вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"08" липня 2025 р. м.Київ Справа№ 910/11294/23 (910/12345/24)
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Станіка С.Р.
суддів: Сотнікова С.В.
Отрюха Б.В.
за участю секретаря судового засідання Яценко І.В.
за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 08.07.2025,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги арбітражного керуючого Мусієнка Олега Ігоровича та апеляційної скарги Акціонерного товариства "Укргазвидобування"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 26.02.2025 (повний тест складено та підписано 24.03.2025)
у справі №910/11294/23 (910/12345/24) (суддя Івченко А.М.)
за позовом розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю
"Фінансова компанія "Толкфін" арбітражного керуючого Мусієнка Олега Ігоровича
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія
"Толкфін"
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Вей Капітал"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів Акціонерне товариство "Укргазвидобування"
про визнання недійсним правочину боржника
в межах справи № 910/11294/23
про банкрутство
Короткий зміст заявлених вимог
На розгляді в Господарському суді міста Києва перебуває справа №910/11294/23 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінгруп Фактор" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Толкфін" про банкрутство.
В межах такої справи розпорядником майна ТОВ "ФК "Толкфін" арбітражним керуючим Мусієнко О.І. було подано позовну заяву до ТОВ "ФК "Толкфін" та ТОВ "Інтер Вей Капітал" про визнання недійсним правочину боржника, яка зареєстрована за №910/11294/23 (910/12345/24) в межах справи про банкрутство.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладення між ТОВ "ФК "Толкфін" та ТОВ "Інтер Вей Капітал" додаткової угоди №1 від 04.12.2023 до договору відступлення прав вимоги №08/09/23 від 08.09.2023 по своїй суті мало фактичну відмову ТОВ "ФК "Толкфін" від активу у вигляді права на отримання грошових коштів від АТ "Укргазвидобування" у загальному розмірі 37 202 952,96 грн., що свідчить про її укладення на шкоду кредиторам, а тому існують передбачені ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства та ст. 203 Цивільного кодексу України підстави для визнання її недійсною.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.02.2025 у задоволенні позовної заяви розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Толкфін" арбітражного керуючого Мусієнка Олега Ігоровича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Толкфін" - 1, Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Вей Капітал" - 2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів Акціонерне товариство "Укргазвидобування" про визнання недійсною додаткової угоди №1 від 04.12.2023 до договору відступлення прав вимоги №08/09/23 від 08.09.2023 - відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що розпорядником майна не доведено наявності правових підстав для визнання додаткової угоди №1 від 04.12.2023 до договору відступлення прав вимоги №08/09/23 від 08.09.2023 недійсною.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги арбітражного керуючого Мусієнка Олега Ігоровича та узагальнення її доводів
Не погоджуючись із ухваленим рішенням, арбітражний керуючий Мусієнко Олег Ігорович, звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2025 у справі №910/11294/23 (910/12345/24) повністю та прийняти нове, яким позовні вимоги розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Толкфін" арбітражного керуючого Мусієнка О.І. до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Толкфін" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Вей Капітал", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Акціонерне товариство "Укргазвидобування" про визнання недійсним правочину боржника - задовольнити та визнати недійсною додаткову угоду №1 від 04.12.2023 до договору відступлення прав вимоги №08/09/23 від 08.09.2023.
Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального (ст. 42 Кодексу України х процедур банкрутства та ст. 203 Цивільного кодексу України) та процесуального права.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення помилково не врахував наступного:
- на момент відкриття провадження у справі №910/11294/23 про банкрутство ТОВ «ФК «Толкфін» (18.10.2023) останнє мало у своїй власності, зокрема, актив у вигляді прав вимоги до Акціонерного товариства «Укргазвидобування» по сплаті заборгованості, яка виникла у зв'язку з неналежним виконання взятих останнім на себе зобов'язань за договором кредитної лінії №ВКЛ-2022390 від 29.08.2013, а саме, по оплаті встановлених ст. 625 Цивільного кодексу України нарахувань у вигляді інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих за період прострочення виконання обов'язку по сплаті нарахованих станом на 23.09.2023 інфляційних втрат та 3% річних у загальному розмірі 113 187 715,79 грн. за прострочення по поверненню суми тіла кредиту згідно договору кредитної лінії №ВКЛ-2022390 від 29.08.2013, які увійшли до складу вимог у справі Господарського суду міста Києва №910/4596/22;
- такі права було набуто ТОВ «ФК «Толкфін» на підставі укладеного 08.09.2023 з ТОВ «Інтер Вей Капітал» договору відступлення прав вимоги №08/09/23;
- однак, 04.12.2023 між ТОВ «Інтер Вей Капітал», як первісним кредитором, та ТОВ «ФК «Толкфін», як новим кредитором, було укладено додаткову угоду №1 до договору відступлення прав вимоги №08/09/23, у відповідно до п. 1 якої визначено, що враховуючи виникнення у ТОВ «Інтер Вей Капітал» необхідності у здійсненні зарахування зустрічних однорідних вимог задля припинення своїх зобов'язань перед АТ «Укргазвидобування», які останнім заявлено до стягнення в межах справи Господарського суду міста Києва №910/12851/23, а також відсутність здійснення ТОВ «ФК «Толкфін» оплати проданих йому Прав вимоги у сумі, яка б надавала можливість ТОВ «Інтер Вей Капітал» припинити власні зобов'язання, сторони дійшли згоди розірвати договір в частині відступлення первісним кредитором на користь нового кредитора прав вимоги до боржника за договором кредитної лінії №ВКЛ-2022390 від 29.08.2013 в частині стягнення встановлених ст. 625 Цивільного кодексу України нарахувань у вигляді інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання по сплаті коштів у загальному розмірі 113 187 715,79 грн., стягнутих остаточними судовими рішеннями у справі №910/4596/22;
- за наслідками такого розірвання ТОВ «Інтер Вей Капітал» було реалізовано набуті (повернуті) права вимоги до АТ «Укргазвидобування» шляхом припинення своїх зобов'язань перед ним по сплаті грошових коштів у розмірі 35 208 213,11 грн;
- ТОВ «Інтер Вей Капітал» було визначено (обраховано) суми встановлених ст. 625 Цивільного кодексу України нарахувань у вигляді інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання АТ «Укргазвидобування» грошового зобов'язання по сплаті коштів у загальному розмірі 113 187 715,79 грн., стягнутих остаточними судовими рішеннями у справі №910/4596/22 (на суму боргу 102 736 781,00 грн., (період : 08.02.2022 - 11.05.2023): 3% річних - 3 867 406,50 грн., інфляційні втрати - 29 814 860,31 грн.; на суму боргу - 10 450 934,79 грн. (період: з 02.02.2022 - 11.05.2023): 3% річних- 393 413,27 грн., інфляційні втрати - 3 032 927,04 грн.; на суму боргу 5 823 448,12 грн. (період з 12.05.2023 - 28.06.2023): 3% річних - 22 974,70 грн., інфляційні втрати - 75 937,76 грн.; на суму боргу 1 389 012,66 грн. (період з 29.06.2023 по 31.07.2023): 3% річних 3 367,46 грн., інфляційні втрат - (-8 334,08 грн. (від?ємне значення за дефляцією)), і загалом 37 202 952,96 грн.;
- відповідні нарахування було використано для зарахування зустрічних однорідних вимог між АТ «Укргазвидобування» та ТОВ «Інтер Вей Капітал», а саме: (1) згідно заяви №24/01/03-1 було припинено зобов'язання АТ «Укргазвидобування» по сплаті на користь ТОВ «Інтер Вей Капітал» коштів у загальному розмірі 33 682 266,81 грн. (визначених ст. 625 ЦК України нарахувань за період з 08.02.2022 до 12.05.2023 прострочення АТ «Укргазвидобування» виконання зобов'язання по сплаті коштів у розмірі 102 736 781,00 грн. (підтвердженої судовими рішеннями у справі №910/4596/22 суми інфляційних втрат), в рахунок часткового припинення зобов'язання ТОВ «Інтер Вей Капітал» по сплаті коштів у загальному розмірі 35 208 213,11 грн., які являють собою нарахування у вигляді 3% річних та інфляційних втрат за період з 07.02.2022 до 12.05.2023 існування грошового зобов'язання по сплаті коштів у загальному розмірі 107 364 266,91 грн. (предмет стягнення у справі №910/12851/23); (2) згідно заяви №24/01/03-3 було припинено зобов'язання АТ «Укргазвидобування» по сплаті на користь ТОВ «Інтер Вей Капітал» коштів у розмірі 1 500 047,45 грн. (частини визначених ст. 625 ЦК України нарахувань за період з 08.02.2022 до 01.08.2023 прострочення АТ «Укргазвидобування» виконання зобов'язання по сплаті коштів у розмірі 10 450 934,79 грн. (підтвердженої судовими рішеннями у справі №910/4596/22 суми 3% річних), в рахунок повного припинення зобов'язання ТОВ «Інтер Вей Капітал» перед АТ «Укргазвидобування» по сплаті коштів у розмірі 1 500 047,45 грн. (залишок після зарахування згідно заяв №24/01/03-1 та №24/01/03-2), які являють собою нарахування у вигляді 3% річних та інфляційних втрат за період з 07.02.2022 до 12.05.2023 існування грошового зобов'язання по сплаті коштів у загальному розмірі 107 364 266,91 грн. (предмет стягнення у справі №910/12851/23);
- вказані обставини було встановлено в рамках розгляду справи №910/12851/23, а саме: ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.02.2024, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2024, з підстав припинення зобов'язання відповідним зарахуванням було встановлено відсутність предмету спору та закрито провадження у справі;
- з огляду на викладене підтверджується, що по своїй суті укладення додаткової угоди №1 від 04.12.2023 до договору відступлення прав вимоги №08/09/23 від 08.09.2023 мало фактичну відмову ТОВ «ФК «Толкфін» від активу у вигляді права на отримання грошових коштів у загальному розмірі 37 202 952,96 грн., що свідчить про його незаконність;
