ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
08.07.2025Справа № 910/2657/25
Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу
за позовом керівника Оболонської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави
до 1) Київської міської ради
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Вангард"
про визнання незаконним та скасування рішення, визнання договору недійсним, зобов'язання повернути земельну ділянку
При секретарю судового засідання: Габорак О.М.
Представники сторін:
від прокуратури: Голосов Сергій Сергійович - покурор;
від відповідача-1: Самелюк Катерина Олегівна - представник у порядку самопредставництва;
від відповідача-2: Дубінін Денис Владиславович - представник у порядку самопредставництва; Калько Дмитро Олексійович - представник за довіреністю від 10.06.2024; Гавриш Іванна Аналоліївна - представник за ордером №1556773 від 12.03.2025;
У березні 2025 року Заступник керівника Оболонської окружної прокуратури міста Києва (далі - Прокурор) в інтересах держави звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі - Рада, відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Вангард" (далі - ТОВ "Вагнард", відповідач-2), в якому просив суд:
- визнати незаконним та скасувати рішення Ради від 02.11.2023 №7239/7280 "Про передачу ТОВ "Вангард" земельної ділянки в оренду для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов'язаною з отриманням прибутку, на вул. Автозаводській, 76 в Оболонському районі міста Києва" (вимога №1);
- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 0,8502 га (кадастровий номер 8000000000:78:027:0013), яка розташована по вулиці Автозаводській, 76 у Оболонському районі міста Києва, який було укладено 22.04.2024 між Радою та ТОВ "Вангард", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біловар І.О. та зареєстрований в реєстрі за №1391 (вимога №2);
- зобов'язати ТОВ "Вангард" повернути територіальній громаді міста Києва в особі Ради земельну ділянку площею 0,8502 га з кадастровим номером 8000000000:78:027:0013, яка розташована по вулиці Автозаводській, 76 в Оболонському районі міста Києва, у стані, придатному для її подальшого використання (вимога №3).
Позовні вимоги обґрунтовані переданням Радою вищезазначеної земельної ділянки комунальної форми власності в оренду Товариству у позаконкурсний спосіб (без проведення земельних торгів).
Також разом із позовом Прокурор подав заяву про забезпечення позову, в якому просив суд до набрання рішенням законної сили у справі:
- накласти арешт на земельну ділянку площею 0,8502 га з кадастровим номером 8000000000:78:027:0013 на вулиці Автозаводській, 76 в Оболонському районі міста Києва (реєстраційний номер об'єкту 2921379780000);
- заборонити Товариству та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії щодо об'єкту нерухомого майна: земельної ділянки площею 0,8502 га з кадастровим номером 8000000000:78:027:0013, яка розташована на вулиці Автозаводській, 76 в Оболонському районі міста Києва, у тому числі відчужувати права на вказаний об'єкт нерухомості, передавати його у користування третім особам, здійснювати заходи щодо поділу, об'єднання, виділення частини вказаного нерухомого майна (реєстраційний номер об'єкту 2921379780000).
- заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно в розумінні Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а також будь-яким іншим особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, будь-яким суб'єктам державної реєстрації прав та нотаріусам вчиняти будь-які дії, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно - в тому числі приймати рішення про державну реєстрацію, здійснювати будь-яку державну реєстрацію змін стосовно нерухомого майна: земельної ділянки площею 0,8502 га з кадастровим номером 8000000000:78:027:0013, яка розташована на вулиці Автозаводській, 76 в Оболонському районі міста Києва та вносити будь-які записи про такі зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (реєстраційний номер об'єкту 2921379780000).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.03.2025 відмовлено у задоволенні заяви Прокурора про забезпечення позову.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10 .03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 15.04.2025. Встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
14.03.2025 через систему "Електронний суд" Рада подала відзив, в якому просила суд відмовити у задоволенні позову, оскільки ТОВ "Вангард" набуло право користування земельною ділянкою у позаконкурентний спосіб у зв'язку з розміщенням на ній нерухомого майна, яке належить останньому.
Також Рада вказала, що лише вона, як представницький орган територіальної громади міста Києва, має виключне право на прийняття остаточних рішень з питань, що віднесені до компетенції місцевих рад, зокрема щодо передання земельних ділянок комунальної форми власності у користування третім особам.
18.03.2025 через систему "Електронний суд" (зареєстровано судом 19.03.2025) Прокурор подав відповідь на відзив Ради, в якій не погодився з доводами вказаного відповідача, з огляду на те, що наявність виключної компетенції Ради щодо передачі земельних ділянок в оренду не свідчить, що таке відведення може відбуватись у порушення вимог чинного законодавства та всупереч інтересам держави;
- площа спірної земельної ділянки більша майже в шість разів площі нерухомого майна ТОВ "Вангард", яке на ній розміщено;
- враховуючи розміщення на спірній земельні ділянці нерухомого майна ТОВ "Вангард", Рада надала останньому земельну ділянку площею 0,8502 га не для обслуговування та експлуатації існуючої нерухомості, а для нового будівництва;
- разом із цим, отримання в оренду земельної ділянки комунальної власності для нового будівництва, передбачає дотримання процедури проведення земельних торгів у порядку, визначеному положеннями статтями 134, 135 ЗК України;
- ТОВ "Вангард" звернулось до Ради щодо отримання спірної земельної ділянки в оренду з метою оминути процедуру проведення земельних торгів та надалі здійснити на її частині нове будівництво багатоквартирного житлового будинку.
