16 липня 2025 року
м. Харків
справа № 643/7745/24
провадження № 22-ц/818/1134/25
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів - Маміної О.В., Мальованого Ю.М.,
за участю секретаря - Львової С.А.,
учасники справи:
позивач - Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 19 вересня 2024 року в складі судді Броницької М.В.
У липні 2024 року Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 проживає в квартирі АДРЕСА_1 та є споживачем послуг, які надає підприємство, однак внаслідок неповної та несвоєчасної сплати послуг у нього утворилася заборгованість, яка станом на 01 червня 2024 року становить 151 557,47 грн, з яких
136 887,12 грн за послуги з постачання теплової енергії за період з 01 лютого 2011 року по 31 травня 2024 року;
705,60 грн за абонентську плату за індивідуальним договором з постачання теплової енергії за період з 01 червня 2022 року по 31 травня 2024 року;
11 623,33 грн за послугу з постачання гарячої води за період з 01 лютого 2011 року по 31 травня 2024 року;
408,96 грн за абонентську плату за індивідуальним договором з постачання гарячої води за період з 01 червня 2022 року по 31 травня 2024 року;
1458,20 грн за послугу з технічного обслуговування внутрішньобудинкових системи теплопостачання за період з 01 липня 2022 року по 31 травня 2024 року;
474,26 за послугу з технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем постачання гарячої води за період з 01 липня 2022 року по 31 травня 2024 року.
Також підприємством нараховано інфляційні втрати в розмірі 4573,82 грн та 3% річних в розмірі 1758,54 грн.
Просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» заборгованість в сумі 157 889,83 грн та судові витрати в сумі 3028,00 грн.
Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 19 вересня 2024 року позов Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» - задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» заборгованість за послуги з теплопостачання за період з 01 лютого 2011 року по 31 травня 2024 року в розмірі 157 889,83 грн, в тому числі з врахуванням нарахованих до лютого 2022 року інфляційних витрат у сумі 4 573,82 грн та 3% річних у сумі 1 758,54 грн; стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» судовий збір в розмірі 3028 грн.
Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 31 жовтня 2024 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення - залишено без задоволення.
На вказане заочне рішення суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив заочне рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення з урахуванням строків позовної давності як до основної, так і до додаткової вимог, вирішити питання щодо судових витрат.
Апеляційна скарга мотивована тим, що його не було належним чином повідомлено про розгляд справи, тому наявні підстави вирішення судом апеляційної інстанції його заяви про застосування строків позовної давності. З вересня 2022 року він зареєстрований як внутрішньо переміщена особа в іншому місті, а судова кореспонденція направлялася судом на адресу реєстрації.
03 грудня 2024 року до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_1 надійшли доповнення до апеляційної скарги.
За змістом ч.1 ст.364 ЦПК України, особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження.
У пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» судам роз'яснено, що право на доповнення чи зміну апеляційної скарги може бути реалізовано лише протягом строку на її апеляційне оскарження. Стаття 300 ЦПК (стаття 364 ЦПК України в новій редакції) не надає апеляційному суду права вирішувати питання про поновлення пропущеного строку на внесення змін чи доповнень до апеляційної скарги, тому відповідні заяви, подані після визначеного законом строку, не повинні прийматися до розгляду, а повертаються заявникові.
Як вбачається з матеріалів справи ухвалу про перегляд заочного рішення постановлено 31 жовтня 2024 року, тому строк на апеляційне оскарження заочного рішення закінчується 02 грудня 2024 року (перший робочий день після вихідних днів), а доповнення подано 03 грудня 2024 року, тобто з пропуском строку на апеляційне оскарження заочного рішення.
Враховуючи, що доповнення до апеляційної скарги надійшли поза межами строку на апеляційне оскарження, підстави для їх прийняття апеляційним судом відсутні.
10 грудня 2024 року за допомогою системи «Електронний суд» Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» до суду апеляційної інстанції подав заяву, в якій зазначив, що сама по собі заява про застосування строку позовної давності свідчить про визнання відповідачами порушеного права позивача. Строк позовної давності за вимогою про стягнення заборгованості за опалення та гарячу воду у період з березня 2019 року в силу приписів пункту 19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України продовжено на строк дії воєнного стану, тобто період заборгованості з 01.04.2017 року по 31.05.2024 року не виходить за строки позовної давності.
