Справа № 553/2690/22 Номер провадження 11-кп/814/1404/25Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
23 липня 2025 року м. Полтава
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду у складі:
головуючого суддіОСОБА_2
суддів: за участю: секретаря судового засідання прокурора захисника обвинуваченого ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 16 червня 2022 року за №12022221140000534, за апеляційною скаргою прокурора ОСОБА_9 на вирок Ленінського районного суду м. Полтава від 17 травня 2023 року,
Цим вироком
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харків, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , із повною середньою освітою, неодруженого, працюючого на підставі договорів про виконання робіт (підряду), не судимого,
визнано винуватим і засуджено за ст.336 КК України на 3 роки позбавлення волі.
На підставі ст.75 КК України звільнено ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 1 рік і покладено на нього обов'язки, передбачені ст.76 КК України.
Вирішено питання щодо речового доказу.
За вироком місцевого суду ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.
У середині квітня 2022 року ОСОБА_8 отримав повістку, де було зазначено, що 18 квітня 2022 року о 09 годині він має прибути до ІНФОРМАЦІЯ_2 для перевірки облікових даних.
18 квітня 2022 року приблизно о 09 годині ОСОБА_8 прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 , де начальником відділення військового обліку вказаного ОРТЦК та СП було додатково ознайомлено ОСОБА_8 з Указом Президента України №69/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію», роз'яснено про кримінальну відповідальність за неявку у вказаний час у повістці та вручено під особистий підпис бойову повістку, в якій зазначено номер команди ( НОМЕР_1 ) та дату прибуття, а саме 20 квітня 2022 року в період часу з 09 до 13 години. Жодних заяв чи скарг щодо проблем зі здоров'ям або підстав, які можуть стати причиною для ухилення від призову за мобілізацією, з боку ОСОБА_8 не надходило.
20 квітня 2022 року в період часу з 09 до 13 години ОСОБА_8 , будучи військовозобов'язаним і придатним до військової служби, діючи умисно, не маючи права на відстрочку, без поважних причин не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 , про причини свого неприбуття працівників зазначеного ОРТЦК та СП не повідомив, чим проігнорував повістку та ухилився від призову за мобілізацією.
У цьому кримінальному провадженні також були ухвалені такі судові рішення.
10 жовтня 2024 року Полтавським апеляційним судом апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_9 залишено без задоволення, а вирок Ленінського районного суду м. Полтава від 17 травня 2023 року щодо ОСОБА_8 - без зміни.
17 квітня 2025 року Верховним Судом касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 задоволено частково, ухвалу Полтавського апеляційного суду від 10 жовтня 2024 року щодо ОСОБА_8 скасовано та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав уважати висновки апеляційного суду про застосування до ОСОБА_8 положень ст.75 КК України вмотивованими, обгрунтованими й правильними.
В апеляційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягло невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість, просить скасувати вирок Ленінського районного суду м. Полтава від 17 травня 2023 року в частині призначення покарання, виключити з мотивувальної частини оскаржуваного вироку посилання на щире каяття як обставину, яка пом'якшує покарання ОСОБА_8 , та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 покарання за ст.336 КК України у вигляді 3 років позбавлення волі. Свої вимоги мотивує тим, що суд першої інстанції: безпідставно звільнив обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, не врахувавши під час призначення покарання: обставини, характер і суспільну небезпеку вчиненого ОСОБА_8 злочину під час здійснення Україною відсічі збройній агресії РФ, те, що особиста позиція обвинуваченого з приводу уникнення мобілізації залишається вирішальним мотивом у його планах на майбутнє; не мотивував, у чому саме полягало щире каяття ОСОБА_8 .
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ заслухала суддю-доповідача, аргументи прокурора на підтримку апеляційної скарги, заперечення обвинуваченого та його захисника проти задоволення апеляційної скарги, дослідила й перевірила матеріали кримінального провадження, обговорила доводи учасників судового провадження та дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Статтею 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки місцевого суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_8 у вчиненні ним кримінального правопорушення та правильності кваліфікації його дій за ст.336 КК України учасниками судового провадження в апеляційному порядку не оспорюються, а тому відповідно до ст.404 КПК України в зазначеній частині оскаржуваний вирок не переглядається.
Кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 судом першої інстанції розглянуто в порядку ч.3 ст.349 КПК України.
Згідно зі ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Посилання прокурора в апеляційній скарзі на відсутність обставини, яка пом'якшує покарання обвинуваченого, у вигляді щирого каяття є безпідставними.
Згідно з положеннями ч.1 ст.337 КПК України судовий розгляд проводиться лише щодо особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
В обвинувальному акті як обставину, яка відповідно до ст.66 КК України пом'якшує покарання ОСОБА_8 , стороною обвинувачення встановлено його щире каяття (т.1 а.п.5).
У ході судового розгляду в першій судовій інстанції ОСОБА_8 свою винуватість у вчиненні злочину, передбаченого ст.336 КК України, за обставин, які викладені в обвинувальному акті, визнав у повному обсязі та щиро розкаявся.
Згідно з ч.3 ст.349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
У зв'язку з тим, що ОСОБА_8 визнав свою винуватість в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, сторони провадження, зокрема, сторона обвинувачення не оспорювала обставини, викладені в обвинувальному акті, в тому числі й обставину, яка пом'якшує покарання, місцевим судом було розглянуто це кримінальне провадження на підставі ч.3 ст.349 КПК України.
Як визначено в ч.2 ст.394 КПК України судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч.3 ст.349 КПК України.
Таким чином, врахування судом першої інстанції щирого каяття як обставини, що пом'якшує покарання ОСОБА_8 , є правильними і таким, що відповідає вимогам законодавства.
Натомість, доводи прокурора про безпідставне застосування першою судовою інстанцією положень ст.75 КК України до обвинуваченого, внаслідок чого призначення йому надто м'якого покарання, колегія суддів уважає обґрунтованими.
Виходячи з п.3 ч.1 ст.407, п.4 ч.1, ч.2 ст.409, п.4 ч.1 ст.420 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
У силу п.2 ч.1 ст.413, ст.414 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність визнається застосування закону, який не підлягає застосуванню. Невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого є таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість.
Відповідно до ст.ст.50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. При призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
З аналізу приписів ст.75 КК України вбачається, що при застосуванні даної норми кримінального закону всі зібрані у справі дані щодо обставин вчинення кримінального правопорушення в сукупності з даними про особу винуватого мають спонукати до висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання.
Санкцією ст.336 КК України передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 3 до 5 років.
За змістом оскаржуваного вироку місцевий суд при призначенні покарання зазначив про врахування ступеню тяжкості вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, особи обвинуваченого, визнання ним винуватості, наявності обставини, яка пом'якшує покарання - щирого каяття, та відсутності обставин, що обтяжують покарання.
З огляду на викладені вище обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про призначення ОСОБА_8 покарання у вигляді позбавлення волі в мінімальному розмірі та, пославшись на ті ж самі обставини, звільнив обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку й покладенням на нього обов'язків, передбачених ст.76 КК України.
Проте місцевий суд належним чином не мотивував свого рішення про звільнення обвинуваченого від відбування покарання на підставі ст.75 КК України, так як не обґрунтував підстав, з яких він дійшов висновку про можливість виправлення ОСОБА_8 без реального відбування покарання, взагалі не врахував конкретні обставини й високу суспільну небезпеку вчиненого обвинуваченим злочину в умовах воєнного стану, яка полягає у відмові ОСОБА_8 від захисту Батьківщини, що створює підґрунтя для підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави та в умовах воєнного стану є неприпустимим. Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. В умовах збройної агресії з боку іншої держави захист Вітчизни набуває особливого значення, а тому наслідки ухилення від військової служби в цих умовах через покарання, повинні досягати такої мети, яка зможе запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як обвинуваченим, так і іншими особами, про що зазначено в ч.1 ст.1 та ч.2 ст.50 КК України. У зв'язку з цим, ухилення обвинуваченого від виконання зазначеного вище обов'язку завдає значної шкоди інтересам суспільства. Жодних даних, які би свідчили про вжиття ОСОБА_8 заходів, спрямованих на те, щоб мобілізуватися, перевіркою матеріалів провадження не встановлено.
