вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
24.07.2025м. ДніпроСправа № 904/2407/25
Господарський суд Дніпропетровської області
у складі судді Дупляка С.А.,
без повідомлення (виклику) учасників справи,
дослідивши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи № 904/2407/25
за позовом Прилуцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Прилуцької міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенегія"
про стягнення грошових коштів,
1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Прилуцька окружна прокуратура (далі - прокуратура) в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Прилуцької міської ради (далі - позивач) звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою від 13.05.2025 за вих. №б/н до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенегія" (далі - відповідач), у якому просить стягнути з відповідача на користь позивача кошти у сумі 298.106,49 грн, з яких: 285.086,20 грн основної заборгованості, 2.928,97 грн трьох процентів річних, 10.091,32 грн інфляційних витрат (отримувач - ГУК у Чернігівській області/тг м. Прилуки/24060300, код ЄДРПОУ - 37972475; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача UA 538999980314090544000025737).
Судові витрати прокуратура просить суд стягнути з відповідача.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/2407/25 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.05.2025.
Ухвалою від 16.05.2025 позовну заяву залишено без руху, прокуратурі запропоновано усунути недоліки позовної заяви та надати суду докази доплати судового збору у розмірі 0,01 к.
Через підсистему "Електронний суд" 20.05.2025 від прокуратури надійшла заява від 20.05.2025 за вих. №б/н про усунення недоліків, до якої прокуратура долучила платіжну інструкцію від 19.05.2025 №1377 на суму 0,01 к.
Ухвалою від 26.05.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без виклику учасників справи за наявними у ній матеріалами (в порядку письмового провадження).
Як убачається з матеріалів справи, ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 26.05.2025 надсилалася відповідачу на адресу: 51400, Дніпропетровська область, Павлоградський район, місто Павлоград, вул. Соборна, будинок 99, за трек-номером 0610256100986.
Зазначена кореспонденція повернулась на адресу господарського суду без вручення адресату, зокрема, 16.02.2024 з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до частин третьої і сьомої статті 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Порядок вручення судових рішень визначено у статті 242 ГПК України, за змістом частини 5 якої учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.
Частиною одинадцятою статті 242 ГПК України передбачено, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з положеннями частини 6 статті 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (пункт 3); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 4); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (пункт 5).
Порядок надання послуг поштового зв'язку, права та обов'язки операторів поштового зв'язку і користувачів послуг поштового зв'язку визначають Правила надання послуг поштового зв'язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, і які регулюють відносини між ними.
Відповідно до пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження.
Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику, зокрема, з позначкою «за закінченням терміну зберігання».
Верховний Суд в ухвалі від 11.08.2022 у справі №916/514/21 зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв'язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статей 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.
Встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, господарський суд вважає, що факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб'єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.
Більш того, обов'язок суду повідомити учасників справи про дату, час і місце судового засідання є реалізацією однієї з основних засад (принципів) господарського судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов'язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про дату, час і місце судового засідання, але й основних засад (принципів) господарського судочинства.
Розгляд справи є можливим лише у разі наявності у суду відомостей щодо належного повідомлення учасників справи та інших осіб про дату, час і місце судового засідання. Право бути належним чином повідомленим про дату, час і місце слухання справи не може бути формальним, оскільки протилежне не відповідає ідеї справедливого судового розгляду, яка включає основоположне право на змагальність провадження (подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №918/1478/14, від 03.08.2022 у справі №909/595/21).
Виходячи зі змісту статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 (далі - Правила №270), у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.11.2021 у справі №908/1724/19, від 14.08.2020 у справі №904/2584/19 та від 13.01.2020 у справі №910/22873/17).
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначав, що відсутнє порушення, якщо відповідач у цивільній справі відсутній, при цьому його не було знайдено за адресою, яку надали позивачі, а місце його перебування неможливо було встановити, незважаючи на зусилля національних органів влади, зокрема, розміщення оголошень у газетах та подання запитів до поліції (рішення у справі "Нун'єш Діаш проти Португалії" від 10.04.2003, заяви №69829/01, №2672/03).
Відповідно до статті 9 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (далі - Закон "Про державну реєстрацію") відомості до ЄДР про юридичну особу, в тому числі щодо її місця знаходження, вносяться відповідно до інформації, наданої самою юридичною особою.
Вказане дає підстави вважати, що така адреса є актуальною, та саме на особу, місцезнаходження якої визначено конкретною адресою, покладено обов'язок перевіряти надходження поштової кореспонденції.
