вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"15" липня 2025 р. Cправа № 902/471/25
Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "В АГРО" (вул. Велика Васильківська, 38б, м. Київ, 01004)
до: Фермерського господарства "ДОВГОПОЛЮК" (вул. Некрасова, 12А, с. Джулинка, Гайсинський район, Вінницька область, 24450)
про стягнення 461 160 грн
за участю секретаря судового засідання Ткача Д.В.,
представників сторін:
позивача Бодюк В.А. згідно ордеру (в режимі відеоконференції);
відповідача не з'явився.
На розгляд Господарського суду Вінницької області через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" надійшла позовна заява № б/н від 15.04.2025 (вх. № 501/25 від 15.04.2025) Товариства з обмеженою відповідальністю "В АГРО" з вимогами до Фермерського господарства "ДОВГОПОЛЮК" про стягнення 461 160 грн.
На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на безпідставне утримання відповідачем надмірно сплачених позивачем грошових коштів.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.04.2025, вказану позовну заяву розподілено судді Матвійчуку В.В.
Суд, ухвалою від 11.04.2025, за вказаним позовом відкрив провадження у справі № 902/471/25 за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 27.05.2025.
22.04.2025 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву № б/н від 22.04.2025 (вх. номер канц. суду 01-34/4222/25 від 22.04.2025).
25.04.2025 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив № б/н від 25.04.2025 (вх. номер канц. суду 01-34/4360/25 від 25.04.2025).
21.05.2025 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання № б/н від 21.05.2025 (вх. номер канц. суду 01-34/5486/25 від 21.05.2025), у якому позивач зазначає, що відповідачем було повернуто частину надмірно сплачених коштів у розмірі 50 000,00 грн, у зв'язку з чим просить долучити до матеріалів справи платіжну інструкцію № 55 від 16.05.2025.
У визначену судом дату (27.05.2025) розгляд справи не відбувся у зв'язку з перебуванням судді Матвійчука В.В. на лікарняному, по закриттю якого, суд ухвалою від 13.06.2025 продовжив строк підготовчого провадження по справі № 902/471/25 на 30 днів та повідомив учасників справи про підготовче судове засідання, яке призначено на 26.06.2025.
У судовому засіданні 26.06.2025 представником позивача було заявлено усне клопотання про поновлення процесуального строку на подання платіжної інструкції №55 від 16.05.2025, яка була подана разом із клопотанням № б/н від 21.05.2025 (вх. №01-34/5486/25 від 21.05.2025), та про її долучення до матеріалів справи.
Дослідивши клопотання № б/н від 21.05.2025 (вх. № 01-34/5486/25 від 21.05.2025) та долучену до нього платіжну інструкцію № 55 від 16.05.2025, суд, з метою забезпечення повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, задовольнив усне клопотання представника позивача, поновив Товариству з обмеженою відповідальністю "В АГРО" процесуальний строк для подання відповідних документів, задовольнив подане клопотання та долучив до матеріалів справи платіжну інструкцію № 55 від 16.05.2025.
Виконавши завдання підготовчого провадження, судом закрито дану стадію господарського процесу та призначено справу до розгляду по суті на 10.07.2025, про що 26.06.2025 постановлено протокольну ухвалу.
На визначену судом дату представник позивача з'явився в режимі відеоконференції.
Відповідач правом участі в засіданні суду не скористався. При цьому суд зважає, що про дату, час та місце слухання справи останній повідомлений належним чином ухвалою суду від 26.06.2025, яка відповідно до сформованої в КП "ДСС" довідки про доставку електронного листа була доставлена до електронного кабінету відповідача - 30.06.2025.
У судовому засіданні 10.07.2025 суд, заслухавши вступне слово представника позивача, провів стадію безпосереднього дослідження доказів, після чого перейшов до стадії судових дебатів, у межах якої представник позивача виступив з промовою.
Після завершення дебатів суд, відповідно до частини першої статті 219 Господарського процесуального кодексу України, оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та повідомив, що проголошення скороченого рішення (вступної та резолютивної частин) відбудеться 15.07.2025 о 09 год 30 хв.
У судовому засіданні 15.07.2025 суд згідно із частиною 6 статті 233 та частиною 1 статті 240 ГПК України проголосив скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що 01.12.2024 між ним та відповідачем було укладено Договір поставки № 01/12-1С, яким передбачено взаємні зобов'язання сторін щодо поставки та передання у власність товару українського походження врожаю 2024 року, а також здійснення оплати відповідно до пункту 5.2 Договору.
