Справа № 159/4095/22 Головуючий у 1 інстанції: Бойчук П. Ю.
Провадження № 22-ц/802/555/25 Доповідач: Данилюк В. А.
15 липня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Данилюк В. А.,
суддів Киці С. І., Шевчук Л. Я.,
секретаря Черняк О. В.,
з участю:
відповідача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Півня Г. В. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про визнання спільною сумісною власністю нерухомого майна, визнання права власності, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_3 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 21 лютого 2025 року,
ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про визнання спільною сумісною власністю нерухомого майна, визнання права власності.
В обґрунтування позову позивач вказувала на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік - ОСОБА_5 . Шлюб між позивачем та померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 було укладено 18.11.2015 року.
Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина на спадкове майно спадкодавця. Так, спадкоємцями майна ОСОБА_5 за законом є позивач та два сини померлого від попереднього шлюбу, відповідачі у справі - ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
До складу спадкової маси увійшла, поміж іншого, квартира АДРЕСА_1 . Вказана квартира належала ОСОБА_5 на праві особистої приватної власності.
Позивач вказує, що спадкове майно - квартира АДРЕСА_1 , за час її шлюбу з спадкодавцем істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних з чоловіком трудових затрат, а також особистих грошових затрат позивача. Зокрема, позивач мала значно вищий рівень доходів, ніж її померлий чоловік, працювала офіційно та підробляла неофіційно за кордоном. Всі зароблені кошти вкладала в ремонт квартири. Крім цього, останні роки свого життя її померлий чоловік тяжко хворів, його здоров'я стрімко погіршувалось, він часто перебував на стаціонарному лікуванні, а відтак - весь ресурсний тягар ремонтних робіт позивач несла самостійно.
З урахуванням наведеного, позивач просила суд визнати спільною сумісною власністю подружжя квартиру АДРЕСА_1 та визнати за позивачем право власності на 1/3 частку у праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 21 лютого 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про визнання спільною сумісною власністю нерухомого майна, визнання права власності відмовлено повністю.
Стягнуто з ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в користь ОСОБА_1 АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати по справі в сумі 10000 (десять тисяч) грн. 00 коп.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивачка ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій покликається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, зазначає, що рішення прийняте без повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, просить рішення скасувати та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_1 просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду залишити без змін.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 та його представник Півень Г. В. апеляційну скаргу заперечили.
Позивачка ОСОБА_3 та її представник в судове засідання не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи. Від позивачки надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням її за межами Волинської області, разом з тим до клопотання не додано будь - яких документів на підтвердження поважності причин неявки до суду позивачки або її представника. Тому суд ухвалив розглядати справу за відсутності сторони позивач.
Заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
Судом та матеріалами справи встановлено, що відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , виданого 18.11.2015 року відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Ковелю Ковельського міськрайонного управління юстиції Волинської області, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уклав шлюб з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що 18.11.2015 року складено відповідний актовий запис за № 588 /т. 1 а.с. 6/.
Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , виданого 10.12.2021 року Ковельським відділом реєстрації актів цивільного стану у Ковельському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Ковелі Волинської області /т. 1 а.с. 7/.
Відповідно до витягу № 25677216 від 24.03.2010 року про реєстрацію права власності на нерухоме майно квартира АДРЕСА_1 на праві приватної власності належала ОСОБА_5 /т. 1 а.с. 8, 9/.
Згідно Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та виданій на їх підставі свідоцтва про право на спадщину № 70955690 від 19.12.2022 року встановлено, що після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Ковелі Волинської області заведено спадкову справу № 68926699 (номер у нотаріуса 43/2021) /т. 1 а.с. 46/.
Позивачка та відповідачі є спадкоємцями майна померлого ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Ковелі Волинської області.
Зазначені вище обставини визнаються сторонами по справі та підтверджуються матеріалами справи.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 83 ЦПК України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що стороною позивача суду не надано належних та допустимих доказів того, що внаслідок трудових чи грошових затрат саме позивача квартира АДРЕСА_1 істотно збільшилась у своїй вартості, що, в цілому, позбавляє суд підстав для визнання цієї квартири спільною сумісною власністю подружжя.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він ґрунтується на встановлених обставинах справи та нормах матеріального і процесуального права.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 16.02.2010 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2-153, ОСОБА_5 , на підставі заповіту посвідченого державним нотаріусом Ковельської державної нотаріальної контори Волинської області 11.05.1993 року, зареєстрованого в реєстрі за № 3-1264, успадкував квартиру АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 /т. 1 а.с. 8/.