Суд звертає увагу, що відповідач є юридичною особою, на яку відповідно до статті 4, частини першої, пункту 10 частини другої статті 9 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" покладено обов'язок зазначати достовірні дані щодо власного місцезнаходження, які відповідно до статті 10 зазначеного Закону вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону "Про поштовий зв'язок" та Правил №270 (аналогічна правова позиція висвітлена у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01.03.2023 у cправі №910/18543/21).
Правильність адреси місця проживання відповідача підтверджується даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на дату винесення рішення.
Господарський суд також бере до уваги і те, що ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 26.05.2025 була оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень невідкладно.
Суд вважає за необхідне зазначити, що статтями 42, 43 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; а також повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.
Сторони мають цікавитися станом відомих їм судових проваджень.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частина третя статті 13 ГПК України).
Згідно частини четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов'язком не тільки для держави, а й в осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Так, суд встановив, що ухвала від 26.05.2025 вважається врученою відповідачу у день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про закінчення терміну зберігання, а саме 29.05.2025.
Відповідачу(ам) в ухвалі від 26.05.2025 встановлено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву. У зазначений строк відповідач(і) має(ють) право надіслати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 165 ГПК України, власні заяви чи клопотання, подання яких передбачене положеннями ГПК України, (у разі наявності), а також всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 165 ГПК України одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду копія відзиву та доданих до нього документів, в т.ч. заяв чи клопотань, відповідач(і) зобов'язаний(і) надіслати іншим учасникам справи, докази чого надати суду разом з відзивом (розрахунковий чек, опис вкладення до цінного листа).
Крім цього, відповідачу(ам) роз'яснено, що у разі ненадання відповідачем(ами) відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).
Отже, строк для подачі відзиву відповідачем тривав до 13.06.2025 включно.
Станом на дату винесення рішення відзив відповідачем не надано.
Через підсистему «Електронний суд» 23.06.2025 від позивача надійшла заява про проведення засідання за відсутності учасника справи, у якій останній зазначає, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просимо розглядати справу без участі позивача.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.
З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. А тому, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.
Стислий виклад позиції прокурора
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про закупівлю №СК/693-Т від 11.09.2024 в частині повної та своєчасної поставки товару, за який позивачем була здійснена попередня оплата.
Стислий виклад позиції позивача
У заяві позивача про проведення засідання за його відсутності останній зазначає, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить розглядати справу без його участі.
Стислий виклад позиції відповідача
Відповідач відзиву не надав.
2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ
Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У даному випадку до предмета доказування входять такі обставини: укладання договору про закупівлю, факт оплати товару, за договором, строк дії договору, наявність/відсутність порушення умов договору.
27.08.2024 Виконавчим комітетом Прилуцької міської ради на веб-порталі публічних закупівель «Prozorro» оприлюднено оголошення про відкриті торги з особливостями, щодо закупівлі товару - «Бензин А-95: ДК 021:2015 09132000-3 - Бензин) (талони)» у кількості 5.500 літрів, очікуваною вартістю 300.000 грн. з ПДВ (ID: UA -2024-08-27-007215-a).
Однією із умов предмета закупівлі, визначено місце поставки товарів або місце виконання робіт чи надання послуг: вул. Незалежності, 82, м. Прилуки.
Відповідно до форми річного плану закупівель, фінансування закупівлі здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету.
Згідно реєстру тендерних пропозицій, участь у відкритих торгах взяло два учасника - ТОВ «Тенегія», із остаточною ціновою пропозицією 291.445 грн. з ПДВ та ТОВ «ТД «ІФС» із остаточною пропозицією 297.000 грн.
Приймаючи участь у торгах, ТОВ «Тенегія» надало інформацію про необхідні технічні, якісні та кількісні характеристики предмета закупівлі, а саме: бензину А-95 у кількості 5.500 л, а також довідку про наявність відповідного обладнання та матеріально-технічної бази, необхідної для виконання умов договору, згідно якої гарантувало можливість заправки автомобілів цілодобово на всіх АЗС системи «Авіас», у тому числі розташованих за адресою: м. Прилуки, вул. Іванівська, 88; м. Прилуки, вул. Пирятинська, 96.
Також, учасник надав пропозицію, відповідно до якої ТОВ «Тенегія» погоджується з усіма умовами договору, викладеному у тендерній пропозиції. У подальшому, відповідно до протоколу уповноваженої особи від 05.09.2024 № 193, переможцем закупівлі UA -2024-08-27-007215-a визначено ТОВ «Тенегія» та прийнято рішення про намір укласти договір з останнім.
11.09.2024 між виконавчим комітетом Прилуцької міської ради (далі - позивач, покупець) та ТОВ «Тенегія» (далі - відповідач, постачальник) укладено договір про закупівлю №СК4/693-Т на поставку бензину А-95 (далі - договір).