Так, позивач стверджує про те, що відповідно до видаткової накладної № 1 від 01.12.2024 відповідачем поставлено товар на суму 461 159,89 грн, а згідно із видатковою накладною № 5 від 06.12.2024 - товар на суму 957 959,77 грн, який позивач оплатив у розмірі 86?% від загальної вартості зазначеного товару, що підтверджується платіжними інструкціями №? 10600 від 04.12.2024 на суму 404 526,32 грн та №?10741 від 11.12.2024 на суму 840 315,58 грн.
Подальша оплата в розмірі 14?% була здійснена відповідно до платіжної інструкції № 46 від 10.01.2025 на суму 635 437,76 грн.
Водночас, як вказує позивач, внаслідок здійснених розрахунків, позивачем було надміру сплачено 461 160,00 грн, які не відповідають вартості фактично поставленого товару відповідачем.
У зв'язку з викладеним, позивач вважає, що відповідач набув грошові кошти за рахунок позивача без достатньої правової підстави, у зв'язку з чим зобов'язаний повернути зазначену суму позивачу.
У своєму відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що позивач не дотримався передбаченого умовами Договору порядку врегулювання спору щодо повернення надміру сплачених коштів. Замість належного досудового врегулювання спору, позивач направив відповідачу ультимативну вимогу про повернення коштів у семиденний строк з дня отримання відповідного звернення.
При цьому позивач жодним чином не ініціював контакт із відповідачем з метою вирішення спору шляхом переговорів щодо порядку та строків повернення спірної суми, як це прямо передбачено умовами Договору.
Таким чином, на переконання відповідача, позивач безпідставно звернувся до Господарського суду Вінницької області, не вичерпавши передбачені п.?10.1 Договору засоби досудового врегулювання спору, а відтак - не набув права на звернення до суду за захистом своїх прав.
Відповідач також підкреслює, що визнав наявність надмірно отриманих коштів у сумі 461 160,00 грн, що підтверджується підписаним сторонами Актом звірки взаєморозрахунків від 20.03.2025, та, відповідно, висловив готовність повернути зазначену суму позивачу до 15.05.2025. Однак через відмову позивача дотримуватись узгодженого сторонами порядку врегулювання спорів (зокрема, шляхом переговорів, як передбачено п.?10.1 Договору), домовленості щодо конкретного строку повернення досягнуто не було.
У відповіді на відзив позивач вказує, що з метою досудового врегулювання спору та з урахуванням інтересів відповідача, 13.01.2025 було направлено лист № 13/25-1 із проханням повернути надмірно сплачені кошти в сумі 461? 160,00 грн. До вказаного листа було додано Акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.12.2024 по 20.03.2025.
Крім того, 24.03.2025 позивач направив відповідачу лист-вимогу № 8 щодо повернення надмірно сплачених коштів у тій самій сумі. Зазначене звернення було залишене відповідачем без реагування та виконання.
Позивач зазначає, що від відповідача не надходило жодних письмових повідомлень чи листів, які б свідчили про його готовність здійснити повернення коштів на рахунок позивача або про ініціювання переговорного процесу щодо строків і порядку такого повернення.
Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що 01.12.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "В АГРО" (позивач, за Договором Покупець) та Фермерським господарством "ДОВГОПОЛЮК" (відповідач, за Договором Постачальник) укладено Договір поставки № 01/12-1С, відповідно до положень пункту 1.1 якого Постачальник зобов'язується поставити і передати у власність Покупця, а Покупець прийняти і оплатити зерно українського походження врожаю 2024 року (надалі - "Товар"). Культура та клас Товару зазначається в додаткових угодах до Договору, які є його невід'ємними частинами (форми Додаткових угод - Додаток № 1 та Додаток № 1.1 до Договору).
Після підписання цього Договору Постачальник зобов'язується добросовісно, точно та неухильно виконати свої зобов'язання згідно цього Договору, в тому числі зобов'язується поставити Товар за ціною та в строки, передбачені цим Договором (п. 1.4 Договору).
Пунктами 3.1 та 3.2 Договору сторони визначили, що ціна Товару за одиницю виміру та загальна вартість Товару зазначається в додаткових угодах до Договору, які є його невід'ємними частинами. Сума Договору становить вартість поставленого Товару протягом строку дії Договору, відповідно до додаткових угод до Договору, видаткових накладних та/або актів приймання-передачі Товару.
У п. 4.5 Договору визначено, що Товар може поставлятися партіями в межах загального обсягу, зазначеного у додаткових угодах до Договору, які є його невід'ємною частиною. Мінімальна партія дорівнює кількості Товару, що підтверджена одним з наступних документів: товарно - транспортна накладна, залізнична накладна.
