ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
23.07.2025 м. Івано-ФранківськСправа № 909/726/25
Господарський суд Івано-Франківської області у складі: судді Кобецької С.М., секретаря судового засідання Поліводи С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Фізичної особи - підприємця Дорош Юлії Володимирівни
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ПБС"
про стягнення заборгованості в сумі 205 998,74 грн, з них: 189 610,00 грн - основний борг, 13459,73 грн - інфляційні втрати, 2929,01 грн - 3 % річних
за участю:
від позивача: Мельник Роман Ярославович
установив: Фізична особа - підприємець Дорош Юлія Володимирівна (далі - позивач) звернулась до Господарського суду Івано-Франківської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПБС" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 205 998,74 грн, з них: 189 610,00 грн - основний борг, 13 459,73 грн - інфляційні, 2929,01 грн - 3 % річних.
Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань по Договору оренди №0108/23 від 01.08.2023 та Додатку від 01.08.2023 до Договору оренди №0108/23 від 01.08.2023 в частині здійснення орендної плати за користування майном (гусеничний ескаватор jcв js 240 LC (1998 р.в.) з планіровочним ковшем), внаслідок чого виникла заборгованість по орендній платі на суму 189 610,00 грн. За прострочення виконання зобов'язання позивач здійснив нарахування інфляційних втрат на суму 13 459,73 грн та 3% річних в розмірі 2 929,01 грн. Позовні вимоги обгрунтовані нормами ст. 525, 526, 530, 610, 612, 625, 759 ЦК України.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд про їх задоволення.
Відповідач повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча про розгляд справи повідомлений належним чином, про що свідчить Довідка від 27.06.2025 про доставку електронного листа (ухвали суду від 23.07.2025) в його електронний кабінет. Відзив на позов та будь-які інші клопотання до суду не подав.
Відповідно до ч.9 ст. 165 та ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
За наведеного та беручи до уваги: - приписи статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стосовно розгляду спору впродовж розумного строку; - норми частин 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті і суд розглядає справу за відсутності такого учасника; - те, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, а його явка не визнавалась судом обов'язковою; - те, що у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті - спір вирішується у відсутності представника відповідача за наявними матеріалами у справі.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд приходить до висновку позовні вимоги задовольнити.
Фактичні обставини у справі вказують на те, що 01.08.2023 між Фізичною особою-підприємцем Дорош Юлією Володимирівною (по договору - орендодавець/по справі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПБС» (по договору - орендар/по справі - відповідач) укладено Договір оренди №0108/23 та Додаток до нього (далі Договір оренди/Договір).
Договір підписаний сторонами та скріплений печатками. В судовому порядку недійсним не визнавався.
Пунктом 8.1 Договору сторонами погоджено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2023, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань згідно даного Договору. Дія Договору автоматично продовжується на кожний наступний рік, якщо жодна із сторін не заявила про його припинення (п.8.2 Договору).
Згідно п.1.1 та п.1.2 Договору орендодавець зобов'язався передати, а орендар прийняти в строкове, платне користування (оренду) техніку - гусеничний ескаватор jcв js 240 LC (1998 р.в.) з планіровочним ковшем (далі - техніка та обладнання). Орендар використовує техніку та обладнання для оперативної фінансово-господарській діяльності відповідно до її призначення.
Пунктом 2.1. Договору сторонами погоджено, що орендар вступає в строкове платне користування технікою та обладнанням з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі техніки та обладнання та повинна бути передана орендодавцем орендарю протягом 5-ти календарних днів з моменту підписання сторонами даного договору.
Відповідно до п.2.2. Договору орендар зобов'язаний повернути техніку та обладнання орендодавцю протягом трьох робочих днів з моменту припинення строку оренди. Техніка та обладнання вважається повернутою орендодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі техніки та обладнання.
01.08.2023 сторонами складено та підписано Акт №1 передачі техніки в оренду, відповідно до якого орендодавець передав у користування орендарю техніку гусеничний ескаватор jcв js 240 LC (1998 р.в.) з планіровочним ковшем та 31.08.2023 сторонами підписано Акт №2 передачі техніки з оренди.
01.11.2024 сторонами складено та підписано Акт №3 передачі техніки в оренду, відповідно до якого орендодавець передав у користування орендарю техніку гусеничний ескаватор jcв js 240 LC (1998 р.в.) з планіровочним ковшем та 31.12.2023 сторонами підписано Акт №4 передачі техніки з оренди від 31.08.2023 року.
Пунктом 4.1. Договору оренди передбачено, що розмір орендної плати становить 1200 грн за мотогодину без без ПДВ.