Сторони підписали договір на виконання вимог Закону України «Про публічні закупівлі», а на момент його підписання погодили всі істотні умови - предмет, ціну та строк виконання зобов'язань, відповідно до вимог ч. 3 ст. 180 ГК України та Закону України «Про публічні закупівлі».
Відповідно до п. 1.1. договору, постачальник зобов'язується протягом строку поставки товару та відповідно до умов, зазначених у договорі, поставити покупцю - Бензин А-95 - талони (скетч-картки/бланки дозволу), які надають право здійснювати заправку автомобілів покупця на АЗС (код ДК 021:2015 - 09130000-9 - Нафта і дистиляти), а покупець зобов'язується приймати у власність товар та повністю оплачувати його вартість (ціну) в порядку та на умовах визначених у цьому договорі.
Кількість товару та вартість одиниці товару визначено сторонами в специфікації, що надана в додатку № 1 до договору (п. 1.4. договору).
Сума договору становить 291.445 грн. у т.ч. ПДВ 48.574,17 грн. (п. 3.1 договору).
Джерело фінансування: місцевий бюджет Виконавчого комітету Прилуцької міської ради (п. 3.2. договору).
Оплата товару здійснюється покупцем після отримання товару на підставі рахунку та видаткової накладної протягом 7 робочих днів шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника (п. 4.2 договору).
Місце поставки товару (скетч-карток) визначено за адресою замовника: 17500, Чернігівська область, м. Прилуки, вул. Незалежності, 82 (п. 5.1 договору).
Строк поставки товару: до 01.10.2024 (п. 5.2 договору).
Номінал талонів (скетч-карток): 10, 15 або 20 літрів у будь-яких пропорціях (п. 5.3 договору).
Постачальник зобов'язується у день поставки товару передати талони на всю замовлену кількість придбаного Замовником бензину А-95 (п. 5.4 договору).
Місце отоварення талонів/скетч-карток - АЗС, перелік яких надано у додатку 2 до договору, а саме: АЗС постачальника за посиланням https://avias.ua (п. 5.5 договору).
Передача покупцю товар за договором здійснюється на АЗС шляхом заправки автомобілів покупця при пред'явленні довіреними особами покупця талону/скетчкартки/бланку-дозволу (п. 5.6 договору).
Талон/скетч-картка не є засобом розрахунків/платежів між сторонами. талон містить інформацію про вид і об'єм нафтопродуктів, якими буде заправлений автотранспорт покупця при наданні таких бланків на АЗС протягом терміну дії такого бланку (безстроково) (п. 5.7 договору).
Відповідно до п. 6.2 договору постачальник зобов'язаний: забезпечити поставку товарів у строки, встановлені договором; забезпечити поставку товарів, якість яких відповідає умовам договору; видати талони/скетч-картки представнику покупця; здійснити рівноцінний обмін талонів старого зразка, що залишилися у покупця та не були реалізовані, на талон нового зразка, якщо постачальник здійснює перехід на талони нового зразка; заблокувати талони втрачені талони за зверненням покупця та здійснити їх заміну на нові протягом одного місця у разі їх втрати покупцем.
У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України та цим договором (п. 7.1. договору).
Термін дії талону/скетч-картки/бланку-дозволу на видачу бензину - безстроковий (п. 12.2 договору).
Постачальник гарантує, що незважаючи на військовий стан, ним буде докладено всіх зусиль для забезпечення замовника паливом (п. 12.3 договору).
Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2024 (п. 11.1 договору).
13.09.2024 між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду №1 до договору №СК4/693-Т від 11.09.2024 (далі - додаткова угода №1), відповідно до якої сторони домовилися внести зміни до договору від 11.09.2024 №СК4/693-Т в розділ 1.Предмет Договору та викласти пункт 1.1 в наступній редакції: 1.1. Постачальник зобов'язується протягом строку поставки Товару та відповідно до умов, зазначених в Договорі, поставити Покупцю - Бензин А-95 - талони (скретч-картки/бланки дозволу) для забезпечення аварійних джерел живлення (код ДК 021:2015 - 09130000-9 Нафта і дистиляти), а Покупець зобов'язується приймати у власність Товар та повністю оплачувати його вартість (ціну) в порядку та на умовах визначених в цьому Договорі.
Також сторонами внесто зміни до договору від 11.09.2024 №СК4/693-Т в додаток №1 до договору - Специфікація Товару згідно з Договором та викласти в наступній редакції за якою загальна сума (всього) - 291.445,00 грн. (двісті дев'яносто одна тисяча чотириста сорок п'ять гривень 00 копійок), у т. ч. 13-48574,17 грн.