25.03.2025 через загальний відділ діловодства суду та через систему "Електронний суд" (зареєстровано судом 26.03.2025) ТОВ "Вангард" подало відзив, в якому просило відмовити у задоволенні позову, виходячи з того, що за загальним правилом земельні ділянки державної чи комунальної форми власності або права на них підлягають продажу на конкурентних засадах (частина 2 статті 124, частина 1 статті 134, частина 1 статті 135 ЗК України), однак винятки з цього правила наведені у частині 2 статті 124 ЗК України;
- набувши у 2013 році у власність нерухоме майно загальною площею 1 523,кв.м, яке розташоване на спірній земельній ділянці, ТОВ "Вангард" також набуло право користування цією земельною ділянкою, яке було належним чином оформлене попереднім власником вказаного нерухомого майна - ПрАТ "Агро", попередня назва якого АТЗТ "Агро", згідно договору суборенди земельної ділянки №4088 від 21.05.2008;
- пункт 9 статті 791 ЗК України встановлює, що у випадку суборенди, земельна ділянка стає об'єктом цивільних прав ще до моменту її формування, відтак земельна ділянка, яка знаходиться в оренді у ТОВ "Вангард" з 22.04.2023, була об'єктом цивільних прав ще під час дії договору суборенди земельної ділянки попереднього власника нерухомого майна, який діяв з 21.05.2008 по 08.11.2022;
- отже, ТОВ "Вангард", як власник нерухомості загальною площею 1523,2 кв.м, мало право, на підставі положень частини 4 статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, статті 7 Закону України "Про оренду землі" отримати у користування земельну ділянку, на якій розміщені належні йому на праві власності будівлі та споруди, у межах розміру 0,8912 га - в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (суборендаря ПрАТ "АГРО");
- прийняття рішення і надання в оренду земельної ділянки ТОВ "Вангард" згідно з вимогами Класифікатора видів цільового призначення земель, а саме за кодом 03.10 - для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов'язаної з отриманням прибутку) не є порушенням земельного законодавства та не свідчить, що земельна ділянка надається в користування для нового будівництва, а не обслуговування будівель;
- цільове призначення земельних ділянок згідно із Класифікатором містить одночасно посилання як на будівництво, так і на обслуговування будівель, а окремо визначеного виду цільового призначення - лише для обслуговування будівель та споруд Класифікатор не містить;
- площа земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:78:027:0013 хоча і перевищує площу, розташованого на ній нерухомого майна у 5 разів, але це перевищення є виправданим та співмірним, оскільки саме такої площі потребує розташоване на ній майно для його раціональної експлуатації та обслуговування;
- Прокурором не доведено належними та допустимими доказами необхідності використання ТОВ "Вангард" земельної ділянки у меншому розмірі та не доведено, що останній використовує спірну земельну ділянку для нового будівництва, як він зазначає у позовній заяві;
- необхідність передачі у користування земельної ділянки саме у такі площі додатково підтверджується висновком експертів за результатами проведення комісійної земельно-технічної експертизи від 24.03.2025 №С2070/03-2025.
27.03.2025 через систему "Електронний суд" ТОВ "Вангард" подав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.
31.03.2025 через систему "Електронний суд" (зареєстровано судом 01.04.2025) Прокурор подав відповідь на відзив ТОВ "Вангард", в якій не погодився з доводами вказаного відповідача, з підстав вказаних у позові та відповіді на відзив Ради, додатково наголосивши на відсутність доказів виникнення права користування спірною земельною ділянкою у попереднього власника нерухомого майна, яке розташоване на цій земельній ділянці та на даний час належить Відповідачу-2;
- висновки експертів, зроблені в межах зазначеної експертизи, не відповідають дійсним обставинам справи та повністю суперечать усім іншим доказам, які містяться у її матеріалах, і фактично спрямовані на створення ТОВ "Вангард" сприятливих умов для незаконної забудови спірної земельної ділянки;
- надавши земельну ділянку у користування Відповідачу-2, Радою було змінено цільове призначення спірної земельної ділянки та категорію: із земель промисловості на землі громадської забудови;
- площа спірної земельної ділянки у 5.5 разів перевищує площу майна, Відповідача-2. Яке на ній знаходиться.
07.04.2025 через систему "Електронний суд" (зареєстровано судом 04.04.2025) ТОВ "Вангард" подало заперечення на відповідь на відзив, з підстав зазначених у своїх заявах по суті справи, надавши первинні докази набуття у власність майна, розміщеного на спірній земельній ділянці.
Протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2025 відкладено підготовче засідання на 13.05.2025.
У підготовчому засіданні 13.05.2025 ТОВ "Вангард" подало клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.
Протокольними ухвалами Господарського суду міста Києва від 13.05.2025 долучено до матеріалів справи подані Відповідачем-2 докази, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 03.06.2025.
Протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2025 оголошено перерву у судовому засіданні до 24.06.2025.
У судовому засіданні 24.06.2025 ТОВ "Вангард" подало клопотання, в якому просило врахувати преюдиційні обставини, встановлені судом у межах справи №910/11406/13 та надало копію вказаного рішення.
Протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2025 оголошено перерву у судовому засіданні до 08.07.2025.
У судовому засіданні 08.07.2025 Прокурор підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.
Рада та ТОВ "Вангард" заперечили проти позовних вимог, просили суд відмовити у задоволенні позову.
У судовому засіданні 08.07.2025 на підставі статті 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги Прокурора частково обґрунтованими.
20.09.2001 між ВАТ "Дванадцятий Київський авторемонтний завод" (за текстом договору - Продавець) та АТЗТ "Агро" (за текстом договору - Покупець) було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до пункту 1.1. якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю майновий комплекс загальною площею 688,400 кв.м. який складається з: 1. Сховище центрального складу: 1.Ангар (літ .В) площею 334,3 кв.м; 2. Ангар (літ. Г) площею 327,2 кв.м; 3. Основний корпус (літ. Д) площею 26,9 кв.м, та знаходиться за адресою місто Київ, вулиця Автозаводська, 76 (далі - приміщення) та належить Продавцю на праві власності, що підтверджується Свідоцтвом про право власності Серія МК №010003830, виданим Київською міською державною адміністрацією 19.07.2001 та зареєстрованим в Київському міському бюро технічної інвентаризації 18.09.2001, записаний у реєстрову книгу №12-3-71 за реєстровим №776-3.