- наведені обставини свідчать як про незаконність розпорядження ТОВ «Інтер Вей Капітал» відповідними правами (в т.ч. шляхом вчинення правочинів зарахування), так і не припинення відповідних зобов'язань АТ «Укргазвидобування» на підставі таких зарахувань перед ТОВ «ФК «Толкфін», у зв'язку з чим, з метою захисту прав та інтересів боржника і його кредиторів, арбітражним керуючим ініційовано звернення в межах справи про банкрутство №910/11294/23 з позовом до суду про визнання недійсним додаткової угоди №1 від 04.12.2023 до договору відступлення прав вимоги №08/09/23 від 08.09.2023.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги Акціонерного товариства "Укргазвидобування" та узагальнення її доводів
Не погоджуючись із ухваленим рішенням, Акціонерне товариство "Укргазвидобування", звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить: змінити рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2025 у справі №910/11294/23 (910/12345/24), шляхом виключення з його мотивувальної тексту, викладеного в прохальній частині апеляційної скарги
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення неправильно застосував положення ч.1, ч.2 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, оскільки:
- оскаржуваний правочин вчинений після вступу в дію Кодексу України з процедур банкрутства та після відкриття провадження у справі №910/11294/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Толкфін», а тому позов про визнання правочину недійсним повинен розглядатись судом із застосуванням положень ст.42 КУзПБ;
- у матеріалах справи відсутні докази, що вчинення боржником 04 грудня 2023 року додаткової угоди №1 до договору №08/09/23 про відступлення права вимоги від 08.09.2023 спричинили реальні збитки та відповідно зміни майнового стану ТОВ «Фінансова компанія «Толкфін»;
- позивачем не надано жодних документів бухгалтерського обліку, які б підтверджували, що у зв'язку із вчиненням оскаржуваного правочину відбулись зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі ТОВ «Фінансова компанія «Толкфін»;
- зміст додаткової угоди №1 від 04.12.2023 вказує, що її укладання не призвело до втрат ТОВ «ФК «Толкфін» і не призводить до того, щоб ТОВ «ФК «Толкфін» змушений був зробити витрати для відновлення свого становища, яке існувало до моменту вчинення вказаного правочину;
- додаткова угода №1 від 04.12.2023 укладена за згодою ініціюючого кредитора і розпорядника майна в межах справи про банкрутство №910/11294/23, з її змісту вбачається, що ТОВ «ФК «Толкфін» не поніс жодних втрат чи збитків, що спростовує доводи позивача, що спірний правочин був укладений на шкоду інтересам боржника чи кредиторів, а отже, позивачем не доведено існування спеціальних підстав, за наявності яких можна визнавати додаткову угоду №1 від 04.12.2023 недійсною на підставі ст.42 КУзПБ, що є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі.
Узагальнені доводи апеляційної скарги також зводяться до того, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення допустив порушення пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суд першої інстанції надав оцінку аргументам ТОВ «Інтер Вей Капітал» щодо наявності з огляду на положеннями ст.625 ЦК України невиконаного зобов'язання третьої особи перед ТОВ «Інтер Вей Капітал» зі сплати трьох процентів річних та інфляційних втрат, які очевидно не відноситься до предмета спору та є неприйнятним з огляду на положення ст.42 КУзПБ та усталену судову практику щодо застосування положень вказаної статті.
Крім того, скаржник наголошував на неправильному застосуванні судом першої інстанції положень ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, адже суд першої інстанції не мав підстав для застосування до спірних правовідносин положень ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, так як предметом розгляду у цій справі є позовні вимоги про визнання правочину недійсним у межах справи про банкрутство, а не стягнення інфляційних втрат чи трьох процентів річних.
Не зважаючи на те, що позивачем не надано жодного доказу, який би підтверджував наявність існування спеціальних підстав, за яких додаткова угода №1 від 04.12.2023 могла б бути визнана недійсною на підставі ст.42 КУзПБ, суд першої інстанції, у порушення п.5 ч.4 ст.238 ГПК України, надав оцінку аргументам ТОВ «Інтер Вей Капітал» щодо «правильного тлумачення» положень ст.625 ЦК України та щодо наявності у якості третьої особи на стороні відповідачів грошових зобов'язань перед Інтер ВК, які за висновком суду пов'язані із рішеннями судів у справах №910/4596/22 та №910/11294/23(910/16838/23. Суд не взяв до уваги, що ці аргументи ТОВ «Інтер Вей Капітал» не відноситься до предмета спору та є неприйнятними з огляду на положення ст.42 КУзПБ. Таким чином суд першої інстанції необґрунтовано вдався до встановлення обставин щодо наявності/відсутності у ТОВ «Інтер Вей Капітал» та третьої особи взаємних грошових зобов'язань, підстав їх припинення. Тобто, вирішуючи спір у цій справі, суд безпідставно вдався до встановлення обставин, які не входять у предмет доказування у цій справі, натомість є предметом розгляду у справі 910/12851/23. На підставі викладеного скаржник вважає, що з мотивувальної частини рішення потребують виключення посилання на правову оцінку обставин, пов'язаних з наявністю чи відсутністю у ТОВ «Інтер Вей Капітал» та третьої особи взаємних грошових зобов'язань, підстав їх виникнення чи припинення, та міркування суду з цих питань.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційні скарги
29.04.2025 через систему «Електронний суд» від ТОВ «Інтер Вей Капітал» надійшов відзив на апеляційні скарги Акціонерного товариства "Укргазвидобування" та арбітражного керуючого Мусієнка Олега Ігоровича на рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2025 у справі №910/11294/23 (910/12345/24), відповідно до якого відповідач-2 просить апеляційні скарги залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Узагальнені доводи відзиву зводяться до того, що:
- здійснений судом за наслідками системного аналізу норм ст.ст. 598, 601, 602, 625 ЦК України, з урахуванням правових позицій щодо їх застосування, викладених у постанова Верховного Суду (в т.ч. Великої Палати) від 22.01.2021 у справі №910/11116/19, від 14.09.2023 у справі №910/15255/21, від 23.01.2024 у справі №910/293/23, від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, від 03.10.2023 у справі №366/203/21, від 09.11.2023 у справі №420/2411/19, твердження про те, що з вчиненням зарахування зустрічних однорідних вимог щодо певних грошових зобов'язань, виконання яких є простроченим з обох сторін, то автоматично припиняються і всі додаткові (акцесорні) зобов'язання, які виникають (існують) у зв'язку з простроченням таких основних зобов'язань, в частинах, що мають ознаки зустрічності, - є обґрунтованим та направленим на встановлення правової визначеності в межах спірних правовідносин сторін;
- якщо має місце зарахування між ТОВ «Інтер Вей Капітал» та АТ «Укргазвидобування» зустрічних однорідних грошових зобов'язань, що ними не заперечується, то і будь-які акцесорні зобов'язання, пов'язані з їх існуванням (прострочення) у спільний (зустрічний) період, також припинилися;
- про відсутність в АТ «Укргазвидобування» зобов'язання перед ТОВ «Інтер Вей Капітал» із сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних вказувало у своїх поясненнях саме АТ «Укргавидобування», у зв'язку з чим в силу закріплених в статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантій (з урахуванням правових висновків щодо застосування таких норм права, які містяться у постановах КГС ВС від 20.02.2018 у справі №910/9111/17 та від 08.05.2018 у справі 910/1873/17, в аспекті недопустимості формального вирішення спору) суд зобов'язаний був дослідити відповідні твердження;
- за будь-яких обставин в межах підстав позову у даній справі суду належало встановити чи було завдано боржнику та/або його кредиторам збитків за наслідками вчинення оскаржуваного правочину (додаткової угоди про розірвання договору відступлення в частині певних відступлених прав), тобто чи мало місце втрата боржником з вчиненням такого правочину певної фінансової вигоди, безумовним первісним показником чого є дослідження того чи існувало в цілому зобов'язання, за яким відступались відповідні права вимоги;
- відтак, не в залежності від визначеного судом першої інстанції способу застосування ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства є вірними в силу дотримання приписів ст. 2 Господарського процесуального кодексу України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантій дослідження всіх доводів всіх учасників справи та встановлення перебігу спірних правовідносин з огляду на такі доводи;
- твердження апелянта про неправильне застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК України по-перше, спростовується судовими рішення, які набули статусу остаточних; по-друге, направлене на перегляд таких рішень, що є недопустимим.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті та клопотання учасників апеляційного провадження
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.02.2025 апеляційну скаргу арбітражного керуючого Мусієнка Олега Ігоровича у справі №910/11294/23 (910/12345/24) передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Станік С.Р., судді: Сотніков С.В., Остапенко О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2025 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/11294/23 (910/12345/24).
27.03.2025 на виконання ухвали з суду першої інстанції до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/11294/23 (910/12345/24).
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2025 апеляційну скаргу арбітражного керуючого Мусієнка Олега Ігоровича на рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2025 у справі №910/11294/23 (910/12345/24)- залишено без руху. Протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали скаржнику надано право усунути недоліки, подавши до Північного апеляційного господарського суду: докази сплати судового збору в сумі 3633,60 грн.
09.04.2025 через підсистему "Електронний суд" від Мусієнка Олега Ігоровича надійшло клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої останнім долучено платіжну інструкцію від 09.04.2025 про оплату судового збору у розмірі 3633 грн. 60 коп.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2025 відкрито апеляційне провадження у справі №910/11294/23 (910/12345/24) за апеляційною скаргою Мусієнка Олега Ігоровича на рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2025, призначено судове засідання на 20.05.2025.