На виконання умов договору, згідно з видаткової накладної №0004/0001870 від 25.09.2024 ТОВ «Тенегія» передано замовнику паливні талони бензину А-95 на 5.500 літрів на загальну суму 291.445 грн з ПДВ.
Позивачем у повному обсязі оплачені отримані паливні талони бензину А-95 на 5.500 літрів на загальну суму 291.445 грн. з ПДВ, що підтверджується платіжною інструкцією № 797 від 27.09.2024.
На підставі отриманих талонів позивачем на АЗС відповідача та його партнерів у 2024 році отримано 120 літрів бензину А-95 на суму 6.358,8 грн.
Разом з тим, у позові прокурор зазначає про те, що починаючи з січня 2025 року та станом на даний час, на АЗС постачальника, незважаючи на обов'язок відповідача щодо поставки товару, а саме - передати покупцю товар за договором на АЗС шляхом заправки автомобілів покупця при пред'явленні довіреними особами покупця талону/ скетч-картки/бланку-дозволу (п. 5.6 договору), довіреним особам покупця відмовляють у відпуску пального, у зв'язку із чим постачальником фактично не допоставлено Виконавчому комітету Прилуцької міської ради 5.380 літрів бензину А-95 на суму 285. 086,2 грн.
Таким чином, Виконавчий комітет Прилуцької міської ради, виконавши зобов'язання за Договором № СК4/693-Т від 11.09.2024 та оплативши повну вартість товару, набув право на отримання придбаного палива на підставі відповідних паливних талонів на автозаправних станціях, пов'язаних договірними відносинами з постачальником, але не отримав його у фактичне володіння.
Внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором № СК4/693-Т від 11.09.2024, позивачем направлено претензію щодо не здійснення відпустку (отоварення) за скретч - картами/еквівалент на бензин А-95 до ТОВ «Тенегія», які надіслано рекомендованими листами за номером відправлення №1750000100466 від 14.04.2025 та на фактичну (поштову) адресу ТОВ «Тенегія» зазначену останніми у поданій пропозиції під час участі у відкритих торгах з номером відправлення 1750000100474).
Втім, відповідач, отримавши 18.04.2025 лист Виконавчого комітету Прилуцької міської ради за юридичною адресою (вул. Соборна, 99, м. Павлоград, Дніпропетровської області, 51400), що підтверджується відстеженням трекінгу Укрпошти за №1750000100466 ніяким чином не відреагував на претензію, не вжив жодних заходів щодо усунення допущених порушень виконання умов договору.
Прокуратура стверджує, що відповідач взяті на себе зобов'язання у повному обсязі не виконав, не забезпечив наявність пального вимогою покупця за фактом пред'явлення талонів та не передав покупцю товар у повному обсязі та у кількості, і на умовах встановлених у договорі № СК4/693-Т від 11.09.2024, що і стало причиною звернення до суду.
3. ПОЗИЦІЯ СУДУ
Предметом позову прокурор визначив вимоги до відповідача про стягнення 285.086,20 грн основної заборгованості, 2.928,97 грн трьох процентів річних, 10.091,32 грн інфляційних витрат.
За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина перша статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частини 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У відповідності до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст.530 Цивільного кодексу України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Постановою Кабінету Міністрів України № 1442 від 20.12.1997 затверджені Правила роздрібної торгівлі нафтопродуктами, як визначають порядок роздрібної торгівлі пальним, оливами, мастилами (далі - нафтопродукти) (далі - Правила № 1442) (у редакції, чинній на час існування спірних відносин).
Торгівля нафтопродуктами, призначеними для відпуску споживачам, здійснюється через мережу автозаправних станцій, автогазозаправних станцій та автогазозаправних пунктів. (абз. 2 п. 3 Правил № 1442).
Розрахунки за реалізовані нафтопродукти здійснюються готівкою та/або у безготівковій формі (із використанням електронних платіжних засобів, паливних карток, талонів, відомостей на відпуск пального тощо) в установленому законодавством порядку. Разом з продукцією споживачеві в обов'язковому порядку видається розрахунковий документ установленої форми на повну суму проведеної операції, який підтверджує факт купівлі товару (пункт 9 Правил № 1442).
Спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2018 № 281/171/578/155, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.09.2008 за № 805/15496, затверджена Інструкція про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України (далі - Інструкція).
Відповідно до пункту 3 Інструкції талон - спеціальний талон, придбаний за умовами та відпускною ціною обумовленого номіналу, що підтверджує право його власника на отримання на АЗС фіксованої кількості нафтопродукту певного найменування і марки, які позначені на ньому.
