65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"24" липня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/2125/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., розглянувши справу
за позовом: Комунальної установи "Одесреклама" Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 25830211, 65022, м. Одеса, вул. Косовська, буд. 2Д)
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Гусевої Ольги Петрівни (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )
про стягнення 6213,69 грн.
Позивач Комунальна установа "Одесреклама" Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача фізичної особи-підприємця Гусевої Ольги Петрівни про стягнення 6213,69 грн. збитків.
Ухвалою суду від 02.06.2025 позовну заяву Комунальної установи "Одесреклама" Одеської міської ради прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Ухвала суду про відкриття провадження у справі, направлена відповідачу за адресою, відомості щодо якої містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернулась до суду з відміткою поштового відділення про відсутність адресата за вказаною адресою.
Суд враховує, що відповідно до п.5 ч.6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
При цьому суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20).
За наведеного суд констатує, що відповідач є належним чином повідомлений про розгляд даної справи господарським судом.
Відзив на позовну заяву від відповідача не надходив, отже відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк.
Разом з тим, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується із ч.2 ст.178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
З урахуванням наведеного, розгляд справи проводився за наявними матеріалами.
Судове рішення підписано без його проголошення у відповідності до приписів ч.4 ст.240 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, суд, -
Як слідує з матеріалів справи та встановлено господарським судом, 03.04.2023 відповідальним працівником КУ "Одесреклама" Одеської міської ради було складено акт фіксації недотримання вимог Правил розміщення зовнішньої реклами в м. Одесі, Порядку розміщення вивісок на території м. Одеси, відповідно до якого ФОП Гусевою О.Р. за адресою вул. Пантелеймонівська, 5 було розміщено зовнішню рекламу, а саме: рекламний засіб на фасаді - 1 шт. розміром 0,8х6,5х1ст. за відсутності відповідних дозвільних документів.
Позивач стверджує, що при складанні вище зазначеного акту фіксації від працівника відповідача було отримано інформацію, що саме ФОП Гусева О.П. здійснює підприємницьку діяльність на даному об'єкті та рекламний засіб належить їй. Також вказана інформація була підтверджена копіями документів на здійснення підприємницької діяльності.
На підставі акта фіксації Управлінням реклами Одеської міської ради винесено припис про усунення порушень № 01-20/1907 від 05.04.2023 з вимогою здійснити демонтаж рекламної конструкції протягом п'яти днів з моменту отримання даного припису. Припис було вручено її працівнику за місцем здійснення господарської діяльності.
Позивач наголошує, що відповідь на припис відповідач не надав, вимогу щодо самостійного демонтажу протиправно розміщеного рекламного засобу не виконав.
01.05.2024 рекламний засіб відповідача було демонтовано, що підтверджується наявним в матеріалах справи актом проведення демонтажу № 342.
В подальшому, демонтований рекламний засіб було транспортовано до приміщень складу, які належать КУ "Одесреклама" Одеської міської ради на праві оренди.
Позивач для демонтажу, транспортування та зберігання рекламного засобу відповідача використовував послуги суб'єктів господарювання на підставі відповідних договорів.
24.05.2024 позивач звернувся до відповідача з претензією про сплату заборгованості з проведення демонтажу рекламного засобу, його транспортування та зберігання в загальній сумі 1657,37 грн. (витрати, пов'язані з проведенням демонтажу рекламного засобу та його транспортування - 1350,00 грн., витрати, пов'язані зі зберіганням демонтованого рекламного засобу (станом на 24.05.2024) - 306,37 грн.).
На підтвердження обставин понесення витрат з проведення демонтажу та транспортування рекламного засобу ФОП Гусевої О.П., окрім зазначеного вище, позивачем долучено такі докази: договір від 15.02.2024 № 15/02/2024, акт наданих послуг № 150224/З від 20.05.2024 та платіжну інструкцію.
Так, 15.02.2024 між КУ "Одесреклама" Одеської міської ради (замовник) та ФОП Свєтлова В.Г. (виконавець) укладено договір, за яким виконавець надає комплекс інженерних послуг за кодом ДК 021:2015-71340000-3 (послуги з демонтажу та транспортування рекламних конструкцій за замовленнями), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити такі послуги в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до умов даного договору, найменування, кількість та ціна послуг, що надаються згідно з цим договором, визначені у таблиці цін демонтажу та транспортування рекламних конструкцій за замовленнями (додаток №1 до договору). Ціна укладеного договору становить 699970,00 грн. без ПДВ. Строк дії договору до 31.12.2024.