Також, не погоджуючись із ухваленим рішенням, Акціонерне товариство "Укргазвидобування", звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить: змінити рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2025 у справі №910/11294/23 (910/12345/24), шляхом виключення з його мотивувальної тексту, викладеного в прохальній частині апеляційної скарги.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.04.2025 апеляційну скаргу у справі №910/11294/23 (910/12345/24) передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Станік С.Р., судді: Сотніков С.В., Остапенко О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суд від 14.04.2025 відкрито апеляційне провадження у справі №910/11294/23 (910/12345/24) за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Укргазвидобування" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2025, об'єднано апеляційні скарги Акціонерного товариства "Укргазвидобування" та арбітражного керуючого Мусієнка Олега Ігоровича на рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2025 у справі №910/11294/23 (910/12345/24), в одне апеляційне провадження для спільного розгляду, в судовому засіданні 20.05.2025.
У зв'язку з перебуванням головуючого судді - Станіка С.Р. у відпусті у період часу з 12.05.2025 по 23.05.2025, розгляд справи не відбувся.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2025 розгляд справи №910/11294/23 (910/12345/24) за апеляційними скаргами Мусієнка Олега Ігоровича та Акціонерного товариства "Укргазвидобування" призначено на 03.06.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2025 заяву судді Північного апеляційного господарського суду Остапенка О.М. про самовідвід у справі № 910/11294/23 (910/12345/24) - задоволено, відведено суддю Північного апеляційного господарського суду Остапенко О.М. від розгляду справи № 910/11294/23 (910/12345/24), справу передано на повторний автоматизований розподіл.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 06.06.2025, справу №910/11294/23 (910/12345/24) передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Станік С.Р. (суддя-доповідач), судді: Сотніков С.В., Отрюх Б.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2025 справу №910/11294/23 (910/12345/24) за апеляційною скаргою арбітражного керуючого Мусієнка Олега Ігоровича та апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Укргазвидобування" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2025 (повний тест складено та підписано 24.03.2025), прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Станік С.Р. (суддя-доповідач), судді: Сотніков С.В., Отрюх Б.В., розгляд справи призначено на 08.07.2025.
Відповідно до статті 64 Конституції України права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.
Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку розглянути справу у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.
Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання
У судове засідання 08.07.2025 з'явились: представник скаржника - Акціонерного товариства "Укргазвидобування", представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Вей Капітал" (відповідача-1).
Інші учасники справи, зокрема і скаржник - арбітражний керуючий Мусієнко О.І., в судове засідання 08.07.2025 своїх представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
В свою чергу, скаржник - арбітражний керуючий Мусієнко О.І. через систему «Електронний суд» подав клопотання про розгляд справи без його участі, та зазначив про підтримання апеляційної скарги у повному обсязі.
Представник скаржника Акціонерного товариства "Укргазвидобування" в судовому засіданні 08.07.2025 заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи у зв?язку з тим, що він є новим представником.
Представник скаржника Акціонерного товариства "Укргазвидобування" залишив вказане клопотання на розсуд суду.
Суд, дослідивши наявні матеріали справи, розглянувши клопотання скаржника Акціонерного товариства "Укргазвидобування" про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про його необгрунтованість, оскільки наведені представником обставини не є підставою для відкладення розгляду справи.
У відповідності до вимог ч. 5 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Ч.12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники учасників справи, що не з'явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов'язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.
Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка представників учасників справи у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що підстави для відкладення розгляду апеляційної скарги - також відсутні.
Представник скаржника Акціонерного товариства "Укргазвидобування" в судовому засіданні 08.07.2025 підтримав доводи апеляційної скарги Акціонерного товариства "Укргазвидобування", просив змінити рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2025 у справі №910/11294/23 (910/12345/24), шляхом виключення з його мотивувальної тексту, викладеного в прохальній частині апеляційної скарги.
Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Вей Капітал" в судовому засіданні 08.07.2025 проти доводів апеляційних скарг Акціонерного товариства "Укргазвидобування" та арбітражного керуючого Мусієнка Олега Ігоровича - заперечував, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2025 у справі №910/11294/23 (910/12345/24) залишити без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, свої позовні вимоги розпорядник майна обґрунтовує тим, що боржник мав у своїй власності, зокрема, актив у вигляді прав вимоги до Акціонерного товариства "Укргазвидобування" по сплаті заборгованості, яка виникла у зв'язку з неналежним виконання взятих останнім на себе зобов'язань за договором кредитної лінії №ВКЛ-2022390 від 29.08.2013, а саме, по оплаті встановлених ст. 625 Цивільного кодексу України нарахувань у вигляді інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих за період прострочення виконання обов'язку по сплаті нарахованих станом на 23.09.2023 інфляційних втрат та 3% річних у загальному розмірі 113 187 715,79 грн. за прострочення по поверненню суми тіла кредиту згідно договору кредитної лінії №ВКЛ-2022390 від 29.08.2013, які увійшли до складу вимог у справі Господарського суду міста Києва №910/4596/22.
Такі права вимоги було набуто ТОВ "ФК "Толкфін" на підставі укладеного 08.09.2023 з ТОВ "Інтер Вей Капітал" договору відступлення прав вимоги №08/09/23.
Однак, 04.12.2023 між ТОВ "Інтер Вей Капітал", як первісним кредитором, та ТОВ "ФК "Толкфін", як новим кредитором, було укладено додаткову угоду №1 до договору відступлення прав вимоги №08/09/23, у відповідно до п. 1 якої визначено, що враховуючи виникнення у ТОВ "Інтер Вей Капітал" необхідності у здійсненні зарахування зустрічних однорідних вимог задля припинення своїх зобов'язань перед АТ "Укргазвидобування", які останнім заявлено до стягнення в межах справи Господарського суду міста Києва №910/12851/23, а також відсутність здійснення ТОВ "ФК "Толкфін" оплати проданих йому Прав вимоги у сумі, яка б надавала можливість ТОВ "Інтер Вей Капітал" припинити власні зобов'язання, сторони дійшли згоди розірвати договір в частині відступлення первісним кредитором на користь нового кредитора прав вимоги до боржника за договором кредитної лінії №ВКЛ-2022390 від 29.08.2013 в частині стягнення встановлених ст. 625 Цивільного кодексу України нарахувань у вигляді інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання по сплаті коштів у загальному розмірі 113 187 715,79 грн., стягнутих остаточними судовими рішеннями у справі №910/4596/22.
За наслідками такого розірвання ТОВ "Інтер Вей Капітал" було реалізовано набуті (повернуті) права вимоги до АТ "Укргазвидобування" шляхом припинення своїх зобов'язань перед останнім по сплаті грошових коштів у розмірі 35 208 213,11 грн., а саме, ТОВ "Інтер Вей Капітал" було визначено (обраховано) суми встановлених ст. 625 Цивільного кодексу України нарахувань у вигляді інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання АТ "Укргазвидобування" грошового зобов'язання по сплаті коштів у загальному розмірі 113 187 715,79 грн., стягнутих остаточними судовими рішеннями у справі №910/4596/22, що склали 37 202 952,96 грн. (33 682 266,81 грн. - інфляційні втрати; 3 520 686,15 грн. - 3% річних) і використано такі суми для зарахування зустрічних однорідних вимог між АТ "Укргазвидобування" та ТОВ "Інтер Вей Капітал".
Відповідне зарахування було здійснено наступним чином:
- згідно заяви №24/01/03-1 було припинено зобов'язання АТ "Укргазвидобування" по сплаті на користь ТОВ "Інтер Вей Капітал" коштів у загальному розмірі 33 682 266,81 грн. (визначених ст. 625 ЦК України нарахувань за період з 08.02.2022 до 12.05.2023 прострочення АТ "Укргазвидобування" виконання зобов'язання по сплаті коштів у розмірі 102 736 781,00 грн. (підтвердженої судовими рішеннями у справі №910/4596/22 суми інфляційних втрат), в рахунок часткового припинення зобов'язання ТОВ "Інтер Вей Капітал" по сплаті коштів у загальному розмірі 35 208 213,11 грн., які являють собою нарахування у вигляді 3% річних та інфляційних втрат за період з 07.02.2022 до 12.05.2023 існування грошового зобов'язання по сплаті коштів у загальному розмірі 107 364 266,91 грн. (предмет стягнення у справі №910/12851/23);
- згідно заяви №24/01/03-3 було припинено зобов'язання АТ "Укргазвидобування" по сплаті на користь ТОВ "Інтер Вей Капітал" коштів у розмірі 1 500 047,45 грн. (частини визначених ст. 625 ЦК України нарахувань за період з 08.02.2022 до 01.08.2023 прострочення АТ "Укргазвидобування" виконання зобов'язання по сплаті коштів у розмірі 10 450 934,79 грн. (підтвердженої судовими рішеннями у справі №910/4596/22 суми 3% річних), в рахунок повного припинення зобов'язання ТОВ "Інтер Вей Капітал" перед АТ "Укргазвидобування" по сплаті коштів у розмірі 1 500 047,45 грн. (залишок після зарахування згідно заяв №24/01/03-1 та №24/01/03-2), які являють собою нарахування у вигляді 3% річних та інфляційних втрат за період з 07.02.2022 до 12.05.2023 існування грошового зобов'язання по сплаті коштів у загальному розмірі 107 364 266,91 грн. (предмет стягнення у справі №910/12851/23).
