдала збитків такій юридичній особі, за умови наявності у цієї юридичної особи інших доказів, відмінних від вироку суду та аудиторського висновку, або встановлення того, що право на звернення до господарського суду з позовом можливе лише після отримання таких доказів відповідною юридичною особою).
9. 05 червня 2025 року, у межах встановленого Верховним Судом строку, Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у її задоволенні та залишити в силі постанову суду апеляційної інстанції.
10. Доводи відзиву переважно відтворюють мотиви, яких дійшов суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови.
11. 11 червня 2025 року Скаржник подав заяву, в якій просить у порядку повороту виконання стягнути з Відповідача 291 211,82 грн, що були стягнуті за постановами Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.02.2025 та від 19.03.2025.
12. 14 червня 2025 року Скаржник подав письмові пояснення на відзив на касаційну скаргу.
Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
13. 21 березня 2016 року здійснено державну реєстрацію Скаржника, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
14. За рішенням учасників товариства його директором з моменту реєстрації призначено Відповідача.
15. Відповідно до пункту 4.2.1 статуту Скаржника учасниками товариства є: Відповідач, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
16. Для забезпечення діяльності Скаржника за рахунок вкладів учасників створений статутний капітал у розмірі 15 000 000 грн (пункт 4.4 статуту).
17. Згідно з пунктом 4.5 статуту статутний капітал Скаржника розподіляється між учасниками таким чином:
- Відповідач - 5 685 000 грн, що становить 37,9% статутного капіталу;
- ОСОБА_3 - 5 685 000 грн, що становить 37,9% статутного капіталу;
- ОСОБА_4 - 3 630 000 грн, що становить 24,2% статутного капіталу.
18. Пунктами 6.1, 6.2 статуту Скаржника передбачено, що майно товариства становлять основні засоби та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображена в самостійному балансі товариства. Товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність, набутого у результаті господарської діяльності, одержаних доходів, іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законодавством.
19. Відповідно до розділу 8 статуту Скаржника товариство набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи. Вищим органом управління товариства є загальні збори учасників товариства. Збори учасників товариства обирають голову зборів учасників товариства. Виконавчим органом товариства, який здійснює поточне керівництво діяльністю товариства, є директор.
20. Виконавчий орган Скаржника є одноосібним - директор. Директор є вищою посадовою особою товариства. Директором може бути як учасник товариства, так і особа, спеціально запрошена для цього (пункт 8.4.1 статуту).
21. Повноваження директора починають діяти з моменту прийняття загальним зборами учасників рішення про його обрання та закінчуються в момент прийняття рішення про обрання нового директора (пункт 8.4.5 статуту).
22. Рішенням загальних зборів учасників Скаржника, оформленим протоколом від 03.10.2022 №1/2022, серед іншого, звільнено Відповідача з посади директора товариства 03 жовтня 2022 року та обрано директором товариства ОСОБА_2 з 04 жовтня 2022 року.
23. Згідно з фінансовою звітністю Скаржника станом на 31 грудня 2021 року у власності товариства перебували активи на загальну суму 49 590,9 тис. грн.
24. 26 січня 2023 року Скаржник направив Відповідачу лист-вимогу №26/01-23, у якому зазначив, що під час проведення внутрішнього аудиту виявлено відсутність товарно-матеріальних цінностей, які рахуються на балансі товариства та закріплені за Відповідачем; повідомив, що на неодноразові звернення так і не передано належним чином первинну бухгалтерську та іншу документацію товариства новому керівнику; висунув вимогу надати первинні документи, облікові відомості, електронну облікову базу з моменту реєстрації підприємства по 03 жовтня 2022 року, а також передати всі товаро-матеріальні цінності товариства згідно з переліком (вказано найменування товарно-матеріальних цінностей та їх кількість, однак без визначення вартості); повідомив, що в разі ненадання первинних документів і товарно-матеріальних цінностей змушений буде звернутися до суду за відшкодуванням завданих збитків товариству та до відповідних правоохоронних органів у порядку, визначеному законом, щодо привласнення та / або розтрати майна підприємства.