Наведені ж вище обставини значно підвищують як суспільну небезпечність учиненого злочину, так і особи ОСОБА_8 .
Так, у постанові від 09 грудня 2024 року (справа №146/1811/23) Касаційний кримінальний суд Верховного Суду наголосив, що відсутність належного реагування держави, зокрема, суду під час призначення покарання за вчинення військовозобов'язаними кримінальних правопорушень у сфері забезпечення призову та мобілізації під час збройної агресії та повномасштабного вторгнення ЗС РФ на територію України, нівелює визначену ст.ст.50, 65 КК України мету покарання і може призвести до збільшення кількості аналогічних кримінальних правопорушень іншими особами, а також неспроможності забезпечення належного виконання завдань з оборони держави, захисту незалежності й територіальної цілісності України, що призведе до порушення прав та інтересів суспільства і держави в цілому.
Колегія суддів ураховує наявність згаданої вище обставини, яка пом'якшує покарання, виконання ОСОБА_8 робіт (підряду) на підставі договорів, те, що він є не судимим, здійснює догляд за бабою похилого віку, яка за висновком ВКК медичного закладу є невиліковно хворою, однак зазначене з огляду на викладені вище конкретні обставини цього кримінального провадження, не свідчить про можливість досягнення мети заходу примусу без призначення обвинуваченому покарання з реальним відбуттям, не є достатньою та мотивованою підставою для застосування до нього положень ст.75 КК України, але обгрунтовано впливає на необхідність призначення йому покарання в мінімальних межах.
До того ж, місцевий суд в ухваленому вироку врахував одні й ті ж обставини при призначенні обвинуваченому мінімального покарання та водночас у ході вирішення питання щодо його звільнення від відбування заходу примусу з випробуванням, що є явно недостатнім.
На підставі викладеного вище, колегія суддів уважає, що застосування положень ст.75 КК України до ОСОБА_8 є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, оскільки не сприяє меті покарання - виправленню обвинуваченого та попередженню вчинення нових кримінальних правопорушень, і призвело до призначення останньому невиправдано м'якого заходу примусу, який не є справедливим і пропорційним ступеню тяжкості вчиненого злочину та даним про особу обвинуваченого.
Тому оскаржуваний вирок у частині призначення ОСОБА_8 покарання належить скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок.
При призначенні покарання суд апеляційної інстанції враховує ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, що відповідно до закріпленої в ст.12 КК України класифікації є нетяжким злочином, але, виходячи з обставин його вчинення, пов'язаних із умисною відмовою обвинуваченого від захисту Батьківщини, має високий ступінь суспільної небезпеки в умовах воєнного стану, особу ОСОБА_8 , який не судимий (т.1 а.п.59, 78), за місцем проживання характеризується посередньо (т.1 а.п.59, 79), на спеціальних обліках у медичних закладах не перебуває (а.п.60, 80-81), здійснює догляд за бабою похилого віку, яка за висновок ВКК медичного закладу є невиліковно хворою (т.1 а.п.110-111, 117-118), виконання ОСОБА_8 робіт (підряду) на підставі договорів (а.п.119-124), наявність обставини, що пом'якшує покарання - щире каяття, та відсутність обставин, які обтяжують покарання.
Ураховуючи наведені вище дані та обставини в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про необхідність призначення ОСОБА_8 покарання з реальним відбуттям у вигляді позбавлення волі, однак у мінімальному розмірі.
З огляду на відсутність декількох обставин, які би пом'якшували покарання та істотно знижували ступінь тяжкості вчиненого злочину, то підстави для застосування щодо обвинуваченого положень ст.69 КК України також є відсутніми.
Саме таке покарання буде законним, справедливим та сприятиме його меті, тобто буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_8 і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Отже, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 409, 420 КПК України, колегія суддів апеляційного суду,
Апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_9 задовольнити частково.
Вирок Ленінського районного суду м. Полтава від 17 травня 2023 року в частині призначення ОСОБА_8 покарання скасувати.
Ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 покарання за ст.336 КК України у вигляді 3 років позбавлення волі.
Строк покарання ОСОБА_8 обчислювати з моменту його затримання в порядку виконання вироку.
В іншій частині оскаржуваний вирок залишити без зміни.
Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений у касаційному порядку безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4