На підставі викладеного розпорядник майна вказує на те, що по своїй суті укладення додаткової угоди №1 від 04.12.2023 до договору відступлення прав вимоги №08/09/23 від 08.09.2023 мало фактичну відмову ТОВ "ФК "Толкфін" від активу у вигляді права на отримання грошових коштів у загальному розмірі 37 202 952,96 грн., що свідчить про її укладення на шкоду кредиторам, а тому існують правові підстави для визнання згідно приписів ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. 203 Цивільного кодексу України її недійсною, що в свою чергу має своїм наслідком не припинення відповідних зобов'язань АТ "Укргазвидобування" на підставі здійснених ТОВ "Інтер Вей Капітал" зарахувань зустрічних вимог перед ТОВ "ФК "Толкфін".
Заперечуючи проти таких вимог відповідач 2 вказував на те, що розпорядником майна жодного належного в розумінні приписів ст. 13, 73, 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказу на підтвердження існування визначених ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства підстав для визнання недійсним оскаржуваного правочину не наведено, а його посилання на те, що після відповідного розірвання ТОВ "Інтер Вей Капітал" було використано повернуте право вимоги для зарахування своїх зобов'язань перед АТ "Укргазвидобування", що, на його думку, вказує на очевидну втрату боржником свого майнового активу, за рахунок якого було б можливим здійснити задоволення вимог кредиторів необґрунтоване, адже за умовами договору відступлення прав вимоги №08/09/23 від 08.09.2023 відповідне право було оцінено номінально і відповідно ТОВ "ФК "Толкфін" мало грошове зобов'язання перед ТОВ "Інтер Вей Капітал" по сплаті такої суми, що очевидно навіть у випадку виконання відповідного зобов'язання АТ "Укргазвидобування" на користь ТОВ "ФК "Толкфін" зобов'язувало останнього до перерахування таких коштів на користь ТОВ "Інтер Вей Капітал" як поточного кредитора, що нівелює будь-яку можливість для висновку про існування якихось збитків чи порушення інтересів інших кредиторів.
АТ "Укргазвидобування", заперечуючи проти вимог розпорядника майна, зазначало, що оскаржуваний правочин укладений після відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "ФК "Толкфін", а відтак він не може бути визнаним судом недійсним за наявності підстав, визначених саме ч. 1 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, адже не підпадає під період дії норм вказаної статті. До того ж, розпорядником майна не доведено можливості завдання будь-яких збитків як кредиторам, так і боржнику за наслідками вчинення оскаржуваного правочину, адже виходячи з умов договору відступлення прав вимоги №08/09/23 від 08.09.2023 та оскаржуваної додаткової угоди на суму прав вимог до АТ "Укргазвидобування" зменшилося і відповідне зобов'язання ТОВ "ФК "Толкфін" перед ТОВ "Інтер Вей Капітал", адже відступлення відбувалось за номінальною вартістю.
Окрім цього, АТ "Укргазвидобування" вказувало на відсутність його зобов'язання, право вимоги якого є предметом оскаржуваного правочину, в будь-якому випадку як перед ТОВ "Інтер Вей Капітал", так і перед ТОВ "ФК "Токлфін", адже визначені останніми права вимоги стосуються нарахувань інфляційних втрати та 3% річних на суми стягнутих інфляційних втрат та 3% річних (рішеннями у справі №910/4596/22), що суперечить приписам ст. 625 Цивільного кодексу України, які передбачають можливість проведення відповідних нарахувань виключно на суму основного боргу, обов'язок з оплати якого в даному випадку було повністю виконано 23.09.2021, що встановлено судовими рішеннями у справі №910/14422/15.
Тому, третя особа вказувала, що розпорядник майна безпідставно вважає, що у АТ "Укргазвидобування" згідно з ст. 625 Цивільного кодексу України є обов'язок по сплаті 3% річних та інфляційних втрат, які нараховані на суму трьох процентів річних та інфляційних втрат, що були предметом розгляду у справі №910/4596/22.
Заперечуючи проти таких доводів третьої особи відповідач 2 зазначав, що суть спірних правовідносин з яких виникли такі зобов'язання АТ "Укргазвидобування" зводиться до того, що сторони (ТОВ "Інтер Вей Капітал" та АТ "Укргазвидобування") свого часу одночасно мали зобов'язання одне перед одним (обидва підтверджені остаточними судовими рішеннями), в рамках яких ТОВ "Інтер Вей Капітал" було зобов'язано сплатити на користь АТ "Укргазвидобування" кошти у розмірі 106 917 599,01 грн. (на виконання постанови Верховного Суду від 07.02.2022 у справі №910/14422/15 в якості повороту виконання рішення), а АТ "Укргазвидобування" було зобов'язано сплатити на користь ТОВ "Інтер Вей Капітал" кошти у розмірі 113 882 395,79 грн. (на виконання судових рішень у справі №910/4596/22).
Ці два зобов'язання стосувалися сплати одних і тих же коштів - передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України нарахувань у вигляді інфляційних втрат та 3% річних за прострочене АТ "Укргазвидобування" зобов'язання по поверненню тіла кредиту за договором №ВКЛ-2022390 від 29.08.2013, які первісно були стягнуті в межах справи №910/14422/15, однак, виключно в силу процесуальних порушень судів присуджені до повернення Верховним Судом на користь АТ "Укргазвидобування", а в послідуючому повторно (з урахуванням вказівок Верховного Суду) стягнуті в межах окремого провадження - справи №910/4596/22, з набранням судовими рішеннями статусу остаточних.
12.05.2023 згідно заяв АТ "Укргазвидобування" такі зустрічні зобов'язання (по суті щодо сплати одних і тих же коштів) припинено шляхом зарахування, що підтверджується ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.05.2023 у справі №910/14422/15, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.10.2023.
На переконання відповідача 2, зарахування зустрічних однорідних вимог по сплаті коштів зумовлює автоматичне припинення будь-яких додаткових вимог, пов'язаних з простроченням сплати коштів, що зараховуються у спільний період існування відповідних зобов'язань.
В той же час, АТ "Укргазвидобування" доводить, що за час коли ТОВ "Інтер Вей Капітал" було зобов'язане сплати відповідні кошти підлягають нарахуванню інфляційні встрати та 3% річних, а за час, коли АТ "Укргазвидобування" було зобов'язано сплатити по суті їх же - ні, що і стало предметом розгляду Господарським судом міста Києва справи №910/12851/23 за позовом АТ "Укргазвидобування" до ТОВ "Інтер Вей Капітал" про стягнення відповідних нарахувань у сумі 35 208 213,11 грн.
Саме такі обставини стали підставою вчинення оскаржуваного у даній справі правочину розірвання, адже відсутність оплати ТОВ "ФК "Толкфін" відступленого права та ініціювання відповідного позову АТ "Укргазвидобування" становило загрозу непомірного обтяження зобов'язаннями ТОВ "Інтер Вей Капітал".
В той же час, АТ "Укргазвидобування" вдається до маніпулювань правовою природою відповідних коштів, намагаючись уникнути необхідності виконання свого грошового зобов'язання, однак, його твердження не відповідають як дійсним обставинам перебігу спірних правовідносин, так і приписам ст. 625 Цивільного кодексу України з урахуванням їх сталого та однозначного застосування в судовій практиці безвідносно до правової природи виникнення обов'язку по сплаті коштів.
Межі, мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно, цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей" .
Відповідно до частини першої статті 3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (наразі - КУзПБ), а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 6 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
21.10.2019 введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства від 18.10.2018 № 2597-VIII, який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника-юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства, з дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон про банкрутство.
Законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відповідно до статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.
Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
Як на підставу для визнання недійсним оскаржуваного правочину розпорядником майна визначаються приписи ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. 203 Цивільного кодексу України з посиланням на те, що з його укладенням боржник фактично відмовився від активу у вигляді права на отримання грошових коштів у загальному розмірі 37 202 952,96 грн., чим було завдано відповідних збитків його кредиторам.
Положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог. Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.
Суд апеляційної інстанції враховує, що за безпосереднім змістом наведеної статті її положення стосуються оцінки правочинів та дій боржника, вчинених до відкриття провадження у справі про банкрутство, однак наведене не нівелює наявності правових підстав для оцінки правочинів та дій боржника, здійснених в будь-який період, на предмет їх законності згідно загальних норм цивільного права у випадку поставлення перед судом цього питання з посиланням на завдання збитків, зокрема, кредиторам за наслідками вчинення таких дій (правочину).
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №910/12525/20 було зазначено, що права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача.
У своїй постанові від 08.08.2023 у справі №910/19199/21 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що договір про відступлення права вимоги може бути визнаний недійсним у випадку наявності відповідної правової підстави. Той факт, що первісний кредитор передає новому кредитору вимогу, яка припинилася, є підставою для відповідальності первісного кредитора перед новим кредитором, а не підставою недійсності відповідного договору, за яким була передана така вимога.
Отже, вирішуючи спір про визнання недійсним правочину, предметом якого було повернення права вимоги, в аспекті завдання його укладенням збитків боржнику чи кредиторам, первісно слід встановити чи існувало таке право вимоги взагалі, адже за відсутності його існування будуть і відсутні підстави визнання такого договору недійсним.
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ у справі "Олюджіч проти Хорватії"). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Мала проти України", "Богатова проти України").
Право може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ у справах "Дюлоранс проти Франції", "Донадзе проти Грузії").
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").
Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" та у справі "Руїз Матеос проти Іспанії").
У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.04.1993 у справі "Краска проти Швейцарії" вказано, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
У рішеннях ЄСПЛ у справі "Де Куббер проти Бельгії" та у справі "Кастілло Альгар проти Іспанії" наголошується про те, що правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться. На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість. Якщо помилка національного суду щодо питань права або факту є настільки очевидною, що її можна кваліфікувати як "явну помилку" (тобто помилку, якої б не міг припуститися розумний суд) вона може порушити справедливість провадження.