20.09.2001 між ВАТ "Дванадцятий Київський авторемонтний завод" (Продавець) та АТЗТ "Агро" (Покупець) було підписано акт прийому-передачі майнового комплексу: 1.Ангар (літ .В) площею 334,3 кв.м; 2. Ангар (літ. Г) площею 327,2 кв.м; 3. Основний корпус (літ. Д) площею 26,9 кв.м, та знаходиться за адресою місто Київ, вулиця Автозаводська, 76.
Також, між ТОВ "Третій Київський авторемонтний завод" (за текстом договору - Продавець) та АТЗТ "Агро" (за текстом договору - Покупець) було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стичинською Г.М. та зареєстровано в реєстрі за №5826, відповідно до пункту 1 якого Продавець продав, а Покупець купив нежитлові будинки літ. Е, Е', Ж, И, що знаходяться за адресою: місто Київ, вулиця Автозаводська, будинок номер 76 (далі - Об'єкт). Об'єкт, що продається складає 7/100 (сім сотих) від майнового комплексу загальною площею 11879,40 кв.м: Блок-сховище (склад №1), будівля комірників (літера Е, Е'), Блок-сховище (склад №2) (літера Ж), Обойне відділення (літера И).
31.12.2004 між ТОВ "Третій Київський авторемонтний завод" та АТЗТ "Агро" було підписано відповідний акт приймання-передачі вищезазначеного Об'єкту.
У 2013 році ТОВ "Вангард" набуло у власність нерухоме майно загальною площею 1523,2 кв.м, розташованих за адресою: місто Київ, вулиця Автозаводська, 76, а саме:
1) майновий комплекс, загальною площею 688,4 кв.м: ангар літера В, площею 334,3 кв.м, ангар (літера Г), площею 327,2 кв.м, основний корпус (літера Д), площею 26,9 кв.м, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 13.03.2013 №1164523, виданим Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві та витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13.03.2013 (№1165272), та
2) нежитлові будівлі, площею 834,8 кв.м: блок-сховище (склад №1), будівлі комірників (літери Е, Е'), площею 340,9 кв.м, блок-сховище (склад №2) (літера Ж), площею 321,6 кв.м, обойне відділення ( літера И), площею 172,3 кв.м, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 08.04.2013, №2115138, виданим Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві та витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 08.04.2013 (№2115581) (далі - нерухоме майно).
За твердженнями ТОВ "Вангард", вказане майно було набуте ним у приватну власність у якості внеску до статутного фонду та зареєстровано в Державному реєстрі прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності у 2013 році.
Вказана обставина підтверджується актом приймання-передачі майна, що вноситься для формування статутного капіталу ТОВ "Вангард" від 01.08.2012, оформленого між останнім та ТОВ "Компанія "Форсаж".
Набуття у власність вищезазначеного майна ТОВ "Вангард" також було встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 28.11.2013, яке було залишено без з мін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2017 у справі №910/11406/13, за позовом ТОВ "Вангард" до ПАТ "Третій Київський авторемонтний завод", АТЗТ "Агро", Ради та Головного управління Держземагенства у місті Києві про визнання права користування, внесення змін до договору суборенди земельної ділянки від 21.05.2008.
Також, вищезазначеними рішеннями господарських судів у справі №910/11406/13 було встановлено, що нерухоме майно, яке належить ТОВ "Вангард" на праві власності, розташоване на земельній ділянці, кадастровий номер 80 000 000 00:78:027:0004, загальною площею 41985 кв.м, та займає площу, що дорівнює 8912 кв.м.
Земельна ділянка знаходиться в користуванні на правах оренди у ПАТ "Третій Київський авторемонтний завод", що підтверджується договором оренди земельної ділянки, укладеним між останнім (орендарем) та Радою (орендодавцем) на виконання рішення Господарського суду міста Києва у справі №32/488 від 24.09.2007 строком до 08.11.2022, зареєстрованим Головним управлінням земельних ресурсів 08.11.2007 р. за № 78-6-00478.
21.05.2008 між ПАТ КРАЗ ІІІ (орендарем) та АТЗТ "Агро" (суборендарем) було укладено договір суборенди земельної ділянки, який зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів 05.06.2008 за №78-6-00539 (договір суборенди).
Пунктом 1.3 даного договору визначено, що орендар звернувся до Київської міської ради з проханням про надання згоди на укладення договору суборенди земельної ділянки. Протягом одного місяця орендодавець не надав ні згоди, ні заперечень щодо передачі земельної ділянки в суборенду. Листом за вих. № 05-358/16651 від 05.05.2008 р. Головним управлінням земельних ресурсів КМДА було повідомлено про те, що Київська міська рада та її виконавчий орган не приймали рішення щодо надання згоди чи заперечення стосовно надання земельної ділянки в суборенду.
Відповідно до п. 1.1 договору суборенди орендар передає суборендареві в довгострокове користування (суборенду) визначену цим Договором частину земельної ділянки, а суборендар приймає в суборенду та зобов'язується своєчасно сплачувати орендну плату та виконувати інші умови цього Договору.
В силу п. 2.1 договору суборенди об'єктом оренди є частина земельної ділянки з наступними характеристиками: місце розташування: вул. Автозаводська, 76 у Оболонському районі м. Києва; розмір - 8912 (вісім тисяч дев'ятсот дванадцять) кв.м; цільове призначення - для обслуговування та експлуатації адміністративно-виробничих та складських будівель і споруд; кадастровий номер - 8000000000:78:027:0004.
Згідно з пунктом 3.1 договору суборенди його укладено до 08.11.2022.
Відчужуючи нерухоме майно на користь ТОВ "Вангард", суборендар передав йому, за твердженням позивача, примірник договору суборенди для переоформлення права користування.
