ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.07.2025Справа № 910/9612/21
Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши заяву Державної служби України з безпеки на транспорті про поновлення пропущеного строку для пред'явлення до виконання наказу Господарського суду міста Києва від 23.09.2021 та видачу дубліката наказу у справі
за позовом Керівника Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеріяпром»
про стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами у розмірі 10821,58 грн.
Представники учасників справи:
від стягувача (заявника): не з'явився;
від боржника: не з'явився.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.08.2021 у справі №910/9612/21 позов було задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеріяпром» на користь Державного бюджету України плату за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні в розмірі 10821 грн. 58 коп. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеріяпром» на користь Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра витрати по сплаті судового збору в розмірі 2270 грн.
23.09.2021 на виконання вказаного рішення суду видано накази.
09.07.2025 до Господарського суду міста Києва від Державної служби України з безпеки на транспорті надійшла заява про поновлення пропущеного строку для пред'явлення до виконання наказу суду та видачу дублікату наказу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.07.2025 розгляд вказаної заяви призначено на 23.07.2025.
Представники сторін у судове засідання 23.07.2025 не з'явились, про призначене судове засідання були повідомлені належним чином в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.
Розглянувши подану Державною службою України з безпеки на транспорті заяву, суд дійшов висновку про часткове її задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 329 Господарського процесуального кодексу України у разі пропуску строку для пред'явлення наказу, судового наказу до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.
Згідно з ч. 2 ст. 329 Господарського процесуального кодексу України заява про поновлення пропущеного строку подається до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, і розглядається в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Їхня неявка не є перешкодою для вирішення питання про поновлення пропущеного строку. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк.
Відповідно до ч. 1 ст. 327 Господарського процесуального кодексу України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами. Наказ, судовий наказ, ухвала суду мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом (ч. 3 ст. 327 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Як встановив суд, рішенням Господарського суду міста Києва від 30.08.2021 у справі №910/9612/21 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеріяпром» на користь Державного бюджету України плату за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні в розмірі 10821 грн. 58 коп.
23.09.2021 Господарським судом міста Києва видано наказ у справі №910/9612/21, яким стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеріяпром» на користь Державного бюджету України плату за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні в розмірі 10821 грн. 58 коп.
У ч. 3 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що за рішеннями про стягнення в дохід держави коштів або вчинення інших дій на користь чи в інтересах держави, що приймаються судами у справах, які розглядаються в порядку цивільного, адміністративного та господарського судочинства, стягувачем виступає державний орган, за позовом якого судом прийнято відповідне рішення.
Так як Державна служба України з безпеки на транспорті є органом державної влади, то стягувачем за вказаним наказом суду є Державна служба України з безпеки на транспорті.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Судом встановлено, що наказ Господарського суду міста Києва від 23.09.2021 у справі №910/9612/21 було пред'явлено до виконання та Шевченківським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києва) (надалі - орган ВДВС) відкрито виконавче провадження НОМЕР_1.
Однак, постановою від 03 січня 2023 року НОМЕР_1 органом ВДВС повернуто виконавчий документ - наказ від 23.09.2021 у справі №910/9612/21 стягувачу у звязку з тим, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними (п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Згідно з ч. 6 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
У рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.07.2004р. по справі «Шмалько проти України» (заява №60750/00), від 27.07.2004р. по справі «Ромашов проти України» (заява №67534/01), від 19.03.1997р. «Горнсбі проти Греції» зазначено, що для цілей ст.6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід'ємна частина «судового розгляду». У рішенні від 17.05.2005р. по справі «Чіжов проти України» (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатись, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії ст.6 Конвенції.
Стаття 6 Конвенції з прав людини гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до рішення Європейського суду у справі «Агрокомплекс проти України» (заява № 23465/03) від 06.10.2011 існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить «майно» цієї особи у значенні статті 1 Першого протоколу (серед інших рішень, рішення у справі «Бурдов проти Росії», заява № 59498/00, та інші справи, зазначені в цій).
Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу (справа «Юрій Миколайович Іванов проти України», заява № 40450/04, рішення від 15.10.2009).