У пунктах 10.3.3.1, 10.3.3.2 Інструкції визначено, що форму, зміст та ступінь захисту бланків талонів установлює емітент талона. При цьому необхідними елементами змісту талона є його серійний та порядковий номери. Заправлення за талонами відображається у змінному звіті АЗС за формою № 17-НП.
Суд відзначає те, що підписання сторонами видаткової накладної №0004/0001870 від 25.09.2024 не свідчить про факт передачі відповідачем товару позивачу, а лише підтверджує передачу талонів, які надавали позивачу право на отримання відповідної кількості товару у майбутньому.
Отже, з моменту передання відповідачем за видатковими накладними скретч-карток на пальне позивачу, останній набув право на отримання нафтопродуктів в об'ємах, які зазначені у видаткової накладної №0004/0001870 від 25.09.2024.
Передача талонів на пальне (скретч-картки), які підтверджують право на отримання товару (а не сам факт його отримання), не звільняє відповідача від обов'язку передати позивачу придбаний ним згідно договору товар, а сам його не отриманий залишилися у кількості 5.380 л бензину А-95 на суму 285.086,20 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у повному обсязі виконано прийняті на себе зобов'язання із своєчасної та повної оплати за товар, який мав бути використаний позивачем шляхом обміну у мережах АЗС оплачених скретч-карт.
Водночас, як зазначено позивачем, підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем, останнім не передано Виконавчому комітету Прилуцької міської ради 5.380 літрів бензину А-95 за ціною 52,99 грн за літр вартістю 285.086,20 грн, загальна вартість, якого за умовами договору № СК/693-Т від 11.09.2024, становить 291.445,00 грн, у зв'язку із чим, у відповідача наявна перед позивачем заборгованість у розмірі 285.086,20 грн, яка підлягає стягненню на підставі ст. ст. 670, 693 ЦК України, яка є предметом даного спору.
Відповідач, доказів належного виконання зобов'язань за договором не надав.
Згідно частин першої, другої ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначеної норми права випливає, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Оскільки, законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Зазначена позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.08.2019 у справі № 911/1958/18.
Поданий позов є належним способом реалізації права позивача на повернення суми попередньої оплати в разі не поставки товару.
З підстав викладеного, з огляду на відсутність в матеріалах справи заперечень відповідача щодо позовних вимог, доказів поставки товару, а також відсутність доказів повернення сплачених у якості передоплати за товар грошових коштів у розмірі 285.086,20 грн, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вимог про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За неналежне виконання відповідачем обов'язку своєчасно сплатити поставлений товар позивач нарахував до стягнення з відповідача проценти річні за загальний період з 01.01.2025 до 05.05.2025 у загальному розмірі 2.928,97 грн. Інфляційні втрати позивач нарахував до стягнення з відповідача за період з січня 2025 року до березня 2025 року на суму 10.091,32 грн.
Господарський суд перевірив розрахунки процентів річних та інфляційних втрат, які здійснені прокуратурою і визнав їх арифметично і методологічно правильними.
Суд відзначає, що відповідач контррозрахунку трьох відсотків річних та інфляційних втрат не надав, незгоди щодо арифметичної правильності розрахунку у відзиві не висловив.
Згідно з приписами ч. 4 ст. 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті.
Таким чином позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача трьох відсотків річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню у заявленому розмірі згідно з неспростованим відповідачем розрахунком позивача, з яким погоджується господарський суд (такі висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 (п. 90).
Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави у справі
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (статті 76-79 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Щодо представництва прокурором інтересів держави у зв'язку з початком повномасштабної військової агресії проти нашої країни, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 на всій території держави введено воєнний стан. Станом на дату звернення до суду з даним позовом вже більше 3 років тривають тяжкі бої за суверенітет та незалежність нашої країни. При цьому, кожен день війни спричиняє втрати лише державного бюджету України близько 2 млрд. грн.
Дотримання суворого порядку використання державних коштів має забезпечити потребу фінансування соціально захищених статей, військових потреб, допомоги постраждалим, вимушеним переселенцям, відбудови нашої держави загалом.
Зважаючи на викладене, порушення визначеного порядку та встановленого устрою беззаперечно має тягнути за собою відповідну юридичну відповідальність та фінансові наслідки для винних осіб.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 ЦК України одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі ст. ст. 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
Одним із таких органів є прокуратура, на яку покладено функції представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.
Згідно із ст. 1 Закону України “Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України “Про прокуратуру» представництво прокуратурою інтересів держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені, держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів держави у випадках та порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
За змістом ч. 3 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч. 4 цієї статті, крім випадку, визначеного абз. 4 цієї частини.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття “інтерес держави».