19.04.2013 ТОВ "Вангард" звернувся до відповідача-1 з листом-вимогою № 19/04 про заміну сторони - суборендаря в договорі суборенди на себе шляхом укладання та нотаріального посвідчення Договору про зміну Договору суборенди. Направлення листа підтверджується чеками УДППЗ "Укрпошта" від 19.04.2013 та описами вкладення у цінні листи. Крім того, лист про заміну сторони було направлено до відповідача-2. Вимога позивача залишена без відповіді та задоволення.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.11.2013, яке було залишено без з мін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2017 у справі №910/11406/13, у задоволенні позову ТОВ "Вангард" було відмовлено.
Разом із цим, 02.11.2023 Радою прийнято Рішення №7239/7280, яким, зокрема:
- затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель комунальної власності ТОВ "Вангард" для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов'язаною з отриманням прибутку, на вул. Автозаводській, 76 в Оболонському районі м. Києва (категорія земель - землі житлової та громадської забудови; код виду цільового призначення - 03.10, для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов'язаною з отриманням прибутку) (пункт 1);
- передано ТОВ "Вангард", за умови виконання пункту 3 цього рішення, в оренду на 5 років земельну ділянку площею 0,8502 га (кадастровий номер 8000000000:78:027:0013) для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов'язаною з отриманням прибутку (код виду цільового призначення - 03.10), на вул. Автозаводській, 76 в Оболонському районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв'язку із набуттям права власності на нерухоме майно, яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 14.03.2013 та 23.01.2013, номери відомостей про речове право: 582269 та 327767 (заява ДЦ від 26 травня 2023 року №72005-007506103-031-03, справа N 241249191) (пункт 2).
На підставі зазначеного рішення, 22.04.2024 між Радою (за текстом договору - Орендодавець) та ТОВ "Вангард" (за текстом договору - Орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біловар І.О. та зареєстровано в реєстрі за №1391, відповідно до пунктів 1.1., 3.1. яких Орендодавець передає, а орендар приймає у строкове (на п'ять років) платне користування земельну ділянку, визначену цим Договором, для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов'язаною з отриманням прибутку.
Пунктом 2.1. вказаного правочину встановлено, що об'єктом оренди відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, рішення Київської міської ради від 02.11.2023 №7239/7280 та цього Договору є Земельна ділянка з наступними характеристиками:
- кадастровий номер: 8000000000:78:027:0013;
- місце розташування: вулиця Автозаводська, 76 в Оболонському районі міста Києва;
- категорія земель: землі житлової та громадської забудови;
- цільове призначення: для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов'язаною з отриманням прибутку (код виду цільового призначення - 03.10);
- розмір (площа): 0,8502 га.
На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22.04.2024, індексний номер 72722835, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ ТОВ "Вангард" зареєстровано право оренди зазначеної земельної ділянки.
Вважаючи, що Рада у позаконкурнетний спосіб (без проведення земельних торгів) передала у користування ТОВ "Вангард" земельну ділянку, площею 0,8502 га, кадастровий номер: 8000000000:78:027:0013, яка розташована за адресою: вулиця Автозаводська, 76 в Оболонському районі міста Києва, Прокурор звернувся з даним позовом до суду.
Перевіряючи наявність підстав для представництва Прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах, суд зазначає таке.
Прокурор у цій справі звернувся до суду з позовом в інтересах держави як самостійний позивач.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Абзацом 1 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.
Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Конституційний Суд України зазначив, що поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац другий частини п'ятої Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 №3-рп/99).
Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов'язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов'язки суб'єктів спірних правовідносин, зобов'язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).
Відповідно до абзаців 1-3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Згідно із частиною 4 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до абзацу другого частини п'ятої статті 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, пункт 40; від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, пункт 8.37; від 28.09.2022 у справі №483/448/20, пункт 7.16; від 20.06.2023 у справі №633/408/18, пункт 10.17; від 21.06.2023 у справі №905/1907/21, пункт 8.54; від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц, пункт 8.16).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 05.03.2020 у справі № 9901/511/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, пункти 45, 47; від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, пункт 8.39, 8.40; від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, пункт 8.56, 8.57).
У пунктах 69, 70 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 15.01.2020 у справі №698/119/18 (пункт 26), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (пункт 34), від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 (пункт 8.19), від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 (пункт 81) від 28.09.2022 у справі №483/448/20 (пункти 7.11, 7.18), від 20.06.2023 у справі №633/408/18 (пункти 10.12, 10.19), від 21.06.2023 у справі №905/1907/21 (пункт 8.37), від 05.07.2023 у справі №912/2797/21 (пункт 8.4), від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц (пункт 8.11), від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.18).
Частини 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" серед іншого встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).
Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред'явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Тобто визначений частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" обов'язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов'язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб'єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.
Іншими словами, прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, пункти 26, 27; від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, пункти 57, 58; від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 7.18; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.18).
Отже, якщо прокурор звертається до суду з позовною заявою в інтересах держави, він зобов'язаний у позовній заяві вказати підставу для здійснення представництва інтересів, передбачену частиною третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру", та обґрунтувати її. У такому разі статусу позивача набуває або орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах (за наявності такого органу), або прокурор (у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду).
Отже, процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Враховуючи наявність або відсутність таких повноважень, прокурор обґрунтовує наявність підстав для представництва інтересів держави. У свою чергу суд оцінює наведене прокурором обґрунтування та у випадку встановлення відсутності підстав для представництва застосовує наслідки, передбачені статтею 174 або статтею 226 ГПК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі №925/1133/18.
Узагальнюючи наведені у вказаній постанові висновки щодо застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду сформувала такі висновки:
1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:
- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;
- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;
2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:
- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;
- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.
Щодо процесуального статусу Київської міської ради
У даній категорії справ найперше належить встановити, про захист яких інтересів держави йдеться, якими суб'єктами вони були порушені, в чому полягало порушення та можливість за рахунок таких суб'єктів задовольнити позовні вимоги.
Відповідно до частини першої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
У пунктах "б", "в", "є" статті 12 ЗК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.