25. Рішенням загальних зборів учасників Скаржника від 02.05.2023 №1/2023, серед іншого, зобов'язано Відповідача передати товарно-матеріальні цінності, нематеріальні активи товариства у визначений рішенням загальних зборів комісії у складі уповноважених осіб товариства в строк до 19 травня 2023 року.
26. 05 травня 2023 року Скаржник направив Відповідачу лист-вимогу №05/05-23 щодо потреби виконання рішення загальних зборів учасників Скаржника від 02.05.2023.
27. За твердженням Скаржника, вказані вимоги залишені Відповідачем без задоволення.
28. У матеріалах справи міститься копія фінансової звітності малого підприємства - Скаржника, в якій відображені дані балансу станом на 31 грудня 2022 року та звіт про фінансові результати за 2022 рік.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
29. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, перевірив у межах доводів та вимог касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, з урахуванням викладеного у відзиві, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, виходячи зі встановлених фактичних обставин справи, та дійшов таких висновків.
30. У касаційній скарзі стверджується, що Відповідач, який був директором товариства, після звільнення не передав активи та протиправно привласнив їх, що, відповідно, завдало Скаржнику збитків.
31. Завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
32. Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
33. Вирішуючи питання про стягнення збитків, суди повинні встановити наявність / відсутність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.01.2022 у справі №904/1448/20).
34. Зміст окреслених елементів складу цивільного (господарського) правопорушення полягає в такому:
(1) наявність і розмір шкоди - втрата або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, будь-яке знецінення блага, що охороняється законом;
(2) неправомірність поведінки особи - її невідповідність вимогам, наведеним у актах законодавства;
(3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою - шкода має бути об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що невідворотно спричинила шкоду;
(4) вина заподіювача шкоди (суб'єктивний елемент відповідальності) - психічне ставлення особи до вчиненого нею протиправного діяння у виді умислу або необережності, за винятком випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
35. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №910/20261/16, постанови Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №923/1315/16, від 04.04.2018 у справі №910/2018/17, від 07.05.2020 у справі №910/5100/19, від 04.12.2018 у справі №910/21493/17, від 27.08.2019 у справі №914/1619/18, від 24.02.2021 у справі №№904/982/19 (на яку також посилається Скаржник)).
36. Згідно з частинами першою та третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
37. Учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази (пункт 4 частини другої статті 42 ГПК України).
38. Обов'язок доказування - це закріплена в процесуальному та матеріальному законодавстві міра належної поведінки особи, яка бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має на меті усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, що мають значення для справи.
39. Відповідно до статті 74 ГПК України саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу.
Аналогічний висновок щодо розподілу тягаря доказування в спорах про стягнення збитків викладений у постановах Верховного Суду від 17.06.2025 у справі №910/13093/23, від 28.05.2025 у справі №921/358/24, від 18.02.2025 у справі №904/5268/23, від 29.01.2025 у справі №904/4061/23, від 02.05.204 у справі №914/127/20 та інших.
40. Обґрунтовуючи позов, Скаржник, зокрема, подав до суду фінансову звітність товариства станом на 31 грудня 2021 року, де відображені такі дані: 2 218,5 тис. грн - незавершені капітальні інвестиції; 7 346,1 тис. грн - основні засоби; 41 595,9 тис. грн - запаси, у тому числі готова продукція - 40 750,6 тис. грн.
41. Фінансова звітність - звітність, що містить інформацію про фінансовий стан та результати діяльності підприємства (стаття 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон №996-XIV)).
42. Пунктом 4 розділу І Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 №73 (далі - П(С)БО-І), визначено, що метою складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства.
43. Фінансова звітність складається з: балансу (звіту про фінансовий стан), звіту про фінансові результати (звіту про сукупний дохід), звіту про рух грошових коштів, звіту про власний капітал і приміток до фінансової звітності (пункт 1 розділу ІІ П(С)БО-І).