Отже, у цій справі прокурор, звертаючись з позовом до суду, дотримався передбачених чинним законодавством вимог для представництва інтересів держави.
Щодо порушення інтересів держави
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.
Із врахуванням того, що “інтереси держави» є оціночним поняттям, керівник прокуратури чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99).
Ці міркування Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене Судом розуміння поняття “інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 23 Закону України “Про прокуратуру».
Відтак, “інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко невизначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація “інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі №926/1111/15, від 19.09.2019 у справі № 815/724/15, від 05.11.2019 у справі №804/4585/18, від 28.01.2021 у справі № 380/3398/20, від 05.10.2021 у справі №380/2266/21, від 02.12.2021 у справі № 320/10736/20, від 23.12.2021 у справі № 0440/6596/18 та від 14.02.2023 у справі № 580/1374/22.
Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не повною мірою відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 806/602/18, від 13.03.2019 у справі № 815/1139/18, від 15.10.2019 у справі. № 810/3894/17, від 17.10.2019 у справі № 569/4і23/16-а, від 05.11.2019 у справі № 804/4585/18, від 03.12.2019 у справі № 810/3164/18 та від 01.06.2022 у справі № 260/1815/21,
Прокурор у позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених ст. 169 цього Кодексу.
Системне тлумачення вказаних приписів дозволяє дійти висновку, що ст. 53 ГПК України вимагає вказувати в позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.
Згідно зі ст. 4 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, яка ратифікована Україною 27.02.1991, держави-учасниці Конвенції вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних та інших заходів для здійснення прав, визнаних у цій Конвенції. Щодо економічних, соціальних і культурних прав Держави-учасниці вживають таких заходів у максимальних рамках наявних у них ресурсів і при необхідності в рамках міжнародного співробітництва.
Інтереси держави, за загальним правилом, охоплюють собою і суспільні (публічні) інтереси, оскільки основне покликання держави (ст. 3 Конституції України гарантує те, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави) - це максимально забезпечувати інтереси всіх соціальних груп для досягнення в суспільстві справедливості як найвищого блага.
У зв'язку із викладеним, уповноважені державні та інші органи зобов'язані вживати (реалізувати) комплекс організаційно-правових та інших заходів, спрямованих на створення умов для такого захисту прав.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 10.02.2023 у справі № 206/1198/19 прокурор вправі звертатися до суду з позовними вимогами щодо захисту прав територіальної громади, оскільки її інтереси є складовою частиною інтересів держави.
Видатками бюджету є кошти, спрямовані на виконання бюджетних програм, передбачених відповідним бюджетом (п. 13 ч. 1 ст. 2 БК України).
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 7 БК України бюджетна система України функціонує, зокрема, за принципом ефективності та результативності, який означає, що при виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей шляхом забезпечення кісного надання публічних послуг при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.
Інтереси держави у сфері бюджетних відносин полягають в ефективному використанні бюджетних коштів, дотриманні цілей бюджетних асигнувань та призначень, своєчасному поверненні невикористаних бюджетних коштів (п. п. 4, 6, 8 ч. 1 ст. 7 БК України).
Неефективне використання бюджетних коштів порушує зазначені державні інтереси, оскільки створює загрозу економічній безпеці держави, порушує порядок надходження, акумулювання та використання бюджетних коштів, що може призвести до неможливості фінансування видатків бюджетів, у т. ч. захищених.
У свою чергу, практика реалізації вищевказаного принципу бюджетної системи України під час здійснення видатків бюджету досягається завдяки Закону України “Про публічні закупівлі», метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, розвиток добросовісної конкуренції.
Так, відповідно до ст. 5 Закону України “Про публічні закупівлі» публічні закупівлю здійснюються за принципами добросовісної конкуренції, максимальної економії, ефективності та пропорційності.
Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі “Трегубенко проти України» від 02,11.2004 категорично ствердив, що “правильне застосування законодавства незаперечно становить “суспільний інтерес».
Неналежне виконання Відповідачем договірних зобов'язань, внаслідок чого він отримав бюджетні кошти за недопоставлений товар, беззаперечно вказує на наявність порушень державних інтересів, що надає право прокурору для їх захисту в судовому порядку.
У свою чергу, використання бюджетних коштів становить значний суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб, зокрема у даному випадку мешканців Державної екологічної інспекції у Чернігівській області. Неефективне витрачання бюджетних коштів може порушувати економічні інтереси держави.
Таким чином, звернення прокурора із вказаним позовом спрямоване на захист і відновлення зазначених державних інтересів, оскільки стягнення відповідних коштів за неналежне виконання договірних зобов'язань сприятиме своєчасному фінансуванню нагальних потреб держави в умовах воєнного стану, дисциплінуватиме постачальник до належного виконання покладених на них обов'язків, а отже - і сприятиме укріпленню держави в умовах збройної відсічі агресора.