За умовами п. 4.6 Договору, поставка Товару підтверджується та супроводжується наступними документами, зокрема: видатковою накладною, що оформлена на підставі довіреності Покупця на отримання товарно-матеріальних цінностей; рахунком Постачальника із зазначенням точної кількості та ціни Товару та номеру і дати додаткової угоди до Договору згідно якої здійснюється поставка Товару.
Розділом 5 Договору сторони передбачили порядок розрахунків, зокрема відповідно до п. 5.1 Договору оплата за Товар здійснюється Покупцем шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника, зазначений у рахунку Постачальника.
Згідно із пп. 5.2.1 п. 5.2 Договору, Покупець здійснює оплату вартості Товару при поставці автомобільним транспортом у такому порядку:
86% - протягом 5 (п'яти) банківських днів з дати прийняття Товару у Місці поставки, отримання від Постачальника копій документів зазначених в пп. а), б) пункту 4.6 Договору та електронного реєстру товаро - транспортних накладних, які надаються Зерновим терміналом;
14% - протягом 5 (п'яти) банківських днів, починаючи від дня, наступного за днем отримання Покупцем останнього із таких документів: в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних; квитанції про реєстрацію податкової накладної в електронному вигляді; оригіналів документів зазначених в п. а), б) пункту 4.6 Договору.
Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками обох Сторін та скріплення печатками обох Сторін (в разі наявності) і діє до 31.12.2024, що діє без обмеження будь-яким строком. Закінчення строку дії Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії Договору, незалежно, коли одна Сторона дізналась про таке порушення (п. 11.2 Договору).
Договір підписано уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками.
Як стверджується матеріалами справи, відповідачем на виконання умов Договору поставки № 01/12-1С від 01.12.2024, поставлено позивачу товар на загальну суму 1 419 119,66 грн, в розрізі по накладних:
видаткова накладна № 1 від 01.12.2024 на суму 461 159,89 грн;
видаткова накладна № 5 від 06.12.2024 на суму 957 959,77 грн.
Вказані видаткові накладні підписані сторонами. Претензій щодо якості чи кількості отриманого товару матеріали справи не містять, а отже вказаний у видаткових накладних товар прийнятий відповідачем без зауважень, що свідчить про повноту та якість виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором, а тому товар вважається прийнятим без зауважень в повному обсязі.
Позивач здійснив оплату поставленого відповідачем Товару за Договором, що підтверджується платіжними інструкціями: № 10600 від 04.12.2024 на суму 404 526,32 грн, № 10741 від 11.12.2024 на суму 840 315,58 грн та № 46 від 10.01.2025 на суму 635 437,76 грн, загальна сума яких становить 1?880?279,66 грн.
Водночас, як зазначає позивач, за платіжною інструкцією №?46 від 10.01.2025 ним було надмірно перераховано відповідачу грошові кошти в розмірі 461?160,00 грн.
Листом № 13/25-1 від 13.01.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "В АГРО" звернулося до Фермерського господарства "ДОВГОПОЛЮК" з проханням повернути зайво перераховані кошти в сумі 461 160,00 грн на реквізити, зазначені в листі.
Однак вказаний лист залишився без належного реагування з боку Фермерського господарства.
Як зазначає позивач, з метою досудового врегулювання спору, 24.03.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "В АГРО" надіслало Фермерському господарству "ДОВГОПОЛЮК" на електронну пошту вимогу № 8 із проханням повернути надмірно сплачені кошти в сумі 461 160,00 грн.
У вимозі зазначено, що у разі відсутності дій, спрямованих на повернення коштів у встановлений термін, Товариство буде змушене звернутися до господарського суду з позовом про стягнення грошових коштів у примусовому порядку.
Окрім того, звернено увагу Фермерського господарства "ДОВГОПОЛЮК" на те, що воно як боржник буде зобов'язане відшкодувати ТОВ "В АГРО" штрафні санкції, передбачені Договором та чинним законодавством України, відсотки за користування чужими коштами, а також судові витрати (судовий збір та витрати на правничу допомогу), що у підсумку призведе до значного збільшення суми заборгованості.
До вказаної вимоги позивачем додано Акт звірки взаємних розрахунків за період: 01.12.2024 - 20.03.2025 за Договором поставки № 01/12-1С від 01.12.2024.
Вказана вимога також залишилась відповідачем без відповіді та належного реагування, що і стало причиною виникнення спору у даній справі.
З огляду на встановлені обставини справи, суд враховує таке.