44. За змістом статті 11 Закону №996-XIV підприємства зобов'язані складати фінансову звітність на підставі даних бухгалтерського обліку.
Фінансова звітність підписується керівником (власником) підприємства або уповноваженою особою у визначеному законодавством порядку та бухгалтером або особою, яка забезпечує ведення бухгалтерського обліку підприємства. У разі якщо бухгалтерський облік підприємства ведеться підприємством, що провадить діяльність у сфері бухгалтерського обліку та / або аудиторської діяльності, фінансову звітність підписують керівник підприємства або уповноважена особа, а також керівник підприємства, що провадить діяльність у сфері бухгалтерського обліку та / або аудиторської діяльності, або уповноважена ним особа. При цьому відповідальність підприємства, що провадить діяльність у сфері бухгалтерського обліку та / або аудиторської діяльності, визначається законом та договором про надання бухгалтерських послуг.
Фінансову звітність підприємства, що становить суспільний інтерес, підписують керівник або уповноважена особа у визначеному законодавством порядку та головний бухгалтер. Фінансова звітність недержавних пенсійних фондів та інститутів спільного інвестування підписується у порядку, передбаченому законодавством.
Відповідальність за своєчасне та у повному обсязі подання та оприлюднення фінансової звітності несе уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством, або власник відповідно до законодавства та установчих документів.
45. Згідно зі статтею 13 Закону №996-XIV звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Проміжна фінансова звітність складається за результатами першого кварталу, першого півріччя, дев'яти місяців. Крім того, відповідно до облікової політики підприємства фінансова звітність може складатися за інші періоди.
Звітний період для складання фінансової звітності про виконання бюджетів визначається Бюджетним кодексом України.
Перший звітний період новоствореного підприємства може бути менш як 12 місяців, але не більш як 15 місяців.
46. Фінансова звітність повинна надавати можливість користувачам порівнювати: фінансові звіти підприємства за різні періоди; фінансові звіти різних підприємств (пункт 4 розділу ІІІ П(С)БО-І).
47. Відповідно до статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
48. Отже, фінансова звітність є результатом аналізу та узагальнення даних, які містяться у первинних документах, та відображає підсумкові дані про господарську діяльність юридичної особи за звітний період.
49. У цьому контексті Суд mutatis mutandis звертається до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 04.09.2024 у справі №909/794/23, - відомості, які містяться у фінансовій, бухгалтерській, податковій звітності не можна ототожнювати з правовою підставою для перерахунку коштів, якою є укладений договір. Фінансова, бухгалтерська, податкова звітність підтверджує лише операцію з перерахування спірних грошових коштів (рух коштів) та її відображення суб'єктами господарювання у своєму бухгалтерському обліку, проте не підтверджує наявність між цими суб'єктами як договірних правовідносин та їх зміст, так і факт укладання договору за відсутності належних доказів його підписання сторонами.
50. Зважаючи на фактичні обставини цієї справи, дані балансу Скаржника можуть містити ознаки можливих порушень, у тому числі вчинених Відповідачем, який протягом певного часу був керівником товариства. Водночас вказане насамперед потребує наявності доказів, що підтверджують, зокрема, залишкову вартість основних засобів / списання або знищення активів / втрату ними вартості, інші погіршення фінансового становища юридичної особи. Крім того, відсутні докази фінансового стану Скаржника за попередні (2016-2023) роки, які б дозволили проаналізувати його динаміку, у тому числі зменшення фінансових активів (якщо таке відбулося).
51. За змістом статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
52. Разом із тим первинні бухгалтерські документи, акти інвентаризації, аудиторські висновки, висновки судово-економічної експертизи та / або інші докази, які б підтверджували доводи Скаржника, не були подані до суду.
53. Щодо самої фінансової звітності, суд апеляційної інстанції встановив, що у ній застосовуються бухгалтерські показники, які не враховують амортизацію основних засобів (тобто їх реальну залишкову вартість), реальний статус незавершених капітальних інвестицій, підтвердження фактичної втрати запасів.