Додатком №1 до укладеного договору визначено перелік цін демонтажу та транспортування рекламних конструкцій.
Позивач стверджує, що фактично понесені витрати на демонтаж та транспортування рекламного засобу відповідача згідно умов вище вказаного договору становлять 1350,00 грн. Проведення демонтажу рекламного засобу ФОП Гусевої О.П. згідно договору від 15.02.2024 підтверджується підписаним між сторонами актом наданих послуг №150224/З від 20.05.2024.
Надані ФОП Свєтловою В.Г. послуги були повністю сплачені позивачем, що підтверджується наявною в матеріалах справи платіжною інструкцією № 1072 від 20.05.2024 на суму 212826,10 грн. (у тому числі 1350,00 грн. за демонтаж конструкції відповідача).
На підтвердження обставин понесення витрат на зберігання демонтованого рекламного засобу ФОП Гусевої О.П., окрім зазначеного вище, позивачем долучені такі докази: договори оренди, акти наданих послуг, платіжні інструкції.
Так, в матеріалах справи наявні договори оренди №30/24 від 19.01.2024 (застосовується до відносин між сторонами з 01.01.2024) та №47/25 від 21.01.2025 (застосовується до відносин між сторонами з 01.01.2025), укладені між КУ "Одесреклама" Одеської міської ради (орендар) та ТОВ "ВІ-ТАЛ" (орендодавець), за умовами п. 1.1. яких орендодавець передає орендареві за плату, на певний строк у користування нежитлове приміщення для здійснення господарської діяльності. Об'єктом оренди є нежитлове приміщення площею 250,00 кв.м., що розташоване на земельній ділянці, яка знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Аеропортівська, 9/1.
На підтвердження понесених витрат зі зберігання рекламного засобу відповідача за договорами №30/24 від 19.01.2024 та №47/25 від 21.01.2025 позивачем надано копії актів надання послуг та платіжних інструкцій, що свідчать про оплату послуг оренди за цими договорами.
Відповідно до представленого позивачем розрахунку витрат на зберігання демонтованої рекламної конструкції відповідача, загальна вартість зберігання за період з 01.05.2024 по 16.05.2025 становить 4863,69 грн.
Однак, витрати позивача ні за демонтаж рекламного засобу, ні за його зберігання відповідачем не компенсовані, що і зумовило звернення до суду із даним позовом.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 16 Закону України "Про рекламу", розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Під час видачі дозволів на розміщення зовнішньої реклами втручання у форму та зміст зовнішньої реклами забороняється. Розміщення зовнішньої реклами у межах смуги відведення автомобільних доріг здійснюється відповідно до цього Закону на підставі зазначених дозволів, які оформляються за участю центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері дорожнього господарства та управління автомобільними дорогами, або їх власників та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпеки дорожнього руху. Зовнішня реклама на територіях, будинках та спорудах розміщується за згодою їх власників або уповноважених ними органів (осіб). Стягнення плати за видачу дозволів забороняється.
Типові Правила розміщення зовнішньої реклами, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 №2067 (зі змінами), регулюють відносини, що виникають у зв'язку з розміщенням зовнішньої реклами у населених пунктах, та визначають порядок надання дозволів на розміщення такої реклами.
Згідно з п.3 Типових правил, зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил. Видача (відмова у видачі, переоформлення, видача дубліката, анулювання) дозволу на розміщення зовнішньої реклами здійснюється відповідно до Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності".
За умовами п. 5 Типових правил, для регулювання діяльності з розміщення зовнішньої реклами сільська, селищна, міська рада може утворювати відділ, управління, інший виконавчий орган або покладати відповідні функції на існуючий відділ, управління (далі - робочий орган).