Отже, виходячи із висловлених в межах даного провадження доводів та заперечень учасників справи, суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку про необхідність здійснення дослідження спірних правовідносин на предмет можливого завдання вчиненням оскаржуваного договору збитків боржнику чи його кредиторам шляхом первісного дослідження існування зобов'язання АТ "Укргазвидобування", право вимоги виконання якого стало предметом оскаржуваного правочину, адже за відсутності такого зобов'язання в цілому відсутній і предмет правочину, що виключає можливість визнання його недійсним.
Доводи скаржника про те, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення допустив порушення пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суд першої інстанції надав оцінку аргументам ТОВ «Інтер Вей Капітал» щодо наявності з огляду на положеннями ст.625 ЦК України невиконаного зобов'язання третьої особи перед ТОВ «Інтер Вей Капітал» зі сплати трьох процентів річних та інфляційних втрат, які очевидно не відноситься до предмета спору та є неприйнятним з огляду на положення ст.42 КУзПБ та усталену судову практику щодо застосування положень вказаної статті - судом апеляційної інстанції відхиляються, з огляду на те, що про відсутність в АТ «Укргазвидобування» зобов'язання перед ТОВ «Інтер Вей Капітал» із сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних вказувало у своїх поясненнях саме АТ «Укргавидобування», у зв'язку з чим в силу закріплених в статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантій (з урахуванням правових висновків щодо застосування таких норм права, які містяться у постановах КГС ВС від 20.02.2018 у справі №910/9111/17 та від 08.05.2018 у справі 910/1873/17, в аспекті недопустимості формального вирішення спору) суд зобов'язаний був дослідити відповідні твердження, і в контексті спірних правовідносин суду першої інстанції належало встановити чи було завдано боржнику та/або його кредиторам збитків за наслідками вчинення оскаржуваного правочину (додаткової угоди про розірвання договору відступлення в частині певних відступлених прав), тобто чи мало місце втрата боржником з вчиненням такого правочину певної фінансової вигоди, безумовним первісним показником чого є дослідження того чи існувало в цілому зобов'язання, за яким відступались відповідні права вимоги. Відтак, є вірними в силу дотримання приписів ст. 2 Господарського процесуального кодексу України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантій, дослідження всіх доводів всіх учасників справи та встановлення перебігу спірних правовідносин з огляду на такі доводи.
За приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Відповідно до положень ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум.
Матеріалами справи підтверджується, що рішенням Господарського суду міста Києва від 18.10.2022 у справі №910/4596/22 було, зокрема, стягнуто з АТ "Укргазвидобування" на користь ТОВ "Інтер Вей Капітал" 3% річних у розмірі 10 450 934,79 грн. та інфляційні втрати у розмірі 102 736 781,00 грн., нараховані за період з 01.01.2015 по 22.09.2021 від суми тіла кредиту (таке судове рішення у вказаній частині залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.02.2023 та постановою Верховного Суду від 25.04.2023).
Припинення зобов'язання АТ "Укргазвидобування" по сплаті таких коштів відбулось 12.05.2023, коли було припинено шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог згідно односторонніх заяв АТ "Укргазвидобування" №44/2/2-97-1-2336 на суму 106 917 599,01 грн. (102 736 781,00 грн. - інфляційні втрати, 4 180 818,01 грн. - 3% річних), №44/2/2-97-1-2337 на суму 347 687,34 грн. - 3% річних; 29.06.2023, коли було припинено фактичною оплатою на суму 4 533 416,78 грн. - 3% річних; 01.08.2023, коли було припинено фактичною оплатою на суму 1 389 012,66 грн. - 3% річних. Саме такий порядок припинення відповідного зобов'язання було встановлено ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.10.2023 у справі №910/4596/22 за наслідками розгляду заяв ТОВ "Інтер Вей Капітал" та АТ "Укргазвидобування" про визнання виконавчих документів такими, що не підлягають виконанню.
Окрім того, на розгляді суду в межах справи №910/11294/23 про банкрутство ТОВ "ФК "Толкфін" також перебувало провадження №910/11294/23 (910/16838/23) за позовом ТОВ "ФК "Толкфін" до АТ "Укргазвидобування" про стягнення 11 578 825,52 грн., з яких: інфляційних втрат у розмірі 5 913 526,06 грн. та 3% річних у розмірі 5 665 299,46 грн., нараховані за прострочення сплати грошових коштів у розмірі 79 870 000,00 грн. (тіла кредиту) у період з 01.01.2015 до 22.09.2021, які становили різницю між вже стягнутими в межах справи №910/4596/22 сумами та фактичними нарахуваннями, що підлягають оплаті за вказаний період прострочення.
За наслідками розгляду таких вимог, судом було постановлено рішення від 20.03.2024, залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.06.2024, яким, зокрема, стягнуто з АТ "Укргазвидобування" на користь ТОВ "ФК "Толкфін" інфляційні втрати у розмірі 5 913 526,06 грн. та 3% річних у розмірі 5 665 299,46 грн.
Відповідні кошти було оплачено АТ "Укргазвидобування" на користь ТОВ "ФК "Толкфін" 26.09.2024, що підтверджується ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.11.2024 у справі №910/11294/23 (910/16838/23).
Отже, АТ "Укргазвидобування" не було належним чином (у визначені строки) виконано взятих на себе грошових зобов'язань, правомірність та необхідність безумовного виконання яких була підтверджена судовими рішеннями у справах №910/4596/22 та №910/11294/23 (910/16838/23) шляхом стягнення коштів у загальному розмірі 124 766 541,31 грн. (інфляційні втрати та 3% річних), які мали бути сплачені 22.09.2021 як передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування за період прострочення по поверненню тіла кредиту у розмірі 79 870 000,00 грн. у період з 01.01.2015 до 22.09.2021, і відповідне порушення мало триваючий характер: до 12.05.2023, коли було припинено шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог згідно односторонніх заяв АТ "Укргазвидобування" №44/2/2-97-1-2336 на суму 106 917 599,01 грн. (102 736 781,00 грн. - інфляційні втрати, 4 180 818,01 грн. - 3% річних), №44/2/2-97-1-2337 на суму 347 687,34 грн. - 3% річних; 29.06.2023, коли було припинено фактичною оплатою на суму 4 533 416,78 грн. - 3% річних; 01.08.2023, коли було припинено фактичною оплатою на суму 1 389 012,66 грн. - 3% річних; 26.09.2024, коли було припинено фактичною оплатою на суму 11 578 825,52 грн. (5 913 526,06 грн. - інфляційні втрати, 5 665 299,46 грн. - 3% річних).
Суми відповідних зобов'язань, строки настання їх виконання та, відповідно, порушення АТ "Укргазвидобування" щодо невиконання їх у встановлені строки встановлено судовими рішеннями у наведених справах, що набрали законної сили, а відтак набули статусу остаточних, у зв'язку з чим згідно приписів ч. 4 ст. 75 ГПК України не підлягають повторному доведенню.
Учасниками справи не заперечуються дати фактичного виконання АТ "Укргазвидобування" підтверджених судовими рішеннями у справах №910/4596/22 №910/11294/23 (910/16838/23) зобов'язань.
За наведеного, є належним чином підтвердженими обставини щодо триваючого характеру невиконання АТ "Укргазвидобування" власного грошових зобов'язань по сплаті грошових коштів у розмірі 124 766 541,31 грн. (сум інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих за період прострочення по сплаті тіла кредиту, погашення якого мало місце 23.09.2021) протягом загального періоду з 23.09.2021 до 26.09.2024, що по суті є простроченням виконання відповідних грошових зобов'язань.
При цьому, як вірно врахував суд першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, первісно, 23.09.2021 зобов'язання по оплаті наведених нарахувань частково було виконано АТ "Укргазвидобування" у розмірі 106 901 071,51 грн. (92 169 980,00 грн. - інфляційні втрати, 14 731 091,51 грн. - 3% річних) шляхом їх оплати разом із тілом кредиту на користь ТОВ "Інтер Вей Капітал" на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2021 у справі №910/14422/15.
Однак, постановою Верховного Суду від 07.02.2022 у справі №910/14422/15 за касаційною скаргою АТ "Укргазвидобування" було скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2021 в частині задоволення позовних вимог про стягнення 14 731 091,51 грн. 3% річних, 92 169 980,00 грн. інфляційних втрат за несвоєчасне повернення кредиту і судового збору за такі вимоги, у зв'язку з чим здійснено поворот виконання шляхом стягнення з ТОВ "Інтер Вей Капітал" на користь АТ "Укргазвидобування" коштів у загальному розмірі 106 917 599,01 грн. (92 169 980,00 грн. - інфляційні втрати, 14 731 091,51 грн. - 3% річних та судовий збір у розмірі 16 527,50 грн.).
