65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"17" липня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/5311/24
Господарський суд Одеської області у складі:
судді С.В. Літвінова
при секретарі Т.О. Липі
розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (вул. Шолуденка, 1, м. Київ, 04116) до відповідача: Національний університет "Одеська юридична академія" (вул. Фонтанська дорога, буд. 23, Одеса, Одеська область, 65009) про стягнення 719253,24 грн.;
за участю представників:
від позивача: Жигадло І.Б.
від відповідача: Негара Р.В.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Національного університету "Одеська юридична академія" про стягнення 719 253,24грн. з яких основний борг в розмірі 600 981,76грн., пеня в розмірі 82413,31грн., 3% річних в розмірі 10 886,63грн. та 24 971,54грн. інфляційні витрати.
Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на неналежне виконання відповідачем договору постачання природного газу №14-4269/23-БО-Т від 11.10.2023.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 09.12.2024р. за даним позовом було відкрито провадження у справі №916/5311/24 за правилами загального позовного провадження.
27.12.2024 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній вважає позовну заяву безпідставною, необгрунтованою та такою, що суперечать фактичним обставинам у справі, положенням чинного законодавства та змісту укладеного між сторонами договору та просить суд відмовити позивачу у задоволені позову.
Крім того, просить суд зменшити розмір, заявлених позивачем пені, процентів річних та інфляційних витрат до 1 гривні
06.01.2025 позивач надав відповідь на відзив відповідно якої вважає, що відповідач жодним чином не спростовує обставин та правової позиції Позивача, викладених за змістом позовної заяви, і доведених Позивачем належними та допустимими доказами. Відзив на позовну заяву не містить належних заперечень щодо наведених Позивачем обставин та правових підстав позову, з якими Відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права, а також мотивів їх визнання або відхилення. Аргументи Відповідача викладені за змістом відзиву, є безпідставними, необґрунтованими та таким, що не відповідають обставинам справи та доказам, наявним в матеріалах справи.
Крім того, 06.01.2025 позивач надав заперечення проти заяви про зменшення пені, 3% річних та інфляційних.
Обгрунтовуючи заперечення, позивач вважає, що заява про зменшення суперечить принципам розумності, справедливості, добросовісності, що призводить до зловживання з боку боржника.
26.03.2025 відповідач звернувся до суду про залучення до участі у справі № 916/5311/24 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Відповідача - Одеський національний університет імені І.І. Мечникова.
Обгрунтовуючи заяву, відповідач зазначає, що наказом Міністерства освіти і науки України №213 від 13.02.2025 про реорганізацію Національного університету «Одеська юридична академія» визначено: 1.Реорганізувати Національний університет «Одеська юридична академія» (код згідно ЄДРПОУ 20933314) шляхом приєднання його до Одеського національного університету імені І.І. Мечникова (код згідно з ЄДРПОУ 02071091) разом з відокремленими структурними підрозділами. 2. Установити, що Одеський національний університет імені І.І, Мечникова є правонаступником всього майна, прав та обов'язків Національного університету «Одеська юридична академія», її відокремлених структурних підрозділів та використовує у своїй діяльності ліцензії на надання освітніх послуг, видані Національному університету «Одеська юридична академія», до переоформлення ліцензій у встановленому законодавством порядку.
Суд відмовляє відповідачу у задоволенні заяви про залучення третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача так як ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.03.2025 в адміністративній справі № 320/9326/25 вжито заходи забезпечення позову, зокрема, шляхом зупинення дії вказаного наказу Міністерства освіти і науки України від 13.02.2025 № 213 «Про реорганізацію Національного університету «Одеська юридична академія» в цілому.
Отже, суд вважає, що на данний час рішення у справі не може вплинути на права або обов'язки щодо Одеського національного університету імені І.І. Мечникова.
Протокольною хвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просить їх задовольнити у повному обсязі з підстав зазначених у позовній заяві, відповіді на відзив.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечує.
У судовому засіданні 17.07.2025р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (далі - Позивач, Постачальник) та НАЦІОНАЛЬНИМ УНІВЕРСИТЕТОМ «ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ» (далі - Відповідач, Споживач) 11.10.2023 року було укладено договір № 14-4269/23-БО-Т постачання природного газу (далі - Договір).