Відповідно до п.п. 45 та 46 Типових правил, контроль за додержанням цих правил здійснюють виконавчі органи сільських, селищних, міських рад та інші органи відповідно до законодавства. У разі порушення порядку розповсюдження та розміщення реклами уповноважена особа органу, який здійснює контроль за додержанням цих Правил, звертається до розповсюджувача зовнішньої реклами з вимогою усунення порушень у визначений строк. У разі невиконання цієї вимоги орган, який здійснює контроль, подає інформацію спеціально уповноваженому органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 22.04.2008 №434 затверджено Правила розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі (Правила №434) (із змінами та доповненнями), які регламентують порядок надання дозволів на розміщення зовнішньої реклами та процедуру їх переоформлення, зміни й анулювання, визначають вимоги до технічного стану, художньо - естетичного вигляду та порядку розміщення рекламних засобів, умови користування місцями для розміщення зовнішньої реклами, що перебувають у комунальній власності, підстави та порядок здійснення демонтажу протиправно розміщених рекламних засобів, а також порядок здійснення контролю за дотриманням положень цих Правил. Дія цих Правил поширюється на всю територію міста Одеси, включаючи розташування рекламних засобів на будинках (будівлях) і спорудах, на відкритих майданчиках, на міських вулицях (дорогах), площах та інших територіях, у зелених зонах, на елементах вуличного обладнання, зовнішніх та внутрішніх поверхнях підземних переходів, інших об'єктах, розташованих на відкритій місцевості, незалежно від форм власності та відомчого підпорядкування.
Згідно пункту 1.5 Правил №434, в якості робочого органу визначено Управління реклами Одеської міської ради, яке уповноважене Одеською міською радою регулювати діяльність з розміщення зовнішньої реклами у межах міста Одеси, а КУ "Одесреклама" - Комунальна установа "Одесреклама" Одеської міської ради, створена для реалізації господарської компетенції органів місцевого самоврядування у сфері зовнішньої реклами, виконання інших завдань та функцій, визначених цими Правилами, іншими актами органів місцевого самоврядування та міського голови.
За змістом пункту 3.1 Правил №434, робочий орган в межах своїх завдань та повноважень, зокрема, реєструє та видає дозволи на підставі відповідних рішень виконавчого комітету Одеської міської ради; забезпечує контроль за дотриманням цих Правил фізичними та юридичними особами; видає направлення на здійснення перевірок дотримання цих Правил; надає фізичним та юридичним особам обов'язкові до виконання приписи про усунення порушень порядку розміщення зовнішньої реклами, а також Правил благоустрою території міста Одеси в частині утримання і забезпечення належного технічного стану та зовнішнього вигляду рекламних засобів; контролює виконання цих приписів; видає направлення на здійснення демонтажу протиправно розміщених рекламних засобів.
Згідно із пунктом 4.1 Правил №434, КУ "Одесреклама" в межах покладених на неї завдань та функцій, зокрема, за направленням робочого органу перевіряє додержання фізичними та юридичними особами вимог цих Правил та надає робочому органу матеріали щодо виявлених порушень; на підставі направлення робочого органу організовує та/або здійснює власними силами у встановленому порядку демонтаж протиправно розміщених рекламних засобів;
У відповідності до пункту 6.1 Правил № 434, розміщення зовнішньої реклами в межах міста провадиться на підставі дозволів, які видаються робочим органом на підставі відповідного рішення виконавчого комітету Одеської міської ради.
Розділом 13 Правил № 434 врегульовано порядок здійснення демонтажу рекламних засобів.
Згідно з п.п. 13.1., 13.2. Правил № 434, демонтаж рекламних засобів здійснюється КУ "Одесреклама" Одеської міської ради за направленням робочого органу. Для виконання цих функцій підприємство може використовувати послуги суб'єктів господарювання на підставі відповідних договорів. Демонтаж рекламного засобу здійснюється відповідно до цих Правил у наступних випадках, зокрема: рекламний засіб є протиправно розміщеним (абз. "а").
Відповідно до п. 13.3. Правил № 434, у випадках, визначених абзацом "а" пп. 13.2 цих Правил, демонтаж рекламного засобу здійснюється його власником за приписом робочого органу у термін, визначений приписом. Про виконання припису власник рекламного засобу зобов'язаний письмово повідомити робочий орган не пізніше наступного дня від дати демонтажу рекламного засобу. У разі невиконання зазначеного припису у встановлений робочим органом термін, демонтаж рекламного засобу здійснюється КУ "Одесреклама" Одеської міської ради.
За умовами п. 13.5. Правил №434, демонтовані рекламні засоби транспортуються для подальшого зберігання на територію, що знаходиться у віданні КУ "Одесреклама" Одеської міської ради. Витрати, пов'язані з проведенням демонтажу рекламного засобу, його транспортуванням та зберіганням, відшкодовуються власником демонтованого рекламного засобу. КУ "Одесреклама" Одеської міської ради вправі вимагати відшкодування таких витрат у судовому порядку шляхом звернення з відповідним позовом згідно з вимогами чинного законодавства.
