ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
24.07.2025Справа № 910/3761/25
Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши без виклику учасників справи заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСЛ КОМПАНІ" про розподіл судових витрат у справі №910/3761/25
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСЛ КОМПАНІ"
(03038, м. Київ, вул. Івана Федорова, буд. 32-А;
ідентифікаційний код: 42717192)
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
(03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5;
ідентифікаційний код: 40075815)
про повернення 47 739, 24 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ДСЛ КОМПАНІ" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі-відповідач) про повернення на особовий рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСЛ КОМПАНІ" в Акціонерному товаристві "Українська залізниця" безпідставно набутих коштів в розмірі 47 739, 24 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що АТ "Українська залізниця" безпідставно нарахувала та стягнула з ТОВ "ДСЛ КОМПАНІ" збір у розмірі 47 739,24 грн (з ПДВ) за зберігання вантажу під час надання договірної послуги з накопичення вагонів з вантажем з метою формування маршрутного потягу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2025 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження. При цьому, в ухвалі суд визнав дану справу малозначною та ухвалив розгляд справи здійснювати без виклику представників сторін.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.06.2025 позовні вимоги задоволено повністю; зобов'язано Акціонерне товариство "Українська залізниця" внести зміни до особового рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСЛ КОМПАНІ" № 8136777 шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми в розмірі 47 739, 24 грн.; стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСЛ КОМПАНІ" судовий збір у розмірі 2 422 грн. 40 коп.
30.06.2025 до суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСЛ КОМПАНІ" надійшла заява про розподіл судових витрат у справі 910/3761/25, в якому заявник просить суд стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДСЛ КОМПАНІ» понесені судові витрати, пов'язані з розглядом справи в Господарському суді міста Києва, зокрема витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9 341,75гривень.
Як вбачається з рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2025 у справі №910/3761/25 судом не було вирішено питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем під час розгляду даної справи, у зв'язку з чим суд вважає за необхідне ухвалити додаткове рішення.
Так, частиною 8 статті 129 ГПК України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до ч.2 ст. 221 Господарського процесуального кодексу України у випадку, визначеному частиною першою цієї статті, суд вирішує питання про судові витрати без повідомлення учасників справи. Якщо суд вважатиме за необхідне, для вирішення питання про судові витрати він може призначити судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.
У ч. ч. 3-4 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд, який ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
З аналізу вищезазначених норм Господарського процесуального кодексу України вбачається, що суд ухвалює додаткове рішення про судові витрати без повідомлення учасників справи, а виклик учасників справи у судове засідання для ухвалення додаткового рішення є ініціативою суду, а не його обов'язком.
За частиною 1 статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Положення статті 126 ГПК України передбачають, що для цілей розподілу судових витрат суд враховує: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
З матеріалів справи вбачається, що першою заявою по суті спору з боку позивача є позовна заява, в якій позивач зазначив попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 12 000, 00 грн., які Товариство з обмеженою відповідальністю "ДСЛ КОМПАНІ" очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
Так, частиною 8 статті 129 ГПК України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
В даному випадку до правовідносин сторін підлягає застосуванню вимога ч. 8 ст. 129 ГПК України про подання доказів щодо розміру понесених судових витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.10.2020 у справі № 922/376/20.
Як вбачається з матеріалів справи попередній орієнтовний розрахунок суми судових витрат наведений позивачем у його позовній заяві від 26.03.2025, рішення господарського суду міста Києва у справі №910/3761/25 ухвалене судом 26.06.2025, а заява про ухвалення судового рішення у справі №910/3761/25 подана позивачем до суду 30.06.2025, тобто в межах строків передбачених ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, зазначена заява отримана також відповідачем 30.06.2025 у системі «Електронний суд», що підтверджується квитанцією №3863870 про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС, яка міститься у матеріалах справи.
У зв'язку з викладеним суд доходить до висновку про наявність правових підстав для розгляду заяви позивача про розподіл судових витрат по суті.
Розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСЛ КОМПАНІ" про ухвалення додаткового рішення у справі №910/3761/25, судом встановлено наступне.