Згідно із ч. 1, ч. 2 п.п. 5, 8 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено право кожного суб'єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, присудження до виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Відповідно до зазначеної статті, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Традиційно в доктрині цивільного права зобов'язання, які є наслідком безпідставного збагачення, іменуються кондикційними (з лат. "condictio sine causa" - повернення збагачення, одержаного без правової (справедливої) підстави).
Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.
Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 08.01.2019 по справі № 916/2927/17 та від 14.01.2019 по справі № 912/1188/17.
Конструкція ст. 1212 ЦК України, як і загалом норми глави 83 ЦК України, свідчать про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред'явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Узагальнюючи викладе, можна дійти висновку про те, що кондикція - позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом підпадає під визначення зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.
За змістом положень ст. 1212 ЦК України про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави цей вид зобов'язань породжується наявністю таких юридичних фактів: 1) особа набула або зберегла у себе майно за рахунок іншої особи; 2) правові підстави для такого набуття (збереження) відсутні або згодом відпали.
Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст. 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.
Таким чином, слід зауважити, що застосування ст. 1212 ЦК України має відбуватись за наявності певних умов та відповідних підстав, що мають бути встановлені судом під час розгляду справи на підставі належних та допустимих доказів у справі.
У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв'язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).
Отже, при зверненні до суду з позовними вимогами про стягнення грошових коштів на підставі ст. 1212 ЦК України позивачем повинно бути доведено суду обставини отримання (утримання) відповідачем вказаних коштів без достатньої правової підстави або обставини того, що певна підстава набуття коштів припинилась.
Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно із ч. 1 ст. 202, ст. 205 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (стаття 638 ЦК України).
Згідно із приписами ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами укладено Договір поставки №01/12-1С від 01.12.2024, строк дії якого визначено до 31.12.2024.
Судом встановлено, що позивач здійснив оплату поставленого відповідачем товару за Договором, що підтверджується платіжними інструкціями № 10600 від 04.12.2024 на суму 404 526,32 грн, № 10741 від 11.12.2024 на суму 840 315,58 грн та №46 від 10.01.2025 на суму 635 437,76 грн, загальна сума яких складає 1 880 279,66 грн. При цьому сума, перерахована позивачем, на 461 160,00 грн перевищує вартість товару, поставленого відповідачем за видатковими накладними № 1 від 01.12.2024 та №5 від 06.12.2024, яка складає 1 419 119,66 грн.
Позивач вказує про те, що за платіжною інструкцією №?46 від 10.01.2025 ним було надмірно перераховано відповідачу грошові кошти в розмірі 461 160,00 грн.
Суд враховує, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували факт поставки відповідачем товару на вказану суму як до, так і після її перерахування, а також докази, що свідчать про пролонгацію строку дії Договору, оскільки відповідно до пункту 11.2 Договір діяв до 31.12.2024, тоді як кошти були перераховані 10.01.2025.
Факт отримання грошових коштів у розмірі 461 160,00 грн відповідачем не заперечувався, навпаки - у відзиві відповідач визнав наявність надмірно отриманих коштів у зазначеній сумі.
Із матеріалів справи вбачається, що на підтвердження направлення 24.03.2025 Фермерському господарству "ДОВГОПОЛЮК" вимоги № 8 щодо повернення надмірно перерахованих коштів позивачем надано як доказ знімок екрана монітора комп'ютера, що містить електронне листування, датоване зазначеною датою.
У постанові Верховного Суду від 11.06.2019 у справі № 904/2882/18 сформульовано правову позицію, згідно із якою для надання електронному листуванню юридичної сили в якості доказу необхідним є погодження сторонами договору порядку електронного документообігу з погодженням відповідних адрес та переліку осіб, уповноважених вести зазначене листування.
Зі змісту п. 11.8 Договору вбачається, що сторони погодили, що копії документів, які отримані електронним шляхом, мають повну юридичну силу, породжують права та обов'язки Сторін, до моменту обміну оригіналами.
Разом із тим, згідно із умовами Договору, укладеного між сторонами, електронною адресою Фермерського господарства "ДОВГОПОЛЮК" визначено diastan@ukr.net, проте вимога про повернення надмірно перерахованих коштів була направлена на fg_dovgopoliuk@ukr.net.
Крім того, суд позбавлений можливості достеменно встановити, чи саме вимогу №8 від 24.03.2025 було надіслано в зазначену дату, оскільки зі знімка екрана монітора комп'ютера електронного листування неможливо ідентифікувати зміст файла, прикріпленого до відповідного листа.