Згідно з п.п. 13.7., 13.9. Правил № 434, факт проведення демонтажу рекламного засобу засвідчується актом проведення демонтажу, що складається не пізніше наступного дня від дати проведення демонтажу. За необхідності до акта додається фотофіксація місця розташування до та після демонтажу рекламного засобу. Акт проведення демонтажу складається в двох примірниках, один з яких спрямовується на зберігання КУ "Одесреклама" Одеської міської ради, а другий вручається власнику рекламоносія (у разі його встановлення) або надсилається йому поштою з повідомленням про вручення. Повернення демонтованого рекламного засобу розповсюджувачу зовнішньої реклами здійснюється на підставі його письмової заяви, що подається до КУ "Одесреклама" Одеської міської ради у довільній формі.
Відповідно до п.15. Правил, контроль за дотриманням цих Правил здійснює в межах своїх повноважень робочий орган, КУ "Одесреклама" Одеської міської ради, а також інші органи чи організації згідно із законодавством.
Згідно із частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. В свою чергу, пункт 8 частини 2 статті 16 ЦК України передбачає, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
За приписами ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.
Відповідно до ч.2 ст.22 Цивільного кодексу України, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла 6 реально одержати за звичайних обставин, якби й право не було порушене (упущена вигода) (ч.2 ст.22 Цивільного кодексу України). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (ч.3 ст.22 Цивільного кодексу України).
В свою чергу, статтею 224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно ст.225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст.226 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний відшкодувати на вимогу суб'єкта завдані збитки у добровільному порядку в повному обсязі.
Так, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконане боржником.
Слід зазначити, що доведення факту наявності збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв'язку між правопорушенням і збитками покладено саме на позивача.
Причинний зв'язок як обов'язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а отже, доведенню підлягає факт того, що його протиправні дії є причиною, а збитки - наслідком такої протиправної поведінки.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.
Таким чином, позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов'язань та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань і заподіяними збитками. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов'язань для підприємства. Тоді як відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.
Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім і невідворотним наслідком порушення боржником зобов'язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв'язку, є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.
Як встановлено судом та не спростовано відповідачем, КУ "Одесреклама" Одеської міської ради було встановлено факт розміщення відповідачем зовнішньої реклами за відсутності відповідних правових підстав.
Матеріалами справи підтверджується, що не зважаючи на припис на здійснення демонтажу рекламної конструкції, виданий управлінням реклами, відповідач, всупереч положень Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі, не здійснив власними силами демонтаж своєї рекламної конструкції, у зв'язку з чим ці дії був вимушений здійснити позивач на підставі відповідного направлення та відповідно до вимог Правил.
Судом встановлено, що для виконання функцій зі здійснення демонтажу, транспортування та зберігання рекламної конструкції відповідача позивачем було залучено суб'єктів господарювання на підставі відповідних договорів, що цілком відповідає вимогам Правил.
Так, з наявного в матеріалах справи розрахунку слідує, що витрати позивача, які пов'язані зі здійсненням демонтажу та зберіганням рекламної конструкції відповідача, становлять 1350,00 грн. та 4863,69 грн. відповідно. При цьому, відповідачем розрахунок позивача та обставини понесення останнім збитків у вищевказаному розмірі не спростовані.
Разом з тим, суд враховує, що згідно зі статтею 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Частиною 2 статті 623 Цивільного кодексу України визначено, що розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником. Відповідальність у вигляді відшкодування збитків може бути покладено на особу за наявності в її діях складу цивільного правопорушення. На позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок між такою поведінкою із заподіяними збитками. Аналогічна позиція Верховного Суду викладена у постанові від 02.03.2021 у справі № 922/1742/20.
Пред'явлення вимоги про відшкодування збитків, зокрема, покладає на кредитора обов'язок довести, що ці витрати не є абстрактними (не можуть обґрунтовуватися гіпотетично та на прогнозах), а дійсно були понесені внаслідок неналежного виконання боржником своїх обов'язків (повинні мати чітке документальне обґрунтування). Наявність теоретичного обґрунтування можливості понесення витрат ще не є підставою для їх стягнення.
Господарський кодекс України встановлює особливості відшкодування збитків в господарських відносинах, тому у господарських відносинах витрати, які особа мусить зробити в майбутньому, до складу збитків не включаються (п. 41 інформаційного листа ВГСУ від 07.04.2008 №01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України"). За Господарським кодексом підлягають стягненню витрати, які фактично понесені на день пред'явлення позову. Витрати, які позивач може понести або понесе в майбутньому (так звані майбутні передбачувані витрати, наприклад, нараховані, але не сплачені штрафні санкції, нарахована, але не сплачена заробітна плата тощо), за Господарським кодексом, не підлягають стягненню за цими позовними вимогами. Втім, за позивачем завжди залишається право пред'явити позов про стягнення цих збитків у майбутньому, після того як вони будуть фактично понесені.