Таким чином, ОСОБА_5 став одноосібним власником вищевказаної квартири до реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 , а тому вказана квартира була особистою приватною власністю ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Ковелі Волинської області.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
В судовому засіданні беззаперечно встановлено, що ремонт спірної квартири (невід'ємні покращення) було проведено до укладення шлюбу позивача з померлим ОСОБА_5 ..
Зокрема, будучи допитаною в якості свідка, позивач ОСОБА_3 визнала та підтвердила ту обставину, що ремонт квартири було закінчено до укладення шлюбу з ОСОБА_5 .
Цю ж обставину підтвердили допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .
Покликання позивачки на те, що вона проживала з ОСОБА_5 до укладення шлюбу однією сім'єю у фактичних шлюбних відносинах, під час чого і проводився ремонт спірної квартири, не заслуговують на увагу з огляду на те, що свої позовні вимоги ОСОБА_3 не обґрунтовувала тим, що спірна квартира істотно збільшила свою вартість під час такого спільного проживання до укладення шлюбу та не просила встановити факт спільного проживання з ОСОБА_5 без реєстрації шлюбу. Слід також зазначити, що такі правовідносини регулюються іншими нормами законодавства.
Враховуючи наведене, суд вважає доводи апеляційної скарги щодо відсутності у рішенні оцінки показів свідків, які підтверджували факт спільного проживання однією сім'єю до реєстрації шлюбу, безпідставними.
Крім цього, в своїй позовній заяві позивач покликається на те, що вона мала значно вищий рівень доходів, ніж ОСОБА_5 , а тому весь фінансовий тягар проведення ремонтних робіт квартири несла вона сама.
Проте, такі доводи позивача не підтверджені належними та допустимими доказами.
Зокрема, як вбачається з Індивідуальних відомостей про застраховану особу, за період з 2011 по 2016 роки позивач ОСОБА_3 мала середньостатистичну заробітну плату, що не може свідчити про її надвисокі доходи /т. 1 а.с. 19-21/.
Документи, які, на думку позивача та її представника, свідчать про додаткові доходи (заробітки) за кордоном, викладені іноземною мовою, не мають офіційного перекладу, а тому не можуть вважатися належними доказами таких обставин /т. 1 а.с. 22, 23/. Доводи апеляційної скарги про те, що суд безпідставно долучив ці документи до матеріалів справи, не впливають на висновок суду щодо неналежність доказів, оскільки у рішенні суду їм надано відповідну оцінку.
Показання допитаних в судовому засіданні свідків також не підтверджують однозначно тієї обставини, що позивач мала значно вищі доходи, ніж ОСОБА_5 .
Не підтверджують таких обставин і висновки експертів № 10/12/з від 18.12.2022 року та № КСЕ-19/103-23/2407 від 05.03.2024 року, оскільки такі висновки лише підтверджують наявність невід'ємних покращень спірної квартири, але не вказують на те, хто з учасників ремонтних робіт приймав більшу фінансову участь у таких покращеннях /т. 1 а.с. 68-90, 159-166/.
Таким чином, стороною позивача суду не надано належних та допустимих доказів того, що квартира АДРЕСА_1 істотно збільшилась у своїй вартості внаслідок трудових чи грошових затрат позивачки.
Крім цього, ОСОБА_3 у позовній заяві просила суд визнати за нею право власності на 1/3 частку у праві спільної сумісної власності на вказану квартиру.
Суд першої інстанції зазначив, що при цьому позивачем та її представником жодним чином не обґрунтовано та не долучено відповідних доказів того, що частка позивача у спільному майні має становити саме 1/3, а не, приміром, 1/2, 1/4, чи 1/6, тощо.