На виконання умов зазначеного Договору, Позивач, у період листопад-грудень 2023 передав у власність Споживача природний газ на загальну суму 1 629 726,89 грн, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі природного газу та інформацією від Оператора ГТС.
Підпунктами 3.5.1. - 3.5.4 Договору визначено, що Споживач зобов'язується надати Постачальнику не пізніше 5-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом. Звірену копію відповідного акту надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий період, що складений між Оператором ГРМ та споживачем. На підставі даних отриманих від Споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів Споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС Постачальник готує та надає Споживачу два примірник акту приймання-передачі за відповідний період. У випадку не повернення підписаного оригіналу акту до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від Споживача відповідно до підпункту 3.5.1, обсяг (об'єм) спожитого газу вважається встановленим відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність Споживачу.
Відповідно до пункту 5.1 Договору, оплата за природний газ за розрахунковий період (місяць) здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: - 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання передачі природний газ здійснюється Споживачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем в якому Споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного Споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього Договору.
Позивач вказує, що оплату за переданий газ Відповідач здійснив лише частково, на суму 1 028 745,13 грн, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема вимоги пункту 5.1 Договору. Таким чином Відповідач має основну заборгованість, в розмірі 600 981,76 грн.
З урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу Відповідача перед Позивачем за Договором, відповідачу позивачем нараховано пеню за неналежне виконання Відповідачем умов Договору в розмірі 82413,31 грн, 3% річних у розмірі 10886,63 грн та інфляційні в розмірі 24971,54 грн
Невиконання відповідачем своїх зобов'язань стало підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" до господарського суду Одеської області з позовом до Національного університету "Одеська юридична академія" про стягнення 719 253,24грн. з яких основний борг в розмірі 600 981,76грн., пеня в розмірі 82413,31грн., 3% річних в розмірі 10 886,63грн. та 24 971,54грн. інфляційні витрати.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог частини 1 статті 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать. Частиною 1 статті 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до вимог частини 1 статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно вимог статті 509 ЦК України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 статті 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до вимог частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до вимог статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
Судом встановлено, що на виконання умов зазначеного Договору, Позивач, у період листопад-грудень 2023 передав у власність Споживача природний газ на загальну суму 1 629 726,89 грн, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі природного газу та інформацією від Оператора ГТС.
Оплату за переданий газ Відповідач здійснив лише частково, на суму 1 028 745,13 грн, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема вимоги пункту 5.1 Договору. Таким чином Відповідач має основну заборгованість, в розмірі 600 981,76 грн.
Отже, судом встановлено, що заборгованість Відповідача за спожитий газ становить 600981,76 грн. яка підлягає задоволенню.
Заперечення відповідача викладені у відзиві судом до уваги не приймаються, так як спростовуються матеріалами справи та умовами договору, а саме відповідно до пункту 5.1 Договору Споживач здійснює розрахунок за придбані обсяги природного газу в наступному порядку: - 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу, - остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ - до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем в якому Відповідач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період.
Таким чином, судом встановлено, що умови договору передбачають оформлення акту приймання-передачі природного газу у місяці наступному за місяцем споживання.
Крім того, позивачем заявлено позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 82413,31грн., 3% річних в розмірі 10 886,63грн. та 24 971,54грн. інфляційні витрати.
Згідно з ч.2 ст.218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання. Водночас вимогами п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки (штрафу, пені), а відповідно до вимог ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.
За правилами ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до приписів ст.1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996р. платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Частиною 2 ст. 193 Закону N 436-IV встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами або договором.
Згідно ст.625 зазначеного кодексу боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до пункту 7.2 Договору, у разі прострочення Відповідачем строків остаточного розрахунку згідно п. 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього Договору, Відповідач зобов'язується сплатити Позивачу 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Вказаний пункт Договору узгоджується із положеннями ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»: платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційні, на думку суду, здійснений належним чином тому 3% річних в розмірі 10 886,63грн. та 24 971,54грн. інфляційні витрати підлягають задоволенню.