Згідно із частиною другою статті 20 ЗК України передбачено, що зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Статтею 2 ЦК України передбачено, що учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи). Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Відповідно до частини 1 статті 169 ЦК України територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
Згідно зі статтею 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
У пункті 38 постанови від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абзац третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»; див. також висновки, висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, пункти 77-83; від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 8.8).
Поряд із цим таке процесуальне позиціонування прокурора не враховує, що згідно з обставинами справи не виключається, що уповноважений державою орган сам є учасником спірних відносин і порушником інтересів держави. У такому випадку визначення цього органу позивачем суперечило б принципу розумності. Отже, статусом позивача має наділятись прокурор, а уповноважений орган має бути відповідачем.
У постанові від 28.09.2022 у справі №483/448/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила що, оскаржуючи рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування та правочин щодо розпорядження майном, прокурор вправі звернутися до суду або як самостійний позивач в інтересах держави, визначивши такий орган відповідачем (коли оскаржується рішення останнього), або в інтересах держави в особі відповідного органу, зокрема тоді, коли цей орган є стороною (представником сторони) правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. У разі задоволення вимоги про визнання недійсним правочину та про повернення отриманого за ним (наприклад, земельної ділянки) чи про витребування майна від набувача таке повернення та витребування відбувається на користь держави чи територіальної громади, від імені яких відповідний орган може діяти тільки як представник. Такі висновки узгоджуються з постановами Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі №698/119/18, від 15.09.2020 у справі №469/1044/17, від 05.07.2023 у справі №912/2797/21 (пункт 8.3).
У разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.
Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб'єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.
При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.
У цій справі Рада, здійснюючи право розпорядження землею в межах територіальної громади, є учасником цивільних правовідносин (стороною Договору оренди землі). Рішенням від 02.11.2023 №7239/7280 Київська міська рада на підставі зазначеного рішення уклала зміни до Договір оренди землі від 22.04.2024 №1391.
Суду зауважує, що Прокурор оскаржив рішення Київської міської ради, саме тому визначив останню відповідачем.
З огляду на стверджуване порушення Київської міською радою інтересів держави, Прокурор правильно визначив її відповідачем у цій справі, а тому на Прокурора не покладається обов'язок, визначений частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", щодо звернення до компетентного органу перед поданням позову.
Вирішуючи спір у межах даної справи по суті, суд виходить з такого.
У частині 1 статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (частина 2 статті 15 ЦК України).
У частині першій статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині другій цієї статті визначено способи захисту цивільних справ та інтересів судом.
Суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Крім того, за приписами чинного законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені положеннями статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України.
Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до частини 1 статті 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина 1 статті 155 ЗК України).
Спосіб захисту порушеного права обумовлюється нормою матеріального права, яка регулює ті чи інші правовідносини між сторонами спору. Отже, позивач, формулюючи позовні вимоги, повинен відштовхуватись від тих наданих йому законом прав, які були об'єктивно порушені відповідачем, і позов повинен бути спрямований на припинення цих правопорушень та на відновлення порушеного права.
Таким чином, право вибору способу захисту порушеного права належить позивачу, а суд наділений компетенцією перевірити відповідність обраного способу захисту змісту порушеного права. При цьому обраний спосіб захисту не лише повинен бути встановлений договором або законом, але і бути ефективним засобом захисту, таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.10.2019 у справі №910/6642/18 зроблено висновок про стадійність захисту права, зокрема вказано на те, що під час вирішення господарського спору суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорення відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
Отже, відсутність порушеного права у позивача зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.
Водночас Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження №12-187гс18), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та інших.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18 (провадження №12-204гс19, пункт 63), від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (провадження №12-80гс20, пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі №910/2861/18 (провадження №12-140гс19, пункт 98).
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі №925/642/19 (пункт 52), від 05.10.2022 у справі №922/1830/19 (пункт 8.2).
Як було раніше встановлено судом, Прокурор у своєму позові просив суд, зокрема, визнати незаконним та скасувати рішення Ради від 02.11.2023 №7239/7280 "Про передачу ТОВ "Вангард" земельної ділянки в оренду для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов'язаною з отриманням прибутку, на вул. Автозаводській, 76 в Оболонському районі міста Києва".
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі №483/448/20, пункт 9.67; від 05.07.2023 у справі №912/2797/21, пункт 8.13; від 12.09.2023 у справі №910/8413/21, пункт 180).
З матеріалів справи вбачається, що договір оренди земельної ділянки площею 0,8502 га (кадастровий номер 8000000000:78:027:0013), яка розташована по вулиці Автозаводській, 76 у Оболонському районі міста Києва, який було укладено 22.04.2024 між Радою та ТОВ "Вангард", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біловар І.О. та зареєстрований в реєстрі за №1391, було укладено на підставі (на виконання) рішення Ради від 02.11.2023 №7239/7280.
Отже, зазначене рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію виконанням.
Також, Прокурор просив суд визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 0,8502 га (кадастровий номер 8000000000:78:027:0013), яка розташована по вулиці Автозаводській, 76 у Оболонському районі міста Києва, який було укладено 22.04.2024 між Радою та ТОВ "Вангард", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біловар І.О. та зареєстрований в реєстрі за №1391.
Позов у цій частині, обгрунтований тим, що вказаний правочин укладено у позаконкурентний спосіб (без проведення земельних торгів) - з порушенням приписів частини 2 статті 134 ЗК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц сформувала висновок про те, що оскільки спірний договір купівлі-продажу за відсутності для цього підстави, визначеної в абзаці 2 частини 2 статті 134 ЗК України, укладений без дотримання конкурентних засад, тобто спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності, такий договір згідно з частинами 1 та 2 статті 228 ЦК України є нікчемним.
У той же час, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац 1 частини 2 статті 215 ЦК України). Отже, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, вимога про визнання його недійсним за загальним правилом не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом
Такі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №463/5896/14-ц (пункт 72), від 04.06.2019 у справі №916/3156/17 (пункт 69, 95).