Також, у рішенні Європейського суду від 18.05.2004 у справі «Продан проти Молдови» суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав/ людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов'язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній зі сторін.
З вище викладеного вбачається, що судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судового рішення не призводить до відновлення порушеного права. Відсутність у сторони можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, є втручанням у право сторони на мирне володіння майном, що є порушенням першого пункту статті 1 Першого протоколу Конвенції.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують Конвенцію про захист прав і основоположних свобод людини та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних («Артіко проти Італії», рішення від 13.05.1980 року). Особливо це стосується права на доступ до правосуддя в світлі того демократичному суспільстві право на справедливий суд, а саме: не сподівання, що справа не лише буде розглянута, але й державна влада буде дотримуватися прийнятого судом у відповідній справі остаточного рішення, буде діяти з урахуванням встановлених в ньому юридичних фактів і прав осіб та забезпечуватиме таким чином виконання рішення суду.
Згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини поняття «майна» охоплює цілу низку інтересів економічного характеру: рухоме і нерухоме майно, матеріальні і нематеріальні права, зокрема, акції, патенти, відшкодування шкоди згідно з рішеннями арбітражу, право на пенсію, право на орендну плату, економічні права, пов'язані з веденням підприємницької діяльності, правомірні очікування щодо певного стану речей у майбутньому (Постанова Європейського Суду у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції».
Згідно зі ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, виходячи з принципу обов'язковості виконання судових рішень, законодавцем передбачена можливість поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання, підставою для чого є наявність поважних причин пропуску строку.
Втім, суд зазначає, що Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», на території України із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 введено воєнний стан строком на 30 діб.
26.03.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення зміни до розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», в якому зазначено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.
Зважаючи на викладені обставини, суд дійшов висновку, що стягувачем не пропущено строк пред'явлення до виконання наказу Господарського суду міста Києва від 23.09.2021 у справі №910/9612/21, яким стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеріяпром» на користь Державного бюджету України плату за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні в розмірі 10821 грн. 58 коп., у зв'язку з чим підстави поновлювати строк його пред'явлення до виконання відсутній.
Згідно з п. 19.4 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання. Про видачу дубліката виконавчого документа постановляється ухвала у десятиденний строк із дня надходження заяви. За видачу стягувачу дубліката виконавчого документа справляється судовий збір у розмірі 0,03 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Ухвала про видачу чи відмову у видачі дубліката виконавчого документа може бути оскаржена в апеляційному та касаційному порядку.
Господарський процесуальний кодекс України не надає права відмовити в задоволенні заяви про видачу дубліката наказу з мотивів її необґрунтованості та не зобов'язує стягувача наводити причини втрати наказу.
За встановлення факту невиконання судового рішення видача дубліката наказу не порушує прав боржника та не покладає на нього додаткових зобов'язань, оскільки дублікат наказу має повністю відтворювати втрачений наказ, у тому числі містити й дату його видачі. Натомість відсутність наказу у стягувача унеможливлює виконання рішення суду та порушує його права.
Водночас обов'язковою умовою видачі дубліката наказу є звернення до суду із такою заявою в межах встановленого законом строку для пред'явлення його до виконання або його поновлення за рішенням суду.
Оскільки суд дійшов висновку, що стягувач звернувся до суду із заявою про видачу дубліката наказу в межах строку для пред'явлення його до виконання, зважаючи на твердження заявника, що вказаний наказ суду було втрачено, подана заявником заява в частині видачі дублікату вказаного наказу підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 234, 329, п. 19.4 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України,
1. Частково задовольнити заяву Державної служби України з безпеки на транспорті.
2. Видати дублікат наказу Господарським судом міста Києва від 23.09.2021 у справі №910/9612/21, яким стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеріяпром» на користь Державного бюджету України плату за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні в розмірі 10821 грн. 58 коп.
3. В іншій частині заяви відмовити.
Згідно з ч. 1 ст. 235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили негайно з моменту її підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня її проголошення.
Повний текст складено та підписано 24.07.2025.
Суддя О.М. Спичак