Орендна плата нараховується з дня підписання Акту прийому-передачі техніки та обладнання в оренду до дня повернення техніки та обладнання з оренди орендодавцю по відповідному Акту прийому-передачі (п.4.3. Договору).
Згідно п. 4.4. Договору нарахування орендної плати здійснюється орендодавцем з дня підписання сторонами акту приймання-передачі техніки та обладнання в оренду.
Відповідно до п.4.5. Договору орендар зобов'язується оплачувати орендну плату, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок орендодавця.
Відповідно до п.1 Додатку від 01.08.2023 до Договору оренди №0108/23 від 01.08.2023 орендна плата сплачується за фактичне перебування техніки в оренді (використання техніки).
Розмір орендної плати визначається згідно Акту наданих послуг оренди та сплачується щомісячно (п.2 та п.3 Додатку від 01.08.2023 до Договору).
Згідно п.п. 5.1.2. п. 5.1 Договору передбачено обов'язок орендаря своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату згідно Договору.
Факт оренди відповідачем, в серпні 2023 року та листопаді-грудні 2023 року, гусеничного ескаватора jcв js 240 LC (1998 р.в.) з планіровочним ковшем , підтверджується підписаними сторонами Актами оренди :
- №28 від 31.08.2023 року, згідно якого загальна вартість оренди гусеничного екскаватора JCB JS 240 LC за серпень 2023 року становить 97 200,00 грн;
- №45 від 30.11.2023 року, згідно якого загальна вартість оренди гусеничного екскаватора JCB JS 240 LC за листопад 2023 року становить 255 600,00 грн;
- №47 від 30.12.2023 року, згідно якого загальна вартість оренди гусеничного екскаватора JCB JS 240 LC за грудень 2023 року становить 206 400,00 грн.
В порушення умов Договору оренди відповідач орендну плату не здійснив в повному обсязі, внаслідок чого виникла заборгованість на суму 189 610,00 грн.
Претензійним листом №1-21/11 від 21.11.2024 позивач звернувся до відповідача з вимогою здійснити орендну плату в розмірі 189 610,00 грн шляхом перерахування її на рахунок ФОП Дорош Ю.В.
Вимога отримана відповідачем 04.12.2024, що підтверджується повідомленням, отриманим за допомогою чат-бота Укрпошти ( відправлення № 7730100038696).
Однак, відповідач кошти не сплавтив, відповіді на неї не надав.
Предметом судового розгляду є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по орендній платі в сумі 205 998,74 грн, з них: 189 610,00 грн - основний борг, 13459,73 грн - інфляційні втрати, 2929,01 грн - 3 % річних.
Зі змісту ст. 11 ЦК України вбачається, що цивільні права та обов'язки виникають зокрема з договору.
На підставі господарського договору між суб'єктами господарювання виникають господарські зобов'язання, в силу яких один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ст.173,174 ГК України).
Згідно з ч. 1 ст.179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Частиною 1 ст.193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Між сторонами по справі виникли правовідносини на підставі Договору оренди №0108/23 від 01.08.2023 та Додатку від 01.08.2023 до Договору оренди №0108/23 від 01.08.2023, який за правовою природою є договором оренди (найму).
Відповідно до ч. 1 ст.759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Згідно з частинами 1, 5 ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Пунктом 2 ст. 614 ЦК України встановлено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Станом на день ухвалення судом рішення, відповідач доказів погашення заборгованості по орендній платі на суму 189 610,00 грн не надав.
Отже, враховуючи те, що доказами, наявними в матеріалах справи, підтверджено, а відповідачем в свою чергу не спростовано факту невиконання зобов'язання в частині сплати орендної плати в заявленій сумі - вимога позивача про стягнення заборгованості в сумі 189 610,00 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.
Відповідно до поданого розрахунку позивачем за прострочення зобов'язання нараховано інфляційні втрати на суму 13 459,73 грн та 2 929,01 грн - 3% річних.
Суд, здійснивши перевірку нарахування інфляційних втрат та 3% річних прийшов до висновку про обгрунтованість та арифметично вірне їх нарахування.
За приписом статтей 76, 77,78, 79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч. ч. 1,2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
З аналізу наведеного вище, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Згідно з приписами п.12 ч.3 ст.2 ГПК України до основних засад (принципів) господарського судочинства віднесено, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до ст. 237 Господарського процесуального кодексу України суд, при ухвалені рішення, вирішує питання щодо розподілу судових витрат по справі.