На обґрунтування поданого клопотання представник позивача зазначив, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДСЛ КОМПАНІ" (далі - Клієнт) та Адвокатським об'єднанням «Право, бізнес та фінанси», в особі партнера Накоп'юка Ярослава Володимировича (далі - Об'єднання) було укладено Договір про надання правової допомоги №21-01 від 13.01.2021 (далі - Договір).
Згідно з цим Договором (п. п. 1.1 - 1.2) Клієнт доручає Об'єднанню, а Об'єднання бере на себе зобов'язання всіма законними методами та способами надавати Клієнту правову допомогу у всіх справах, які пов'язані або можуть бути пов'язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних чи невизнаних прав та законних інтересів Клієнта в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором. З метою здійснення захисту Клієнта та представництва його інтересів, Об'єднання доручає здійснення усіх необхідних дій, пов'язаних з виконанням даного Договору, адвокату Накоп'юку Ярославу Володимировичу (надалі - Адвокат).
У п. п. 2.1 - 2.4 Договору зазначено, що керуючись нормами законодавства і правилами професійної етики, Адвокат зобов'язаний діяти в інтересах клієнта по даному Договору. Адвокат бере на себе виконання наступних дій з надання правової допомоги: представництво інтересів клієнта в будь-яких органах державної, законодавчої та виконавчої влади, органах прокуратури, податкових органах, поліції, судових органах усіх рівнів, органах місцевого самоврядування, органах управління установ, організацій, підприємств та їх об'єднань, керівних органах об'єднань громадян; збирання відомостей про факти, які можуть бути використані як докази у зв'язку з виконанням доручення; використання засобів захисту, передбачених Законодавством України; виконання інших дій, передбачених законодавством. Для захисту прав та законних інтересів клієнта Адвокат має наступні права: знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь в судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, а також заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності та неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, підписувати та подавати від імені клієнта заяви, у тому числі позовні, отримувати необхідні довідки, документи, вести від його імені справи у всіх державних установах, кооперативних, громадських, приватних організаціях, а також цивільні, адміністративні, господарські та кримінальні справи у всіх судових установах з усіма правами, які надані законом свідку, підозрюваному, обвинуваченому, позивачу, відповідачу та третій особі, у тому числі з правом визнання або відмови повністю або частково від позовних вимог, збільшення чи зменшення позовних вимог, зміни предмета позову, укладання мирової угоди, залишення позову без розгляду, оскарження рішення, постанови, ухвали суду, отримання та пред'явлення виконавчих документів до стягнення, а також виконувати всі інші дії, що пов'язані з виконанням даного договору, в межах та обсязі, передбачених чинним законодавством України. При виконанні зазначених у п. 2.2. обов'язків Адвокат керується Законом «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», Правилами адвокатської етики та іншим законами.
Згідно п. п. 4.3. - 4.5. Договору вартість послуг наданих адвокатом складає 1 000, 00 гривень за одну годину роботи. За результатами надання правової допомоги, складається Акт виконаних робіт (наданих послуг), розмір гонорару в якому розраховується шляхом множення кількості затрачених годин наданої правової допомоги на вартість години-роботи визначеної пунктом 4.3. Договору. Крім цього, Сторони додатково домовилися про «гонорар успіху», якщо для Клієнта прийнято позитивне рішення. Розмір «гонорару успіху» становить 7 % (сім відсотків) від ціни позову. Позитивним результатом вважається також закінчення справи мировою угодою та залишення справи без розгляду за заявою іншої сторони у справі.
На підтвердження понесених позивачем витрат на послуги адвоката, до заяви про ухвалення додаткового рішення від 30.06.2025 у справі №910/3761/25 заявником додано Акти виконаних робіт (наданих послуг) №21-01/15 від 26.03.2025 та №21-01/17 від 27.06.2025, рахунки на оплату №21-01/15 від 26.03.2025 та №21-01/17 від 17.06.2025, а також платіжні інструкції №2041 від 26.03.2025 та №2126 від 27.06.2025.
В Акті виконаних робіт (наданих послуг) №21-01/15 від 26.03.2025 зазначений такий вид послуг, як Складання позовної заяви про зобов'язання АТ «Укрзалізниця» внесення змін до особового рахунку шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми у розмірі 47 739,24 грн. (26.03.2025 / 5 годин / 5 000, 00 грн.)