06 січня 2025 року до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення, в яких зазначив, що позивач не звертався до суду першої інстанції із заявою про поновлення строку на звернення до суду з поважних причин. Вказав, що між сторонами не існує договору на постачання послуг, доказів одержання таких послуг не надано, послуги не отримував, доказів, що квартира належить йому не надано, він в ній лише зареєстрований, але тривалий час перебуває за межами м. Харкова.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково, заочне рішення суду - змінити в частині суми та періоду стягнення.
Заочне рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач не виконує свого обов'язку по оплаті наданих йому послуг, тому наявні підстави для стягнення з нього заборгованості, а також нарахованих інфляційних втрат та 3% річних у заявлених розмірах.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 05 липня 2024 року в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . (а.с.12).
Також матеріали справи свідчать, що особовий рахунок № НОМЕР_1 відкрито на ім'я ОСОБА_1 .
Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» є постачальником послуг з централізованого опалення і постачання гарячої води в місті Харкові і надає послуги з теплопостачання в будинку АДРЕСА_2 .
Договір про надання послуг з теплопостачання між сторонами не укладався.
У відповідності до затверджених тарифів позивач щомісячно виставляв відповідачу рахунки на оплату послуг теплопостачання, однак відповідач не виконував належним чином свої обов'язки по своєчасному внесенню в повному обсязі плати за отримані комунальні послуги, в результаті чого за період з станом на 01 червня 2024 року становить 151 557,47 грн, з яких
136 887,12 грн за послуги з постачання теплової енергії за період з 01 лютого 2011 року по 31 травня 2024 року;
705,60 грн за абонентську плату за індивідуальним договором з постачання теплової енергії за період з 01 червня 2022 року по 31 травня 2024 року;
11 623,33 грн за послугу з постачання гарячої води за період з 01 лютого 2011 року по 31 травня 2024 року;
408,96 грн за абонентську плату за індивідуальним договором з постачання гарячої води за період з 01 червня 2022 року по 31 травня 2024 року;
1458,20 грн за послугу з технічного обслуговування внутрішньобудинкових системи теплопостачання за період з 01 липня 2022 року по 31 травня 2024 року;
474,26 за послугу з технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем постачання гарячої води за період з 01 липня 2022 року по 31 травня 2024 року.
Також підприємством за період з березня 2019 року по 31 січня 2022 року включно нараховано інфляційні втрати в розмірі 4573,82 грн та 3% річних в розмірі 1758,54 грн.
Відповідно до довідки № 6324-7001520893 від 21 вересня 2022 року ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.51,86,127).
Згідно з довідкою № 6324-5002489514 від 07 січня 2023 року ОСОБА_2 є внутрішньо переміщеною особою та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.128).
Апеляційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що його не було належним чином повідомлено про розгляд справи, у зв'язку з чим він був позбавлений можливості скористатися своїми процесуальними правами.
Відповідно до частин 6, 7 статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур'єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Ухвалою судді Московського районного суду м. Харкова від 22 липня 2024 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом сторін).
З матеріалів справи вбачається, що судова кореспонденція, зокрема, копія позовної заяви разом з копією ухвали про відкриття провадження у справі, направлені відповідачу за адресою його реєстрації, а саме: АДРЕСА_4 , які були повернуті, причина повернення «адресат відсутній за вказаною адресою та за закінченням терміну зберігання» (а.с.20).
В подальшому судом першої інстанції також направлялися судові виклики, направлені відповідачу за адресою його реєстрації, а саме: АДРЕСА_4 , які були повернуті, причина повернення «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.23-24,28-29).
Таким чином, у матеріалах справи відсутні дані про вручення ОСОБА_1 копії ухвали судді Московського районного суду м. Харкова від 22 липня 2024 року про відкриття провадження у справі, позовної заяви та матеріалів, доданих до неї. Отже, суд першої інстанції позбавив відповідача можливості надати свої заперечення проти заявленого позову, подати відзив та докази, на підтвердження своїх заперечень, тому колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не дотримано закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принцип рівності сторін.