При цьому суд бере до уваги, що у відзиві на позовну заяву відповідачем зазначено про направлення позивачем ультимативної вимоги щодо повернення грошових коштів у семиденний строк з дня отримання відповідного звернення, що свідчить про фактичне отримання відповідачем вказаної вимоги.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2022 у справі № 1519/2-5034/11 вказано, що "оскільки статтею 530 ЦК України не передбачено, у який спосіб та в якій формі повинна бути заявлена вимога кредитора до боржника, отже, звернення особи щодо повернення боргу з позовною заявою до боржника є одним із варіантів вимоги в розумінні частини другої статті 530 ЦК України".
У постанові Верховного Суду України від 28.11.2011 у справі № 3-127гс11 зроблено висновок, що "оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову. Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту".
Враховуючи, що вимога № 8 від 24.03.2025 та позовна заява були отримані відповідачем, суд доходить висновку про те, що строк на повернення Фермерським господарством "ДОВГОПОЛЮК" надмірно перерахованих коштів Товариству з обмеженою відповідальністю "В АГРО" станом на час розгляду справи в суді настав, у зв'язку з чим позов про стягнення 461 160 грн визнається обґрунтованим і підлягає задоволенню.
Разом із цим, після відкриття провадження у даній справі Фермерським господарством "ДОВГОПОЛЮК" було перераховано на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "В АГРО" грошові кошти у сумі 50 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №?55 від 16.05.2025.
Відтак, станом на день ухвалення рішення у даній справі відсутній спір щодо стягнення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 50 000,00 грн.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття рішення у зв'язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Предмет спору - це об'єкт спірних правовідносин, те благо (річ, право, інше майно), з приводу якого виник спір між позивачем і відповідачем.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстави. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.
Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування та є гарантією прав відповідача на захист проти позову.
У п. 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (яка хоча і стосується попередньої редакції ГПК України та наразі є чинною) роз'яснено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.
З урахуванням вищевикладеного, суд зазначає, що закриття провадження у справі можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
Отже, в частині вимог про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 50 000,00 грн провадження у справі підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю предмета спору відповідно до пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
Посилання відповідача на те, що позивачем не дотримано досудового порядку вирішення спору є необґрунтованим, оскільки кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
Відповідно до частини першої ст. 222 ГК України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
Згідно із ст. 19 ГПК України, сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов'язковими згідно із законом. Особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії чи позову.
Таким чином, недотримання процедури досудового врегулювання спору, передбаченої законом, іншими нормативно-правовими актами чи договором, не позбавляє суб'єкта господарювання права на звернення до суду за вирішенням господарської спору, а суд відповідно не має права відмовити у вирішенні такого спору, посилаючись на недотримання процедури його досудового врегулювання.
Отже, сторона, що постраждала, може звернутися за вирішенням господарського спору безпосередньо до суду, не дотримуючись жодної процедури його досудового врегулювання, за винятком випадків, коли обов'язковість дотримання процедури досудового врегулювання спору передбачено ратифікованим Україною міжнародним договором. Аналогічні правова позиція висловлена послідовно у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 27.12.2018 у справі № 127/8837/16-ц, від 25.04.2019 у справі № 175/1387/16-ц, від 22.05.2019 у справі № 569/2609/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 2-2550/09.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Отже, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є доказово обґрунтованими та нормативно підставними, а тому підлягають частковому задоволенню, з наведених вище мотивів.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В силу положень ч. 9 ст. 129 ГПК України, підлягають віднесенню на відповідача витрати позивача по сплаті судового збору за позовними вимогами провадження за якими закрито по п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, позаяк предмет спору в цій частині перестав існувати після відкриття провадження у справі.
Відтак, витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача в повному обсязі в сумі 6 917,40 грн.
Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,
Позов задовольнити частково.
Провадження у справі в частині стягнення 50 000 грн 00 коп суми безпідставно набутих коштів закрити.
Стягнути з Фермерського господарства "ДОВГОПОЛЮК" (вул. Некрасова, 12А, с. Джулинка, Гайсинський район, Вінницька область, 24450; код ЄДРПОУ 37908406) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "В АГРО" (вул. Велика Васильківська, 38б, м. Київ, 01004; код ЄДРПОУ 41635617) 411 160 грн 00 коп - безпідставно набутих коштів та 6 917 грн 40 коп - витрат зі сплати судового збору.
Примірник рішення надіслати сторонам до електронних кабінетів в ЄСІТС.
Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.
Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повне рішення складено 24 липня 2025 р.
Суддя Василь МАТВІЙЧУК
віддрук. прим.:
1 - до справи