54. Як обґрунтовано зазначається в оскаржуваній постанові, лист-вимога та рішення загальних зборів учасників Скаржника також не підтверджують завдання шкоди.
55. Суд звертає увагу, що у загальному розумінні лист - це письмове звернення однієї особи до іншої, яке містить інформацію, прохання, пояснення, вимоги, повідомлення чи інші відомості. У листі наводиться суб'єктивна позиція адресанта (за обставинами цієї справи - Скаржника), з якою, відповідно, може не погодитися адресат (за обставинами цієї справи - Відповідач).
56. Отже, твердження про відсутність товарно-матеріальних цінностей, висловлене у листі, має ґрунтуватися на конкретно визначених доказах (див., зокрема, пункти 50, 52 цієї постанови), поданих до суду, а не обмежуватися власним оціночним сприйняттям Скаржника певних обставин.
57. Щодо рішення загальних зборів учасників Скаржника, яким зобов'язано Відповідача передати товарно-матеріальні цінності, нематеріальні активи товариства, воно є актом ненормативного характеру (індивідуальним актом) - офіційним письмовим документом, що породжує певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2024 у справі №916/379/23). Попри це, рішення загальних зборів також саме по собі не підтверджує вибуття майна із володіння Скаржника, його склад, привласнення майна конкретною особою тощо.
58. Верховний Суд зазначає, що за таких обставин, вочевидь, неможливо достовірно встановити факт втрати та / або знецінення майна Скаржника.
59. Отже, не підтвердилася основна умова притягнення до відповідальності - наявність шкоди. Лише за фактом завдання шкоди виникають підстави покласти цивільну відповідальність на особу, і лише потім можливо вирішувати питання про причинний зв'язок між діянням і завданою шкодою, вину.
60. З огляду на це відсутня потреба аналізувати та встановлювати наявність / відсутність інших елементів складу цивільного (господарського) правопорушення.
61. Втім, все ж необхідно констатувати, що Скаржник не тільки не довів факту завдання йому шкоди, а й неправомірності поведінки Відповідача, причинного зв'язку між нею та стверджуваними наслідками - які саме рішення / дії / бездіяльність були вчинені, у чому полягає їх незаконність, якими є їх результати.
62. Сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу) (постанова Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №910/5408/21).
63. Верховний Суд відхиляє аргументи Скаржника, якими він обґрунтовує підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, з таких міркувань.
64. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.
65. Правові висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формулюються з урахуванням конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права (постанова Великої Палати Верховного суду від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц).
66. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі №911/2129/17, яку цитує Скаржник, наголошується: "Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі (частина четверта статті 92 ЦК України)".
67. Втім, у справі, що переглядається, Скаржник не довів, а суд апеляційної інстанції не встановив завдання товариству збитків. Отже, умова, за якої може бути застосована стаття 92 ЦК України, не підтвердилася.
68. З аналогічних міркувань незастосовними є висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №910/21493/17 та від 24.06.2020 у справі №922/2187/16, - щодо обов'язку осіб, які виступають від імені юридичної особи, діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно, проявляти належне піклування про справи компанії (фідуціарні обов'язки).
69. Недоведеність збитків, наявність яких покладена в основу позовних вимог, логічно вичерпує потребу дослідження поведінки Відповідача та визначення її характеру (чи відповідала вона корпоративним інтересам; чи була вона добросовісною (bona fides) та незацікавленою; чи відповідала вона вимогам належної обачності й дбайливості).
70. Посилання Скаржника на висновки Верховного Суду щодо елементів складу цивільного правопорушення та наслідків відсутності принаймні одного з них, викладених у постанові Верховного Суду від 24.02.2021 у справі №904/982/19, відхиляються, оскільки суд апеляційної інстанції належним чином урахував ці висновки.
