ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
24.07.2025Справа № 910/6026/25
Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши без виклику сторін у порядку спрощеного позовного провадження справу
За позовом Фізичної особи-підприємця Поліщука Андрія Павловича
( АДРЕСА_1 ;
ідентифікаційний код: НОМЕР_1 )
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут транспортно
енергетичних систем України"
(04119, м. Київ, вул. Деревлянська, буд. 8, кв. 35;
ідентифікаційний код: 32843579)
про стягнення 231 820,71 грн.
Фізична особа-підприємець Поліщук Андрій Павлович (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут транспортно енергетичних систем України" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у зв'язку із неналежним виконанням умов Договору №24/6-3 про надання юридичних послуг від 01.06.2024 у загальному розмірі 231 820,71 грн.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 19.05.2025 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/6026/25 та постановив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Даною ухвалою, суд у відповідності до ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив.
03.06.2025 Товариством з обмеженою відповідальністю "Інститут транспортно енергетичних систем України" подано відзив на позовну заяву, в котрому позовні вимоги визнає в повному обсязі; вказує про часткову сплату основної суми боргу у добровільному порядку у сумі 100 000 (сто тисяч) грн. 00 коп. Окрім того, відповідач просить суд про розстрочення виконання рішення суду строком на 3 місяці.
04.06.2025 позивачем подано відповідь на відзив, якій просить суд позов задовольнити в повному обсязі та відмовити у розстроченні виконання рішення суду.
З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв'язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.
Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.
Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інститут транспортно-енергетичних систем України» та Фізичною особою-підприємцем Поліщук Андрій Павлович було укладено Договору про надання юридичних послуг № 24/6-3 від 01.06.2024 р. (далі - Договір), згідно умов якого ФОП Поліщук А.П. зобов'язується надати визначені Договором юридичні послуги, а ТОВ «Інститут транспортно-енергетичних систем України» зобов'язувалось прийняти ці послуги та оплатити їх вартість.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, Позивач вказує, що протягом дії Договору, ним в повному обсязі виконано умови Договору, про що свідчить Акт №1 від 30.11.2024 р. до Договору, який підписано сторонами Договору.
Згідно п.4.3 Договору, Замовник (Відповідач) зобов'язується сплатити Виконавцю (Позивачу) вартість юридичних Послуг вказаних в Акті, протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту підписання цього Акту.
Проте на момент звернення до суду зі сторони Відповідача зобов'язання по оплаті послуг по Договору в повному обсязі не виконано.
Станом на 12.05.2025 р. за Відповідачем існує прострочена заборгованість по Договору в сумі 203800,00 грн.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач у позовній заяві зазначає про порушення відповідачем умов укладеного договору в частині оплати отриманих послуг у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно із ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Статтею 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Відповідно до ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ст. 905 Цивільного кодексу України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.
Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Матеріалами справи, її фактичними обставинами встановлено, що між позивачем та відповідачем укладено Договір надання юридичних послуг №24/6-3 від 01.06.2024. З матеріалів справи вбачається, що надання позивачем наданих послуг не заперечується відповідачем. Водночас з наявних матеріалів справи не вбачається, щоб відповідач частково чи повністю відмовлявся від одержання таких послуг.
Отже, суд приходить до висновку, що Відповідач зобов'язаний сплатити на користь Позивача заборгованість по наданих послугах згідно вищезазначеного договору.
Водночас, матеріалами справи, її фактичними обставинами встановлено, що після відкриття провадження у справі Відповідачем на користь Позивача в рахунок погашення суми основного боргу за Договором №510 сплачено суму у розмірі 100 000,00 грн. Так, часткова оплата заборгованості була проведена 30.05.2025 у розмірі 50 000,00 грн. і 02.06.2025 у розмірі 50000,00 грн., що підтверджується платіжними інструкціями №59 та №1913.
Отже, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем сплачено на користь позивача частину суми основної заборгованості.
Стаття 231 Господарського процесуального кодексу України містить вичерпний перелік підстав з яких господарський суд закриває провадження у справі.
Закриття провадження у справі - це форма завершення справи, яке зумовлене передбаченими законом обставинами, які повністю відкидають можливість судочинства.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, в тому випадку коли спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.
Враховуючи, що предмет спору (стягнення в сумі 100 000,00 грн.) припинив своє існування після звернення позивача з даним позовом до суду та відкриття провадження у справі, суд дійшов висновку закрити провадження у справі в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 100 000,00 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Окрім того, із матеріалів справи встановлено, що відповідачем позовні вимоги визнаються в повному обсязі, про що ним зроблено заяву про визнання позовних вимог.