Таким чином, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес.
Відтак, в силу положень ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України “Про прокуратуру» обов'язком прокурора є захист інтересів держави.
Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в особі Виконавчого комітету Прилуцької міської ради Чернігівської області.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, погоджуючись з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, зазначила, що за змістом ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.
Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.
Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Верховний Суд звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 5 Бюджетного кодексу України бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів. Місцевими бюджетами є бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети та бюджети місцевого самоврядування.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 7 Бюджетного кодексу України бюджетна система України ґрунтується на принципах ефективності та результативності -при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, шляхом забезпечення якісного надання публічних послуг при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.
Згідно з ч. 5 ст. 22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі; здійснює контроль за повнотою надходжень, взяттям бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів і витрачанням ними бюджетних коштів, тощо.
Правовий статус розпорядників бюджетних коштів, їх повноваження та відповідальність визначені положеннями статті 22 БК України та підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228 «Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ» (далі - Постанова № 228).
У свою чергу, головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань; затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.
Пунктом 18 частини 1 статті 2 БК України передбачено, що головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.
Відповідно до абзацу 3 пункту 7 Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня - розпорядник, який у своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпоряднику та (або) діяльність якого координується через нього.
Поняття та функції розпорядників бюджетних коштів визначені підпунктом 47 статті 2 БК України, згідно з яким розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення витрат бюджету (постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 922/3095/18 від 13.11.2019, у справі № 922/3013/18 від 23.10.2019).
Бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження. Бюджетне зобов'язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому. Бюджетне призначення - повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, надане цим Кодексом, законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), яке має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування (пункти 6, 7 та 8 частини першої статті 2 БК України).
Згідно абзацу другого пункту 43 Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228 розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.
Згідно відомостей із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, організаційна-правова форма Виконавчого комітету Прилуцької міської ради - орган місцевого самоврядування.
Положення ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» передбачають, що одним із основних принципів місцевого самоврядування визначено поєднання місцевих і державних інтересів.
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Статтею 28 Закону України «Про місцеве самоврядування» визначено повноваження сільських, селищних, міських рад в галузі бюджету, фінансів і цін передбачено здійснення в установленому порядку фінансування видатків з місцевого бюджету.
Згідно із ч. 1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Відповідно до ч. 1 та 4 ст. 61 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно складають та схвалюють прогнози відповідних місцевих бюджетів, розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України.
Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону. Виконавчий комітет Прилуцької міської ради є суб'єктом владних повноважень, який бере участь у формуванні бюджету та забезпечує його виконання, а також зобов'язаний забезпечити раціональне та максимально ефективне використання бюджетних коштів, приймає рішення про використання виділених коштів, контролює належне і своєчасне відшкодування шкоди, заподіяної державі.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 924/1283/21 від 09.08.2023 дійшла висновку про те, що Рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов'язаних із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету, а тому є належним позивачем у справі.
Схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 904/123/22, від 26.10.2022 у справі № 904/5558/20 (пп.5.50, 5.51) та від 21.12.2022 у справі № 904/8332/21 (п. 33).
Виконавчий комітет Прилуцької міської ради, як орган місцевого самоврядування, та який у розумінні ст. 22 БК України є розпорядником бюджетних коштів (за рахунок яких здійснювалася закупівля товару за договором), уповноважений на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків бюджету, зобов'язаний ефективно та раціонально використовувати бюджетні кошти, чим сприяти недопущенню порушень інтересів держави у бюджетній сфері та сфері публічних закупівель.
Відтак, у спірних правовідносинах Виконавчий комітет Прилуцької міської ради, який зобов'язаний забезпечити раціональне та максимально ефективне використання бюджетних коштів, є уповноваженим органом на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов'язаних із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету, а тому є належним позивачем у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 БК України, бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
Згідно з ч. 12 ст. 23 БК України, усі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до роз'яснення Міністерства фінансів України, наданих листом від 06.03.2003 № 021-03/6 та Державного казначейства України від 09.03.2006 № 3.4 - 22/498 та від 12.02.2008 № 7.1-10/744, якщо спочатку нового бюджетного періоду здійснюються повернення зайво виплачених в минулих бюджетних періодах коштів, то зазначені кошти не можуть бути відображені як відновлення касових видатків, а повинні бути перераховані до бюджету.