71. Встановивши, що склад цивільного (господарського) правопорушення відсутній та не підтверджується наявними доказами, суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
72. У постанові від 18.06.2024 у справі №914/585/22 Верховний Суд висловився щодо преюдиційних фактів - тих, що встановлені рішенням чи вироком суду, які набрали законної сили, і їх значення для розгляду інших справ.
Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №910/11287/16, від 19.12.2019 у справі №520/11429/17.
73. У розрізі цього Скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції не врахував фактів протиправності поведінки Відповідача, пов'язаної з неповерненням майна (документів), що були встановлені у судовому рішенні в справі №906/1322/23.
74. Водночас Верховний Суд звертає увагу, що спір у справі №906/1322/23 виник з інших підстав - у зв'язку із ненаданням Відповідачем оригіналів документів, печатки та штампів Скаржника, створених (виготовлених) за відповідний період. Зважаючи на предмет спору, суди не встановлювали обставин привласнення / заволодіння Відповідачем майном (товарно-матеріальними цінностями) Скаржника, не встановлювали його склад, факт вибуття та, як наслідок наявність шкоди і її розмір.
75. Наведені обставини входять до предмета доказування в справі, що переглядається, проте не були ані доведені в цій справі, ані в інших, що дозволяло б застосувати їх як преюдиційні.
76. Насамкінець, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, Скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень статей 15 та 16 ЦК України у їх взаємозв'язку із нормами статті 4, пункту 12 частини першої статті 20, статті 54 ГПК України.
77. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
78. Зміст цієї норми свідчить, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
79. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.02.2025 у справі №909/996/22, від 08.08.2024 у справі №906/446/23, від 08.08.2024 у справі №906/497/23, від 19.03.2024 у справі №910/6141/22, від 12.09.2023 у справі №916/1828/22, від 30.05.2023 у справі №918/707/22.
80. Скаржник ставить перед Верховним Судом питання, чи має юридична особа право на пред'явлення позову в порядку господарського судочинства до посадової особи, яка завдала збитків такій юридичній особі, за умови наявності у неї доказів, відмінних від вироку суду та аудиторського висновку, або встановлення того, що право на звернення до господарського суду з позовом можливе лише після отримання таких доказів відповідною юридичною особою.
81. За змістом частини шостої статті 75 ГПК України обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, у питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
82. Якщо на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі не ухвалений, суд може дослідити у порядку господарського судочинства матеріали кримінального провадження, які підлягають оцінці сукупно з іншими доказами на загальних підставах відповідно до вимог статей 76-79, 86 ГПК України. Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18.01.2024 у справі №910/114/19 та надалі знайшов відображення у низці інших його постанов (від 05.03.2024 у справі №910/3374/23, від 19.07.2024 у справі №917/549/23, від 24.07.2024 у справі №917/550/23, від 06.08.2024 у справі №917/892/23, від 01.07.2025 у справі №924/1334/23).
83. Водночас відсутність вироку та / або матеріалів кримінального провадження не перешкоджає розгляду господарської справи. Навпаки, суд має повно та всебічно дослідити подані йому докази, встановивши на їх підставі наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників господарської справи. Втім, у будь-якому разі докази мають відповідати вимогам, що висуваються до їх процесуальної форми згідно з ГПК України, містити інформацію про предмет доказування в господарському провадженні.
84. Верховний Суд неодноразово наголошував, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Предмет доказування формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права (постанова Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі №910/4994/18, постанови Верховного Суду від 10.07.2024 у справі №914/1574/23, від 02.07.2024 у справі №910/12295/23, від 14.05.2024 у справі №910/4437/23).
85. Господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази. Правова позиція щодо можливості суду самостійно встановлювати наявність складу правопорушення є усталеною та викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №920/715/17, постановах Верховного Суду від 15.02.2022 у справі №927/219/20, від 14.09.2021 у справі №923/719/17, від 10.06.2021 у справі №5023/2837/11, від 22.04.2021 у справі №915/1624/16, від 10.03.2020 у справі №902/318/16, від 10.12.2020 у справі №922/1067/17, від 10.06.2021 у справі №5023/2837/11, від 16.02.2023 у справі №910/14588/21, від 25.05.2023 у справі №910/17196/21 тощо.