Судом встановлено, що заява відповідача про визнання позову, що містися у відзиві на позовну заяву від 03.06.2025 підписана керівником відповідача, не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб.
Згідно з ч. 2 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Приймаючи до уваги те, що визнання позову уповноваженим представником відповідача відповідає вимогам ст. 191 Господарського процесуального кодексу України та такі дії останнього не суперечать законодавству та не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, враховуючи закриття провадження у частині стягнення суми боргу у розмірі 100 000,0 грн., суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Акціонерного товариства "Український будівельно-інвестиційний банк" частково.
Стосовно вимог про стягнення пені в розмірі 13 833,23 грн., 3% річних в розмірі 2852,33 грн. та інфляційних втрат в розмірі 11 335,15 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.
Згідно п.5.4 Договору та у відповідності до норм ЦК України, у разі якщо Замовником не сплачено вартість послуг по Договору, Виконавець мас право нарахувати суму пені в розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення Замовника.
Водночас, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд перевірив надані позивачем розрахунки пені, 3% річних, інфляційних втрат і встановив, що заявлені до стягнення суми нарахування є арифметично правильними та відповідно обґрунтованими.
Стосовно заяви відповідача про розстрочення виконання рішення суду суд зазначає таке.
Відповідно до частини третьої статті 331 Господарського процесуального кодексу України, відстрочка або розстрочка виконання судового рішення можлива лише у випадках, коли існують обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (частини 3, 4 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України).
Питання про розстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, а тому повинні досліджуватися та оцінюватися доводи та заперечення як позивача, так і відповідача.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.07.2020 у справі №908/1884/19.
Відповідно до приписів ст.74, 76-79 Господарського процесуального кодексу України саме на заявника покладається обов'язок доведення існування відповідних обставин.
Розстрочка/відстрочка виконання судового рішення є винятковим засобом, який застосовується судом за наявності обґрунтованих доказів того, що негайне виконання рішення призведе до суттєвого погіршення фінансового стану заявника або до інших критичних наслідків.
Проте, відповідач, посилається тільки на відсутність його вини в несплаті заборгованості, разом з тим доказів щодо несприятливого фінансового стану відповідача чи доказів, які б свідчили про те, що негайне виконання рішення суду у даній справі суттєво ускладнить його фінансовий стан або унеможливить виконання основних функцій, відповідачем не надано.
Враховуючи зазначене вище, оцінивши обґрунтування заявника, суд дійшов висновку, що наведені ТОВ "Інститут транспортно енергетичних систем України" доводи не підтверджують наявності обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять неможливим його виконання у розумінні частини 2 статті 331 Господарського процесуального кодексу України.
Недостатність чи відсутність коштів ТОВ "Інститут транспортно енергетичних систем України", не можна вважати безумовними винятковими обставинами, за наявності яких виконання судового рішення можна розстрочити.
З огляду на наведене, відповідачем не доведено та судом не встановлено наявності обставин для розстрочення виконання судового рішення в даній справі.
Викладені в клопотанні доводи не є безумовною підставою для надання розстрочення судового рішення.
Відтак, клопотання відповідача про розстрочення виконання судового рішення в справі №910/6026/25 не підлягає задоволенню.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Частиною 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» також встановлено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
З урахуванням визнання відповідачем позовних вимог в частині стягнення коштів у загальному розмірі 231 820,71 грн, то судовий збір у розмірі 1738,65 грн (50% судового збору, який підлягав сплаті), підлягатиме поверненню позивачу з державного бюджету за умови подання ним відповідної заяви.
Решта суми судового збору, сплаченого за подання позовної заяви, у відповідності до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 231-233, 237-238, 240-241, 331 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Провадження у справі №910/6026/25 за позовом Фізичної особи-підприємця Поліщука Андрія Павловича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут транспортно енергетичних систем України" про стягнення 231 820,71 грн. закрити в частині вимог про стягнення суми у розмірі 100 000,00 грн на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.
2. Позов задовольнити частково.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут транспортно енергетичних систем України" (04119, м. Київ, вул. Деревлянська, буд. 8, кв. 35; ідентифікаційний код: 32843579) на користь Фізичної особи-підприємця Поліщука Андрія Павловича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) суму боргу в розмірі 103 800,00 грн., пені в розмірі 13 833,23 грн., 3% річних в розмірі 2852,33 грн. та інфляційних втрат в розмірі 11 335,15 грн. та 988,65 грн. судового збору.
4. В задоволенні заяви про розстрочення рішення суду строком на три місяці - відмовити.
5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Суддя М.О. Лиськов