Підсумовуючи наведені обставини перебігу спірних правовідносин, судом першої інстанції зроблено вірні висновки, з якими погоджується і суд апеляційної інстанції, що:
1) у період з 23.09.2021 по 06.02.2022 у АТ "Укргазвидобування" існувало прострочене грошове зобов'язання по сплаті коштів у розмірі 17 865 469,80 грн. (124 766 541,31 грн. - 106 901 071,51 грн.), які являли собою частину обрахованих станом на 22.09.2021 інфляційних втрат та 3% річних за період прострочення повернення тіла кредиту, що не були погашені 23.09.2021;
2) у період з 07.02.2022 по 11.05.2023 у АТ "Укргазвидобування" існувало прострочене грошове зобов'язання по сплаті коштів у розмірі 124 766 541,31 грн. (загальна сума інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих за період прострочення по сплаті тіла кредиту, погашення якого мало місце 23.09.2021, збільшена з 07.02.2022 сума у зв'язку з відновленням зобов'язання в частині суми 106 901 071,51 грн. за наслідками ухвалення постанови Верховного Суду від 07.02.2022 у справі №910/14422/15;
- одночасно з цим, за наслідками ухвалення постанови Верховного Суду від 07.02.2022 у справі №910/14422/15, у період з 07.02.2022 по 11.05.2023 у ТОВ "Інтер Вей Капітал" існувало прострочене грошове зобов'язання по сплаті коштів на користь АТ "Укргазвидобування у загальному розмірі 107 364 266,91 грн., що за своєю правовою природою складалися з 92 169 980,00 грн. - інфляційних втрат, 14 731 091,51 грн. - 3% річних, 16 527,50 грн. - судового збору та 446 667,90 грн. - судового збору, які були стягнуті постановою Верховного Суду від 07.02.2022 у справі №910/14422/15, що були погашені проведеним 12.05.2023 зарахуванням;
3) у період з 12.05.2023 по 28.06.2023 у АТ "Укргазвидобування" існувало прострочене грошове зобов'язання по сплаті коштів у розмірі 17 865 469,80 грн. (124 766 541,31 грн. - 106 901 071,51 грн.), які являли собою залишок нарахованих інфляційних втрат та 3% річних після проведеного 12.05.2023 зарахування зустрічних однорідних вимог, визначених вище в п. 2;
4) у період з 29.06.2023 по 31.07.2023 у АТ "Укргазвидобування" існувало прострочене грошове зобов'язання по сплаті коштів у розмірі 13 332 053,02 грн. (17 865 469,80 грн. - 4 533 416,78 грн.), які являли собою залишок нарахованих інфляційних втрат та 3% річних після здійсненого 29.06.2023 їх часткового погашення;
5) у період з 01.08.2023 по 25.09.2024 у АТ "Укргазвидобування" існувало прострочене грошове зобов'язання по сплаті коштів у розмірі 11 943 040,36 грн. (13 332 053,02 грн. - 1 389 012,66 грн.), які являли собою залишок нарахованих інфляційних втрат та 3% річних після здійсненого 01.08.2023 їх часткового погашення, що в повному обсязі були сплачені 26.09.2024.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із доводів та заперечень учасників справи застосовність даної норми до визначених прострочених зобов'язань є одним із питань, необхідним до вирішення для встановлення існування предмету оскаржуваного правочину, про що обгрунтовано вказав суд першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції.
За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 Цивільного кодексу України, грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Судове рішення про стягнення таких коштів є рішенням про примусове виконання обов'язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов'язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв'язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору).
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 Цивільного кодексу України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, відступаючи від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 20.01.2016 у справі № 6-2759цс15 (про те, що правовідносини стосовно виконання судових рішень урегульовані Законом України "Про виконавче провадження", і до них не можна застосовувати приписи про цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 Цивільного кодексу України)), а також від 02.03.2016 у справі № 6-2491цс15 (про те, що стаття 625 Цивільного кодексу України поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п'ята статті 11 Цивільного кодексу України не дає підстав для застосування положень статті 625 Цивільного кодексу України за наявності деліктних, а не зобов'язальних правовідносин), виснувала, що у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення; приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (пункт 45 постанови).
Такий висновок є сталим в судовій практиці і застосовується безвідносно до правовідносин з яких виник спір чи правової природи простроченого грошового зобов'язання, що підтверджується, зокрема, постановами Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц, від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, від 19.06.2019 у справі № 703/2718/16-ц, від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, постановами Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 910/3692/18, від 20.05.2020 у справі № 522/8741/13-ц та останньою з приводу спірного питання - постановою Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21, в п.п. 37, 43 якого зазначено: "За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Судове рішення про стягнення таких коштів є рішенням про примусове виконання обов'язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов'язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв'язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору).
Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (пункти 17, 18, 26, 28; № у ЄДРСР 73469624), від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (пункти 21, 22, 25, 42, 45; № у ЄДРСР 74838873), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (№ у ЄДРСР 82997465)).".
Отже, сталим є висновок про те, що для застосування визначеної ст. 625 Цивільного кодексу України цивільно-правової відповідальності у вигляді стягнення інфляційних втрат та 3% річних необхідним є виключно існування грошового зобов'язання (обов'язку сплатити кошти) та його прострочення, в той час, як правова природа відповідних коштів (правова підстава виникнення обов'язку з їх оплати) не має значення.
Вищезазначений правовий висновок по суті кореспондується із правовою природою такого економічного явища як інфляція, визначення індексів якої, тобто, показника зміни рівня цін на товари і послуги, і дає змогу приведення суми коштів за період допущеного прострочення по її сплаті до рівня цін на момент фактичної оплати.
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 викладений правовий висновок про те, що при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку з простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин за аналогією закону підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 № 265, а також визначений порядок нарахування інфляційних втрат у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу (пункти 25 - 29 такої постанови).
При цьому, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суми інфляційних втрат та 3% річних, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
У кредитора, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення (пункт 23 постанови Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19).
Також, об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/21/19 було наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).
У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.
Отже, виходячи з наведеної об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/21/19 методики розрахунку інфляційних втрат, розрахунок інфляційних збитків за поточний період без урахування інфляційної складової основного боргу за попередній місяць порушує принципи індексації доходів населення, визначені Законом України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 та Методикою розрахунку базового індексу споживчих цін, затвердженого наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 № 265, з дотриманням певної математичної послідовності розрахунку, закладеної у цих нормативних актах.
З наведеного (суті поняття інфляції та методики її розрахунку) і випливає застосування її індексу до будь-якого грошового зобов'язання безвідносно до правової природи його виникнення, адже не важливо у зв'язку з яким цивільно-правовим фактом у боржника виник обов'язок сплатити певну суму коштів вона втрачає свою купівельну спроможність за час прострочення по її оплаті, що в т.ч. стосується і сум інфляційних втрат, 3% річних, інших будь-яких нарахувань на певну дату, які втрачають свій вартісний показник за період зволікання (прострочення) боржника з їх оплати.
Тобто, в силу соціально-економічних чинників в країні за проміжок часу з визначеної правочином чи законом дати виконання обов'язку по дату фактичного його виконання, зокрема, при значному проміжку часу між ними, купівельна спроможність одиниці національної валюти (можливість придбати певний товар, послугу, роботи тощо) знижується, на вирівнювання чого і направлена норма ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.
Як справедливо зазначив суд першої інстанції, за інших обставин недобросовісний боржник міг би роками зволікати (затягувати) із виконанням обов'язку по сплаті коштів і в кінцевому випадку погасити свої борги коштами, які в силу інфляційних процесів в рази є меншими за розмір його зобов'язання, яке було ним порушено.
Для більш чіткого розуміння викладеної правової позиції та надання відповіді на твердження АТ "Укргазвидобування" щодо відсутності у нього зобов'язання, яке стало предметом оскаржуваного правочину, в цілому суд першої інстанції обгрунтовано навів в оскаржуваному рішенні відповідні розрахунки на підставі спірних правовідносин, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції в контексті доводів апеляційних скарг.
Так, в межах справи №910/14422/15 судами було встановлено прострочення АТ "Укргазвидобування" виконання обов'язку по сплаті тіла кредиту у розмірі 79 870 000,00 грн. протягом періоду з 01.01.2015 по 22.09.2021, а тому з метою відновлення майнових втрат кредитора, завданих втратою купівельної спроможності такою сумою коштів за час відповідного прострочення, підтверджено (судовими рішеннями у справах №910/4596/22, №910/11294/23 (910/16838/23) існування обов'язку АТ "Укргазвидобування" по сплаті інфляційних втрат та 3% річних у загальному розмірі 124 766 541,31 грн.
Тобто констатовано, що в силу соціально-економічних процесів в країні сума коштів у розмірі 79 870 000,00 грн. станом на 31.12.2014 відповідає сумі коштів у розмірі 204 636 541,31 грн. (79 870 000,00 грн. + 124 766 541,31 грн.) станом на 22.09.2021, і відповідно виник обов'язок в доплаті 124 766 541,31 грн. задля повноцінного виконання первісного зобов'язання та відновлення майнових втрат внаслідок його прострочення.
Однак, зобов'язання по сплаті суми коштів у розмірі 124 766 541,31 грн. було погашено в повному обсязі лише в 26.09.2024.
Тому, за три роки суми у загальному розмірі 204 636 541,31 грн. вже не достатньо для повноцінного відновлення порушених майнових прав кредитора невиконанням зобов'язання по сплаті тіла кредиту у розмірі 79 870 000,00 грн. станом на 31.12.2014, адже внаслідок повторно прострочення відбулось подальше знецінення купівельної спроможності таких коштів і вже існує необхідність у її відновленні за рахунок застосування визначених ст. 625 Цивільного кодексу України нарахувань за подальший період прострочення, загальний розмір яких з огляду на встановлені судом періоди та суми прострочень становить 43 350 632,51 грн. (37 922 350,54 грн. - інфляційні втрати, 5 428 281,97 грн. - 3% річних).
Аналогічно прострочення ТОВ "Інтер Вей Капітал" зустрічного зобов'язання перед АТ "Укргазвидобування" по сплаті коштів у загальному розмірі 107 364 266,91 грн. у період з 07.02.2022 по 11.05.2023 також зумовило їх знецінення, а відтак і наявність правових підстав для відновлення за рахунок застосування визначених ст. 625 Цивільного кодексу України нарахувань, загальний розмір яких становить 35 208 213,11 грн. (31 157 785,84 грн. - інфляційні втрати, 4 050 427,27 грн. - 3% річних). Наведене підтверджується власною поведінкою АТ "Укргазвидобування" шляхом заявлення до стягнення з ТОВ "Інтер Вей Капітал" таких нарахувань в межах справи №910/12851/23, що згідно преамбули оскаржуваного правочину і зумовило його укладення.