Враховуючи указане, у спірних правовідносинах, які виникли щодо бензину А 95 за Договором, Виконавчий комітет Прилуцької міської ради діє як головний розпорядник бюджетних коштів та є органом, уповноваженим на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів держави, пов'язаних із законним та ефективним витрачанням коштів державного бюджету в даному випадку.
Відтак, у спірних правовідносинах Виконавчий комітет Прилуцької міської ради, який зобов'язаний забезпечити раціональне та максимально ефективне використання бюджетних коштів, є уповноваженим на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів держави, інтереси якої порушені Відповідачем по справі.
До подання вказаної позовної заяви до суду, 05.05.2025 Прилуцькою окружною прокуратурою до Виконавчого комітету Прилуцької міської ради направлено лист № 54-77-3253вих-25 у якому викладено порушення інтересів держави у зв'язку із неналежним виконанням Відповідачем своїх зобов'язань за Договором. Крім того, вказаним листом запитано інформацію щодо вжитих заходів Виконавчим комітетом Прилуцької міської ради з метою усунення порушень, допущених неналежним виконанням договірних зобов'язань.
За результатами опрацювання листа Виконавчого комітету Прилуцької міської ради № 02-16/2936 від 06.05.2025, вбачається що Виконавчий комітет Прилуцької міської ради не вживав заходів щодо звернення до суду з позовом до ТОВ «Тенегія», яке прострочило виконання грошового зобов'язання за договором № СК4/693-Т від 11.09.2024 щодо поставки бензину А-95, про стягнення суми боргу (у т.ч. штрафних санкцій) за весь час прострочення та не планує їх вживати у подальшому.
Виконавчий комітет Прилуцької міської ради не заперечує щодо звернення з таким позовом до суду Прилуцькою окружною прокуратурою для захисту інтересів держави, а саме - територіальної громади м. Прилуки.
Вказане свідчить про неналежне здійснення Виконавчим комітетом Прилуцької міської ради заходів щодо захисту інтересів держави та призводить до порушення інтересів держави у бюджетній сфері та у сфері публічних закупівель і, відповідно до положень ст. 131-1 Конституції України, покладає на органи прокуратури обов'язок здійснювати представництво інтересів держави в суді, шляхом пред'явлення даного позову.
З урахуванням наведеного, прокурором дотримано приписи ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» при зверненні до суду з даним позовом. Про виявлені порушення вимог законодавства прокурором заздалегідь проінформовано Позивача та надано достатньо часу для реагування на стверджуванні прокурором порушення інтересів держави (направлені листи від 03.04.2025, від 05.05.2025).
Факт не звернення до суду суб'єктів владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що указані органи неналежно виконують свої повноваження. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 15.10.2019 у справі № 903/129/18.
Таким чином, підставою реалізації прокурором представницьких функцій у даному випадку стала усвідомлена пасивна поведінка уповноваженого суб'єкта на захист порушених інтересів у даній справі Виконавчого комітету Прилуцької міської ради.
Наведене утворює собою передбачений вимогами Конституції України та Закону України «Про прокуратуру» винятковий випадок, за якого порушення інтересів держави супроводжується неналежним виконанням уповноваженим органом функцій із їх захисту, та є підставою для застосування представницьких повноважень прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах - Виконавчого комітету Прилуцької міської ради.
Судові витрати
Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 73 - 79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенегія" (51400, Дніпропетровська область, Павлоградський район, місто Павлоград, вул. Соборна, будинок 99; ідентифікаційний код 44604267) на користь Виконавчого комітету Прилуцької міської ради (17500, Чернігівська область, місто Прилуки, ВУЛИЦЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ, будинок 82; ідентифікаційний код 04061814; отримувач - ГУК у Чернігівській області/тг м. Прилуки/24060300, код ЄДРПОУ - 37972475; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача UA 538999980314090544000025737) 285.086,20 грн (двісті вісімдесят п'ять тисяч вісімдесят шість грн 20 к.) основної заборгованості, 2.928,97 грн (дві тисячі дев'ятсот двадцять вісім грн 97 к.) трьох процентів річних, 10.091,32 грн (десять тисяч дев'яносто одну грн 32 к.) інфляційних витрат
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенегія" (51400, Дніпропетровська область, Павлоградський район, місто Павлоград, вул. Соборна, будинок 99; ідентифікаційний код 44604267) на користь Чернігівської обласної прокуратури (Україна, 14000, Чернігівська обл., місто Чернігів, ВУЛИЦЯ КНЯЗЯ ЧОРНОГО, будинок 9; ідентифікаційний код 02910114; банк отримувача - Державна казначейська служба України м. Київ; рахунок отримувача -UA248201720343140001000006008) 3.577,28 грн (три тисячі п'ятсот сімдесят сім грн 28 к.) судового збору.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.А. Дупляк