Отже, у задоволенні позовних вимог Прокурора про визнати незаконним, скасувати рішення Ради від 02.11.2023 №7239/7280 (вимога №1) та визнання недійним договору оренди земельної ділянки від 22.04.2024 №1391 (вимога №2), необхідно відмовити у зв'язку з обранням неефективного та неналежного способів захисту.
Вируючи спір щодо зобов'язання Відповідача-2 повернути спірну земельну ділянку (вимога №3), суд виходить з такого.
Положеннями статті 9 ЗК України передбачено, що до повноважень Київради в галузі земельних відносин на її території належить, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб та надання земельних ділянок у користування.
Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Порядок надання земельних ділянок у власність чи користування, наведений у статті 123 ЗК України (у відповідній редакції), передбачає, що рішення органів про надання земельних ділянок приймаються на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки зі зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання).
Надання в користування земельної ділянки, яка зареєстрована в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр" та право власності на яку зареєстроване в Державномуреєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.
Надання в користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.
За частинами 1, 2 статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними у статті 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, установлених частинами другою та третьою статті 134 цього Кодексу.
Так, відповідно до абзацу першого частини другої статті 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі: розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.
Таке положення законодавства спрямоване на забезпечення принципу цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований (слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована), закріплений у положеннях статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України (редакціях, чинних на момент набуття у власність Відповідачем-2 нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.12.2018 у справі №910/18560/16 (провадження № 12-143гс18, пункти 8.3-8.5) наголосила на тому, що:
- правові норми, які визначали долю земельної ділянки, наданої у власність чи користування, у разі відчуження розташованих на ній будівель чи споруд неодноразово змінювалися. Так, при відчуженні об'єктів нерухомого майна під час дії статті 30 ЗК України в редакції 1992 року закон передбачав автоматичний перехід права власності на земельну ділянку до набувача з необхідністю подальшого оформлення набувачем цього права. За приписами статті 120 ЗК України в редакції від 25 жовтня 2001 року (у період з 01 січня 2002 року до 20 червня 2007 року) при відчуженні об'єкта нерухомого майна, розташованого на відповідній ділянці, до набувача могло переходити право на цю земельну ділянку. Водночас автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди передбачала стаття 377 ЦК України;
- стаття 120 ЗК України (в редакції Закону України №997-V від 27 квітня 2007 року) знову закріпила автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди. Поточна редакція статті 120 ЗК України (зі змінами, внесеними Законом України №1702-VI від 5 листопада 2009 року) також передбачає автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі або споруди, і ці норми мають імперативний характер.
Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об'єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.
Виходячи зі сталої практики Верховного Суду щодо положення статей 20, 120, 123, 124, 134 ЗК України необхідно застосовувати таким чином.
Щодо застосування положень частини 2 статті 124 та абзацу 2 частини 2 статті 134 ЗК України.
Незастосування конкурентної процедури у виді земельних торгів допускається виключно у випадку, коли земельна ділянка державної чи комунальної власності надається фізичним або юридичним особам у користування з метою обслуговування та експлуатації вже існуючих об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), розташованих на такій земельній ділянці та належать на праві власності зазначеним особам для їх подальшого використання відповідно до того цільового та функціонального призначення, яке існувало на момент їх придбання. Таке правове регулювання з боку законодавця є виправданим і логічним та створює передумови одночасно як для усунення випадків покладення на власників таких об'єктів надмірного тягаря, пов'язаного з необхідністю оформлення права землекористування, так і для недопущення ухилення учасників земельних правовідносин від дотримання приписів законодавства щодо отримання земельних ділянок на конкурентних засадах та/або їх отримання з метою використання, що відрізняється від цільового використання об'єктів нерухомості, та/або у розмірі, який необґрунтовано значно перевищує площу таких об'єктів.
Щодо застосування статті 120 ЗК України у поєднанні з положеннями статті 134 ЗК України
Якщо раніше у законному користуванні продавця (попереднього власника) нерухомого майна (будівель, споруд) вже перебувала земельна ділянка певною площею, то до набувача вказаного нерухомого майна переходить право користування земельною ділянкою такої ж площі, як у попереднього землекористувача (частина 2 статті 120 ЗК України) та на тому ж самому юридичному титулі.
Натомість норма частини 2 статті 120 ЗК України не застосовується у разі, якщо на дату набуття нерухомого майна у його продавця було відсутнє будь-яке право на земельну ділянку, на якій таке майно розташоване. При вирішенні спорів щодо площі земельної ділянки, необхідної для обслуговування розміщених на ній будівель та споруд, суд може брати до уваги площу земельної ділянки, яка надавалася попередньому власнику будівлі, але право на яку не перейшло до набувача вказаного нерухомого майна в порядку статті 120 ЗК України. У той же час це не виключає можливості землекористувача та відповідного органу визначати площу земельної ділянки, необхідної для обслуговування розміщених на ній будівель та споруд, шляхом розробки (затвердження, погодження) нового проекту землеустрою чи технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки з відповідним обґрунтуванням необхідності збільшення чи зменшення її площі з урахуванням незмінності цільового та функціонального призначення.
У разі, якщо у відповідному рішенні місцевої ради зазначено посилання на статтю 120 ЗК України, хоча фактично не відбувається автоматичного переходу прав на земельну ділянку до набувача розміщених на ній будівель та споруд, саме по собі таке посилання не може бути підставою для скасування рішення місцевої ради, оскільки в будь-якому випадку у нового власника при переході права власності на будівлю чи споруду завжди виникають права на земельну ділянку, на якій вони розташовані, та на земельну ділянку, яка необхідна для їх обслуговування, а тому незалежно від визначення у тексті відповідного рішення норми, на підставі якої здійснюється передача такої землі у користування, такі дії уповноваженого органу спрямовані на дотримання загальних засад земельних правовідносин і не можуть визнаватися незаконними виключно з підстав неправильно обраної норми або помилкового зазначення певної норми, за наявності в особи права на отримання відповідної земельної ділянки з урахуванням наявності посилань в оспорюваному рішенні на відповідні норми, якими врегульовано спірні правовідносини.