86. У цій справі Скаржник за допомогою доказів мав довести, а суди, перевіривши їх вірогідність, - встановити наявність / відсутність складу цивільного (господарського) правопорушення (крім вини, тягар спростування якої покладається на Відповідача).
87. Ухвалюючи оскаржувану постанову про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, зокрема, зазначив, що (1) вирок у кримінальній справі міг би бути належним доказом у привласненні чи заволодінні директором майном компанії; (2) з урахуванням положень статті 41 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" учасники Скаржника не були позбавлені права в будь-який час вимагати керівника проведення аудиторської перевірки діяльності товариства.
88. Разом із тим висновків, що саме (та лише) ці докази є необхідною умовою для пред'явлення учасником юридичної особи позову про стягнення збитків, завданих її керівником, суд апеляційної інстанції не робив. Означені мотиви є лише одними з багатьох інших (див. пункт 6 цієї постанови), які були наведені Північно-західним апеляційним господарським судом.
89. Вказане також спростовує доводи Скаржника (1) про порушення його права на звернення до господарського суду (з посиланням на висновки, наведені у постанові Верховного Суду від 05.12.2023 у справі №917/178/23); (2) щодо похідного інтересу учасника в захисті прав товариства, а також, що виведення майна з товариства без справедливої компенсації, позбавлення його ліквідних активів, ринкових можливостей, погіршення його майнового чи фінансового стану, безпідставне взяття на себе зобов'язань чи іншого майнового тягаря спричиняє негативні наслідки саме для товариства (з посиланням на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц).
90. Скаржник реалізував своє право на пред'явлення позову, однак суд апеляційної інстанції встановив, що, окрім листа-вимоги від 23.01.2023, рішення загальних зборів від 02.05.2023 та фінансової звітності Скаржника станом на 31 грудня 2021 року, інші докази (наприклад, первинні бухгалтерські документи, акти інвентаризації, аудиторські висновки, висновки судово-економічної експертизи) відсутні. Таким чином, Скаржник не довів належним чином завдання йому Відповідачем збитків у заявленому розмірі, і це враховує Верховний Суд за наслідками касаційного перегляду.
91. Ані рішення загальних зборів Скаржника, ані лист-вимога, ані фінансова звітність, зважаючи на їх зміст, встановлений судами попередніх інстанцій, не дозволяють самостійно, за відсутності інших доказів підтвердити наявність у діянні Відповідача складу цивільного (господарського) правопорушення.
92. При цьому суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
93. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких Скаржник у цій справі аргументовано не довів.
94. Надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам, врахувавши вимоги законодавства та зміст спірних правовідносин, доводи сторін, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову та стягнення з Відповідача на користь Скаржника 10 409 500 грн, що визначені останнім як збитки товариства, завдані привласненням належних йому товарно-матеріальних цінностей.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
95. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
96. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
97. Верховний Суд, переглянувши оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що вона ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для її зміни чи скасування немає.
98. Відповідно, відсутні підстави для повороту виконання постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.02.2025 та додаткової постанови від 19.03.2025 (що є невід'ємною частиною основного судового рішення), якими зі Скаржника на користь Відповідача стягнуто 234 213,75 грн судового збору за подання апеляційної скарги та 30 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Судові витрати
99. Понесені Скаржником у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на нього, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись статтями 300, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства "Українські авіаційні системи" залишити без задоволення.
2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.02.2025 у справі №906/1324/23 залишити без змін.
3. Відмовити у повороті виконання постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.02.2025 та додаткової постанови цього суду від 19.03.2025 у справі №906/1324/23 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства "Українські авіаційні системи".
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуюча Г. Вронська
Судді С. Бакуліна
В. Студенець