За таких умов, запереченням відповідача проти позову, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, буде надана оцінка апеляційним судом.
При ухваленні нового судового рішення по суті спору апеляційний суд виходить з наступного.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді «Верховенство права», схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні, місто Венеція, 25-26 березня 2011 року).
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.
Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів» («Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands») від 27 жовтня 1993 року, заява № 14448/88, § 33).
Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.
За змістом статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Відповідно до статті 319 ЦК України власникові належать право володіння, користування та розпорядження своїм майном, власність зобов'язує.
Статтею 322 ЦК України передбачено, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Так, основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначені Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
За час дії спірних правовідносин діяли Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року N 1875-IV, з подальшими змінами, (далі Закон №1875-ІV) та Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року №2189-VIII з подальшими змінами в редакції станом на 17.03.2020 року ( далі - Закон № 2189-VIII).
Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 1875-ІV, залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Відповідно до положень частин 1, другої та третьої статті 32 Закону № 1875-ІV, плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Розмір плати за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановлюється залежно від капітальності, рівня облаштування та благоустрою.
Відповідно до частин 1 статті 9 Закону № 2189-VIII споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Пунктом 1 частини 1 Закону № 1875-ІV, пунктом 1 статті 7 Закону № 2189-VIII передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
У відповідності до частини першої статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
При цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини 3 статті 20 Закону № 1875-ІV, пунктом 5 частини 2 статті 7 Закону №2189-VIII обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Порядок оплати за житлово-комунальні послуги визначений у статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», якою передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Розмір плати за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановлюється залежно від капітальності, рівня облаштування та благоустрою.
Обов'язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень законодавства, закріплений також у статті 162 ЖК Української РСР.
Частиною шостою статті 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Аналіз вищенаведених положень свідчить про те, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Відповідно до вимог статті 25 Закону України «Про теплопостачання» у разі відмови оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року в справі № 6-59цс13 і від 20 квітня 2016 року в справі № 6-2951цс15, та у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року в справі № 750/12850/16-ц і від 06 листопада 2019 року в справі № 642/2858/16.
Правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.
З огляду на викладене правовідносини, що склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, в якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.
Отже, виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Відповідно до вказаної правової норми боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Закріплена в пункті 10 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, встановлених у частині другій статті 625 ЦК.
Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою в статті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладаються законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.
Комунальним підприємством «Харківські теплові мережі» з 01 лютого 2011 року по 31 травня 2024 року надавались ОСОБА_1 послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, а з червня 2022 року також надавались послуги з технічного обслуговування внутрішньобудинкових системи теплопостачання та гарячої води, який повинен оплатити надані послуги.
З відомості нарахування та оплати за послуги з теплопостачання з урахуванням періоду платежу, за обслуговування ВБС теплопостачання та обслуговування ВБС постачання гарячої води та абонентське обслуговування за адресою: АДРЕСА_4 , вбачається, що за період з 01 лютого 2011 року по 31 травня 2024 року включно підприємством нараховувалася щомісячно плата за надані послуги, але відповідачем оплата послуг здійснювалася не в повному обсязі, у зв'язку з чим утворилася заборгованість в розмірі 151 557,47 грн, з яких 136 887,12 грн за послуги з постачання теплової енергії за період з 01 лютого 2011 року по 31 травня 2024 року; 705,60 грн за абонентську плату за індивідуальним договором з постачання теплової енергії за період з 01 червня 2022 року по 31 травня 2024 року; 11 623,33 грн за послугу з постачання гарячої води за період з 01 лютого 2011 року по 31 травня 2024 року; 408,96 грн за абонентську плату за індивідуальним договором з постачання гарячої води за період з 01 червня 2022 року по 31 травня 2024 року; 1458,20 грн за послугу з технічного обслуговування внутрішньобудинкових системи теплопостачання за період з 01 липня 2022 року по 31 травня 2024 року; 474,26 за послугу з технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем постачання гарячої води за період з 01 липня 2022 року по 31 травня 2024 року.
Будь-яких доказів на спростування розміру заборгованості відповідачем до суду не надано. Також відсутні докази укладення між сторонами договору про реструктуризацію заборгованості відповідача за надані послуги.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги, що відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Належних та допустимих доказів, які б свідчили про ненадання чи неналежне надання підприємством послуг відповідачу, матеріали справи не містять.