Перевіривши наданий позивачем разом із позовною заявою розрахунок пені у розмірі 82413,31 грн суд вважає його правильним та обґрунтованим.
Стосовно клопотання відповідача про зменшення заявлених сум пені, процентів річних та інфляційних витрат, суд зазначає таке:
За положеннями ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
При цьому суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання Національного університету “ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ» та зменшення 3% річних та інфляційних втрат, оскільки ставка процентів річних (3%) передбачена законом (ч.2 ст.625 ЦК України) та не є завищеною, а інфляційна складова боргу не підлягає зменшенню на підставі ст.233 Господарського кодексу України та ст.551 Цивільного кодексу України, оскільки такі компенсаційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятком, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
В даній нормі під “іншими учасниками господарських відносин» слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами. Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Норми матеріального права, а саме ст. 233 ГК України, яка цілком кореспондується із ч.3 ст. 551 ЦК України встановлює, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
При цьому неустойка, виходячи з приписів ст.ст. 546, 549 ЦК України та ст. 230 ГК України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання. Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.
Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов'язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.
Правовий аналіз названих статей ЦК і ГК свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. В чинному законодавстві України відсутній перелік таких виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Судом при цьому враховуються фактичні обставини справи та надається оцінка наявним доказам, якими заявник обґрунтовує свої заперечення.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. №7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Поряд з цим суд враховує, що 24.02.2022 р. Указом Президента України №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 р.
Так, позивач і відповідач є господарюючими суб'єктами і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Наразі суд враховує, що Національний університет “Одеська юридична академія», є закладом освіти, який є юридичною особою публічного права, діє згідно з виданою ліцензією на провадження освітньої діяльності на певних рівнях вищої освіти, проводить наукову, науково-технічну, інноваційну та/або методичну діяльність, забезпечує організацію освітнього процесу і здобуття особами вищої освіти, післядипломної освіти з урахуванням їхніх покликань, інтересів і здібностей. Здійснення зазначених видів діяльності має вкрай важливе значення в умовах становлення суверенної, незалежної, демократичної та правової Українською держави.
Водночас, Національний університет “Одеська юридична академія», є неприбутковою організацією, метою діяльності та пріоритетними напрямками діяльності якої є освітня та наукова діяльність, а також пов'язані з ними види діяльності. Здійснення цих видів діяльності не спрямовується на отримання прибутку.
При цьому суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази, що несплата Національним університетом “ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ» вартості спожитого газу призвело до нанесення суттєвих та значних збитків Товариству з обмеженою відповідальністю “ГАЗОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ “НАФТОГАЗ УКРАЇНИ».
Отже, враховуючи вищенаведене, а також приймаючи до уваги неподання позивачем будь-яких доказів понесення ним збитків внаслідок допущеного відповідачем порушення грошових зобов'язань у спірних правовідносинах, господарський суд, з урахуванням принципу збалансованості інтересів сторін, вважає справедливим та таким, що цілком відповідає принципу верховенства права, можливе зменшення розміру нарахованої пені до 62 413,31 грн.
На думку суду, стягнення інфляційних втрат та 3% річних, також певною мірою компенсує негативні наслідки, викликані простроченням сплати відповідачем суми заборгованості.
Між тим, чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги позивача обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, однак підлягають частковому задоволенню у зв'язку зі зменшенням суми пені.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст.79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України".
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору в сумі 8631,04 грн., понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача, виходячи із заявленої до стягнення суми заборгованості, яка мала місце на день відкриття провадження у справі, та без урахування зменшеного розміру пені, що узгоджується також з положеннями ч. 3 ст. 130 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238. 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ «ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ» (вул. Фонтанська дорога, буд. 23, Одеса, Одеська область, 65009, код ЄДРПОУ - 20933314) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (вул. Шолуденка, 1, м. Київ,04116, код ЄДРПОУ - 42399676) основний борг в розмірі 600 981,76 грн, пеню в розмірі 62 413,31 грн, 3% річних в розмірі 10 886,63 грн, інфляційні витрати в розмірі 24 971,54 грн. та 8631,04грн витрати зі сплати судового збору .
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Наказ видати згідно зі ст. 327 ГПК України.
Повний текст рішення складено 24 липня 2025 р.
Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Літвінов