У постанові від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що за відсутності в попереднього власника належним чином оформленого права користування земельною ділянкою, на якій розміщено нерухоме майно, положення статей 120 ЗК України, 377 ЦК України в частині переходу прав на земельну ділянку до нового власника в тому ж обсязі застосуванню не підлягають.
Заперечуючи проти задоволення позову Прокурора, ТОВ "Вангард" наголошувало, що внаслідок набуття у власність майна набуло також право користування спірною земельною ділянкою, яке було наявне у попередньо власника такого майна - ТОВ АТЗТ "Агро".
Як було раніше встановлено судом, у 2001 та 2004 роках АТЗТ "Агро" набуло у власність нерухоме майно, загальною площею 1523,2 кв.м, розташованих за адресою: місто Київ, вулиця Автозаводська, 76 (майновий комплекс, загальною площею 688,4 кв.м та нежитлові будівлі, площею 834,8 кв.м).
У 2013 році вказані об'єкти нерухомості набуло у власність ТОВ "Вангард".
За приписами частини 9 статті 791 ЗК України земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Судом встановлено, що матеріали даної справ не містять первинних доказів, які підтверджують право користування АТЗТ "Агро".
У той же час, відповідно до положень частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.11.2013 у справі №910/11406/13, яке набрало законної сили 14.04.2017, встановлено, що нерухоме майно, яке належало АТЗТ "Агро", а потім ТОВ "Вангард" на праві власності, розташоване на земельній ділянці, кадастровий номер 80 000 000 00:78:027:0004, загальною площею 41985 кв.м, та займає площу, що дорівнює 8912 кв.м.
Вказана земельна ділянка знаходиться в користуванні на правах оренди у ПАТ "Третій Київський авторемонтний завод", що підтверджується договором оренди земельної ділянки, укладеним між останнім (орендарем) та Радою (орендодавцем) на виконання рішення Господарського суду міста Києва у справі №32/488 від 24.09.2007 строком до 08.11.2022, зареєстрованим Головним управлінням земельних ресурсів 08.11.2007 р. за № 78-6-00478.
Господарськими судами у межах справи №910/11406/13 було встановлено, що 21.05.2008 між ПАТ КРАЗ ІІІ (орендарем) та АТЗТ "Агро" (суборендарем) було укладено договір суборенди земельної ділянки, який зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів 05.06.2008 за №78-6-00539 (договір суборенди). Згідно з пунктом 3.1 договору суборенди його укладено до 08.11.2022.
Разом із цим, рішенням Господарського суду міста Києва від 28.11.2013, яке було залишено без з мін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2017 у справі №910/11406/13, ТОВ "Вангард" було відмовлено у задоволенні позову, оскільки суду не надано доказів погодження з орендодавцем договору про зміну суборендаря у договорі суборенди. Вимоги ТОВ "Вангард" про зобов'язання орендодавця укласти з ним замість АТЗТ "Агро" договір суборенди та зобов'язання Ради внести зміни до Державного земельного кадастру фактично заявлені за відсутності визначених законом підстав для зобов'язання вчиняти дії.
У задоволенні вимоги ТОВ "Вангард" про визнання за ним права користування спірною земельною ділянкою було відмолено у зв'язку з недотриманням передбаченим законом порядком набуття права користування земельною ділянкою.
За положеннями частин 1-3 статті 8 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на момент укладення договору суборенди) орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду. Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому. Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі.
Однією з підстав припинення договору оренди землі є закінчення строку, на який його було укладено (абзац 2 частини 1 статті 31 України "Про оренду землі").
З наведеного випливає, що на момент ухвалення спірного рішення Ради у попереднього власника майна було відсутнє належним чином оформлене право користування на умовах суборенди частини земельної ділянки кадастровий номер: 8000000000:78:027:0004, оскільки відповідний договір було припинено у зв'язку із закінченням строку його дії. Доказів протилежного матеріали справи не містять та не були надані відповідачами.
Крім цього, суд також зауважує, що суборенда, як похідний правочин (право) має свої особливості з урахуванням осново правочину, договору оренди землі.
Натомість Радою передано ТОВ "Вангард" у користування земельну ділянку не на умовах суборенди, а на умовах оренди.
Щодо цільового призначення вказаної земельної ділянки.
Згідно з частиною 1 статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.
Земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим (частина 3 статті 19 ЗК України).
Відповідно до абзацу 1 частини 3 статті 20 ЗК України категорія земель та вид цільового призначення земельної ділянки визначаються в межах відповідного виду функціонального призначення території, передбаченого затвердженим комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади або генеральним планом населеного пункту.
При внесенні до Державного земельного кадастру відомостей про встановлення або зміну цільового призначення земельної ділянки належність земельної ділянки до відповідної функціональної зони визначається за даними Державного земельного кадастру. Відомості про цільове призначення земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру (частина 4 статті 20 ЗК України).
Частиною 5 статті 20 ЗК України передбачено, що класифікатор видів цільового призначення земельних ділянок, видів функціонального призначення територій та співвідношення між ними, а також правила його застосування з визначенням категорій земель та видів цільового призначення земельних ділянок, які можуть встановлюватися в межах відповідної функціональної зони, затверджуються Кабінетом Міністрів України. Зазначені класифікатор та правила використовуються для ведення Державного земельного кадастру і містобудівного кадастру. Віднесення земельних ділянок до певних категорії та виду цільового призначення земельних ділянок має відповідати класифікатору та правилам, зазначеним в абзаці першому цієї частини.
Статтею 38 ЗК України визначено, що до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.
У той же час, частиною 1 статті 66 ЗК України передбачено, що до земель промисловості належать землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під'їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд.