Щодо заявленого ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції клопотання про застосування строків позовної давності, колегія суддів виходить з наступного.
У постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18), Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи в суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей для подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести в суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним в суді першої інстанції.
Аналогічні за змістом правові висновки викладено в постанова Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 667/7582/15-ц (провадження № 61-303св20), від 31 травня 2021 року у справі № 357/16765/14-ц (провадження № 61-4916св20), від 03 листопада 2021 року у справі № 757/4299/14 (провадження № 61-4353св21).
Матеріали справи свідчать про те, що суд першої інстанції розглянув справу, не належним чином повідомивши відповідача ОСОБА_1 , що не свідчить про виконання судом обов'язку із належного повідомлення указаного учасника справи про розгляд справи. Зазначене є підставою для вирішення апеляційним судом заяви відповідача про застосування позовної давності.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України).
Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість цивільних відносин.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (пункт 51 рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 43 рішення ЄСПЛ від 29 січня 2013 року у справі «Золотас проти Греції (№ 2)»).
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Було запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, було введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Вказаний Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.
У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
З цього випливає, що у разі закінчення строку, який припадає на період дії карантину, такий строк продовжується до закінчення дії карантину.
За таких обставин, перебіг строку позовної давності у рамках даної справи, що розпочався у квітні 2017 року, не закінчився у квітні 2020 року, а продовжений у порядку пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 651 від 27 червня 2023 року «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Разом з тим, з 24 лютого 2022 року дотепер в України діє воєнний стан, підставами якого є Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затверджений Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX (з наступними змінами).
Законом України від 15 березня 2022 року №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 19, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259 (позовна давність), 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Вказаний Закон набрав чинності 17 березня 2022 року.
Наведене свідчить, що законодавцем з метою забезпечення визначеного Конституцією України права на доступ до суду передбачено продовження на період дії воєнного стану строку, протягом якого особа може реалізувати своє право на звернення до суду з метою захисту своєї прав та інтересів.
За таких обставин, перебіг строку позовної давності у рамках даної справи продовжений у порядку пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Так, враховуючи запровадження карантину, що діяв з квітня 2020 року до 30 червня 2023 року, та дію зараз у державі режиму воєнного стану, строк позовної давності для вимоги позивача про стягнення заборгованості за період з квітня 2017 року не сплив.
Таким чином, позовна давність для пред'явлення позовних вимог з квітня 2017 року по даній справі станом на день звернення до суду не сплила, її перебіг був зупинений до кінця дії карантину, а після припинення дії карантину строк продовжується на строк дії воєнного стану в Україні.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що оскільки підприємство звернулося до суду лише 19 липня 2024 року, позивач не довів наявність поважних причин, з яких пропущено строк звернення до суду з позовом за період з 01 лютого 2011 року по 02 квітня 2017 року, а відтак вимога позивача про стягнення заборгованості за цей період заявлена поза межами строку позовної давності, в зв'язку із чим сума заборгованості за цей період не підлягає стягненню, оскільки відповідачем заявлено вимогу про застосування строку позовної давності.
Враховуючи вищевикладене, межі заявлених Комунальним підприємством «Харківські теплові мережі» позовних вимог, заяву про застосування позовної давності, продовження визначеного статтею 257 ЦК України строку на строк дії карантину та строк дії воєнного стану в Україні, суд вважає за необхідне стягнути з відповідач на користь позивача заборгованість за надані послуги в межах позовної давності за період з квітня 2017 року по 31 травня 2024 року, яка становить 125 416,91 грн, з яких 104 414,20 грн за послуги з постачання теплової енергії за період з квітня 2017 року по травень 2024 року; 705,60 грн. за абонентську плату за індивідуальним договором з постачання теплової енергії за період з 01.06.2022 по 31.05.2024; 11 623,33 грн за послугу з постачання гарячої води за період з квітня 2017 року по травень 2024 року; 408,96 грн за абонентську плату за індивідуальним договором з постачання гарячої води за період з 01.06.2022 по 31.05.2024; 1458,20 грн за послугу з технічного обслуговування внутрішньобудинкових системи теплопостачання за період з 01.07.2022 по 31.05.2024; 474,26 за послугу з технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем постачання гарячої води за період з 01.07.2022 по 31.05.2024 та інфляційні втрати в розмірі 4573,82 грн та 3% річних в розмірі 1758,54 грн.