З огляду на викладене, суд першої інстанції обгрунтовано відхилив, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції, доводи АТ "Укргазвидобування" про відсутність його зобов'язання, право вимоги якого є предметом оскаржуваного правочину, в будь-якому випадку як перед ТОВ "Інтер Вей Капітал", так і перед ТОВ "ФК "Токлфін" з посиланням на те, що такі права вимоги стосуються нарахування інфляційних втрат та 3% річних на раніше визначені та присуджені до стягнення суми інфляційних втрат та 3% річних, адже закріплена законодавцем в приписах ст. 625 Цивільного кодексу України правова суть таких нарахувань полягає у відновлені майнового становища кредитора за час неправомірного зволікання боржника із сплати коштів безвідносно до правової природи їх виникнення, а не встановлення окремих якихось санкції за порушення окремого зобов'язання.
Крім того, питання правомірності нарахування інфляційних втрат та 3% річних на раніше визначені та присуджені до стягнення суми інфляційних втрат та 3% річних вже було предметом дослідження судом в якості заперечення АТ "Укргазвидобування" в межах справи №910/11294/23 (910/16838/23), що стосувалася стягнення передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України нарахувань в межах цих же правовідносин учасників, однак за інші періоди, і суд першої інстанції дійшов аналогічних правомірних висновків щодо правомірності цього.
Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності.
Натомість ухвалення протилежних та суперечливих судових рішень щодо одного і того ж питання може спричинити порушення права на справедливий суд, закріпленого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки буде порушено принцип res judicata.
Res judicata - вирішена справа (res judicata pro veritate habetur! - судове рішення слід визначати за істину) означає остаточність рішення суду, яке набрало чинності і не може бути переглянуте. Принцип res judicata визнано на міжнародному рівні та зафіксовано, зокрема, у пункті 1 статті 44 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Принцип остаточності рішення є складовою частиною верховенства права.
Наявність двох остаточних судових рішень із протилежними висновками щодо одного і того ж питання ставитиме під сумнів обидва судові рішення.
Поняття "перегляд" охоплює не лише перегляд рішення суду нижчої інстанції судом вищої інстанції в межах однієї справи чи перегляд рішення за нововиявленими обставинами. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Центр "Украса" проти України" від 25.11.2021 (заява №2836/10) Суд дійшов висновку, що судові рішення у провадженні №15/140 фактично нівелювали результати провадження №12/254, що остаточне рішення і призвело до порушення принципу юридичної визначеності (констатував порушення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції про те, що після набрання остаточної сили рішенням у справі №910/11294/23 (910/16838/23) будь-який перегляд питання застосування норм ст. 625 Цивільного кодексу України в цих же правовідносинах, однак з відмінністю періоду застосування, свідчитиме про порушення статті 6 Конвенції щодо принципу res judicata.
Отже, матеріалами справи (зокрема, судовими рішеннями у справах №910/14422/15, №910/4596/22, №910/11294/23 (910/16838/23), які набрали законної сили) в сукупності з поведінкою учасників спірних правовідносин та нормами ст. 625 Цивільного кодексу України, з урахуванням правових висновків вищої судової інстанції щодо їх застосування на практиці, підтверджується виникнення об'єкта спірного права вимоги в цілому.
В той же час, як вірно встановив суд першої інстанції, безпосередній перебіг спірних правовідносин вказує на те, що як на момент укладення договору відступлення прав вимоги №08/09/23 від 08.09.2023, так і послідуючого його часткового розірвання згідно оскаржуваної додаткової угоди №1 від 04.12.2023 об'єкт спірного права вимоги (інфляційні втрати та 3% річних, нараховані на суму коштів, стягнутих судовими рішеннями у справі №910/4596/22, в межах загальної суми обрахунку у розмірі 35 208 213,11 грн. (31 157 785,84 грн. - інфляційні втрати, 4 050 427,27 грн. - 3% річних)) не існував в силу його припинення, що підтверджується наступним.
Частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Статтею 602 Цивільного кодексу України передбачено, що не допускається зарахування зустрічних вимог: 1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності; 4-1) за зобов'язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; 5) в інших випадках, встановлених договором або законом.
Як вже зазначалося вище, з посиланням на встановлені судовими рішеннями у справі №910/4596/22 факти перебігу спірних правовідносин, 12.05.2023 шляхом заліку зустрічних однорідних вимог відбулось припинення грошових зобов'язань АТ "Укргазвидобування" та ТОВ "Інтер Вей Капітал" одне перед одним по сплаті коштів у розмірі 107 364 266,91 грн., що не заперечується учасниками справи, наслідком чого стало:
- повне припинення простроченого у період з 07.02.2022 по 11.05.2023 зобов'язання ТОВ "Інтер Вей Капітал" перед АТ "Укргазвидобування" по сплаті коштів у такій сумі;
- часткове припинення простроченого у загальний період з 23.09.2021 по 26.09.2024 зобов'язання АТ "Укргазвидобування" перед ТОВ "Інтер Вей Капітал" по сплаті коштів у розмірі 124 766 541,31 грн. в межах суми 107 364 266,91 грн.
Вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам (ст.601 Цивільного кодексу України):
- бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);
- бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо);
- строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Важливою умовою, за наявності якої можливе припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог, є безспірність вимог, які зараховуються, а саме відсутність спору щодо змісту, умов виконання, розміру зобов'язань.
Отже, для зарахування зустрічних однорідних вимог необхідно встановити наявність таких умов, як зустрічність вимог, однорідність вимог, строк виконання яких настав, та прозорість вимог, тобто відсутність спору між сторонами щодо характеру зобов'язання, його змісту та умов виконання.
У постанові від 22.01.2021 у справі №910/11116/19 Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду уточнив раніше викладені висновки щодо безспірності вимог, які зараховуються, наступним чином:
- безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов'язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором;
- за дотримання умов, передбачених ст. 601 Цивільного кодексу України, та відсутності заборон, передбачених ст. 602 цього Кодексу, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов'язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним;
- заява сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав, має бути аргументована, підтверджена доказами і перевіряється судом, який вирішує спір про визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог;
- наявність на момент зарахування іншого спору (спорів) в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за зобов'язанням не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника;
- наявність заперечень однієї сторони щодо зарахування не є перешкодою для зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони, відмова цієї сторони від прийняття заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог і проведення такого зарахування не має юридичного значення.
У разі несприйняття адресатом заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, учасник правовідносин має можливість звернутися за судовим захистом, подавши позов про визнання такого правочину недійсним.
Аналогічна правова позиція викладена також в постановах Верховного Суду від 14.09.2023 у справі №910/15255/21, від 23.01.2024 у справі №910/293/23.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції також дійшов висновку, що провівши 12.05.2023 відповідне зарахування, законність якого підтверджена судовими рішеннями, сторони припинених ним зобов'язань визнали одне перед одним одночасне існування прострочених протягом періоду з 07.02.2022 по 11.05.2023 обов'язків зі сплати коштів у розмірі 107 364 266,91 грн. та висловили волевиявлення на їх припинення (з боку АТ "Укргазвидобування" - шляхом активних дій у вигляді направлення відповідних заяв про зарахування; з боку ТОВ "Інтер Вей Капітал" - шляхом визнання у зв'язку із відсутністю оскарження таких правочинів).
Поряд з цим, у спільний період існування прострочених обов'язків з 07.02.2022 по 11.05.2023 по сплаті коштів у розмірі 107 364 266,91 грн. в силу соціально-економічних чинників в країні відбулось їх знецінення, у зв'язку з чим кожна із сторін набула права на відновлення таких майнових втрат за рахунок отримання гарантованих ст. 625 Цивільного кодексу України нарахувань у вигляді сум інфляційних втрат та 3% річних за такий період (по момент припинення відповідного зобов'язання).
Тобто, в даному випадку, поряд з основними грошовими зобов'язаннями (оплатою коштів у розмірі 107 364 266,91 грн.) у АТ "Укргазвидобування" та ТОВ "Інтер Вей Капітал" одне перед одним існували похідні зобов'язання по сплаті інфляційних втрат та 3% річних, які збігаються в межах періоду обрахунку з 07.02.2022 по 11.05.2023 та об'єкту обрахунку - суми коштів у розмірі 107 364 266,91 грн., а відтак, також мають однаковий розмір їх обрахування - 35 208 213,11 грн. (31 157 785,84 грн. - інфляційні втрати, 4 050 427,27 грн. - 3% річних). Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржниками в апеляційних скаргах.
За своєю правовою природою такі похідні зобов'язання (щодо сплати передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України нарахувань у вигляді інфляційних втрат та 3% річних) в науці цивільного права визначаються як акцесорні, тобто такі, що мають допоміжний та залежний характер від основного зобов'язання, дійсність та існування яких визначається дійсністю та існуванням основного зобов'язання.
Більш того, інфляційні втрати є об'єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника, у зв'язку з чим і входять до складу грошового зобов'язання по суті як відновлюючий коефіцієнт.
Аналогічний висновок щодо акцесорного характеру зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, сталість якого підтверджується його застосуванням в постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 у справі №366/203/21, від 09.11.2023 у справі №420/2411/19.
Поряд з цим, зарахування зустрічних однорідних вимог є вільним волевиявленням особи, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин, що покликано на оптимізацію діяльності двох взаємозобов'язаних осіб.