Водночас, необхідно враховувати, що відшкодуванню підлягають не будь-які витрати управненої сторони, які складають реальну шкоду, а лише так звані вимушені, необхідні, "корисні" витрати, тобто витрати, які є дійсно необхідними, мінімальними за даних умов, в даній конкретній ситуації, щоб усунути наслідки невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (вчинення господарського правопорушення). До таких витрат відносять також витрати, які були понесені з метою запобігти збиткам або зменшити їх розмір. Втім, витрати на реалізацію цих заходів не повинні перевищувати самих збитків, в іншому разі вони підлягають відшкодуванню лише в межах понесених збитків. Не підлягають відшкодуванню витрати, які дійсно були зроблені, але з перевищенням їх нормально допустимого рівня.
Так, на підтвердження розміру збитків у вигляді витрат на проведення демонтажу та транспортування протиправно розміщених рекламних засобів у сумі 1350,00 грн. позивачем надано платіжну інструкцію №1072 від 20.05.2024.
На підтвердження розміру збитків у вигляді витрат на зберігання демонтованих рекламних засобів позивачем надано наступні платіжні інструкції: №1063 від 08.05.2024 (оплата оренди за квітень 2024); №1083 від 06.06.2024 (оплата за травень 2024); №1132 від 25.07.2024 (оплата за червень 2024); №1188 від 22.08.2024 (оплата за липень 2024); №1206 від 05.09.2024 (оплата за серпень 2024); №1300 від 10.10.2024 (оплата за вересень 2024); №1349 від 07.11.2024 (оплата за жовтень 2024); №1383 від 09.12.2024 (оплата за листопад 2024); №1408 від 17.12.2024 (оплата за грудень 2024); №1453 від 11.02.2025 (оплата за січень 2025); №1476 від 11.03.2025 (оплата за лютий 2025).
Доказів здійснення позивачем оплати за оренду приміщення, в якому зберігається рекламний засіб відповідача, у березні, квітні та з 01.05.2025 по 16.05.2025 до суду не подано. Тобто, позивачем не доведено фактичне понесення збитків у вигляді оплати за зберігання рекламного засобу у березні, квітні та з 01.05.2025 по 16.05.2025.
З урахуванням наведеного, судом здійснено розрахунок понесених позивачем збитків у вигляді витрат на зберігання демонтованих рекламних засобів за період з 01.05.2024 по 28.02.2025.
За розрахунком суду, документально підтвердженими є збитки у вигляді витрат на зберігання демонтованих рекламних засобів за період з 01.05.2024 по 28.02.2025 в розмірі 3880,74 грн. (1,97 грн. х 6,48 кв.м. х 304 дні = 3880,74 грн.).
Отже, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню у сумі 5230,74 грн. (1350,00 + 3880,74).
У задоволенні решти вимог в сумі 982,95 грн. слід відмовити.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У відповідності до статті 78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("Benderskiy v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи спір виходив з того, що факти, встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Відповідно до частини п'ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку, як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України", обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позивачем в межах цієї справи доведено належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами, а відповідачем не спростовано наявності в його діях усіх елементів складу цивільного правопорушення, які призвели до понесення позивачем збитків.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
У зв'язку із частковим задоволенням позову витрати по сплаті судового збору за розгляд позову, відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст.ст. 13, 73-79, 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Гусевої Ольги Петрівни (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Комунальної установи "Одесреклама" Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 25830211, 65022, м. Одеса, вулиця Косовська, буд. 2Д) - 1350 (одну тисячу триста п'ятдесят) грн. 00 коп. збитків у вигляді витрат за проведення демонтажу та транспортування протиправно розміщеного рекламного засобу, 3880 (три тисячі вісімсот вісімдесят) грн. 74 коп. збитків у вигляді витрат на зберігання демонтованих рекламних засобів, 2039 (дві тисячі тридцять дев'ять) грн. 18 коп. судового збору.
3. У задоволенні решти позову відмовити.
4. Судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 383,22 грн. покласти на позивача.
5. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.
Суддя М.Б. Сулімовська
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.
Рішення складено і підписано 24 липня 2025 р.