Також в Акті виконаних робіт (наданих послуг) №21-01/17 від 17.06.2025 зазначений такі види юридичних послуг, як складання відповіді на відзив АТ «Укрзалізниця» у справі №910/3761/25 (1 година) та «гонорар успіху» у розмірі 7% від ціни позову у справі №910/3761/25 (47 739,24 грн.) (3 341,75 грн.).
У своїх запереченнях від 01.07.2025 відповідач заперечує проти задоволення заяви позивача про ухвалення додаткового рішення у справі №910/3761/25, вважає розмір витрат на правову допомогу заявлений позивачем до стягнення з відповідача надмірним, таким що не відповідає критеріям реальності та розумності, а також вважає, що такі витрати ну були фактичними та неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Щодо гонорару успіху, про який позивач зазначає у своїй заяві про ухвалення додаткового рішення, Акціонерне товариство "Українська залізниця" зауважує про відсутність підстав для задоволення зазначеної вимоги позивача, як такої що підлягає стягненню з відповідача.
Згідно з ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала такі висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу:
1) за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу);
2) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;
3) загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат;
4) під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
При цьому, суд враховує, що у п. 9 ч. 1 ст. 1 "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" установлено: представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності щодо надання правової інформації, консультацій та роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Відповідно до ст. 19 "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій та роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування в кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адмінвідповідальності під час розгляду справи про адмінправопорушення; надання правової допомоги свідку в кримінальному провадженні; представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адмінправопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача в кримінальному провадженні; представництво інтересів фіз- і юросіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших держорганах, перед фіз- та юрособами; представництво інтересів фіз- і юросіб, держави, органів держвлади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо іншого не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана ВРУ; надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.
Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст.126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 Верховний Суд зазначив, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Верховний Суд також зазначив, що у такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (наприклад, рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N19336/04, п.269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Вказану правову позицію викладено у постанові від 17.09.2019 Верховного Суду по справі №910/4515/18.
Щодо заперечень відповідача, викладених у його заяві від 01.07.2025, зокрема щодо заявленого Товариством з обмеженою відповідальністю "ДСЛ КОМПАНІ" до стягнення з відповідача «гонорару успіху», суд зазначає, що відповідно до висновків викладених Верховним судом у його постанові №904/4507/18 від 12.05.2020, на яку зокрема посилається відповідач, Велика Палата Верховного Суду фактично дійшла висновку про можливість існування «гонорару успіху» як форми оплати винагороди адвокату, визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди як «гонорар успіху», що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Враховуючи вищевикладене, з огляду на сформовану практику Європейського суду з прав людини, вимога позивача про стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" "гонорару успіху" є законною, зокрема суд наголошує, що не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.
Також суд зауважує, що зазначений в Актах виконаних робіт (наданих послуг) №21-01/15 від 26.03.2025 та №21-01/17 від 27.06.2025 розмір витрат на правничу допомогу не є необхідним, а їх розмір не є розумним та виправданим (як обов'язкової умови для відшкодування таких витрат іншою стороною).
Зважаючи на предмет позову у даній справі, її складність та обсяг доказів поданих відповідачем під час розгляду справи, суд дійшов висновку, що заявлений позивачем до стягнення з відповідача розмір витрат пов'язаних із розглядом справи не пропорційний до предмета спору, не відповідає критеріям розумності їх розміру, дійсності та необхідності їх понесення (у заявленому розмірі), а визначений позивачем розмір адвокатських витрат не є неминучим та розумним, що є підставою не покладати у повному обсязі понесені позивачем витрати на правову допомогу адвоката на відповідача.
За таких обставин, суд дійшов висновку частково задовольнити заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСЛ КОМПАНІ" про розподіл судових витрат у справі №910/3761/25 та стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" судові витрати, пов'язані з наданням правничої допомоги у розмірі 6 341, 75 грн.
Керуючись ст. 123, 126, 129, 232, 244 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСЛ КОМПАНІ" про розподіл судових витрат у справі №910/3761/25 задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСЛ КОМПАНІ" (03038, м. Київ, вул. Івана Федорова, буд. 32-А; код ЄДРПОУ 42717192) 6 341, 75 грн. - витрат на правничу допомогу.
3. Після набрання додатковим рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
Додаткове рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може
бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Суддя М.О. Лиськов