Склад та порядок розподілу судових витрат визначено главою 8 розділу I ГПК України.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ст.126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: - розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; - розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: - складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); - часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); - обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; - ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Так само, ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).
Оскільки з ч.1, п.1 ч.3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат, то відповідно до ч. 8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі (ч. 2 ст.169 Господарського процесуального кодексу України).
При зверненні із позовом до суду позивач у позовній заяві заявив про відшкодування йому витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн.
В обґрунтування розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано суду копії наступних документів: - копію Договору про надання правничої допомоги від 27.05.2025, копію ордеру на надання правничої допомоги серія АТ №1104335 від 17.06.2025, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія ІФ №001410 від 23.11.2018, копію платіжної інструкції №85 від 17.06.2025 на суму 8 000,00 грн.
Відповідно до п. 4.1. Договору про надання правничої допомоги від 27.05.2025, укладеного між Фізичною особою-підприємцем Дорош Юлією Володимирівною (по договору клієнт/по справі - позивач) та адвокатом Мельником Романом Ярославовичем (по договору - адвокат), сторони погодили, що розмір вартості послуг є фіксованим та становить 8000,00 грн.
Відповідно до ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
За договором про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" як "форма винагороди адвоката", але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.
Фіксований розмір гонорару в цьому контексті означає, що в разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат.
Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 та у постанові Верховного Суду від 24.01.2023 в cправі № 921/628/19.
Розглядаючи заяву про компенсацію понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд досліджує та оцінює додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 905/716/20).
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (висновки викладені у постановах від 07.11.2019 Верховного Суду у справі № 905/1795/18, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19).
За практикою Верховного Суду (пункти 4.12-4.14 постанови від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19) під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
При цьому, такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до п. 4 ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 129 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).
Оцінюючи розмір заявлених відповідачем до стягнення витрат на надання професійної правничої допомоги суд взяв до уваги те, що позов є спором незначної складності, не потребує значного часу для його вивчення та складання позовної заяви, не характеризується наявністю виключної правової проблеми або значним суспільним інтересом та є однотипним спором відповідно до інших спорів щодо розрахунків по орендній платі. Розгляд справи є короткотривалим, оскільки розглядається в порядку спрощеного провадження, та справу розглянуто в першому судовому засіданні тривалістю 8 хвилин.
Принагідно, суд звертає увагу що погодинна вартість адвокатських послуг в м. Івано-Франківську в середньому складає 1500-2000 грн.
За наведеного та встановлених судом фактів при вирішенні питання щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу позивачу, суд приходить до висновку, що заявлена позивачем сума витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірною, тобто завищеною.Співмірним понесенням витрат на правничу допомогу у справі суд вважає витрати в розмірі 4 000,00 грн. В іншій частині витрат на професійну правничу допомогу слід відмовити.
Крім того,у позові позивачем заявлено про відшкодування судового збору.
За правилами п.2 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлена в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
При зверненні з позовом до суду позивач сплатив судовий збір в сумі 3089,98 грн (платіжна інструкція № 4 від 17.06.2025), а правилами, зазначеними вище, сплаті підлягав судовий збір в розмірі 2471,98 грн. Отже, має місце переплата судового збору в розмірі 618,00 грн.
Пунктом 1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі, зокрема, зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. У випадках, установлених п.1 ч.1 цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.
Клопотань про повернення зайво сплаченої суми судового збору в розмірі 618,00 грн на момент ухвалення судом рішення у справі позивачем не подано. А отже, відсутні правові підстави для повернення позивачу зайво сплаченої суми судового збору в розмірі 618,00 грн.
За правилами, встановленими п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на задоволення позову в повному обсязі, судовий збір в сумі 2471,98 грн слід відшкодувати позивачу за рахунок відповідача.
Керуючись ст. 73, 74, 86, 123, 129, 178, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
позов Фізичної особи-підприємця Дорош Юлії Володимирівни до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПБС" про стягнення заборгованості в сумі 205 998,74 грн, з них: 189 610,00 грн - основний борг, 13 459,73 грн - інфляційні втрати, 2929,01 грн - 3 % річних - задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПБС" (вул. Тичини, 8А, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76018, код 32872788) на користь Фізичної особи - підприємця Дорош Юлії Володимирівни ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) 205 998,74 грн, з них: 189 610,00 грн - основний борг, 13 459,73 грн - інфляційні втрати, 2929,01 грн - 3 % річних; 2471,98 грн судового збору та 4 000,00 грн - витрат на професійну правничу допомогу
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне рішення складено 24.07.2025.
Суддя С. М. Кобецька