За умовами пункту 2.1 договору суборенди об'єктом оренди є частина земельної ділянки, яка розташована за адресою: вулиця Автозаводська, 76 у Оболонському районі міста Києва, площею, 8912 кв.м; цільове призначення - для обслуговування та експлуатації адміністративно-виробничих та складських будівель і споруд; кадастровий номер: 8000000000:78:027:0004.
Виходячи з наявних у матеріалах даної справи доказів та змісту рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2007 по справі №32/488, випливає, що вказана земельна ділянка, частина якої була передана в суборенду, не відносилась до земель житлової та громадської забудови (код виду цільового призначення - 03.10 згідно Класифікатора видів цільового призначення земельних ділянок (Додаток 59 до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051, Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 №548), код 1.11 згідно з Українським класифікатором форм власності на землю (УКФВЗ), затверджений листом Держкомзему України від 24.04.1998 №14-1-7/1205).
Оскільки на момент ухвалення спірного рішення Ради у попереднього власника майна (АТЗТ "Агро") було відсутнє належним чином оформлене право користування на умовах суборенди частини земельної ділянки кадастровий номер: 8000000000:78:027:0004, і Радою передано ТОВ "Вангард" у користування земельну ділянку не у відповідності до того цільового та функціонального призначення земельної ділянки, яке існувало на момент придбання такого майна (обслуговування та експлуатація вже існуючих об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів Прокурора про порушення положень статей 120, 124, 134 ЗК України, статті 377 ЦК України та відсутність правових підстав для отримання у користування на умовах оренди спірної земельної ділянки у позаконкурсний спосіб (без проведення земельних торгів).
Таким чином, рішення Ради від 02.11.2023 №7239/7280 є незаконним, а договір оренди земельної ділянки, який було укладено 22.04.2024 між Радою та ТОВ "Вангард", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біловар І.О. та зареєстрований в реєстрі за №1391, є нікчемним (недійсним у силу закону).
Однак, як було раніше вказано судом, у задоволенні цих вимог було відмовлено у зв'язку з неефективністю способу судового захисту.
Відповідно до статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.
Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.
Таким чином, чинне законодавство передбачає право не тільки сторін оспорюваного правочину, а й будь-якої заінтересованої особи, а в передбачених випадках прокурора, звернутись з позовом до господарського суду про визнання такого правочину недійсним та про застосування наслідків недійсності такого правочину у вигляді двосторонньої реституції.
У випадку подання позову про застосування реституції заінтересованою особою, яка не є стороною правочину(або прокурором в її інтересах), зазначений спосіб захисту передбачає зобов'язання відповідачів-сторін правочину здійснити відповідні дії з повернення одна одній отриманого за таким правочином, з метою захисту інтересів заінтересованої особи.
Велика Палата Верховного Суду у пункті 56 постанови від 22.09.2022 у справі №125/2157/19 зазначила, що вимоги особи, яка в судовому порядку домагається застосування реституції, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який вони мали до вчинення правочину. Застосування реституції як наслідку недійсності правочину насамперед відновлює права учасників цього правочину, а інтерес іншої особи полягає в тому, щоб відновити свої права через повернення майна відчужувачу.
З огляду на наведене, позовні вимоги Прокурора про повернення Відповідачем-2 спірної земельної ділянки Відповідачу-1 як представницькому органу власника-територіальної громади міста Київа в порядку реституції відповідає вимогам чинного законодавства, враховуючи недійсність спірного договору, за яким Рада передала в оренду ТОВ "Вангард" зазначену земельну ділянку. Такий спосіб захисту прямо передбачений законодавством як правовий наслідок недійсності правочину і така реституція, яка має бути проведена між відповідачами, спрямована на задоволення інтересів держави, в інтересах якої Прокурором подано позов.
Позовна вимога про зобов'язання повернути нерухоме майно, отримане за недійсним правочином, є належним та ефективним способом захисту порушеного права. Зазначене концептуально узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 20.11.2024 у справі №918/391/23 (Верховний Суд у цій справі саме повернув (не витребував, як на цьому (на необхідності саме такого формулювання вимоги) наполягає Прокурор) земельну ділянку з оренди).
З огляду на викладене, суд вважає вимогу Прокурора про зобов'язання ТОВ "Вангард" повернути земельну ділянку у стані, придатному для її подальшого використання (вимога №3), обґрунтованою, належним та ефективним способом захисту.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 статті 86 ГПК України).
Отже, позов Прокурора підлягає частковому задоволенню.
При цьому, враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом, інші доводи учасників справи не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
Загальний порядок розподілу судових витрат закріплений частинами 1-4 статті 129 ГПК України.
Водночас, відповідно до приписів частини 9 статті 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Оскільки ТОВ "Вангард" у позаконкурентний спосіб (без проведення земельних торгів) набуло право користування спірною земельною ділянко, суд дійшов висновку, що спір у даній справі виник внаслідок неправильних дій Відповідача-2.
Таким чином, судовий збір сплачений за вимогу про повернення земельної ділянки покладається на ТОВ "Вангард".
Керуючись статтями 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Вангард" (04114, місто Київ, вулиця Автозаводська, будинок 76; ідентифікаційний код 38322927) повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36; ідентифікаційний код 22883141) земельну ділянку площею 0,8502 га з кадастровим номером 8000000000:78:027:0013, яка розташована по вулиці Автозаводській, 76 в Оболонському районі міста Києва, у стані, придатному для її подальшого використання.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вангард" (04114, місто Київ, вулиця Автозаводська, будинок 76; ідентифікаційний код 38322927) на користь Київської міської прокуратури (03150, місто Київ, вулиця Представинська, будинок 45/9; ідентифікаційний код 02910019) 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. судового збору.
4. В іншій частині позову відмовити.
5. Після набрання рішенням законної сили видати накази.
Відповідно до частин 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 24.07.2025.
СуддяСергій МУДРИЙ