Така оптимізація полягає в усуненні зустрічного переміщення однорідних цінностей (коштів), які складають предмети взаємних зобов'язань, зменшує ризики сторін, які виникають при здійсненні стягнення чи виконання, а також їх витрати, пов'язані з такими діями.
При цьому, слід враховувати ретроактивну дію зарахування, яка полягає в тому, що зобов'язання вважається припиненим не з моменту вчинення заяви про зарахування, а саме з моменту, коли вимоги набули таких умов, що могли піддягати зарахуванню.
Отже, з вчиненням зарахування зустрічних однорідних вимог щодо певних грошових зобов'язань, виконання яких є простроченим з обох сторін, то автоматично припиняються і всі додаткові (акцесорні) зобов'язання, які виникають (існують) у зв'язку з простроченням таких основних зобов'язань, в частинах, що мають ознаки зустрічності. В іншому випадку, не мало б місце досягнення мети оптимізації відносин за рахунок застосування інституту зарахування задля зменшення необхідних витрат для погашення/виконання існуючих зустрічних зобов'язань - видається не логічним існування волі на припинення зарахуванням (вчиненням однієї дії - заяви) основного грошового зобов'язання з послідуючим понесенням витрат, наприклад, на судові тяжби задля виконання акцесорного - стягнення інфляційних втрат, що також відповідає ознакам зустрічності.
Наведена мета безпосередньо підтверджується і змістом проведеного 12.05.2023 за заявами АТ "Укргазвидобування" зарахування, які не містять посилань на залишення будь-яких зобов'язань ТОВ "Інтер Вей Капітал" перед останнім після застосування такого інституту припинення зобов'язань.
З огляду на викладені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з вчиненням 12.05.2023 зарахування зустрічних однорідних вимог задля припинення АТ "Укргазвидобування" та ТОВ "Інтер Вей Капітал" один перед одним грошових зобов'язань по сплаті коштів у розмірі 107 364 266,91 грн., виконання яких одночасно було прострочено у період з 07.02.2022 по 11.05.2023, правомірність чого підтверджена в судовому порядку, автоматично припинилися і зустрічні акцесорні зобов'язання щодо оплати сум інфляційних втрат та 3% річних, обраховані у такий період у розмірі 35 208 213,11 грн. (31 157 785,84 грн. - інфляційні втрати, 4 050 427,27 грн. - 3% річних). Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржниками в апеляційних скаргах.
Для досягнення правової визначеності суд першої інстанції також обгрунтовано дійшов висновку, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції, що враховуючи встановлені обсяги існуючих зобов'язань учасників в межах спірних правовідносин, за наслідками припинення 12.05.2023 зустрічних зобов'язань між АТ "Укргазвидобування" та ТОВ "Інтер Вей Капітал" в рамках відносин, пов'язаних із наслідками несвоєчасного виконання обов'язку АТ "Укргазвидобування" по сплаті нарахованих на суму тіла кредиту у розмірі 79 870 000,00 грн. станом на 22.09.2021 сум інфляційних втрат та 3% річних, було:
- повністю припинено грошове зобов'язання ТОВ "Інтер Вей Капітал" перед АТ "Укргазвидобування" по сплаті коштів у розмірі 107 364 266,91 грн. в якості повороту виконання рішення згідно постанови Верховного Суду від 07.02.2022 у справі №910/14422/15 та нарахованих за прострочення виконання такого зобов'язання інфляційних втрат у розмірі 31 157 785,84 грн. і 3% річних у розмірі 4 050 427,27 грн.;
- частково (в межах наведених сум: 107 364 266,91 грн. і 35 208 213,11 грн.) припинено грошове зобов'язання АТ "Укргазвидобування" перед ТОВ "Інтер Вей Капітал" по сплаті коштів у розмірі 124 766 541,31 грн. (загальна сума інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих за період прострочення по сплаті тіла кредиту, погашення якого мало місце 23.09.2021) та нарахованих за прострочення виконання такого зобов'язання інфляційних втрат та 3% річних, сума яких станом на 11.05.2023 становила 41 767 806,92 грн. (36 859 690,88 грн. - інфляційні втрати, 4 908 116,04 грн. - 3% річних).
Тобто, з 12.05.2023 залишилось невиконаним грошове зобов'язання АТ "Укргазвидобування" по сплаті коштів у розмірі 17 865 469,80 грн. (залишок від загальної суми інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих за період прострочення по сплаті тіла кредиту, погашення якого мало місце 23.09.2021) та нарахованих за прострочення виконання такого зобов'язання інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 6 559 593,81 грн.
Отже, з підтверджених матеріалами справи дійсних обставин перебігу спірних правовідносин вбачається, що зобов'язання АТ "Укргазвидобування" по сплаті інфляційних втрат та 3% річних, право вимоги виконання якого становило частину предмета договору відступлення прав вимоги №08/09/23 від 08.09.2023 в частині сум у розмірі 35 208 213,11 грн. (31 157 785,84 грн. - інфляційні втрати, 4 050 427,27 грн. - 3% річних), обрахованих за прострочення по сплаті коштів у розмірі 107 364 266,91 грн. в період з 07.02.2022 по 11.05.2023, а в послідуючому - частину предмету оскаржуваної додаткової угоди №1, припинилося ще 12.05.2023, тобто до укладення таких правочинів.
Визначаючи правові наслідки встановлення відсутності права вимоги у зв'язку з припиненням відповідного зобов'язання до вчинення правочину відступлення таких прав Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.08.2023 у справі №910/19199/21 підтримала висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеного в постанові від 02.11.2022 у справі №947/23885/19, про те, що в разі коли право вимоги не виникло (наприклад, у разі нікчемності чи недійсності договору) або припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то таке право вимоги не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте це не зумовлює недійсності договору між первісним кредитором та новим кредитором, оскільки правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором. Тому немає підстав для недійсності договору про відступлення прав вимоги.
Крім того, висловлюючись щодо суті спору в такій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: той факт, що первісний кредитор передає новому кредитору вимогу, яка припинилася, є підставою для відповідальності первісного кредитора перед новим кредитором, а не підставою недійсності відповідного договору, за яким була передана така вимога. Зміна розміру заборгованості за кредитним договором також не впливає на дійсність / недійсність договору, за яким була передана вимога за відповідним кредитним договором. Відповідно до частини першої статті 665 ЦК України у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Згідно із частиною третьою статті 651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. З огляду на цей припис, якщо предмета права вимоги (боргу) не існувало на момент його передання ТОВ "ФК "Фінанс тім", останнє вправі на підставі частини першої статті 665 ЦК України відмовитися від договору купівлі-продажу в односторонньому порядку та вимагати повернення грошових коштів. Разом із цим у справі, що розглядається, немає підстав для визнання недійсним договору про відступлення права вимоги № В-0907/21 та застосування наслідків недійсності цього договору. Отже, у позові ТОВ "ФК "Фінанс тім" необхідно відмовити у повному обсязі.
Отже, встановлені обставини перебігу спірних правовідносин щодо фактичної відсутності предмету відступлення на момент укладення договору відступлення прав вимоги №08/09/23 від 08.09.2023 в частині припинених 12.05.2023 нарахувань інфляційних втрат та 3% річних не може бути правовою підставою для недійсності такого правочину у відповідній частині, а вчинення в подальшому сторонами оскаржуваної додаткової угоди про його розірвання в цій частині свідчить про фактичне приведення сторонам умов правочину до дійсних обставин перебігу спірних правовідносин, що відповідає визначеній Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 08.08.2023 у справі №910/19199/21 належній правовій поведінці сторін при встановлені таких обставин (припинення прав вимоги до укладення договору про їх відступлення).
Наведене спростовує доводи розпорядника майна про те, що укладення між ТОВ "ФК "Толкфін" та ТОВ "Інтер Вей Капітал" додаткової угоди №1 від 04.12.2023 до договору відступлення прав вимоги №08/09/23 від 08.09.2023 по своїй суті мало фактичну відмову ТОВ "ФК "Толкфін" від активу у вигляді права на отримання грошових коштів від АТ "Укргазвидобування", що в сукупності із відсутністю проведення ТОВ "ФК "Толкфін" оплати за таке відступлення виключає можливість висновку про завдання шкоди кредиторам відповідним розірванням. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржниками в апеляційних скаргах.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність розпорядником майна наявності правових підстав для визнання недійсною оспорюваної угоди за наведених у позові та апеляційній скарзі підстав. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржниками в апеляційних скаргах.
Також, доводи третьої особи про неправильне застосування положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України - є необгрунтованими, оскільки спростовується судовими рішення, які набули статусу остаточних.
Отже, вищенаведені та усі інші доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, а доводи скаржників є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та висновків суду апеляційної інстанції у даній постанові щодо спірних правовідносин учасників справи, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, яким відмовлено у задоволенні позову.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені скаржниками в апеляційних скаргах не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг
У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржників викладені в апеляційних скаргах, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2025 у справі № 910/11294/23 (910/12345/24), за наведених скаржниками доводів апеляційних скарг.
Розподіл судових витрат
Судовий збір розподіляється відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, та покладається на скаржників.
Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу арбітражного керуючого Мусієнка Олега Ігоровича на рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2025 у справі № 910/11294/23 (910/12345/24) - залишити без задоволення.
2. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укргазвидобування" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2025 у справі № 910/11294/23 (910/12345/24) - залишити без задоволення.
3. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2025 у справі № 910/11294/23 (910/12345/24) - залишити без змін.
4. Судовий збір за подачу апеляційних скарг залишити за скаржниками.
5. Матеріали справи 910/11294/23 (910/12345/24) повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено та підписано: 23.07.2025.
Головуючий суддя С.Р. Станік
Судді С.В. Сотніков
Б.В. Отрюх