Колегія суддів погоджується, що позивачка визначила такий розмір своєї частки, не навівши відповідних обґрунтувань та доказів. Її доводи в апеляційній скарзі про те, що розмір частки був визначений нею, виходячи із висновку експертизи, не спростовує висновків суду, враховуючи, що у висновку експертизи зазначено вартість проведених поліпшень (будівельно - монтажних робіт) у процентному співвідношенні, і будь - яких розрахунків з приводу визначення частки відповідно до таких висновків позивачкою не надано.
Частиною 1 ст. 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Таким чином, позивачем не доведено належними та допустимими доказами тих обставин, на які вона покликалась як на підставу своїх позовних вимог, в той час як заперечення відповідача знайшли своє підтвердження.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду та зазначає, що в даному випадку сам факт перебування власника нерухомого майна з ОСОБА_3 у шлюбних відносинах в період, спадкове майно та його вартість істотно збільшилося, не може розглядатись як достатня правова підстава для визнання такого майна об'єктом права спільної сумісної власності, тобто не породжує презумпцію спільності, яка встановлена для подружжя, що перебуває в зареєстрованих шлюбних відносинах, тому чинник істотності такого збільшення має бути пов'язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами
Істотне збільшення вартості майна обов'язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості саме по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.
Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв'язку з тим, що законодавець у статті 62 СК України не називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном.
В іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального удорожчання об'єктів нерухомості, інфляційних та інших об'єктивних процесів, не пов'язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя буде нести, як наслідок, непропорційне втручання у власність майна одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу.
При посиланні на вимоги статті 62 СК України, як на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя, позивач має довести, що збільшення вартості майна є істотним і у таке збільшення були вкладені його окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність.
Зазначений висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц.
Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
При зверненні до суду ОСОБА_3 не надала жодних доказів (купівля будматеріалів, оплата будівельних спеціалістів тощо), які-б свідчили про вкладення нею власних коштів, своїх трудових зусиль та несення відповідних витрат, внаслідок яких відбулось збільшення площі чи вартості спадкового майна.
Відсутність сукупності двох факторів - істотне збільшення вартості майна та збільшення вартості пов'язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником свідчить про відсутність підстав для визнання квартири об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_3 ..
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та їх відображення в рішенні суду першої інстанції, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків суду.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, вони були предметом дослідження в судовому засіданні, суд дав їм належну оцінку і вони не містять підстав для скасування чи зміни рішення суду.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Отже, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
В матеріалах справи містяться докази на підтвердження витрат відповідача ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу: копія договору від 26.12.2022 року (а.с.13 т.2), розрахунок (а.с. 14 т. 2), акт виконаних робіт (а.с. 15 т.2), копії квитанцій про оплату послуг (а.с. 16,17 т. 2). При цьому позивачка та її представник не скористалися своїм правом на подачу заперечень або клопотань щодо зменшення витрат. У зв'язку з наведеним суд першої інстанції ухвалив рішення про відшкодування витрат на правову допомогу в повному обсязі.
В судовому засіданні під час розгляду справи апеляційним судом представник позивача адвокат Півень Г. В. подав клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу на суму 9000 грн, додавши копію договору про надання правничої допомоги від 15 травня 2025 року, розрахунок наданої правничої допомоги з зазначенням виконаних робіт, акт виконаних робіт та квитанцію про оплату.
Враховуючи, що позивачка та її представник були відсутні в судовому засіданні, а тому не могли надати заперечень чи клопотань про зменшення витрат, колегія суддів вважає за необхідне надати відповідну оцінку розміру витрат, які підлягають до задоволення, з урахуванням складності справи, часу, затраченого представником позивача в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що розмір гонорару, визначений відповідачем та адвокатом, є неспівмірним з обсягом виконаних робіт та є дещо завищеним
Враховуючи вищевикладене, оцінивши усі необхідні аспекти цієї справи: складність та обсяг виконаних адвокатом робіт, час, витрачений на виконання відповідних робіт, значення справи для сторони, колегія суддів, з урахуванням критеріїв співмірності необхідних і достатніх витрат, дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково з відшкодуванням витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000 гривень.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 21 лютого 2025 року в даній справі залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 5000 (п'ять тисяч) гривень витрат на професійну правничу допомогу.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 24 липня 2025 року.
Головуючий
Судді :