При цьому, розмір заборгованості, який підлягає стягненню з відповідача визначено з урахуванням того, що предметом спору є заборгованість зі сплати комунальних послуг, які оплачуються щомісячно, у наступному місяці за попередній.
Посилання ОСОБА_1 на те, що доказів, що квартира належить йому не надано, він в ній лише зареєстрований, але тривалий час перебуває за межами м. Харкова, колегія суддів вважає необґрунтованими виходячи з наступного.
Пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 7 Закону індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до частин 1, 6 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Разом з цим, частиною першою статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання. Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором.
За змістом Закону України «Про житлово-комунальні послуги», зареєстровані у квартирі споживачі комунальних послуг зобов'язані вносити плату за їх використання. Дієздатні особи, які проживають таабо зареєстровані у житлі споживача користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг (пункт 3 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
З огляду на викладене, нести витрати по оплаті наданих житлово-комунальних послуг зобов'язані не тільки власники квартири, а й особи місце проживання яких, у цій квартирі, зареєстровано у встановленому порядку.
З довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 05 липня 2024 року та інформаційної довідки з Реєстру територіальної громади м. Харкова від 22 липня 2024 року вбачається, що за адресою: АДРЕСА_4 зареєстрований, зокрема, ОСОБА_1 , отже він є споживачем житлово-комунальних послуг в розумінні пункту 6 частини 1 статті 1 Закону, іншої домовленості щодо оплати комунальних послуг між ним та іншими особами матеріали справи не містять, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 має відповідати за порушення зобов'язань з оплати спожитих послуг.
При цьому, колегія суддів зазначає, що оскільки відомості щодо власника квартири АДРЕСА_1 відсутні, а особовий рахунок відкрито на ім'я ОСОБА_1 , тобто договірні відносини склались саме між Комунальним підприємством «Харківські теплові мережі» та ОСОБА_1 , тому заборгованість за спожиті послуги необхідно стягнути з ОСОБА_1 .
Відповідно до частини 3 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Отже, ОСОБА_1 виконавши солідарний обов'язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від інших співвласників їх відшкодування у порядку регресу.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
За таких обставин рішення суду необхідно змінити в частині суми та періоду стягнення, а апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки позовні вимоги Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» задоволено частково на 79,43%, тому сплачений судовий збір за подачу позовної заяви в розмірі 2405,14 грн підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі».
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 13 січня 2025 року ОСОБА_1 звільнено від сплати судового збору за подачу апеляційної скарги.
Оскільки вимоги апеляційної скарги задоволено частково на 20,57%, тому судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 934,28 грн підлягає стягненню з Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» на користь держави.
Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 19 вересня 2024 року змінити в частині суми та періоду стягнення.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» заборгованість за послуги з теплопостачання в розмірі 125 416,91 грн., з яких 104 414,20 грн за послуги з постачання теплової енергії за період з квітня 2017 року по травень 2024 року; 705,60 грн. за абонентську плату за індивідуальним договором з постачання теплової енергії за період з 01.06.2022 по 31.05.2024; 11 623,33 грн за послугу з постачання гарячої води за період з квітня 2017 року по травень 2024 року; 408,96 грн за абонентську плату за індивідуальним договором з постачання гарячої води за період з 01.06.2022 по 31.05.2024; 1458,20 грн за послугу з технічного обслуговування внутрішньобудинкових системи теплопостачання за період з 01.07.2022 по 31.05.2024; 474,26 за послугу з технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем постачання гарячої води за період з 01.07.2022 по 31.05.2024 та інфляційні втрати в розмірі 4573,82 грн та 3% річних в розмірі 1758,54 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» судовий збір за подачу позовної заяви у сумі 2405, 14 грн.
Стягнути з Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» на користь держави 934,28 грн судового збору.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий Н.П. Пилипчук
Судді О.В. Маміна
Ю.М. Мальований